Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №904/3495/26 — Центральний апеляційний господарський суд

Суд: Центральний апеляційний господарський суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Господарське

Категорія: Справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, з них

Дата: 22 липня 2026 р.

Справа: №904/3495/26

Суддя: Мороз Валентин Федорович

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.07.2026 року м.Дніпро Справа № 904/3495/26

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,

суддів: Кощеєва І.М., Чередка А.Є.

секретар судового засідання Кишкань М.А.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 (суддя Перова О.В.)

у справі № 904/3495/26

за позовом ОСОБА_1

до відповідача-1: ОСОБА_2

відповідача-2: ОСОБА_3

про визнання недійсним договору та скасування державної реєстрації

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до відповідача-1: ОСОБА_2 , відповідача-2: ОСОБА_3 , в якій просить суд:

- визнати недійсним договір (купівлі – продажу/дарування чи інш.), на підставі якого ОСОБА_2 було передано ОСОБА_3 частку статутного фонду ТОВ "ТБ “НОВІС" у розмірі 17 375 000,00 грн;

- скасувати державну реєстрацію змін до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про учасника та кінцевого бенефіціарного власника ТОВ "ТБ "НОВІС" ОСОБА_3 , розмір внеску в статутний фонд якого складає 47 381 000,00 грн та відновити у ЄДР відомості про ОСОБА_2 як учасника та кінцевого бенефіціарного власника ТОВ "ТБ "НОВІС" із належним йому розміром частки.

Водночас разом із позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову, якою просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039) у розмірі 100 % статутного капіталу, яка належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 );

- заборонити суб`єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039), пов`язані зі зміною складу учасників товариства, розміру часток учасників, розміру статутного капіталу товариства, переходом права власності на частку у статутному капіталі товариства, включаючи, але не обмежуючись, реєстрацією відчуження частки, її передачі у заставу, обтяження або будь-якого іншого розпорядження корпоративними правами;

- заборонити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі у заставу, поділу, обтяження або іншого розпорядження належною йому часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039);

- заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що належать товариству на праві власності.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/3495/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено.

Не погодившись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22 червня 2026 року по справі №904/3495/26. Прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву та забезпечити позов у справі шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ «НОВІС» (код ЄДРПОУ 38300039) у розмірі 100 % статутного капіталу, яка належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Заборонити суб`єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ «НОВІС» (код ЄДРПОУ 38300039), пов`язані зі зміною складу учасників товариства, розміру часток учасників, розміру статутного капіталу товариства, переходом права власності на частку у статутному капіталі товариства, включаючи, але не обмежуючись, реєстрацією відчуження частки, її передачі у заставу, обтяження або будь якого іншого розпорядження корпоративними правами.

Заборонити ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі у заставу, поділу, обтяження або іншого розпорядження належною йому часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ «НОВІС» (код ЄДРПОУ 38300039). Заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю «ТБ «НОВІС» (код ЄДРПОУ 38300039) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що належать товариству на праві власності.

В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята за неповного з`ясування обставин справи та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що: «судом належним чином не було враховано, що фактичним предметом даного спору є майно, набуте подружжям за час шлюбу, Відповідач-1, будучи обізнаним про наявність спору та вимоги Позивача, вже вчинив дії з виведення активу (частки в ТОВ «ТБ «НОВІС») на користь Відповідача-2, тобто здійснив відчуження цінного майна без письмової згоди Позивача. При цьому, Відповідач-1, як директор зберігаючи фактичний контроль над управлінням товариством на даний час організовує продаж основних засобів товариства за заниженими цінами або обтяження їх штучними боргами. Це призводить до того, що навіть у разі позитивного рішення суду, таке виведення активів призведе до повної декапіталізації Товариства. Враховуючи, що спірне майно, як спільна сумісна власність, зареєстроване за відповідачем 1, останній може розпорядитися цим майном, більш того, вже здійснив дії з відчуження частки статутного фонду ТОВ "ТБ НОВІС", висновок суду першої інстанції стосовного того, що позивачем не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову є явно незаконним та необґрунтованим, до аналогічного висновку дійшов Верховний Суд (постанова від 05 березня 2025 року у справі № 446/1155/24). Метою забезпечення позову у цій справі є збереження зареєстрованого за відповідачем майна для виконання рішень суду, якщо такі будуть ухвалені на користь позивача. При цьому, слід зазначити, що заходи, про які клопоче Позивач, не зупиняють господарську діяльність товариства, а лише забороняють вчинення реєстраційних дій та подальше відчуження частки. Це відповідає правовій позиції Верховного Суду (постанова від 18.05.2021 у справі № 914/1570/20), де зазначено, що забезпечення позову спрямоване проти несумлінних дій відповідачів, які можуть розтратити чи знецінити частку.

Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.

Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.

13.07.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.

Від відповідача-2 відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Згідно ч. 3 ст. 263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні 23.07.2026 брали участь представники позивача (апелянта) та відповідача-1. Відповідач-2, явку уповноваженого представника не забезпечив, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини відсутності суд не проінформував.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.

У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").

«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб`єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.

Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.

Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").

Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов`язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).

Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об`єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).

Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Таким чином, за усталеною судовою практикою та позицією ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об`єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.

Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі апеляційної скарги ОСОБА_1 , в межах її доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.

Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.

Відповіач-2, як учасник судового процесу, не був позбавлений права забезпечити участь у судовому засіданні 23.07.2026 будь-якого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.

Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.

В свою чергу, варто наголосити на тому, що визначення пріоритету щодо участі в судовому процесі у випадку невизнання судом обов`язкової явки представника, не тягне за собою неможливість здійснення розгляду справи, тобто відсутність уповноваженого представника в судовому засіданні не є безумовною підставою для його відкладення.

Натомість обставин неможливості вирішення спору судом не встановлено.

Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги необхідність дотримання розумних строків розгляду справи, обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання та вважає можливим здійснити перевірку ухвали суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представника відповідача-2.

Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.

Присутній в судовому засіданні представник позивача (апелянта) просив суд апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення про задоволення заяви та вжиття заходів забезпечення позову.

Представник відповідача-1 заперечив проти вимог апеляційної скарги, в тому числі з підстав, викладених у відзиві, наполягав на залишенні оскаржуваного судового рішення без змін.

Апеляційний господарський суд, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об`єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області із позовною заявою до відповідача-1: ОСОБА_2 , відповідача-2: ОСОБА_3 , в якій просить суд:

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування поданої заяви позивач посилається на те, що предметом позову у даній справі є стягнення на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості 1/2 частки корпоративних прав, набуття яких відбулося у період шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя.

Позивач зазначає, що 22.05.2026 під час моніторингу сайту "YouControl" було встановлено, що станом на 09.05.2026 року (після звернення із позовом про розірвання шлюбу) відповідач-1 здійснив незаконні реєстраційні дії стосовно відчуження частки в ТОВ "ТБ "НОВІС", яка є спільною сумісною власністю, без згоди другого з подружжя, на користь відповідача-2. Водночас позивач звертає увагу на те, що на даний час невідомо на підставі яких саме документів (договорів) відповідач-1 здійснив реєстраційні дії стосовно відчуження частки в ТОВ "ТБ "НОВІС" на користь відповідача-2.

Позивач вважає, що оскільки відповідачі можуть продовжити вчиняти незаконні дії на шкоду позивачу, це змусить позивача до подання додаткових позовів на захист своїх інтересів.

15.06.2026 до канцелярії суду від представника відповідача-2 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову, в якій просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову. Відповідач-2 звертає увагу суду на те, що в Соборному районному суді слухається справа № 201/7329/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна та станом на подання заперечень відсутнє рішення суду, яким встановлено, що частка ОСОБА_2 у розмірі 50 % корпоративних прав ТОВ "ТБ "НОВІС" є спільною сумісною власністю.

16.06.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшли заперечення на заяву про забезпечення позову. Відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, оскільки заходи забезпечення не є співмірними з предметом спору у даній справі.

19.06.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на заперечення відповідача-1. У своїй відповіді позивач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 не претендує на набуття корпоративних прав у ТОВ "ТБ "НОВІС" як самостійного об`єкта права власності та не заявляє вимог про передачу їй частки у статутному капіталі товариства. Натомість предметом спору є захист права позивача на належну їй частку вартості спільного майна подружжя, до складу якого входили корпоративні права відповідача-1 у ТОВ "ТБ "НОВІС", відчужені без її згоди на користь відповідача-2. Водночас визначення вартості спірного майна здійснюватиметься не за номінальною вартістю частки у статутному капіталі Товариства, а за її реальною ринковою вартістю. Позивач зазначає, що арешт 100 % корпоративних прав є єдиним ефективним заходом, який забезпечує збереження існуючого корпоративного та майнового стану Товариства до вирішення спору по суті.

19.06.2026 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача-1 надійшла заява, в якій зазначає, що визнання недійсним договору купівлі-продажу корпоративних прав за своєю правовою природою передбачає повернення сторін у початковий стан, який існував до укладення цього правочину (двостороння реституція), а не стягнення ринкової вартості бізнесу.

За результатом розгляду заяви суд першої інстанції не встановив зв`язку між обраними позивачем заходами забезпечення позову і предметом позовних вимог та дійшов висновку, що позивачем не підтверджено зазначених ним підстав вжиття заходу забезпечення позову та не доведено, що невжиття обраного заходу може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому відмовив у її задоволенні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, оскаржуваному судовому рішенню та доводам апеляційної скарги, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 136 ГПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Частиною 1 статті 137 ГПК України встановлено, що позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 7) передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Згідно ч. 4 ст. 137 ГПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ч.ч. 1, 5 ст. 139 ГПК України заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити: 1) найменування суду, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника, його місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та адресу електронної пошти, за наявності; 3) предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; 4) захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; 5) ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; 6) пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; 7) інші відомості, потрібні для забезпечення позову. До заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі.

Апеляційний суд наголошує, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (Рішення Конституційного Суду України від 31.05.2011 року №4-рп/2011), сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого ст.55 Конституції України (Рішення Конституційного Суду України від 16.06.2011р. №5-рп/2011).

Отже, забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи. Воно полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судового рішення або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Заходи щодо забезпечення позову обов`язково повинні застосовуватися відповідно до їх мети, з урахуванням безпосереднього зв`язку між предметом позову та заявою про забезпечення позову.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 зазначила, що під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, імовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Адекватність заходу щодо забезпечення позову, який застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві (іншим особам) вчиняти певні дії (висновки про застосування норм права, які викладені в постанові Верховного Суду від 25.05.2018 у справі № 916/2786/17).

Заходи щодо забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів щодо забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Саме на необхідності оцінки цих обставин неодноразово акцентував Верховний Суд в постановах від 23.03.2020 у справі № 910/7338/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 11.08.2020 у справі № 911/3136/19, від 26.08.2020 у справі № 907/73/19, від 19.10.2020 у справі № 915/373/20, від 14.07.2021 у справі № 910/17014/20, від 28.07.2021 у справі № 910/3704/21, від 12.10.2021 у справі № 908/1487/21 (908/1624/21), від 19.05.2022 у справі № 913/2239/21.

За таких обставин, обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та як наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.

Така правова позиція, наведена в постановах Верховного Суду від 14.06.2018 у справі № 916/10/18, від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 31.08.2020 у справі № 917/1274/19, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23.

За загальним правилом умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтована вірогідність утруднення або неможливість виконання майбутнього рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову.

Як зазначив Верховний Суд у постановах від 20.04.2018 у справі № 914/1475/17 особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

З урахуванням наведеного, заява про забезпечення позову повинна бути обґрунтованою з поданням належних і допустимих доказів, що підтверджують можливість виникнення в подальшому ускладнень при виконанні судового рішення, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.08.2021 у справі № 904/4982/21.

Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову.

Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України.

Отже, у кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів наявні підстави вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 21.01.2019 у справі № 902/483/18, від 28.08.2019 у справі №910/4491/19, від 12.05.2020 у справі № 910/14149/19, від 13.01.2020 у справі №922/2163/17.

Відтак, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем (ами) дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов`язання тощо).

Водночас у даній справі предметом позову є вимоги немайнового характеру - визнання недійсним договору купівлі-продажу та скасування державної реєстрації змін до відомостей ЄДР.

Відповідно до правового висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 16.08.2018 у справі №910/1040/18, оскільки предметом позову є усунення перешкод у користуванні зайнятою земельною ділянкою та скасування державної реєстрації, тобто позовні вимоги немайнового характеру, то в цьому випадку має застосовуватися та досліджуватися така підстава вжиття заходів забезпечення позову як достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. При цьому в таких немайнових спорах має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду

Подібні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду від 25.02.2019 у справі № 924/790/18, від 15.01.2020 у справі № 915/1912/19, від 21.02.2020 у справі №910/9498/19, від 25.02.2020 у справі № 924/789/18, від 12.03.2020 у справі № 916/3479/19, від 18.03.2020 у справі № 904/2641/19, від 24.06.2020 у справі № 902/1051/19, від 07.09.2020 у справі № 904/1766/20, від 09.09.2020 у справі № 906/1336/19, від 16.11.2020 у справі №910/7596/20, від 11.02.2021 у справі № 915/1185/20, від 27.11.2023 у справі № 903/639/23.

Таким чином, оскільки спір є немайновим, рішення в якому не передбачає примусового виконання, то така підстава вжиття заходів забезпечення позову як ризики невиконання та утруднення виконання рішення суду про задоволення позовних вимог не повинна досліджуватися взагалі.

Крім того, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18 звернула увагу, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову має досліджуватися, чи не призведе невжиття заявленого заходу забезпечення позову до порушення вимоги щодо справедливого та ефективного захисту порушених прав, зокрема, чи зможе позивач їх захистити в межах одного цього судового провадження за його позовом без нових звернень до суду.

Так, позивач зазначає, що у 07.10.2011 між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (далі – відповідач 1) було укладено шлюб.

Станом на сьогодні в Соборному районному суді м.Дніпра розглядається справа №201/3803/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

У період перебування у шлюбі позивач та відповідач-1 створили та є кінцевими бенефіціарами (прямий вирішальний вплив) Товариство з обмеженою відповідальністю "СТ "Вальт" (код ЄДРПОУ 45335657), до статутного капіталу якого вони, як засновники, внесли спільно набуті подружжям грошові кошти у розмірі 9 100 000,00 грн, тобто по 4 550 000, 00 грн кожен (50 % розміру частки засновника кожного з подружжя).

У ТОВ "СТ "Вальт" (код ЄДРПОУ 45335657) на праві власності з 2017 року перебуває нерухоме майно – квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , яка використовувалася як місце проживання позивача та відповідача-1 (до припинення шлюбних відносин).

У період шлюбу відповідачем-1 було засновано Товариство з обмеженою відповідальністю "ТБ "Новіс" (код ЄДРПОУ 38300039) із відсотком частки у статутному капіталі, що належить до спільного майна подружжя, 50 % номінальною вартістю 17 375 000, 00 грн, де одним із кінцевих бенефіціарних власників (прямий вирішальний вплив) був до 08.05.2026 року - ОСОБА_2 .

У ТОВ "ТБ "Новіс" на праві власності перебуває автотранспорт, зокрема, автомобіль марки Mercedes-Benz модель EQS 580 2023 року випуску, д.н.з. НОМЕР_2 , та паркувальне місце, які використовуються подружжям в сімейних цілях; автомобіль марки Renault модель Мaster, 2019 року випуску, д.н.з. НОМЕР_3 ; автомобіль марка BMW модель X4, 2022 року випуску, д.н.з. НОМЕР_4 ; автомобіль марки BMW І3, д.н.з. НОМЕР_5 , 2017 року випуску; автомобіль марки AUDI модель SQ7, д.н.з. НОМЕР_6 , 2020 року випуску.

Також, у період шлюбу відповідачем-1 як співзасновником ТОВ "ТБ "Новіс" (код ЄДРПОУ 38300039) було засновано:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Біоінком" (код ЄДРПОУ 43064759) із відсотком частки у статутному капіталі, що належить до спільного майна подружжя, 10 % номінальною вартістю 1 080 000,00 грн, де одним із кінцевих бенефіціарних власників (прямий вирішальний вплив) є ОСОБА_2 ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "Проммайданчик-2" (код ЄДРПОУ 42781975) із відсотком частки у статутному капіталі, що належить до спільного майна подружжя, 50 % номінальною вартістю 500,00 грн, де одним із кінцевих бенефіціарних власників є ОСОБА_2 . У ТОВ "Проммайданчик-2" перебуває на праві власності комплекс будівель і споруд цеху добору загальною площею 3 752,5 кв.м.;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ПОЛІХАЙМАРС" (код ЄДРПОУ 45347924) із відсотком частки у статутному капіталі, що належить до спільного майна подружжя, 25 % номінальною вартістю 2 250 000,00 грн, де одним із кінцевих бенефіціарних власників є ОСОБА_2 ;

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛЮКС НАВІТАС" (код ЄДРПОУ 45837119), із відсотком частки у статутному капіталі, що належить до спільного майна подружжя, 50 % номінальною вартістю 5 000,00 грн, де одним із кінцевих бенефіціарних власників (прямий вирішальний вплив) є ОСОБА_2 .

Суд першої інстанції зазначив, що заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмету позову та не повинні порушувати права інших осіб.

При цьому визнавши наведені заявником підстави необґрунтованими, господарський суд дійшов вмотивованого висновку, що позивачем не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову.

Натомість у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_1 наголошує, що судом належним чином не було враховано, що фактичним предметом даного спору є майно, набуте подружжям за час шлюбу, Відповідач-1, будучи обізнаним про наявність спору та вимоги Позивача, вже вчинив дії з виведення активу (частки в ТОВ «ТБ «НОВІС») на користь Відповідача-2, тобто здійснив відчуження цінного майна без письмової згоди Позивача. Метою забезпечення позову у цій справі є збереження зареєстрованого за відповідачем майна для виконання рішень суду, якщо такі будуть ухвалені на користь позивача.

Тобто позовні вимоги у даній справі направлені на захист її цивільних (майнових) прав, а не корпоративних. Інтерес позивачки полягає у тому, щоб майно, яке було набуто у шлюбі та належить на спільній сумісній власності подружжю, зокрема, частка у статутному капіталі ТОВ «ТБ «НОВІС», перебувало у відповідача-1, для цілей його подальшого поділу.

З матеріалів справи вбачається, що між позивачкою та відповідачем-1 існує спір про розірвання шлюбу. Також, як повідомила позивачка, оскільки сторони не домовились про поділ маи?на, набутого ними в період шлюбу, ОСОБА_1 була також змушена звернутись до суду з позовною заявою про поділ спільного маи?на подружжя в порядку ст.60,70 Сімеи?ного кодексу України.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав самостійного заробітку. Аналогічні положення закріплені у частині третій статті 368 ЦК України.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 372/504/17.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а учасник не відповідає за зобов`язаннями юридичної особи (і навпаки).

У разі внесення одним із подружжя грошових коштів чи іншого майна, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, до статутного капіталу господарського товариства, таке майно переходить у власність товариства, а право іншого з подружжя трансформується у право вимоги щодо виплати частини вартості відповідної частки учасника товариства, що відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду у постанові від 10.04.2024 у справі №760/20948/16-ц.

Як виснував Верховний Суд у постанові від 19.02.2025 у справі № 369/5830/22 при внесенні коштів до статутного капіталу власником грошей стає товариство. Співвласник (інший з подружжя) набуває право не на самі гроші, а право вимоги виплати вартості частки учасника.

Таким чином, майно або кошти, внесені одним із подружжя до статутного фонду ТОВ, стають власністю самого товариства, а інший з подружжя має право вимагати виплати половини вартості частки учасника у статутному капіталі, а не половини внесених коштів.

В той же час, ОСОБА_1 стверджує, що 22 травня 2026 року під час моніторингу сайту «YouControl» було встановлено, що станом на 09 травня 2026 року відповідач-1 здійснив незаконні реєстраційні дії стосовно відчуження частки в ТОВ «ТБ «НОВІС», яка є спільною сумісною власністю, без згоди другого з подружжя, на користь відповідача-2, розмір частки 17 375 000 гривень, тобто така частка належить до цінного майна і для її відчуження необхідна письмова згода другого з подружжя відповідно до вимог ч. 3 ст. 65 СК України.

Відповідачем-1 здійснено державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу - ТОВ «ТБ «НОВІС», а саме - відбулась зміна складу засновників (учасників) або зміна відомостей про засновників (учасників) юридичної особи, учасником ТОВ «ТБ «НОВІС» з часткою 50% статутного капіталу є ОСОБА_3 (Відповідач -2), незважаючи на відсутність письмової згоди позивача на відчуження відповідачем-1 належної їм частки статутного капіталу ТОВ «ТБ «НОВІС».

Щодо цього апеляційний суд вважає за необхідне зауважити, що відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 15.03.2023 у справі № 725/1824/20 відчуження одним із подружжя об`єкта спільної сумісної власності без нотаріально посвідченої згоди другого з подружжя є підставою для визнання відповідного правочину недійсним, однак у разі подальшого набуття цього майна добросовісним набувачем за відплатним договором витребування його за правилами статей 387, 388 ЦК України є неможливим, оскільки таке втручання буде порушувати принцип мирного володіння майном. У такому разі належним і ефективним способом захисту порушеного права співвласника майна є вимога про стягнення з іншого з подружжя грошової компенсації вартості частки у спільному майні.

Верховний Суд звернув увагу, що дружина, яка є співвласником нежитлових приміщень, без згоди якої було продано спірне майно, не позбавлена права звернутися з вимогою до чоловіка про стягнення компенсації вартості її частки в праві спільної власності, відчуженої ним без її згоди. Витребування нерухомості у четвертого власника (добросовісного набувача) за обставин цієї справи становило б непропорційне втручання у право на мирне володіння майном.

Таким чином, аналізуючи обставини даної справи, норми діючого законодавства та сталу судову практику, можливо дійти висновку, що внесені до статутного фонду ТОВ «ТБ «НОВІС» грошові кошти є власністю самого Товариства, а не подружжя, натомість ОСОБА_1 незалежно від розірвання шлюбу має право вимагати виплати їй половини вартості частки учасника у статутному капіталі ТОВ. Обставини відчуження відповідачем-1 належної йому частини частки у статутному капіталі ТОВ «ТБ «НОВІС» на користь відповідача-2 зумовлюють виникнення у позивачки права на заявлення до чоловіка ( ОСОБА_2 ) вимог про стягнення компенсації вартості її частки в праві спільної власності, відчуженої ним без її згоди.

Водночас позивачка звернулася за захистом своїх цивільних (майнових) прав до Господарського суду Дніпропетровської області з позовними вимогами до відповідача-1: ОСОБА_2 , відповідача-2: ОСОБА_3 , в якій просить суд:

При цьому просить суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039) у розмірі 100 % статутного капіталу, яка належить ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ); заборони суб`єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039), пов`язані зі зміною складу учасників товариства, розміру часток учасників, розміру статутного капіталу товариства, переходом права власності на частку у статутному капіталі товариства, включаючи, але не обмежуючись, реєстрацією відчуження частки, її передачі у заставу, обтяження або будь-якого іншого розпорядження корпоративними правами; заборони ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які дії щодо відчуження, передачі у заставу, поділу, обтяження або іншого розпорядження належною йому часткою у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039); заборони Товариству з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що належать товариству на праві власності.

Звідси заявлені заходи забезпечення позову не співвідносяться з предметом та підставами позову, а також порушеним правом позивачки, за захистом якого вона звернулась до суду, і колегія суддів не вбачає такого правового зв`язку.

До цього всього судом приймається до уваги позиція Верховного Суду у постанові від 04.09.2023 у справі № 924/981/22 щодо необхідності розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватись до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватись для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні ст.163 ГПК України.

Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред`явлення прозову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.

Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов`язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов`язаних з передачею грошових сум чи майна.

Дані висновки також викладено в постановах Верховного Суду від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі №915/577/22.

Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20; постанову Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц; постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 13.02.2025 у справі №523/4780/21).

Після набрання чинності Законом № 2147-VIII частини першу, другу статті 149 ЦПК України викладено в такій редакції: «суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 ЦПК України заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом». Тобто з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Можливість забезпечення судом позову не пов`язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню. Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову у справі, рішення у якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення у справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред`явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача. Як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення у конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред`явленими позовними вимогами та 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії (див. пункти 40 - 43, 47, 48 постанови Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у cправі № 908/2382/21 вказано, що «за своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх. Отже накладення арешту на майно не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування вказаним нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 910/4777/21, від 11.12.2023 у справі № 922/3528/23, від 17.06.2022 у справі №908/2382/21.

У пункті 4.8 постанови від 24.05.2021 у справі № 910/3158/20, пункті 8.9 постанови від 21.08.2020 у справі № 904/2357/20, пункті 22 постанови від 25.09.2020 у справі №925/77/20 наведено висновок Верховного Суду, що за змістом п. 1 ч. 1 ст. 137 ГПК України під час розгляду заяви про застосування такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на майно або кошти суд має виходити із того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися коштами або майном, тому може застосуватися у справі, в якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, коштів або про стягнення коштів. Сума арештованих коштів обмежується розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, належного до предмета спору (див. також постанови Верховного Суду від 15.01.2019 у справі № 915/870/18, від 05.09.2019 у справі № 911/527/19, від 14.02.2020 у справі № 916/2278/19, від 26.11.2020 у справі №911/949/20, від 20.09.2022 у справі № 916/307/22, від 03.03.2023 у справі № 907/269/22, від 04.04.2023 у справі № 907/268/22, від 04.04.2023 у справі № 915/577/22).

Варто також зазначити, що співмірність передбачає врахування господарським судом співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 754/5683/22 та постановах Верховного Суду від 21.03.2024 у справі №910/15328/23, від 16.11.2023 у справі № 921/333/23, від 13.07.2022 у справі № 904/4710/21.

Арешт, як заборона на право розпоряджатися майном, включає і обмеження на розпорядження таким майном. Тому при накладенні арешту на майно вжиття додаткових заходів забезпечення, направлених на обмеження розпорядження таким майном, не є необхідним.

Аналогічні висновки сформульовані у постановах Верховного Суд від 24.07.2024 у справі № 567/459/23, від 13.02.2025 у справі № 523/4780/21.

Отже, арешт майна є самодостатнім способом забезпечення позову і в разі його накладення не вимагається застосування інших видів обмежень, як от заборони вчинення дій щодо майна тощо.

Разом з тим, необхідно відмітити, що такий захід забезпечення позову як накладення арешту на частку у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039) у розмірі 100 % статутного капіталу, яка належить ОСОБА_3 , не узгоджується з предметом позову (вимогами немайнового характеру), а заборона Товариству з обмеженою відповідальністю "ТБ "НОВІС" (код ЄДРПОУ 38300039) до набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що належать товариству на праві власності взагалі виходить за межі заявлених позовних вимог. До того ж, саме Товариство не визначено ОСОБА_1 у процесуальному статусі співвідповідача.

Накладення арешту на 100% частки у статутному капіталі ТОВ "ТБ "НОВІС" є й неспівмірним заходом забезпечення позову, з огляду на оспорення правочину лише з відчуження відповідачем-1 частки у статутному капіталі Товариства в розмірі 50 %, тобто має характер надмірності, та, як слушно зауважив господарський суд, обмежує право особи (в даному випадку (відповідача-2) користуватися та розпоряджатися майном, зважаючи також і на одночасну заборону вчинення дій щодо належної йому частки.

І хоча положення Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачають вчинення такої реєстраційної дії як накладення/зняття арешту корпоративних прав (абзац 5 пункту 2 частини першої статті 25), однак, Велика Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №923/8876/16 зазначила, що: «вичерпний перелік способів захисту учасників товариств з обмеженою відповідальністю або з додатковою відповідальністю міститься у статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", норми якого є спеціальними для зазначених товариств. До таких, зокрема належить: визначення розміру статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю та розмірів часток учасників у такому товаристві; стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю. Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватися з предметом та підставами позову. Оскільки позовні вимоги (розірвання договору купівлі-продажу, визнання недійсними актів та договору дарування, скасування державної реєстрації, визнання права власності) є вимогами немайнового характеру, то такий захід забезпечення позову, як накладення арешту на майно, не є співмірним з предметом спору в цій справі…».

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29.03.2021 у справі №910/16800/20, від 07.09.2021 у справі № 910/6481/21, від 10.09.2021 у справі № 910/18567/20, від 06.09.2023 у справі № 916/379/23, від 07.08.2020 у справі № 925/468/19, від 05.04.2023 у справі № 906/1012/22.

Тобто, такий спосіб забезпечення позову як накладення арешту на майно може узгоджуватися, зокрема, з такою вимогою майнового характеру як стягнення (витребування з володіння) з відповідача частки (частини частки) у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю, товариства з додатковою відповідальністю, проте позивачем у даній справі такі вимоги не заявлено.

Крім того, апеляційний суд зважає на те, що під час вирішення питання про вжиття заходів забезпечення позову потрібно враховувати, що такими заходами не повинні обмежуватися господарська діяльність юридичної особи, порушуватися права осіб, що не є учасниками судового процесу, застосовуватися обмеження, не пов`язані із предметом спору.

Заявлені заходи забезпечення у вигляді заборони:

- суб`єктам державної реєстрації, у тому числі державним реєстраторам юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, нотаріусам та іншим особам, уповноваженим на вчинення реєстраційних дій, вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо ТОВ "ТБ "НОВІС", пов`язані зі зміною складу учасників товариства, розміру часток учасників, розміру статутного капіталу товариства, переходом права власності на частку у статутному капіталі товариства, включаючи, але не обмежуючись, реєстрацією відчуження частки, її передачі у заставу, обтяження або будь-якого іншого розпорядження корпоративними правами;

- ТОВ "ТБ "НОВІС" до набрання законної сили рішенням суду у даній справі здійснювати відчуження нерухомого майна та транспортних засобів, що належать товариству на праві власності,

фактично блокують господарську діяльність Товариства та перешкоджають йому вільно реалізовувати права, які належать йому як власнику щодо нерухомого та рухомого майна, при тому що ТОВ "ТБ "НОВІС" навіть не є відповідачем у даній справі.

В свою чергу, слід наголосити, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення або істотного ускладнення ефективного захисту, поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (правові позиції Верховного Суду у постанові від 13.01.2020 у справі № 922/2163/17, від 13.05.2022 у справі № 922/4415/21, від 24.05.2022 у справі № 926/3300/21, від 09.06.2022 у справі № 924/1277/20, від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21, від 21.07.2022 у справі № 914/1351/16, від 25.07.2022 у справі № 910/8482/18, від 05.08.2022 у справі №905/447/22, від 18.08.2022 у справі № 72з-22).

Втім позивачем не тільки не підтверджено наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування обраного ним заходу забезпечення позову, а й не надано будь-яких доказів існування реальних ризиків невиконання судового рішення, у разі задоволення позову у цій справі.

ОСОБА_1 посилається на те, що: «існує висока ймовірність, що відповідач-2, діючи недобросовісно, здійснить подальше відчуження цієї частки на користь третіх осіб (у тому числі іноземних суб`єктів, фондів, тощо), що зробить неможливим повернення корпоративних прав у власність подружжя».

Проте самі лише абстрактні припущення позивачки щодо можливого відчуження ОСОБА_3 частки у статутному капіталі ТОВ "ТБ "НОВІС" без їх обґрунтування належними та допустимими доказами, не зумовлюють наявність підстав для вжиття відповідних заходів забезпечення позову та не можуть виправдовувати обмеження права власності відповідача-2 у спірних правовідносинах.

Щодо посилання позивача на постанову Верховного Суду від 18.05.2021 у справі №914/1570/20, то така є нерелевантною до даної справи, оскільки позовні вимоги у згаданій справі були направлені на захист прав інтелектуальної власності і позивач просив заборонити відповідачу використовувати знак для товарів і послуг «BOSCH» за свідоцтвом України № НОМЕР_1 на знак для товарів і послуг «BOSCH» та заборонити ТОВ «Ленлайс» імпорт та продаж товарів із нанесеним знаком для товарів і послуг «BOSCH», вказаних у митних деклараціях типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/038936 від 11 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/040590 від 17 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/041786 від 22 червня 2020 року, типу ІМ 40 ДЕ № UA209170/2020/042619 від 24 червня 2020 року. Таким чином, правовідносини у справі № 914/1570/20 та у справі № 904/3495/26 є різними за своїм суб`єктним складом, предметом, підставами позову та нормативним регулюванням.

З аналогічних міркувань колегія суддів відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду від 05.03.2025 у справі № 446/1155/24, в якій розглядався спір про поділ майна подружжя в порядку цивільного судочинства із відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин нормами ЦПК України, що зумовлює неподібність справ за своїм змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

Підсумовуючи, апеляційний суд доходить висновку, що заявником не наведено підставних доводів щодо необхідності застосування відповідних заходів з урахуванням розумності вимог щодо забезпечення позову, їх адекватності та співмірності, пов`язаності із предметом позову та співвідношенням із можливими негативними наслідками для інших учасників справи.

Зміст оскаржуваної ухвали свідчить про те, що суд першої інстанції надав належну оцінку заявленим заходам забезпечення в контексті обставин саме цієї справи, відтак колегією суддів відхиляються аргументи ОСОБА_1 як необґрунтовані.

Встановлені обставини свідчать про відсутність правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення позову у даній справі, про які просить позивачка, а тому є правильною відмова господарського суду у задоволенні поданої нею заяви.

Таким чином, доводи апелянта не спростовують висновків суду першої інстанції за результатом вирішення відповідного процесуального питання, скаржник не довів порушення судом норм процесуального права або неправильного застосування норм матеріального права, як необхідної передумови для скасування оскаржуваної ухвали, а тому його апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 - без змін.

Розподіл судових витрат (судового збору) здійснюється судом першої інстанції за результатами розгляду ним справи, згідно із загальними правилами ст. 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 136-140, 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі № 904/3495/26 залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 22.06.2026 у справі №904/3495/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови підписано 30.07.2026

Головуючий суддя В.Ф. Мороз

Суддя І.М. Кощеєв

Суддя А.Є. Чередко

Оригінал: reyestr.court.gov.ua