Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №904/4046/20 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/4046/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії:

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Висоцького А.М.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача (апелянта): Головко В.В., Стеценко Ю.В.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 (суддя Ліпинський О.В.)

у справі № 904/4046/20

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй»

до Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

Третя особа: Новокодацький районний суд міста Дніпра

про визнання незаконними дій і бездіяльності, витребування майна,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У липні 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, у якому просило:

визнати незаконними вилучення посадовими особами податкової міліції Державної податкової адміністрації у Дніпропетровській області та неповернення позивачу рухомого майна, а також зобов`язати Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» таке майно: 1) кран козловий ГП-45; 2) двигуни А-4 500 кВт у кількості двох штук; 3) двигун ДАЗО 1250 кВт; 4) холодильну установку МКТ; 5) редуктор Р100000/1,5; 6) насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук; 7) насоси АВЗ-63-125Д у кількості 39 штук.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що під час здійснення досудового розслідування постановою слідчого від 20.05.2002 спірне обладнання було долучено до матеріалів кримінальної справи як речові докази та залишено на зберіганні на складі ПВКФ «Альянс Холдинг» у с. Лобойківка із покладенням на орган податкової міліції обов`язку забезпечити його збереження. Після закриття кримінальної справи постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 29.12.2010 було вирішено повернути речові докази за належністю, однак фактично майно позивачу повернуто не було.

Позивач посилався на те, що спірне майно належить йому на праві власності, перебувало у сфері відповідальності органів податкової міліції та після припинення правових підстав для його утримання безпідставно не повернуто власнику. Правовими підставами вимог про повернення майна позивач визначив положення статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.03.2023 за заявою позивача первісних відповідачів замінено на належного відповідача - Державу Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області.

Короткий зміст оскаржуваної ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 у справі № 904/4046/20 відмовлено у зміні способу виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 шляхом стягнення з відповідача вартості присудженого на користь позивача майна.

Суд першої інстанції зазначив, що рішенням від 20.04.2023 Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зобов`язано повернути ТОВ з ІІ «Галілєй» визначене у резолютивній частині майно, зокрема насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук. На виконання цього рішення 02.06.2023 видано відповідні накази.

У межах здійснення судового контролю за виконанням рішення суд встановив, що присуджене майно у відповідача відсутнє, що підтверджувалося, зокрема, поданими боржником протоколами інвентаризації. З огляду на неможливість виконання рішення у визначений ним спосіб суд з власної ініціативи розпочав розгляд питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення та запропонував сторонам надати відомості щодо вартості майна.

За клопотанням позивача ухвалою від 25.11.2025 у справі призначено судову товарознавчу експертизу для визначення вартості частини присудженого майна, зокрема насосів НКУ 630/80 з електродвигуном. Після надходження висновку експерта № 181/12.1/2026 від 31.03.2026 суд поновив розгляд питання про зміну способу виконання рішення та запропонував сторонам надати пояснення з урахуванням результатів експертизи.

Позивач просив змінити спосіб виконання рішення від 20.04.2023 у частині повернення двох насосів НКУ 630/80, замінивши обов`язок повернути це майно на стягнення 6 883 928,08 грн, з яких 6 012 000 грн - визначена експертом вартість двох насосів станом на 10.03.2025, 661 425,72 грн - інфляційне збільшення та 210 502,36 грн - три проценти річних за період із 11.03.2025 до 10.05.2026. Відповідач заперечував проти висновку експерта та визначеної ним вартості.

Відмовляючи у зміні способу виконання рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що така зміна не може призводити до зміни змісту вже ухваленого судового рішення або вирішення нових позовних вимог. За висновком суду, у разі стягнення вартості присудженого майна необхідно визначити грошовий еквівалент саме того майна, яке підлягало передачі стягувачу, а не умовного або усередненого майна відповідного виду.

Суд зазначив, що рішенням від 20.04.2023 не встановлювалися комплектність, технічний стан, працездатність, ступінь зносу та інші характеристики насосів, необхідні для визначення їх вартості. На переконання суду, з`ясування таких обставин виходить за межі процедури, передбаченої статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вони не були предметом доказування під час розгляду спору по суті.

Місцевий господарський суд також дійшов висновку, що висновок експерта не усуває зазначених перешкод, оскільки під час визначення вартості експерт виходив із припущень щодо комплектності, ступеня зносу та інших характеристик об`єкта оцінки, які раніше судом не встановлювалися. Тому цей висновок, за оцінкою суду, фактично спрямований на формування нових вихідних даних про майно, а не на визначення вартості об`єкта на підставі вже встановлених судом обставин.

Крім того, суд зазначив, що заявлені позивачем інфляційні втрати та три проценти річних виходять за межі питання про зміну способу виконання судового рішення, оскільки передбачають визначення порядку коригування вартості майна та кінцевого розміру нової грошової вимоги.

Пославшись на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21, суд першої інстанції зазначив, що за відсутності достатніх фактичних даних для визначення вартості присудженого майна питання про відшкодування його вартості підлягає вирішенню в окремому позовному провадженні, у межах якого можуть бути встановлені комплектність, технічний стан, працездатність, ступінь зносу та інші характеристики спірного обладнання.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 у справі № 904/4046/20, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить поновити строк на апеляційне оскарження та скасувати зазначену ухвалу.

Апелянт просить змінити спосіб виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 у справі № 904/4046/20 у частині повернення насосів НКУ 630/80 у кількості двох штук, замінивши зобов`язання Держави Україна в особі Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області повернути Товариству з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» зазначене майно на стягнення з Держави Україна на користь товариства 6 883 928,08 грн, з яких: 6 012 000 грн - вартість двох насосів НКУ 630/80 станом на 10.03.2025; 661 425,72 грн - інфляційне збільшення; 210 502,36 грн - три проценти річних.

Разом з апеляційною скаргою скаржник заявив клопотання про витребування від Ленінського (Новокодацького) районного суду міста Дніпропетровська матеріалів кримінальної справи № 99027007 (1-23/10) для їх огляду під час апеляційного розгляду.

Крім того, апелянт просить поновити строк подання доказів та долучити до матеріалів справи копії письмових пояснень податкових інспекторів Філінюк Л.М. і Нікітченко Т.А. щодо огляду спірного майна, листа начальника управління податкової міліції ДПА у Дніпропетровській області Грищука М.В. від 09.01.2002, адресованого президенту Дніпропетровської торгово-промислової палати, а також шести карток складського обліку майна.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» зазначає, що ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026 є незаконною та необґрунтованою, постановленою без повного з`ясування обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про зміну способу виконання судового рішення, за недоведеності обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідності викладених в ухвалі висновків фактичним обставинам справи, а також із порушенням норм процесуального права.

Насамперед скаржник указує на непослідовність процесуальної поведінки суду першої інстанції. Рішенням від 20.04.2023 Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області зобов`язано повернути позивачу визначене в рішенні обладнання, однак під час примусового виконання майно повернуто не було. Місцевий господарський суд неодноразово відмовляв у прийнятті звітів керівника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про виконання рішення.

В ухвалі від 14.10.2025 суд першої інстанції сам встановив, що присуджене до повернення майно у відповідача відсутнє, що підтверджується поданими боржником протоколами інвентаризації, а відтак виконання рішення у визначений ним спосіб є неможливим. Саме з цих підстав суд за власною ініціативою вирішив розглянути питання про зміну способу і порядку виконання рішення та запропонував сторонам надати відомості про вартість присудженого майна, визначену відповідно до законодавства про оцінку майна.

На переконання апелянта, за таких обставин є нелогічним подальший висновок суду про неможливість зміни способу виконання через те, що під час розгляду спору по суті не були встановлені комплектність, технічний стан, працездатність, ступінь зносу та інші характеристики обладнання. Скаржник зауважує, що всі обставини, на які місцевий господарський суд послався в оскаржуваній ухвалі як на перешкоду для стягнення вартості майна, існували та були відомі суду ще на час постановлення рішення від 20.04.2023 і на час ініціювання питання про зміну способу його виконання. Тому, на думку апелянта, суд не мав підстав спочатку ініціювати відповідну процедуру, витребовувати відомості про вартість майна та призначати експертизу, а після її проведення посилатися на обставини, які були відомі до початку цієї процедури.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» також звертає увагу, що після ухвали від 14.10.2025 фактично розглядалося питання про зміну способу виконання рішення лише в частині повернення двох насосів НКУ 630/80, щодо яких було призначено та проведено судову товарознавчу експертизу. Водночас мотивувальна і резолютивна частини оскаржуваної ухвали сформульовані щодо всього присудженого майна загалом. На думку скаржника, суд вийшов за межі питання, яке фактично розглядалося, та застосував загальні висновки до всього переліку обладнання, хоча докази щодо вартості й характеристик досліджувалися стосовно двох насосів.

Скаржник вважає, що справжньою причиною відмови було те, що суд першої інстанції не навів переконливих мотивів для відхилення висновку судового експерта, не встановив невідповідності цього висновку іншим доказам і не визнав обґрунтованими заперечення відповідача щодо визначеної експертом вартості насосів. Замість оцінки зібраних доказів, за твердженням апелянта, суд дійшов висновку про необхідність подання нового позову та встановлення в його межах характеристик майна. Таку позицію апелянт характеризує як штучне створення процесуальної перешкоди для реального виконання рішення.

Заперечуючи висновок суду про відсутність відомостей щодо стану майна, скаржник посилається на зміст рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023. У цьому рішенні відображено, що постановою слідчого від 20.05.2002 два насоси НКУ 630/80 поряд з іншим обладнанням були долучені до кримінальної справи як речові докази та залишені на зберіганні у с. Лобойківка із направленням повідомлення відповідному підрозділу податкової міліції для забезпечення збереження майна.

Листом від 20.05.2002 слідчий також повідомив начальника відділу податкової міліції про належність обладнання ТОВ з ІІ «Галілєй», його перебування на складі ПВКФ «Альянс Холдинг» та необхідність вжити заходів щодо його збереження. При цьому ні в постанові слідчого, ні у відповідному листі не зазначено, що насоси були розукомплектованими, зламаними, непрацездатними, пошкодженими або становили лише окремі складові іншого обладнання.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» зазначає, що наявність обладнання без застережень щодо його неналежного стану підтверджувалася й іншими працівниками податкових органів. Зокрема, в акті документальної перевірки дотримання податкового законодавства ТОВ з ІІ «Галілєй», складеному податковими інспекторами Філінюк Л.М. та Нікітченко Т.А., вказано, що насос НКУ 630/80 та інше придбане обладнання не були реалізовані та зберігалися на орендованому складі.

У матеріалах кримінальної справи також містяться письмові пояснення цих податкових інспекторів щодо огляду обладнання та встановлення відповідності його вартості даним, зазначеним у накладних. Крім того, скаржник посилається на лист начальника управління податкової міліції Грищука М.В. від 09.01.2002 президенту Дніпропетровської торгово-промислової палати, в якому йшлося про те саме обладнання без указівки на те, що воно було неновим, пошкодженим, непрацездатним або розукомплектованим.

Посилаючись на принцип естопелю та заборону суперечливої поведінки, апелянт стверджує, що відповідач не може через багато років займати позицію, несумісну з поведінкою та документами посадових осіб податкових органів у 2001– 2002 роках. Оскільки працівники податкових органів під час перевірки, огляду та долучення майна до кримінальної справи не зафіксували пошкоджень, непрацездатності або неповної комплектації обладнання, скаржник вважає безпідставними подальші припущення про його можливий неналежний стан.

Зазначені доводи, як указує апелянт, були викладені в письмовому клопотанні представника позивача від 11.06.2026, однак в оскаржуваній ухвалі не наведено їх оцінки та навіть не відображено їх змісту.

Скаржник не погоджується з твердженням місцевого господарського суду, що питання комплектності, технічного стану, працездатності, ступеня зносу та інших характеристик обладнання не були предметом розгляду справи до постановлення рішення від 20.04.2023.

На підтвердження протилежного апелянт посилається на письмові пояснення та відзив виконувача обов`язків начальника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області Луговського М., подані під час розгляду справи по суті. У цих документах відповідач наводив доводи щодо недоліків обладнання, його технічного стану та оцінки, посилаючись на матеріали кримінальної справи і так званий звіт про експертну оцінку.

Таким чином, на думку скаржника, доводи щодо стану, придатності до використання, зносу та вартості обладнання вже заявлялися відповідачем, були предметом заперечень позивача та досліджувалися судом під час первісного розгляду справи. Відхиливши ці заперечення та задовольнивши вимогу про повернення майна, суд не може надалі стверджувати, що відповідні питання взагалі не розглядалися.

Апелянт окремо заперечує доказове значення документів, на які під час первісного розгляду посилався представник відповідача Луговський М.

Зокрема, висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати від 15.01.2002, на думку скаржника, не є висновком судового експерта, оскільки його складено не на виконання постанови слідчого про призначення експертизи, а у відповідь на лист начальника управління податкової міліції. Його зміст зводиться до повідомлення про неможливість провести експертизу. Крім того, у цьому документі зазначено про відсутність насосів НКУ 630/80 під час відповідного огляду, а тому він не містить відомостей про технічний стан саме цих насосів.

Скаржник зазначає, що визначення технічного стану, наявності пошкоджень і характеру несправностей потребувало проведення технічної, а не товарознавчої експертизи. Водночас слідчим технічна експертиза не призначалася.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» посилається на постанову начальника слідчого відділення від 17.01.2002 про призначення товарознавчої експертизи та повідомлення експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз від 25.01.2002. У цьому повідомленні експерт зазначила, що експерт-товарознавець не має спеціальних знань для визначення технічного стану та якості обладнання, а тому вирішення поставлених слідчим питань не є можливим. На думку скаржника, це підтверджує, що матеріали кримінальної справи не містять належного експертного встановлення технічного стану насосів.

Скаржник також заперечує належність, допустимість і достовірність звіту про експертну оцінку ринкової вартості обладнання, копію якого відповідач подавав під час розгляду справи по суті.

За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй», подана копія звіту є неповною, не містить останніх сторінок з остаточними відповідями на поставлені питання, а сам документ передбачав його достовірність лише в повному обсязі. У звіті відсутні підписи осіб, які його склали, а зміст окремих підписів під фотографіями свідчить про те, що автори не могли належним чином ідентифікувати обладнання, яке оцінювали.

Апелянт також указує на порушення порядку замовлення та оплати відповідного дослідження. У матеріалах кримінальної справи містяться лист посадової особи податкової міліції до благодійного фонду з проханням оплатити експертизу, платіжне доручення про перерахування коштів і незаповнений належним чином бланк договору, в якому замовником указано благодійний фонд, тоді як підпису та печатки виконавця - Придніпровської товарної біржі - немає.

Скаржник стверджує, що кримінальне процесуальне законодавство не передбачало оплати експертизи у кримінальній справі сторонньою особою та проведення експертного дослідження на підставі договору, стороною якого орган досудового розслідування не був. Тому відповідний звіт, на переконання апелянта, є замовленим заінтересованими особами документом і не може визнаватися належним, допустимим та достовірним доказом.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» наголошує, що саме орган досудового розслідування мав можливість і був зобов`язаний належним чином зафіксувати технічний стан, комплектність та інші характеристики майна під час його вилучення або долучення як речових доказів, однак цього не зробив.

У цьому контексті апелянт посилається на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20, у якій зазначено, що з`ясування та точне відображення слідчим у процесуальних документах усіх дій щодо майна залежало від належного виконання правил огляду, фотофіксації та докладного опису речових доказів.

На думку скаржника, слідчий мав скласти належний процесуальний документ про вилучення обладнання та вручити його копію власнику, відобразивши в ньому технічний стан і комплектність обладнання. Однак такого документа в матеріалах кримінальної справи немає. Не підтверджено й дотримання правил вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів, оскільки місцезнаходження обладнання залишається невідомим.

За доводами апелянта, відповідач не надав доказів того, що зазначена в накладній № 10 від 31.08.2001 вартість насосів відповідала вартості ненового, непрацездатного або розукомплектованого обладнання. У зв`язку із цим скаржник вважає, що відсутні підстави сумніватися в придбанні позивачем нового обладнання.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» стверджує, що всі доводи відповідача щодо можливих недоліків обладнання були досліджені судом під час вирішення спору по суті та відхилені. Тому подання нового позову не може привести до появи нових доказів про технічний стан, комплектність і ступінь зносу майна, місцезнаходження якого не встановлене протягом тривалого часу.

На переконання скаржника, доказовий ризик відсутності документів про стан майна повинен нести орган державної влади, який мав забезпечити його належне вилучення, опис, облік і збереження. Саме відповідач повинен довести, що насоси були неновими, непрацездатними, пошкодженими або розукомплектованими. Оскільки таких доказів немає, апелянт вважає, що слід виходити з нового стану обладнання, а його належним еквівалентом є новий насос 1НКУ 630/80, який виробляється ТОВ «Сумська насосна техніка».

Скаржник також посилається на необхідність застосування стандарту доказування «вірогідність доказів». На його думку, такий стандарт передбачає зіставлення доказів, поданих сторонами, та встановлення того, які з них є більш переконливими.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції не назвав доказів, які підтверджували б перевагу позиції відповідача щодо неналежного стану, непрацездатності, неповної комплектності або зносу насосів. Натомість суд обмежився посиланням на необхідність встановлення таких обставин у новому позовному провадженні, не надавши оцінки вже наявним у справі доказам і доводам сторін.

Окремо скаржник зазначає про неналежну оцінку судом першої інстанції висновку судового експерта Арашина О.Л.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» посилається на частину четверту статті 4 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», відповідно до якої діяльність судових експертів, пов`язана з оцінкою майна, здійснюється за правилами законодавства про судову експертизу з урахуванням особливостей методичного регулювання оцінки майна, а в дослідницькій частині висновку мають відображатися всі процедури оцінювання.

За твердженням апелянта, оскаржувана ухвала не містить конкретних висновків про недотримання експертом нормативно встановлених процедур оцінки, неправильність застосованого підходу, помилковість розрахунків або неналежність дослідницької частини висновку. Суд також не зазначив, яким саме доказам висновок експерта суперечить.

Скаржник указує, що експерт визначив вартість одного насоса НКУ 630/80 станом на 10.03.2025, а визначена ним вартість двох насосів становить 6 012 000 грн. На думку апелянта, ця сума підтверджена належним процесуальним джерелом доказів і не спростована відповідачем шляхом подання іншого висновку експерта або належних документів про іншу вартість майна.

Посилаючись на положення Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав», скаржник зазначає, що вартість є грошовим еквівалентом цінності об`єкта оцінки, а ринкова вартість визначається станом на відповідну дату оцінки.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» звертає увагу, що експерт охарактеризував насос НКУ 630/80 як типовий серійний промисловий насос з уніфікованими параметрами, який виробляється протягом тривалого часу з мінімальними змінами концепції. Під час надання пояснень експерт зазначив, що такий насос є товаром, визначеним родовими ознаками, вироби відповідного виду мають спільні властивості та є взаємозамінними.

На думку скаржника, ці висновки експерта підтверджують можливість визначення вартості втрачених насосів на підставі вартості сучасного технічно і функціонально еквівалентного обладнання. Водночас оскаржувана ухвала не містить мотивів, які б спростовували відповідні пояснення експерта та його висновок щодо технічної й функціональної еквівалентності насосів.

Апелянт не погоджується і з висновками місцевого господарського суду щодо інфляційного збільшення та трьох процентів річних.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» посилається на частину другу статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», відповідно до якої датою оцінки є дата, станом на яку здійснюються процедури оцінювання та визначається вартість майна.

Оскільки експерт визначив вартість насосів станом на 10.03.2025, а питання про зміну способу виконання вирішувалося у 2026 році, апелянт вважає необхідним привести встановлений експертом грошовий еквівалент у відповідність до купівельної спроможності гривні на час постановлення ухвали.

На думку скаржника, нарахування інфляційного збільшення та трьох процентів річних не є новою оцінкою майна і не змінює предмета присудження, а лише забезпечує повноту відшкодування відповідно до статей 22 і 623 Цивільного кодексу України.

На підтвердження можливості зміни способу виконання без подання окремого позову апелянт посилається на судові рішення у справі № 904/1478/15.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» зазначає, що в цій справі ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 05.09.2018 було змінено спосіб виконання рішення із зобов`язання поставити товар на стягнення його вартості, а постановою Центрального апеляційного господарського суду від 14.11.2018 відповідну ухвалу залишено без змін.

У зазначеній постанові апеляційний суд, за твердженням скаржника, виходив із того, що відсутність встановленої первісним судовим рішенням вартості майна сама по собі не є підставою для відмови у зміні способу його виконання, якщо відповідач не надав доказів іншої вартості. Звернення стягнення на грошові кошти в сумі, еквівалентній вартості непоставленої продукції, не змінює суті рішення.

Тому апелянт вважає помилковим висновок місцевого господарського суду, що визначення вартості насосів обов`язково потребує нового позову. На думку скаржника, суд у межах процедури зміни способу виконання має процесуальні повноваження оцінити наявні докази та визначити грошовий еквівалент майна, повернення якого стало неможливим.

Як на окреме порушення норм процесуального права апелянт посилається на невирішення судом першої інстанції клопотання про безпосереднє дослідження матеріалів кримінальної справи № 99027007.

Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» зазначає, що ухвалою від 12.05.2026 матеріали кримінальної справи були витребувані для огляду. У судовому засіданні 11.06.2026 представник позивача подав письмове клопотання про дослідження та оголошення конкретних документів, однак суд не дослідив їх повторно, пославшись на те, що вони вже оглядалися під час розгляду справи по суті. Відповідні обставини, за твердженням апелянта, підтверджуються технічним записом судового засідання.

На думку скаржника, така процесуальна поведінка є суперечливою: з одного боку, суд відмовився повторно оглянути документи з підстав їх попереднього дослідження, а з іншого - в оскаржуваній ухвалі зазначив про відсутність встановлених даних щодо стану та характеристик майна, не надавши оцінки документам, на дослідженні яких наполягав позивач.

У зв`язку із цим апелянт просить витребувати матеріали кримінальної справи № 99027007 для огляду в суді апеляційної інстанції, а також долучити письмові пояснення податкових інспекторів Філінюк Л.М. і Нікітченко Т.А. та лист Грищука М.В. від 09.01.2002.

Крім того, Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» просить долучити шість карток складського обліку обладнання. Необхідність їх подання апелянт пояснює тим, що після ухвали від 14.10.2025 у суді першої інстанції фактично вирішувалося питання лише щодо двох насосів НКУ 630/80, у зв`язку із чим позивач подав картку складського обліку стосовно цих насосів. Оскільки оскаржувана ухвала сформульована стосовно всього обладнання загалом, позивач, за його твердженням, був позбавлений можливості подати картки складського обліку щодо інших предметів майна.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 учасникам справи встановлено десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також заперечень щодо заявлених скаржником клопотань про витребування матеріалів кримінальної справи № 99027007 (1-23/10), поновлення строку подання доказів та долучення додаткових доказів.

Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області та Новокодацький районний суд міста Дніпра правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися. Письмові пояснення щодо доводів апеляційної скарги, а також заперечення щодо заявлених скаржником клопотань до суду апеляційної інстанції не надходили.

Відповідно до частини третьої статті 263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2026 для розгляду апеляційної скарги визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Андрейчука Л.В. - доповідача, суддів Віннікова С.В. та Висоцького А.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 встановлено, що апеляційну скаргу подано в межах передбаченого частиною першою статті 256 Господарського процесуального кодексу України десятиденного строку на апеляційне оскарження ухвали суду. У зв`язку із цим клопотання ТОВ з ІІ «Галілєй» про поновлення строку на апеляційне оскарження залишено без розгляду як безпредметне.

Цією ж ухвалою відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ з ІІ «Галілєй» на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 11.06.2026, витребувано в місцевого господарського суду матеріали оскарження відповідної ухвали та призначено розгляд справи в судовому засіданні на 29.07.2026.

Також учасникам справи встановлено строк для подання заперечень щодо заявлених скаржником клопотань про витребування від Ленінського (Новокодацького) районного суду міста Дніпропетровська матеріалів кримінальної справи № 99027007 (1-23/10), поновлення строку подання доказів та долучення до матеріалів справи письмових пояснень податкових інспекторів Філінюк Л.М. і Нікітченко Т.А., листа начальника управління податкової міліції ДПА у Дніпропетровській області Грищука М.В. від 09.01.2002 та карток складського обліку обладнання.

10.07.2026 на виконання ухвали Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 до суду апеляційної інстанції з Господарського суду Дніпропетровської області надійшли матеріали справи № 904/4046/20.

22.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника ТОВ з ІІ «Галілєй» адвоката Стеценка Ю.В. надійшла заява про участь у призначеному на 29.07.2026 судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Вищого антикорупційного суду.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 28.07.2026 зазначену заяву задоволено. Судове засідання у справі № 904/4046/20, призначене на 29.07.2026 о 12:30, постановлено провести в режимі відеоконференції; забезпечення її проведення за участю представника апелянта доручено Вищому антикорупційному суду.

У судовому засіданні 29.07.2026 колегія суддів протокольною ухвалою відмовила у задоволенні клопотання ТОВ з ІІ «Галілєй» про витребування від Ленінського (Новокодацького) районного суду міста Дніпропетровська матеріалів кримінальної справи № 99027007 (1-23/10).

Цією ж протокольною ухвалою колегія суддів задовольнила клопотання ТОВ з ІІ «Галілєй» про поновлення строку на подання та долучення додаткових доказів і долучила до матеріалів справи копії письмових пояснень податкових інспекторів Філінюк Л.М. та Нікітченко Т.А., листа начальника управління податкової міліції ДПА у Дніпропетровській області Грищука М.В. від 09.01.2002, адресованого президенту Дніпропетровської торгово-промислової палати, а також шести карток складського обліку майна.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 29.07.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.07.2000 між Приватним підприємством «Бриз» як постачальником та Товариством з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Галілєй» як покупцем укладено договір, відповідно до якого постачальник зобов`язався передати покупцю товар, а покупець - прийняти й оплатити його згідно з накладними.

На виконання зазначеного договору ПП «Бриз» передало позивачу, зокрема:

- за накладною № 9 від 16.07.2001 - кран козловий ГП-45 із рейковими шляхами у кількості однієї штуки;

- за накладною № 10 від 31.08.2001 - двигун А4 потужністю 500 кВт у кількості однієї штуки та насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук загальною вартістю 7 315 000 грн без ПДВ;

- за накладною № 9 від 31.08.2001 - двигун АЗМ потужністю 1000 кВт, двигун ДАЗО 1250 кВт, холодильну установку, редуктор та ще один двигун А4 потужністю 500 кВт;

- за накладною № 20 від 31.08.2001 - насоси АВЗ-63-125Д у кількості 39 штук.

Накладна № 10 від 31.08.2001 містить найменування обладнання, його кількість і вартість. Водночас у ній не зазначено виробника насосів НКУ 630/80, року їх виготовлення, заводських або серійних номерів, технічної специфікації, повної комплектації кожного насоса, наявності у складі кожного з них електродвигуна, факту попередньої експлуатації, технічного стану, працездатності чи ступеня зносу. При цьому двигун А4 потужністю 500 кВт указаний у накладній окремою позицією від двох насосів НКУ 630/80.

Актом обстеження складського приміщення від 14.09.2001, складеним за результатами перевірки орендованого позивачем у ПВКФ «Альянс Холдинг» складського приміщення у с. Балівка Петриківського району Дніпропетровської області, зафіксовано перебування на відповідному майданчику, зокрема, крана, редуктора, холодильної машини, двигунів, насосів АВЗ у кількості 39 штук та насосів НКУ 630/80 у кількості двох штук.

11.10.2001 складено акт № 1840 про результати документальної перевірки дотримання ТОВ з ІІ «Галілєй» вимог податкового законодавства за відповідний період. Цей акт, а також акт обстеження складського приміщення, договір, накладні, постанова слідчого і лист від 20.05.2002 були подані позивачем на підтвердження фактичного існування майна та набуття права власності на нього.

05.03.2002 старшим слідчим ОВС СВ податкової міліції ДПА у Дніпропетровській області Кравцем А.В. порушено кримінальну справу за фактом ухилення від сплати податків посадовими особами ТОВ з ІІ «Галілєй». У різних процесуальних документах номер відповідної кримінальної справи зазначено як № 99016620 та № 99027007; матеріали, які надалі витребовувалися районним і господарським судами, обліковувалися як кримінальна справа № 99027007 (1-23/10).

03.04.2002 слідчим оглянуто обладнання ТОВ з ІІ «Галілєй», яке зберігалося на складі ПВКФ «Альянс Холдинг» у с. Лобойківка.

Постановою слідчого від 20.05.2002 до кримінальної справи як речові докази долучено: кран козловий ГП-45; двигуни А-4 потужністю 500 кВт у кількості двох штук; двигун ДАЗО 1250 кВт; холодильну установку МКТ; редуктор Р100000/1,5; насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук; насоси АВЗ-63-125Д у кількості 39 штук.

Зазначене обладнання постановлено залишити на зберіганні у с. Лобойківка, про що повідомити відділ податкової міліції ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська для забезпечення його схоронності.

Листом № 692/7/09-12 від 20.05.2002 слідчий повідомив начальника відповідного підрозділу податкової міліції, що майно, яке належить ТОВ з ІІ «Галілєй», долучено до кримінальної справи як речові докази та воно перебуває на складі ПВКФ «Альянс Холдинг» у с. Лобойківка. У листі також зазначено про необхідність ужиття заходів щодо його збереження.

Матеріали кримінальної справи не містять документів, які б підтверджували вжиття органом податкової міліції заходів зі збереження речових доказів, зокрема оформлення передачі обладнання на відповідальне зберігання власнику, ПВКФ «Альянс Холдинг» або іншій особі.

Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 10.12.2010 кримінальну справу стосовно ОСОБА_1 закрито у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Після звернення ОСОБА_1 із заявою про вирішення долі речових доказів Ленінський районний суд м. Дніпропетровська постановою від 29.12.2010 вніс зміни до постанови від 10.12.2010 та визначив повернути за належністю ОСОБА_1 , зокрема, два насоси НКУ 630/80 та інше перелічене в постанові обладнання.

19.02.2019 ОСОБА_1 звернувся до районного суду із заявою, в якій повідомив про невиконання постанови від 29.12.2010 та просив встановити порядок і спосіб її виконання.

Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 08.04.2019 заяву задоволено частково та постановлено повернути директору ТОВ з ІІ «Галілєй» Головку В.В. речові докази, серед яких два насоси НКУ 630/80, за умови надання правовстановлюючих документів, які підтверджують право власності на майно.

06.08.2019 районним судом видано розпорядження про виконання судового рішення щодо повернення речових доказів, яке направлено Головному управлінню ДФС у Дніпропетровській області. 16.08.2019 Головне управління ДФС у Дніпропетровській області повернуло районному суду розпорядження, адресоване ПВКФ «Альянс Холдинг», як помилково направлене.

ПВКФ «Альянс Холдинг», на складі якого у 2002 році було залишено обладнання, перебувало у процедурі банкрутства у справі № Б29/66/02. Ухвалою господарського суду від 13.04.2004 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, а юридичну особу ПВКФ «Альянс Холдинг» ліквідовано. З огляду на це залучення цього підприємства до подальшого розгляду справи № 904/4046/20 було неможливим.

29.07.2020 ТОВ з ІІ «Галілєй» звернулося до районного суду із заявою, в якій просило, зокрема, зобов`язати Головне управління ДФС у Дніпропетровській області повернути обладнання. Листом від 03.08.2020 районний суд повідомив, що направив відповідні розпорядження органу ДФС та вчинив усі залежні від нього процесуальні дії.

Після повторного звернення товариства районний суд листом від 11.08.2020 повідомив, що питання про зобов`язання Головного управління ДФС у Дніпропетровській області повернути майно виходить за межі повноважень районного суду в межах кримінального провадження.

У липні 2020 року ТОВ з ІІ «Галілєй» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання незаконними вилучення та неповернення майна, а також про зобов`язання повернути це майно.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 у задоволенні позову відмовлено. Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2022 рішення місцевого господарського суду скасовано з процесуальних підстав, однак прийнято нове рішення про відмову в позові.

Постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 05.10.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2020 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 17.05.2022 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

У межах нового розгляду Господарський суд Дніпропетровської області витребував матеріали кримінальної справи № 99027007 (1-23/10), матеріали справи про банкрутство ТОВ з ІІ «Галілєй» № Б15/169/02 та справи про банкрутство ПВКФ «Альянс Холдинг» № Б29/66/02.

Ухвалою від 16.03.2023 первісних відповідачів замінено належним відповідачем - Державою Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 позов задоволено частково та зобов`язано Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області повернути ТОВ з ІІ «Галілєй»: кран козловий ГП-45; двигуни А-4 потужністю 500 кВт у кількості двох штук; двигун ДАЗО 1250 кВт; холодильну установку МКТ; редуктор Р100000/1,5; насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук; насоси АВЗ-63-125Д у кількості 39 штук.

Провадження у справі в частині вимог про визнання незаконними вилучення і неповернення майна закрито.

Під час вирішення спору по суті суд встановив право власності позивача на присуджене до повернення майно, факт долучення цього майна до кримінальної справи як речових доказів, відсутність доказів належного оформлення його передачі на відповідальне зберігання та неповернення майна власнику після закриття кримінального провадження.

Водночас у рішенні від 20.04.2023 насоси, які підлягали поверненню, визначено лише за найменуванням - НКУ 630/80 - та кількістю - дві штуки. Рішення не містить відомостей про виробника, рік виготовлення, заводські номери, комплектацію, наявність електродвигунів, технічний стан, працездатність, факт експлуатації та ступінь фізичного чи функціонального зносу насосів.

Рішення від 20.04.2023 набрало законної сили 23.05.2023. 02.06.2023 на його виконання Господарським судом Дніпропетровської області видано відповідні накази.

25.11.2024 державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції відкрито виконавче провадження № 76631749 з примусового виконання наказу від 02.06.2023. Боржнику встановлено строк для добровільного виконання рішення, однак присуджене майно позивачу повернуто не було.

20.02.2025 ТОВ з ІІ «Галілєй» звернулося до місцевого господарського суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення та просило зобов`язати керівника боржника подати звіт про його виконання.

Ухвалою від 03.03.2025 заяву задоволено та зобов`язано голову комісії з реорганізації Головного управління ДФС у Дніпропетровській області подати звіт про виконання рішення протягом одного місяця.

У зв`язку з ненадходженням звіту ухвалою від 09.04.2025 суд встановив відповідачу новий строк для його подання та витребував від Державної фіскальної служби України відомості, необхідні для вирішення питання про застосування штрафу до керівника боржника.

05.05.2025 до суду надійшов звіт керівника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.05.2025.

Ухвалою від 15.05.2025 у прийнятті цього звіту відмовлено, керівнику боржника встановлено новий тридцятиденний строк для подання звіту та стягнуто з Головного управління ДФС у Дніпропетровській області в дохід Державного бюджету України штраф у розмірі 60 560 грн.

Ухвалою від 01.07.2025 суд повторно встановив строк для подання звіту та повторно витребував від Державної фіскальної служби України відомості про керівника Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. 30.07.2025 від керівника боржника надійшов черговий звіт.

Ухвалою від 04.09.2025 суд відмовив у прийнятті поданого звіту, встановив новий строк для подання звіту та повторно витребував необхідні відомості.

29.09.2025 керівник Головного управління ДФС у Дніпропетровській області подав черговий звіт про виконання судового рішення. До нього додано протоколи інвентаризації від 29.06.2025 та 30.06.2025. У цих протоколах присуджене до повернення позивачу обладнання, зокрема два насоси НКУ 630/80, не значилося.

У звіті боржник не зазначив місцезнаходження присудженого майна, причин його відсутності в протоколах інвентаризації, строків, порядку і способу виконання рішення або заходів, які вживаються для усунення перешкод у його виконанні.

Ухвалою від 14.10.2025 у прийнятті звіту відмовлено. Виходячи з того, що присуджене майно у відповідача відсутнє, а виконання рішення у визначений ним спосіб є неможливим, суд за власною ініціативою розпочав розгляд питання про зміну способу і порядку виконання рішення та запропонував сторонам надати відомості про вартість майна, визначену відповідно до законодавства про оцінку майна.

У межах виконавчого провадження державний виконавець неодноразово направляв боржнику вимоги про виконання рішення. Постановою від 19.09.2025 на боржника накладено штраф у розмірі 5 100 грн та встановлено повторний строк для виконання. У зв`язку з повторним невиконанням рішення постановою від 08.10.2025 накладено штраф у розмірі 10 200 грн, а до органу Національної поліції направлено повідомлення про можливе вчинення кримінального правопорушення, передбаченого статтею 382 Кримінального кодексу України.

13.11.2025 державний виконавець постановив закінчити виконавче провадження № 76631749, посилаючись на те, що передбачені законом заходи примусового виконання рішення немайнового характеру вжито, а виконати рішення без участі боржника неможливо.

Після початку розгляду питання про зміну способу виконання позивач подав клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи для визначення вартості частини присудженого майна - двох насосів НКУ 630/80 з електродвигуном.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 25.11.2025 відповідне клопотання задоволено та призначено судову товарознавчу експертизу.

На вирішення експерта поставлено, зокрема, питання:

- чи відповідають технічні характеристики та функціональне призначення насосного агрегату НКУ 630/80, зазначені у накладних і картках складського обліку позивача, характеристикам нових насосних агрегатів тієї самої марки, які виробляються у 2025 році;

- чи можуть насоси, що перебували на обліку позивача з 2002 року, розглядатися як технічно і функціонально еквівалентні насосам, які реалізуються під тією самою маркою у 2025 році;

- яка ринкова, повна відновна вартість нового, неексплуатованого насосного агрегату НКУ 630/80 станом на 10.03.2025;

- чи відповідає комерційна пропозиція ТОВ «Сумська насосна техніка» ринковій ціні нового неексплуатованого обладнання;

- чи застосовується фізичний, функціональний або зовнішній знос до майна, яке було новим і не експлуатувалося;

- чи можуть пропозиції щодо продажу вживаних насосів на вторинному ринку використовуватися для визначення вартості нового, неексплуатованого майна.

Під час проведення експертизи безпосередній огляд двох насосів, які підлягали поверненню за рішенням від 20.04.2023, не проводився у зв`язку з відсутністю об`єктів дослідження. Дослідження здійснювалося за документами, наданими судом, матеріалами справи, відомостями з відкритих джерел та документами щодо сучасного насосного агрегату.

Як вихідні дані експерт використовував, серед іншого, договір, накладну, картку складського обліку, технічні матеріали, договір постачання, специфікацію, рахунок і калькуляцію ТОВ «Сумська насосна техніка» від 15.04.2025.

Картка складського обліку щодо насосів НКУ 630/80 була подана позивачем під час розгляду питання про зміну способу виконання та направлена судом експерту як додатковий документ із вихідними даними. У поясненнях позивач зазначав, що ця картка є внутрішнім регістром бухгалтерського обліку, а не первинним документом.

31.03.2026 експертом Арашиним О.Л. складено висновок № 181/12.1/2026. 07.04.2026 матеріали справи з висновком експерта повернулися до Господарського суду Дніпропетровської області, після чого ухвалою від 13.04.2026 поновлено розгляд питання про зміну способу виконання рішення.

У висновку експерт визначив насос НКУ 630/80 як типовий серійний промисловий насос з уніфікованими параметрами та дійшов висновку про технічну і функціональну еквівалентність насосів, відображених у документах позивача, новим агрегатам тієї самої марки, які виготовляються у 2025 році.

За результатами застосування витратного підходу експерт визначив повну відновну вартість одного нового, неексплуатованого насосного агрегату НКУ 630/80 типової комплектації станом на 10.03.2025 у розмірі 3 006 000 грн. Вартість двох таких агрегатів становить 6 012 000 грн.

Під час розрахунку вартості експерт виходив із характеристик нового, неексплуатованого насосного агрегату типової комплектації та прийняв його фізичний, функціональний і економічний знос на рівні 0 %.

08.05.2026 відповідач подав письмові пояснення із запереченнями проти експертного висновку. Відповідач ставив під сумнів застосування витратного підходу, достатність дослідження відкритого ринку, зіставність використаних експертом даних, нульовий ступінь зносу та визначену вартість 3 006 000 грн за один насос.

Позивач подав заперечення на пояснення відповідача та просив урахувати висновок експерта, змінити спосіб виконання рішення у частині повернення двох насосів НКУ 630/80 і стягнути з Держави Україна 6 883 928,08 грн, з яких: 6 012 000 грн - визначена експертом вартість двох насосів станом на 10.03.2025; 661 425,72 грн - інфляційне збільшення за період із 11.03.2025 до 10.05.2026; 210 502,36 грн - три проценти річних за цей самий період.

Ухвалою від 12.05.2026 суд викликав експерта для надання усних пояснень щодо висновку. У судовому засіданні 04.06.2026 експерт відповів на питання суду та представника позивача, після чого в засіданні оголошено перерву до 11.06.2026.

11.06.2026 позивач подав письмові пояснення щодо доказів на підтвердження складу майна та його технічних характеристик, у яких послався на стандарт доказування «вірогідність доказів» та заперечив можливість урахування окремих матеріалів кримінальної справи як таких, що, за його твердженням, були отримані з порушенням кримінального процесуального законодавства.

11.06.2026 Господарський суд Дніпропетровської області постановив оскаржувану ухвалу, якою відмовив у зміні способу виконання рішення від 20.04.2023 шляхом стягнення з відповідача вартості присудженого на користь позивача майна.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, а держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку.

Обов`язковість судового рішення є невіддільною складовою права особи на судовий захист, оскільки захист, наданий судом, не може вважатися ефективним, якщо остаточне судове рішення залишається невиконаним. У практиці Європейського суду з прав людини послідовно наголошується, що виконання судового рішення повинно розглядатися як складова судового розгляду для цілей статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Такий підхід відображено, зокрема, у рішеннях у справах «Горнсбі проти Греції» та «Шмалько проти України».

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження становить завершальну стадію судового провадження та охоплює сукупність дій, спрямованих на примусове виконання судових рішень у спосіб і в порядку, визначені Конституцією України, цим Законом, іншими нормативно-правовими актами та самим судовим рішенням.

Разом із тим конституційна вимога обов`язковості судового рішення не означає, що під час його виконання суд може змінити встановлені рішенням права та обов`язки сторін, присудити інший предмет, вирішити нові матеріально-правові вимоги або визначити розмір відповідальності, який не випливає зі змісту рішення та належних доказів.

Процедура зміни способу і порядку виконання судового рішення спрямована на забезпечення реалізації вже ухваленого рішення, а не на повторний розгляд спору по суті чи вирішення нового спору між сторонами.

Відповідно до частини першої статті 331 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, за заявою стягувача чи виконавця або у передбачених процесуальним законом випадках з власної ініціативи може встановити чи змінити спосіб або порядок виконання судового рішення.

Частина третя статті 345-4 ГПК України передбачає, що у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд, зокрема, може за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення. Відповідно до частини п`ятої цієї статті зазначене питання розглядається за правилами статті 331 ГПК України.

За загальним правилом, встановленим частиною третьою статті 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу чи порядку виконання судового рішення є обставини, які істотно ускладнюють його виконання або роблять виконання неможливим.

Законом України від 21.11.2024 № 4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень», який набрав чинності 19.12.2024, статтю 331 ГПК України доповнено спеціальним положенням щодо судових рішень про вчинення дій стосовно майна.

У чинній редакції абзацу другого частини третьої статті 331 ГПК України передбачено, що невиконання боржником судового рішення про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна стягувача або майна, присудженого на його користь, протягом двох місяців із дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження за заявою стягувача є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого рішення шляхом стягнення з боржника суми вартості відповідного майна.

Водночас законодавець прямо визначив випадки, за яких така зміна не допускається, а саме: стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій; вартість майна неможливо визначити; майно відповідно до закону не може оцінюватися.

Вартість майна при цьому повинна визначатися відповідно до вимог Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні».

Таким чином, після набрання чинності Законом № 4094-IX тривале невиконання рішення про повернення майна законодавчо визнане самостійною підставою для заміни присудження майна в натурі стягненням його вартості.

Тому сама по собі зміна способу виконання рішення із повернення майна в натурі на стягнення його грошової вартості не може вважатися неприпустимою зміною суті судового рішення, оскільки можливість саме такої трансформації способу виконання прямо передбачена процесуальним законом.

Водночас наведене не означає, що після спливу двох місяців із дня відкриття виконавчого провадження суд зобов`язаний автоматично стягнути будь-яку заявлену стягувачем або зазначену в експертному висновку суму.

Суд повинен послідовно перевірити:

по-перше, чи стосується рішення майна стягувача або майна, присудженого на його користь;

по-друге, чи минув встановлений законом двомісячний строк після відкриття виконавчого провадження;

по-третє, чи не перешкоджав стягувач здійсненню виконавчих дій;

по-четверте, чи належить відповідне майно до об`єктів, які можуть оцінюватися;

по-п`яте, чи можливо на підставі наявних вихідних даних достовірно визначити вартість саме того майна, яке присуджене судовим рішенням.

Остання з наведених умов має самостійне значення, адже закон прямо відносить неможливість визначення вартості майна до винятків, за яких заміна повернення майна в натурі стягненням грошових коштів не допускається.

При цьому поняття «неможливо визначити вартість майна» не повинно ототожнюватися виключно з фізичною неможливістю здійснити арифметичний розрахунок або із загальною відсутністю на ринку майна відповідного виду.

Можливість встановити ціну нового товару тієї самої марки, вартість його сучасного аналога або витрати на виготовлення нового обладнання ще не свідчить про достовірне визначення вартості саме того об`єкта, який підлягав поверненню за судовим рішенням.

Для застосування абзацу другого частини третьої статті 331 ГПК України сума, що стягується, повинна бути грошовим еквівалентом присудженого майна, а не вартістю іншого, умовного, нового, поліпшеного або інакше укомплектованого об`єкта.

Загальний правовий підхід, за яким зміна способу виконання означає застосування нових заходів із реалізації рішення у зв`язку з неможливістю виконати його раніше визначеним способом, але не повинна змінювати суті самого рішення, був сформульований Верховним Судом України у постанові від 25.11.2014 у справі № 21-506а14.

Водночас зазначений висновок має застосовуватися з урахуванням подальшого законодавчого доповнення статті 331 ГПК України.

Після набрання чинності Законом № 4094-IX не можна вважати, що будь-яка заміна обов`язку передати майно на обов`язок сплатити його вартість автоматично змінює суть рішення. Інакше спеціальне положення абзацу другого частини третьої статті 331 ГПК України було б позбавлене практичного змісту.

Проте незмінним залишається обмеження, відповідно до якого в порядку зміни способу виконання не може бути: присуджено вартість іншого майна; визначено суму на підставі недоведених характеристик об`єкта; замінено присуджене майно новим майном кращої комплектації; встановлено новий обсяг матеріальної відповідальності боржника; вирішено вимоги про відшкодування збитків або застосування інших майнових наслідків, які не становлять безпосередньої вартості присудженого майна.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 зазначила, що в разі неможливості повернення майна в натурі порушене право власника може захищатися шляхом відшкодування вартості майна за правилами статей 1212, 1213 Цивільного кодексу України. Велика Палата також визнала, що тривала відсутність результатів розшуку рухомого майна за конкретних обставин може свідчити про неможливість його повернення в натурі.

Однак у справі № 201/9127/21 вимога про стягнення вартості майна розглядалася в окремому позовному провадженні, у якому суди встановлювали підстави та розмір відповідної грошової вимоги.

Зазначена постанова не містить висновку про те, що будь-яке тривале невиконання рішення про повернення майна автоматично підтверджує заявлену стягувачем вартість цього майна, а також не звільняє суд від перевірки належності, допустимості, достовірності та достатності доказів, покладених в основу розрахунку.

У справі, що переглядається, рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 набрало законної сили 23.05.2023, а виконавче провадження № 76631749 відкрито 25.11.2024. Упродовж більш ніж двох місяців рішення не було виконано, а два насоси НКУ 630/80 позивачу не повернуто.

Крім того, зі звітів боржника та протоколів інвентаризації вбачається відсутність присудженого обладнання у Головного управління ДФС у Дніпропетровській області. Державний виконавець після застосування штрафів і направлення повідомлення до правоохоронного органу постановою від 13.11.2025 закінчив виконавче провадження у зв`язку з неможливістю виконати рішення без участі боржника.

Таким чином, у цій справі підтверджена передбачена абзацом другим частини третьої статті 331 ГПК України первісна умова для вирішення питання про зміну способу виконання: рішення про повернення майна не виконувалося понад два місяці після відкриття виконавчого провадження, а фактичне місцезнаходження майна не встановлено.

Відсутні також матеріали, які свідчили б, що ТОВ з ІІ «Галілєй» перешкоджало проведенню виконавчих дій.

Таким чином, визначальним питанням апеляційного перегляду є не наявність загальної процесуальної підстави для розгляду питання про зміну способу виконання, оскільки така підстава існувала, а те, чи дозволяють встановлені рішенням від 20.04.2023 обставини та зібрані під час виконання докази достовірно визначити грошовий еквівалент саме двох насосів НКУ 630/80, які підлягали поверненню позивачу.

У зв`язку із цим колегія суддів вважає за необхідне уточнити мотивування суду першої інстанції.

Сам по собі факт того, що окремі характеристики майна не були докладно встановлені в рішенні від 20.04.2023, не означає безумовної заборони використання оцінки або судової експертизи в процедурі, передбаченій статтею 331 ГПК України. Протилежне тлумачення фактично унеможливлювало б застосування нової редакції цієї статті в більшості справ про повернення рухомого майна.

Однак експертне дослідження може бути покладене в основу зміни способу виконання лише за умови, що вихідні дані дозволяють ідентифікувати об`єкт оцінки та визначити його вартість без заміни відсутніх фактичних характеристик припущеннями.

Тому вирішальним у цій справі є не формальна наявність висновку експерта, а те, чи оцінено у ньому саме присуджене рішенням майно та чи підтверджені матеріалами справи вихідні характеристики, з яких експерт виходив під час визначення суми 3 006 000 грн за один насос.

Щодо розмежування неможливості повернення майна в натурі та неможливості достовірного визначення його вартості

Наведені вище приписи статті 331 Господарського процесуального кодексу України передбачають необхідність розмежування двох різних за змістом обставин: неможливості виконати судове рішення шляхом повернення присудженого майна в натурі; неможливості визначити грошову вартість саме того майна, яке підлягало поверненню за судовим рішенням.

Перша обставина за загальним правилом створює передумову для зміни способу виконання рішення. Друга, навпаки, прямо визначена законодавцем як виняток, за наявності якого заміна обов`язку повернути майно на стягнення його вартості не допускається.

Таке розмежування випливає безпосередньо з абзаців другого і третього частини третьої статті 331 ГПК України: невиконання рішення протягом двох місяців після відкриття виконавчого провадження є самостійною підставою для зміни способу виконання, крім випадків, зокрема, коли вартість відповідного майна неможливо визначити.

Таким чином, встановлення факту відсутності майна не є одночасним і автоматичним встановленням його вартості. Законодавче формулювання було б позбавлене змісту, якби сама неможливість виявити та повернути майно завжди вважалася достатньою для стягнення будь-якої суми, визначеної як вартість сучасного товару відповідного виду.

У справі, яка переглядається, неможливість виконати рішення від 20.04.2023 у первісно встановлений спосіб підтверджена належними доказами та фактично не є спірною.

Виконавче провадження № 76631749 було відкрито 25.11.2024, однак присуджене до повернення майно позивачу передано не було. Державний виконавець неодноразово направляв боржнику вимоги про виконання рішення, накладав штрафи та звертався до органу досудового розслідування з повідомленням про можливе вчинення кримінального правопорушення. У подальшому постановою від 13.11.2025 виконавче провадження закінчено з огляду на неможливість виконати рішення зобов`язального характеру без участі боржника.

Подані боржником протоколи інвентаризації від 29.06.2025 та 30.06.2025 не містять відомостей про наявність двох насосів НКУ 630/80. У звіті від 29.09.2025 боржник не повідомив місцезнаходження майна, причин його відсутності, можливого часу та підстав вибуття, а також заходів, спрямованих на реальне виконання рішення.

Матеріали справи також не містять доказів того, що ТОВ з ІІ «Галілєй» перешкоджало проведенню виконавчих дій. Тому передбачений статтею 331 ГПК України виняток, пов`язаний із поведінкою стягувача, у спірних правовідносинах відсутній.

Насоси як рухоме виробниче обладнання належать до об`єктів у матеріальній формі, які за загальним правилом можуть оцінюватися. Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» прямо відносить до майна, що може оцінюватися, машини та обладнання.

Проте здатність насосного обладнання як виду майна бути об`єктом оцінки не тотожна можливості достовірно визначити вартість конкретного майна, присудженого рішенням від 20.04.2023.

За змістом статті 3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» оцінка є процесом визначення вартості майна на дату оцінки за встановленою нормативними актами процедурою. Відповідно до Національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» вихідними даними є документи, в яких містяться характеристики об`єкта оцінки, а ідентифікація об`єкта полягає у встановленні його відповідності наявним вихідним даним та інформації про нього.

Таким чином, оцінка передбачає не лише застосування певної методики та здійснення математичного розрахунку, а насамперед належну ідентифікацію об`єкта, вартість якого визначається.

У цій справі рішенням від 20.04.2023 встановлено право власності позивача на два насоси НКУ 630/80, факт їх існування, долучення до кримінальної справи як речових доказів і неповернення власнику. Ці обставини є встановленими судовим рішенням, яке набрало законної сили, та не можуть переглядатися у процедурі зміни способу його виконання.

Водночас насосне обладнання в рішенні ідентифіковано лише за маркою - НКУ 630/80 - та кількістю - дві штуки.

Рішення не містить встановлених судом відомостей про: виробника кожного насоса; рік виготовлення; заводські чи серійні номери; модифікацію; повну комплектність; наявність у складі кожного насоса електродвигуна; марку, потужність і технічний стан відповідного двигуна; наявність рами, муфти, кожуха, системи керування, частотного перетворювача та інших складових; факт введення в експлуатацію; тривалість і режим використання; працездатність; фізичний, функціональний та економічний знос.

У резолютивній частині рішення присуджено саме «насоси НКУ 630/80 у кількості двох штук», без указівки на електродвигуни або інші складові насосних агрегатів. Окремо цим самим рішенням присуджено до повернення двигуни А-4 потужністю 500 кВт у кількості двох штук та двигун ДАЗО 1250 кВт.

Такий спосіб формулювання резолютивної частини сам по собі не унеможливлював виконання рішення шляхом повернення фактично наявних насосів, оскільки боржник мав передати те майно, яке було долучене до кримінальної справи та перебувало у сфері його відповідальності.

Однак після втрати можливості виявити та безпосередньо оглянути майно відсутність детальних характеристик набула істотного значення для встановлення його грошового еквівалента.

Накладна № 10 від 31.08.2001 підтверджує передачу позивачу двох насосів НКУ 630/80, однак не містить технічної специфікації та відомостей про стан обладнання. При цьому двигун А4 потужністю 500 кВт зазначений у накладній окремою товарною позицією від двох насосів. Тому ця накладна не дає достатніх підстав для висновку, що кожен із присуджених насосів був повним насосним агрегатом, укомплектованим електродвигуном певної марки і потужності.

Акт обстеження складського приміщення від 14.09.2001 підтверджує наявність на складському майданчику двох насосів НКУ 630/80, проте також не містить докладного опису їх комплектації, технічного стану, працездатності та ступеня зносу.

Постанова слідчого від 20.05.2002 та лист № 692/7/09-12 від тієї самої дати підтверджують долучення двох насосів до кримінальної справи як речових доказів і покладення на відповідний підрозділ податкової міліції обов`язку вжити заходів щодо їх збереження. Водночас ці документи не містять технічного опису насосів, фотографічної фіксації, відомостей про їх комплектність, працездатність, новий або вживаний стан.

Колегія суддів враховує, що відсутність у зазначених документах застережень про пошкодження чи розукомплектування майна не підтверджує протилежного факту - що обладнання було новим, неексплуатованим, повністю комплектним та мало нульовий ступінь усіх видів зносу.

Мовчання документа щодо певної характеристики не є рівнозначним позитивному встановленню такої характеристики.

Інакше суд був би змушений замінити відсутні фактичні відомості припущенням про найбільш сприятливий для стягувача та водночас найдорожчий можливий стан майна.

Твердження апелянта, що за відсутності зафіксованих недоліків насоси мають вважатися новими й неексплуатованими, фактично передбачає встановлення презумпції, якої ні матеріальне, ні процесуальне законодавство для вирішення питання за статтею 331 ГПК України не містить.

Сам факт придбання обладнання за договором і накладною у 2001 році не доводить його стану на час огляду та долучення як речових доказів у 2002 році. Так само первісна вартість, зазначена у накладній, не підтверджує без додаткових даних конкретної комплектації, працездатності та ступеня зносу насосів.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що неналежне документування характеристик речових доказів і невжиття заходів щодо їх збереження не повинні створювати для державного органу переваг у спорі.

Водночас ця обставина не наділяє суд повноваженням встановити невідомі характеристики майна виключно на підставі припущення про їх максимально можливе значення.

Висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 201/9127/21 про те, що суперечлива поведінка особи, яка ухилялася від повернення автомобіля, не може бути використана нею для заперечення можливості стягнення його вартості, не змінює цього висновку. У тій справі Велика Палата виходила з встановлених судами обставин щодо конкретного транспортного засобу та розглядала вимогу про стягнення його вартості в позовному провадженні. Водночас Велика Палата не сформулювала правила, за яким недобросовісна поведінка володільця дозволяє визначити вартість майна на підставі недоведених технічних характеристик або автоматично прирівняти втрачене вживане майно до нового сучасного аналога.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції сам ініціював розгляд питання про зміну способу виконання, запропонував подати відомості про вартість та призначив судову експертизу, також не свідчать про обов`язковість подальшого задоволення відповідної заяви.

Ухвалою від 14.10.2025 місцевий господарський суд встановив наявність підстав для розгляду питання про можливу зміну способу виконання через відсутність майна. Для перевірки того, чи може бути достовірно визначена його вартість, суд запропонував сторонам подати відповідні відомості, а надалі призначив експертизу.

Такі процесуальні дії не є наперед вирішеним висновком про можливість визначення вартості та не породжують у стягувача права на стягнення суми, яку буде названо експертом.

Призначення експертизи означало необхідність перевірити можливість отримання належних даних про вартість майна. Лише після одержання висновку, пояснень експерта та заперечень сторін суд міг остаточно встановити, чи усуває експертне дослідження наявну доказову невизначеність.

Відповідно до статті 86 ГПК України жоден доказ не має для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та зобов`язаний мотивувати їх урахування або відхилення. Це правило поширюється і на висновок судового експерта.

Тому відмова у зміні способу виконання після проведення експертизи сама по собі не є проявом суперечливої процесуальної поведінки суду. Суперечність існувала б у разі, якби суд, визнавши встановленою достовірну вартість саме присуджених насосів і не встановивши жодного із законодавчих винятків, безпідставно відмовив у зміні способу виконання.

Натомість місцевий господарський суд дійшов висновку, що проведене дослідження не дозволило визначити грошовий еквівалент саме того майна, яке підлягало поверненню, оскільки розрахунок ґрунтувався на характеристиках умовного нового, неексплуатованого насосного агрегату типової сучасної комплектації.

Таким чином, встановлені у справі обставини підтверджують: рішення від 20.04.2023 неможливо виконати шляхом фактичного повернення двох насосів НКУ 630/80 через невстановлення їх місцезнаходження; строк, визначений абзацом другим частини третьої статті 331 ГПК України, сплив; стягувач не перешкоджав виконавчим діям; насосне обладнання за своєю правовою природою може бути об`єктом оцінки.

Водночас наявність цих обставин не усуває необхідності достовірно визначити вартість саме присудженого майна. Відсутність насосів і неможливість їх безпосереднього огляду не можуть одночасно використовуватися як підстава для зміни способу виконання та як підстава для довільного припущення щодо їх найкращого можливого стану і максимальної комплектації.

Тому остаточне вирішення питання залежить від того, чи підтверджує висновок експерта № 181/12.1/2026 від 31.03.2026 вартість саме двох насосів, присуджених рішенням від 20.04.2023, або ж у ньому визначено вартість іншого, умовно сформованого об`єкта.

Це питання підлягає окремій оцінці з урахуванням змісту поставлених експерту питань, використаних вихідних даних, застосованого методичного підходу, прийнятих експертом припущень та фактичної комплектації сучасного насосного агрегату, вартість якого покладено в основу розрахунку.

Щодо оцінки висновку судового експерта № 181/12.1/2026 від 31.03.2026 та можливості використання визначеної ним вартості для зміни способу виконання рішення

Одним із центральних доводів апеляційної скарги є твердження про те, що висновком судового експерта № 181/12.1/2026 від 31.03.2026 належним чином визначено вартість двох насосів НКУ 630/80, а суд першої інстанції безпідставно не поклав цей висновок в основу зміни способу виконання рішення.

Апелянт наголошує, що експертиза була призначена самим судом, експерт попереджався про кримінальну відповідальність, дослідження проведено із застосуванням спеціальних знань, а відповідач не подав іншого експертного висновку, який би спростовував визначену суму. За позицією скаржника, незгода відповідача із застосованим методичним підходом та посилання на окремі пропозиції з продажу іншого насосного обладнання не є достатніми підставами для відхилення висновку судового експерта.

Оцінюючи ці доводи, колегія суддів виходить із такого.

За змістом статті 98 ГПК України висновок експерта є докладним описом проведених досліджень, зроблених за їх результатами висновків та обґрунтованих відповідей на поставлені експертові питання. Водночас відповідно до статті 104 ГПК України такий висновок не має для суду заздалегідь встановленої сили й оцінюється разом з іншими доказами за правилами статті 86 цього Кодексу. Відхилення висновку має бути мотивоване у судовому рішенні.

Аналогічний правовий підхід викладений Верховним Судом, зокрема, у постанові від 21.04.2021 у справі № 910/701/17: суд повинен оцінювати експертний висновок у взаємному зв`язку з іншими доказами, перевіряти обґрунтованість відповідей, відповідність вихідних даних матеріалам справи та мотивувати причини його врахування або відхилення. Сам факт призначення експертизи судом не перетворює її результат на обов`язковий для суду доказ.

Тому відсутність іншого експертного висновку не означає, що суд зобов`язаний автоматично визнати правильним будь-яке числове значення, наведене у висновку № 181/12.1/2026. Предметом судової оцінки є не лише правильність арифметичного розрахунку чи професійна компетентність експерта, а й відповідність дослідженого ним об`єкта тому майну, грошовий еквівалент якого необхідно визначити для виконання рішення.

Колегія суддів не вважає, що висновок експерта є неналежним або недопустимим доказом лише через відсутність можливості безпосередньо оглянути насоси. Проведення товарознавчого дослідження за документами та іншими інформаційними джерелами саме по собі не суперечить законодавству, якщо надані документи містять достатні й достовірні вихідні дані для ідентифікації об`єкта та застосування відповідного методичного підходу.

За Національним стандартом № 1 вихідними даними є документи, в яких містяться характеристики об`єкта оцінки, а ідентифікація об`єкта полягає у встановленні його відповідності наявним вихідним даним та інформації про нього. Таким чином, перш ніж визначати вартість, необхідно встановити, яке саме майно оцінюється і чи відповідають покладені в основу розрахунку характеристики фактичним характеристикам цього об`єкта.

Проблема висновку № 181/12.1/2026 полягає не в самому документальному способі проведення дослідження, а в тому, що через відсутність присуджених насосів та недостатність їх історичного технічного опису експерт визначив вартість об`єкта з характеристиками, які не були встановлені рішенням від 20.04.2023 та не підтверджені іншими достовірними доказами.

Зі змісту ухвали від 25.11.2025 і поставлених перед експертом питань убачається, що йому було запропоновано визначити ринкову, повну відновну вартість нового, неексплуатованого насосного агрегату НКУ 630/80 станом на 10.03.2025, з`ясувати відповідність комерційної пропозиції виробника вартості нового неексплуатованого обладнання та вирішити питання щодо застосування зносу до майна, яке було новим і не експлуатувалося.

Таким чином, формулювання питань уже містило певну фактичну передумову - новий і неексплуатований стан обладнання.

Однак постановлення ухвали про призначення експертизи та включення відповідної характеристики до питання не означають встановлення судом факту, що насоси, придбані у 2001 році та оглянуті у 2002 році, справді були новими, неексплуатованими, повністю комплектними та не мали фізичного, функціонального або економічного зносу.

Експерт мав відповісти на питання у тих межах і за тих умов, у яких воно було сформульоване. Відтак висновок про вартість нового неексплуатованого агрегату є відповіддю на поставлене судом умовне питання, але не доказом істинності закладеної в це питання фактичної передумови.

Інакше відбулося б недопустиме змішування двох послідовних стадій доказування: спочатку необхідно встановити характеристики об`єкта на підставі доказів, а вже потім із застосуванням спеціальних знань визначити вартість майна з такими характеристиками. Експертний розрахунок вартості майна з наперед заданими характеристиками сам по собі не доводить, що відповідні характеристики належали фактичному об`єкту.

У висновку зазначено, що безпосереднє дослідження насосів не проводилося через їх відсутність. Унаслідок цього експерт не мав можливості встановити фактичний технічний стан обладнання, його комплектність, працездатність, наявність або відсутність окремих вузлів, попередню експлуатацію та ступінь фізичного зносу.

У розрахунку експерт виходив із того, що об`єктом є насосний агрегат НКУ 630/80 з електродвигуном, новий, такий, що не перебував в експлуатації, типової комплектації, у зв`язку із чим фізичний, функціональний та економічний знос прийнято таким, що дорівнює нулю.

Таким чином, нульовий ступінь зносу не був встановлений експертом унаслідок огляду або дослідження фактичного стану присуджених насосів. Він став математичним наслідком прийнятої вихідної умови про те, що обладнання є новим і неексплуатованим.

У самому висновку також указано, що в разі встановлення іншого технічного стану, комплектності або ступеня зносу відповідна вартість підлягатиме коригуванню.

Це застереження має істотне доказове значення. Воно підтверджує, що визначені експертом 3 006 000 грн не є безумовною вартістю будь-якого насоса НКУ 630/80 незалежно від року виготовлення, комплектації та стану. Така сума відповідає конкретному умовному об`єкту - новому, неексплуатованому, повністю комплектному агрегату без фізичного, функціонального та економічного зносу.

Матеріали ж справи не містять достатніх доказів того, що саме такими були два насоси, присуджені рішенням від 20.04.2023.

Накладна № 10 від 31.08.2001 підтверджує придбання двох насосів НКУ 630/80, однак електродвигун А4 потужністю 500 кВт відображений у ній окремою товарною позицією. У накладній не зазначено, що кожен із двох насосів передавався разом із відповідним електродвигуном, рамою, муфтою, захисним кожухом, системою управління або іншими елементами, які утворюють повний насосний агрегат.

Водночас вартість, покладена експертом в основу висновку, стосується саме сучасного насосного агрегату з електродвигуном та іншими складовими його типової комплектації.

Із документів, використаних під час експертного дослідження, убачається, що сучасний агрегат, запропонований ТОВ «Сумська насосна техніка», передбачав комплектацію електродвигуном Innomotics XP-315L потужністю 200 кВт і частотним перетворювачем Sinamics G120X.

Натомість у картці складського обліку, поданій позивачем, зазначалися насоси НКУ 630/80 з електродвигуном Siemens потужністю 200 кВт та окремими технічними параметрами, але не було відомостей про частотний перетворювач або тотожну сучасному агрегату систему керування.

При цьому накладна № 10 містить ще інші відомості - окремо від насосів у ній зазначено двигун А4 потужністю 500 кВт.

Таким чином, документи справи не дають узгодженої відповіді навіть щодо того: який саме електродвигун входив до складу кожного присудженого насоса; чи входив він до складу насоса взагалі; чи були насоси придбані як повні насосні агрегати або лише як насосні частини; чи були наявні рами, муфти, кожухи, системи керування та інші елементи; чи відповідала їх комплектація сучасній комплектації виробника, використаній у калькуляції.

Картка складського обліку не усуває цієї невизначеності. Позивач сам зазначав, що вона є внутрішнім бухгалтерським регістром, а не первинним документом. Її складено та подано не як технічний паспорт виробника, формуляр обладнання, акт приймання-передачі з докладною специфікацією або документ про введення в експлуатацію.

Картка може враховуватися в сукупності з іншими доказами як одне із джерел інформації, однак вона не підтверджує походження зазначених у ній технічних параметрів, первісну комплектацію обладнання, достовірність запису про конкретний двигун, відсутність експлуатації та нульовий ступінь зносу.

Направлення картки експерту судом також не надає її змісту наперед встановленої достовірності. Суд, передаючи матеріали для експертного дослідження, забезпечує експерта наявними документами, але остаточну оцінку належності й достовірності викладених у них відомостей здійснює саме суд.

Апелянт посилається на висновок експерта про те, що НКУ 630/80 є типовим серійним промисловим насосом, вироби відповідної марки мають уніфіковані параметри, а насос 2025 року є технічно та функціонально еквівалентним насосу, відображеному у документах 2001– 2002 років.

Колегія суддів не заперечує, що насосне обладнання однієї марки може мати однакове загальне призначення, номінальну подачу, напір та інші базові експлуатаційні параметри.

Однак технічна або функціональна еквівалентність не є тотожною повній економічній рівноцінності.

Два агрегати можуть виконувати однакову виробничу функцію, але істотно відрізнятися за: роком виготовлення; виробником; матеріалами та технологіями виробництва; фактичною комплектацією; типом і потужністю електродвигуна; наявністю автоматизованого керування та частотного регулювання; енергоефективністю; залишковим ресурсом; фізичним і функціональним зносом; гарантійними зобов`язаннями; витратами на монтаж і введення в експлуатацію.

Тому встановлена експертом можливість використати сучасний агрегат для виконання тієї самої технологічної функції не доводить, що вартість нового агрегату 2025 року без будь-якого зносу є вартістю насосів, придбаних позивачем у 2001 році.

Посилання апелянта на визначення речі родовими ознаками також не змінює цього висновку.

Віднесення насосів до серійної продукції та можливість їх заміни аналогічними виробами можуть мати значення для оцінки технічної замінності. Проте для стягнення вартості за статтею 331 ГПК України належить визначити грошовий еквівалент присудженого майна, а не ціну придбання найновішого доступного на ринку агрегату тієї самої марки.

Родовий характер речі не усуває впливу її стану, віку та комплектації на вартість. Вживаний насос без двигуна, новий насосний агрегат з двигуном та сучасний комплекс із частотним перетворювачем можуть належати до одного функціонального типу, але мати істотно різну економічну цінність.

Колегія суддів також ураховує заперечення відповідача щодо застосованого експертом витратного підходу, невикористання даних електронної системи закупівель, наявності дешевших пропозицій на українському та міжнародному ринках і можливого завищення калькуляції ТОВ «Сумська насосна техніка».

Разом із тим самі по собі наведені відповідачем оголошення, закупівлі та пропозиції щодо насосів інших серій або обладнання з іншими характеристиками не доводять, що ринкова вартість конкретного нового агрегату НКУ 630/80 становить саме 655 000 грн, 670 000 грн або будь-яку іншу запропоновану відповідачем суму.

Насоси інших конструкцій, призначені для іншого температурного режиму, тиску або робочого середовища, не можуть без додаткового технічного обґрунтування визнаватися повними аналогами НКУ 630/80. Тому колегія суддів не покладає в основу висновку у справі запропоновані відповідачем альтернативні ціни.

Водночас і відсутність належного доказу іншої вартості не перетворює визначену експертом суму на доведену вартість присуджених насосів.

Обов`язок суду полягає не у виборі між двома недостатньо підтвердженими крайніми сумами, а у встановленні того, чи відповідає будь-яка із запропонованих сум критерію вартості саме присудженого майна.

Навіть за умови, що витратний підхід був обраний експертом правомірно та калькуляція виробника правильно відображала витрати на виготовлення сучасного нового агрегату, це підтверджувало б вартість виготовлення або придбання сучасного нового агрегату визначеної комплектації, а не фактичну вартість двох насосів, присуджених рішенням від 20.04.2023.

Методична правильність розрахунку не може компенсувати невідповідність між оціненим і присудженим об`єктами.

Інакше кажучи, точний розрахунок вартості неправильно або умовно ідентифікованого об`єкта не забезпечує достовірного встановлення вартості майна, яке є предметом виконання.

За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим неврахування суми 3 006 000 грн за один насос як достатньої підстави для зміни способу виконання рішення.

Водночас мотивування оскаржуваної ухвали в цій частині потребує уточнення.

Експерт не вийшов за межі поставлених перед ним питань і не встановлював юридичних обставин замість суду. Він визначив вартість того умовного об`єкта, характеристики якого були закладені у питаннях і наданих матеріалах.

Тому правильніше виходити не з того, що експерт неправомірно «сформував нові фактичні дані», а з того, що одержаний результат має обмежений доказовий зміст: він визначає вартість нового, неексплуатованого насосного агрегату типової сучасної комплектації, але не підтверджує, що така сума є грошовим еквівалентом двох насосів, присуджених рішенням від 20.04.2023.

Саме ця невідповідність, а також відсутність достовірних даних для коригування вартості з урахуванням фактичної комплектації та зносу, унеможливлюють використання висновку № 181/12.1/2026 як достатньої підстави для стягнення з Держави Україна 6 012 000 грн.

Призначення додаткової або повторної експертизи за наявними матеріалами саме по собі не усунуло б зазначену перешкоду. Інший експерт міг би застосувати іншу методику або визначити декілька умовних варіантів вартості, однак не міг би без нових достовірних джерел встановити невідомі історичні факти щодо комплектації, експлуатації, технічного стану та зносу конкретних насосів.

Таким чином, висновок судового експерта підлягає врахуванню як доказ вартості сучасного нового насосного агрегату НКУ 630/80 із заданими характеристиками, однак не є достатнім і достовірним доказом вартості саме двох насосів, повернення яких присуджено рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023.

Щодо оцінки матеріалів кримінальної справи, картки складського обліку та доводів апелянта про стан і комплектність насосів

Апелянт стверджує, що матеріали кримінальної справи № 99027007 (1-23/10), досліджені під час розгляду спору по суті, у сукупності з актом податкової перевірки, письмовими поясненнями податкових інспекторів Філінюк Л.М. і Нікітченко Т.А., листом начальника управління податкової міліції Грищука М.В. від 09.01.2002 та карткою складського обліку підтверджують належний стан, працездатність і повну комплектність двох насосів НКУ 630/80.

На переконання скаржника, оскільки посадові особи податкових органів під час огляду та долучення майна до кримінальної справи не зафіксували його пошкодження, розукомплектування, непрацездатність або попередню експлуатацію, відсутні підстави припускати існування таких недоліків. У зв`язку із цим апелянт вважає обґрунтованим визначення вартості насосів як нового неексплуатованого обладнання.

Колегія суддів частково погоджується з апелянтом у тому, що зазначені документи мають доказове значення та не можуть бути залишені без оцінки. Водночас їх зміст не підтверджує всіх обставин, які скаржник вважає встановленими.

Відповідно до частини четвертої статті 75 ГПК України обставини, встановлені судовим рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються під час розгляду іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої ці обставини встановлені, якщо інше не визначено законом. Водночас преюдиційне значення мають саме обставини, безпосередньо встановлені судом, а не будь-які висновки, які одна зі сторін надалі виводить із досліджених документів. Чинна редакція ГПК України також покладає на кожну сторону обов`язок довести обставини, на які вона посилається, та передбачає оцінку належності, допустимості, достовірності й вірогідності доказів у їх сукупності.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 встановлено: належність ТОВ з ІІ «Галілєй» на праві власності двох насосів НКУ 630/80; фактичне існування цього обладнання; його долучення слідчим до кримінальної справи як речових доказів; покладення на орган податкової міліції обов`язку забезпечити збереження майна; відсутність доказів належного оформлення передачі майна на відповідальне зберігання; неповернення насосів їх власнику після закриття кримінальної справи.

Саме ці обставини мають преюдиційне значення та не можуть повторно заперечуватися боржником під час вирішення питання про виконання рішення.

Однак рішення від 20.04.2023 не містить висновку, що насоси станом на 2001– 2002 роки були новими, не вводилися в експлуатацію, мали повну заводську комплектацію, були укомплектовані конкретними електродвигунами, не мали пошкоджень і характеризувалися нульовим фізичним, функціональним та економічним зносом.

Задоволення вимоги про повернення майна не вимагало встановлення цих характеристик. Для повернення майна в натурі боржник мав передати власнику саме ті два насоси НКУ 630/80, які були долучені до кримінальної справи, незалежно від їх фактичного технічного стану на час повернення.

Тому висновок суду від 20.04.2023 про наявність обов`язку повернути насоси не означає одночасного встановлення їх нового стану, повної комплектності або конкретної грошової вартості.

Акт обстеження складського приміщення від 14.09.2001 підтверджує перебування на орендованому позивачем складському майданчику двох насосів НКУ 630/80. Акт документальної перевірки від 11.10.2001 також містить відомості про те, що відповідне обладнання не було реалізоване та зберігалося на орендованому складі.

Наведені документи підтверджують існування насосів, їх облік у позивача та місце зберігання. Проте вони не є актами технічного огляду, дефектації, випробування або введення обладнання в експлуатацію.

У них не відображено: заводських номерів насосів; року і місця їх виготовлення; виробника; повного переліку вузлів і складових; маркування електродвигунів; результати перевірки працездатності; стан корпусів, робочих коліс, валів, підшипникових вузлів та ущільнень; наявність або відсутність фізичного зносу; попередню тривалість експлуатації; залишковий технічний ресурс.

Тому ці документи не підтверджують факту непрацездатності або пошкодження насосів, але так само не підтверджують протилежної обставини - нового, неексплуатованого та повністю комплектного стану обладнання.

У письмових поясненнях податкових інспекторів Філінюк Л.М. і Нікітченко Т.А., на які посилається скаржник, викладено обставини огляду обладнання та перевірки відповідності його вартості даним накладних. Лист Грищука М.В. від 09.01.2002 також стосувався наявного обладнання та організації його дослідження. У цих документах не зазначено, що насоси були пошкодженими, непрацездатними або розукомплектованими.

Разом із тим пояснення про відповідність вартості обладнання даним накладних свідчать передусім про зіставлення наявного майна з бухгалтерськими та товаросупровідними документами. Вони не містять висновку спеціаліста відповідного технічного профілю про справність насосів, їх повну заводську комплектацію, відсутність експлуатації або нульовий ступінь зносу.

Так само відсутність у листі Грищука М.В. застережень про дефекти не може розглядатися як позитивний висновок про технічну справність. Метою цього листа не було проведення технічної діагностики насосів або встановлення їх залишкової вартості.

Для висновку про доведеність певної характеристики необхідно відрізняти: документ, у якому відповідну характеристику досліджено та прямо встановлено; документ, у якому така характеристика взагалі не була предметом дослідження і тому про неї нічого не зазначено.

У матеріалах справи наявна саме друга ситуація.

Мовчання документа про пошкодження не доводить відсутності пошкоджень, так само як відсутність запису про експлуатацію не доводить, що обладнання ніколи не експлуатувалося.

Інше тлумачення призводило б до заміни доказування припущенням: якщо недолік не зафіксований, об`єкт автоматично вважається таким, що має найкращий із усіх можливих технічних станів. Процесуальний закон такої презумпції не встановлює.

Колегія суддів також враховує, що під час розгляду справи по суті відповідач посилався на висновок Дніпропетровської торгово-промислової палати та звіт про експертну оцінку обладнання, доказове значення яких апелянт заперечує.

Доводи апелянта про те, що висновок торгово-промислової палати не був висновком судового експерта, а поданий звіт про оцінку є неповним, не містить необхідних підписів та був складений за сумнівних обставин, самі по собі не підтверджують нового і справного стану насосів.

Навіть у разі неврахування зазначених відповідачем документів через їх неналежність, недопустимість або недостатню достовірність виникає відсутність доказів неналежного стану обладнання, але не позитивний доказ його нового, неексплуатованого та повністю комплектного стану.

Суд не може встановити певну обставину лише за логікою, що неналежність доказів однієї сторони автоматично доводить протилежне твердження іншої сторони.

Зміст накладної № 10 від 31.08.2001 також не підтверджує запропоновану апелянтом комплектацію. У ній дві одиниці насосів НКУ 630/80 та один двигун А4 потужністю 500 кВт відображено окремими товарними позиціями. Відсутня специфікація, відповідно до якої кожен насос передавався разом із електродвигуном, рамою, муфтою, кожухом та системою керування.

Таким чином, навіть визнання накладної належним первинним доказом придбання насосів не дає підстав ототожнювати присуджені рішенням «насоси НКУ 630/80» із сучасними повністю укомплектованими насосними агрегатами, вартість яких визначалася експертом.

Щодо картки складського обліку

Апелянт посилається на картку складського обліку насосів НКУ 630/80, у якій зазначено їх окремі технічні параметри та електродвигун Siemens потужністю 200 кВт.

Позивач пояснював, що картка могла бути оглянута судом у складі матеріалів кримінальної справи під час первісного розгляду спору. Після висловлення такого припущення місцевий господарський суд повторно витребував кримінальну справу для перевірки наявності цього документа. Сам позивач зазначив, що картка не є первинним документом, а становить внутрішній бухгалтерський регістр, у якому зафіксовано постановку товару на облік за первинними документами.

Таким чином, картка складського обліку може бути врахована як письмовий доказ у сукупності з іншими матеріалами та як додаткове джерело вихідних даних для експерта. Позивач також зазначав, що її було передано експерту для зіставлення з первинними документами та іншою технічною інформацією.

Водночас картка не має сили технічного паспорта виробника, формуляра обладнання, акта комплектності, акта випробування або документа про введення насоса в експлуатацію.

Матеріали справи не містять відомостей про: дату складання картки; особу, яка внесла до неї технічні характеристики; первинне джерело таких характеристик; проведення фактичної перевірки комплектності насосів під час складання картки; відповідність запису про двигун Siemens фактичній комплектації кожного із двох насосів; результати перевірки технічного стану обладнання.

Крім того, запис у картці про двигун Siemens потужністю 200 кВт не узгоджується без додаткового пояснення з накладною № 10 від 31.08.2001, у якій окремо від двох насосів зазначено один двигун А4 потужністю 500 кВт.

Ця неузгодженість не спростовує права власності позивача на насоси і не ставить під сумнів обов`язок держави повернути їх. Проте вона має істотне значення для визначення комплектації майна, вартість якого пропонується стягнути.

Картка підтверджує, що у внутрішньому обліку позивача майно було відображено як насос НКУ 630/80 із певними технічними параметрами. Однак вона не підтверджує, що: кожен із двох насосів фактично був укомплектований двигуном Siemens потужністю 200 кВт; відповідний двигун перебував у новому та працездатному стані; насос мав усі складові сучасного агрегату; обладнання не експлуатувалося; його знос дорівнював нулю; сучасний насосний агрегат із частотним перетворювачем є тотожним за комплектацією майну, відображеному у картці.

Прийняті судом апеляційної інстанції копії інших шести карток складського обліку стосуються іншого обладнання, переліченого у рішенні від 20.04.2023. Водночас предметом вимог апеляційної скарги є зміна способу виконання рішення виключно в частині повернення двох насосів НКУ 630/80 та стягнення їх вартості.

Тому картки щодо крана, інших двигунів, холодильної установки, редуктора та насосів іншої марки не містять відомостей, які могли б підтвердити комплектацію, технічний стан або вартість саме двох насосів НКУ 630/80. За своїм змістом ці документи не усувають доказової невизначеності стосовно майна, щодо якого заявлено вимоги апеляційної скарги.

Щодо стандарту вірогідності доказів

Апелянт обґрунтовано зазначає, що відповідно до статті 79 ГПК України суд повинен застосовувати стандарт вірогідності доказів, зіставляючи докази сторін та встановлюючи, яка версія обставин є більш імовірною.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 19.12.2025 у справі № 915/222/24 зазначила, що стандарт вірогідності вимагає оцінити, чи дозволяють подані докази дійти висновку, що відповідний факт скоріше мав місце, ніж не мав. Такий стандарт передбачає саме зіставлення доказів, а не механічний підрахунок їх кількості.

Разом із тим стандарт вірогідності доказів не звільняє сторону від необхідності подати позитивні докази на підтвердження обставини, на яку вона посилається.

Відсутність у відповідача доказів того, що насоси були пошкодженими або розукомплектованими, може свідчити про недоведеність саме цих заперечень. Однак вона не є самостійним доказом того, що насоси: були новими; ніколи не експлуатувалися; мали повну заводську комплектацію; включали сучасний електродвигун і систему керування; не мали фізичного та функціонального зносу.

Для застосування стандарту вірогідності повинні існувати докази, які можна зіставити стосовно конкретного факту. Коли ж одна зі сторін стверджує про певну характеристику майна, а наявні документи цю характеристику взагалі не фіксують, суд не може визнати її доведеною лише через відсутність належного доказу протилежного.

Верховний Суд наголошував, що обов`язок доказування спрямований на усунення невизначеності щодо обставин справи, а суд повинен оцінити, наскільки сторона виконала цей обов`язок, дослідивши кожен доказ і їх сукупність.

У цій справі докази позивача є більш вірогідними щодо таких обставин: насоси існували; належали ТОВ з ІІ «Галілєй»; перебували на складі; були оглянуті посадовими особами; були долучені до кримінальної справи; після закриття кримінальної справи власнику не повернуті.

Однак ці самі докази не дозволяють із більшою вірогідністю встановити точну комплектацію насосів, відсутність їх експлуатації, нульовий знос і відповідність сучасному новому агрегату вартістю 3 006 000 грн.

Щодо наслідків неналежного опису і незбереження майна державним органом

Колегія суддів ураховує довід апелянта, що саме орган досудового розслідування був зобов`язаний належним чином описати, ідентифікувати та забезпечити збереження речових доказів, а негативні наслідки невиконання державним органом цих обов`язків не повинні перекладатися на власника майна.

Цей довід є вагомим.

Матеріалами справи встановлено, що після винесення постанови від 20.05.2002 орган податкової міліції мав забезпечити збереження обладнання, однак документи про належну передачу майна на відповідальне зберігання, його подальший облік, інвентаризацію або повернення власнику відсутні.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20 розглядався спір про відшкодування шкоди, заподіяної втратою майна, вилученого під час кримінального провадження. Верховний Суд оцінював, зокрема, наслідки неналежного документування вилученого майна та відповідальність держави за його неповернення.

Зазначений правовий підхід підтверджує, що державний орган не може отримувати процесуальну перевагу виключно внаслідок власного неналежного виконання обов`язків щодо опису та збереження вилученого майна.

Проте ця обставина не дає суду підстав без доказів визначити найбільш вигідний для стягувача стан майна і стягнути вартість нового сучасного агрегату як своєрідну санкцію за поведінку державного органу.

У справі № 904/1017/20 вимога про відшкодування вартості втраченого майна розглядалася в окремому позовному провадженні, у межах якого суди досліджували склад цивільного правопорушення, належність майна, розмір шкоди та причинний зв`язок. Натомість у цій справі вирішується вузьке процесуальне питання про заміну способу виконання вже ухваленого рішення.

Відтак неналежне документування та втрата майна: підтверджують відповідальність держави за невиконання обов`язку повернути майно; виключають можливість покладення на позивача негативних наслідків у частині доказування самого факту існування і належності йому насосів; можуть бути враховані під час вирішення окремого матеріально-правового спору про стягнення вартості майна або відшкодування шкоди.

Водночас вони не усувають передбаченої статтею 331 ГПК України вимоги визначити вартість саме відповідного присудженого майна та не дозволяють замінити невідомі технічні характеристики припущенням про повну комплектацію і нульовий знос.

Щодо посилання апелянта на принцип заборони суперечливої поведінки

Апелянт посилається на принцип естопелю та стверджує, що відповідач не вправі у 2025– 2026 роках заявляти про можливу непрацездатність або розукомплектування обладнання, якщо посадові особи податкових органів у 2001– 2002 роках не фіксували таких недоліків.

Доктрина venire contra factum proprium ґрунтується на принципі добросовісності. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.12.2019 у справі № 910/353/19 зазначила, що суперечливою є поведінка, яка не відповідає попереднім заявам або діям сторони, якщо інша сторона розумно покладалася на них і діяла собі на шкоду.

Для застосування цього принципу необхідна наявність попередньої однозначної заяви або поведінки сторони щодо конкретної обставини.

У матеріалах справи відсутній документ, у якому орган податкової міліції прямо визнав або засвідчив, що два насоси: є новими; не були в експлуатації; повністю укомплектовані; перебувають у справному стані; мають нульовий знос; відповідають комплектації сучасного агрегату 2025 року.

Посадові особи підтверджували наявність обладнання, його належність позивачу, відповідність найменування і вартості даним накладних та необхідність забезпечити його збереження. Заперечення відповідача проти прирівнювання цього обладнання до нового сучасного агрегату не суперечить таким попереднім заявам, оскільки в них питання технічного стану та сучасної відновної вартості не вирішувалося.

Крім того, принцип заборони суперечливої поведінки є засобом забезпечення добросовісності, але не засобом створення відсутніх доказів. Він не може самостійно встановити рік виготовлення, комплектність, працездатність або ступінь зносу технічного обладнання.

Таким чином, матеріали кримінальної справи та картка складського обліку підтверджують факт існування, належність, облікове найменування і неповернення двох насосів НКУ 630/80, але не містять достатніх і узгоджених відомостей для висновку, що присуджені насоси були новими, неексплуатованими, повністю укомплектованими сучасними електродвигунами та системами керування і мали нульовий ступінь зносу. Саме тому ці документи не усувають виявленої невідповідності між присудженим майном та умовним об`єктом, вартість якого визначено у висновку експерта.

Щодо доводів про суперечливість процесуальних дій суду, меж розглянутого питання, необхідність окремого позову та посилання на судову практику у справі № 904/1478/15

Апелянт вважає внутрішньо суперечливою поведінку суду першої інстанції, який спочатку за власною ініціативою розпочав розгляд питання про зміну способу виконання рішення, запропонував сторонам надати докази вартості майна, задовольнив клопотання позивача про призначення судової товарознавчої експертизи, а після одержання експертного висновку відмовив у зміні способу виконання з посиланням на неможливість достовірного визначення вартості присудженого майна.

Скаржник також висловлює припущення, що місцевий господарський суд не мав належних підстав для відхилення визначеної експертом вартості, а тому послався на необхідність встановлення технічного стану та комплектності майна в іншому позовному провадженні як на формальну підставу для відмови.

Колегія суддів відхиляє ці доводи з огляду на таке.

Ухвала про початок розгляду питання щодо зміни способу виконання судового рішення, так само як ухвала про призначення судової експертизи, є процесуальним рішенням, спрямованим на збирання і дослідження доказів, необхідних для остаточного вирішення відповідного питання.

Такі ухвали не містять наперед встановленого висновку про наявність усіх передбачених статтею 331 ГПК України умов для стягнення вартості майна та не створюють для суду обов`язку задовольнити заяву після одержання експертного висновку.

Ухвалою від 14.10.2025 місцевий господарський суд встановив, що присуджене майно у боржника відсутнє, а тому рішення неможливо виконати у визначений ним спосіб. Саме ця обставина була достатньою для початку перевірки можливості застосування передбаченого законом альтернативного способу виконання - стягнення вартості майна.

Водночас початок такої перевірки не означав, що суд уже визнав доведеними: комплектність присуджених насосів; їх новий і неексплуатований стан; відсутність фізичного та функціонального зносу; наявність у складі кожного насоса електродвигуна та інших складових сучасного агрегату; можливість достовірно визначити грошовий еквівалент присудженого майна.

Зазначені обставини могли бути оцінені лише після подання сторонами доказів, проведення експертизи, одержання пояснень експерта та дослідження заперечень учасників справи.

Саме така послідовність дій відповідає завданню господарського судочинства, оскільки суд не повинен відмовляти у вирішенні питання без перевірки можливості одержати необхідні вихідні дані, але водночас не може задовольнити заяву лише тому, що раніше вжив заходів для з`ясування відповідних обставин.

Відповідно до статей 86 і 104 ГПК України жоден доказ, зокрема висновок судового експерта, не має для суду наперед встановленої сили. Таким чином, призначення експертизи судом не позбавляє його повноваження після одержання висновку перевірити відповідність використаних експертом вихідних даних іншим матеріалам справи та достатність цього висновку для підтвердження заявленої суми. Чинна редакція ГПК України зберігає саме такий порядок оцінювання доказів.

Тому між процесуальним рішенням перевірити можливість визначення вартості майна та остаточним висновком про недостатність отриманих доказів суперечності немає.

Суд першої інстанції не був зв`язаний попереднім припущенням про те, що експертиза обов`язково дозволить встановити вартість саме присуджених насосів.

Колегія суддів також не бере до уваги висловлені в апеляційній скарзі припущення щодо особистих мотивів судді під час постановлення оскаржуваної ухвали.

Законність судового рішення перевіряється за його змістом, встановленими обставинами, дослідженими доказами та правильністю застосування норм матеріального і процесуального права. Незгода сторони з оцінкою доказів або мотивами судового рішення не доводить наявності іншої, не зазначеної в ухвалі причини його постановлення.

Матеріали справи не підтверджують тверджень про те, що висновок щодо неможливості використання експертної оцінки був зумовлений будь-якими іншими обставинами, крім тих, які викладені в мотивувальній частині оскаржуваної ухвали.

Щодо доводу про дослідження технічного стану обладнання під час первісного розгляду справи

Апелянт зазначає, що під час розгляду справи до ухвалення рішення від 20.04.2023 відповідач уже заявляв заперечення стосовно стану, придатності до використання, комплектності та вартості обладнання. Позивач ці заперечення спростовував, а суд, задовольнивши вимогу про повернення майна, фактично відхилив позицію відповідача.

Із цього скаржник робить висновок, що суд не мав права в оскаржуваній ухвалі зазначати, що технічний стан, комплектність, працездатність і ступінь зносу насосів раніше не встановлювалися.

Колегія суддів погоджується з апелянтом у тій частині, що під час первісного розгляду учасники справи могли наводити аргументи щодо технічного стану обладнання та посилатися на документи з матеріалів кримінальної справи.

Проте необхідно розмежовувати: наявність у процесуальних документах сторін відповідних доводів; дослідження судом документів, на які сторони посилалися; безпосереднє встановлення судом певної фактичної обставини у рішенні, яке набрало законної сили.

Преюдиційне значення мають не всі твердження сторін і не всі відомості, що містилися у досліджених матеріалах, а саме обставини, які суд встановив та поклав в основу вирішення спору.

Рішенням від 20.04.2023 суд визнав доведеними право власності позивача на обладнання, його долучення до кримінальної справи як речових доказів, невжиття належних заходів щодо зберігання та неповернення майна власнику.

Водночас у цьому рішенні відсутні висновки про те, що кожен насос НКУ 630/80: був новим і раніше не використовувався; перебував у повністю працездатному стані; мав визначену судом заводську комплектацію; був укомплектований конкретним електродвигуном; не мав фізичного, функціонального чи економічного зносу; за своїм складом відповідав сучасному насосному агрегату 2025 року.

Відхилення судом заперечень відповідача щодо права власності позивача або обов`язку повернути майно не означає автоматичного встановлення всіх протилежних тверджень позивача щодо його технічних характеристик.

Для задоволення первісної вимоги достатньо було встановити належність майна позивачу, його перебування у сфері відповідальності державного органу та неповернення власнику. Конкретний технічний стан насосів не впливав на обсяг обов`язку повернути ті самі речі в натурі.

Таким чином, місцевий господарський суд правильно виходив із того, що рішення від 20.04.2023 не встановлює характеристик, необхідних для обчислення вартості насосів.

Разом із тим формулювання оскаржуваної ухвали про те, що зазначені питання взагалі «не були предметом розгляду», потребує уточнення: відповідні аргументи могли заявлятися учасниками, але конкретні технічні характеристики насосів не були предметом судового встановлення, необхідного для вирішення первісного спору, та не відображені серед встановлених обставин рішення від 20.04.2023.

Таке уточнення мотивів не змінює правильності остаточного висновку місцевого господарського суду.

Апелянт слушно звертає увагу, що після призначення судової експертизи фактичний розгляд здійснювався щодо зміни способу виконання рішення в частині повернення саме двох насосів НКУ 630/80.

Позивач просив замінити обов`язок повернути два насоси на стягнення 6 883 928,08 грн, а висновок експерта стосувався вартості насосного агрегату НКУ 630/80.

Водночас резолютивну частину оскаржуваної ухвали сформульовано узагальнено - про відмову у зміні способу виконання рішення шляхом стягнення вартості присудженого на користь позивача майна, без окремого зазначення двох насосів.

Таке формулювання не є достатньо точним, оскільки докази вартості іншого обладнання судом у межах цього розгляду не досліджувалися, відповідна експертиза щодо іншого обладнання не проводилася, а позивач після одержання висновку експерта заявив конкретну вимогу саме щодо насосів НКУ 630/80.

Проте зазначений недолік формулювання не є підставою для скасування ухвали в межах поданої апеляційної скарги.

Предметом апеляційного перегляду є правомірність відмови у зміні способу виконання рішення саме в частині повернення двох насосів НКУ 630/80. Апелянт не просить стягнути вартість крана, інших двигунів, холодильної установки, редуктора або насосів АВЗ-63-125Д.

Тому висновки оскаржуваної ухвали підлягають оцінці лише в межах вимоги щодо двох насосів НКУ 630/80.

Загальні формулювання мотивувальної та резолютивної частин ухвали не можуть розглядатися як остаточне вирішення питання про можливість зміни способу виконання рішення щодо іншого обладнання, вартість якого не визначалася і щодо якого належна заява з відповідними доказами фактично не розглядалася.

Таким чином, неточність у формулюванні предмета відмови не вплинула на правильність вирішення того питання, яке є предметом цієї апеляційної скарги, і сама по собі не призвела до постановлення неправильного судового рішення.

Щодо висновку суду першої інстанції про можливість звернення з окремим позовом

В оскаржуваній ухвалі місцевий господарський суд зазначив, що питання про відшкодування вартості майна за відсутності достатніх встановлених даних щодо його характеристик може бути вирішене в окремому позовному провадженні.

Апелянт заперечує проти такого висновку та вважає, що необхідність подання нового позову створює додаткові перешкоди для захисту його права й фактично нівелює обов`язковість рішення від 20.04.2023.

Колегія суддів зазначає, що окремий позов не є єдиним і безумовно обов`язковим способом стягнення вартості майна в усіх випадках неможливості виконання рішення про його повернення.

Чинна редакція частини третьої статті 331 ГПК України прямо допускає зміну способу виконання рішення про вчинення дій щодо майна шляхом стягнення з боржника його вартості за умови, що таку вартість можливо визначити, стягувач не перешкоджав виконавчим діям, а майно може бути об`єктом оцінки.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 25.09.2024 у справі № 201/9127/21 також дійшла висновку, що механізм відшкодування вартості майна, яке неможливо повернути в натурі, може бути реалізований як шляхом подання заяви про зміну способу виконання рішення, так і шляхом пред`явлення окремого позову.

Таким чином, сам по собі факт того, що первісним рішенням було присуджено повернення майна, не виключає застосування процедури зміни способу його виконання.

Водночас можливість використання одного із двох процесуальних механізмів залежить від конкретних обставин справи.

Процедура, передбачена статтею 331 ГПК України, є прийнятною тоді, коли наявні матеріали дозволяють встановити вартість відповідного майна без вирішення нового спору про його характеристики, без формування нового складу матеріально-правової відповідальності та без заміни доказування припущеннями.

У цій справі перешкодою є не сама правова природа вимоги про стягнення вартості майна, а недостатність достовірних вихідних даних для визначення вартості двох конкретних насосів.

Тому висновок місцевого господарського суду слід розуміти не як загальну заборону змінювати спосіб виконання рішень про повернення майна, а як висновок про те, що за наявного у цій справі складу доказів питання про грошове відшкодування не може бути вирішене у скороченій процесуальній процедурі виконання рішення.

У позовному провадженні сторони мають можливість повноцінно поставити на вирішення суду, зокрема, питання про: правову природу грошової вимоги; розподіл доказового ризику, пов`язаного з неналежним описом та втратою майна державним органом; можливість застосування доказових презумпцій; визначення моменту, станом на який має обчислюватися вартість майна; склад і межі відповідальності держави; можливість відшкодування вартості нового функціонального еквівалента або іншого грошового показника; належний ступінь фізичного і функціонального зносу; підстави для застосування інших майнових наслідків.

Саме в такому провадженні вимога про стягнення конкретної суми становитиме предмет спору, щодо якого відповідач матиме можливість подати всі заперечення, а суд - встановити необхідні фактичні обставини із застосуванням загальних правил доказування.

Велика Палата Верховного Суду у справі № 201/9127/21 підтвердила допустимість окремого позову після неможливості виконати рішення про повернення майна. Водночас вона наголосила, що відшкодування вартості застосовується замість повернення майна, а не одночасно з ним; після фактичного одержання вартості боржник може ініціювати визнання попереднього виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Тому можливість звернення з окремим позовом не створює законних підстав для подвійного стягнення і не означає повторного вирішення вже встановлених обставин щодо права власності позивача та обов`язку держави повернути майно.

Щодо посилання апелянта на судові рішення у справі № 904/1478/15

На підтвердження можливості зміни способу виконання рішення апелянт посилається на судові рішення у справі № 904/1478/15, у якій вирішувалося питання про заміну обов`язку поставити продукцію стягненням її грошової вартості.

За змістом наведеної скаржником практики, у тій справі боржника було зобов`язано поставити 6 181,17 тонни заготовки квадратної, визначеної за конкретним державним стандартом, маркою сталі, розмірами та кількістю.

У постанові від 11.04.2018 у справі № 904/1478/15 Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що під час вирішення питання про зміну способу виконання необхідно з`ясувати фактичну неможливість первісного виконання, характер правовідносин, зміст порушеного права, а також належно обґрунтувати суму, що підлягає стягненню. Верховний Суд скасував рішення попередніх інстанцій, зокрема через неповне встановлення відповідних обставин та відсутність належного обґрунтування застосування найвищої ціни з наведеного цінового діапазону.

Таким чином, правові висновки у справі № 904/1478/15 не підтверджують позицію, що наявність будь-якого документа про ринкову ціну автоматично зобов`язує суд стягнути зазначену в ньому суму.

Навпаки, у цій постанові наголошено на необхідності встановити достовірні фактичні обставини, перевірити відповідність нового способу виконання змісту первісного рішення та належно мотивувати обраний грошовий показник.

Крім того, фактичні обставини справи № 904/1478/15 істотно відрізняються від справи, що переглядається.

У справі № 904/1478/15 предметом поставки була серійна продукція, визначена родовими ознаками та детально описана через: державний стандарт; марку сталі; форму і розміри заготовки; точну масу продукції.

За таких характеристик кожна одиниця продукції відповідного стандарту є взаємозамінною, а її вартість може визначатися шляхом встановлення ціни однієї тонни однорідного товару та множення на присуджену кількість.

У справі № 904/4046/20 майно хоча й назване маркою НКУ 630/80, однак його економічна цінність залежить не лише від найменування і кількості, а й від року виготовлення, виробника, комплектації, наявності електродвигуна, технічного стану, попередньої експлуатації та ступеня зносу.

Дві тонни продукції одного стандарту не мають індивідуальної історії експлуатації, тоді як вартість промислового насосного обладнання безпосередньо залежить від технічних характеристик конкретного об`єкта.

Тому підхід, застосований до однорідної металургійної продукції, не може механічно переноситися на відсутнє промислове обладнання, щодо якого бракує достовірних відомостей про склад і стан.

Посилання апелянта на ухвалу місцевого господарського суду та постанову апеляційного суду, ухвалені під час подальшого розгляду справи № 904/1478/15, також не має визначального значення.

Відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України під час вибору і застосування норми права суд враховує висновки щодо її застосування, викладені в постановах Верховного Суду. Рішення іншого місцевого або апеляційного господарського суду не є обов`язковим прецедентом і може враховуватися лише з огляду на подібність фактичних обставин.

Оскільки об`єкти, вихідні дані для оцінки та обставини виконання рішень у двох справах істотно відрізняються, судові рішення у справі № 904/1478/15 не спростовують висновку про неможливість використати в цій справі вартість умовного нового агрегату як грошовий еквівалент присуджених насосів.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що: процесуальні дії місцевого господарського суду щодо ініціювання питання про зміну способу виконання та призначення експертизи не суперечать подальшій відмові за результатами оцінки одержаних доказів; рішення від 20.04.2023 не встановлювало технічних характеристик насосів, необхідних для визначення їх вартості, навіть якщо відповідні аргументи заявлялися сторонами; загальне формулювання оскаржуваної ухвали щодо всього майна є неточним, але не вплинуло на правильність вирішення питання щодо двох насосів, яке становить предмет апеляційного перегляду; окремий позов не є обов`язковим у кожному випадку втрати присудженого майна, однак за конкретних обставин цієї справи є належним процесуальним механізмом для вирішення нового спору про розмір грошової вимоги; судова практика у справі № 904/1478/15 сформована за істотно відмінних фактичних обставин і не підтверджує доведеності заявленої апелянтом суми.

Щодо вимог про стягнення інфляційного збільшення та трьох процентів річних

Крім визначеної експертом вартості двох насосів НКУ 630/80 у сумі 6 012 000 грн, апелянт просить стягнути з Держави Україна 661 425,72 грн інфляційного збільшення та 210 502,36 грн трьох процентів річних, нарахованих за період із 11.03.2025 до 10.05.2026.

Початок нарахування цих сум скаржник пов`язує з наступним днем після дати, станом на яку судовим експертом визначено вартість насосів, - 10.03.2025.

Апелянт зазначає, що нарахування інфляційного збільшення та трьох процентів річних не є новою оцінкою майна й не змінює предмета присудження, а лише приводить визначений експертом грошовий еквівалент у відповідність до реальної купівельної спроможності гривні на час вирішення судом питання про зміну способу виконання рішення. Правовими підставами для такого нарахування скаржник визначає, зокрема, статті 22 і 623 Цивільного кодексу України. Розрахунок заявлених сум наведено у поданій позивачем заяві про зміну способу виконання рішення.

Колегія суддів не погоджується із цими доводами.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України обов`язок сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та три проценти річних виникає у боржника, який прострочив виконання саме грошового зобов`язання.

Інфляційні втрати та три проценти річних є особливою мірою відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Інфляційна складова компенсує знецінення грошових коштів, які боржник мав сплатити кредитору, а проценти річних становлять компенсацію за неправомірне користування утримуваними грошовими коштами. Такий правовий висновок послідовно викладений у практиці Великої Палати Верховного Суду та судових палат Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Таким чином, необхідними передумовами застосування частини другої статті 625 ЦК України є: наявність визначеного в грошовій формі обов`язку боржника; настання строку виконання цього обов`язку; прострочення сплати конкретної грошової суми.

У справі, яка переглядається, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2023 на відповідача не покладено грошового обов`язку.

Суд зобов`язав Державу Україна в особі Головного управління ДФС у Дніпропетровській області повернути позивачу визначене рухоме майно в натурі, зокрема два насоси НКУ 630/80. У рішенні не визначено грошової вартості насосів, не присуджено до стягнення відповідної суми та не встановлено строку виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, з моменту набрання рішенням від 20.04.2023 законної сили між сторонами існував обов`язок передати майно, а не обов`язок сплатити грошові кошти.

Невиконання негрошового обов`язку повернути майно не може саме по собі кваліфікуватися як прострочення сплати вартості цього майна.

Судовий експерт, визначаючи станом на 10.03.2025 повну відновну вартість нового насосного агрегату, не встановлював моменту виникнення грошового зобов`язання і не визначав строку, з якого відповідач зобов`язаний був сплатити позивачу 3 006 000 грн за кожний насос.

Висновок експерта є доказом, який підлягає оцінюванню судом, а не правочином, судовим рішенням чи іншою передбаченою цивільним законодавством підставою виникнення грошового обов`язку.

Тому дата оцінки майна не є датою виникнення у відповідача обов`язку сплатити визначену експертом суму.

Відповідно, наступний після дати оцінки день - 11.03.2025 - не може вважатися початком прострочення грошового зобов`язання.

Зміст статті 331 ГПК України також не дає підстав для іншого висновку.

Передбачена цією нормою зміна способу виконання рішення шляхом стягнення вартості майна є процесуальним механізмом заміни способу реалізації вже присудженого права. До постановлення судом відповідної ухвали сама лише можливість у майбутньому змінити спосіб виконання не перетворює обов`язок передати майно на грошовий борг і не встановлює строку його сплати. Чинна редакція статті 331 ГПК України передбачає стягнення саме суми вартості відповідного майна, визначеної за законодавством про оцінку, але не передбачає автоматичного нарахування на цю вартість додаткової відповідальності за період, коли грошового обов`язку ще не існувало.

Інше тлумачення означало б ретроспективне створення грошового зобов`язання з дати, довільно обраної для проведення оцінки, хоча на той час не існувало ні судового рішення про стягнення коштів, ні ухвали про зміну способу виконання, ні визначеного строку сплати відповідної суми.

Колегія суддів ураховує, що стаття 625 ЦК України може застосовуватися і до грошових зобов`язань держави, зокрема до зобов`язання з відшкодування шкоди, підтвердженого судовим рішенням.

Так, у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість стягнення з держави інфляційних втрат і трьох процентів річних у разі прострочення виконання рішення про стягнення грошових коштів із Державного бюджету України.

Водночас визначальним у тій справі було те, що грошове зобов`язання держави вже було підтверджене судовим рішенням, а початок прострочення Велика Палата пов`язала не з датою оцінки втраченого майна і навіть не з датою набрання рішенням законної сили, а з наступним днем після спливу встановленого законом строку виконання пред`явленого органу Казначейства виконавчого документа.

Зазначена правова позиція не підтверджує доводів апелянта, а навпаки, свідчить, що інфляційні втрати і проценти річних можуть нараховуватися лише після виникнення та прострочення конкретного грошового обов`язку.

У справі № 904/4046/20 станом на 11.03.2025 такого обов`язку не існувало.

Крім того, навіть у разі зміни способу виконання рішення ухвала суду не могла б ретроспективно встановити, що відповідач із 11.03.2025 прострочив сплату суми, яка на той час: не була присуджена; не була узгоджена сторонами; не визнавалася боржником; не була остаточно встановлена судом; не підлягала виконанню як грошовий обов`язок.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18 зазначила, що процесуальні рішення, пов`язані з виконанням судового рішення, не змінюють правової природи первісного цивільного чи господарського зобов`язання. У тій справі первісне зобов`язання вже було грошовим, тому його підтвердження судовим рішенням і подальше розстрочення виконання не припинили та не змінили грошової природи боргу.

У цій справі ситуація є протилежною: первісно присуджений обов`язок має негрошовий характер. Тому наведена правова позиція не дає підстав уважати, що процедура зміни способу виконання створює грошовий борг заднім числом із дати експертної оцінки.

Щодо посилання апелянта на статті 22 і 623 Цивільного кодексу України

Стаття 22 ЦК України закріплює загальне право особи на відшкодування збитків, завданих порушенням її цивільного права.

Стаття 623 ЦК України встановлює обов`язок боржника відшкодувати кредиторові збитки, завдані порушенням зобов`язання, і передбачає, що розмір таких збитків доводиться кредитором.

Однак зазначені норми є матеріально-правовими підставами для заявлення і розгляду вимоги про відшкодування збитків. Вони не передбачають автоматичного збільшення вартості майна в межах процедури, встановленої статтею 331 ГПК України.

Для стягнення збитків суд повинен встановити, зокрема: факт порушення матеріального права або зобов`язання; наявність і конкретний розмір збитків; причинний зв`язок між порушенням та збитками; інші обставини, необхідні залежно від правової природи відповідальності.

Такі обставини повинні становити предмет відповідної матеріально-правової вимоги та досліджуватися з дотриманням загальних правил позовного провадження.

Рішенням від 20.04.2023 вимоги про відшкодування збитків не вирішувалися. Предметом розгляду була вимога про повернення безпідставно утримуваного майна в натурі.

Під час вирішення питання за статтею 331 ГПК України суд також не вправі додатково встановлювати та присуджувати збитки, які не становлять безпосередньої вартості відповідного майна. Інакше процедура зміни способу виконання перетворилася б на розгляд нової позовної вимоги без подання позову та без визначення її предмета і підстав.

Крім того, заявлені інфляційні втрати і три проценти річних за своєю правовою природою не є збитками в розумінні статей 22 і 623 ЦК України.

Вони є спеціальними наслідками прострочення грошового зобов`язання, прямо врегульованими частиною другою статті 625 ЦК України. Верховний Суд неодноразово наголошував, що такі нарахування входять до складу грошового зобов`язання та є особливою мірою відповідальності за прострочення саме грошового боргу.

Тому посилання апелянта на статті 22 і 623 ЦК України не усуває відсутності передумов, встановлених статтею 625 цього Кодексу.

Колегія суддів не заперечує, що значний проміжок часу між датою оцінки та датою вирішення судом питання може впливати на актуальність визначеної вартості майна.

Однак процесуально і методично належним способом урахування зміни ринкової вартості майна є визначення вартості на відповідну актуальну дату за правилами законодавства про оцінку, а не автоматичне застосування індексу споживчих цін та трьох процентів річних до вартості, визначеної на попередню дату.

Ринкова вартість промислового обладнання може змінюватися не лише внаслідок загальної інфляції, а й залежно від: вартості сировини та комплектуючих; курсу іноземних валют; зміни технологій виробництва; ситуації на відповідному спеціалізованому ринку; попиту і пропозиції; комплектації та умов постачання; зміни вартості конкретних електродвигунів і систем керування.

Тому механічне множення оціненої вартості на загальний індекс інфляції не обов`язково відображає реальну ринкову вартість насосного обладнання на нову дату.

Три проценти річних узагалі не є механізмом переоцінювання майна. Вони пов`язані з користуванням боржником грошовими коштами, які підлягали сплаті кредиторові, а не зі зміною ринкової вартості речі.

Таким чином, аргумент про необхідність приведення оцінки у відповідність до купівельної спроможності гривні не може обґрунтовувати стягнення трьох процентів річних.

У разі необхідності визначення вартості майна станом на пізнішу дату заявник мав надати належну оцінку або поставити перед експертом питання про вартість майна на таку дату. Суд не може замінити оцінку, яка здійснюється із застосуванням спеціальних знань і встановлених процедур, арифметичним нарахуванням інфляційних показників.

До того ж у цій справі не доведено базову суму, на яку апелянт здійснив відповідні нарахування.

Як встановлено вище, сума 6 012 000 грн є вартістю двох умовних нових, неексплуатованих насосних агрегатів типової сучасної комплектації, але не підтвердженою вартістю саме двох насосів, присуджених рішенням від 20.04.2023.

Тому навіть за наявності правових підстав для застосування певного механізму коригування відсутня належно встановлена основна сума, з якої могли б обчислюватися похідні нарахування.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимоги про стягнення 661 425,72 грн інфляційного збільшення та 210 502,36 грн трьох процентів річних виходять за межі процедури зміни способу виконання рішення.

Заявлені суми не становлять вартості присуджених насосів, не ґрунтуються на простроченні наявного станом на 11.03.2025 грошового зобов`язання та передбачають вирішення нової матеріально-правової вимоги про застосування до відповідача додаткової майнової відповідальності.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо клопотань апелянта про витребування матеріалів кримінальної справи, поновлення строку подання та долучення додаткових доказів