Рішення від 20 липня 2026 р. у справі №910/4961/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.07.2026Справа № 910/4961/26

Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу

за позовом Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінео"

про знесення об`єктів самочинного будівництва

При секретарю судового засідання: Карашевич В.В.

Представники сторін:

від позивача: Лейтар Алла Григорівна - представник у порядку самопредставництва;

від відповідача: не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2026 року Київська міська рада (далі - Рада) звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінео" (далі - ТОВ "Вінео") усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Ради, у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Соломії Крушельницької, будинок 15, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082, шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва - нежитлових будівель: літ. В, загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704171780000), та літ. Г, загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704179080000), які розміщені на вказаній земельній ділянці комунальної форми власності.

Разом із позовною заявою Рада подала заяву про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлові будівлі: літ. В, загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704171780000), та літ. Г, загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704179080000), які розміщені на земельній ділянці комунальної форми власності, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Соломії Крушельницької, будинок 15, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.06.2026. Встановлено учасникам справи строки для подання заяв по суті справи.

Також ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.04.2026 призначено розгляд заяви про забезпечення позову у судове засідання на 05.05.2026.

04.05.2026 через систему "Електронний суд" Рада подала клопотання про уточнення прохальної частини заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 відмолено у задоволенні заяви Ради про забезпечення позову.

Однак постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2026 апеляційну скаргу Ради на ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 було задоволено. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 05.05.2026 скасовано. Ухвалено нове рішення про задоволення заяви Ради про вжиття заходів забезпечення позову. Вжито заходи забезпечення позову, а саме: накладено арешт на об`єкт нерухомості: нежитлові будівлі літ. В, загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704171780000), та літ. Г, загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704179080000), які розміщені на земельній ділянці комунальної власності, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Соломії Крушельницької, будинок 15, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.06.2026 відкладено підготовче засідання на 23.06.2026.

Відповідач правом, наданим статтею 165 ГПК України, на подання відзиву на позов не скористався, хоча про розгляд цієї справи був повідомлений належним чином. Будь-яких заяв чи клопотань на адресу суду не направляв.

При цьому, у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (частина 9 статті 165, частина 2 статті 178 ГПК України).

Приймаючи до уваги те, що Відповідач належним чином був повідомлений про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.06.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.07.2026.

У судовому засіданні 21.07.2026 представниця Ради підтримала позовні вимоги, просила суд позов задовольнити.

Представник ТОВ "Вінео" у призначене судове засідання не з`явився, хоча про розгляд даної справи був повідомлений належним чином.

У судовому засіданні 21.07.2026 на підставі статті 240 ГПК України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представниці Позивача, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги Ради обґрунтованими.

15.01.2016 Фізичною особою-підприємцем Вовком Юрієм Володимировичем (далі - ФОП Вовк Ю.В.) виготовлено:

- технічний паспорт №б/н, інвентаризаційна справа №1101, на нежитлову будівлю літера "В", яка знаходиться за адресою: вул. Соломії Крушельницької, №15 в Дарницькому районі міста Києва на замовлення ОСОБА_1 ;

- технічний паспорт №б/н, інвентаризаційна справа №1102, на нежитлову будівлю літера "Г", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 на замовлення ОСОБА_2 .

15.01.2018 ФОП Вовком Ю.В. видано:

- довідку №1101, в якій вказано, що нежитлова будівля літера "В", загальною площею 20 кв.м, розташована за адресою: АДРЕСА_1 побудована зі слів заявниці ( ОСОБА_1 ) господарським способом в 1991 році.

- довідку №1102, в якій вказано, що нежитлова будівля літера "Г", загальною площею 20 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 побудована зі слів замовника ( ОСОБА_2 ) господарським способом в 1991 році.

На підставі вищезазначених документів 26.11.2018 державним реєстратором Комунального підприємства "Реєстраційний центр реєстрації нерухомості та бізнесу" Прошкіним Олександром Васильовичем:

- зареєстровано право приватної власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літера "В", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

- зареєстровано право приватної власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю літера "Г", яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Реєстрація права власності ОСОБА_2 на нежитлову будівлю літера "Г" підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №146903851 від 26.11.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704179080000, а право власності ОСОБА_1 на нежитлову будівлю літера "В" - витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 146902901 від 26.11.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704171780000.

Рішенням Загальних зборів ТОВ "Вінео", оформлених Протоколом №14-12/2018 від 14.12.2018, зокрема, затверджено збільшення розміру Статутного капіталу Товариства на 942140, 00 грн, що є результатом внесення додаткових майнових вкладів учасників у розмірі, пропорційному їхнім часткам у Статутному капіталі:

- ОСОБА_1 вносить до Статутного капіталу Товариства наступний об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "В" (навіс літ. "в"; вбиральня літ. "В 1"), загальною площею 20,0 кв.м, що розташована за адресою; АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704171780000, оціночна вартість 471 070 грн;

- ОСОБА_2 вносить до Статутного капіталу Товариства наступний об`єкт нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "Г" (навіс літ. "г"; вбиральня літ. "Г1"), загальною площею 20.0 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вулиця Крушельницької Соломії, буд. 15, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704179080000, оціночна вартість 471 070 грн.

На підставі вищезазначених актів приймання-передачі нерухомого майна 19.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Коноваловою Вікторією Миколаївною зареєстровано право приватної власності ТОВ "Вінео" на нежитлові будівлі:

- літера "В", загальною площею 20 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, будинок 15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704171780000);

- літера "Г", загальною площею 20 кв.м, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, будинок 15 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704179080000).

У листі від 23.01.2026 №057-836 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, зокрема те, що

Київська міська рада не приймала рішень щодо надання дозволів та передачі будь-якій фізичній чи юридичній особі у власність чи користування (оренду) земельної ділянки, яка розташована по вулиця Соломії Крушельницької, 15 у Дарницькому районі міста Києва, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082.

Відповідно до листа Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 11.03.2026 №062/14-5500 за даними реєстрових книг Комунального підприємства реєстрація права власності на об`єкт нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Соломії Крушельницької, 15 за фізичними чи юридичними особами не проводилась, інвентаризаційна справа не формувалася.

У листі від 09.02.2026 №073-482 Департамент з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) повідомив, що до нього не надходили документи, визначені Законом, Порядком виконання підготовчих та будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №466 та Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461, щодо об`єкта будівництва за адресою: вул. Соломії Крушельницької, 15 у Дарницькому районі міста Києва (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:291:0082). Відповідно, Департамент не видавав, не реєстрував документів, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного вище об`єкта.

Відповідно до листа Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.02.2026 №055-2291 згідно з даними електронної бази документообігу Департаменту, даними Міської інформаційно-аналітичної системи забезпечення містобудівної діяльності "Містобудівний кадастр м. Києва" містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: вул. Соломії Крушельницької, 15 у Дарницькому районі міста Києва (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:291:0082) не надавались. У Реєстрі адрес у місті Києві відсутні відомості про документи щодо присвоєння адреси будь-яким об`єктам нерухомого майна в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:291:0082, зокрема вул. Соломії Крушельницької, 15 у Дарницькому районі м. Києва.

Відповідно до листа Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.02.2026 № 062/06-13-708 нерухоме майно - нежитлові будівлі "Г", "В", які розташовані за адресою: вул. Соломії Крушельницької, 15 у Дарницькому районі м. Києва, не належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва. Приватизація об`єктів нерухомості за вказаною адресою Департаментом не здійснювалась.

На думку Позивача, вказані факти свідчать про вчинення Відповідачем дій, які направлені на заволодіння земельною ділянкою у незаконний спосіб та поза межами встановленого законодавством України порядку набуття прав на землі комунальної власності.

У зв`язку з розміщенням на земельній ділянці комунальної форми власності, площею 0,2129 га, яка знаходиться за адресою: місто Київ, вулиця Соломії Крушельницької, 15, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082, самочинних об`єктів нерухомості: - нежитлової будівля літ. "В", загальною площею 20,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704171780000, та нежитлової будівлі літ. "Г", загальною площею 20.0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704179080000, Рада звернулася з даним позовом до суду.

Відповідно до частини 1 статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК).

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 ЦК).

Особливості права власності на землю врегульовані ЗК, відповідно до статті 80 якого суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Згідно зі статтею 78 ЗК право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. При цьому права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою в повному обсязі можуть належати лише власникові земельної ділянки.

Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам (частина 1 статті 375 ЦК).

Водночас можуть існувати ситуації, коли особа, не маючи прав на земельну ділянку (не будучи власником або користувачем земельної ділянки), здійснює на ній будівництво, або здійснює будівництво без відповідного документа, проекту, з істотним порушенням будівельних норм і правил. Такі правовідносини врегульовані статтею 376 ЦК, в якій визначено правовий режим самочинного будівництва.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Виходячи зі змісту наведеної норми, об`єкт нерухомого майна вважається самочинним будівництвом, якщо він збудований або будується: 1) на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети; 2) без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту; 3) з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Наявність хоча б однієї з наведених ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним (подібні висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, від 17.12.2025 у справі №908/2388/21, на які послався прокурор в касаційній скарзі).

Відсутність в особи прав на земельну ділянку за загальним правилом унеможливлює отримання такою особою документів, необхідних для виконання будівельних робіт, оскільки, як зазначалося вище, право на забудову земельної ділянки належить власнику або особі, яка має відповідні речові права на земельну ділянку.

Отже, якщо об`єкт будується або збудований на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, це є самостійною та достатньою підставою для кваліфікації його судом об`єктом самочинного будівництва.

У разі здійснення будівництва на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, найбільшого порушення зазнає право власника користуватись земельною ділянкою, яке слід розглядати як юридично гарантовану правовими нормами можливість власника самостійно господарювати на земельній ділянці, використовувати її корисні властивості для задоволення власних соціальних, економічних, духовних та інших потреб, тобто можливість її господарської експлуатації та, як наслідок, отримання доходу від неї. Особа, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що їй не належить, своїми протиправними діями позбавляє власника можливості належним чином вільно користуватися земельною ділянкою.

У разі самочинного будівництва особа своїми діями також створює й інші перешкоди власнику. Йдеться, зокрема, про порушення права розпорядження земельною ділянкою, яке належить лише її власнику і полягає у юридично забезпеченій можливості визначати юридичну або фактичну долю земельної ділянки, тобто можливість вчиняти різні дії із земельною ділянкою, у тому числі й щодо її відчуження іншим особам.

У статті 90 ЗК наведено перелік прав власників земельних ділянок, зокрема, продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину, довірчу власність; самостійно господарювати на землі; споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди тощо. Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Відносини власника земельної ділянки із особою, яка вчинила самочинне будівництво на його земельній ділянці, регулюються частинами четвертою - шостою статті 376 ЦК. Такі відносини, як і будь-які інші відносини власності, є абсолютними, в яких праву власника кореспондує обов`язок усіх і кожного утримуватися від будь-яких посягань на це право.

Основу такої правової охорони утворює принцип єдності земельної ділянки й будівель та споруд, розташованих на ній, основною ідеєю якого є унеможливлення виникнення ситуацій, у яких будівля й земельна ділянка стають об`єктами конкуруючих прав та інтересів різних суб`єктів. Законодавче визначення правових наслідків самочинного будівництва ґрунтується на пріоритетності захисту прав власника земельної ділянки.

Стаття 376 ЦК розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі (такий висновок наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі №916/1608/18, від 15.11.2023 у справі №916/1174/22, на яку послався прокурор в касаційній скарзі).

Не допускається набуття права власності на споруджені об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або такого іншого речового права на земельну ділянку, що передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на відповідній ділянці (такий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, на яку послався прокурор в касаційній скарзі).

Особливістю об`єктів самочинного будівництва є те, що відповідно до частини 2 статті 376 ЦК особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

При цьому формулювання положень статті 376 ЦК виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 ЦК не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті (такі висновки наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07.04.2020 у справі № 916/2791/13; від 23.06.2020 у справі № 680/214/16-ц; від 20.07.2022 у справі № 923/196/20, від 15.11.2023 у справі № 916/1174/22).

З огляду на викладене самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, є порушенням прав власника відповідної земельної ділянки.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Частиною 1 статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з частинами 1-3 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування є юридичними особами і наділяються цим та іншими законами власними повноваженнями, в межах яких діють самостійно і несуть відповідальність за свою діяльність відповідно до закону. Органам місцевого самоврядування законом можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради (частина 5 статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Територіальним громадам міст належить право комунальної власності, зокрема на землю (частина 1 статті 60 вказаного Закону).

Статтею 80 ЗК України визначено, що суб`єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

За частинами 1, 2 статті 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: а) усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; б) земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

Оскільки земельна ділянка, площею 0,2129 га, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082, розташована у межах міста Києва, і не належить іншим особам на праві приватної або державної власності, тому вона є комунальною власністю територіальної громади міста Києва, а у відповідності до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Рада є представницьким органом територіальної громади міста Києва, уповноваженою діяти від імені територіальної громади та в її інтересах, у тому числі щодо захисту, охорони, збереження та раціонального використання земель комунальної власності.

З наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, листів Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 23.01.2026 №057-836, Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації" від 11.03.2026 №062/14-5500, Департаменту з питань державного архітектурно-будівельного контролю міста Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 09.02.2026 №073-482, Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 13.02.2026 №055-2291, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 06.02.2026 № 062/06-13-708 випливає, що:

- земельна ділянка, яка розташована по вулиця Соломії Крушельницької, 15 у Дарницькому районі міста Києва, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082, не передавалася ані у власність, ані у користування як ТОВ "Вінео", так і ОСОБА_1 чи ОСОБА_2.;

- щодо об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:291:0082) не видавалися документи, що дають право на виконання підготовчих/будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом зазначеного вище об`єкта;

- містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер земельної ділянки 8000000000:90:291:0082) не надавались

- відсутні відомості про документи щодо присвоєння адреси будь-яким об`єктам нерухомого майна в межах земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:291:0082, зокрема АДРЕСА_1 .

Таким чином, установивши вказані фактичні обставини, з огляду на наведені норми матеріального права та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані при вирішенні спорів, пов`язаних із самочинним будівництвом, суд дійшов висновку про те, що на земельній ділянці площею 0,2129 га, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082, яка належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва, здійснено самочинне будівництво, яке порушує права власника земельної ділянки.

Законом встановлено, що власник земельної ділянки, права якого порушені, має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК).

Згідно із частиною 2 статті 152 ЗК власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до частини 2 статті 212 ЗК приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Негаторний позов пред`являється у випадках, коли власник має своє майно у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно його використовувати або розпоряджатися ним. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьої особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження та користування належним йому майном.

Позивачем за негаторним позовом може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпоряджання річчю.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей.

Звернення з негаторним позовом спрямоване на відновлення суб`єкта речового права у попередньому стані. Вимоги за негаторним позовом полягають в усуненні порушення, яке триває і має місце на момент звернення з позовом. Негаторний позов може бути пред`явлений впродовж всього строку тривання відповідного порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

Вимога про знесення майна, яке власник земельної ділянки вважає самочинним будівництвом, є різновидом негаторного позову власника земельної ділянки з усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своєю земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 212 ЗК установлено право власника вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою з боку суб`єктів, які створюють такі перешкоди.

Отже, враховуючи негаторний характер позову власника земельної ділянки, обов`язок з приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, покладається на особу, яка чинить такі перешкоди на момент звернення власника земельної ділянки з позовом до суду.

На об`єкт самочинного будівництва не виникає права власності як на нерухому річ (згідно із частиною 2 статті 376 ЦК особа, яка здійснила самочинне будівництво, не набуває права власності на нього). Зміна правового режиму самочинного будівництва може бути здійснена виключно на підставі рішення суду в порядку, встановленому статтею 376 ЦК.

Частиною 4 статті 376 ЦК встановлено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду належним та ефективним способом захисту прав власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, є вимога про знесення об`єкта самочинного будівництва відповідно до частини четвертої статті 376 ЦК України. Зазначений спосіб захисту відповідає характеру правопорушення, є таким, що встановлений законом, реально захищає та відновлює права та інтереси позивача.

Зазначена норма покладає обов`язок щодо знесення об`єкта самочинного будівництва на особу, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво. Такою є особа, яка має юридичні права на об`єкт самочинного будівництва. До визнання права власності на об`єкт самочинного будівництва судом в порядку, встановленому статтею 376 ЦК, статус об`єкта самочинного будівництва не змінюється.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.12.2025 у справі №908/2388/21 наведено висновок, за яким слід з-поміж іншого зауважено, що процесуальний статус останнього набувача прав на об`єкт самочинного будівництва як відповідача надає такій особі можливість використовувати всі передбачені процесуальним законом засоби для захисту своїх прав та інтересів. Також суд під час розгляду справи зможе оцінити добросовісність відповідача та пропорційність застосовуваних до нього засобів. Останній набувач не позбавлений можливості звернутися з вимогою про відшкодування збитків до особи, в якої придбав об`єкт самочинного будівництва.

Як установлено судом, Рада, як представник власника земельної ділянки, не надавала згоди на визнання права власності за ані за ОСОБА_1 , ані за ОСОБА_2., на самочинно збудоване майно і заперечує проти його перебування на комунальній землі.

Внаслідок подальшого передання спірних об`єктів нерухомості до статутного капіталу ТОВ "Вінео" в останнього не виникло права власності на нерухому річ (право на нерухому річ не виникло у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , як у осіб, які здійснили самочинне будівництво, і не можуть бути передані іншим особам).

Разом із тим, за встановлених обставин, ТОВ "Вінео" користується спірною земельною ділянкою без відповідних правових підстав, його дії є самовільним зайняттям земельної ділянки. На земельній ділянці розташований об`єкти самочинного будівництва, які належать ТОВ "Вінео" та зареєстровані за ними. Це створює перешкоди для власника земельної ділянки.

Як уже зазначалося, обов`язок знести об`єкт самочинного будівництва має розглядатися в контексті правового захисту права власності на земельну ділянку.

Отже, Відповідачем за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкта самочинного будівництва має бути особа, яка чинить перешкоди у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою (останній набувач).

З огляду на зазначене, належним Відповідачем у цій справі за вимогою про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою шляхом знесення об`єктів самочинного будівництва є ТОВ "Вінео", оскільки саме ця особа є останнім набувачем прав на об`єктів самочинного будівництва та чинить перешкоди в користуванні та розпорядженні земельною ділянкою.

Оцінка відповідності заходу втручання у право на мирне володіння майном гарантіям статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три окремі норми: перша - виражається в першому реченні першого абзацу, закладає принцип мирного володіння майном і має загальний характер; друга - викладена в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; третя - закріплена в другому абзаці та визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014 (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право власності з гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

- втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними;

- якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів;

- втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20.10.2011 (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16.02.2017 (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (такі висновки наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16).

Тобто лише у разі дотримання всіх зазначених вище критеріїв можна визнати втручання держави у права пропорційним, а отже, правомірним, справедливим та виправданим. Суд повинен відповідно до принципу індивідуального підходу в кожному випадку вирішувати питання пропорційності з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, оскільки в одному випадку обмеження буде пропорційним, а в іншому випадку те саме обмеження пропорційним не вважатиметься (постанова Великої Палати Верхового Суду від 03.09.2025 у справі № 911/906/23).

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, судом не встановлено обставин, за якими ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Враховуючи, що об`єкти нерухомого майна: нежитлова будівля літ. "В", загальною площею 20,0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704171780000, та нежитлова будівля літ. "Г", загальною площею 20.0 кв.м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1704179080000, є самочинним будівництвом, тому вимога Ради про їх знесення є належним та ефективним способом захисту, як власника земельної ділянки, на якій розміщені вказані об`єкти, та пред`явлена до належного Відповідача - ТОВ "Вінео", за яким зареєстровано право приватної власності на об`єкти самочинного будівництва.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 ГПК України).

Отже, позов Ради підлягає задоволенню.

Судовий збір у розмірі 6 656,00 грн, з яких: 2 662,40 грн - судовий збір сплачений за подання позову, 1 331,20 грн - судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, 2 662,40 грн - судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги, згідно 129 ГПК України покладається на Відповідача.

Керуючись статтями 129, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Усунути перешкоди власнику - територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код: 22883141), у володінні та розпорядженні земельною ділянкою, яка розташована за адресою: місто Київ, вулиця Соломії Крушельницької, будинок 15, кадастровий номер: 8000000000:90:291:0082, шляхом зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінео" (02095, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 41, офіс 93; ідентифікаційний код: 42456629) знести об`єкти самочинного будівництва - нежитлових будівель: літ. "В", загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704171780000), та літ. "Г", загальною площею 20 кв.м (реєстраційний номер: 1704179080000).

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінео" (02095, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 41, офіс 93; ідентифікаційний код: 42456629) на користь Київської міської ради (01044, місто Київ, вулиця Хрещатик, будинок 36; ідентифікаційний код: 22883141) 6 656 (шість тисяч шістсот п`ятдесят шість) грн 00 коп. судового збору.

4. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Відповідно до частин 1, 2 статті 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 30.07.2026.

СуддяСергій МУДРИЙ