Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №161/8548/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/8548/26 Головуючий у 1 інстанції: Плахтій І. Б.

Провадження № 22-ц/802/1011/26 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Киці С. І.,

суддів Бовчалюк З. А., Здрилюк О. І.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_1 , поданою представником адвокатом Носковим Олександром Миколайовичем, на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

Позивач Товариства з обмеженою відповідальністю "Кошельок" (ТзОВ "Кошельок") в квітні 2026 року звернувся в суд з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18 березня 2021 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3401203132-284104 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності, за яким відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов та правил, зазначених у договорі. Вказує, що кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши ОСОБА_1 кредит відповідно до умов укладеного кредитного договору та перерахував грошові кошти на банківську картку № НОМЕР_1 , яку ОСОБА_1 вказав в особистому кабінеті, як банківську картку на яку кредитодавець повинен перерахувати кошти згідно договору № 3401203132-284104 від 18 березня 2021 року. У свою чергу, відповідач свої зобов`язання за договором позики не виконує. Просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Кошельок» суму заборгованості в загальному розмірі 5962,40 грн, з яких: 2000,00 грн – тіло кредиту; 3962,40 грн – проценти за користування кредитом, а також понесені судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3401203132-284104 від 18 березня 2021 року у розмірі 5962 грн. 40 коп. Стягнуто з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судові витрати по справі, а саме: 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн. 40 коп. судового збору та 3000 (три тисячі) грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач ОСОБА_1 через представника адвоката Носкова О. М. подав апеляційну скаргу на вищевказане рішення суду в частині стягнення процентів. Вважає рішення суду першої інстанції в частині стягнення процентів за користування кредитом незаконним та необґрунтованим, ухваленим у результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Вказує, що відповідно до п.2.1. кредит надається строком на 12 (дванадцять діб) днів, (далі – «лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця. З матеріалів справи прослідковується, що відповідач користувався кредитними коштами за договором на умовах дисконтного періоду 12 днів. Строк договору становить 12 днів. Базова процентна ставка в день 2,20%. Таким чином, за період дії договору заборгованість відповідача становить 2 грн 40 коп (2 000 грн х 2,20% в день х 12 днів + 2 000), з яких 2 000,00 грн тіло кредиту, 2,40 грн проценти за користування кредитом. Доказів пролонгації строку дії договору матеріали справи не містять, а тому загальна заборгованість за договором становить 2002 грн 40 коп. Проценти за вказаним кредитом Позивачем повинні нараховуватися включно до закінчення строку кредитування визначеному договором, тобто, до 29 березня 2021 року. Із змісту розрахунку заборгованості, наданого позивачам, встановлено, що проценти за користування кредитом нараховані до 27 червня 2021 року (включно), тобто вже після закінчення строку кредитування, що є безпідставним. Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу, то оцінюючи співмірність цих витрат слід зазначити, що в детальному описі наданих послуг не розкритий зміст консультацій та правового аналізу адвоката, зважаючи на те, що позивач є фінансовою установою, а примусове стягнення заборгованості є основною його господарською діяльністю, то обґрунтованими та співмірними є судові витрати позивача на професійну правничу допомогу у вигляді складання позовної заяви у розмірі 1000,00 грн. Зважаючи на викладене, з ОСОБА_1 слід стягнути в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» за кредитним договором . заборгованість за тілом кредиту в сумі – 2 000,00 грн та проценти за користування кредитом в розмірі – 2,40 грн, що в сукупності становить 2 002,40 грн та 1 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Просить рішення суду першої інстанції у цій справі скасувати в частині стягнення процентів та ухвалити нове судове рішення в цій частині, яким позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» за кредитним договором №3401203132-284101 від 18.03.2021 заборгованість за тілом кредиту в сумі 2000,00 грн та заборгованість за процентами за користування кредитом в сумі 2,40 грн, що в сукупності становить 2002,40 грн. Зменшити витрати на професійну правничу допомогу до 1000,00 гривень.

Відзив на апеляційну скаргу в цій справі не подавався.

Справа розглядається в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи як малозначна.

За змістом частин четвертої, п`ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено, що 18 березня 2021 року ТзОВ «Кошельок» (кредитодавець) та ОСОБА_1 (позичальник) уклали електронний договір про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 3401203132-284104, за умовами якого (п. 1.1) кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредит у сумі 2000 грн на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим договором.

Основні умови кредитування згідно цього кредитного договору:

- тип кредиту - споживчий кредит (п. 1.2);

- кредит надається строком на 12 (дванадцять діб) днів, (далі – «Лояльний період») початком якого є дата підписання Договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок Кредитодавця (п. 2.1);

- сторони погоджуються що у випадку користування Кредитом з боку Позичальника більше за визначений Лояльним періодом, встановлении? п.2.1 Договору або додатковими угодами між Сторонами зобов`язання Позичальника за цим Договором продовжуються на весь період користування Кредитом, при цьому у випадку, якщо встановлена п. 3.4 цього Договору Процентна ставка менша ніж 2 (два) відсотки від суми Кредиту за кожен день користування Кредитом, то правила нарахування процентів за Процентною ставкою визначеною п.3.4 Договору скасовуються з моменту початку і?х застосування і до взаємовідносин між Сторонами застосовуються правила нарахування процентів за понадстрокове користування Кредитом, а саме 2 (два) два проценти за кожен день користування Кредитом, починаючи з дати укладення Договору і до дня повного повернення Кредиту. Таким чином зобов`язання Позичальника по сплаті процентів за користування Кредитом в розмірі 1,85 розповсюджуються на весь період користування Кредитом з моменту укладення цього Договору, при умові врахування в таких зобов`язаннях суми процентів, які були фактично сплачені Позичальником до моменту завершення строку, встановленого п.2.1 Договору (п. 3.5):

- сторони погодили, що факт користування Позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення Лояльного Періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні 212 ст. ЦК, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на наступних умовах : Зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного Періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного Періоду. З наступного дня після закінчення Лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати Кредитодавцю проценти з розрахунку 730 ( сімсот тридцять ) процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним. У разі порушення Позичальником своїх зобов`язань щодо погашення суми Кредиту та/або процентів за користування ним, Кредитодавець має право нараховувати Позичальнику пеню у розмірі до 2-х % (двох відсотків) від залишку суми Кредиту за кожний день прострочення повернення Заборгованості, починаючи з першого дня порушення до дня повного погашення Заборгованості за Кредитом (п. 3.6-3.9).

ТОВ «Кошельок» надало (перерахувало) відповідачу грошові кошти в сумі 2000 грн, що підтверджується довідкою про перерахування суми кредиту.

За розрахунком позивача, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором становить 5962,40 грн, з яких: 2000 грн – тіло кредиту; 3962,40 грн – проценти за користування кредитом.

Додатком № 1 до договору сторони погодили графік платежів за договором. Так, 29.03.2021 позичальник повинен був сплатити позикодавцю 2000,00 грн тіла кредиту. В додатку сторони погодили, що сукупна вартість кредиту за дисконтною ставкою складає 0,12% від суми кредиту (у процентному вираженні) або 2,40 грн (у грошовому вираженні) та включає в себе: проценти за користування кредитом у розмірі 0,01% від суми кредиту (у процентному вираженні) або 0,20 грн (у грошовому вираженні); суму кредиту у розмірі 2000,00 грн (у грошовому вираженні). У разі користування кредитом понад строк, вказаний в п. 1.2. договору, до відносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в порядку передбаченому договором.

Відповідач не заперечує факт укладення договору, факт отримання 2000,00 грн тіла кредиту.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, що якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до п. 6, п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ “Про електронну комерцію” електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. Одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

Згідно зі статтею 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦК України).

Факт підписання договору позики сторонами, його відповідності Закону України «Про електронну комерцію», отримання кредитних коштів, сторонами не оспорюється, а встановлені в цій частині рішення суду першої інстанції обставини справи відповідачем не оскаржуються.

За умовами кредитного договору відповідач отримав кредит у розмірі 2000,00 грн на строк 12 днів лояльного періоду початком якого є дата підписання договору (18.03.2021), а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Матеріали справи не містять доказів повернення ОСОБА_1 кредитодавцю 2000,00 грн, а тому кредитодавець провів нарахування процентів у порядку, визначеному п. 3.5, 3.4 договору № 3401203132-284104 від 18.03.2021.

Щодо доводів апеляційної скарги відповідача про неправомірне нарахування процентів поза межами лояльного строку кредитування суд апеляційної інстанції, то відповідно до п.2.1. договору кредит надавався строком на 12 днів, початком якого є дата підписання договору, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця грошових коштів. В договорі цей період визначений як лояльний. У пункті 3.6. договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом. При цьому зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж 90 днів після закінчення лояльного періоду (п.3.7 Договору). З наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми Кредиту за кожен день користування ним (п.3.8. Договору). Сторони договору погодили продовження строку користування кредитом до 102-ох днів з моменту укладення договору (12 днів + 90 днів), по закінченню якого у відповідача виникає обов`язок повернути суму кредиту та нарахованих відповідно до умов договору процентів за користування кредитом, а у позивача виникає право отримати виконання обов`язку боржником, тобто право вимоги щодо повернення кредиту та нарахованих процентів. Умовою такого продовження є користування кредитом після закінчення Лояльного періоду.

Відповідач не виконав свій обов`язок за договором та не повернув всю суму по тілу кредиту та нараховані проценти за користування кредитом, що не заперечується і відповідачем в апеляційній скарзі. Тобто, він продовжив користуватися кредитом після закінчення лояльного періоду, що за договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився до 102-ох днів з моменту укладення договору.

Уклавши кредитний договір, сторони мають легітимні очікування щодо належного його виконання. Зокрема, позичальник розраховує, що протягом певного часу він може правомірно «користуватися кредитом», натомість кредитор розраховує, що він отримає плату (проценти за «користування кредитом») за надану позичальнику можливість не повертати всю суму кредиту одразу.

Разом з цим, зі спливом строку кредитування чи пред`явленням кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту кредит позичальнику не надається, позичальник не може правомірно не повертати кошти, а тому кредитор вправі вимагати повернення кредиту разом із процентами, нарахованими відповідно до встановлених у договорі термінів погашення періодичних платежів на час спливу строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту у межах цього строку. Тобто позичальник у цьому разі не отримує від кредитора відповідне благо на період після закінчення строку кредитування чи після пред`явлення кредитором вимоги про дострокове погашення кредиту, а тому й не повинен сплачувати за нього нові проценти відповідно до ст.1048 ЦК України.

Припис абз.2 ч.1 ст.1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч.2 ст.1050 ЦК України.

Вказаних вище висновків Велика Палата Верховного Суду також дійшла у постановах від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 (пункти 53, 54) та від 04.02.2020 у справі №912/1120/16 (пункт 6.19). Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстав для відступу від таких висновків немає.

Якщо позичальник прострочив виконання зобов`язання з повернення кредиту та сплати процентів за «користування кредитом», сплив строку кредитування чи пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту не може бути підставою для невиконання такого зобов`язання. Зазначене також є підставою для відповідальності позичальника за порушення грошового зобов`язання.

Сторони не можуть з посиланням на принцип свободи договору домовитись про те, що їхні відносини будуть регулюватися певною нормою закону за їхнім вибором, а не тією нормою, яка регулює їхні відносини виходячи з правової природи останніх. Це не означає, що сторони не можуть домовитися, що в разі прострочення повернення кредиту позичальник сплачує кредитору проценти саме як міру відповідальності, зокрема в тому ж розмірі, в якому він сплачував проценти як плату за наданий кредит, або в іншому розмірі. Водночас така домовленість за правовою природою є домовленістю про сплату процентів річних у визначеному договором розмірі на підставі ст.625 ЦК України, і цей розмір може зменшити суд (пункт 107 цієї постанови).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 05.04.2023 у справі №910/4518/16 звернула увагу, що для вирішення подібних спорів важливим є тлумачення умов договорів, на яких ґрунтуються вимоги кредиторів, для з`ясування того, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування. Для цього можуть братися до уваги формулювання умов про сплату процентів, їх розміщення в структурі договору (в розділах, які регулюють правомірну чи неправомірну поведінку сторін), співвідношення з іншими положеннями про відповідальність позичальника тощо. У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Установивши, що умова договору передбачає нарахування процентів як міри відповідальності після закінчення строку кредитування, тобто за період прострочення виконання грошового зобов`язання, слід застосовувати як ст.625 ЦК України, так і інше законодавство, яке регулює наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (п. 122, 123).

У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia». Активна роль суду проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі й застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Переважним способом правового регулювання договірних цивільних відносин в Україні є саморегулювання, що здійснюється безпосередньо учасниками таких відносин як членами громадянського суспільства з урахуванням їх власних інтересів.

Саморегулювання договірних цивільних відносин це врегулювання зазначених відносин на власний розсуд безпосередньо їх учасниками (сторонами) в укладеному між ними договорі, норми (правила) якого можуть відступати від норм (нормативних приписів), закріплених у відповідних актах цивільного законодавства та розрахованих на врегулювання саме таких відносин, крім випадків, коли в актах цивільного законодавства прямо вказано на неможливість відступати від норм (нормативних приписів), що вміщені в них, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті укладеного між сторонами договору (див. постанову ВС від 22.01.2020 у справі №399/590/17).

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати застосування в своїх відносинах юридично значимих повідомлень (зокрема, порядок надсилання, визначати, коли повідомлення вважатиметься отриманим) (див. постанову ВС від 12 травня 2022 року у справі №756/15123/18).

Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №753/8945/19 зазначив, що: «Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (постанова Верховного Суду від 18 травня 2022 року у справі № 613/1436/17).

Апеляційний суд також звертає увагу на те, що укладення договору є процесом, який може бути охарактеризований своїм початком, перебігом і завершенням, власною динамікою та певними етапами. Поведінка сторін та усі їх юридично значимі вчинки врешті решт приводять до узгодження воль сторін та виникнення договірного зобов`язання або невиникнення цивільного зобов`язання. Поведінка кожної зі сторін майбутнього договору впливає на визначення його змісту та умови, а отже, вона може бути оцінена судом в разі, якщо відносини сторін розвиватимуться із будь-якими певними вадами, що призведе до виникнення між ними спору.

Так, умовами договору в розділі 2 «Строки в договорі» (п.2.1.) було обумовлено надання кредиту строком на 12 днів, а також, що встановлений в п.2.1. Договору строк лояльного періоду може бути продовжено позичальником, шляхом оплати ним протягом лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом (п.2.2.).

В п.3.6. 3.8. Договору розділу 3 «Плата за користування» сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст.212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування кредитом на наступних умовах: пункт 3.7. зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду; пункт 3.8. з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730 процентів річних, що становить 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Позивач, нараховуючи заборгованість по процентах після закінчення строку дії договору (12 днів), виходив з іншого строку кредитування (п.3.7 договору) та процентної ставки (п.3.8 договору), що свідчить про істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків сторін договору, в той час коли відповідач, як споживач банківських послуг, є слабшою стороною цих правовідносин.

Зазначення в кредитному договорі двох різних строків кредитування та процентних ставок призвело до неясності такої умови договору, як строк кредитування, що в даному випадку слід тлумачити проти того, хто їх написав (Contra proferentem), а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості в повному обсязі, в тому числі й нарахованих відсотків за кредитним договором після закінчення строку кредитування.

В свою чергу, із встановлених та досліджених умов кредитного договору вбачається, що розділ 3 Договору «Плата за користування» одночасно містить посилання на ст.212 ЦК України, яка регулює умовні правочини, у даному випадку - правочин під відкладальною умовою, порушення кредитного зобов`язання як підставу для збільшення процентів (відкладальна умова) та сплату підвищених процентів як наслідок порушення кредитного зобов`язання саме за користування кредитом.

За наведеними вище висновками Великої Палати Верховного Суду користування кредитом може бути як правомірним, так і не правомірним.

Сплата процентів, передбачених договором, за користування кредитними коштами може випливати лише з правомірного їх користування, а відповідальність за неправомірне користування кредитними коштами знаходиться у царині охоронних відносин, зокрема, ст. 625 ЦК України.

Встановлюючи у п.3.8. Договору підвищений процент саме за користування кредитом після порушення кредитного зобов`язання, сторонами було встановлено підвищене основне зобов`язання зі сплати договірних процентів у силу ст.212 ЦК України, про яку прямо зазначається у п.3.6. Договору.

Пов`язуючи одночасно підвищений процент за користування кредитом саме з порушенням кредитного зобов`язання, сторони встановили фактично підвищений договірний процент як частину основного зобов`язання за користування кредитними коштами поза строком кредитування, що суперечить зазначеній вище практиці Великої Палати Верховного Суду.

За наведених обставин, позивач не вправі був нараховувати відповідачу проценти за користування кредитом на протязі 90 днів у розмірі 2 проценти в день від суми кредиту за кожен день користування ним після закінчення лояльного періоду.

За таких обставин відсутні підстав до стягнення на користь позивача процентів, нарахованих за межами строку кредитування, що визначений в п. 2.1 договору, оскільки підставою до їх нарахування фактично є неналежне виконання позичальником умов договору, а саме неповернення кредитних коштів у встановлений п. 2.1 договору строк, що має наслідком відповідальність, визначену ст. 625 ЦК України, а не право нараховувати відсотки на підставі ст. 1048 ЦК України.

На підставі викладеного, стягненню з відповідача в користь позивача підлягає заборгованість за процентами за кредитним договором у розмірі 2,40 грн. згідно наступного розрахунку: 2000,00 грн х 0,01% х 12 днів = 2,40 грн.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої-третьої, восьмої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовні вимоги задовольняються судом на 33,58%, за подачу позовної заяви позивачем сплачено 2662,40 грн судового збору, тому стягненню з відповідача в користь по позивача підлягає судовий збір у розмірі 894,03 грн (2662,40 грн х 33,58%).

За подачу апеляційної скарги відповідачем сплачено 1414,48 грн судового збору, оскільки рішення оскаржується в частині стягнення процентів за кредитним договором. Оскільки суд апеляційної інстанції задовольняє апеляційну скаргу в цій частині, то стягненню з позивача в користь відповідача підлягає 1414,48 грн судового збору.

Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Тому стягненню з позивача в користь відповідача підлягає 520,45 грн судового збору.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача витрат позивача на правничу допомогу в сумі 3000,00 грн, то на підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано витяг з договору про надання правничої (правової) допомоги від 12 лютого 2025 року, укладеного між Адвокатським бюро “Герман Гурський та Партнери” в ТОВ “Кошельок”, та копію додатку до нього; копію акта приймання-передачі правової допомоги від 10 квітня 2026 року. У додатку від 20.02.2026 до договору від 12.02.2025 вказано, що замовник доручає виконавцю стягнути з боржника ОСОБА_1 в судовому порядку суму боргу за кредитним договором № 3401203132-284104 від 18.03.2021, наведено перелік послуг, що входять до складу правової допомоги, ціна однієї години, кількість затраченого часу та розмір гонорару. Пункт 1.2. додатку встановлює, що розмір гонорару (винагороди) виконавця підлягає сплаті замовником виконавцю не пізніше 10 банківських днів від дати ухвалення судом рішення, але не раніше повідомлення адвокатом про даний факт.

Суд апеляційної інстанції враховує, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, надання кредитів та робота з кредитною заборгованістю є видом діяльності позивача, а тому враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, апеляційний суд стягує із відповідача на корить позивача витрати на професійну правничу допомогу у цій справі в розмірі 1000 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 367, 368, 369, 371, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_1 , подану представником адвокатом Носковим Олександром Миколайовичем, задовольнити.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 червня 2026 року в цій справі в оскаржуваній частині змінити

Викласти резолютивну частину рішення у цій справі у наступній редакції.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3401203132-284104 від 18 березня 2021 року у розмірі 2002,40 грн (дві тисячі дві гривні 40 копійок).

Стягнути з ОСОБА_1 в користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» судові витрати по справі, а саме: 1000,00 грн (одну тисячу гривень 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» в користь ОСОБА_1 судові витрати по справі, а саме: 520,45 (п`ятсот двадцять гривень 45 коп.) судового збору.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий - суддя

Судді