Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №160/15887/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 рокуСправа №160/15887/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіПрудника С.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

09.06.2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 , в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо розгляду рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 від 10.04.2026 року про звільнення з військової служби та прийняття рішення у формі відмови, викладеної у листі від 06.05.2026 року №2021/480, оскільки військова частина НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) не наділена повноваженнями суб`єкта прийняття рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), яка полягала у не направленні рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 від 10.04.2026 року про звільнення з військової служби за належністю - до вищого командування - військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) протягом 5 днів з дня його отримання, відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України;

- визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо розгляду та надання повторної відмови, викладеної у листі від 26.05.2026 року №2021/545, на рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 від 12.05.2026 року, що був адресований командиру військової частини НОМЕР_2 ( ЄДРПОУ НОМЕР_5 );

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо не передачі рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 від 12.05.2026 року кінцевому адресату для розгляду по суті;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) негайно направити рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 про звільнення з військової служби разом із доданими до нього документами за належністю - до військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 );

- зобов`язати командира військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) розглянути по суті рапорт військовослужбовця ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКІПП НОМЕР_4 про звільнення з військової служби після його надходження від військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) та прийняти остаточного рішення у формі наказу по особовому складу або мотивованої відмови, відповідно до вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що позивач, ОСОБА_1 , проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 після мобілізації 06.02.2025 року та, у зв`язку з встановленням йому ІІІ групи інвалідності рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 07.04.2026 року №10/26/712/Р, звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 10.04.2026 року про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Позивач зазначає, що наявність у нього інвалідності ІІІ групи є самостійною та передбаченою законом підставою для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, за умови відсутності його бажання продовжувати проходження військової служби. У рапорті від 10.04.2026 року він прямо вказав про небажання продовжувати військову службу у Збройних Силах України та надав документи, що підтверджують наявність відповідної підстави для звільнення. Разом з тим, військова частина НОМЕР_1 листом від 06.05.2026 року №2021/480 відмовила у задоволенні рапорту, пославшись на те, що позивач нібито самовільно залишив військову частину, у зв`язку з чим його військова служба призупинена, а питання щодо звільнення може бути вирішено після поновлення на військовій службі. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки сам факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 5 ст. 407 Кримінального кодексу України не є доказом встановлення його вини у вчиненні кримінального правопорушення та не позбавляє його права на звільнення з військової служби за наявності передбаченої законом підстави. Також позивач посилається на те, що військова частина НОМЕР_1 не мала повноважень приймати остаточне рішення щодо його звільнення з військової служби, оскільки відповідні повноваження належать командиру військової частини НОМЕР_2 , у підпорядкуванні якої перебуває військова частина НОМЕР_1 . На думку позивача, отримавши рапорт про звільнення, військова частина НОМЕР_1 повинна була направити його за належністю до уповноваженого командира, а не вирішувати питання по суті та надавати відмову. Крім того, позивач вказує, що повторне звернення із рапортом від 12.05.2026 року, адресованим командиру військової частини НОМЕР_2 , також було неправомірно залишено без передачі за належністю, оскільки військова частина НОМЕР_1 повторно надала відповідь листом від 26.05.2026 року №2021/545, хоча не була уповноважена приймати рішення про звільнення. У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду його рапортів та прийняття рішень про відмову у звільненні, визнати протиправною бездіяльність щодо не направлення рапортів до військової частини НОМЕР_2 , зобов`язати передати документи за належністю, а також зобов`язати командира військової частини НОМЕР_2 розглянути рапорт про звільнення по суті та прийняти відповідне рішення відповідно до вимог законодавства.

За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.06.2026 року, зазначена вище справа була розподілена та 10.06.2026 року передана судді Пруднику С.В.

15.06.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у військової частини НОМЕР_1 та військової частини НОМЕР_2 : письмові та вмотивовані пояснення щодо не звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби; письмові та вмотивовані пояснення щодо не направлення рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 від 10.04.2026 року про звільнення з військової служби за належністю - до вищого командування - військової частини НОМЕР_2 (ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) протягом 5 днів з дня його отримання, відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Судом зобов`язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 09.07.2026 року. Судом попереджено військову частину НОМЕР_1 та військову частину НОМЕР_2 про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.

19.06.2026 року від військової частини НОМЕР_2 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що вимоги позивача до військової частини НОМЕР_2 є передчасними, оскільки рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби разом із доданими до нього документами до військової частини НОМЕР_2 у встановленому порядку не надходив, а тому командир військової частини не мав можливості реалізувати свої повноваження щодо розгляду такого рапорту та прийняття відповідного рішення. Відповідач послався на положення статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи чи законні інтереси особи, а не права, порушення яких лише можливе у майбутньому. На думку військової частини НОМЕР_2 , заявлена позивачем вимога про зобов`язання командира військової частини розглянути рапорт та прийняти остаточне рішення фактично спрямована на захист можливого порушення права, оскільки станом на момент звернення до суду відповідач-2 не вчиняв жодних дій чи бездіяльності щодо розгляду питання про звільнення позивача. Також відповідач зазначив, що відповідно до пункту 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають відповідний рапорт та документи, які підтверджують наявність підстав для звільнення. При цьому питання щодо звільнення військовослужбовця може бути вирішено уповноваженим командиром лише після отримання відповідного рапорту та перевірки наданих документів. Крім того, військова частина НОМЕР_2 звернула увагу суду на те, що позивач 10.02.2025 року самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 , у зв`язку з чим наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.05.2025 року №136, виданим на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.05.2025 року №209-рс, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», позивачу з 13.03.2025 року було призупинено військову службу. Відповідач зазначив, що за змістом частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються із посад, не виконують обов`язків військової служби, щодо них припиняється виплата грошового забезпечення та інші види забезпечення, а також на них не поширюються пільги та соціальні гарантії, передбачені для військовослужбовців. На переконання відповідача, законодавець обмежив повноваження командирів військових частин щодо вчинення дій стосовно військовослужбовців, військову службу яких призупинено, оскільки такі особи не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань. Разом із тим відповідач зазначив, що частиною другою статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено можливість звільнення військовослужбовців, військову службу яких призупинено, у випадку набрання законної сили обвинувальним вироком суду або після поновлення військової служби. У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_2 вважає, що за відсутності таких обставин підстави для зобов`язання командира військової частини прийняти рішення про звільнення позивача відсутні. Таким чином, відповідач-2 вважає, що військова частина НОМЕР_1 діяла у межах наданих їй повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства, а позовні вимоги до військової частини НОМЕР_2 є необґрунтованими та передчасними, у зв`язку з чим просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

06.07.2026 року від військової частини НОМЕР_1 до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції відповідач зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки військова частина НОМЕР_1 діяла виключно в межах наданих їй повноважень та відповідно до вимог чинного законодавства. Відповідач зазначив, що правовідносини щодо проходження військової служби, її призупинення та звільнення військовослужбовців регулюються Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, та Інструкцією про організацію виконання зазначеного Положення, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170. Військова частина НОМЕР_1 вказала, що відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають за командою відповідний рапорт та документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення. При цьому остаточне рішення про звільнення приймається уповноваженим командиром (начальником), який має право видавати накази по особовому складу. Відповідач зазначив, що солдат ОСОБА_1 проходив військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти, що підтверджується наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 06.02.2025 №37. Разом з тим, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 10.02.2025 №41 позивача було визнано таким, що самовільно залишив розташування військової частини. У зв`язку із цим наказом від 10.02.2025 №52 було призначено службове розслідування, за результатами якого встановлено факт відсутності позивача на військовій службі без поважних причин. Також відповідач повідомив, що 13.02.2025 року військовою частиною НОМЕР_1 було направлено до Територіального управління Державного бюро розслідувань у місті Полтава повідомлення про виявлення в діях солдата ОСОБА_1 ознак кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. 13.03.2025 року за вказаним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та відкрито кримінальне провадження №62025170030003467. Відповідач звернув увагу, що у зв`язку із самовільним залишенням військової частини та внесенням відомостей до ЄРДР щодо позивача було застосовано процедуру призупинення військової служби. Так, наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.05.2025 №136 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 08.05.2025 №209-рс солдату ОСОБА_1 було призупинено військову службу з 13.03.2025 року, звільнено його від займаної посади та виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Військова частина НОМЕР_1 посилалася на положення частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», відповідно до яких військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад, не виконують обов`язків військової служби, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань, а контракт про проходження військової служби та виплата грошового забезпечення таким особам призупиняються. Крім того, відповідач зазначив, що 28.04.2026 року позивач через свого представника звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із наявністю інвалідності ІІІ групи, підтвердженої витягом із рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №10/26/712/В. За результатами розгляду зазначеного рапорту військова частина НОМЕР_1 листом від 06.05.2026 №2021/480 повідомила позивача про неможливість реалізації його звільнення з військової служби до моменту поновлення військової служби, повернення до військової частини або настання інших передбачених законодавством обставин. Відповідач наголосив, що військова частина НОМЕР_1 не має повноважень щодо прийняття остаточного рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби, оскільки відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу мають командири військових частин, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище. Водночас штатно-посадова категорія командира військової частини НОМЕР_1 передбачає військове звання підполковника, а тому питання звільнення позивача належить до компетенції військової частини НОМЕР_2 . Таким чином, відповідач вважав, що ним не було допущено протиправної бездіяльності, оскільки рапорт позивача було розглянуто у межах компетенції, а надана відповідь відповідала вимогам чинного законодавства. Щодо вимог про стягнення витрат на правничу допомогу відповідач зазначив, що позивачем не надано належних доказів фактичного понесення таких витрат, їх розміру та співмірності зі складністю справи, а тому підстави для їх відшкодування відсутні. З огляду на викладене військова частина НОМЕР_1 просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у повному обсязі.

Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходив військову службу у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації в особливий період.

Як вбачається з матеріалів справи, 06 лютого 2025 року наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 № 42 «Про присвоєння військових звань «солдат запасу» та призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації» позивача, солдата запасу ОСОБА_1 , було призвано на військову службу за мобілізацією та відповідно до мобілізаційного плану направлено для проходження військової служби до військової частини НОМЕР_1 .

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.02.2025 № 37, солдата ОСОБА_1 , який прибув за мобілізаційним призначенням для доукомплектування військової частини відповідно до мобілізаційної потреби, з 06 лютого 2025 року було зараховано до списків особового складу військової частини, на грошове та речове забезпечення, призначено на посаду оператора 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти військової частини НОМЕР_1 та визначено таким, що з цієї дати прийняв справи і посаду та приступив до виконання службових обов`язків.

Зазначеним наказом позивачу було встановлено посадовий оклад у розмірі 2820 грн на місяць, визначено виплату щомісячної грошової премії за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 534 % посадового окладу, а також надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 % посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Разом з тим, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.02.2025 № 41, солдата ОСОБА_1 , оператора 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти, було визнано таким, що 10 лютого 2025 року самовільно залишив військову частину. У зв`язку з цим з 10.02.2025 йому було призупинено виплату грошового забезпечення, а з 11.02.2025 знято з повного котлового забезпечення.

За фактом самовільного залишення військової частини відносно позивача було проведено службове розслідування, яке завершено 19.02.2025. Матеріали службового розслідування були направлені до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Полтаві.

Як вбачається з витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань, 13.03.2025 о 20:03:00 зареєстровано кримінальне провадження № 62025170030003467 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України. У витягу зазначено, що солдат за мобілізацією ОСОБА_1 , оператор 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти військової частини НОМЕР_1 , з 10.02.2025, в умовах воєнного стану, без поважних причин був відсутній на службі та не повернувся до місця тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .

У подальшому, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.05.2025 № 209-рс, відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», солдата ОСОБА_1 , оператора радіолокаційного взводу радіолокаційної роти НОМЕР_6 окремого радіотехнічного батальйону, з 13 березня 2025 року було звільнено із займаної посади та призупинено військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Підставою для прийняття такого рішення зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.03.2025 № 62025170030003467, а також факт самовільного залишення позивачем військової частини 10 лютого 2025 року. З 13.03.2025 позивача не враховували у чисельності Збройних Сил України.

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.05.2025 № 136, на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 08.05.2025 № 209-рс, з 13 березня 2025 року позивачу було призупинено військову службу за призовом під час мобілізації та виключено зі списків особового складу військової частини і всіх видів забезпечення.

У подальшому, 07 квітня 2026 року, експертною командою з оцінювання повсякденного функціонування особи за результатами очного оцінювання у Комунальному некомерційному товаристві «Дніпропетровська обласна клінічна офтальмологічна лікарня» Дніпропетровської обласної ради було прийнято рішення № 10/26/712/Р, оформлене витягом № 10/26/712/В.

Зазначеним рішенням позивачу ОСОБА_1 встановлено ІІІ групу інвалідності строком на один рік з 27.03.2026, причина інвалідності - загальне захворювання. Основним діагнозом визначено міопію (Н52.1), ускладненням - периферичну дегенерацію сітківки (Н35.4), супутніми захворюваннями - компресію нервових корінців та сплетінь при ураженнях міжхребцевого диска (М50-М51) та есенціальну (первинну) гіпертензію (І10).

У зв`язку із встановленням інвалідності ІІІ групи та небажанням продовжувати військову службу позивач через свого представника - адвоката Вороніна Ігоря Олександровича - звернувся до командування військової частини із рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я на підставі підпункту «б» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Так, 10.04.2026 адвокатом Вороніним І.О. до Міністерства оборони України було направлено рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби та документи, що підтверджують наявність підстав для звільнення, для передачі до військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому, 12.05.2026, позивачем повторно подано рапорт на ім`я командира військової частини НОМЕР_2 , у якому він просив звільнити його з військової служби за станом здоров`я у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності та небажанням продовжувати військову службу.

Листом від 26.05.2026 № 2021/545 військова частина НОМЕР_1 повідомила адвоката Вороніна І.О., що командуванням військової частини повторно отримано адвокатський запит та документи щодо звільнення ОСОБА_1 , однак зазначено, що аналогічний запит вже розглядався та відповідь була надана правовим висновком від 06.05.2026 № 2021/480.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що позивач був мобілізований 06.02.2025, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , з 10.02.2025 відсутній у військовій частині у зв`язку із самовільним залишенням місця служби, з 13.03.2025 його військову службу було призупинено, а після встановлення йому ІІІ групи інвалідності 07.04.2026 він звернувся із рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я.

Вважаючи протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо неприйняття рішення за поданим рапортом про звільнення з військової служби за станом здоров`я у зв`язку із встановленням йому ІІІ групи інвалідності, позивач ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із такого.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ).

Відповідно до частини сьомої статті 26 Закону № 2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Як встановлено судом, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Разом з тим, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-ХІІ, оскільки є особою з інвалідністю III групи, що підтверджується Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10/26/712/В, який виданий на підставі рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи № 10/26/712/P від 07.04.2026 року.

Пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), затвердженого Указом президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Відповідно до абзацу другого пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно з підпунктом 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п`ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»: у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) включно за всіма підставами - командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них; у військових званнях до полковника (капітана 1 рангу) включно за всіма підставами - командувачами видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командиром військової частини НОМЕР_3 , начальником Генерального штабу Збройних Сил України, керівником служби персоналу Міністерства оборони України, начальником Національного університету оборони України імені Івана Черняховського; у військових званнях до бригадного генерала (коммодора) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Головнокомандувачем Збройних Сил України; у військових званнях до генерал-лейтенанта (віце-адмірала) та прирівняних до них згідно із пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців" військових звань включно за всіма підставами - Міністром оборони України; у військових званнях генерала (адмірала) та прирівняному до них згідно із пунктом 3 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 4 червня 2020 року № 680-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо військових звань військовослужбовців» військовому званні - Президентом України.

Згідно з пунктом 234 Положення №1153/2008 перед звільненням військовослужбовців уточнюються дані про проходження ними військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Статтею 14 Закону України від 24.03.1999 № 548-XIV «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлено, що із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Отже, рапорт - це усне чи письмове звернення військовослужбовця до відповідного начальника з викладом питань службового чи особистого характеру

Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України 10.04.2009 № 170 (далі - Інструкція №170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України.

Відповідно до пункту 1.5 розділу І Інструкції №170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16) на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема щодо звільнення з військової служби.

Згідно з пунктом 14.10 розділу XIV Інструкції №170 звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.

Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.

Командири військових частин зобов`язані забезпечити своєчасне здавання посади, проведення усіх необхідних розрахунків з військовослужбовцями, стосовно яких видано наказ по особовому складу про звільнення з військової служби, у порядку, визначеному пунктом 242 Положення, та направлення їх на військовий облік до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання.

Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби.

Зокрема, відповідно до пункту 3 Додатку № 19 при поданні до звільнення з військової служби за підставою за станом здоров`я подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; висновок (постанова) військово-лікарської комісії; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років).

Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірка документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин щодо дотримання пункту 14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою військової служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби.

Наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 № 531 затверджено Порядок організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, пунктом 2 розділу І якого визначено, що з питань, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, а також особистих питань військовослужбовець звертається з рапортом до безпосереднього командира (начальника), а у разі якщо він не може вирішити порушені у рапорті питання,- до наступного прямого командира (начальника).

Відповідно до пункту 2-6, 8-9 розділу ІІІ вказаного Порядку командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку. Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Початок перебігу строку розгляду паперового рапорту розпочинається із часу подання рапорту, а не часу його реєстрації в службі діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що командири (начальники) здійснюють розгляд паперового рапорту військовослужбовця у встановлений Порядком № 531 строк та надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції, яка повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку, при цьому відмова у задоволенні рапорту повинна бути вмотивованою.

Згідно з абзацом першим частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX) військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Законом України від 30.04.2025 № 4392-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку проходження військової служби окремими категоріями військовослужбовців під час дії воєнного стану» абзац перший частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» доповнено реченням такого змісту: «Під час дії воєнного стану військова служба для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби чи дезертирували, не призупиняється».

Відповідно до абзаців другого-одинадцятого частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України та інших військових формувань.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Для військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні, з дня початку відбування такого покарання військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Військовослужбовці, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпунктів "д" пунктів 1 і 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 цього Закону, крім випадків, передбачених цим Законом.

Під час проведення мобілізації та/або дії воєнного стану для військовослужбовців, яким судовим рішенням, що набрало законної сили, призначено кримінальне покарання у виді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, звільнено від відбування покарання на підставі амністії, а також яких звільнено від відбування покарання з випробуванням, з дня прибуття їх до військових частин (місць проходження військової служби) військова служба та дія контракту продовжуються, поновлюються виплата грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення, пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством України.

Для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

За весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Порядок призупинення та продовження військової служби визначається положеннями про проходження військової служби.

Згідно з пунктами 122, 144-1 Положення №1153/2008 усунення військовослужбовців від виконання службових обов`язків здійснюється відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-2 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Пунктом 144-5 Положення №1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпункту "е" пункту 1, підпункту "е" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Військовослужбовці, яким призначено кримінальне покарання у вигляді штрафу, яких звільнено від кримінальної відповідальності на підставах, передбачених статтями 47, 48, 49 Кримінального кодексу України, а також яких звільнено від відбування покарання на підставі амністії, підлягають звільненню з військової служби відповідно до підпункту "ґ" пункту 1 частини четвертої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "д" пункту 2 частини п`ятої та підпункту "д" пункту 1, підпункту "ґ" пункту 2 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Звільнення військовослужбовців, військову службу яким призупинено, з військової служби здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу, крім військовослужбовців, які згідно із пунктом 225 цього Положення звільняються з військової служби Президентом України.

Пунктом 144-6 Положення №1153/2008 передбачено, що для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються. У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюються недоотримані продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Таким чином, військова служба призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

У контексті наведеного вище, суд зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був призваний на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 06.02.2025 №42 «Про присвоєння військових звань «солдат запасу» та призов (скасування призову) військовозобов`язаних запасу по загальній мобілізації» солдата ОСОБА_1 було призвано з 06 лютого 2025 року за мобілізацією та направлено до військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.02.2025 №37 солдата ОСОБА_1 , який прибув за мобілізаційним призначенням для доукомплектування військової частини, з 06 лютого 2025 року було зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , поставлено на грошове та речове забезпечення та призначено на посаду оператора 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти.

Таким чином, з 06.02.2025 позивач набув статусу військовослужбовця та приступив до виконання обов`язків військової служби.

Разом з тим, як встановлено судом, подальше проходження позивачем військової служби було припинено не у зв`язку зі звільненням, а внаслідок самовільного залишення військової частини.

Так, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.02.2025 №41 солдата ОСОБА_1 , оператора 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти, було визнано таким, що 10 лютого 2025 року самовільно залишив військову частину.

У зв`язку із цим з 10.02.2025 позивачу було призупинено виплату грошового забезпечення, а з 11.02.2025 його знято з повного котлового забезпечення.

У подальшому за фактом самовільного залишення військової частини було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Як підтверджується витягом з ЄРДР, 13.03.2025 о 20:03:00 зареєстровано кримінальне провадження №62025170030003467 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України.

У витягу з ЄРДР зазначено, що солдат за мобілізацією ОСОБА_1 , оператор 2 радіолокаційного взводу 4 радіолокаційної роти військової частини НОМЕР_1 , з 10.02.2025 в умовах воєнного стану без поважних причин був відсутній на службі та не повернувся до місця тимчасового розташування підрозділу військової частини НОМЕР_1 у АДРЕСА_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) від 08.05.2025 №209-рс, прийнятого на підставі частини другої статті 24 Закону №2232-XII, солдата ОСОБА_1 з 13.03.2025 було звільнено із займаної посади та призупинено військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період.

Підставою для прийняття зазначеного наказу був витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 13.03.2025 №62025170030003467.

На виконання зазначеного наказу наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 12.05.2025 №136 позивача з 13.03.2025 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.

Таким чином, починаючи з 13.03.2025 військова служба позивача була не припинена шляхом звільнення, а саме призупинена у передбаченому законом порядку.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України або інших військових формувань.

При цьому початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.

Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються із посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби, не входять до чисельності Збройних Сил України, а дія контракту та виплата грошового забезпечення таким особам призупиняються.

Аналогічні положення закріплені у пунктах 144-1, 144-2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008.

Суд звертає увагу, що право військовослужбовця на звільнення з військової служби не є абсолютним та реалізується виключно у межах процедури, встановленої законодавством.

Сам факт наявності у особи інвалідності ІІІ групи не означає автоматичного припинення військової служби шляхом звільнення без дотримання визначеного законом порядку.

Підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII передбачено можливість звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану, за станом здоров`я, зокрема за наявності інвалідності, якщо військовослужбовець не висловив бажання продовжувати військову службу.

Разом з тим зазначена норма застосовується до військовослужбовців, які фактично перебувають на військовій службі та щодо яких може бути реалізована процедура звільнення.

У даному випадку на момент подання рапорту від 12.05.2026 позивач уже понад рік перебував у статусі військовослужбовця, військова служба якого призупинена, а саме з 13.03.2025.

Матеріали справи не містять доказів того, що:

кримінальне провадження №62025170030003467 закрито;

судом ухвалено виправдувальний вирок, який набрав законної сили;

військова служба позивача поновлена;

наказ про продовження військової служби прийнятий уповноваженим командиром.

Відповідно, на момент звернення із рапортом позивач не перебував у статусі військовослужбовця, який проходить військову службу та щодо якого може бути прийнято рішення про звільнення.

Суд зазначає, що обов`язок відповідача розглянути рапорт військовослужбовця не може тлумачитися як обов`язок прийняти будь-яке рішення незалежно від наявності правових передумов для його прийняття.

У цьому контексті суд враховує правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень не можуть бути реалізовані поза межами визначеної законом компетенції, а суд не може зобов`язувати орган влади вчинити дії, які суперечать встановленому законом порядку.

Зокрема, Верховний Суд у постановах від 19.03.2026 у справі №600/367/24 та інших рішеннях неодноразово зазначав, що судовому захисту підлягає лише порушене право, а вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення можлива лише за умови наявності у нього відповідних повноважень та законних підстав для такого рішення.

Отже, доводи позивача про те, що сам факт встановлення йому інвалідності ІІІ групи зобов`язував військову частину безумовно звільнити його з військової служби, є помилковими, оскільки не враховують спеціальний правовий статус позивача як особи, військова служба якої була призупинена у зв`язку із самовільним залишенням військової частини.

Таким чином, відповідач не допустив протиправної бездіяльності щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 від 12.05.2026, оскільки за встановлених обставин не мав правових підстав для прийняття рішення про звільнення позивача з військової служби.

За таких обставин позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 та зобов`язання розглянути рапорт про звільнення з військової служби за підпунктом «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII задоволенню не підлягають.

Матеріали справи не містять відповідних доказів та належного нормативного обґрунтування, що підтверджували б повноваження відповідача розглянути і прийняти рішення по суті рапорту позивача, військова служба якого призупинена.

Таким чином, відсутня протиправна бездіяльність з боку військової частини щодо нерозгляду та незадоволення рапорту про звільнення з військової служби на підставі підпункту "б" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з чим відсутні підстави для зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача та звільнити останнього з військової служби.

Ухвалюючи рішення, суд керується статтею 246 КАС України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (пункт 41) щодо якості судових рішень.

Інші доводи учасників справи не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Слід зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Окрім того, що згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із заявлених позовних вимог, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в адміністративному позові доводи позивача є такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до приписів ст.139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до відповідача-1: військової частини НОМЕР_1 , відповідача-2: військової частини НОМЕР_2 про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії – відмовити повністю.

Судові витрати стягненню не підлягають.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С. В. Прудник