Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №460/19008/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

30 липня 2026 року м. Рівне№460/19008/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Щербакова В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі — позивач) з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі — відповідач 1) та ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі — відповідач 2, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), в якому, з урахуванням поданих у порядку статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України) додаткових пояснень, просить суд:

1) визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15.09.2025 № 1164 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо призову ОСОБА_1 , 1989 року народження, РНОКПП НОМЕР_2 , на військову службу;

2) визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2025 № 271 в частині, що стосується зарахування до списків особового складу військової частини та призначення на посаду (на військову службу за призовом у воєнний час) ОСОБА_1 ;

3) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби та виключити зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 ;

4) зобов`язати уповноважених осіб ІНФОРМАЦІЯ_3 повернути ОСОБА_1 зі статусу «військовослужбовець» до попереднього статусу «військовозобов`язаний» шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «Оберіг».

В обґрунтування позову позивач зазначив, що до моменту призову фактично проживав та здійснював постійний догляд за своїм батьком ОСОБА_2 , який з 2024 року має ІІ групу інвалідності та потребує постійного стороннього догляду, а інші працездатні родичі, здатні здійснювати такий догляд, відсутні: один брат позивача проходить військову службу та отримав поранення, інший має на утриманні доньку з вродженою вадою серця (тетрада ОСОБА_3 ), мати позивача померла. З цих підстав 09.09.2025 позивач засобами поштового зв`язку АТ «Укрпошта» направив на адресу ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі — Закон № 3543-XII) з доданими підтвердними документами. Позивач вважає, що оскаржувані накази видано 15.09.2025 — до ухвалення комісією відповідача 2 рішення за його заявою (рішення ухвалено лише 16.09.2025), що прямо суперечить пункту 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі — Порядок № 560).

Ухвалою суду від 20.10.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

ІНФОРМАЦІЯ_4 позов не визнав, подавши відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що оскаржувані накази видано на підставі та у межах повноважень, визначених Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII. Відповідач послався на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, за якими процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації має незворотний характер, а визнання її протиправною не веде до автоматичного поновлення особи у статусі, який вона мала до мобілізації, та не створює обов`язку щодо її звільнення з військової служби. З цих підстав просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Військовою частиною НОМЕР_1 , подано додаткові пояснення по суті спору, в яких позовні вимоги не визнав покликаючись на конституційний обов`язок громадян щодо захисту Вітчизни (статті 17, 65 Конституції України), на статтю 4 Закону України «Про оборону України», а також зазначив, що виключити військовослужбовця зі списків військової частини на підставі рішення суду можливо лише у випадках визнання особи безвісно відсутньою або визнання винною у вчиненні кримінального правопорушення, а чинне законодавство не передбачає звільнення з військової служби шляхом скасування наказу про призов чи наказу про зарахування. Крім того, відповідач 1 повідомив, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.11.2025 № 327 позивача, який 09.11.2025 самовільно залишив військову частину, знято з усіх видів забезпечення з 09.11.2025.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, надавши їм оцінку в їх сукупності за правилами статті 90 КАС України, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , до дня видання оскаржуваних наказів здійснював постійний догляд за батьком ОСОБА_2 , який з 2024 року перебуває на ІІ групі інвалідності, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12ААГ № 908270, висновком ЛКК № 504 від 08.09.2025 за формою № 080-4/о та витягом з постанови ЛКК № 795 від 21.11.2024. Факт здійснення позивачем постійного догляду за батьком підтверджується актом про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 08.09.2025 (додаток 8 до Порядку № 560), складеним виконавчим комітетом Варковицької сільської ради (вих. № 453 від 08.09.2025).

09.09.2025 позивач через АТ «Укрпошта» (накладна № 3302814483085) направив на адресу відповідача 2 заяву про надання відстрочки від призову на підставі пункту 9 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII з доданими підтвердними документами. Згідно з описом вкладення до цінного листа, до заяви додано, зокрема, військовий квиток, витяг із застосунку «Резерв+», копію довідки медико-соціальної експертної комісії серії 12ААГ № 908270, копію витягу з постанови лікарсько-консультативної комісії № 795 від 21.11.2024, копію висновку № 504 від 08.09.2025, копію акта про встановлення факту здійснення особою постійного догляду від 08.09.2025, а також інші документи на підтвердження права позивача на відстрочку — загалом дев`ятнадцять найменувань документів на тридцяти трьох аркушах.

10.09.2025 уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_3 отримано заяву позивача про надання відстрочки, що підтверджується даними трекінгу поштового відправлення.

15.09.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 видано наказ № 1164 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» щодо позивача. Того ж дня, 15.09.2025, командиром відповідача 1 видано наказ № 271 (по стройовій частині), яким позивача зараховано до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та призначено на посаду.

16.09.2025, тобто на наступний день після видання наказу про призов, комісія ІНФОРМАЦІЯ_3 2 протоколом № 65Д ухвалила рішення про відмову позивачу у наданні відстрочки, зазначивши як єдину підставу відмови відсутність законних підстав для надання відстрочки; спосіб чи форма подання заяви підставою відмови у повідомлені не зазначались.

Судом також встановлено, що згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.11.2025 № 327 позивача, який 09.11.2025 самовільно залишив розташування військової частини, знято з усіх видів забезпечення з 09.11.2025. Ця обставина настала через два місяці після видання оскаржуваних наказів.

Відомості про укладення позивачем контракту про проходження військової служби в матеріалах справи відсутні, в процесуальних документах позивач заперечує щодо укладення контракту; позивач перебуває у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 на підставі наказу № 271 від 15.09.2025.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу; оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до частин першої, другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов`язком громадян України, які відбувають військову службу відповідно до закону.

Разом з тим частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і станом на час виникнення спірних правовідносин та ухвалення цього рішення не скасований.

Загальні правові засади мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні визначені Законом № 3543-XII. Відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону № 3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах. Призов громадян на військову службу під час мобілізації забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин. Тією ж частиною п`ятою статті 22 Закону № 3543-XII встановлено, що порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України, і цей порядок, зокрема, визначає порядок надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, та її оформлення, а також процедуру оформлення призову на військову службу під час мобілізації. Отже, положення Порядку № 560, що встановлюють порядок черговості дій під час призову та розгляду заяв про відстрочку прийняті на виконання вимог Закону та ґрунтуються на прямому законодавчому дорученні, закріпленому в законі.

Водночас статтею 23 Закону № 3543-XII передбачено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Пунктом 9 частини першої цієї статті визначено, що не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані, зайняті постійним доглядом за хворою дитиною та/або своїми батьком чи матір`ю, якщо вони за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду.

Частинами сьомою — дев`ятою статті 23 Закону № 3543-XII передбачено, що перевірка підстав щодо надання військовозобов`язаним відстрочки від призову та її оформлення здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Відповідно до пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою КМУ від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Безпосередня процедура проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, включно з процедурою надання відстрочки від призову, визначена «Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі- Порядок №560).

Відповідно до пункту 56 Порядку № 560 відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону № 3543-XII.

Пунктом 58 Порядку № 560 передбачено обов`язкову реєстрацію заяви військовозобов`язаного про надання відстрочки відповідним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки в день її подання. Пунктом 60 Порядку № 560 передбачено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки та зобов`язана розглянути їх у визначений цим пунктом строк, за результатами чого ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, яке оформляється протоколом.

При цьому абзацом дев`ятим пункту 60 Порядку № 560 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) імперативно передбачено: «До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період».

Порядок оформлення наказу про зарахування резервістів та військовозобов`язаних до списків військової частини регламентований пунктами 97, 98-1, 99 Порядку № 560, відповідно до яких на особовий склад військової (зведеної військової) команди територіальним центром комплектування та соціальної підтримки оформляється поіменний список, на підставі якого командир військової частини видає наказ про зарахування особового складу до списків військової частини; при цьому в поіменному списку робиться відмітка про прийняття або відмову у прийнятті особового складу із зазначенням причин такої відмови, яка засвідчується особистим підписом командира (уповноваженої посадової особи) військової частини і скріплюється гербовою печаткою військової частини.

Судом встановлено, що заява позивача про надання відстрочки від призову разом з підтвердними документами була вручена уповноваженій особі ІНФОРМАЦІЯ_6 10.09.2025 до видання наказу № 1164 від 15.09.2025, тоді як рішення комісії за цією заявою ухвалено лише 16.09.2025 — на наступний день після видання наказу про призов. За таких обставин на момент видання наказу № 1164 комісія ІНФОРМАЦІЯ_6 ще не ухвалила рішення за поданою позивачем заявою, що відповідно до імперативного припису абзацу 9 пункту 60 Порядку № 560 виключало можливість призову позивача на військову службу.

Ця норма встановлює пряму, безумовну заборону, яка не залежить від того, чи буде відстрочка в кінцевому підсумку надана, а від самого факту не здійснення комісією розгляду питання про наявність або відсутність підстав для відстрочки на момент призову.

ІНФОРМАЦІЯ_7 не спростував ні факту звернення позивача із заявою про відстрочку до видання наказу про призов, ні дати фактичного ухвалення комісією рішення за цією заявою 16.09.2025, а тому відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладений на нього обов`язок доказування правомірності оскаржуваного наказу виконано не було.

Суд також враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі — Закон № 2232-XII) початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тобто у справі, що розглядається, — 15.09.2025. Отже, станом на дату ухвалення протоколу № 65Д (16.09.2025) позивач вже не мав статусу військовозобов`язаного, а повноваження комісії щодо розгляду заяв про відстрочку поширюються саме на військовозобов`язаних. Ця обставина є наслідком видання наказу про призов раніше, ніж комісія розглянула заяву позивача, всупереч установленій законом черговості дій, а тому ІНФОРМАЦІЯ_7 не може посилатися на зумовлену його протиправними діями зміну статусу позивача в обґрунтування правомірності своїх подальших дій.

Абзац 9 пункту 60 Порядку № 560 встановлює не диспозитивне, а імперативне правило, яке виключає саму можливість реалізації повноваження щодо призову конкретної особи до вирішення комісією поданої нею заяви: до настання цієї умови відповідач 2 не мав законних підстав призивати позивача на військову службу, незалежно від наявності в нього загальної компетенції здійснювати призов інших військовозобов`язаних. Отже, видання наказу № 1164 в частині призову позивача є не лише відступом від установленого порядку його оформлення, а прийняттям щодо позивача рішення, для ухвалення якого на відповідну дату були відсутні визначені законом підстави.

У зв`язку з наведеним наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 від 15.09.2025 № 1164 в частині призову позивача на військову службу не відповідає вимогам пунктів 1, 3 частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України), оскільки хоча й винесений відповідачем у межах його загальної компетенції здійснювати призов військовозобов`язаних, проте щодо позивача — за відсутності визначених законом підстав для вчинення цієї конкретної дії на відповідну дату, не у спосіб, визначений законодавством.

Доводи ІНФОРМАЦІЯ_6 про недотримання позивачем встановленого способу подання заяви суд відхиляє, оскільки, ані Закон № 3543-XII, ані Порядок № 560 в редакції чинній на момент виникнення правовідносин редакції не встановлювали обов`язку особистого прибуття військовозобов`язаного до приміщення територіального центру комплектування для подання заяви про відстрочку — обов`язок подати заяву особисто не є тотожним обов`язку особисто прибути. Направивши заяву та підтвердні документи засобами поштового зв`язку від власного імені та за власним підписом, позивач дотримався встановленої законом процедури подання (направлення) заяви.

Нормами Порядку №560 передбачено, що на розгляд комісії направляються виключно заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, а тому передача заяви позивача на розгляд комісії є дією яка підтверджує визнання ІНФОРМАЦІЯ_2 заяви позивача, як такої що спрямована на реалізацію права на відстрочку в розумінні Закону «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку».

ІНФОРМАЦІЯ_7 виніс питання про надання відстрочки на розгляд комісії, комісія розглянула заяву по суті і ухвалила рішення. Такі дії відповідача 2 суд розцінює як власне визнання належності поданої заяви. Це узгоджується з тим, що з повідомлення комісії ІНФОРМАЦІЯ_6 від 16.09.2025 вбачається, що підставою відмови зазначено виключно відсутність законних підстав для надання відстрочки на момент ухвалення комісією рішення, а не спосіб подання заяви, її форма чи відсутність підтверджуючих документів.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2232-XII вичерпними підставами набуття статусу військовослужбовця є призов (направлення) на військову службу або прийняття на військову службу за контрактом. Позивач контракту не укладав; правовою підставою його перебування у списках особового складу Військової частини НОМЕР_1 є протиправний наказ № 1164 від 15.09.2025.

Наказ № 271 від 15.09.2025 підставою свого видання зазначає Указ Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» та поіменні списки територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, що відповідає пункту 32 Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280.

Разом з тим включення позивача до відповідного поіменного списку є прямим і єдиним наслідком наказу № 1164 про його призов на військову службу: без волевиявлення

ІНФОРМАЦІЯ_6 щодо призову позивача підстав для внесення його до поіменного списку та подальшого зарахування до Військової частини НОМЕР_1 не виникає.

За таких обставин наказ № 271, попри формальну самостійність зазначеної в ньому підстави видання, за своєю правовою природою є похідним від наказу № 1164 та втрачає власну правову основу одночасно з визнанням останнього протиправним.

Командир військової частини, видаючи наказ про зарахування до списків особового складу на підставі отриманого від територіального центру комплектування іменного списку, не наділений повноваженнями перевіряти законність мобілізації особи; при цьому визначений пунктами 97, 98-1, 99 Порядку № 560 порядок оформлення поіменного списку з відміткою про прийняття або відмову у прийнятті особового складу, засвідченою підписом командира (уповноваженої посадової особи) військової частини, свідчить про те, що наказ про зарахування є повноцінним, формалізованим актом індивідуальної дії військової частини, а не технічною фіксацією рішення іншого суб`єкта владних повноважень. Водночас саме ця самостійність форми не надає наказу № 271 самостійної правової основи: його юридична чинність повністю обумовлена законністю наказу № 1164, на підставі якого позивача включено до відповідного іменного списку, а тому протиправність первинного рішення поширюється на цей акт незалежно від добросовісності та обсягу дискреційних повноважень суб`єкта, який його видав.

Такий підхід узгоджується з доктриною «плоди отруєного дерева», яку Верховний Суд неодноразово застосовував з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, зокрема у справах «Гефген проти Німеччини», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Яременко проти України», відповідно до якої, якщо джерело є неналежним (протиправним), похідні від нього результати є такими ж. Зазначена доктрина передбачає оцінку не лише окремого акта автономно, а й усього ланцюга безпосередньо пов`язаних між собою рішень, одні з яких випливають з інших та є похідними від них; критерієм такої похідності є наявність достатніх підстав вважати, що відповідний акт не був би прийнятий за відсутності протиправного рішення, з якого він походить. Іншими словами, неправомірні діяння не можуть породжувати правомірних наслідків.

Військова частина НОМЕР_1 заперечує проти вимоги про звільнення позивача з військової служби, посилаючись на вичерпний перелік підстав звільнення, встановлений частиною четвертою статті 26 Закону № 2232-XII, серед яких відсутня підстава «незаконна мобілізація». Суд відхиляє цей довід з таких мотивів.

Стаття 26 Закону № 2232-XII регулює порядок звільнення особи, яка правомірно набула статусу військовослужбовця і згодом цей статус з передбачених законом причин втрачає. Ця норма не розрахована на ситуацію, коли сам статус виник на підставі акта, виданого всупереч прямій законодавчій забороні. Відсутність у статті 26 Закону № 2232-XII спеціальної підстави звільнення у зв`язку з незаконною мобілізацією свідчить не про неможливість звільнення такої особи, а про те, що законодавець не передбачав і не міг передбачати саму можливість проходження військової служби особою, мобілізованою з порушенням закону.

Крім того, військова частина в обґрунтування своєї позиції вказує, що виключити військовослужбовця зі списків частини на підставі рішення суду можливо лише у разі визнання його безвісно відсутнім або винним у вчиненні кримінального правопорушення, а інших підстав законодавство не містить. Однак відсутність такої процедури в підзаконному Положенні про проходження військової служби (затвердженому Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008) не може бути підставою для відмови в ефективному судовому захисту порушеного права, гарантованому статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та частиною першою статті 2 КАС України. Законом України «Про військовий обов`язок та військову службу» не передбачено такої підстави для звільнення з військової служби як незаконна мобілізація, проте проходження військової служби є безпосереднім наслідком наказу про мобілізацію.

Крім того, та сама Інструкція з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затверджена наказом Міністерства оборони України від 15.09.2022 № 280, пунктом 32 встановлює виключення зі списків особового складу військової частини як процедуру, симетричну зарахуванню: обидві дії здійснюються наказом по стройовій частині з поіменним зазначенням військовослужбовця. Отже, зобов`язання відповідача 1 виключити позивача зі списків особового складу є звичайною, штатною адміністративною дією в межах наявного нормативного механізму, а не втручанням у процедуру, законодавством не передбачену. Правомірним та обґрунтованим буде зобов`язання в/ч ухвалити рішення про виключення його зі списків особового складу.

Задоволення позову лише в частині скасування наказу про призов без відповідного зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 звільнити позивача та виключити його зі списків особового складу створює для позивача стан правової невизначеності: проходження військової служби на підставі акта, першопричина якого визнана судом незаконною та перестала існувати. Такий результат суперечить меті адміністративного судочинства, визначеній частиною першою статті 2 КАС України, — ефективному захисту порушених прав, а не породженню нового невирішуваного правового стану.

Відповідач 2 обґрунтовує заперечення проти позову висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23, за якими процедура призову військовозобов`язаного має незворотний характер, а визнання її протиправною не спричиняє відновлення попереднього становища особи.

Суд не застосовує цей висновок до спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини справи № 160/2592/23 не є тотожними обставинам цієї справи. У справі № 160/2592/23 предметом спору були порушення, допущені під час проведення військово-лікарської комісії, тобто дії, вчинені після набуття особою статусу військовослужбовця, а не оскарження акта індивідуальної дії про призов особи, яка на момент призову мала невирішену заяву про відстрочку. Позивач у цій справі право на відстрочку реалізував у повній відповідності до закону — подав заяву та підтвердні документи, які на момент видання наказу про призов перебували на розгляді комісії, чиє рішення станом на дату призову ще не було ухвалене. Отже, на відміну від справи № 160/2592/23, у цій справі йдеться не про процедурні дії, вчинені після призову, а про порушення відповідачем 2 прямої законодавчої заборони призивати особу до ухвалення комісією рішення за вже поданою заявою.

Аналогічною мірою не підлягає застосуванню до спірних правовідносин правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 14.05.2026 у справі № 620/183/23, згідно з якою сама по собі протиправність призову особи, яка мала право на відстрочку, не породжує автоматичного обов`язку її звільнення з військової служби. Водночас у цій же постанові Верховний Суд прямо розмежував правове становище особи, яка до моменту призову звернулася із заявою та документами, що підтверджують наявність підстав для відстрочки, і особи, яка, маючи право на відстрочку, не реалізувала його у визначений спосіб до моменту призову: у першому випадку, за висновком Верховного Суду, особа набуває правового становища, щодо якого територіальний центр комплектування зобов`язаний перевірити наявність відповідних підстав та ухвалити рішення з урахуванням гарантій звільнення від призову, тоді як лише у другому випадку спірні правовідносини переходять у сферу проходження військової служби. У справі № 620/183/23 судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач до моменту мобілізації не звертався до територіального центру комплектування із жодною заявою чи документами на підтвердження права на відстрочку. У справі, що розглядається, позивач, навпаки, звернувся до відповідача 2 із заявою про надання відстрочки за п`ять днів до видання наказу про призов, а тому саме він, за розмежувальним критерієм, сформульованим самим Верховним Судом у справі № 620/183/23, набув правового становища особи, стосовно якої відповідач 2 був зобов`язаний перевірити наявність підстав для відстрочки та ухвалити відповідне рішення до вирішення питання про його призов.

Суд також враховує, що розширювальне тлумачення висновку про «незворотність» мобілізації, за яким сам факт фізичного здійснення призову — незалежно від того, яким способом і з якими порушеннями закону він проведений, — унеможливлював би ефективний судовий захист. Таке тлумачення суперечить меті адміністративного судочинства та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб засіб юридичного захисту був ефективним «у теорії права та на практиці», а не лише формально існував (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Аксой проти Туреччини», заява № 21987/93, пункт 95).

Ефективність засобу юридичного захисту, гарантованого статтею 13 Конвенції, має забезпечуватися не лише за законом, а й на практиці (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006). Поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права (рішення у справі «Дорани проти Ірландії» від 31.07.2003). Ефективний засіб — це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними (рішення у справі «Салах Шейх проти Нідерландів»); при цьому використання такого засобу не повинно бути ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005, параграф 75). Було б неприйнятно, якби стаття 13 Конвенції декларувала право на ефективний засіб захисту без забезпечення його практичного застосування (рішення у справі «Каіч та інші проти Хорватії» від 17.07.2008).

За правилами частини п`ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а також усталену практику адміністративних судів у справах цієї категорії.

Правова позиція, за якою право на відстрочку від призову на військову службу повинно бути реалізоване військовозобов`язаним шляхом вчинення ним активних дій та оформлення його у відповідний спосіб уповноваженим органом, при цьому реалізація такого права може бути здійснена лише до моменту набуття ним статусу військовослужбовця, — є усталеною та послідовною: вона викладена у постановах Верховного Суду від 18.01.2024 у справі № 280/6033/22, від 01.10.2024 у справі № 160/10728/23, від 01.10.2024 у справі № 200/4189/22, від 14.11.2024 у справі № 160/33822/23, від 11.04.2024 у справі № 520/7954/22. Підстав для відступлення від цієї правової позиції в цій справі немає.

Обставина, повідомлена Військовою частиною НОМЕР_1 , про те, що 09.11.2025 позивач самовільно залишив розташування військової частини, у зв`язку з чим його знято з усіх видів забезпечення, настала через два місяці після видання оскаржуваних наказів і не спростовує та не змінює протиправності самого наказу про призов, ухваленого з порушенням абзацу 9 пункту 60 Порядку № 560. Оскільки, перебування позивача у статусі військовослужбовця з моменту призову ґрунтувалося на незаконному акті, будь-які подальші події, пов`язані з фактичним проходженням служби, є похідними і не можуть використовуватися відповідачами для виправдання відмови у відновленні порушеного права позивача. Питання про грошове забезпечення позивача предметом цього спору не є і цим рішенням не вирішується.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 245 КАС України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача. При обранні способу захисту суд керується принципом ефективності, який обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи без необхідності її додаткових звернень та виконання додаткових умов.

З урахуванням наведеного суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними та скасування обох оскаржуваних наказів, а також покладення на відповідача 1 прямого обов`язку звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу військової частини. Вимога про зобов`язання уповноважених осіб відповідача 2 повернути позивача зі статусу «військовослужбовець» до статусу «військовозобов`язаний» шляхом внесення відповідних відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів АІТС «Оберіг» задоволенню не підлягає. Зміна облікового статусу позивача в Реєстрі є технічним, обліковим наслідком виключення позивача зі списків особового складу військової частини та його звільнення з військової служби, а не самостійним предметом судового захисту: внесення відповідних відомостей до Реєстру здійснюється відповідачем 2 в порядку ведення такого обліку на підставі рішень, ухвалених щодо позивача, включно з цим судовим рішенням, і не потребує окремого судового зобов`язання. Обраний судом спосіб захисту — зобов`язання відповідача 1 звільнити позивача з військової служби та виключити його зі списків особового складу — є достатнім та ефективним для повного відновлення порушеного права позивача.

Скасування оскаржуваних актів індивідуальної дії, попри те що вони вичерпали свою дію фактом виконання (позивача фактично відправлено до військової частини та зараховано на забезпечення), не порушує стабільності публічно-правових відносин і принципу правової визначеності, а навпаки — вказує на неприпустимість вчинення відповідачами неправомірних дій під час мобілізації військовозобов`язаних осіб, які мають право на відстрочку. Право особи на оскарження акта індивідуальної дії незалежно від того, що його дію вже реалізовано, послідовно підтверджується практикою Великої Палати Верховного Суду.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності оскаржуваних рішень покладається на відповідачів. Відповідач 1 та відповідач 2 не подали суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача про те, що на момент видання наказу про призов заява позивача про відстрочку перебувала на розгляді комісії, а рішення за нею ще не було ухвалено.

За таких обставин, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України), суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пунктів 1, 12, 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.09.2025 № 1164 «Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період» в частині призову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , на військову службу.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.09.2025 № 271 в частині зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини та призначення на посаду.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби та виключити його зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 .

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 30 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )

Суддя В.В. Щербаков