Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №499/1248/25 — Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 499/1248/25

Провадження № 2/499/54/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

27 липня 2026 року селище Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі судді Кравчука Олександра Олександровича, з участю: секретаря судового засідання Кирилової Світлани Федорівни, позивача ОСОБА_1 (далі також – позивач), представника позивача адвоката Калініченко Катерини Юріївни (далі також – представник позивача), представника служби у справах дітей Іванівської селищної ради Березівського району Одеської області Дучевої Євдокії Георгіївни (далі також – представник Служби) представника військової частини НОМЕР_1 Філенка Дениса Богдановича (далі – ОСОБА_2 ), представника військової частини НОМЕР_2 Сичова Євгена Борисовича (далі – ОСОБА_3 ), в порядку загального позовного провадження, в залі суду, в режимі відеоконференції, розглянув цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Іванівської селищної ради Одеської області, Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення,

У С Т А Н О В И В:

1. Стислий виклад позиції позивача, заперечень відповідача та пояснення третіх осіб такий

1.1. 17 жовтня 2025 року представник позивача в інтересах позивача подала позовну заяву до ОСОБА_4 (далі також – відповідач) про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просить встановити факт самостійного виховання і утримання позивачем малолітніх дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі також – позовна заява).

У позовній заяві представник позивача зазначає таке: позивач та відповідач перебували у зареєстрованому шлюбі; Іванівський районний суд Одеської області рішенням від 17 вересня 2025 року розірвав шлюб між позивачем та відповідачем; діти походять від позивача та відповідача; позивач є військовослужбовцем та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 ; в червні 2025 року відповідач виїхала до республіки Чехія на заробітки; після цього відповідач почала поводитися грубо, висловлювалася образливо щодо позивача, зазначила, що не бажає повертатися до дому і наполягала на розлученні; відповідач фактично припинила спілкування з дітьми, не займається їх вихованням та не забезпечує матеріально, не цікавиться їх життям та здоров`ям; позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей, забезпечує їх матеріально, турбується про їх здоров`я, навчання та розвиток; діти проживають разом із позивачем; через те, що позивач є військовослужбовцем, виникла необхідність встановити факт самостійного виховання позивачем дітей; звернення до суду обумовлене доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за позивачем певного соціально-правового статусу батька, який самостійно виховує дітей, щоб мати можливість у зв`язку з цим звільнитися з військової служби.

08 січня 2026 року, 05 лютого 2026 року, 23 березня 2026 року представник позивача подала письмові заперечення (пояснення), в яких зазначає таке: відповідач самоусунулася від виконання обов`язків щодо піклування, виховання та забезпечення дітей; з моменту виїзду за кордон відповідач припинила шлюбні стосунки з позивачем, натепер сумісно проживає з іншим чоловіком; такі обставини створюють додаткове непосильне психологічне навантаження на позивача і дітей; позивач змушений самостійно виховувати, опікуватись і забезпечувати дітей; наразі позивач часто заступає на чергування, тому діти лишаються вдома самі, що створює серйозну загрозу для їх безпеки, з огляду на триваючий в країні воєнний стан і постійні відключення світла; після приїзду додому позивач має приготувати їжу, нагодувати дітей, поспілкуватися з ними, допомогти у вирішенні побутових питань; зранку змушений знову вже повертатися на службу, що вкрай негативно відображається на стані його фізичного та психічного здоров`я, і не сприяє захисту найкращих інтересів дітей; 04 січня 2026 року відповідач намагалася схилити дітей на свій бік та забрати їх за кордон; водночас відповідач не вчинила жодної дії, яку можна було б вважати проявом піклування про дітей або про їх матеріальне забезпечення; позивач змушений звернутися до суду з цим позовом з метою подальшого звільнення з військової служби через обставини, які ставлять під загрозу інтереси двох малолітніх дітей, що можуть бути позбавлені батьківського піклування; встановлення факту самостійного утримання і виховання дітей за рішенням суду, передбачено як окрему підставу для звільнення з військової служби - відмінну від «позбавлення батьківських прав»; позивач не має наміру, сил і бажання звертатися до суду з позовом про позбавлення відповідача батьківських прав; позивач самостійно займається вихованням та утриманням дітей, а отже має законне право на звільнення, передбачене абзацем 5 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обоз`язок і військову службу» (том 1, а.с. 115-118, 152-154, а.с. 225-227, том 2, а.с. 46-48).

1.2. 08 грудня 2025 року представник Міністерства оборони України Єрмаков Андрій Володимирович подав письмові пояснення, в яких зазначив таке: позивач виконує військовий обов`язок із оборони України, виконання якого забезпечується військовим командуванням військової частини НОМЕР_2 ; позовна заява містить відомості, що метою звернення позивача до суду з позовною заявою є звільнення з військової служби без достатніх на це підстав; навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки; підтвердження самостійного виховання дитини позивачем необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав відповідача обмежується або припиняється; позивач не подав позовну заяву про позбавлення батьківських прав відповідача (том 1, а.с. 76-78).

05 січня 2026 року, 12 лютого 2026 року, 25 травня 2026 року ОСОБА_2 подав письмові пояснення, в яких зазначає таке: встановлення факту самостійного виховання і утримання позивачем дітей потрібне йому для звільнення з військової служби, оскільки позивач прямо зазначає, що це дає йому право на звільнення, а військова служба заважає належно виховувати дітей; виконання службових обов`язків не заважають позивачу виховувати дітей; обов`язки з виховання та утримання дитини є спільними для обох батьків, а не лише для одного з них; позивач не надав достатніх і переконливих доказів того, що він справді здійснює самостійне виховання дітей; позивач виконує обов`язки військової служби на посаді водія чергового тягача військової частини НОМЕР_2 та за останні два місяці служби 26 діб перебував за місцем проживання з дітьми; позивач залучався до чергувань з урахуванням надання йому відпустки відповідно до Графіку чергувань, який затвердив начальник радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_2 : - серпень 2025 рік – 14 днів; - вересень 2025 рік – 9 днів; - жовтень 2025 рік – 17 днів; - листопад 2025 рік – 16 днів; - грудень 2025 рік – 13 днів; - січень 2026 рік – 11 днів; чергування здійсню в межах Одеської області не в зоні ведення бойових дій; коли особа не заступає в наступне чергування, відповідно до вказівки командира військової частини НОМЕР_1 особовий склад дозволено відпускати додому; підтвердженням самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється; позивач не надав доказів, які б свідчили, що відповідач не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена у визначений законом спосіб можливості здійснювати батьківські права стосовно дітей (том 1, а.с. 95-98, том 2, а.с. 2-4, а.с. 14-16).

26 січня 2026 року ОСОБА_3 подав письмові пояснення, в яких зазначає таке: батька можна визнати, що виховує дитину без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати обов`язок щодо виховання дитини; сам собою факт виїзду відповідача за кордон на заробіток та тимчасове проживання її окремо від дітей не значить, що діти виховується без матері; просив відмовити у задоволенні позовної заяви (том 1, а.с. 165-167).

1.3. 02 березня 2026 ро відповідач подала письмову заяву, в якій зазначила таке: в червні 2025 року поїхала до республіки Чехія; з 02 грудня 2025 року до 07 січня 2026 року приїжджала до України провідати батьків та дітей; хотіла забрати дітей із собою, але вони відмовилися, бо позивач підбурив їх проти неї; має намір надалі переконати дітей, щоб вони проживали з нею (том 2, а.с. 31).

2. Учасники судового провадження в судовому засіданні висловили таке

2.1. Представник позивача навела аргументи зазначені нею в письмових поясненнях та просила задовольнити позовну заяву.

Позивач просив задовольнити позовну заяву та зазначив, що: виконує обов`язки військової служби на посаді механіка-водія; щодня не відвідує дітей, оскільки згідно графіка заступає на чергування; не звертався до безпосереднього командира та командування військової частини з рапортом чи усно щодо звільнення від чергувань; командування обізнане про його сімейні обставини; якщо не буде виконувати обов`язки пов`язані з чергуваннями, то не буде отримувати додаткову винагороду в розмірі 2000 гривень за кожне чергування, що призведе до зменшення його доходу; встановлення цього факту потрібне для подальшого його звільнення з військової служби; проживає з дітьми в будинку, який належить батькові відповідача.

Представник Служби зазначила, що не заперечує проти задоволення позовної заяви, питання про позбавлення відповідача батьківських прав не ініціювалося.

ОСОБА_3 навів аргументи зазначені ним у письмових поясненнях та зазначив, що:позивач не звертався до командування військової частини з рапортом щодо звільнення від чергувань; командування не має намірів чинити позивачу перешкоди у вихованні і утриманні дітей; командування не вирішувало питання щодо звільнення позивача від чергувань, бо він взагалі не звертався з цього питання; командування не може обмежувати позивача щодо участі у вихованні дітей.

ОСОБА_2 навів аргументи зазначені ним у письмових поясненнях та зазначив, що позивач виконує обов`язки військової служби у межах Одеського гарнізону; позивач заступає на чергування для отримання додаткової винагороди; якщо позивач звернеться з рапортам, то командування не буде перешкоджати у наданні можливості щодо виховання дітей; позивач не подав жодних доказів, що він самостійно утримує дітей та звернув рішення суду про стягнення аліментів з відповідача до фактичного виконання.

2.2. Відповідач подала заяву, в якій просила проводити розгляд справи без її участі.

Представник Міністерства оборони України до судового засідання не з`явився, повідомлений належно про дату, час та місце розгляду справи.

3. Процесуальні рішення та дії у справі такі

03 листопада 2025 року суддя Іванівського районного суду Одеської області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі в порядку загального позовного провадження, й визначив дату, час і місце проведення підготовчого судового засідання для розгляду справи.

Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 08 грудня 2025 року розгляд справи відклав для належно повідомлення військової частини НОМЕР_2 .

Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 08 січня 2026 року залучив військову частину НОМЕР_1 до участі у справі, як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Іванівський районний суд Одеської області 05 лютого 2026 року за відсутності заперечень учасників справи відклав розгляд справи задля виклику відповідача для надання особистих пояснень.

Іванівський районний суд Одеської області 02 березня 2026 року за відсутності заперечень учасників справи оголосив перерву в розгляді справи для надання часу для ознайомленнями з доказами.

Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 26 березня 2026 року витребував з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про дати перетинання відповідачем кордону (далі – ухвала від 26 березня 2026 року).

27 квітня 2026 року розгляд справи відкладений, через перебування судді у відпустці.

Іванівський районний суд Одеської області 01 червня 2026 року відклав розгляд справи, через невиконання ухвали від 26 березня 2026 року.

Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 22 червня 2026 року закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду.

Іванівський районний суд Одеської області ухвалою від 09 липня 2026 року оголосив перерву в розгляді справи для забезпечення прибуття дітей.

Іванівський районний суд Одеської області відповідно до ухвали від 21 липня 2026 року перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

4. Фактичні обставини встановлені судом та зміст спірних правовідносин такі

4.1. ОСОБА_7 в судовому засіданні 21 липня 2026 року розповів таке: разом з мамою та сестрою проживав за кордоном; з червня 2025 року проживає разом з сестрою в тітки ОСОБА_8 , яка готує для них страви та доглядає за ними, коли немає батька; мама приїжджала на початку січня 2026 року; батько постійно телефонує та цікавиться як у них справи; спілкувався з мамою телефоном місяць тому; батько приїжджає на вихідні кожного тижня; хотів би проживати разом з мамою і батьком; мама пропонувала поїхати разом з нею, але він відмовився, бо бажає проживати в Україні.

ОСОБА_9 в судовому засіданні 21 липня 2026 року розповіла таке: проживає разом із батьком та братом; мама поїхала за кордон; з мамою не спілкується, поки батько на службі за нею та братом доглядає тітка ОСОБА_10 ; хотіла би проживати разом з татом; мама в останнє приїжджала на новий рік з новим чоловіком, але вона не захотіла з ними зустрічатися та їхати за кордон.

4.2. Актовий запис про народження від 19 червня 2013 року свідчить, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 походить від позивача та відповідача (том 1, а.с. 13).

Актовий запис про народження від 08 жовтня 2014 року, свідчить, що ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 походить від позивача та відповідача (том 1, а.с. 14).

Довідка від 26 серпня 2025 року №11/3-19/194 видана Северинівським старостинським округом Іванівської селищної ради Одеської області свідчить, що відповідач не зареєстрована та з червня 2025 року не проживає в будинку АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 16).

Довідка від 26 серпня 2025 року №11/3-19/195, що видана Северинівським старостинським округом Іванівської селищної ради Одеської області, свідчить, що позивач проживає без реєстрації в будинку АДРЕСА_1 . Склад його сім`ї становить; син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (не проживає з червня 2025 року ) (том 1, а.с. 17).

Довідка від 22 вересня 2025 року №56, що видана Северинівським ліцеєм Іванівської селищної ради Одеської області свідчить, що позивач разом із дітьми проживає без реєстрації в будинку АДРЕСА_1 . Позивач займається один вихованням дітей та навчанням дітей. Діти не пропускають заняття в ліцеї без поважних причин, до ліцею приходять чисті і охайні. Позивач тісно співпрацює з класним керівником та адміністрацією школи. Мати на даний час не проживає з сім`єю та не займається вихованням та навчанням дітей (том 1, а.с. 18).

Копія нотаріально посвідчених пояснення ОСОБА_11 від 23 вересня 2025 року свідчать таке: в червні 2025 року до неї звернувся позивач із проханням доглянути дітей, оскільки відповідач поїхала за кордон; вона погодилася допомагати дітям; позивач регулярно приїжджає до дітей на вихідних; зі слів дітей, мама їм не телефонує та не спілкується з ними; позивач забезпечує дітей всім необхідним (том 1, а.с. 19-20).

Висновок органу опіки та піклування Іванівської селищної ради «Про доцільність визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 разом із батьком ОСОБА_1 » свідчить, що визначення проживання дітей разом із батьком є доцільним та таким, що відповідає інтересам дітей (том 1, а.с. 22).

Акти обстеження житлово-побутових умов від 02 вересня 2025 року будинків АДРЕСА_2 свідчать, що проведений огляд будинків, в яких проживають діти (том 1, а.с. 22-23).

Характеристика від 05 вересня 2025 року №11/3-19/198 видана Северинівським старостинським округом Іванівської селищної ради Одеської області свідчить, що відповідач проживає з червня 2023 року на території старостинського округу. Зарекомендувала себе посередньо. Заміжня, чоловік проходить службу в ЗСУ. Має двох неповнолітній дітей. На даний час не проживає, вихованням дітей не займається, її місцезнаходження не відомо, дітей доглядає сусідка (том 1, а.с. 24).

Іванівський районний суд Одеської області рішенням від 17 вересня 2025 року розірвав шлюб між позивачем та відповідачем (том 1, а.с. 25-26).

Службова характеристика позивача надана начальником радіолокаційного вузла військової частини НОМЕР_2 від 27 серпня 2025 року свідчить, що позивач за час проходження військової служби зарекомендував себе позитивно, як дисциплінований, сумлінний військовослужбовець (том 1, а.с. 23).

Характеристика від 26 серпня 2025 року №11/3-19/193 видана Северинівським старостинським округом Іванівської селищної ради Одеської області, свідчить, що позивач проживає на території старостату з червня 2023 року дотепер. Зарекомендував себе з позитивної сторони, характер спокійний, врівноважений, одружений, має двох неповнолітніх дітей. Спиртними напоями не зловживає. Проходить військову службу. Скарг від сусідів та мешканців села не надходило (том 1, а.с. 30).

Суддя Іванівського районного суду Одеської області за судовим наказом від 02 березня 2026 року стягнув з відповідача на користь позивача аліменти на утримання дітей (том 2, а.с. 60-61).

Декларація №001-ХТХТ-КК10 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу свідчить, що законним представником ОСОБА_6 є позивач (том 2, а.с. 62).

Декларація №001-Е2ХТ-КК10 про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу свідчить, що законним представником ОСОБА_5 є позивач (том 2, а.с. 66).

Повідомлення Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 08 червня 2026 року свідчить, що відповідач перетинала кордон для: виїзду 13 червня 2025 року, 07 січня 2026 року; в`їзду 22 грудня 2025 року виїхала з території України в пункті пропуску Ужгород.

5. Норми права, які застосував суд такі

5.1. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

5.2. Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина 2 статті 3 Сімейного кодексу України, далі також – СК).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина 1 статті 15 СК).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина 4 статті 15 СК).

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу (частина 2 статті 141 СК).

Батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина 1, 2 статті 150 СК).

Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом (частина 4 статті 155 СК).

Питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини (частина 1-4 статті 157 СК).

Мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини (частина 1 статті 164 СК).

5.3. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина 3 статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами (частина 2 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили. Під час вчинення дій, пов`язаних з розлученням дитини з одним або обома батьками, а також інших дій, що стосуються дитини, в порядку, встановленому законом, судом заслуховується думка та побажання дитини (частина 1, 2 статті 14 Закону України «Про охорону дитинства»).

Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина 2 статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»).

Дитина, батьки якої проживають у різних державах, має право на регулярні особисті стосунки і прямі контакти з обома батьками. Дитина та її батьки для возз`єднання сім`ї мають право на вільний в`їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом. Батьки, інші члени сім`ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов`язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання (частина 1, 2 статті 16 Закону України «Про охорону дитинства»).

5.4. Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності (частина 1 статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України»).

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (частина 1 статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах, під час дії воєнного стану: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) (підпункт «г» пункту 3 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обоз`язок і військову службу»).

Військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах, під час дії воєнного стану: військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (абзац шостий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обоз`язок і військову службу»).

5.5. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина 3, 4 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, далі – ЦПК).

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 ЦПК).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76 ЦПК).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина 1 статті 80 ЦПК).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина 1, 5, 6 статті 81 ЦПК).

Суд розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні (пункт 2 частини 1 статті 315 ЦПК).

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина 2 статті 315 ЦПК).

6. Мотиви такі

6.1. Системний аналіз статті 315 ЦПК свідчить, що перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені й інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не передбачено іншого порядку їх встановлення, зокрема встановлення факту батьківства, проживання тощо.

Водночас важливе значення має вимога про обов`язкове зазначення у заяві мети встановлення юридичного факту, яка дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи тягне він правові наслідки. У заяві необхідно також зазначати причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт, та наводити докази його існування.

Суд констатує, що позивач обґрунтовував необхідність встановлення факту самостійного виховання і утримання дітей потребою подальшого його звільнення з військової служби. Проте не подав доказів на підтвердження наявності відмови уповноваженого органу (військової частини) в реалізації його такого права.

6.2. Суд зауважує, що з настанням певних юридичних фактів обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Для підтвердження самостійного виховання і утримання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, відповідно до яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.

Нормами СК власне встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, які не можуть бути передані іншій особі. Тому в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану чи рішенням суду, зокрема про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім, юридично позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю. Тобто такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.

Однак положеннями СК не встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання і утримання дитини. Оскільки, як визначено частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання і утримання дитини. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Одночасно доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків власне умисного та безумовно впливає на права й інтереси самих дітей, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Тож сімейним законодавством не передбачені підстави припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання і утримання дитини. Тож факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування в спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання і утримання дітей.

6.3. Суд зазначає, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Похідний характер означає відсутність пріоритету інтересів батьків над інтересами дитини та переважність права захисту прав дитини, а тому в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, зважаючи на об`єктивні обставин кожної конкретної справи, а вже потім права батьків.

Для встановлення обставин самостійності виховання і утримання позивачем дітей обов`язковим елементом є юридичне підтвердження однієї з обставин: смерті матері (визнання її безвісти зниклою або оголошення померлою), позбавлення батьківських прав, відібрання в неї дитини без позбавлення її батьківських прав, перебування під вартою, позбавлення волі, неможливість матері за станом здоров`я брати участь у вихованні дітей тощо. Тобто мають існувати такі обставини, які свідчать про те, що лише батько дітей забезпечує реалізацію батьківських прав через неможливість матері здійснювати їх реалізацію.

Одночасно суд зауважує, що жодний нормативно-правовий акт, який регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов`язує підтверджувати окремим актом факт відсутності участі батьків у вихованні і утриманні дітей, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.

Але такий факт може бути підтверджений лише рішенням суду, наприклад у разі вирішення питання щодо позбавлення відповідача батьківських прав. Тобто, захист порушених прав у зв`язку з не прийняттям участі одним із батьків у вихованні і утриманні дітей, самоусунення від виконання батьківських обов`язків, має розглядатися в іншому порядку, передбаченому законом.

Відтак факт виховання і утримання дітей одним із батьків без участі іншого виникає лише тоді, коли другий з батьків, юридично або фактично позбавлений можливості здійснювати таке виховання і утримання.

Проте позивач не подав жодних доказів на підтвердження існування юридичного або фактичного критеріїв, що відповідач не може здійснювати виховання і утримання дітей.

Суд вважає, що посилання позивача на те, що відповідач фактично не приймає участі у вихованні і утриманні дітей та не сплачує аліменти, не може свідчити про те, що вона не зобов`язана приймати участі в житті та вихованні дітей. Неналежне виконання відповідачем батьківських обов`язків, окреме проживання чи виїзд її за кордон, розірвання шлюбу, стягнення аліментів автоматично не припиняє її батьківських прав та обов`язків.

6.4. Пунктом 2 частини 1 статті 164 СК встановлено, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо дитини.

Зокрема батьки можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розглядати як ухилення від виховання і утримання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Натомість позивач не подав доказів (позбавлення батьківських прав тощо) того, що відповідач власне умисно ухиляється від виконання батьківських обов`язків щодо виховання та утримання дітей.

6.5. Навпаки обставина, що відповідач проживає окремо, не свідчить про те, що позивач самостійно виховує дітей і може вважатися в розумінні закону «батьком-одинаком», бо вказані обставини не позбавляють відповідача батьківських прав і не залишають дітей материнського виховання, не перешкоджає їй спілкуватися та приймати участь у вихованні дітей.

До того ж, власником будинку в якому проживає позивач та діти є батько відповідача, а проживання дітей з позивачем обумовлене насамперед їх небажанням перебувати закордоном, бо діти виявили бажання також проживати з мамою, як було раніше.

Відтак, ці обставини та надані докази свідчать лише про проживання дітей разом із позивачем, що не заперечується сторонами. Проте не підтверджують факт умисного ухилення позивача від участі у вихованні і утриманні дітей.

Ба більше, обставини, що діти до червня 2025 року проживали разом з відповідачем закордоном, спілкування відповідача з дітьми, навіть спроби забрати дітей у січні 2026 року для спільного проживання закордоном, свідчать про відсутність відомостей щодо абсолютного усунення матері від виховання і утримання дітей.

6.6. Тож суд не встановив обставин, що відповідач не здатна виконувати свої батьківські обов`язки чи позбавлена можливості здійснення своїх батьківських прав стосовно дітей, у визначений законом спосіб.

6.7. Одночасно, зважаючи на приписи частини четвертої, дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», суд вважає, що позовна заява має штучний характер, бо подана з метою створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення позивача з військової служби під час дії воєнного стану.

Тому, з огляду на відсутність підстав для встановлення факту самостійного виховання і утримання дітей позивачем та ухвалення відповідного судового рішення, підстави визначені цими нормами для звільнення з військової служби позивача не можуть застосовуватися. Адже це призведе до використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню, бо судові рішення не можуть використовуватися для уникнення виконання встановлених законом обов`язків.

Куди більше бажання позивача отримати підставу для звільнення з військової служби не створює нових сімейно-правових підстав для усунення відповідача від обов`язків щодо виховання і утримання дітей.

Заразом суд акцентує, що оцінку наявності підстав для звільнення позивача з військової служби, зокрема й факту самостійного виховання і утримання дітей, надає відповідний командир військової частини під час розгляду рапорту військовослужбовця та наданих ним документів. Тобто предметом судового оскарження має бути рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень (військової частини) в порядку адміністративного судочинства, якщо військова частина відмовляє у звільненні з військової служби позивача.

Тож, зважаючи на приписи частини 1 статті 19 ЦПК суд цивільної юрисдикції не повинен підміняти собою спеціально уповноважений орган (військове командування) та адміністративну процедуру перевірки підстав для звільнення позивача з військової служби.

6.8. Суд зазначає, що Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер та не є обов`язковим для суду.

Водночас суд наголошує, що текст Висновку взагалі не містить відомостей щодо наявності виключних обставин, підтверджених відповідними доказами, які б свідчили про наявність законних підстав для рішення, що позивач самостійно виховує і утримує дітей. Замість цього орган опіки та піклуванняробить висновок щодо визначення місця проживання дітей саме з позивачем.

7. Суд застосовує таку практику Верховного Суду

Такі висновки, узгоджуються з правовими позиціями, які виклав Верховний Суд у постановах від: 13 березня 2024 року в справі № 495/2284/23; 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22; 22 січня 2025 року в справі № 495/432/23; 16 березня 2026 року в справі № 487/11354/24; 01 червня 2026 року в справі № 725/5985/25.

8. Висновок такий

З огляду на зазначене суд доходить висновку, що в задоволенні позовної заяви належить відмовити повністю.

9. Розподіл між сторонами судових витрат такий

Зважаючи на приписи частини 1 статті 137, частини 1 статті 141 ЦПК судові витрати покладаються на позивача, оскільки в позові відмовлено.

Керуючись статтями 141, 259, 263-265 ЦПК, суд,

У Х В А Л И В:

Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору служба у справах дітей Іванівської селищної ради Одеської області, Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_2 , військова частина НОМЕР_1 , про встановлення факту, що має юридичне значення.

Рішення може бути оскаржене способом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду апеляційної скарги.

Повне судове рішення складене 30 липня 2026 року.

СуддяОлександр КРАВЧУК