Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №280/5070/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Справа № 280/5070/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Новікової І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Антона Юрійовича, третя особа – ОСОБА_2 , про скасування рішень,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі-позивач) до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Антона Юрійовича (далі - відповідач), третя особа – ОСОБА_2 (далі – третя особа), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною та скасувати Постанову про відкриття виконавчого провадження № 80817226 від 21.04.2026, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Антоном Юрійовичем та скасувати всі вжиті заходи примусового виконання;

визнати протиправною та скасувати Постанову про арешт коштів боржника від 21.04.2026, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Антоном Юрійовичем у межах виконавчого провадження №80817226;

визнати протиправною та скасувати Постанову про арешт майна боржника від 13.05.2026, винесену приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценком Антоном Юрійовичем у межах виконавчого провадження №80817226.

Ухвалою суду від 01.06.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначає, що батько позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що було вчинено актовий запис про смерть №3026 від 15.12.2025 та видано свідоцтво про смерть НОМЕР_1 . Представник позивача зазначає, що відповідно до постанови від 21.04.2026 про відкриття виконавчого провадження на виконанні у приватного виконавця Проценка А.Ю. знаходилось виконавче провадження, відкрите на підставі виконавчого листа Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 28.10.2024 у цивільній справі №337/3600/24, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму основного боргу – 1000,00 доларів США, три відсотки річних 2390,69 грн., судовий збір 972,47 грн. Вказує, що фактично після смерті ОСОБА_3 приватним виконавцем Проценко А.Ю. був прийнятий ряд постанов, яким відкрито виконавче провадження щодо померлої фізичної особи та накладено обтяження на майно, яке успадковується позивачем. Позивач зазначає, що постанови у виконавчому провадженні прийняті вже після смерті ОСОБА_3 , вважаємо, що він не міг набути статусу боржника у виконавчому провадженні №80817226, відтак не міг набути такого статусу після своєї смерті, що законодавством не передбачено. Також ОСОБА_3 до або після відкриття виконавчого провадження не був замінений на правонаступника відповідним рішенням (ухвалою) суду. З урахуванням викладеного позивач просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень зазначено, що приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Проценко Антоном Юрійовичем під час виконання виконавчого провадження ВП № 80817226, зокрема й щодо винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, постанови про арешт коштів боржника, постанови про арешт майна боржника, вчинено виконавчі дії, направлені на примусове виконання рішення суду та які передбачені законодавством з організації примусового виконання рішень, та постанови про закінчення виконавчого провадження, винесені в межах його повноважень як приватного виконавця. Відповідач зазначає, що у приватного виконавця відсутній обов`язок перевіряти державні реєстри з метою перевірки наявності чи відсутності актового запису про смерть сторони виконавчого провадження. Відповідач вказує на те, що не надано до суду доказів протиправності винесеної постанови про відкриття виконавчого провадження від 21.04.2026 року, постанови про арешт коштів боржника від 21.04.2026, постанови про арешт майна боржника від 13.05.2026 року. З урахуванням викладеного у відзиві на позовну заяву, відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази, їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності, встановив наступне.

З матеріалів справи встановлено, що 21.04.2026 на виконання до приватного виконавця надійшов виконавчий лист №337/3600/24, виданий 28.10.2024 Хортицьким районним судом м. Запоріжжя, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі 1000 доларів США основного боргу, 2390,69 грн. три відсотки річних, 972,47 грн. судового збору, із заявою про примусове виконання рішення від 17.04.2026.

21.04.2026 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №80817226 з примусового виконання виконавчого листа №337/3600/24 виданого 28.10.2024 Хортицьким районним судом міста Запоріжжя, боржник – ОСОБА_3 , стягувач – ОСОБА_2 .

Також, 21.04.2026 відповідачем прийнято постанову про арешт коштів боржника ВП №80817226, якою накладено арешт на грошові кошти/електронні гроші, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_3 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 52678,92 грн.

13.05.2026 приватним виконавцем прийнято постанову про арешт майна боржника ВЧ № НОМЕР_2 , якою накладено арешт на нерухоме майно: 1/2 частина садового будинку, літ.А, загальною площею 106,9 кв.м, реєстраційний номер: 3080892123060, місцезнаходження: АДРЕСА_1 , що належить боржнику ОСОБА_3 , у межах суми звернення стягнення з урахуванням збору/основної винагороди приватного виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів, яка становить 52678,92 грн.

Також, судом встановлено, що 13.05.2026 приватним виконавцем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №80817226, якою закінчено виконавче провадження на підставі п.3 ч.1 ст.39, ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», у зв`язку із смертю боржника 15.12.2025.

Позивач, не погодившись з правомірністю відкриття виконавчого провадження та прийняттям інших постанов, звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) відповідно до яких завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Під час розгляду справи встановлено, що позивач фактично обґрунтовує заявлені позовні вимоги тим, що приватний виконавець не мав права 21.04.2026 відкривати виконавче провадження №80817226, оскільки боржник у виконавчому провадженні – ОСОБА_3 на момент відкриття виконавчого провадження помер.

Відповідач в обґрунтування заперечень послався на те, що під час вирішення питання про відкриття виконавчого провадження та прийняття інших рішень в межах виконавчого провадження, відповідачу не було відомо про смерть боржника. Також, відповідач вказав на те, що після отримання відповідної інформації про смерть боржника ним було прийнято рішення про закінчення виконавчого провадження.

Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про виконавче провадження».

Статтею 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон №1404) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове - виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону №1404, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно ч.4 ст.4 Закону №1404, виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Отже, Закон №1404 не містить такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, як смерть боржника – фізичної особи.

Також, суд зазначає, що Закон №1404 не зобов`язує виконавця на дату вирішення питання про відкриття виконавчого провадження здійснювати перевірку факту чи не настала смерть фізичної особи – боржника, як і не визначає механізму здійснення відповідної перевірки.

Стосовно посилань представника позивача на те, що у виконавчому документів у написанні ім`я стягувача було допущено помилку, оскільки зазначено « ОСОБА_4 » замість « ОСОБА_4 », суд зазначає, що така описка не може бути самостійною підставою для скасування спірних постанов, оскільки з інших даних особа стягувача могла бути ідентифікована приватним виконавцем, зокрема за відомостями з ІПН.

Крім того, суд зазначає, що такий недолік жодним чином не порушує прав позивача.

Відповідно до ч.1 ст.18 Закону №1404, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно ч.5 ст.26 Закону №1404, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Отже, після отримання від стягувача заяви про примусове виконання рішення суду та виконавчого документа, приватним виконавцем обґрунтовано прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження, а також інші постанови спрямовані на примусове виконання рішення суду.

Також, судом встановлено, що фактично приватним виконавцем отримано інформацію та її документальне підтвердження про смерть боржника – ОСОБА_3 лише 13.05.2026 від адвоката Писаренка С.Ю. – представника позивача.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону №1404, виконавче провадження підлягає закінченню у разі: припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Частиною 2 статті 39 Закону №1404, постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Судом встановлено, що після отримання свідоцтва про смерть боржника, відповідачем прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №80817226, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 39 Закону №1404.

Отже, суд зазначає, що відповідачем було дотримано вимог Закону №1404 та закінчено виконавче провадження після отримання інформації про смерть боржника.

Пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

У п.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 по справі №9901/393/19 визначено, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала про те, що застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (такі висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 08 жовтня 2020 року у справі №9901/393/19 (пункт 28).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2019 року у справі № 826/7380/15.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року по справі №925/642/19 вказано, що обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому Велика Палата Верховного Суду не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги (п. 54).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі №826/4406/16 та у постанові від 15 серпня 2019 року у справі №1340/4630/18, від 22.04.2021 у справі №640/2291/20, від 13 квітня 2022 року у справі №620/3527/20.

Суд зазначає, що позивачем не вірно обрано спосіб захисту порушеного права, з огляду на таке.

Так, фактично оскаржувані постанови були прийняті не відносно позивача та безпосередньо не порушують його прав та законних інтересів.

Також, на момент звернення позивача з позовом до суду виконавче провадження №80817226 закінчено, а спірні постанови втратили свою чинність фактом їх виконання.

Позивач зазначає, що наявний арешт на майно перешкоджає позивачу реалізувати право на спадкування та оформити за собою нерухоме майно на яке було накладено арешт в рамках виконавчого провадження.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.40 Закону №1404, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Частиною 2 статті 40 Закону №1404 визначено, що про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Разом з тим, суд зазначає, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач звертався до приватного виконавця з питання зняття арешту у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

В свою чергу, предметом спору у цій справі не є питання дій чи бездіяльності приватного виконавця в частині скасування заходів вжитих в ході здійснення виконавчого провадження №80817226, зокрема і накладеного арешту на нерухоме майно.

За таких обставин, оскарження позивачем постанов в межах виконавчого провадження не є належним способом захисту порушених прав, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до відповідача та/або до суду з вимогами про скасування накладеного арешту, як такого, що порушує права власності на майно.

Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Стосовно вимоги відповідача про стягнення на його користь витрат на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн. суд зазначає, що у даному спорі відповідач – приватний виконавець виступав суб`єктом владних повноважень.

Суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

В свою чергу, частиною 2 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Згідно ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

За таких обставин, оскільки приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Проценко Антон Юрійович у цьому спорі виступав суб`єктом владних повноважень, то відповідно відсутні підстави для відшкодування на його користь витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 287 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_3 ) до приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Антона Юрійовича (69041, м.Запоріжжя, бул.Вінтера, 26, ІПН НОМЕР_4 ), третя особа – ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_5 ) про скасування рішень – відмовити.

У стягненні на користь приватного виконавця виконавчого округу Запорізької області Проценка Антона Юрійовича витрат на правничу допомогу – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.В. Новікова