Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №480/8764/25 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року Справа № 480/8764/25

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гелети С.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін у приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" і просить суд:

- визнати протиправними дії Державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» щодо обчислення з 01.01.2020 по 18.07.2022 посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, а також матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018;

- зобов`язати Державну установу «Роменська виправна колонія (№56)» здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 18.07.2022 грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт;

- зобов`язати Державну установу «Роменська виправна колонія (№56)» здійснити перерахунок та виплату з 01.01.2020 по 18.07.2022 складових грошового забезпечення: надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, премії, а також матеріальної допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, визначених з розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність та була відновлена дія п.4 постанови КМ України № 704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Відтак, у період з 01.01.2020 до 18.07.2022 включно (далі - спірний період), тобто до набрання чинності постанови про внесення змін до постанови КМУ №704, грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на відповідного року, у якому настали спірні правовідносини.

Однак, відповідач у спірний період незаконно нараховував позивачу грошове забезпечення, враховуючи розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України “Про Державний бюджет України на 2018 рік”, з чим позивач не погодився та звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що нарахування та виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась у повній відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704. Крім того, звертає увагу на пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Познач у відповіді на відзив просить задовольнити позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, а також зазначає, що у правовідносинах, які виникли до 19.07.2022 особа може звернутися

Судом було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду прийнято справу до провадження у новому складі суду та ухвалено розгляд справи проводити за правилам спрощеного позовного провадження без виклику сторін, витребувано у відповідача додаткові документи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд зазначає наступне.

Матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з 27.09.2021 до 01.12.2022 проходив військову службу у Державній установі "Роменська виправна колонія (№56)" (а.с. 61, 8).

Як зазначає відповідач у відзиві на позовну заяву, нарахування та виплата грошового забезпечення позивача здійснювалась у повній відповідності до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб від 30.08.2017 №704.

Позивач вважає, що у період проходження служби нарахування грошового забезпечення відповідачем здійснювалося у заниженому розмірі, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням, інші щомісячні додаткові види грошового забезпечення, грошові компенсації та одноразові виплати, які обраховуються виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018 замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, у якому настали спірні правовідносини.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Статтею 9 Закону України № 2011-XII від 20 грудня 1991 року "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-XII), визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-ХІІ).

Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.

Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.

Постановою №704, зокрема, затверджено: тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.

Пунктом 4 Постанови №704 в редакції, чинній на момент прийняття постанови, визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).

Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Пункт 6 Постанови КМУ №103 втратив чинність у зв`язку із набранням законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18.

Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.

Поряд з цим, Верховний Суд, у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 14 вересня 2022 року у справі №500/1886/21 вирішуючи питання застосування норм права у подібних правовідносинах зазначав, що базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров`я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Також варто зауважити, що згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).

Так, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 №2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

Однак, Закони України від 14.11.2019 №294-IX (далі - Закон №294-IX) "Про Державний бюджет України на 2020 рік", від 15.12.2020 №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік” (далі - Закон №1082-IX), від 02.12.2021 №1928-ІХ "Про державний бюджет України на 2022 рік" (далі - Закон №1928-ІХ) та від 03.11.2022 №2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік” (далі - Закон №2710-IX) таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020, 2021, 2022, 2023, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 Постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 - набрання чинності Законами №294-IX, №1082-IX, №1928-ІХ, №2710-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі №913/204/18, від 10.03.2020 у справі №160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені у частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що положення пункту 4 постанови №704 в частині встановлення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів. До спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону №294-IX, №1082-IX, №1928-ІХ, №2710-IX із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Крім того, матеріалами справи підтверджується, що під час проходження служби у період з 27.09.2021 до 18.07.2022 позивачу було нараховано та виплачено, як основні, так і додаткові види грошового забезпечення (а.с. 47).

Також, суд зазначає, що картки особового рахунку позивача за період з 27.09.2021 до 18.07.2022 (а.с. 47) підтверджується, що позивачу було нараховано та виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2021,2022 роки.

Суд зазначає, що визначення розмірів посадового окладу та окладу за військове звання позивача у спірний період, безпосередньо вплинуло на обчислення розміру матеріальної допомоги на матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2021, 2022 роки, у зв`язку з цим, відповідач протиправно не застосував при нарахуванні грошового забезпечення та відповідних виплат розміри, обраховані із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на відповідний календарний рік, у якому виникли спірні правовідносини. Такий підхід суперечить положенням постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".

Стосовно позовних вимог про зобов`язання відповідача обчислити та виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2021-2022 роки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, та Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази нарахування та виплати позивачу грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2022 роки, у картці особового рахунку позивача за спірний період (а.с. 47) відсутня така інформація.

Враховуючи те, що позивачу не було здійснено нарахування та виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2021-2022 рік, а тому у суду відсутні підстави для задоволення вищезазначених позовних вимог.

Стосовно періоду нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення з 01.01.2020 до 26.09.2021, суд зазначає наступне.

Кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.

Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо. Відповідно до частини 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Із системного аналізу вказаних норм вбачається, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.

Матеріалами справи підтверджено, що наказом від 24.09.2021 начальника державної установи "Роменська виправна колонія (56)" позивача призначено на посаду молодшого інспектора відділу нагляду і безпеки з 27.09.2021 (а.с. 61, 63).

Разом з тим, позивач просить здійснити нарахування та виплату грошового забезпечення починаючи з 01.01.2020, тобто з дати, що передує його призначенню на посаду та виникненню службових правовідносин із відповідачем.

За таких обставин станом на період з 01.01.2020 до 26.09.2021 включно права позивача не могли бути порушені відповідачем, оскільки у зазначений період він не перебував на службі в державній установі «Роменська виправна колонія (№ 56)» та не набув права на отримання грошового забезпечення.

Отже, позовні вимоги в частині нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2020 до 26.09.2021 включно є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Стосовно доводів представника відповідача, зазначених у відзиві на позовну заяву, щодо пропуску позивачем тримісячного строку звернення до суду з даними позовними вимогами, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України, суд зазначає наступне.

У постанові від 11 липня 2024 року у справі №990/156/23 Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо питання про те, положення якої норми підлягають застосуванню у питанні визначення строку звернення до суду у справах, пов`язаних з порушенням закону про оплату праці у публічно-правових відносинах. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати (середнього заробітку за час вимушеного прогулу та за час недопуску до продовження виконання повноважень) у разі порушення законодавства про оплату праці. В судовій практиці усталеним є підхід щодо застосування приписів Кодексу законів про працю України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин щодо проходження публічної служби, у яких виник спір. Такий підхід відповідає висновкам Конституційного Суду України, сформульованим у рішенні від 07 травня 2002 року № 8-рп/2002, за змістом якого при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних зі спорами щодо проходження публічної служби, суд, встановивши відсутність у спеціальних законах норм, може застосовувати норми Кодексу законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівника.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що норма статті 233 Кодексу законів про працю України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.

У період до 18.07.2022 ч. 2 ст. 233 КЗпП України визначалось, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду з даними спірними правовідносинами.

Разом з тим, з 19.07.2022 ст. 233 КЗпП України не містить зазначеної норми.

З 19.07.2022 стаття 233 КЗпП України має наступну редакцію. Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 КЗпП України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Зазначено, що частина перша статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Відтак, суд зазначає про відсутність для висновку про порушення позивачем строку звернення до суду з цими позовними вимогами.

За таких обставин, суд з урахуванням ст. 9 КАС України вважає за необхідне обрати належний спосіб захисту позивача та визнати протиправну бездіяльність відповідача, яка полягає у не застосуванні у спірний період при обчисленні позивачу розміру грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2021-2022 роки, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704 та зобов`язати відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату за спірний період грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2021-2022 роки, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)", яка полягає у не застосуванні з 27.09.2021 до 18.07.2022 включно при обчисленні ОСОБА_1 розміру грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2021-2022 роки, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.

Зобов`язати Державну установу "Роменська виправна колонія (№56)" (вул. Вишнева, 19, с. Перехрестівка, Роменський район, Сумська область, 42073, код ЄДРПОУ 2773602296) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 27.09.2021 до 31.12.2021 включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2021 рік, визначеного шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.

Зобов`язати Державну установу "Роменська виправна колонія (№56)" (вул. Вишнева, 19, с. Перехрестівка, Роменський район, Сумська область, 42073, код ЄДРПОУ 2773602296) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) з 01.01.2022 до 18.07.2022 включно грошового забезпечення (як основних та додаткових видів, у тому числі премії), матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань за 2022 рік, шляхом застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, з урахуванням виплачених сум.

У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.М. Гелета