Рішення від 13 липня 2026 р. у справі №589/6011/25 — Шосткинський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 589/6011/25

Провадження № 2/589/1404/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 рокум. Шостка

Шосткинський міськрайонний суд Сумської області у складі:

головуючого судді Темірова Ч.М.,

за участю секретаря судового засідання: Глоба С.А,

розглянувши в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири за набувальною давністю,

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача.

Позивачка звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в якому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю на 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , припинивши при цьому право власності ОСОБА_2 на 1/3 часту цієї квартири та ОСОБА_3 на 1/3 часту цієї квартири.

В обґрунтування позовних вимог, ОСОБА_1 зазначила, що вона на праві спільної часткової власності, має 1/3 частки трикімнатної квартири АДРЕСА_1 . Власниками 2/3 часток цієї квартири є її мати – ОСОБА_2 та сестра - ОСОБА_3 . На підставі рішення суду в 2012 році був встановлений порядок користування квартирою, відповідачі фактично вселились у спірну квартиру, проте комунальні платежі за своїми окремими рахунками не сплачували, а продовжують проживати на території російської федерації. Отже з 2014 року і по день звернення до суду позивачка самостійно здійснює утримання квартири та поточний ремонт за власні кошти, тобто більше 10 років безперервно, відкрито для всіх володіє 2/3 частинами квартири АДРЕСА_1 , що на її думку є підставою для визнання за нею права власності в порядку ст. 344 ЦК України.

Відповідачами правом подання відзиву не скористались.

Позивачка у судове засідання не з`явилась, подала заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ,у судове засідання не з`явились, належним чином повідомлені про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомили, клопотань заяв до суду від них не надходило.

Відповідно до ст.247 ЦПК України суд розглядає справу у судовому засіданні за відсутності позивача і відповідача без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідачі належним чином повідомлені про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідачів та згідно з ч. 4 ст. 223 ЦПК України постановляє заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

З`ясувавши обставини, на які позивач посилається, як на підставу своїх вимог, всебічно, повно, об`єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, надавши оцінку кожному доказу окремо який є у справі, суд дійшов такого.

Як встановлено під час розгляду справи, квартира АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право власності № НОМЕР_1 від 01.12.2004 виданого ВАТ «АК «Свема», належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в рівних частках - по 1/3 частки кожній. Право власності зареєстровано в реєстрі прав власності на нерухоме майно 22.03.2012.

Згідно з витягу з Державного реєстру речових прав №452669642 від 19.11.2025 за ОСОБА_1 зареєстровано право спільної часткової власності на 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 70,4 кв.м., житловою площею 40,8 кв.м.

Відповідно до рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 24.07.2012, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , про встановлення порядку користування квартирою, було встановлено такий порядок користування квартирою АДРЕСА_1 : у користування ОСОБА_2 виділено житлову кімнату площею 10,5 кв.м., ОСОБА_1 з її малолітньою дитиною ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , кімнату площею 16,3 кв.м., ОСОБА_3 ізольовану кімнату площею 14,00 кв.м.

Із долученої довідки про склад сім`ї від 01.12.2025 та акту про фактичне проживання (непроживання) від 28.11.2025 убачається, що за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрованими особами є: ОСОБА_2 (уповноважений власник), ОСОБА_3 (донька власника), ОСОБА_1 (донька власника), ОСОБА_5 , (онука), ОСОБА_6 (онук), проте ОСОБА_2 та ОСОБА_1 виїхали в росію в 2014 році і фактично не проживають по теперішній час за адресою реєстрації.

На підтвердження проживання та отримання ОСОБА_1 житлово-комунальних послуг у спірній квартирі, позивачка додала до матеріалів справи копії деяких квитанції за період з 2014 по 2025 роки, що підтверджують оплату таких послуг.

Відповідно до довідки №11/10 від 01.12.2025 виданої ОСББ «Почин», позивачка не має заборгованості по квартплаті, натомість ОСОБА_2 та ОСОБА_3 мають заборгованість.

На підставі виконавчого листа № 589/664/18 від 23.07.2018 відкрито виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_3 заборгованості по сплаті комунальної послуги отриманої за адресою: АДРЕСА_2 .

Застосування будь-якого способу захисту цивільного права має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим, а саме: повинно реально відновлювати наявне порушене, оспорене або невизнане право, такий спосіб має відповідати характеру правопорушення та цілям судочинства та не може суперечити принципу верховенства права.

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.

Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

При вирішенні питання щодо правомірності набуття права власності суд повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб, позивач набув чи має намір набути право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному законом.

Згідно із статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому з огляду на зазначені вище обставини суд звертає увагу на такі висновки Верховного Суду.

Постановою від 14 травня 2019 року в справі № 910/17274/17 Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності усіх вказаних умов у сукупності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент заволодіння ним не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Водночас він повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Верховний Суд у свої постанові від 04.07.2018 у справі №539/1605/16-ц зазначив, що «позивач не набула права власності на спірний житловий будинок за набувальною давністю, оскільки не могла не знати про те, що спірний житловий будинок належить на праві власності її сину; позивач не є добросовісним набувачем, а відкритість і безперервність користування спірним майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами ст. 344 ЦК України».

За встановлених обставин справи вбачається, що власниками 2/3 частин квартири АДРЕСА_1 , є мати позивачки – ОСОБА_2 , та сестра - ОСОБА_3 , між якими виникав спір, щодо порядку користування нерухомим майном, який вирішувався в судовому порядку за позовом ОСОБА_2 . У вказаній квартирі ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з 2014 року не проживають, натомість, як стверджує у позовній заяві, ОСОБА_1 , вона проживає зі своїми дітьми, утримує належний стан житла, здійснює ремонт, сплачує комунальні послуги.

Звертаючись до суду з позовом про визнання права власності на рухоме майно, ОСОБА_1 посилалась на статтю 344 ЦК України, яка визначає порядок набуття нерухомого майна за набувальною давністю, та зазначила, що з 2014 року заволоділа і відкрито для всіх користується 2/3 частки квартири АДРЕСА_1 , робить поточні ремонти, сплачує вартість комунальних послуг за своїм абонентським рахунком.

Судом встановлено власників 2/3 частин спірної квартири, інформації про те що вони відмовились від свого права власності на нерухоме майно, або настали підстави для припинення цього права під час розгляду справи не встановлено.

Так у постанові Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі № 127/38548/23, було зроблено висновок, що [.. сам по собі факт користування позивачем спірним нерухомим майном не є підставою для виникнення у неї права власності за набувальною давністю. При цьому власником 1/3 частини спірної квартири є ОСОБА_2 , який не відмовився від права власності на спірний об`єкт нерухомого майна, що виключає можливість набуття позивачкою права власності на спірне нерухоме майно за набувальною давністю].

Отже, доводи позивачки, наведені у позовній заяві, щодо тривалого користування 2/3 частинами спірної квартири, сплати вартості комунальних послуг, які надаються їй за адресою: АДРЕСА_2 , та понесені нею витрати на придбання будівельних матеріалів для ремонту, квитанції щодо яких долучені до матеріалів справи, не підтверджують факту добросовісності заволодіння нерухомим майном, оскільки в судовому рішенні від 24.07.2012, було визначено порядок користування спірною квартирою, тому позивачці було відомо, що вона не має права користуватись майном яке належить відповідачам.

Таким чином ОСОБА_1 весь час знала, що вона неправомірно заволоділа майном, яке належить її матері та сестрі, а відкритість і безперервність користування 2/3 частинами квартири, не є достатніми підставами для набуття права власності за правилами набувальної давності, передбаченими ст. 344 ЦК України. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності добросовісність заволодіння майном.

Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Подібні правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17, провадження № 12-291гс18, а також у постанові Верховного Суду від 10 січня 2023 року у справі № 462/1720/21, від 16 квітня 2025 року у справі № 461/5075/23.

У постановах від 15 листопада 2022 року у справі № 293/1061/21, від 15 червня 2023 року у справі № 359/8844/20, від 21 лютого 2024 року у справі № 756/6953/2017, від 04 квітня 2024 року у справі № 404/4939/22, від 29 травня 2025 року справі № 127/38548/23, Верховний Суд зазначив, що позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи вимоги закону та висновки Верховного Суду, аналізуючи встановлені обставини справи, суд дійшов висновку, що спірна квартира АДРЕСА_1 , належить на праві спільної часткової власності по 1/3 частки позивачці, її матері та сестрі які є відповідачами у справі, від свого права власності останні не відмовлялись. Також суду не надано доказів добросовісного заволодіння позивачкою нерухомим майном та дотримання інших умов, визначених ст.344 ЦК України, що в повній мірі виключає можливість набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру за набувальною давністю, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог .

На підставі вищевикладеного, керуючись вимогами ст.ст. 328,344 ЦК України; ст.ст. 12, 13, 48, 76-82, 141, 229, 259, 263-265, 268, 273, 280, 354 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на частку квартири за набувальною давністю - відмовити.

Копію заочного рішення надіслати відповідачам.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Сумського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Дата складення повного судового рішення 14 липня 2026 року.

СуддяЧ.М.Теміров