Рішення від 27 липня 2026 р. у справі №400/7662/26 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2026 р. № 400/7662/26

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Біоносенко В. В. за участю секретаря судового засідання Козаченко П.А., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , Військової частини НОМЕР_2 , АДРЕСА_3 ,

провизнання дій протиправними; стягнення 1 000 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , військової частини НОМЕР_1 з вимогами: визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 щодо відмови у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153; визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо непогодження та відмови у погодженні ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1000000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153; стягнути з військової частини НОМЕР_1 за рахунок коштів, що обліковуються на відповідних рахунках військової частини НОМЕР_1 в органах Державної казначейської служби України, на користь ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду у розмірі 1000000 гривень, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтував тим, що є громадянином України, проходить військову службу за мобілізацією з березня 2022 року. До лав ЗСУ позивач приєднався у віці 23 років, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, та має право на отримання 1000000 гривень відповідно до абз. 4 п. 4 Постанови КМУ від 11.02.2025 року №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час дії воєнного стану». З метою реалізації права на отримання одноразової грошової допомоги, позивач звернувся з відповідним рапортом від 16.12.2025 про здійснення йому відповідної виплати встановленої суми винагороди у розмірі 1 млн. грн. У виплаті зазначеної винагороди відмовлено з тих підстав, що позивач притягувався до кримінальної відповідальності. Водночас слід зауважити, що наведенні у висновку твердження мають припущення та зводяться виключно до констатації наявних ризиків, без встановлення та належного документального підтвердження обставин, прямо передбачених нормою Постанови. На звернення представника позивача, від військової частини НОМЕР_2 надійшла відповідь в якій зазначено, що відповідно до Постанови №153 однією з умов одержання військовослужбовцями одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн гривень є те, що до набрання чинності постановою №153, тобто до 11.02.2025 військовослужбовець у віці в до 25 років мав бути прийнятий або призваний на військову службу під час дії воєнного стану, тобто після 24.02.2022. При цьому, відповідач послався на послужний список ОСОБА_1 , що він проходить військову службу з 2019 року, тобто до 24.02.2022, на підставі чого відповідач дійшов висновку, що позивач не підпадає під дію положень постанови №153. Позивач категорично не погоджується з відмовою відповідачів, а також висновками, покладеними в її основу, щодо ненарахування та невиплати одноразової грошової винагороди. З аналізу норм постанови №153, вбачається, що особам рядового, сержантського і старшинського складу, які у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу, зокрема, до Збройних Сил України, проходять військову службу під час воєнного стану та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, за умови що вони не були притягнути до кримінальної відповідальності, адміністративних відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення. Факт проходження позивача військової служби з 2019 року сам по собі не виключає його права на отримання одноразової грошової винагороди, передбаченої постанови КМУ №153, оскільки 21.03.2022 було мобілізовано на військову службу під час дії воєнного стану до досягнення ним 25-річного віку. Щодо самовільного залишення військової частини, як на підставу для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, то як вбачається з ухвали Київського районного суду м. Одеси у кримінальній справі №947/16865 від 29.05.2025 ОСОБА_1 було звільнено у порядку ч.5 ст.401 КК України від кримінальної відповідальності за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Тобто, ОСОБА_1 не було визнано винуватим обвинувальним вироком суду, який набрав законної сили, та йому не було призначено кримінального покарання. Сам по собі факт існування кримінального провадження, повідомлення особі про підозру або закриття кримінального провадження у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності не є тотожним обвинувальному вироку та не може автоматично розцінюватися як безумовна підстава для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди. Крім того, п.4 постанови КМУ №153 не передбачено такої самостійної підстави для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди, як самовільне залишення військової частини. Посилання на витяг з ЄРДР або сам факт існування кримінального провадження як на підставу для відмови у виплаті одноразової грошової винагороди є необґрунтованим та таким, що суперечить принципу презумпції невинуватості.

Відповідач військова частина НОМЕР_1 надав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Свою позицію аргументував тим, що право на одноразову грошову винагороду виникає лише за умови одночасного існування всіх передбачених Постановою №153 юридичних фактів, зокрема: прийняття або призов на військову службу під час дії воєнного стану; відповідний вік; безпосередня участь у бойових діях протягом установленого строку; проходження військової служби з моменту призову. Ознайомившись з позовними вимогами Позивача, встановлено відсутність будь-яких підтверджуючих документів про його безпосередню участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, як то Довідки про участь особи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони стримування , відсічі і збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначеної Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. №413, котра є належним доказом, що визначена спеціальним нормативно-правовим актом, та містить інформацію щодо предмета доказування і відповідно до п. 2 ст. 79 КАС України повинна бути подана Позивачем разом з позовною заявою Позивачем ж одної інформації кількість днів безпосередньої участі ( що підтверджує про сумарну періодів участі) районах ведення воєнних (бойових) дій не надано Щодо проходження служби Позивачем. Жодного витягу з послужного списку, в обґрунтування позовних вимог, всупереч п. 2 ст. 79 КАС України, Позивачем разом з позовною заявою не надано. З посилань Позивача щодо дати початку проходження ним військової служби, а це зазначено в абз.1 – 3 стор. 5 його позовної заяви, не вдається встановити коли саме Позивач розпочав проходження військової служби, як то: 22.02.2022 року згідно указу Президента України від 22.02.2022 року №2, на який посилається Позивач, котрого взагалі не існує за вказаним номером та датою, згідно пошуку даних в о фіційному інтернет-представництві. Чи 21.03.2022 року, як зазначено Позивачем в позовній заяві, що суперечить п. 18 Військового квитка НОМЕР_3 доданого до позову в якості доказу, де вказано 22.03.2022 року. З огляду на той факт що:- з посилань Позивача встановити точну дату початку проходження ним військової служби не вбачається за можливе. Матеріалами справи підтверджується, що у період самовільного залишення військової частини з 20.12.2023 року до 25.04.2025 року Позивач фактично не проходив військову службу, не виконував обов`язків військової служби та ухилявся від її проходження, що встановлено рішенням суду, яким надано правову оцінку його діям. Станом на дату набрання чинності Постановою №153 Позивач не перебував у місці проходження військової служби, а отже не проходив військову службу в розумінні умов експериментального проекту, що виключає виконання ще однієї обов`язкової умови визначеної пунктом 4 Постанови №153 —проходження військової служби. Відповідач -2 був позбавлений правових підстав для прийняття рішення про виплату Позивачу одноразової грошової винагороди, оскільки не було підтверджено виконання усієї сукупності обов`язкових умов, визначених зазначеною Постановою.

Відповідач – військова частина НОМЕР_2 позов не визнав, надав відзив, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Однією з умов одержання військовослужбовцями одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах у розмірі 1 млн. гривень є те, що вони (військовослужбовці, які проходять військову службу) до набрання чинності цією постановою (11.02.2025 року) у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, тобто після 24.02.2022. Відповідно до військового квитка Позивача серії НОМЕР_3 , виданого 08.10.2019 ОСОБА_1 проходить військову службу з 2019 року. Тобто до 24.02.2022. В розумінні Постанови КМУ №153 (зі змінами) від 11.02.2025, на прикладі п. 9 Порядку зазначено, що «окремі категорії громадян, які бажають бути прийнятими на військову службу за контрактом відповідно до цього Порядку, подають до центрів рекрутингу або рекрутингових підрозділів військових частин через рекрутингові платформи (у разі їх створення), зокрема через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста (далі - електронний кабінет призовника) заяву в паперовій або електронній формі...». Тобто особи, які не проходили службу до цього. Фактично слід стверджувати, що під дані норми постанови ОСОБА_1 не підпадає. Фактично ОСОБА_1 станом на дату прийняття Постанови КМУ №153 (зі змінами) від 11.02.2025, самовільно залишивши військову частину НОМЕР_4 20.12.2023 не був військовослужбовцем , ухилявся від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби аж до 25.04.2025 (за змістом ухвали Київського районного суду м. Одеси у кримінальній справі № 947/16865/25 (ЄРДР № 12025162480000544). Кримінальне провадження №12025162480000544 від 25.04.2025 року за підозрою Позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України - у зв`язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності. Вищезазначений факт вказує, що на дату набрання чинності Постанови №153 (13.02.2025 року) Позивач: • не проходив службу; не виконував обов`язків військової служби; • перебував у статусі особи, щодо якої здійснювалося кримінальне провадження. Позивачем фактично підтверджується в позовній заяві та не спростовується.

В судовому засіданні 28.07.2026 представник позивача підтримав позовні вимоги, представники відповідачів в судове засідання не з`явилися.

Суд розглянув справу 28.07.2026 у відкритому судовому засіданні за участю представника позивача.

Дослідив матеріали справи, вислухав представника позивача, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , 1999 р.н. проходив строкову військову службу в Збройних Силах України в період з 08.10.2019 по 13.04.2021.

Після демобілізації зі строкової військової служби, ОСОБА_1 відповідно до вимог ст.26-2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» був зарахований до військового резерву.

22.02.2022 відповідно до Указу Президенту України №2 від 22.02.2022 «Про призов резервістів на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період», ОСОБА_1 був призваний на військову службу в ЗСУ, як резервіст.

21.03.2022 ОСОБА_1 був призваний на військову службу до ЗСУ за мобілізацією.

Протягом 2022-2023 років, ОСОБА_1 проходив військову службу за мобілізацію у складі військової частини НОМЕР_4 на посаді оператора 1 відділення протитанкових ракетних комплексів протитанкового взводу роти вогневої підтримки, у складі якої приймав участь у бойових діях.

20.12.2023 ОСОБА_1 самовільно залишив місце службу в Донецькій області, та без поважних причин, та ухилявся від проходження військової служби, проводячи час на власний розсуд, не пов`язуючи його з обов`язками військової служби до 25.04.2025.

За цим фактом зареєстровано кримінальне провадження №12025162480000544 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України – самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем, вчиненні в бойовій обстановці, а так саме ті самі дії тривалістю понад три доби, вчиненні в умовах воєнного стану.

25.04.2025 ОСОБА_1 повернувся на військову службу, та надав згоду на звільнення його від кримінальної відповідальності на підставі ч.5 ст.401 КК України та подальше проходження військової службу у складі військової частини НОМЕР_2 .

29.05.2025 ухвалою Київського районного суду м. Одеси, задоволено клопотання прокурора про звільнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_1 , підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, на підставі ч.5 ст.401 КК України.

16.12.2025 ОСОБА_1 подав рапорт про виплату йому одноразової грошової винагороду у розмірі 1000000 гривень відповідно до постанови КМУ №153 від 11.02.2025 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

10.04.2026 військовою частиною НОМЕР_1 складено Висновок щодо попереднього контролю про неможливість виплати ОСОБА_1 винагороди у зв`язку з притягненням його до кримінальної відповідальності.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 №153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», встановлено, що учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу;

Збройні Сили;

Національна гвардія;

Державна прикордонна служба;

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ;

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби.

Відповідно до п.4 постанови КМУ №153 від 11.02.2025, встановлено, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі;

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу;

проходили військову службу і були атестовані до присвоєння первинного офіцерського звання офіцерського складу “молодший лейтенант”;

проходили військову службу, мали спеціальні звання або класні чини та були переатестовані до присвоєння офіцерського звання.

Таким чином, відповідно до п. 4 постанови КМУ № 153, умовами виплати військовослужбовцю винагороди у 1000000 гривень є: 1) вік приєднання або призову на військову службу з 18 до 25 років; 2) часові обмеження приєднання чи призову на військову службу – після 24.02.2022, тобто після оголошення воєнного стану; 3) проходження військової служби на посадах рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України; 4) безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою; 5) відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень; 6) здійснюється протягом дії експерименту протягом двох років з моменту набрання чинності постанови КМУ з 13.02.2025 по 13.02.2027.

У цьому випадку, умови 1), 3) та 6) не викликають заперечень з боку відповідачів.

З приводу часу приєднання чи призову позивача на військову службу, суд звертає увагу, що відповідно до записів у військовому квітку позивача від був звільнений зі строкової військової служби у квітні 2021 р. Тому аргументи відповідачів про проходження позивачем військової служби з 2019 року суд відкидає, як безпідставні. Натомість, відповідно до тих самих записів, вбачається, що позивач був призваний на військову службу 22.02.2022, тобто до оголошення воєнного стану 24.02.2022. Зазначене на перший погляд не відповідає формальним умовам для виплати винагороди, визначеним постановою КМУ №153. Разом з тим, відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» мобілізація може бути відкритою та прихованою. Призов позивача на військову службу, як резервіста за два дні до оголошення воєнного стану, можливо розцінювати, як призов під час прихованої мобілізації, яка напряму пов`язана з оголошеним 24.02.2022 воєнним станом у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, а тому ця формальна невідповідність у датах призову, не суперечить меті постанови КМУ №153, щодо виплати мотиваційної винагороди, військовослужбовцям, які були мобілізовані у віці з 18 до 25 років. Тим більш, що у березні 2022 року, позивач вже був призваний саме за мобілізацією під час діє воєнного стану. Пунктом 4 постанови КМУ №153, передбачено виключення для осіб, які були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу. На переконання суду, у цьому випадку можливо допустити розширене тлумачення та застосувати також цю норму на резервістів, які в подальшому були мобілізовані. За таких обставин, суд дійшов висновку, що обставини проходження позивачем строкової військової служби у 2019-2021, а також призов на військову службу, як резервіста 22.02.2022 за два дні до оголошення воєнного стану, не можуть бути підставою для відмови у виплаті винагороди.

З приводу безпосередньою участі у бойових діях, то відповідно до Окремого доручення міністра оборони № 999/уд від 20.02.2025 року, зазначений факт підтверджується Довідкою про безпосередню участь військовослужбовців у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, відсутність (наявність) випадків притягнення до відповідальності та інших особливих обставин, яка є додатком до цього доручення. При цьому, Довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російською Федерацією проти України, яка видається згідно з Додатком 6 до Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій, не є підставою для виплати винагороди, оскільки не охоплює в них по різному рахуються періоди участі у бойових діях. Для отримання винагороди, передбаченої постановою КМУ №153, враховуються лише дні, в які військовослужбовці брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій). У цьому випадку надана позивачем Довідка відповідно до додатку 6 не підтверджує кількість днів, необхідних для обрахунку виплати винагороди, передбаченої постановою КМУ №153.

І головне, це невідповідність умові 5) - відсутність притягнення до кримінальної, адміністративної відповідальності під час проходження військової служби, а також діючих дисциплінарних стягнень.

Як вже зазначалося вище, позивач з 20.12.2023 по 25.04.2025 ухилявся від проходження військової служби, самовільно залишивши місці служби.

Кримінальне провадження стосовно позивача було закрито у зв`язку зі звільненням його від кримінальної відповідальності з підстав, передбачених ч.5 ст.401 КК України.

Але, звільнення особи від кримінальної відповідальності передбачає лише втрату будь-яких кримінально-правових наслідків від цього правопорушення. Особа вважається такою, що немає судимості, скоєне правопорушення не може враховуватися при повторності та ін. Водночас, звільнення від кримінальної відповідальності не свідчить про виправдання особи, оскільки кримінальна справа припиняється з нереабілітуючих для особи підстав, та цивільно-правові, дисциплінарні чи фінансові наслідки від скоєного правопорушення можуть залишитися, навіть у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності.

В п.4 постанови КМУ №153 імперативно зазначено, що військовослужбовцям, у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Нормотворець у цьому випадку пов`язує можливість виплати винагороди не з відсутністю судимості, а саме з притягненням особи до відповідальності. Позивач до кримінальної відповідальності притягувався, хоча і був звільнений в подальшому. Крім того, нормотворець окремо зауважує, що це правопорушення повинно стосуватися тих фактів порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни.

Питання обліку фактів порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни врегульоване Інструкцією з надання доповідей і донесень про події, кримінальні правопорушення, військові адміністративні правопорушення та адміністративні правопорушення, пов`язані з корупцією, порушення військової дисципліни та їх облік у Міністерстві оборони України, Збройних Силах України та Державній спеціальній службі транспорту, яка затверджена наказом МОУ від 29.11.2018 №604. Відповідно до додатку 12 цієї Інструкції, затверджено Перелік порушень військової дисципліни, які обліковуються для оцінки стану військової дисципліни. Серед них - невихід військовослужбовця на службу та самовільне залишення місця служби без поважних причин більше 3 годин протягом робочого дня.

Відповідно до п.3 Розділу ІІІ Інструкції, інформація щодо подій та кримінальних правопорушень, скоєних військовослужбовцями та працівниками, обліковується в журналі обліку подій і кримінальних правопорушень.

Відповідно до п.п.5, 6 Розділу ІІІ Інструкції, виключення з обліку подій, кримінальних правопорушень, адміністративних правопорушень, пов`язаних з корупцією, та військових адміністративних правопорушень, облікованих за військовою частиною, здійснюється на підставі:

виправдувального вироку суду, який набрав законної сили;

рішення суду, постанови слідчого (прокурора) про закриття кримінального провадження у разі відсутності події кримінального правопорушення, відсутності у діянні складу кримінального правопорушення, набрання чинності законом, яким скасовано кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою, якщо потерпілий відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;

відшкодування збитків, завданих внаслідок події.

Зареєстровані кримінальні правопорушення залишаються на обліку в разі, якщо кримінальне провадження закрите щодо померлого, унаслідок акта амністії, у разі звільнення винного від кримінальної відповідальності внаслідок зміни обставин, у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку з дієвим каяттям, у зв`язку з примиренням обвинуваченого з потерпілим, у разі передання особи на поруки, у разі відсутності достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді, закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, закінченням строків досудового розслідування.

Таким чином, притягнення особи до кримінальної відповідальності за фактом самовільного залишення місця служби, навіть у разі звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч.5 ст.401 КК України, є обставиною порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни, та перешкоджає виплаті такому військовослужбовці винагороди, передбаченої п.4 постанови КМУ №153 за тривалістю проходження служби у бойових умов.

Враховуючи викладене, суд не знаходить підстав для задоволення позову.

В задоволенні позову відмовити повністю.

Судові витрати відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 НОМЕР_5 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 НОМЕР_6 ) Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 НОМЕР_7 ) відмовити повністю.

2. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя В. В. Біоносенко

Рішення складено в повному обсязі 30.07.2026