Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №120/7620/26 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

30 липня 2026 р. Справа № 120/7620/26

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маслоід Олени Степанівни, розглянувши у письмовому порядку за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 )

до: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 )

про: визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач) про:

- визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачеві середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні;

- зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2024 по 12.05.2026.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що наказом №182 від 29.06.2024 його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення. На день виключення зі списків з позивачем не проведено повного розрахунку. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду у справі №120/11650/24 відповідач 12.05.2026 виплатив належні позивачеві суми грошового забезпечення. Таким чином остаточний розрахунок з позивачем проведено 12.05.2026, з огляду на що позивач зазначає, що має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 01.06.2026 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того, даною ухвалою у відповідача витребувано належним чином засвідчену копію наказу про виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення; довідку про розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці перед звільненням та середньоденний розмір його грошового забезпечення на дату звільнення з військової служби.

11.06.2026 за вх.№39479/26 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому наведено заперечення проти заявлених позовних вимог. Аргументуючи свою позицію відповідач зазначає, що відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 29.06.2024 №182 позивач був направлений на нове місце служби до військової частини НОМЕР_3 , у зв`язку із чим виключений з 29.06.2024 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Отже, позивач не звільнений з військової служби, а виключення зі списків особової складу військової частини НОМЕР_2 відбулось з підстав переміщення його на інше місце служби. Відтак, норма стосовно того, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Середній заробіток виплачується лише при звільненні та підлягає застосуванню, як міра відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Враховуючи наведене, відповідач вважає заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

15.06.2026 за вх.№40217/26 відповідачем подано до суду витребувані докази.

Ч. 4 ст. 243 КАС України передбачено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

У відповідності до вимог ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Дослідивши усі обставини справи та надавши їм юридичну оцінку, суд встановив наступне.

Позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача.

Наказом №182 від 29.06.2024 позивача виключено зі списків особового складу частини з 29.06.2024 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі №120/11650/24 зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, а також зобов`язано перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021, аконом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».

На виконання вищевказаного рішення суду, відповідачем 12.05.2026 здійснено виплату належних позивачеві сумі в розмірі 522 184, 40 грн, однак при цьому відповідачем не виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2024 по 12.05.2026.

Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У ст. 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до вимог ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Строки проведення розрахунку при звільненні та відповідальність за недотримання таких строків визначені статтями 116 та 117 КЗпП України.

Ст. 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

В контексті наведеного суд вказує, що після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відтак, не має значення чи роботодавець добровільно виплатив заборгованість із заробітної плати чи на виконання рішення суду, у випадку затримки розрахунку при звільненні працівника до роботодавця застосовуються санкції, передбачені с. 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала чинності з 19.07.2022.

Варто зауважити, що ст. 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні указаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Так, Верховний Суд неодноразово зауважував, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З аналізу наведених положень слідує, що відповідно до ст. 116 та ст. 117 КЗпП України, роботодавець несе спеціальну відповідальність у вигляді виплати середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку, якщо таке порушення відбулося в момент звільнення працівника. Ключовою умовою для застосування ст. 117 КЗпП України є саме звільнення працівника та невиплата йому належних сум у строки, визначені законом, тобто у день звільнення — якщо працівник працював; не пізніше наступного дня після пред`явлення вимоги — якщо працівник не був на роботі в день звільнення. В іншому випадку — якщо працівника не було звільнено або розрахунок не стосується моменту припинення трудових відносин — відповідальність за ст. 117 КЗпП не застосовується. У разі порушення цих строків, при наявності звільнення, роботодавець зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки до моменту фактичного розрахунку, але не більше ніж за шість місяців. Така компенсація є спеціальним видом матеріальної відповідальності, що виникає незалежно від того, чи виплата здійснена добровільно чи за рішенням суду.

В ході розгляду справи судом встановлено, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що перебуває на фінансовому забезпеченні відповідача.

Наказом №182 від 29.06.2024 позивача виключено зі списків особового складу частини з 29.06.2024 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Верховний Суд у постанові від 26.06.2025 у справі № 400/8927/23 підкреслив, що виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини саме по собі не свідчить про закінчення проходження ним військової служби. Таке виключення може бути зумовлене переведенням до іншої частини, зміною місця проходження служби або іншим адміністративним переміщенням. Натомість лише виключення зі списків особового складу військової частини у зв`язку із звільненням у запас чи відставку, смертю, визнанням безвісно відсутнім чи оголошенням померлим підтверджує закінчення проходження військової служби.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 02.04.2025 у справі №120/11650/24, відповідачем 12.05.2026 здійснено виплату належних позивачеві сумі в розмірі 522 184, 40 грн,

Позивач вважає, що в даному випадку має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.06.2024 по 12.05.2026.

Однак, як встановлено судом вище, позивач не був звільнений з військової служби, а лиш припинив службу у військові частині НОМЕР_2 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби.

Таким чином, відсутній факт звільнення позивача зі служби, а відтак не виникає підстав для застосування положень ст. 116 та 117 КЗпП України, що регулюють порядок остаточного розрахунку саме у випадку звільнення працівника.

Отже, вимога позивача про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні є безпідставною, оскільки факту звільнення у правовому розумінні не відбулося.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог та, відповідно, про відсутність підстав для задоволення позову.

Керуючись ст. 2, 6, 9, 73-78, 90, 139, 242, 243, 245, 246, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 )

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 )

Повний текст судового рішення складено та підписано суддею 30.07.2026 року.

Суддя Маслоід Олена Степанівна