Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №160/21060/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокуСправа №160/21060/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Неклеси О.М., розглянувши за правилами загального позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, ВЧ НОМЕР_1 ), треті особи – Військова частина НОМЕР_4 (далі – ВЧ НОМЕР_4 ), Військова частина НОМЕР_3 (далі – ВЧ НОМЕР_3 ), в якій позивач просив суд:

- визнати протиправними та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд в частині здійснення відрахувань (утримань) з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ;

- в якості відшкодування шкоди, заподіяної його протиправним рішенням, стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 утримані на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд кошти з грошового забезпечення ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначено, що з березня 2025 року з його грошового забезпечення були здійснені утримання (відрахування), про природу яких позивача не було повідомлено, що змусило останнього звернутись до адвокатського об`єднання "ТСТ" для надання правничої допомоги з метою з`ясування природи зазначених відрахувань та повернення відрахувань, якщо виявиться їх неправомірність. На виконання договору про надання правничої допомоги, керуючим партнером адвокатського об`єднання "ТСТ" було надіслано відповідні адвокатські запити про надання інформації до військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 . У відповідь на адвокатський запит представника позивача ВЧ НОМЕР_3 направила лист, в якому зазначила, що, старшому солдату ОСОБА_1 було передано під звіт військове майно на відповідальне зберігання, що підтверджується інвентаризаційним описом №6490 від 12.06.2024 р., який ним особисто підписаний. Також в листі було зазначено, що наказ командира ВЧ НОМЕР_3 про притягнення позивача до матеріальної відповідальності не видавався. ВЧ НОМЕР_4 надала відповідь, в якій зазначила, що у ВЧ НОМЕР_4 військовослужбовець ОСОБА_1 проходив військову службу у період часу з 30.01.2025 р. по 07.04.2025 р. й на останнього матеріальну відповідальність за збереження військового майна не покладалося. Жодного передавання під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно не було. На підставі витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 27.03.2025 р. за №241/нагд старшого солдата ОСОБА_1 було притягнуто до матеріальної відповідальність за шкоду завдану державі у ВЧ НОМЕР_3 на суму 723 818, 60 грн., у зв`язку з чим з грошового забезпечення позивача у березні-квітні 2025 року було проведено стягнення на загальну суму 11 350, 41 грн. ВЧ НОМЕР_1 відповіді на адвокатський запит не надала. ОСОБА_1 вважає здійснення стягнень з його грошового забезпечення незаконними діями, які підлягають скасуванню з обов`язковим забезпеченням повернення вже здійснених утримань позивачу. ОСОБА_1 наголосив, що він не притягався до матеріальної відповідальності за завдання шкоди державі ані ВЧ НОМЕР_3 , ані ВЧ НОМЕР_4 , ані ВЧ НОМЕР_1 . Відтак його вина за завдану державі шкоду у ВЧ НОМЕР_3 на суму 723 818, 60 грн. не була встановлена. Позивач вважає безпідставними доводи ВЧ НОМЕР_4 про те, що наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 27.03.2025 р. за №241/нагд ОСОБА_1 було притягнуто до матеріальної відповідальність за шкоду завдану державі у ВЧ НОМЕР_3 на суму 723 818, 60 грн., оскільки цим наказом (з яким позивача було ознайомлено у фінансово-економічній служб ВЧ НОМЕР_1 лише 16.07.2025 р.) начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру ВЧ НОМЕР_1 лише наказано прийняти від ВЧ НОМЕР_3 заборгованість у сумі 723 818, 60 грн. за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків, яку провести за реєстрами бухгалтерського обліку та звітності та забезпечити погашення заборгованості у сумі 723 818, 60 грн. за рахунок відрахувань з усіх видів грошового забезпечення позивача до її повного погашення, а командиру ВЧ НОМЕР_4 наказано повідомити письмово позивача про отримання вказаної заборгованості, взяти її на облік та здійснити нарахування та утримання суми збитків, завданих державі з усіх видів грошового забезпечення позивача до їх повного погашення, згідно чинного законодавства. Тобто, як наголосив позивач, відомостей про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності наказ командира ВЧ НОМЕР_1 від 27.03.2025 р. за №241/нагд не містить, відтак стягнення сум із грошового забезпечення позивача на його лише підставі не відповідає законодавству, оскільки відсутня головна умова для стягнення – факт встановлення вини позивача та притягнення його до матеріальної відповідальності.

Вищевказана позовна заява не відповідала вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у зв`язку з чим ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.07.2025 р. остання була залишена без руху, з наданням строку для усунення недоліків.

На виконання ухвали суду позивач виправив вказані недоліки, згідно заяви від 29.07.2025 р. (вх. №39529/25), в якій позивач, зокрема, просив поновити строк звернення до суду та залучити до участі у справі Військову частину НОМЕР_4 та Військову частину НОМЕР_3 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Перевіривши матеріали позовної заяви, заяви про поновлення строку звернення до суду, у зв`язку з відсутністю протилежного станом на 04.08.2025 р. та необхідністю з`ясування всіх обставин, суд дійшов висновку, що аргументи позивача знайшли своє підтвердження з наданих до справи документів.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04.08.2025 р. клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду задоволено та ухвалено поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду.

Відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Цією ж ухвалою суд задовольнив клопотання ОСОБА_1 про залучення до участі у справі Військової частини НОМЕР_4 та Військової частини НОМЕР_3 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору та ухвали залучити до участі у справі Військову частину НОМЕР_4 та Військову частину НОМЕР_3 в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

20.08.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від Військової частини НОМЕР_3 (далі –ВЧ НОМЕР_3 ) пояснення третьої особи щодо позову, в яких остання заперечила проти задоволення позову та зазначила, що відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_3 (по стройовій частині) №365 від 21.12.2024 р. позивача було призначено на посаду стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу ВЧ НОМЕР_1 ,з 21.12.2024 р. виключено зі списків складу ВЧ НОМЕР_3 та направлено для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_1 . Актом проведення службового розслідування №1858 від 27.02.2025 р. та наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (з основної діяльності) «Про результати службового розслідування» №10 від 27.02.2025 р. встановлено факт нестачі військового майна у кількості 1395 одиниць на суму 608 762,49 грн., яке обліковувалося за старшим солдатом ОСОБА_1 й у подальшому на підставі довідки про вартісну оцінку завданої шкоди №1650 від 19.02.2025 р., визначено суму нестачі військового майна з урахуванням індексації у розмірі 723 818, 60 грн. (загальна кількість – 1395 одиниць). Як зазначено третьою особою у поясненнях, на підставі акту проведення службового розслідування і наказу командира, у зв`язку з відсутністю у командира ВЧ НОМЕР_3 дисциплінарної влади для притягнення позивача до матеріальної відповідальності (оскільки він не перебував у списках особового складу ВЧ НОМЕР_3 ), матеріали службового розслідування направлено до ВЧ НОМЕР_1 для прийняття рішення. Таким чином, ВЧ НОМЕР_3 , в якій позивач безпосередньо проходив військову службу, на думку третьої особи, вжила всі необхідні заходи для повідомлення командира військової частини, в якій на момент видання акту та наказу про результати службового розслідування позивач проходив службу, з метою прийняття відповідного рішення.

03.09.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від представника позивача клопотання про залучення до участі у справі №160/21060/25 в якості співвідповідача – Військової частини НОМЕР_2 , разом з яким подано позовну заяву зі збільшеним розміром позовних вимог.

Також представником ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 р. заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/21060/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Військова частина НОМЕР_4 , Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів,- повернуто без розгляду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 р. клопотання представника ОСОБА_1 про залучення співвідповідача у справі №160/21060/25, - залишено без задоволення.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 08.09.2025 р. позовну заяву представника ОСОБА_1 зі збільшеним розміром позовних вимог у справі №160/21060/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Військова частина НОМЕР_4 , Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення коштів,- повернуто заявнику, у зв`язку з відсутністю доказів її направлення Військовій частині НОМЕР_1 , Військовій частині НОМЕР_4 , Військовій частині НОМЕР_3

09.09.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» від представника ОСОБА_1 надійшли клопотання про залучення до участі у справі №160/21060/25 в якості співвідповідача – Військової частини НОМЕР_2 , а також позовна заява зі збільшеним розміром позовних вимог, у прохальній частині якої позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд в частині здійснення відрахувань (утримань) з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 .

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 незаконно утримані на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд кошти грошового забезпечення ОСОБА_1 .

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 в частині здійснення відрахувань (утримань) з грошового забезпечення ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 у переданому розмірі 695 638,64 грн.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_5 незаконно утримані кошти грошового забезпечення ОСОБА_1 на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 .

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 (з урахуванням збільшених вимог) додатково зазначено, що станом на дату подання позову встановлений ч.3 ст.11 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" п`ятнадцятиденний строк для видання як командиром ВЧ НОМЕР_1 , так і командиром ВЧ НОМЕР_2 наказу про притягнення позивача до матеріальної відповідальності сплив, що, обмеження, з огляду на унеможливлює встановлені в ч. 2 ст. 19 Конституції України подальшому як притягнення позивача до матеріальної відповідальності у передбаченому Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" позасудовому порядку, так і відшкодування шкоди, вказаної у матеріалах службового розслідування по факту псування військового майна від ВЧ НОМЕР_3 до звільнення позивача зі служби. Зазначене, на думку позивача, є правовою підставою для задоволення позову. Як зауважив ОСОБА_1 , припис статті 12 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" передбачає можливість відшкодування завданої шкоди в судовому порядку у разі якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби. Позивач підкреслив, що внаслідок відсутності наказу про притягнення його до матеріальної відповідальності, підстави для застосування приписів ч. 3 ст. 13 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" щодо повернення стягнених з позивача коштів на підставі відповідного наказу відсутні, оскільки у якості умови для видання такого наказу законодавець визначив скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. Відновлення становища позивача можливе тільки шляхом зобов`язання відповідачів нарахувати та виплатити на користь позивача усіх утриманих як на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №241/нагд від 27.03.2025 р., так і на підставі подальшого утримання згідно з актом прийому передачі сум з грошового забезпечення позивача. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просить суд задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

10.09.2025 р. представником ОСОБА_1 подано заяву про забезпечення позову.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 р. у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_1 про заміну сторони її правонаступником у справі №160/21060/25, - відмовити.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 р. позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_3 зі збільшеним розміром позовних вимог у справі №160/21060/25 прийнято до розгляду.

Залучено Військову частину НОМЕР_2 в якості співвідповідача у справі №160/21060/25.

Позовні вимоги прийнято до розгляду в наступній редакції:

- визнати протиправним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд в частині здійснення відрахувань (утримань) з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 незаконно утримані на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд кошти грошового забезпечення ОСОБА_1 .

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_2 в частині здійснення відрахувань (утримань) з грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 у переданому розмірі 695 638,64 грн.

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 незаконно утримані кошти грошового забезпечення ОСОБА_1 на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 .

Цією ж ухвалою суд залучив до участі у справі в якості третьої особи - Військову частину НОМЕР_3 та не знайшов підстав для залучення до участі у справі в якості третьої особи – Військової частини НОМЕР_4 .

Суд ухвалив розгляд справи розпочати спочатку. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.09.2025 р. заяву представника ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/21060/25,- задоволено частково.

Забезпечено позов у адміністративній справі №160/21060/25 шляхом зупинення Військовою частиною НОМЕР_2 здійснення відрахувань (утримань) з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 за переданим з військової частини НОМЕР_1 актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №160/21060/25.

В задоволенні іншої частини заяви представника позивача, - відмовлено.

12.09.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшов від ВЧ НОМЕР_1 відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та просив у задоволенні позову відмовити. Власну позицію відповідач-1 аргументував тим, що відповідно до акту службового розслідування №1858 від 26.02.2025 р. (далі – Акт), проведеного на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_3 №402 від 30.12.2024 р. та складеного за результатами його проведення, встановлено вину ОСОБА_1 , який проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_3 та був матеріально відповідальною особою, у нестачі військового майна на загальну суму 723 818, 60 грн (згідно довідки про вартісну оцінку завданої шкоди) . Відповідно до розділу 6 Акту «…вина старшого солдата ОСОБА_1 виражається у формі прямого умислу, тобто усвідомлення фактичного характеру вчиненого діяння (отримання майна та не передача його до складу військової частини НОМЕР_3 , видача цього майна від себе), передбачав їх суспільно небезпечні наслідки та свідомо робив їх настання...». Окрім того, п. 3 розділу 7 Акту вирішено надати матеріали службового розслідування до військової частини, в якій ОСОБА_1 проходить службу (оскільки на момент закінчення службового розслідування позивач вже був виключений зі списків ВЧ НОМЕР_3 та проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ). Зазначений вище Акт (вихідний №1705/624 від 12.03.2025 р.) направлений ВЧ НОМЕР_3 на адресу ВЧ НОМЕР_1 засобами СЕДО 12.03.2025 р. Відповідач-1 зазначив, що на виконання норм (зокрема, статті 11) Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» після отримання акту службового розслідування, затвердженого командиром ВЧ НОМЕР_3 із додатками ВЧ НОМЕР_1 видано наказ за №241/нагд від 27.03.2025 р. про приймання-передачу заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків. Відповідач стверджує, що спірний наказ видано ним у передбаченому законом порядку та строки (у п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання акту службового розслідування та додатків до нього). Пунктом 1.3 Наказу передбачено: «…Забезпечити погашення заборгованості у сумі 723 818, 60 грн за рахунок відрахувань з усіх видів грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 до її повного погашення…». Відповідач-1 вважає спірний наказ правомірним та законним, а видача цього наказу в частині підстав, порядку та строків відповідає вимогам чинного законодавства. ВЧ НОМЕР_1 зазначає, що підставою для притягнення позивача до матеріальної відповідальності є отриманий від ВЧ НОМЕР_3 Акт службового розслідування, згідно якого внаслідок невиконання обов`язків військової служби, пов`язаних із порядком обліку та видачі військового майна, ОСОБА_1 завдав прямої шкоди ВЧ НОМЕР_3 на загальну суму 723 818, 60 грн., що підтверджується довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди №1650 від 19.02.2025 р. та матеріалами службового розслідування. Посилання ОСОБА_1 на те, що жодним з відповідачів не приймалося рішення про притягнення його до матеріальної відповідальності, а також на те, встановлений ч. 3 ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» п`ятнадцятиденний строк притягнення до матеріальної відповідальності минув, на думку відповідача-1, є такими, що не відповідають дійсності з огляду на видачу ВЧ НОМЕР_1 наказу №241/нагд від 27.03.2025 р., пунктом 1.3 якого наказано стягнути з позивача встановлену службовим розслідуванням суму матеріальних збитків, оскільки стягнення є формою реалізації притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності. При цьому, відповідач-1 вважає, що відсутність в наказі формулювання «притягнути до матеріальної відповідальності» не змінює самої суті правової природи даного рішення, направленого саме на притягнення до матеріальної відповідальності та відшкодування спричиненої позивачем матеріальної шкоди. Враховуючи вищенаведене, відповідач-1 стверджує про безпідставність та необґрунтованість первісних позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання протиправним та скасування наказу №241/нагд від 27.03.2025 р., у зв`язку з чим похідні позовні вимоги щодо стягнення з ВЧ НОМЕР_1 утриманих раніше сум з грошового забезпечення, на думку відповідач-1, є такими, що також не підлягають задоволенню.

15.09.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від ВЧ НОМЕР_3 пояснення третьої особи щодо позову, в яких остання заперечила проти задоволення позову та виклала аналогічні доводи порівняно із попередніми поясненнями третьої особи, поданими ВЧ НОМЕР_3 до суду від 20.08.2025 р.

23.09.2025 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від Військової частини НОМЕР_2 (далі – відповідач-2, ВЧ НОМЕР_2 ) клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали суду з додатками.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 р. скасовано заходи забезпечення позову у справі №160/21060/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 р. матеріали адміністративної справи №160/21060/25 за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії передано на розгляд Луганського окружного адміністративного суду.

Вищезазначені ухвали суду оскаржено ОСОБА_1 в апеляційному порядку.

Постановами Третього апеляційного адміністративного суду від 05.11.2025 р. по справі №160/21060/25 апеляційні скарги ОСОБА_1 задоволено та скасовано ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 р.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2025 р. справу №160/21060/25 прийнято до провадження та ухвалено розпочати розгляд справи спочатку. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Підготовче засідання у справі призначено на 15.01.2026 р. о 11:00 год.

02.01.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від ВЧ НОМЕР_3 пояснення третьої особи щодо позову, в яких остання заперечила проти задоволення позову та виклала аналогічні доводи порівняно із попередніми поясненнями третьої особи, поданими ВЧ НОМЕР_3 до суду від 20.08.2025 р. та від 15.09.2025 р.

06.01.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від представника ОСОБА_1 клопотання про витребування оригіналу письмового доказу, в якому заявник просив суд витребувати у ВЧ НОМЕР_3 оригінал інвентаризаційного опису №6490 від 12.06.2024 р. для огляду у судовому засіданні.

12.01.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від ВЧ НОМЕР_2 заява про розгляд справи без участі представника відповідача-2.

У підготовчому засіданні у справі від 15.01.2026 р. судом заслухано представника позивача та представника ВЧ НОМЕР_3 (третя особа), запропоновано учасникам справи надати до суду пояснення щодо оголошених під час засідання питань.

Усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 15.01.2026 р. суд ухвалив продовжити термін підготовчого провадження до 30 днів.

Також усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 15.01.2026 р. суд оголосив перерву до 16.02.2026 р. на 14:00 год.

16.01.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від ВЧ НОМЕР_2 заява про розгляд справи без участі представника відповідача-2.

16.02.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від ВЧ НОМЕР_3 додаткові пояснення, в яких на пропозицію суду надано письмові пояснення учасника справи щодо клопотання про витребування доказів та іншої пов`язаної справи, яка перебуває у провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду, стосовно питання про зупинення провадження у справі.

Представником позивача подано до суду через систему «Електронний суд» клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи (підготовчого засідання) та продовження строку проведення підготовчого провадження.

Усною ухвалою, відображеною в протоколі судового засідання від 16.02.2026 р. суд ухвалив відкласти розгляд справи до 12.03.2026 р. о 11:00 год.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.02.2026 р. провадження у справі зупинено до 12.03.2026 р.

Наступне підготовче засідання призначено на 12.03.2026 р. о 11 год. 00 хв.

20.02.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від ВЧ НОМЕР_2 заява про розгляд справи без участі представника відповідача-2.

12.03.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від представника ОСОБА_1 додаткові пояснення у справі, в яких зазначено, що зі змісту рішення суду по справі №160/28094/25 випливає, що предмет судового дослідження у справах №160/28094/25 та №160/21060/25 не співпадає, відтак розгляд даної справи, на думку позивача, не залежить від розгляду справи №160/28094/25, оскільки там не встановлюватимуться обставини, які мають значення у справі №160/28094/25.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.03.2026 р. провадження у справі поновлено.

У підготовчому засіданні у справі від 12.03.2026 р. судом заслухано представника позивача та представника ВЧ НОМЕР_3 (третя особа) та повідомлено, що розгляд поданих учасниками справи клопотань буде здійснено в порядку письмового провадження.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 р. у задоволенні заяви Військової частини НОМЕР_3 про залишення позовної заяви без розгляду,- відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 р. у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 про витребування оригіналу письмового доказу у справі №160/21060/25,- відмовлено.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16.03.2026 р. зупинено провадження у справі №160/21060/25, - до набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/28094/25.

Також у цій ухвалі учасників справи зобов`язано повідомити суд про набрання законної сили рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/28094/25.

13.05.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшло від представника ВЧ НОМЕР_3 клопотання про поновлення провадження у справі, зі змісту якого слідує, що постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 р. у справі №160/28094/25 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а оскаржуване рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 р. по справі №160/28094/25 – без змін.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. провадження у справі поновлено.

Наступне підготовче засідання у справі призначено на 14.05.2026 р. об 11:00.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 р. суд витребував від сторін та третьої особи пояснення щодо їх позиції по суті спору з урахуванням рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 року по справі №160/28094/25 та постанови Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 року по справі №160/28094/25.

Цією ж ухвалою суд зупинив провадження у справі до 02.07.2026 р.

Наступне підготовче засідання у справі призначено на 02.07.2026 р. об 13:30.

02.06.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від ВЧ НОМЕР_2 заява про розгляд справи без участі представника відповідача-2.

03.06.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшла від ВЧ НОМЕР_3 заява про виконання вимог ухвали суду, в якій третя особа зазначила, що висновки, викладені в наказі командира ВЧ НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 27.02.2025 р. №10 судом у справі №160/28094/25 не скасовані, а отже є правомірними. Таким чином, третя особа вважає, що підстави для притягнення до матеріальної відповідальності позивача є причинно-наслідковим зв`язком між вчиненим правопорушенням та безпосередньо накладеним стягненням у вигляді притягнення до матеріальної відповідальності на суму 723 818, 60 грн. Враховуючи викладене, оскільки вина ОСОБА_1 підтверджена матеріалами службового розслідування, причини і умови притягнення до повної матеріальної відповідальності встановлені в порядку ч.2 ст.3 Закону України “Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі”, позивача, на думку третьої особи, правомірно притягнуто до матеріальної відповідальності за місцем проходження служби на суму 723 818,60 грн. у кількості 1395 од., згідно довідки про вартісну оцінку завданої шкоди. Окрім того, ВЧ НОМЕР_3 зауважила, що представником Ольховського С.В. в рамках справи №160/28094/25 не ставилось під сумнів питання щодо автентичності підпису у інвентаризаційному описі.

04.06.2026 р. до суду через систему «Електронний суд» надійшли від ВЧ НОМЕР_2 письмові пояснення та заперечення проти позовних вимог, в якій відповідач-2 зазначив, що ВЧ НОМЕР_2 не є суб`єктом, який встановлював факт заподіяння шкоди, проводив службове розслідування, визначав розмір збитків або приймав рішення щодо притягнення позивача до матеріальної відповідальності. ВЧ НОМЕР_2 отримала матеріали щодо існуючої заборгованості та здійснювала подальше виконання відповідних фінансових документів у порядку, визначеному Законом України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі». Посилаючись на положення ст. 11 Закону України №160-ІХ, відповідач-2 зазначив, що законодавець прямо передбачив механізм продовження виконання рішення щодо матеріальної відповідальності за новим місцем служби військовослужбовця. При цьому, відповідач-2 стверджує, що ВЧ НОМЕР_2 не наділена повноваженнями переглядати або скасовувати рішення, прийняті іншими військовими частинами, а також не може самостійно вирішувати питання про наявність або відсутність вини військовослужбовця у завданні шкоди державі. Також відповідач-2 просив врахувати правові висновки, викладені у рішенні Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 р. та постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 р. по справі №160/28094/25. ВЧ НОМЕР_2 зауважує, що доводи позивача фактично спрямовані на спростування встановлених за результатами службового розслідування обставин та підстав виникнення матеріальної відповідальності, однак такі обставини не встановлювалися ВЧ НОМЕР_2 та не можуть бути предметом оцінки дій ВЧ НОМЕР_2 щодо здійснення бухгалтерського та фінансового супроводу виконання прийнятого рішення. Крім того, відповідач-2 вважає, що позивачем не доведено протиправності конкретних дій посадових осіб ВЧ НОМЕР_2 , не наведено доказів порушення саме ВЧ НОМЕР_2 вимог законодавства під час здійснення відповідних утримань та не спростовано правових підстав передачі заборгованості за новим місцем служби. З огляду на викладене, відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

24.06.2026 року судом зареєстровані додаткові пояснення представника позивача, в яких зазначено, що суди у справі №160/28094/25 прямо вказали, що дослідження з приводу висновків військової частини НОМЕР_3 щодо спричинення позивачем збитків державі мають здійснюватися судом у цій справі №160/21060/25, оскільки саме в ній вирішується питання про правомірність притягнення позивача до матеріальної відповідальності за висновками військової частини НОМЕР_3 . Отже, позиція позивача полягає в тому, що у цій справі має бути ретельно, з урахуванням вимог і заперечень учасників та наданих доказів, досліджені висновки військової частини НОМЕР_3 щодо спричинення позивачем збитків державі, в результаті якого вирішити питання як про наявність самої шкоди (в тому числі про її розмір), про наявність безпосереднього зв`язку дій позивача з настанням шкоди (якщо вона встановлена), так і про вину в діях позивача, за результатами об`єктивного розгляду чого і вирішити питання правомірності притягнення позивача до матеріальної відповідальності, оскільки інший порядок дослідження вищевикладеного для позивача був закритий судом у справі №160/28094/25.

02.07.2026 року судом зареєстрована заява представника позивача про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року провадження у справі поновлено.

Ухвалою суду від 02.07.2026 року закрито підготовче провадження у справі №160/21060/25 та призначено справу до судового розгляду по суті на 09.07.2026 року о 10 год. 30 хв.

Від Військової частини 03.07.2026 року надійшла заява про розгляд справи без участі.

09.07.2026 року судом зареєстрована заява представника позивача про розгляд справи без його участі в порядку письмового провадження.

Вирішуючи питання щодо розгляду справи по суті в порядку письмового провадження, суд вважає за необхідне зазначити, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 р., у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався відповідними Указами Президента України та не скасований.

Статтею 3 Конституції України визначено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Враховуючи те, що наявних в матеріалах справи письмових доказів достатньо для вирішення справи по суті та немає перешкод для розгляду справи в порядку письмового провадження, задля захисту життя та здоров`я учасників справи, у зв`язку з воєнним станом та численними повітряними тривогами, суд вирішив продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 4 ст. 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у період з 10.05.2022 р. по 21.12.2024 р. проходив військову службу в складі ВЧ НОМЕР_3 .

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_3 (по стройовій частині) за №16 від 10.05.2022 р. солдата запасу ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу ВЧ НОМЕР_3 .

Відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_3 (по стройовій частині) за №365 від 21.12.2024 р. старшого солдата ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця-регулювальника комендантського відділення комендантського взводу ВЧ НОМЕР_1 та з 21.12.2024 р. виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_3 та направлено для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_1 .

До ВЧ НОМЕР_1 позивач був зарахований з 22.12.2024 р. на посаду стрілець-регулювальник в порядку переводу з військової частини НОМЕР_3 , де проходив військову службу у період з 04.04.2024 р. по 21.12.2024 р. на посаді діловода.

У період 30.01.2025 р. по 07.04.2025 р. позивача було направлено для проходження військової служби до ВЧ НОМЕР_4 на посаду стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти.

У подальшому до 16.07.2025 р. (включно) ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 на посаді командира 2 зенітного ракетного відділення зенітно-ракетного взводу зенітної ВЧ НОМЕР_1 у званні старшого солдата та молодшого сержанта.

Згідно з витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) за №202 від 16.07.2025 р. позивача виключено зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_1 з 16.07.2025 р.

З 18.07.2025 р. позивач був призначений розпорядженням Генерального штабу Збройних Сил України №196 від 02.07.2025 р. та зарахований наказом командира ВЧ НОМЕР_2 за №211/нст від 18.07.2025 р. на посаду начальника речової служби тилу логістики ВЧ НОМЕР_2 , та має звання молодшого сержанта.

Як стверджує позивач та не заперечують інші учасники справи, у період з 22.12.2024 р. по 16.07.2025 р. під час проходження ним військової служби (в т.ч. під час проходження служби у ВЧ НОМЕР_4 ), ВЧ НОМЕР_1 нараховувалось ОСОБА_1 грошове забезпечення з березня 2025 року з грошового забезпечення позивача були здійснені утримання (відрахування), у зв`язку з чим він звернувся до адвокатського об`єднання «ТСТ» для надання правничої допомоги з метою з`ясування природи зазначених відрахувань та повернення відрахувань, якщо виявиться їх неправомірність.

На виконання договору про надання правничої допомоги, керуючим партнером адвокатського об`єднання «ТСТ» було надіслано адвокатські запити про надання інформації до військових частин НОМЕР_1 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 .

У відповідь на адвокатський запит представника позивача командиром ВЧ НОМЕР_4 складено та направлено останньому лист за №1658 від 12.06.2025 р., в якому зазначено, що військовослужбовець ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 30.01.2025 р. по 07.04.2025 р. На нього матеріальну відповідальність за збереження військового майна не покладалося. Жодного передавання під звіт або в інший документально оформлений спосіб на зберігання, у тимчасове користування військове майно не було. На підставі витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 №241/нагд від 27.03.2025 р. позивача було притягнуто до матеріальної відповідальність за шкоду завдану державі у ВЧ НОМЕР_3 на суму 723 818, 60 грн., у зв`язку з чим з грошового забезпечення позивача у березні-квітні 2025 року було проведено стягнення на загальну суму 11 350, 41 грн.

У відповідь на адвокатський запит представника позивача командиром ВЧ НОМЕР_3 складено та направлено останньому лист за №1705/6-50 від 13.06.2025 р., в якому, зокрема, зазначено про те, що, виходячи з положень п. 2 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України №440 від 17.08.2017 р., старшому солдату ОСОБА_1 передано під звіт військове майно на відповідальне зберігання, що підтверджується інвентаризаційним описом №6490 від 12.06.2024 р., який ним особисто підписаний. Наказ командира ВЧ НОМЕР_3 про притягнення до матеріальної відповідальності старшого солдата ОСОБА_1 не видавався.

Від ВЧ НОМЕР_1 відповідь на адвокатський запит представника позивача не надходила.

В ході розгляду справи судом встановлено, що на підставі наказу командира ВЧ НОМЕР_3 за №317 від 18.10.2024 р. було проведено щорічну інвентаризацію активів речової служби ВЧ НОМЕР_3 з метою встановлення фактичної наявності військового майна на складах речової служби ВЧ НОМЕР_3 , його якісного стану (категорійності) і комплектності, а також виявлення обсягів можливої нестачі та надлишків.

За результатами щорічної інвентаризації активів речової служби ВЧ НОМЕР_3 складено акти інвентаризації №12407 від 25.12.2024 р. фактичної наявності необоротних активів, яким за зведеними звіряльними відомостями результатів інвентаризації матеріальних засобів, виявлено нестачу військового майна, за старшим солдатом ОСОБА_1 на суму 615 006,36 грн. у кількості 1402 одиниці.

На підставі актів інвентаризації №12407 від 25.12.2024 р. командиром ВЧ НОМЕР_3 винесено наказ "Про призначення службового розслідування", на підставі якого було проведене відповідне службове розслідування, яке було продовжено за наказом командира ВЧ НОМЕР_3 "Про продовження службового розслідування" №36 від 30.01.2025 р.

За підсумками проведеного комісією ВЧ НОМЕР_3 службового розслідування складено Акт службового розслідування за №1858 (затверджено т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_3 від 27.02.2025 р.) (далі – Акт), в якому зазначено, зокрема, що під час службового розслідування начальником речової служби старшим лейтенантом ОСОБА_3 було надано пояснення (частина №2) від 12.02.2025 р., що накладних на передачу майна з ОСОБА_1 в речовій службі не виявлено.

Згідно зведеної звіряльної відомості результатів інвентаризації матеріальних засобів за ОСОБА_1 рахується нестача майна у кількості 1395 од. на суму 608 762, 49 грн.

Додатково ОСОБА_3 надано інвентаризаційний опис №6490 (додаток 28) від 12.06.2024 р. фактичної наявності необоротних активів, згідно якого військове майно знаходиться на відповідальному зберігання за старшим солдатом ОСОБА_1 .

Начальником речової служби ОСОБА_3 надано довідку про вартісну оцінку завданої шкоди у кількості 1395 од. на суму 723 818, 60 грн.

Відповідно до матеріалів службового розслідування встановлено, що майно заходиться на відповідальному зберіганні за старшим солдатом ОСОБА_1 згідно інвентаризаційного опису №6409 від 12.06.2024 р.

Враховуючи викладене, з огляду на те, що оскільки вина старшого солдата ОСОБА_1 підтверджена матеріалами службового розслідування, причини і умови притягнення до повної матеріальної відповідальності встановлені в порядку ч. 2 ст. 3 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі", від 23.05.2021 р. №160-ІХ, Комісією запропоновано притягнути старшого солдата ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності шляхом стягнення, згідно довідки про вартісну оцінку завданої шкоди у кількості 1395 од. на суму 723 818, 60 грн.

27.02.2025 р. командиром ВЧ НОМЕР_3 винесено наказ «Про результати службового розслідування» за №10, за змістом якого, зокрема, наказано:

1. Службове розслідування слід вважати завершеним.

3. Так як старший солдат ОСОБА_1 (виключений зі списків військової частини НОМЕР_3 ), надати матеріали службового розслідування до військової частини в котрій на даний час проходить службу даний військовослужбовець.

4. Голові комісії слід направити матеріали службового розслідування до військової частини де проходить службу ОСОБА_1 .

5. Начальнику речової служби слід внести військове майно, яке визначено довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди у кількості 1395 од. на суму 723 818,60 грн., до книги втрат та нестач.

6. Начальнику фінансово-економічної служби слід внести військове майно, яке визначено довідкою про вартісну оцінку завданої шкоди у кількості 1395 од. на суму 723 818,60 грн. до книги втрат та нестач.

ВЧ НОМЕР_3 направлено разом з листом за №1705/624 від 12.03.2025 р. (засоби СЕДО) до ВЧ НОМЕР_1 матеріали службового розслідування, проведеного щодо старшого солдата ОСОБА_1 , за яким рахується нестача майна у кількості 1395 од. на суму 608 762, 49 грн.

Також у цьому листі ВЧ НОМЕР_3 висловлено прохання повідомити про прийняте рішення щодо даного військовослужбовця у найкоротший термін.

Надалі ВЧ НОМЕР_3 направила до ВЧ НОМЕР_1 лист за №1705/696 від 17.03.2025 р. (вх. №3492 від 25.03.2025 р.) з додатками, в якому зазначила про надсилання матеріалів службового розслідування за фактом псуванням військового майна старшим солдатом ОСОБА_1 у ВЧ НОМЕР_3 для прийняття рішення про відшкодування збитків.

Разом із вищезазначеним листом ВЧ НОМЕР_3 додано примірник Акта приймання-передачі заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків, в якому вказано, зокрема, що на день виключення позивача зі списків особового складу ВЧ НОМЕР_3 останнім не погашено заборгованість внаслідок втрати (нестачі, крадіжки, знищення, пошкодження, псування або передчасного виведення з ладу) військового майна на суму 723 818, 60 грн.

27.03.2025 р. командиром ВЧ НОМЕР_1 винесено наказ за №241/нагд «Про приймання-передачу заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків», за змістом якого відповідно до п. 2 ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», абзацу 3 ст. 5 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у зв`язку з отриманням від військової частини НОМЕР_3 матеріалів службового розслідування по факту псування військового майна старшим солдатом ОСОБА_1 , стрільцем 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , акту приймання-передачі заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків на суму 723 818 грн. 60 коп., наказано:

1. Начальнику фінансово-економічної служби – головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 :

1.1. Прийняти від військової частини НОМЕР_3 заборгованість у сумі 723 818 грн. 60 коп. за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків старшим солдатом ОСОБА_1 , стрільцем 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_6 .

1.2. Прийняту заборгованість у сумі 723 818 грн. 60 коп. провести за

реєстрами бухгалтерського обліку та звітності.

1.3 Забезпечити погашення заборгованості у сумі 723 818 грн. 60 коп. за рахунок відрахувань з усіх видів грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу 1 стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 до її повного погашення.

2. Командиру військової частини НОМЕР_6 :

2.1. Повідомити письмово старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , про отримання від військо частини НОМЕР_3 акту приймання-передачі заборгованості з відшкодування завданих державі збитків у сумі 723 818 грн 60 коп.

2.2. Взяти на облік заборгованість старшого солдата

ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_5 у сумі 723 818 грн 60 коп., здійснити нарахування та утримання суми збитків, завданих державі з усіх видів грошового забезпечення старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця 1 стрілецького відділення 2 стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , до їх повного погашення, згідно чинного законодавства.

3. Контроль за виконанням цього наказу покласти на начальника фінансово-економічної служби – головного бухгалтера військової частини НОМЕР_1 .

Не погодившись із вищезазначеним наказом та діями ВЧ НОМЕР_1 (та у подальшому ВЧ НОМЕР_2 ) щодо стягнення (утримання) з його грошового забезпечення відповідних сум, ОСОБА_1 звернувся за захистом власних прав та інтересів до суду з цим позовом.

Одночасно із цим, суд наголошує, що предметом спору в межах даної справи є виключно правомірність винесеного командиром ВЧ НОМЕР_1 наказу «Про приймання-передачу заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків» за №241/нагд від 27.03.2025 р., а також правомірність дій ВЧ НОМЕР_2 в частині здійснення відрахувань (утримань) з грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Натомість, питання дотримання процедури проведення ВЧ НОМЕР_3 (третя особа у справі №160/21060/25) службового розслідування, викладені в Акті службового розслідування за №1858 висновки комісії ВЧ НОМЕР_3 , правомірність наказу командира ВЧ НОМЕР_3 «Про результати службового розслідування» за №10 від 27.02.2025 р. (наказ оскаржено у судовому порядку в рамках адміністративної справи №160/28094/25) та подальші дії ВЧ НОМЕР_3 , не є предметом судового розгляду в рамках даної адміністративної справи.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно із ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 17 Конституції України встановлено, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів визнано обов`язком громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України» №64/2022від 24.02.2022 р., на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, дія якого в подальшому була неодноразово продовжена та триває на момент розгляду даної справи.

Воєнний стан, в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» №389-VIII від 12.05.2015 р., це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 р. (далі – Закон №2232-XII).

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Згідно із ч. 4 ст. 2 Закону №2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі – Статут), затверджений Законом України №548-XIV від 24.03.1999 р.

Дія Статуту поширюється на військовослужбовців Служби зовнішньої розвідки України, Служби безпеки України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Управління державної охорони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, органів спеціального призначення з правоохоронними функціями (частина 4 вступу Статуту).

Статтею 9 Статуту визначено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до статті 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців, зокрема, такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України.

Про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків, та про зроблені йому зауваження військовослужбовець зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові, крім тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у законі (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) (ст. 12 Статуту).

Статтею 14 Статуту визначено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

В силу положень статті 16 Статуту, кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Згідно зі статтею 28 Статуту, єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:

- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності, перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;

- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;

- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтею 127 Статуту визначено, що солдат (матрос) (далі - солдат) у мирний і воєнний час відповідає за точне та вчасне виконання покладених на нього обов`язків і поставлених йому завдань, особисту бойову готовність, утримання своєї зброї та дорученої техніки у справному стані, збереження виданого йому майна. Солдат підпорядковується командирові відділення.

Згідно із приписами статей 26-27 Статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України №551-XIV від 24.03.1999 р. (далі – Дисциплінарний статут). Усі військовослужбовці Збройних Сил України незалежно від своїх військових звань, службового становища та заслуг повинні неухильно керуватися вимогами цього Статуту.

Відповідно до вимог статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.

Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Статтею 4 Дисциплінарного статуту передбачено, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов`язків військової служби.

Згідно із ст. 26 Дисциплінарного статуту, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України Про оборону України, дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Частиною 1 статті 45 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.

Порядок накладення дисциплінарних стягнень на військовослужбовців визначається статтями 83-95 Дисциплінарного статуту.

Приписами статей 83, 84 Дисциплінарного статуту, зокрема, визначено, що на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення. Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Згідно із частинами 1, 4 статті 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.

В силу приписів статті 86 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.

Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначено Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" №160-IX від 03.10.2019 р. (далі – Закон №160-IX) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з пунктами 2, 4, 5 частини 1 статті 1 Закону №160-IX, матеріальна відповідальність – це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Інше майно - нерухоме та рухоме державне майно (крім військового майна, закріпленого за військовою частиною, установою, організацією, закладом), майно, залучене під час мобілізації, а також грошові кошти.

За змістом частини 1, 2, 3 статті 3 Закону №160-IX, підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків;

3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України.

Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом (ч. 4 ст. 3 Закону №160-IX).

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону №160-IX, особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

За правилами частини 1 статті 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Особа за шкоду, завдану розкраданням або втратою озброєння, зброї та боєприпасів до неї, несе підвищену матеріальну відповідальність у кратному співвідношенні до вартості такого майна, але не більше десятикратного розміру. Перелік озброєння, зброї та боєприпасів до неї, нестача або розкрадання яких відшкодовується винними особами у кратному співвідношенні до їх вартості, визначається Кабінетом Міністрів України (ч. 3 ст. 6 Закону №160-ІХ).

Згідно із пунктом 1 статті 7 Закону №160-ІХ, розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб`єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Абзацом 1 частини 2 статті 8 Закону №160-IX встановлено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частиною 3 статті 8 Закону №160-IX передбачено, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частинами 6 – 8 статті 8 Закону №160-IX встановлено, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню.

Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписами статті 9 Закону №160-IX передбачено, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи. Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника) (стаття 10 Закону №160-ІХ).

Статтею 11 Закону №160-Іх врегульовано питання відшкодування шкоди в разі переведення особи до іншого місця служби чи перебування в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Так, згідно із ч.ч. 1, 2 ст.11 Закону №160-ІХ, у разі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її переведення до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження, командир (начальник) надсилає у п`ятиденний строк із дня закінчення розслідування, аудиту (перевірки), інвентаризації чи надходження рішення суду відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Командир (начальник) за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні особи видає у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності. У такому разі відшкодування шкоди здійснюється в порядку, визначеному статтею 10 цього Закону (ч. 3 ст. 11 Закону №160-ІХ).

Стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення. (частина 1 статті 13 Закону №160).

Положеннями частини 1 статті 14 Закону №160-IX встановлено, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Суд зазначає, що згідно з положеннями Закону №160-IX матеріальна відповідальність є різновидом юридичної відповідальності, яка настає у випадку заподіяння військовослужбовцями та деякими іншими особами прямої дійсної шкоди під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків.

З аналізу приписів Закону №160-ІХ вбачається, що стягнення сум завданої шкоди здійснюється, в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності, наказом командира (начальника) за місцем служби або у разі переведення винної особи за новим місця служби, також в наказі про притягнення особи до матеріальної відповідальності, окрім іншого, вказується до якого виду матеріальної відповідальності притягається особа (обмеженої, повної чи підвищеної).

Судом встановлено, що за підсумками проведеного комісією ВЧ НОМЕР_3 службового розслідування складено Акт службового розслідування за №1858 (затверджено т.в.о. командира ВЧ НОМЕР_3 від 27.02.2025 р.), на підставі якого командиром ВЧ НОМЕР_3 винесено наказ «Про результати службового розслідування» за №10 від 27.02.2025 р., яким, зокрема, наказано (пункт 3) надати матеріали службового розслідування до військової частини, в котрій на той час позивач проходив службу (тобто - ВЧ НОМЕР_1 ).

ОСОБА_1 оскаржено наказ «Про результати службового розслідування» за №10 від 27.02.2025 р. у судовому порядку (адміністративна справа №160/28094/25) й за підсумками такого оскарження цей наказ є чинним.

ВЧ НОМЕР_3 направлено разом з листом за №1705/624 від 12.03.2025 р. (засоби СЕДО) до ВЧ НОМЕР_1 матеріали службового розслідування, проведеного щодо старшого солдата ОСОБА_1 , за яким рахується нестача майна у кількості 1395 од. на суму 608 762, 49 грн.

Також у цьому листі ВЧ НОМЕР_3 висловлено прохання повідомити про прийняте рішення щодо даного військовослужбовця у найкоротший термін.

Надалі ВЧ НОМЕР_3 направила до ВЧ НОМЕР_1 лист за №1705/696 від 17.03.2025 р. (вх. №3492 від 25.03.2025 р.) з додатками (в т.ч. примірником Акта приймання-передачі заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків), в якому зазначила про надсилання матеріалів службового розслідування за фактом псуванням військового майна старшим солдатом ОСОБА_1 у ВЧ НОМЕР_3 для прийняття рішення про відшкодування збитків.

З урахуванням положень ч. 3 ст. 11 Закону №160-ІХ, командиру ВЧ НОМЕР_1 у п`ятнадцятиденний строк із дня надходження матеріалів щодо завданої шкоди слід було винести наказ про притягнення винної особи ( ОСОБА_1 ) до матеріальної відповідальності.

У відзиві на позовну заяву ВЧ НОМЕР_1 стверджує про дотримання ним вимог ч. 3 ст. 11 Закону №160-ІХ та посилається на винесений командиром ВЧ НОМЕР_1 «Про приймання-передачу заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків» за №241/нагд від 27.03.2025 р., у пункті 1.3 якого наказано стягнути з позивача встановлену службовим розслідуванням суму матеріальних збитків. Відповідач-1 стверджує, що стягнення є формою реалізації притягнення військовослужбовця до матеріальної відповідальності. При цьому, відсутність в наказі формулювання «притягнути до матеріальної відповідальності», на думку відповідача-1, не змінює самої суті правової природи даного рішення, направленого саме на притягнення до матеріальної відповідальності та відшкодування спричиненої позивачем матеріальної шкоди.

Суд не погоджується із вищенаведеними доводами відповідача-1 з огляду на таке.

В оскаржуваному наказі відповідача-1 міститься посилання на п. 2 ст. 11 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», а не на ч. 3 ст. 11 Закону №160-ІХ, якою передбачено обов`язок командира військової частини винести наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності.

При цьому, у тексті спірного наказу командира ВЧ НОМЕР_1 відсутні відомості про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності (в т.ч. з посиланням на вид такої відповідальності: часткова або повна) саме за цим наказом.

Натомість, наказ (в т.ч. пункт 1.3) містить опис розпоряджень командира ВЧ НОМЕР_3 про вчинення відповідних дій начальником фінансово-економічної служби – головним бухгалтером ВЧ НОМЕР_1 та командиром ВЧ НОМЕР_6 .

Окрім того, слід зазначити, що з урахуванням положень ч. 7 ст. 8 Закону №160-ІХ, позивача мали б ознайомити під підпис з наказом про притягнення його до матеріальної відповідальності, та, як наслідок, надати йому змогу оскаржити такий наказ у встановленому Законом №160-ІХ.

Водночас, доказів доведення цього наказу до відома позивача під підпис ВЧ НОМЕР_1 до суду не надано й про такі обставини суд не повідомлено.

При цьому, суд звертає увагу, що у направлених ВЧ НОМЕР_3 Акті службового розслідування та в Акті приймання-передачі заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків міститься посилання на різні суми визначеного ВЧ НОМЕР_3 розміру збитків, спричинених позивачем державі.

Отже, спірний наказ не містить відомостей про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності (в т.ч. з визначенням її виду (повна або часткова) з посиланням на відповідні положення Закону №160-ІХ. Позивача з цим наказом на виконання ст. 8 Закону №160-ІХ ВЧ НОМЕР_1 ознайомлено не було, у зв`язку з чим суд доходить висновку про безпідставність доводів відповідача-1, викладених у відзиві на позовну заяву щодо дотримання ним вимог ч. 3 ст. 11 Закону №160-ІХ та притягнення ОСОБА_1 спірним наказом до матеріальної відповідальності.

Разом з цим, відповідачами та ВЧ НОМЕР_3 не повідомлено суд про існування іншого наказу (наказів), яким(и) позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на підставі наказу «Про результати службового розслідування» командира ВЧ НОМЕР_3 за №10 від 27.02.2025 р. та матеріалів відповідного службового розслідування.

Натомість, реалізація оскаржуваного наказу командира ВЧ НОМЕР_1 за №241/нагд від 27.03.2025 р. в частині здійснення відрахувань (утримань) з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 призвела до порушенням прав та інтересів останнього, у зв`язку з чим суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

Статтею 10 Закону №160-ІХ передбачено, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ.

Отже, відшкодування шкоди, завданої військовослужбовцем під час проходження служби, здійснюється виключно на підставі відповідного наказу командира військової частини про притягнення його до матеріальної відповідальності, який виноситься за наслідками службового розслідування у випадку доведення вини військовослужбовця. Якщо військовослужбовець на момент виявлення збитків переведений для подальшого проходження військової служби до іншого місця несення служби, командир надсилає відповідні матеріали до нового місця служби чи місця перебування в розпорядженні особи для вирішення питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності.

Стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення. (частина 1 статті 13 Закону №160).

Таким чином, відсутність наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності в контексті спірних правовідносин виключає наявність у відповідачів правових підстав для примусового відрахування (утримання) із грошового забезпечення позивача відповідних сум на погашення завданих останнім державі збитків.

Стосовно доводів ВЧ НОМЕР_2 , викладених у письмових поясненнях та запереченнях проти позовних вимог, суд зазначає, що головним доводом ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених ним до суду позовних вимог є те, що він не притягався до матеріальної відповідальності за завдання шкоди державі ані ВЧ НОМЕР_3 , ані ВЧ НОМЕР_4 , ані ВЧ НОМЕР_1 .

Одночасно із цим, суд наголошує, що оскаржуваний наказ командира ВЧ НОМЕР_1 «Про приймання-передачу заборгованості з відшкодуванням завданих державі збитків» за №241/нагд від 27.03.2025 р. не містить відомостей про притягнення ОСОБА_1 до матеріальної відповідальності (в т.ч. з визначенням її виду (повна або часткова) з посиланням на відповідні положення Закону №160-ІХ та містить лише розпорядження щодо відрахування з грошового забезпечення позивача коштів.

Доказів існування наказу (наказів), яким(и) позивача притягнуто до матеріальної відповідальності на підставі наказу «Про результати службового розслідування» командира ВЧ НОМЕР_3 за №10 від 27.02.2025 р. та матеріалів відповідного службового розслідування.

Окрім того, суд звертає увагу відповідача-2 на висновки Дніпропетровського окружного адміністративного суду, викладені у рішенні від 05.02.2026 р. по справі №160/28094/25, з якими також погодився суд апеляційної інстанції, а саме:

«Отже, акт за результатами службового розслідування, проведеного за фактом нестачі майна військової частини НОМЕР_3 , є лише носієм певної інформації, а тому, наказ командира військової частини НОМЕР_3 від 27.02.2025 року №10 про затвердження результатів службового розслідування без вирішення питання про притягнення позивачів до матеріальної чи іншої відповідальності, сам по собі не створює безпосередньо для позивачів будь-яких правових наслідків.».

При цьому, звертає увагу відповідача-2, що акт приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у ВЧ НОМЕР_3 також не можна вважати належним документом про притягнення позивача до матеріальної відповідальності.

В силу вимог ч. 1 ст. 13 Закону №160-ІХ, стягнення сум завданої шкоди в разі притягнення винної особи до матеріальної відповідальності здійснюється щомісяця із грошового забезпечення особи в розмірі до 20 відсотків її місячного грошового забезпечення.

Натомість, в рамках спірних правовідносин (за відсутності доказів протилежного) ОСОБА_1 не було притягнуто до матеріальної відповідальності у становлений законодавством України (Закон №160-ІХ) спосіб та строк.

Відповідачами та третьою особою не надано до суду будь-яких доказів притягнення позивача до матеріальної відповідальності, та не наведено будь-яких інших підстав для стягнення (утримання) із грошового забезпечення позивача відповідних сум, у зв`язку з чим суд дійшов висновку, що стягнення (утримання) із грошового забезпечення позивача відповідних сум на погашення завданих державі збитків в межах спірних правовідносин здійснюється без притягнення позивача до матеріальної відповідальності, а, отже, без правових підстав.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що ВЧ НОМЕР_1 та у подальшому ВЧ НОМЕР_2 протиправно здійснювались відрахування (утримання) із грошового забезпечення позивача на відшкодування завданих позивачем державі збитків, що свідчить про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у відповідній частині.

Стосовно похідних позовних вимог ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 та ВЧ НОМЕР_2 зобов`язального характеру суд зазначає таке.

У прохальній частині позовної заяви (зі збільшеними розміром вимог), позивач просить суд, зокрема:

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 незаконно утримані на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 27.03.2025 року №241/нагд кошти грошового забезпечення ОСОБА_1 .

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 незаконно утримані кошти грошового забезпечення ОСОБА_1 на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 .

Частиною 3 статті 14 Закону №160-ІХ визначено, що у разі скасування наказу про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності стягнені з особи кошти та/або добровільно передане нею рівноцінне майно чи внесені кошти повертаються цій особі, про що видається відповідний наказ.

Водночас, під час розгляду даної справи судом встановлено, що в межах спірних правовідносин відповідачами наказ про притягнення позивача до матеріальної відповідальності не виносився, та, як наслідок, з грошового забезпечення ОСОБА_1 ВЧ НОМЕР_1 і ВЧ НОМЕР_2 було фактично безпідставно відраховано (утримано) відповідні суми коштів.

З урахуванням наведеного, суд доходить висновку, що визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу командира ВЧ НОМЕР_1 та визнання протиправними дій ВЧ НОМЕР_2 не призведе до повноцінного відновлення порушених прав та інтересів позивача в рамках даного спору.

Згідно із частиною 2 статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.

Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.

Частина 2 ст. 9 КАС України надає право суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд за для ефективного захисту прав і свобод позивача, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог, самостійно обравши спосіб захисту, який відповідає об`єкту порушеного права та у спірних правовідносинах є достатнім, необхідним та ефективним, та:

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) протиправно утримані на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №241/нагд від 27.03.2025 р. кошти з грошового забезпечення ОСОБА_1 .

- зобов`язати військову частину НОМЕР_2 повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) протиправно утримані з грошового забезпечення позивача кошти на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 .

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006 р.).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно приписів частини 1 статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем-1 по справі, як суб`єктом владних повноважень, наказ якого оскаржується, не виконано покладеного на нього обов`язку доказування правомірності прийнятого ним наказу та не спростовано доводи позивача в цій частині.

З огляду на викладені вище обставини, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги. є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» та при зверненні до суду ним не були понесені судові витрати, відсутні підстави для стягнення судових витрат.

Керуючись статтями 2, 5, 72, 77, 241, 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа: Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 за №241/нагд від 27.03.2025 р. в частині здійснення відрахувань (утримань) з усіх видів грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) протиправно утримані на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 №241/нагд від 27.03.2025 р. кошти з грошового забезпечення ОСОБА_1 .

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 в частині здійснення відрахувань (утримань) з грошового забезпечення ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 у переданому розмірі 695 638,64 грн.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) протиправно утримані з грошового забезпечення позивача кошти на покриття переданих з військової частини НОМЕР_1 за актом приймання-передачі заборгованості з відшкодування державі збитків, завданих ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_3 .

У задоволені іншої частини позовних вимог, - відмовити.

Звернути увагу учасників справи, що відповідно до частини 7 статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України, особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 30.07.2026 року.

Суддя О.М. Неклеса