Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №140/4373/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4373/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним рішення Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 , оформленого протоколом від 18 березня 2026 року №12, в частині відмови у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Зобов`язання Комісії з надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зазначає, що звернувся до комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 з заявою та підтверджуючими документами щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період відповідно до абзацу 3 частини першої статті 23 Закону України "Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку" від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ), а саме: у зв`язку з утриманням трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Однак, повідомленням комісії ІНФОРМАЦІЯ_4 від 19.03.2026 №1184 позивачу доведено до відома, що протоколом від 18.03.2026 №12 комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу за мобілізацією, на особливий період на загальних підставах; з підстав відсутності документів, що підтверджують право на відстрочку.

Позивач зазначає, що оскільки рідний батько дітей - ОСОБА_2 участі у вихованні та утриманні дітей не приймає, вважає відмову ІНФОРМАЦІЯ_3 про надання йому відстрочки протиправною, винесеною з порушенням норм матеріального права та без врахування обставин справи про те, що він має на утриманні трьох дітей, які проживають разом із ним однією сім`єю, що зумовлює право позивача на відстрочку від мобілізації.

З наведених підстав позивач просив позов задовольнити.

Ухвалою суду від 14.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі, ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, оскільки разом із заявою про надання відстрочки, позивачем не було надано документів, які підтверджують таке право.

Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 12.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII (жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці), до якої долучив документи на підтвердження права на отримання відстрочки.

Повідомленням від 19.03.2026 №1184 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви та підтвердних документів протоколом від 18.03.2026 №12 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причини відмови: у зв`язку із відсутністю підстав пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у наданні відстрочки від призову, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує наступне.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 №389-VIII "Про правовий режим воєнного стану", указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

На момент розгляду адміністративної справи правовий режим воєнного стану в Україні продовжено та не скасовано, а відповідно під час розгляду справи застосуванню підлягає законодавство, що регулює порядок звільнення з військової служби в період дії воєнного стану.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII (тут і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №2232-ХІІ) здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.

Частиною першою статті 1 Закону №2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Згідно із частиною першою статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою-четвертою статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII (далі - в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

У розумінні статті 1 Закону №3543-XII мобілізацією вважається комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону №3543-ХІІ призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

У свою чергу, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

16.05.2024 Кабінетом Міністрів України Постанову №560 (набрала чинності 18.05.2024), якою затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560).

Як передбачено пунктом 1 Порядку №560, цей Порядок визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Відповідно до пункту 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

Згідно з пунктом 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.

Як передбачено пунктами 58, 60 Порядку №560, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

Додатком 5 до Порядку №560 зазначено Перелік документів, що подаються військовозобов`язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", відповідно до якого документами, що підтверджують право на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII - для жінок та чоловіків, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, є: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов`язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов`язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.

Як вже встановлено судом, 12.03.2026 ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

При цьому, долученими до вказаної заяви документами підтверджено такі обставини.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 22 липня 2022 року, виданим виконавчим комітетом Руднянської сільської ради Рожищенського району Волинської області батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (дружина позивача).

Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 08 травня 2009 року, виданим Руднянською сільською радою Рожищенського району Волинської області батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (дружина позивача).

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 10 серпня 2012 року, виданим виконавчим комітетом Руднянської сільської ради Рожищенського району Волинської області батьками ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 є ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (дружина позивача).

27 лютого 2024 року уклав шлюб з ОСОБА_4 (в подальшому ОСОБА_7 ), що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 від 27.02.2024 року.

Повідомленням від 19.03.2026 №1184 ІНФОРМАЦІЯ_5 повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви та підтвердних документів протоколом від 18.03.2026 №12 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Причини відмови: у зв`язку із відсутністю підстав пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Відтак спірні правовідносини виникли з приводу того, чи має право позивач на відстрочку відповідно до пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII на підставі поданих документів до ІНФОРМАЦІЯ_1.

Так, виходячи з положень статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України), якою визначено поняття "сім`ї", можливо дійти висновку про те, що сім`я створюється не лише на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення.

Конституційний Суд України у своєму рішення від 03.06.1999 №5-рп/99 надав офіційне тлумачення терміну "член сім`ї": членами сім`ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші).

Обов`язковими умовами для визнання членом сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, термін "сім`я" означає не лише створення сім`ї на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а має більш широкі критерії для його визначення.

В той же час, в контексті спірних відносин, визначальним для цієї справи є не встановлення факту батьківства чи проживання однією сім`єю, а утримання позивачем, як вітчимом, неповнолітніх дітей своєї дружини, а саме ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

З цього приводу слід зазначити, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов`язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.

За правилами, визначеними у частині першій статті 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Частинами першою-третьою статті 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно з вимогами частини другої статті 188 СК України батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.

При цьому, саме на ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , як батьків ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , згідно з чинним законодавством покладено обов`язок утримувати своїх дітей. Перебування дитини на утриманні одночасно у батька та вітчима Сімейним кодексом України не передбачено.

Водночас в матеріалах справи, відсутнє рішення суду, згідно з яким ОСОБА_2 звільнено від обов`язку утримувати своїх дітей ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Докази про його смерть, позбавлення батьківських прав, визнання померлим тощо, позивачем також не надані.

Згідно з частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім`єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.

Мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу (ч.1 ст.268 СК України).

Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_7 ( ОСОБА_4 ), має право на участь у вихованні цих дітей (за умови проживання однією сім`єю). При цьому обов`язок щодо їх утримання у позивача (як вітчима) виникає за умови, якщо в останніх немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.12.2023 при розгляді справи №160/11228/23.

Враховуючи, що ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 мають матір та батька, обов`язок щодо їх утримання не може бути покладено на їхнього вітчима.

Подані позивачем до суду довідки від 11.03.2026 №110 та від 03.09.2025 №213 Рожищенського навчально-реабілітаційного центру та старости Дубищенського старостинського округу, про те, що ОСОБА_2 , зокрема, не приймає участі у вихованні дітей, не цікавиться навчальним процесом, не підтримує зв`язок з педагогами, не спростовує вищезазначених висновків та не посвідчує фактів, з якими частини перша статті 268 СК України пов`язує виникнення у позивача обов`язку утримувати ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

При цьому не виконання обов`язку рідними батьками щодо утримання дітей ніяким чином не доводить те, що саме позивач є єдиним, хто утримує неповнолітніх дітей.

При вирішенні вказаного спору судом також враховано, що позивач до заяви про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не додав доказів на підтвердження того, що ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 не мають діда, бабу, повнолітніх братів та сестер, здатних їх утримувати або наявності у матері поважних причин, з яких вона не може надавати їм належного утримання.

Крім того, ОСОБА_1 як до заяви про відстрочку, так і до позовної заяви не надав доказів того, що він є опікуном чи усиновителем неповнолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та має законодавчо встановлені обов`язки щодо них, в тому числі обов`язок по їхньому утриманню, тому підстави вважати, що на його утриманні перебуває троє дітей віком до 18 років, відсутні.

Відтак, позивач, звертаючись до відповідача з вказаною заявою, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього пункту 3 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Таким чином, відмовляючи позивачу у наданні відстрочки ІНФОРМАЦІЯ_5 діяв правомірно.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, з огляду на що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ).

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Суддя Ю.Ю. Сорока