Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №904/4556/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.07.2026 м. Дніпро Справа № 904/4556/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі

головуючого судді: Андрейчука Л.В. (доповідач),

суддів: Віннікова С.В., Левшиної Г.В.,

секретар судового засідання: Мошинець Ю.О.,

Представники сторін:

від позивача: Тищенко А.І.;

від відповідача (апелянта): Дем`яненко О.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 в оскаржуваній частині (суддя Євстигнеєва Н.М.)

у справі № 904/4556/25

за позовом Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Високовольтні мережі", м. Дніпро

про стягнення 51 998 560,53 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» про стягнення 51 998 560,53 грн, з яких 51 762 509,24 грн основного боргу та 236 051,29 грн трьох процентів річних, а також судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 01.01.2024 № 0535-03041-ПД у частині своєчасної та повної оплати наданих позивачем послуг.

Позивач зазначив, що на виконання умов договору надав відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління: у травні 2025 року - на суму 26 523 515,78 грн, що підтверджується актом надання послуги від 31.05.2025 № ДУА-0016451; у червні 2025 року - на суму 25 238 993,46 грн, що підтверджується актом надання послуги від 30.06.2025 № ДУА-0017234.

Зазначені акти підписані відповідачем в електронній формі без зауважень і заперечень щодо обсягу, вартості та якості наданих послуг. Водночас їх вартість у встановлені договором строки відповідач не сплатив, унаслідок чого утворилася заборгованість у загальному розмірі 51 762 509,24 грн.

У зв`язку з простроченням виконання грошового зобов`язання позивач на підставі частини другої статті 625 Цивільного кодексу України нарахував відповідачу 236 051,29 грн трьох процентів річних. Розрахунок здійснено за періоди прострочення оплати планової вартості послуг за кожну декаду травня та червня 2025 року, а після визначення фактичної вартості послуг - виходячи із сум, зазначених у відповідних актах надання послуг.

Короткий зміст оскаржуваного судового рішення у справі.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/4556/25 позов задоволено частково.

Провадження у справі в частині стягнення 51 762 509,24 грн основного боргу закрито у зв`язку з відсутністю предмета спору. З відповідача на користь позивача стягнуто 236 051,29 грн трьох процентів річних та 2 832,62 грн судового збору. У задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців відмовлено. Позивачу повернуто з Державного бюджету України 621 150,11 грн судового збору.

Закриваючи провадження у справі в частині вимог про стягнення основного боргу, суд першої інстанції встановив, що після відкриття провадження відповідач повністю сплатив заборгованість за надані у травні та червні 2025 року послуги, а тому предмет спору в цій частині припинив існування.

Задовольняючи вимоги про стягнення трьох процентів річних, місцевий господарський суд виходив із того, що пунктами 3.5– 3.7 договору сторони погодили обов`язок відповідача здійснювати поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду, а після закінчення такого періоду - розрахуватися за фактичний обсяг наданої послуги. Суд зазначив, що плановий та фактичний обсяги послуги є взаємопов`язаними складовими передбаченого договором порядку розрахунків, а невнесення планових платежів у визначені договором строки свідчить про прострочення грошового зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок трьох процентів річних за загальний період прострочення з 19.05.2025 до 07.08.2025, суд першої інстанції визнав його арифметично правильним та таким, що відповідає умовам договору і положенням статті 625 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у відстроченні виконання рішення, суд виходив із того, що відповідач не довів наявності обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Посилання відповідача на воєнний стан, особливості господарської діяльності та фінансове становище підприємства суд визнав недостатніми, зазначивши, що наведені обставини стосуються підприємницьких ризиків відповідача та не підтверджують можливості виконання рішення після закінчення запитуваного дванадцятимісячного строку. Суд також урахував необхідність дотримання балансу майнових інтересів сторін.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» звернулося до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення: у частині задоволення позовних вимог про стягнення 72 798,42 грн трьох процентів річних, нарахованих на планову вартість послуг; у частині відмови у задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.

У цій частині апелянт просить ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 72 798,42 грн трьох процентів річних та задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», відстрочивши виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області у справі № 904/4556/25 на 12 місяців.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині закриття провадження щодо стягнення 51 762 509,24 грн основного боргу та стягнення решти суми трьох процентів річних апелянтом не оскаржується.

В апеляційній скарзі також було заявлено клопотання про відстрочення сплати судового збору за її подання до ухвалення судового рішення у справі.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для правильного вирішення спору, неврахування наданого відповідачем контррозрахунку трьох процентів річних, неправильне тлумачення умов договору та неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України до планових платежів.

На переконання апелянта, місцевий господарський суд порушив приписи статей 13, 14, 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не дослідив усіх обставин справи та безпідставно зазначив про відсутність контррозрахунку трьох процентів річних. Відповідач стверджує, що надавав контррозрахунок, складений з урахуванням умов договору та правових висновків Верховного Суду, відповідно до якого 72 798,42 грн із присудженої суми трьох процентів річних нараховано на планову вартість послуг.

Апелянт зазначає, що при здійсненні розрахунку позивач виходив із планових платежів за травень та червень 2025 року, визначених у рахунках-фактурах № ДУ-0061499, № ДУ-0062239, № ДУ-0062979, № ДУ-0064487, № ДУ-0065233 та № ДУ-0065976. У розрахунку як граничні строки внесення відповідних платежів зазначено 18.05.2025, 28.05.2025, 08.06.2025, 18.06.2025, 28.06.2025 та 08.07.2025.

Посилаючись на частину п`яту статті 33 Закону України «Про ринок електричної енергії» та пункти 3.1– 3.4 договору, апелянт зауважує, що ціна договору визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік, а розрахунковим періодом є один календарний місяць. Вартість послуги визначається як добуток установленого НКРЕКП тарифу та планового або фактичного обсягу послуги у відповідному розрахунковому періоді.

Апелянт також посилається на пункт 6.6 розділу XI Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, відповідно до якого для оператора системи розподілу обсяг послуг із диспетчерського (оперативно-технологічного) управління визначається з урахуванням обсягу розподіленої споживачам електричної енергії, обсягу відбору електричної енергії на покриття технологічних витрат під час її розподілу та обсягу відбору електричної енергії для господарських потреб оператора системи розподілу.

Водночас пунктом 3.6 договору передбачено, що плановий обсяг послуги, який використовується для визначення її планової вартості, встановлюється на підставі даних адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду. Апелянт наголошує, що функції адміністратора комерційного обліку виконує саме позивач.

За твердженням апелянта, подані позивачем рахунки-фактури містять лише суми планових платежів із подекадною розбивкою, однак позивач не надав пояснень щодо вихідних даних, на підставі яких ці суми були визначені. Зокрема, матеріали справи, на думку апелянта, не містять відомостей про обсяг послуги за кожну декаду, складові такого обсягу, джерела їх походження, відповідні дані адміністратора комерційного обліку, а також обґрунтування застосованого тарифу та визначеної планової вартості послуги.

Апелянт вважає, що самі по собі рахунки-фактури не підтверджують правильності зазначених у них планових обсягів. Позивач не довів, чому плановий обсяг мав відповідати саме наведеним у рахунках показникам, а не іншим величинам, зокрема нульовому значенню. При цьому сукупна сума подекадних платежів, як стверджує апелянт, відрізняється від вартості фактично наданих послуг та перевищує її.

На думку відповідача, саме на позивача покладено процесуальний обов`язок довести планові обсяги послуг за кожну декаду, якщо такі показники покладені в основу розрахунку трьох процентів річних. Оскільки відповідних доказів позивач не надав, суд першої інстанції не мав можливості перевірити правильність вихідних даних та здійсненого на їх підставі розрахунку.

Крім того, апелянт звертає увагу, що позивач не заявляв вимог про стягнення безпосередньо планової вартості послуг за кожну декаду, а предметом спору була заборгованість за фактично надані послуги. Незважаючи на це, три проценти річних частково нараховано на суми планових платежів, обов`язковість і розмір яких, на переконання відповідача, належними доказами не підтверджені.

Посилаючись на статті 612, 625 Цивільного кодексу України, апелянт зазначає, що три проценти річних можуть бути нараховані лише в разі прострочення наявного грошового зобов`язання. За його тлумаченням умов договору, відповідач зобов`язаний оплатити фактично надану послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, а не послугу, яка лише планується до надання. Оскільки розрахунковим періодом є календарний місяць, а вартість фактично наданої послуги визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, грошове зобов`язання виникає лише після надання послуги та визначення її фактичної вартості.

Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що передбачені пунктом 3.5 договору подекадні платежі мають характер попередньої оплати. На його думку, цей пункт прямо не визначає такі платежі як попередню оплату. Навпаки, строки їх внесення встановлені після завершення відповідної декади, а в тексті договору йдеться про оплату планової вартості послуги, «наданої» у першій, другій або третій декаді розрахункового періоду.

Відповідач стверджує, що у виставлених рахунках-фактурах позивач визначав відповідні суми як оплату послуг за певний період, так само як і в актах надання послуг. Тому такі документи, за позицією апелянта, стосуються зобов`язання з оплати фактичного обсягу послуги, а не самостійного зобов`язання з попередньої оплати її планової вартості. При цьому апелянт вважає, що позивач безпідставно ототожнив плановий обсяг послуги з її плановою вартістю, не довівши існування окремого розрахункового зобов`язання з попередньої оплати.

На підтвердження свого тлумачення договору апелянт посилається також на пункти 3.7, 3.8 договору. Відповідно до них користувач має можливість оспорити вартість або фактичний обсяг послуги, зазначені в акті, шляхом направлення відповідного повідомлення ОСП, АКО та ППКО протягом п`яти робочих днів із дня отримання акта. Водночас договір не встановлює порядку оскарження визначених позивачем сум планових платежів. На думку відповідача, це підтверджує, що остаточному визначенню обсягу платежу має передувати фактичне надання послуги, а розрахунки здійснюються на умовах наступної, а не попередньої оплати.

Апелянт зауважує, що одночасне застосування пунктів 3.5 і 3.7 договору як таких, що встановлюють самостійні платіжні зобов`язання, призвело б до необхідності здійснення чотирьох платежів за один розрахунковий період: трьох подекадних платежів та ще одного платежу на підставі місячного акта. Оскільки третій подекадний платіж має бути внесений до 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, а оплата за актом - до 15 числа цього місяця, таке тлумачення, за твердженням апелянта, створює ризик подвійної оплати тієї самої послуги, якщо платіж за актом не розглядати лише як остаточне коригування проведених розрахунків.

У зв`язку із цим скаржник вважає, що суд першої інстанції не застосував положення статей 3, 6, 213, 630 Цивільного кодексу України та правило contra proferentem. Відповідач зазначає, що умови договору були сформульовані позивачем і розміщені на його офіційному вебсайті, тоді як відповідач лише приєднався до договору та не мав можливості впливати на зміст його положень. Крім того, позивач є адміністратором Кодексу системи передачі, додатком до якого є типовий договір про надання послуг із диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Апелянт при цьому посилається на пункти 4.1– 4.11 розділу I Кодексу системи передачі, якими, за його твердженням, визначається статус позивача як адміністратора цього Кодексу. Оскільки додатком до Кодексу системи передачі є типовий договір про надання послуг із диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, відповідач вважає, що саме позивач мав визначальний вплив на формування умов договору, до якого відповідач лише приєднався.

За позицією апелянта, неясність та суперечливість сформульованого позивачем порядку розрахунків не можуть створювати негативні наслідки для сторони, яка не брала участі у визначенні відповідних умов. За відсутності чіткого договірного механізму, який поєднував би попередню часткову та остаточну оплату, умови договору мають тлумачитися проти сторони, яка їх сформулювала. Тому саме пункт 3.7 договору, на переконання відповідача, визначає момент виникнення прострочення грошового зобов`язання за фактично надані послуги.

Скаржник також зазначає, що суд першої інстанції всупереч частині шостій статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частині четвертій статті 236 Господарського процесуального кодексу України не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування статті 625 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах.

Зокрема, апелянт посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2025 у справі № 914/3621/23, яку вважає подібною до цієї справи. Як зазначає відповідач, у наведеній постанові Верховний Суд погодився з висновками про те, що інфляційні втрати та три проценти річних мають обчислюватися виходячи з вартості фактично наданих послуг, відображеної в актах надання послуг та актах коригування, тоді як їх нарахування на планові платежі, які не входять до фактичної вартості послуг, є безпідставним через відсутність відповідного грошового зобов`язання.

Крім того, скаржник посилається на постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі № 914/2625/23, якою, за його твердженням, підтверджено раніше сформований правовий висновок. З огляду на наведене відповідач вважає, що відсутні підстави для відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 914/3621/23, а нарахування 72 798,42 грн трьох процентів річних на планову вартість послуг за травень та червень 2025 року є безпідставним.

Щодо відмови у відстроченні виконання рішення апелянт зазначає, що суд першої інстанції не надав належної оцінки винятковим та об`єктивним обставинам, за яких відповідач здійснює свою господарську діяльність.

Відповідач наголошує, що територією його ліцензованої діяльності є Донецька область, частина якої перебуває під тимчасовою окупацією, а на іншій частині тривають активні бойові дії та постійні обстріли. Об`єкти енергетичної інфраструктури щоденно зазнають пошкоджень і руйнувань, а працівники відповідача, незважаючи на загрозу життю, здійснюють ремонтні роботи та відновлюють електропостачання. За твердженням апелянта, його діяльність спрямована на підтримання енергетичної системи Донецької та суміжних областей і забезпечення стабільної роботи критично важливих об`єктів.

Скаржник визнає, що воєнна агресія Російської Федерації та спричинена нею економічна ситуація впливають на обидві сторони, однак зазначає, що позивач здійснює діяльність на всій території України, тоді як ліцензована діяльність відповідача обмежена Донецькою областю. Тому, на його думку, наслідки бойових дій мають для сторін різний ступінь інтенсивності, чого суд першої інстанції не врахував.

Посилаючись на пункт 2 частини шостої статті 238, частину першу статті 239 Господарського процесуального кодексу України, апелянт зазначає, що суд може визначити порядок виконання рішення, а також надати відстрочення або розстрочення його виконання. Підставою для цього є об`єктивні, непереборні та виняткові обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Надання відстрочення є правом суду, а перелік обставин, за яких воно може бути надане, не є вичерпним.

В апеляційній скарзі також наведено посилання на пункти 7.1.1, 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України». Апелянт зазначає, що під час вирішення питання про відстрочення виконання рішення необхідно враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, інфляційні процеси та інші обставини, зокрема загрозу банкрутства юридичної особи, відсутність коштів і майна, стихійне лихо або інші надзвичайні події.

Посилаючись на пункт 7.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9, апелянт також стверджує, що господарський суд законодавчо не обмежений конкретними строками відстрочення чи розстрочення виконання рішення.

За твердженням апелянта, обставини, які ускладнюють виконання рішення, виникли не внаслідок недбалого чи нераціонального ведення ним господарської діяльності, а з незалежних від його волі причин, виникнення яких він не міг передбачити або відвернути.

Апелянт вважає, що примусові заходи у виконавчому провадженні можуть обмежити його господарську діяльність, водночас саме відкриття виконавчого провадження не гарантуватиме фактичного виконання рішення. Натомість відстрочення надасть можливість акумулювати необхідні кошти, виконати рішення добровільно, уникнути додаткових витрат у вигляді виконавчого збору, забезпечити розрахунки з працівниками та іншими особами, а також не допустити дестабілізації роботи оператора системи розподілу й критичної ситуації в енергетичній сфері Донецького регіону.

Відповідач зазначає, що внаслідок воєнних дій уже зазнав значних збитків, пов`язаних зі знищенням нерухомого і рухомого майна та припиненням діяльності на тимчасово окупованих територіях, механізму компенсації яких не запроваджено. Водночас підприємство продовжує відновлювати пошкоджені внаслідок обстрілів мережі та, як стверджує апелянт, виконує окремі функції з передачі електричної енергії замість позивача.

На підтвердження можливості виконати рішення після спливу строку відстрочення апелянт посилається на звіт про фінансові результати за 2025 рік, який, за його оцінкою, свідчить про покращення фінансового стану підприємства та отримання прибутку порівняно з 2024 роком. Крім того, після відкриття провадження у справі відповідач сплатив позивачу понад 51,7 млн грн, повністю погасивши основний борг.

Апелянт також стверджує, що відсутні відкриті виконавчі провадження, у яких позивач був би стягувачем із відповідача. На його думку, це свідчить про виконання ним судових рішень, зокрема в частині стягнення нарахувань, та спростовує припущення про намір ухилитися від виконання зобов`язань.

Відстрочення виконання рішення, за твердженням апелянта, дозволить спрямувати акумульовані кошти на виконання поточних зобов`язань за договорами про врегулювання небалансів електричної енергії, передачу електричної енергії та надання послуг із диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, які є основними у правовідносинах сторін. Три проценти річних та інфляційні втрати апелянт характеризує як додаткові до основного боргу суми, пов`язані з відповідальністю за прострочення, відтермінування сплати яких дозволить стабілізувати господарську діяльність підприємства.

За твердженням апелянта, три проценти річних та інфляційні втрати є для позивача додатковим доходом, отриманим у зв`язку з несвоєчасним виконанням основного зобов`язання. Тому відстрочення сплати таких нарахувань, на думку відповідача, дозволить стабілізувати його господарську діяльність у період воєнного стану та створити умови для подальшого виконання судового рішення.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про відсутність доказів можливості виконати рішення після надання дванадцятимісячного відстрочення апелянт вважає таким, що не відповідає обставинам справи. Такими доказами, на його думку, є повне погашення основного боргу, відсутність відкритих виконавчих проваджень та покращення фінансового стану підприємства протягом 2025 року.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/4556/25 — без змін.

Позивач зазначає, що апелянт помилково ототожнює обов`язок із поетапної оплати планової вартості послуги, доказування розміру кожного такого платежу та остаточне визначення фактичної вартості послуги за підсумками розрахункового місяця. На переконання позивача, пункти 3.4–3.9 договору утворюють єдиний послідовний механізм розрахунків, за яким планова вартість підлягає оплаті у встановлені пунктом 3.5 договору строки, а після завершення розрахункового періоду здійснюється остаточний розрахунок за фактичним обсягом з урахуванням раніше здійснених платежів.

ПрАТ «НЕК «Укренерго» наголошує, що справи № 914/3621/23 та № 914/2625/23 стосувалися договору 2019 року з іншим змістом умов розрахунків, який прямо не передбачав оплату планової вартості та механізм визначення планового обсягу. Натомість договір від 01.01.2024 № 0535-03041-ПД безпосередньо визначає планову та фактичну вартість послуги, джерело даних про плановий обсяг, подекадні строки оплати та порядок остаточного розрахунку. Позивач також посилається на постанови Верховного Суду від 25.06.2026 у справі № 904/2616/24 та від 02.07.2026 у справі № 918/1018/25 як на такі, що підтверджують настання передбачених статтями 611, 625 ЦК України наслідків у разі порушення прямо погоджених договором строків оплати планової вартості.

Позивач вважає, що матеріалами справи підтверджено розмір кожного з шести подекадних платежів, строки направлення відповідних рахунків та правильність нарахування 72 798,42 грн трьох процентів річних. Водночас контррозрахунок відповідача, за позицією позивача, не містить альтернативних декадних показників, іншого тарифу або конкретної арифметичної помилки, а лише виключає всю суму нарахування внаслідок заперечення самого існування передбаченого пунктом 3.5 договору грошового обов`язку.

Заперечуючи проти відстрочення виконання рішення, позивач указує, що відповідач не довів неможливості сплати присуджених 236 051,29 грн трьох процентів річних та 2 832,62 грн судового збору, не подав актуальних даних про залишки коштів, рух грошових потоків, ліквідні активи, конкретний вплив виконання рішення на аварійно-відновлювальні роботи та гарантоване джерело його виконання після закінчення дванадцятимісячного строку. Натомість наведені самим апелянтом дані про отримання прибутку, стабілізацію фінансового стану та погашення під час розгляду справи 51 762 509,24 грн основного боргу, на переконання позивача, не підтверджують неможливості виконання рішення.

Рух справи в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.06.2026 для розгляду справи визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Андрейчук Л.В. (доповідач), судді Вінніков С.В., Левшина Г.В.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 16.06.2026 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» про відстрочення сплати судового збору за подання апеляційної скарги. Апеляційну скаргу залишено без руху та надано апелянту п`ятиденний строк із дня вручення копії ухвали для усунення її недоліків шляхом сплати судового збору.

22.06.2026 через підсистему «Електронний суд» від апелянта надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 24.06.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі», витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області матеріали справи № 904/4556/25 та призначено її розгляд у судовому засіданні на 29.07.2026 о 10:00. Явку учасників справи визнано необов`язковою. Учасникам справи встановлено десятиденний строк із дня вручення ухвали для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв, клопотань та інших процесуальних документів.

01.07.2026 матеріали справи № 904/4556/25 у двох томах надійшли на адресу Центрального апеляційного господарського суду на виконання ухвали від 24.06.2026.

24.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» — адвоката Дем`яненко Олени Ігорівни надійшла заява про участь у судовому засіданні, призначеному на 29.07.2026 о 10:00, та в наступних судових засіданнях у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. З огляду на подання заяви у встановлений процесуальним законом строк, наявність у суду відповідної технічної можливості та з метою забезпечення реалізації учасником справи процесуальних прав судом забезпечено участь представника відповідача в судовому засіданні 29.07.2026 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

27.07.2026 через підсистему «Електронний суд» від Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» надійшли відзив на апеляційну скаргу та клопотання про прийняття відзиву і поновлення пропущеного процесуального строку.

Клопотання мотивовано безпековою ситуацією у місті Харкові, де працює представник позивача, повторними ракетними та безпілотними атаками протягом установленого судом строку, вимушеними перервами в роботі під час повітряних тривог, необхідністю безпечного доступу до матеріалів справи і засобів електронного підпису, а також необхідністю опрацювання нової практики Верховного Суду.

Оскільки строк для подання відзиву був установлений ухвалою суду, колегія суддів, керуючись частиною другою статті 119 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на наведені позивачем конкретні обставини, подання відзиву до першого судового засідання, направлення його апелянту, відсутність клопотання про відкладення розгляду справи та відсутність у відзиві нових доказів щодо предмета спору, визнала за можливе з власної ініціативи продовжити встановлений судом строк до дня фактичного подання відзиву — 27.07.2026, прийняти відзив та врахувати викладені в ньому доводи.

27.07.2026 від представника Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» Тищенко Аліни Ігорівни також надійшла заява про поновлення строку на подання заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції та забезпечення її участі в судовому засіданні 29.07.2026 поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ураховуючи наведені заявником конкретні обставини, пов`язані з безпековою ситуацією у місті Харкові, подання заяви до початку судового засідання, її направлення іншій стороні та наявність технічної можливості проведення відеоконференції, суд визнав причини пропуску встановленого частиною другою статті 197 Господарського процесуального кодексу України строку поважними, поновив цей строк та забезпечив участь представника позивача у судовому засіданні 29.07.2026 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

За результатами апеляційного перегляду у судовому засіданні 29.07.2026 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у справі.

Встановлені судом обставини справи.

Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі, а Товариство з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» є оператором системи розподілу електричної енергії.

На виконання постанови НКРЕКП від 29.09.2023 № 1763 та наказу НЕК «Укренерго» від 22.12.2023 № 742 позивач забезпечив укладення з користувачами системи передачі договорів про надання послуг із диспетчерського (оперативно-технологічного) управління шляхом приєднання за спрощеною процедурою.

Відповідач подав заяву-приєднання, якою підтвердив приєднання до договору та ознайомлення з його умовами. Повідомленням від 20.12.2023 № 01/70379 позивач повідомив відповідача про приєднання до договору. Сторони визначили ідентифікатор договору - № 0535-03041-ПД, датою його акцептування є 01.01.2024.

Договір про надання послуг із диспетчерського (оперативно-технологічного) управління від 01.01.2024 № 0535-03041-ПД є публічним договором приєднання, умови якого розміщені на офіційному вебсайті НЕК «Укренерго». Наказом НЕК «Укренерго» від 07.06.2024 № 344 затверджено оновлені умови договору, які набрали чинності 07.06.2024 та діяли у спірний період.

Відповідно до пункту 2.1 договору ОСП безперервно надає користувачу послугу з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління, яка полягає в управлінні режимами роботи об`єднаної енергетичної системи України з виробництва, передачі, розподілу та споживання електричної енергії, забезпеченні планових перетоків електричної енергії міждержавними лініями та підтриманні здатності енергосистеми задовольняти сумарний попит на електричну енергію і потужність.

Пунктом 3.1 договору передбачено, що його ціна визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом є один календарний місяць.

Згідно з пунктом 3.2 договору оплата послуг здійснюється за тарифом, установленим НКРЕКП відповідно до затвердженої методики. Тариф застосовується з дня набрання чинності постановою, якою його встановлено, якщо цією постановою не визначено пізнішого строку.

Відповідно до пункту 3.4 договору планова та фактична вартість послуги визначається як добуток чинного на момент її надання тарифу на плановий або фактичний обсяг послуги у відповідному розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість.

Пунктом 3.5 договору встановлено поетапну оплату користувачем планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду: перший платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді; другий платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді; третій платіж - до 8 числа місяця, наступного за розрахунковим, у розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді.

За умовами пункту 3.6 договору плановий обсяг послуги, який використовується для визначення її планової вартості, встановлюється на підставі даних адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду. Функції адміністратора комерційного обліку виконує НЕК «Укренерго».

Відповідно до пункту 3.7 договору користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, включно, на підставі рахунків та актів надання послуги, наданих ОСП або отриманих за допомогою сервісу електронного документообігу. Вартість фактично наданої послуги визначається до 10 числа місяця, наступного за розрахунковим, а акти надання послуги направляються користувачу до 12 числа цього місяця.

Коригування обсягів і вартості фактично наданої послуги здійснюється за наступною версією даних комерційного обліку, наданою адміністратором комерційного обліку. Після коригування користувач здійснює оплату до 15 числа місяця, наступного за місяцем отримання акта коригування.

Пунктом 3.8 договору встановлено обов`язок користувача підписати акт надання послуги протягом трьох робочих днів із дня його отримання. У разі виникнення розбіжностей щодо вартості або фактичного обсягу послуги користувач має право направити ОСП, АКО та ППКО відповідне повідомлення протягом п`яти робочих днів із дня отримання акта. Якщо таке повідомлення не направлено, акт вважається прийнятим без розбіжностей. Оскарження зазначених в акті показників не звільняє користувача від виконання платіжного зобов`язання у передбачений договором строк.

Згідно з пунктом 3.9 договору за наявності заборгованості отримані кошти зараховуються насамперед у рахунок погашення заборгованості минулих періодів із найдавнішим строком її виникнення. Якщо фактична сума оплати перевищує нараховану вартість послуг, ОСП за заявою користувача повертає надлишок коштів або, за відсутності такої заяви, враховує його як оплату послуг наступних розрахункових періодів.

Пунктом 4.2.1 договору на користувача покладено обов`язок своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки за договором.

Пунктом 7.1 договору передбачено право ОСП нараховувати пеню за внесення передбачених пунктом 3.5 договору платежів із порушенням установлених строків. Цим же пунктом передбачено, що розрахунок пені може бути проведений після закінчення розрахункового періоду та формування акта надання послуг. У разі виникнення від`ємної різниці між фактичною вартістю послуги та сумою планових платежів, виставлених у тому самому розрахунковому періоді, на таку різницю пеня не нараховується.

Пунктами 11.3, 11.5– 11.7, 11.9 договору врегульовано електронний документообіг сторін. Рахунки, акти та інші повідомлення можуть направлятися за допомогою відповідного сервісу. Електронний документ вважається отриманим іншою стороною з моменту набуття ним статусу «Доставлено». Документ, сформований, підписаний і переданий за допомогою сервісу, є оригіналом та має юридичну силу, рівнозначну документу в паперовій формі.

У травні та червні 2025 року позивач надав відповідачу послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління на загальну суму 51 762 509,24 грн.

За травень 2025 року складено акт надання послуги від 31.05.2025 № ДУА-0016451, відповідно до якого фактичний обсяг послуги становив 223 329,593 МВт·год, а її вартість - 26 523 515,78 грн із ПДВ.

За червень 2025 року складено акт надання послуги від 30.06.2025 № ДУА-0017234, відповідно до якого фактичний обсяг послуги становив 212 513,838 МВт·год, а її вартість - 25 238 993,46 грн із ПДВ.

Під час визначення вартості послуг застосовано тариф на послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління в розмірі 98,97 грн/МВт·год, установлений постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2201.

За даними електронного документообігу акт за травень 2025 року зареєстровано та направлено відповідачу 11.06.2025, а акт за червень 2025 року - 11.07.2025. Обидва документи отримали статус «Підписаний». З боку відповідача акти підписані Олійником Олексієм Володимировичем. Позначки часу підписання відповідачем сформовані відповідно 12.06.2025 та 14.07.2025. Повідомлень про розбіжності щодо фактичного обсягу або вартості послуг відповідач не направляв.

Для проведення подекадних розрахунків позивач сформував та направив відповідачу такі рахунки-фактури: від 14.05.2025 № ДУ-0061499/0535-03041-ПД на суму 8 667 305,63 грн - за першу декаду травня 2025 року; від 25.05.2025 № ДУ-0062239/0535-03041-ПД на суму 8 336 951,57 грн - за другу декаду травня 2025 року; від 05.06.2025 № ДУ-0062979/0535-03041-ПД на суму 9 511 377,29 грн - за третю декаду травня 2025 року; від 14.06.2025 № ДУ-0064487/0535-03041-ПД на суму 8 280 182,96 грн - за першу декаду червня 2025 року; від 24.06.2025 № ДУ-0065233/0535-03041-ПД на суму 8 419 207,63 грн - за другу декаду червня 2025 року; від 05.07.2025 № ДУ-0065976/0535-03041-ПД на суму 8 527 625,03 грн - за третю декаду червня 2025 року.

Витяг із сервісу електронного документообігу містить відомості про направлення та доставлення зазначених рахунків відповідно 14.05.2025, 25.05.2025, 05.06.2025, 14.06.2025, 24.06.2025 та 05.07.2025, тобто до настання передбачених пунктом 3.5 договору строків внесення відповідних платежів.

Сукупна планова вартість послуг за трьома декадами травня 2025 року становила 26 515 634,49 грн, тоді як фактична вартість послуг за актом - 26 523 515,78 грн. Отже, фактична вартість послуг за травень перевищила планову на 7 881,29 грн.

Сукупна планова вартість послуг за трьома декадами червня 2025 року становила 25 227 015,62 грн, тоді як фактична вартість послуг за актом - 25 238 993,46 грн. Фактична вартість послуг за червень перевищила планову на 11 977,84 грн.

Загальна планова вартість послуг за травень та червень 2025 року становила 51 742 650,11 грн, а їх фактична вартість - 51 762 509,24 грн. Таким чином, сукупна фактична вартість послуг перевищила виставлену планову вартість на 19 859,13 грн.

19.06.2025 позивач направив відповідачу вимогу № 01/38174 про виконання умов договору. Відповіді на вимогу відповідач не надав.

У зв`язку з невнесенням платежів позивач здійснив нарахування трьох процентів річних: на 8 667 305,63 грн за період із 19.05.2025 до 15.06.2025 - 19 946,68 грн; на 8 336 951,57 грн за період із 29.05.2025 до 15.06.2025 - 12 334,12 грн; на 9 511 377,29 грн за період із 09.06.2025 до 15.06.2025 - 5 472,30 грн; на 26 523 515,78 грн фактичної вартості послуг за травень 2025 року за період із 16.06.2025 до 07.08.2025 - 115 540,79 грн; на 8 280 182,96 грн за період із 19.06.2025 до 15.07.2025 - 18 375,20 грн; на 8 419 207,63 грн за період із 29.06.2025 до 15.07.2025 - 11 763,82 грн; на 8 527 625,03 грн за період із 09.07.2025 до 15.07.2025 - 4 906,30 грн; на 25 238 993,46 грн фактичної вартості послуг за червень 2025 року за період із 16.07.2025 до 07.08.2025 - 47 712,07 грн.

За підсумком розрахунку позивач визначив до стягнення 236 051,29 грн трьох процентів річних. При цьому нарахування на планову вартість послуг здійснювалося до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, а з 16 числа - на фактичну вартість послуг, визначену відповідними актами.

Із загальної суми трьох процентів річних 72 798,42 грн нараховано за прострочення подекадних платежів, зокрема 37 753,10 грн - за травень та 35 045,32 грн - за червень 2025 року. Різниця між загальним розміром нарахувань і зазначеною сумою становить 163 252,87 грн.

Після звернення позивача з позовом відповідач здійснив погашення основної заборгованості. З урахуванням передбаченої пунктом 3.9 договору черговості зарахування коштів та даних балансу розрахунків за договором у погашення спірної заборгованості зараховано: 20.10.2025 - 6 896 327,32 грн; 27.10.2025 - 10 497 791,76 грн; 30.10.2025 - 2 531 185,22 грн; 28.11.2025 - 6 598 211,48 грн; 28.11.2025 - 12 089 061,12 грн; 28.11.2025 - 6 047 653,86 грн; 08.12.2025 - 7 102 278,48 грн.

Загальна сума зарахованих платежів становила 51 762 509,24 грн, унаслідок чого основний борг за послуги, надані у травні та червні 2025 року, був повністю погашений під час розгляду справи.

19.05.2026 відповідач подав заяву про відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців. Заяву мотивовано здійсненням ліцензованої діяльності на території Донецької області, веденням на цій території бойових дій, пошкодженням і втратою частини електричних мереж, необхідністю постійного проведення аварійно-відновлювальних робіт, цільовим використанням тарифних коштів та наявністю значної дебіторської заборгованості споживачів.

Відповідач послався на постанову НКРЕКП від 27.11.2018 № 1531, відповідно до якої здійснює ліцензовану діяльність із розподілу електричної енергії на території Донецької області, а також на передбачений ліцензійними умовами обов`язок використовувати кошти, отримані від діяльності з розподілу електричної енергії, за визначеними структурою тарифу напрямами.

До заяви про відстрочення та матеріалів справи відповідач долучив довідку від 21.04.2026 № 08-24/642, згідно з якою дебіторська заборгованість споживачів і постачальників перед товариством: станом на 01.01.2026 становила 124 620 679,31 грн, з яких 71 959 304,04 грн - за послуги з постачання електричної енергії до 01.01.2019, 30 235 362,93 грн - за послуги з розподілу електричної енергії та 22 426 012,34 грн - за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії; станом на 01.04.2026 становила 141 215 951,35 грн, з яких 71 959 304,04 грн - за послуги з постачання електричної енергії до 01.01.2019, 38 346 893,49 грн - за послуги з розподілу електричної енергії та 30 909 753,82 грн - за послуги із забезпечення перетікань реактивної електричної енергії.

Матеріали справи також містять складену відповідачем довідку, відповідно до якої станом на 20.04.2025 товариство мало понад 40 судових рішень про стягнення заборгованості на свою користь на загальну суму понад 69 млн грн.

Згідно з балансом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» станом на 31.12.2025, складеним у тисячах гривень, загальна вартість активів становила 2 145 469 тис. грн, оборотних активів - 1 555 225 тис. грн, грошових коштів та їх еквівалентів - 712 984 тис. грн, власного капіталу - 696 165 тис. грн, поточних зобов`язань і забезпечень - 1 419 465 тис. грн.

Відповідно до звіту про фінансові результати за 2025 рік чистий дохід відповідача від реалізації продукції, товарів, робіт і послуг становив 701 155 тис. грн, валовий прибуток - 138 366 тис. грн, прибуток від операційної діяльності - 39 025 тис. грн, прибуток до оподаткування - 27 339 тис. грн, чистий прибуток - 11 492 тис. грн. За 2024 рік підприємство мало валовий збиток у розмірі 59 945 тис. грн та збиток від операційної діяльності в розмірі 82 383 тис. грн, водночас чистий прибуток становив 32 785 тис. грн.

Окремого графіка очікуваних надходжень і платежів протягом запитуваного дванадцятимісячного строку, розрахунку строку відстрочення, відомостей про арешт банківських рахунків, доказів відсутності на них коштів або документів про перебування товариства у процедурі неплатоспроможності відповідач не подав.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та/або відзиві на неї. Водночас суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги в разі встановлення неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення.

Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 оскаржується відповідачем у двох частинах: у частині стягнення 72 798,42 грн 3 % річних, нарахованих позивачем у зв`язку з простроченням оплати планової вартості послуги за декади травня та червня 2025 року; у частині відмови в задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду на дванадцять місяців.

Таким чином, предметом перевірки в межах першого із зазначених питань є не вся присуджена судом першої інстанції сума 3 % річних у розмірі 236 051,29 грн, а її частина в розмірі 72 798,42 грн. В іншій частині нарахування 3 % річних у розмірі 163 252,87 грн відповідач самостійних заперечень в апеляційній скарзі не навів.

При цьому доводи щодо правомірності нарахування 3 % річних на планові платежі необхідно відмежовувати від питання доказової підтвердженості конкретних планових обсягів, розміру виставлених рахунків та правильності розрахунку 72 798,42 грн. Спочатку підлягає з`ясуванню, чи передбачав укладений сторонами договір самостійний обов`язок відповідача здійснювати оплату планової вартості послуги у визначені договором строки та чи є прострочення виконання такого обов`язку порушенням грошового зобов`язання в розумінні статті 625 ЦК України. Лише після цього має бути перевірено, чи довів позивач виникнення та розмір кожного з відповідних планових платежів.

Відповідач також посилається на порушення судом першої інстанції приписів статей 13, 14, 236 ГПК України, зазначаючи, що місцевий господарський суд не надав оцінки наведеному ним контррозрахунку та доводам про безпідставність нарахування 72 798,42 грн 3 % річних.

Колегія суддів враховує, що в письмових поясненнях, поданих під час розгляду справи судом першої інстанції, відповідач виокремив із загального розрахунку позивача суму 72 798,42 грн та навів обґрунтування її виключення. Тому висновок суду першої інстанції про ненадання відповідачем будь-якого контррозрахунку не повною мірою відповідає змісту матеріалів справи.

Водночас саме по собі недостатньо повне відображення в рішенні доводів відповідача не підтверджує неправильності вирішення спору по суті. Відповідно до абзацу другого частини другої статті 277 ГПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише тоді, коли це порушення призвело до неправильного вирішення справи. Тому апеляційний суд має надати самостійну та повну оцінку як правовій природі планових платежів, так і доказам та розрахункам сторін.

Відносини сторін виникли на спеціально врегульованому ринку електричної енергії.

За частиною першою статті 4 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасники ринку електричної енергії провадять діяльність на договірних засадах.

Частиною четвертою статті 33 цього Закону передбачено, що оператор системи передачі надає послуги з передачі електричної енергії та послуги з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління учасникам ринку на підставі договорів, укладених на основі типових договорів, затверджених Регулятором. Порядок укладення таких договорів визначається Кодексом системи передачі.

Відповідно до частини п`ятої статті 33 зазначеного Закону оплата послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління здійснюється за тарифами, які визначаються Регулятором відповідно до затвердженої ним методики.

Постановою НКРЕКП від 29.09.2023 № 1763 внесено зміни до Кодексу системи передачі, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 309, та з 01.01.2024 запроваджено оновлений порядок укладення договорів про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління.

Зокрема, пунктами 6.1, 6.2 глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі передбачено, що такий договір визначає організаційні, технічні та фінансові умови здійснення ОСП диспетчерського управління, а відповідна послуга надається безперервно на підставі договору між ОСП і користувачем.

Згідно з пунктом 6.4 глави 6 розділу XI Кодексу системи передачі договір про надання послуг з диспетчерського управління є публічним договором приєднання та укладається на підставі типової форми договору, затвердженої Регулятором. Пункт 6.5 передбачає оплату послуги за встановленим Регулятором тарифом, а пункт 6.6 визначає порядок встановлення обсягу відповідної послуги. Зазначена редакція Кодексу системи передачі введена в дію постановою НКРЕКП від 29.09.2023 №1763.

На виконання зазначених положень ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» приєдналося до договору про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління № 0535-03041-ПД, датою акцептування якого є 01.01.2024.

За змістом статей 11, 509, 525, 526, 629 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, а укладений договір є обов`язковим для сторін.

Та обставина, що договір № 0535-03041-ПД є публічним договором приєднання, не усуває обов`язковості погоджених сторонами умов. Приєднавшись до договору, відповідач прийняв його умови в цілому. Матеріали справи не містять відомостей про визнання недійсними пунктів 3.4– 3.9 або 7.1 договору, їх зміну чи припинення в установленому законом порядку.

Для визначення змісту зобов`язань сторін умови договору мають оцінюватися не ізольовано, а в системному взаємозв`язку.

Відповідно до пункту 3.1 договору його ціна визначається як сума нарахованої фактичної вартості послуг за сукупністю розрахункових періодів наростаючим підсумком за календарний рік. Розрахунковим періодом є один календарний місяць.

Проте наведене положення визначає остаточну ціну договору за результатами фактично наданої послуги і саме по собі не встановлює єдиного строку виконання всіх платіжних зобов`язань користувача.

Пунктом 3.4 договору прямо передбачено існування двох розрахункових величин - планової та фактичної вартості послуги. Кожна з них визначається як добуток установленого НКРЕКП тарифу та відповідного планового або фактичного обсягу послуги.

Таким чином, уже пункт 3.4 договору спростовує довід апелянта про те, що договір передбачає визначення виключно фактичної вартості послуги. Планова вартість не є поняттям, яке позивач самостійно запровадив у рахунках, а є прямо визначеною договором розрахунковою величиною.

Згідно з пунктом 3.5 договору користувач здійснює поетапну оплату планової вартості послуги за кожну декаду розрахункового періоду: перший платіж - до 18 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в першій декаді; другий платіж - до 28 числа розрахункового періоду в розмірі планової вартості послуги, наданої в другій декаді; третій платіж - до 8 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, у розмірі планової вартості послуги, наданої в третій декаді.

Пункт 3.6 договору визначає джерело даних для встановлення такої вартості: плановий обсяг послуги, що використовується для визначення її планової вартості, встановлюється на підставі даних адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду.

Таким чином, у договорі визначені: предмет відповідного платіжного обов`язку - планова вартість послуги; спосіб установлення її розміру - добуток тарифу та планового обсягу; джерело даних про плановий обсяг - дані АКО за кожну декаду; періодичність платежів - окремо за кожну декаду; конкретні строки виконання кожного платіжного обов`язку.

З огляду на це довід апелянта про відсутність у договорі механізму визначення планового платежу не відповідає змісту пунктів 3.4– 3.6 договору.

Пунктом 3.7 договору передбачено, що до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, користувач здійснює розрахунок з ОСП за фактичний обсяг послуги на підставі рахунків та актів надання послуги. Вартість фактично наданої послуги визначається до 10 числа наступного місяця, а акти направляються користувачу до 12 числа.

Зіставлення пунктів 3.5 та 3.7 договору свідчить, що вони регулюють не два різні предмети оплати і не чотири незалежні оплати повної вартості однієї послуги, а послідовні стадії виконання єдиного грошового зобов`язання: протягом розрахункового періоду та до 8 числа наступного місяця користувач сплачує визначену за даними АКО планову вартість послуги за кожну декаду; після завершення розрахункового періоду встановлюються фактичний обсяг і фактична вартість послуги; до 15 числа наступного місяця здійснюється остаточний розрахунок з урахуванням раніше нарахованих та сплачених планових платежів.

Сплачені планові платежі не утворюють поряд із фактичною вартістю додаткової ціни послуги. Вони зараховуються у виконання одного й того самого договірного зобов`язання, остаточний розмір якого визначається за фактичним обсягом послуги.

Тому довід апелянта про необхідність здійснення за запропонованим позивачем тлумаченням «чотирьох оплат» повної вартості послуги ґрунтується на помилковому ототожненні проміжного планового платежу з остаточною ціною послуги.

Системний характер цього механізму додатково підтверджується пунктом 7.1 договору, яким прямо передбачена відповідальність за порушення строків внесення платежів, установлених саме пунктом 3.5 договору.

Крім того, у пункті 7.1 окремо врегульовано наслідки виникнення від`ємної різниці між фактичною вартістю послуги та сумою планових платежів, виставлених у тому самому розрахунковому періоді: на таку різницю пеня не нараховується.

Таке застереження не мало б нормативного змісту, якби планові платежі не становили самостійних, обов`язкових до виконання у визначені строки грошових зобов`язань. Воно підтверджує, що сторони передбачили сплату планової вартості до остаточного визначення фактичної вартості, а також подальше зіставлення цих величин.

Посилання апелянта на те, що пункт 3.5 використовує формулювання «планова вартість послуги, наданої в декаді», а строки платежів настають після закінчення відповідної декади, не змінює наведеного висновку.

Для застосування статей 530, 610, 612, 625 ЦК України визначальним є не формальне найменування платежу як «попереднього», «авансового» чи «наступного», а наявність у боржника встановленого договором обов`язку сплатити визначену або таку, що підлягає визначенню, грошову суму у встановлений строк.

Пункт 3.5 прямо називає предмет кожного платежу плановою вартістю, а пункт 3.6 визначає джерело планового обсягу. Тому вживання в пункті 3.5 слова «наданої» характеризує декаду, за яку визначається платіж, але не перетворює плановий обсяг на фактичний і не скасовує прямо передбаченого договором планового способу визначення вартості.

Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню в цей строк.

За статтями 610, 612 ЦК України невиконання зобов`язання у встановлений договором строк є порушенням зобов`язання, а боржник вважається таким, що прострочив його виконання.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний на вимогу кредитора сплатити, зокрема, 3 % річних від простроченої суми.

Оскільки строки виконання платежів безпосередньо встановлені пунктом 3.5 договору, прострочення виникає після закінчення відповідного строку без необхідності пред`явлення позивачем додаткової вимоги в порядку частини другої статті 530 ЦК України.

Рахунки в такому випадку не створюють самого зобов`язання та не встановлюють строк його виконання. Вони є розрахунковими документами, за допомогою яких користувачу повідомляється конкретний розмір платежу, визначений за передбаченою договором формулою. Питання про те, чи підтверджують наявні в матеріалах справи рахунки конкретні суми планових платежів та чи були вони своєчасно доставлені відповідачу, підлягає окремій оцінці разом з іншими доказами.

Так само не приймається довід апелянта про те, що позивач заявив до стягнення основний борг лише за фактично надану послугу, а тому не мав права нараховувати 3 % річних за порушення строків внесення планових платежів.

Остаточне визначення основного боргу за фактичною вартістю послуги не усуває факту прострочення раніше встановлених договором проміжних платежів. Планова та фактична вартість є взаємопов`язаними стадіями розрахунку за однією послугою. Після визначення фактичної вартості відповідного місяця саме вона утворює остаточний розмір основного боргу, однак це не припиняє права кредитора на отримання 3 % річних, які нарахувалися за час прострочення передбачених договором планових платежів.

Інший підхід означав би, що користувач міг би без будь-яких наслідків не виконувати встановлені пунктом 3.5 строки, очікуючи формування місячного акта, хоча договір прямо передбачає більш ранні строки виконання відповідних грошових обов`язків. Таке тлумачення фактично позбавляло б пункт 3.5 договору обов`язкової сили.

Не свідчить про відсутність обов`язку з оплати планових платежів і та обставина, що пунктом 3.8 договору передбачено спеціальну процедуру оскарження вартості та/або фактичного обсягу, зазначених в акті надання послуги, але не встановлено окремої процедури оскарження планового обсягу.

Пункт 3.8 регулює порядок погодження остаточного акта, складеного після завершення розрахункового періоду. Саме на цій стадії встановлюються фактичний обсяг і остаточна вартість послуги, які можуть бути предметом коригування за наступними версіями даних комерційного обліку.

Натомість планові платежі є проміжними розрахунками за кожну декаду та визначаються за спеціально встановленим пунктом 3.6 джерелом даних. Відсутність у договорі окремої процедури їх оскарження не скасовує обов`язку, прямо передбаченого пунктом 3.5.

До того ж пункт 3.8 договору прямо встановлює, що навіть оскарження користувачем фактичного обсягу або вартості послуги не звільняє його від виконання платіжного зобов`язання у визначений договором строк. Тому зазначений пункт не підтверджує висновку апелянта про те, що платіжний обов`язок виникає лише після остаточного погодження фактичної вартості.

Колегія суддів також відхиляє посилання відповідача на принцип contra proferentem.

Згідно зі статтями 213, 637 ЦК України зміст договору встановлюється шляхом з`ясування однакового для всього змісту правочину значення слів і понять, зіставлення окремих його частин між собою та із загальним змістом правочину, намірами сторін, метою договору й подальшою поведінкою сторін.

Як зазначила об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 30.08.2024 у справі № 911/1766/22, принцип contra proferentem застосовується у разі наявності сумніву щодо змісту умови договору: ризик неясності несе особа, яка сформулювала відповідну умову.

Таким чином, цей принцип є допоміжним засобом тлумачення і не може застосовуватися для зміни змісту чітко сформульованої умови або для неврахування інших взаємопов`язаних положень договору.

У цьому випадку зміст платіжного механізму встановлюється із сукупності пунктів 3.4–3.9 та 7.1 договору. Пункт 3.4 визначає планову вартість; пункт 3.5 - обов`язок і строки її оплати; пункт 3.6 - джерело даних для визначення планового обсягу; пункт 3.7 - подальший розрахунок за фактичним обсягом; пункт 7.1 - відповідальність за порушення строків, передбачених пунктом 3.5, та наслідки виникнення від`ємної різниці між фактичною вартістю і сумою планових платежів.

За такого правового регулювання відсутня невизначеність, яка давала б підстави за допомогою принципу contra proferentem повністю виключити обов`язковість пункту 3.5 договору.

Статус позивача як оператора системи передачі, адміністратора комерційного обліку та сторони, яка оприлюднила умови публічного договору приєднання, не дозволяє суду не застосовувати прямо погоджені умови цього договору. Зазначений статус може враховуватися під час тлумачення дійсно неоднозначних положень, але не є самостійною підставою для звільнення користувача від установленого договором платіжного обов`язку.

Посилання апелянта на постанову Верховного Суду від 15.07.2025 у справі № 914/3621/23 та постанову об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі №914/2625/23 також не підтверджує відсутності підстав для нарахування 3 % річних у цій справі.

У справах № 914/3621/23 та № 914/2625/23 правовідносини виникли на підставі договору про надання послуг з диспетчерського управління від 29.06.2019. Пункт 2.4 того договору передбачав часткову попередню оплату у відсотковому співвідношенні, однак фактично укладений договір не містив умови про те, що базою для таких платежів є плановий обсяг послуги, та не визначав механізму його встановлення для здійснення відповідних розрахунків.

Саме з огляду на зміст того договору об`єднана палата у справі № 914/2625/23 дійшла висновку, що оплата планових обсягів ним не передбачена. Водночас об`єднана палата не сформулювала загального висновку про неможливість виникнення грошового зобов`язання з оплати планової вартості послуг з диспетчерського управління. Навпаки, у пунктах 8.19– 8.37 постанови наголошено, що відповідь на це питання залежить від конкретного змісту укладеного сторонами договору.

Договір, який є підставою позову в цій справі, датований 01.01.2024 та укладений після введення в дію постанови НКРЕКП від 29.09.2023 № 1763. На відміну від договору, дослідженого у справах № 914/3621/23 та № 914/2625/23, пункти 3.4– 3.6 договору № 0535-03041-ПД безпосередньо передбачають планову вартість, її подекадну оплату та визначення планового обсягу на підставі даних АКО.

Таким чином, застосування правового підходу об`єднаної палати, відповідно до якого визначальними є умови фактично укладеного договору, приводить у цій справі до висновку про існування обов`язку сплачувати планову вартість у строки, встановлені пунктом 3.5.

Такий підхід підтверджено постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.07.2026 у справі № 918/1018/25. У тій справі Верховний Суд досліджував договір від 01.01.2024, який містив аналогічний механізм: використання планового та фактичного обсягів, установлення планового обсягу за даними АКО, подекадну оплату планової вартості до 18, 28 та 8 числа і подальший розрахунок за фактичним обсягом до 15 числа наступного місяця.

Верховний Суд дійшов висновку, що за наявності відповідних договірних умов неналежне виконання користувачем обов`язку з оплати планової вартості є порушенням грошового зобов`язання, яке тягне наслідки, передбачені статтями 611, 625 ЦК України. Касаційний суд скасував постанову апеляційного суду в частині відмови у стягненні 93 231,43 грн 3 % річних та залишив у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Аналогічний підхід до застосування статті 625 ЦК України у разі порушення прямо передбачених договором строків оплати планової вартості застосовано також у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2026 у справі № 924/1083/25.

Додатково колегія суддів ураховує висновки, викладені Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 25.06.2026 у справі № 904/2616/24. У зазначеній справі договірний механізм також передбачав визначення планового обсягу на підставі декадних даних адміністратора комерційного обліку, оплату планової вартості до 18, 28 та 8 числа й наступний розрахунок за фактичним обсягом. Верховний Суд виходив із того, що за наявності прямо погоджених планового та фактичного грошових обов`язків неналежне виконання кожного з них має передбачені статтями 611, 625 Цивільного кодексу України наслідки. Хоча наведена справа стосувалася послуг з передачі електричної енергії, значення цього висновку для спірних правовідносин зумовлене подібністю змісту платіжного механізму, а не найменуванням відповідної послуги.

Хоча наведені справи стосувалися договорів про надання послуг з передачі електричної енергії, а не диспетчерського управління, правове значення цих висновків полягає не в тотожності виду послуги, а в аналогічності договірного механізму розрахунків: наявності прямо встановлених планового і фактичного обсягів, подекадних строків оплати планової вартості та остаточного розрахунку за фактичним обсягом.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що пунктом 3.5 договору сторони погодили обов`язкові планові платежі, за прострочення яких можуть бути нараховані 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України, є правильним.

Водночас мотивувальна частина оскаржуваного рішення в цій частині є надто стислою, оскільки суд першої інстанції не навів системного аналізу пунктів 3.4– 3.9 та 7.1 договору, належно не відмежував обставини цієї справи від обставин справ № 914/3621/23 і № 914/2625/23 та не надав окремої оцінки посиланню відповідача на принцип contra proferentem.

Зазначена неповнота мотивування підлягає усуненню судом апеляційної інстанції шляхом наведення відповідних мотивів у цій постанові, однак сама по собі не спростовує правильності правового висновку суду першої інстанції та не свідчить про наявність підстав для скасування рішення.

Таким чином, на рівні правової кваліфікації колегія суддів відхиляє доводи апелянта про те, що пункт 3.5 договору не встановлює грошового зобов`язання, що єдиним строком оплати є 15 число наступного місяця, що планові та фактичні платежі призводять до подвійної оплати, а також що застосування статті 625 ЦК України можливе виключно після визначення фактичної вартості послуги.

Питання про те, чи підтверджені в цій справі конкретні планові обсяги, суми шести подекадних рахунків, строки їх отримання відповідачем та правильність нарахування саме 72 798,42 грн 3 % річних, підлягає оцінці в наступному блоці цього розділу.

Щодо доказового підтвердження планових обсягів послуги, отримання рахунків та правильності розрахунку 3 % річних у сумі 72 798,42 грн

Після з`ясування правової природи передбачених пунктом 3.5 договору подекадних платежів колегія суддів переходить до перевірки доводів апелянта про те, що позивач не довів розмір планового обсягу послуги за кожну декаду травня та червня 2025 року, не надав вихідних даних адміністратора комерційного обліку, а тому виставлені рахунки-фактури та здійснений на їх підставі розрахунок 3 % річних не можуть вважатися належними доказами.

За змістом статей 73, 74, 76– 79 та 86 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд має оцінити належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Обставина вважається доведеною, якщо надані на її підтвердження докази є більш вірогідними, ніж докази, подані на її спростування.

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18 зазначено, що стандарт вірогідності доказів передбачає не формальну перевірку кількості поданих документів, а зіставлення доказів обох сторін для визначення того, яка з протилежних версій обставин справи є більш переконливою.

У такий спосіб, саме на позивача покладено первинний обов`язок довести розмір відповідних планових платежів, строки їх внесення та факт прострочення. Водночас після подання позивачем взаємопов`язаної сукупності доказів відповідач, заперечуючи визначені в них обсяги та вартість послуги, повинен навести не лише припущення про можливість існування інших показників, а й подати докази, які підтверджують інший плановий обсяг, іншу вартість послуги або конкретну помилку у здійсненому позивачем розрахунку. Ненадання відповідачем таких доказів саме по собі не звільняє позивача від доказування, однак підлягає врахуванню судом під час зіставлення вірогідності поданих сторонами доказів.

Відповідно до частини першої статті 53 Закону України «Про ринок електричної енергії» функції адміністратора комерційного обліку покладаються на оператора системи передачі. Адміністратор комерційного обліку, зокрема, отримує від постачальників послуг комерційного обліку дані комерційного обліку електричної енергії, визначає їх придатність до використання, здійснює їх центральну агрегацію та надає відповідні дані учасникам ринку.

За змістом підпунктів 5, 6, 9 пункту 2.2.2 та підпункту 6 пункту 2.3.1 Кодексу комерційного обліку електричної енергії, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311, адміністратор комерційного обліку отримує від постачальників послуг комерційного обліку валідовані дані, перевіряє їх повноту та придатність до використання, агрегує такі дані і надає сертифіковані дані учасникам ринку, тоді як постачальники послуг комерційного обліку формують та передають електронні документи з даними комерційного обліку.

Наведене узгоджується з пунктом 3.6 договору, за яким плановий обсяг послуги для визначення її планової вартості встановлюється саме на підставі даних адміністратора комерційного обліку за кожну декаду розрахункового періоду. Отже, плановий обсяг у спірних правовідносинах не є довільним прогнозом позивача, а визначається у межах установленої законодавством системи формування, передачі, перевірки та використання даних комерційного обліку.

При цьому договором не передбачено обов`язку позивача надсилати користувачу разом із кожним рахунком окрему деталізовану вибірку з інформаційної системи адміністратора комерційного обліку або розшифровку кожної складової відповідного обсягу. Відсутність такої вибірки серед додатків до рахунку не означає автоматичної недоведеності планового платежу. Рахунок із зазначенням розрахункового періоду, відповідної декади, планового обсягу та вартості послуги є одним із доказів, який підлягає оцінці в сукупності з умовами договору, відомостями електронного документообігу, актами надання послуги та іншими матеріалами справи.

Щодо належності електронних рахунків як доказів колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 96 Господарського процесуального кодексу України електронними доказами є інформація в електронній формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема електронні документи та метадані.

За приписами статей 5, 7, 8 та 11 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ може бути оригіналом документа, а його юридична сила та допустимість як доказу не можуть заперечуватися виключно через електронну форму. Момент одержання електронного документа визначається відповідно до встановленого законом або погодженого сторонами порядку.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду також послідовно виходить із того, що сама по собі електронна форма існування інформації не є підставою для відхилення відповідного доказу; такі висновки, зокрема, викладені у постановах від 27.11.2018 у справі № 914/2505/17, від 16.03.2020 у справі № 910/1162/19 та від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20, що узагальнено в офіційному огляді Верховного Суду щодо електронних доказів у господарському процесі.

Пунктами 11.3, 11.5– 11.7 та 11.9 договору сторони безпосередньо погодили можливість направлення рахунків та інших документів за допомогою сервісу електронного документообігу. Електронний документ, направлений через Сервіс, вважається одержаним іншою стороною з моменту набуття ним статусу «Доставлено». Сторони також визнали, що сформований, підписаний і переданий за допомогою Сервісу електронний документ є оригіналом, має повну юридичну силу та породжує для них відповідні права й обов`язки.

Матеріали справи містять шість рахунків-фактур щодо планової вартості послуги за кожну декаду травня та червня 2025 року, а також відомості Сервісу про їх формування, підписання, направлення та доставлення відповідачу.

Так, за травень 2025 року позивачем сформовано та направлено відповідачу:

рахунок-фактуру від 14.05.2025 № ДУ-0061499/0535-03041-ПД на суму 8 667 305,63 грн з ПДВ за першу декаду травня 2025 року, який доставлено відповідачу 14.05.2025 о 19:51:06, тобто до встановленого пунктом 3.5 договору строку оплати - 18.05.2025;

рахунок-фактуру від 25.05.2025 № ДУ-0062239/0535-03041-ПД на суму 8 336 951,57 грн з ПДВ за другу декаду травня 2025 року, який доставлено відповідачу 25.05.2025 о 19:23:45, тобто до строку оплати - 28.05.2025;

рахунок-фактуру від 05.06.2025 № ДУ-0062979/0535-03041-ПД на суму 9 511 377,29 грн з ПДВ за третю декаду травня 2025 року, який доставлено відповідачу 05.06.2025 о 14:37:48, тобто до строку оплати - 08.06.2025.

За червень 2025 року позивачем сформовано та направлено відповідачу:

рахунок-фактуру від 14.06.2025 № ДУ-0064487/0535-03041-ПД на суму 8 280 182,96 грн з ПДВ за першу декаду червня 2025 року, який доставлено відповідачу 14.06.2025 о 19:58:56, тобто до строку оплати - 18.06.2025;

рахунок-фактуру від 24.06.2025 № ДУ-0065233/0535-03041-ПД на суму 8 419 207,63 грн з ПДВ за другу декаду червня 2025 року, який доставлено відповідачу 24.06.2025 о 18:50:37, тобто до строку оплати - 28.06.2025;

рахунок-фактуру від 05.07.2025 № ДУ-0065976/0535-03041-ПД на суму 8 527 625,03 грн з ПДВ за третю декаду червня 2025 року, який доставлено відповідачу 05.07.2025 о 20:07:44, тобто до строку оплати - 08.07.2025.

Таким чином, зазначені в апеляційній скарзі дати 18.05.2025, 28.05.2025, 08.06.2025, 18.06.2025, 28.06.2025 та 08.07.2025 є не датами складення рахунків, як помилково вказує апелянт, а граничними строками внесення відповідних платежів. Усі шість рахунків були сформовані та доставлені відповідачу до настання передбачених договором строків оплати.

Довід апелянта про те, що рахунки містять лише певні грошові суми, але не містять планових обсягів послуги, також не відповідає матеріалам справи та власній процесуальній позиції відповідача.

Зокрема, у додаткових поясненнях, поданих до суду першої інстанції 17.10.2025, відповідач сам зазначав, що кожний рахунок-фактура містить інформацію про плановий обсяг у МВт·год, а його вартість визначається шляхом множення відповідного обсягу на ставку тарифу. Тому твердження апеляційної скарги про відсутність у рахунках відомостей щодо планового обсягу є внутрішньо суперечливим.

Застосований у розрахунку тариф у розмірі 98,97 грн/МВт·год без ПДВ був установлений на 2025 рік постановою НКРЕКП від 19.12.2024 № 2201. Отже, тариф є визначеним нормативним актом показником, а не змінною фактичною величиною, яку позивач мав доводити окремими первинними документами. Вартість кожного планового платежу може бути перевірена на підставі зазначених у рахунку обсягу послуги, тарифу 98,97 грн/МВт·год та ПДВ.

Апелянт не зазначив, у якому саме з шести рахунків неправильно застосовано тариф, помилково визначено податок на додану вартість або допущено арифметичну помилку. Не надано ним і власних даних комерційного обліку за відповідні декади, витягу з інформаційної системи, виправленого рахунку, повідомлення про коригування даних чи іншого доказу, з якого випливав би інший плановий обсяг послуги.

Посилання апелянта на те, що плановий обсяг теоретично міг дорівнювати іншій величині або взагалі 0 МВт·год, має характер припущення. Таке припущення не спростовує конкретних показників, зазначених у сформованих на підставі даних адміністратора комерційного обліку рахунках, і не відповідає встановленому статтею 79 Господарського процесуального кодексу України стандарту вірогідності доказів.

Колегія суддів також враховує підписані відповідачем без зауважень акти надання послуги: від 31.05.2025 № ДУА-0016451 за травень 2025 року на фактичний обсяг 223 329,593 МВт·год загальною вартістю 26 523 515,78 грн з ПДВ та від 30.06.2025 № ДУА-0017234 за червень 2025 року на фактичний обсяг 212 513,838 МВт·год загальною вартістю 25 238 993,46 грн з ПДВ.

Акт за травень 2025 року було зареєстровано та доставлено відповідачу через Сервіс 11.06.2025, після чого 12.06.2025 його підписано уповноваженою особою відповідача. Акт за червень 2025 року направлено 11.07.2025, доставлено відповідачу 12.07.2025 та підписано останнім 14.07.2025. Доказів оскарження відповідачем зазначених в актах фактичних обсягів та вартості послуги матеріали справи не містять.

Підписані акти за результатами відповідних місяців не замінюють показників за кожну окрему декаду, однак у сукупності з рахунками, відомостями про їх доставлення, установленим тарифом і деталізованим розрахунком підтверджують реальне надання послуги та співмірність визначених планових показників фактичним обсягам послуги.

При цьому арифметична перевірка повністю спростовує твердження апеляційної скарги про те, що сукупна планова вартість послуги перевищує її фактичну вартість.

Сума трьох планових платежів за травень 2025 року становить: 8 667 305,63 грн + 8 336 951,57 грн + 9 511 377,29 грн = 26 515 634,49 грн.

Фактична вартість послуги за травень 2025 року становить 26 523 515,78 грн, тобто є більшою за сукупну планову вартість на 7 881,29 грн.

Сума трьох планових платежів за червень 2025 року становить: 8 280 182,96 грн + 8 419 207,63 грн + 8 527 625,03 грн = 25 227 015,62 грн.

Фактична вартість послуги за червень 2025 року становить 25 238 993,46 грн, тобто є більшою за сукупну планову вартість на 11 977,84 грн.

Загальна сума планових платежів за травень та червень 2025 року дорівнює 51 742 650,11 грн, тоді як фактична вартість послуги за ці місяці становить 51 762 509,24 грн. Таким чином, фактична вартість послуги перевищує сукупну планову вартість на 19 859,13 грн, а не навпаки, як зазначає апелянт.

Сам по собі факт відмінності між плановими та фактичними показниками не свідчить про неправильність планових обсягів. Договір прямо розмежовує планову і фактичну вартість послуги та передбачає здійснення остаточного розрахунку після визначення фактичного обсягу. Тому збіг цих показників не є обов`язковою умовою правомірності планового платежу.

Перевіривши безпосередньо розрахунок оспорюваних 3 % річних, колегія суддів установила, що позивач застосував формулу: сума простроченого платежу Ч 3 % Ч кількість днів прострочення ч 365.

За травень 2025 року нарахування здійснено: на суму 8 667 305,63 грн за період з 19.05.2025 до 15.06.2025 включно, тобто за 28 днів, у розмірі 19 946,68 грн; на суму 8 336 951,57 грн за період з 29.05.2025 до 15.06.2025 включно, тобто за 18 днів, у розмірі 12 334,12 грн; на суму 9 511 377,29 грн за період з 09.06.2025 до 15.06.2025 включно, тобто за 7 днів, у розмірі 5 472,30 грн.

Загальна сума 3 % річних, нарахованих на планові платежі за травень 2025 року, становить 37 753,10 грн.

За червень 2025 року нарахування здійснено: на суму 8 280 182,96 грн за період з 19.06.2025 до 15.07.2025 включно, тобто за 27 днів, у розмірі 18 375,20 грн; на суму 8 419 207,63 грн за період з 29.06.2025 до 15.07.2025 включно, тобто за 17 днів, у розмірі 11 763,82 грн; на суму 8 527 625,03 грн за період з 09.07.2025 до 15.07.2025 включно, тобто за 7 днів, у розмірі 4 906,30 грн.

Загальна сума 3 % річних, нарахованих на планові платежі за червень 2025 року, становить 35 045,32 грн.

Таким чином, оспорювана апелянтом сума складає: 37 753,10 грн + 35 045,32 грн = 72 798,42 грн.

Початкові дати кожного періоду визначено правильно - з наступного дня після закінчення встановленого договором строку внесення відповідного платежу. Кінцевою датою нарахування на планові платежі за кожний місяць є 15-те число місяця, наступного за розрахунковим, після чого з 16-го числа позивач здійснював нарахування вже на фактичну вартість послуги за відповідний місяць.

Колегія суддів також враховує, що пункт 3.5 договору визначає терміни виконання платіжних зобов`язань конкретними календарними датами - до 18-го та 28-го числа розрахункового періоду і до 8-го числа місяця, наступного за розрахунковим. Тому правило частини п`ятої статті 254 ЦК України про перенесення останнього дня строку, який припав на вихідний або інший неробочий день, до цих термінів не застосовується. Такий підхід узгоджується з висновками Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 11.03.2024 у справі № 922/1813/23, від 16.05.2024 у справі № 910/7012/23 та від 30.09.2025 у справі № 927/1431/23.

Таким чином, на одну й ту саму суму за один і той самий період 3 % річних повторно не нараховувалися. За травень нарахування на планові платежі завершено 15.06.2025, а на фактичну вартість розпочато 16.06.2025; за червень нарахування на планові платежі завершено 15.07.2025, а на фактичну вартість розпочато 16.07.2025. Отже, твердження про подвійне нарахування компенсаційних платежів матеріалами справи не підтверджується.

Відсутність окремої позовної вимоги про стягнення кожного планового платежу не впливає на можливість стягнення передбачених частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України наслідків прострочення. Предметом вимоги в цій частині є не повторне стягнення планової вартості послуги, а компенсація за порушення строків виконання грошового зобов`язання, яке існувало протягом відповідних періодів. Для вирішення такої вимоги визначальними є наявність грошового зобов`язання, його розмір, строк виконання та тривалість прострочення, які в цій справі підтверджені поданими доказами.

Колегія суддів враховує довід апелянта про те, що передбачена пунктом 3.8 договору процедура оскарження стосується вартості та фактичного обсягу, зазначених в акті надання послуги, і окремої процедури оскарження планових платежів договір не встановлює. Тому саме по собі ненадання відповідачем позасудових заперечень щодо рахунків не може бути прирівняне до безумовного визнання ним кожного планового обсягу.

Водночас відсутність спеціальної договірної процедури не позбавляла відповідача права заперечити проти рахунків у загальному порядку, звернутися до позивача за роз`ясненням, надати власні дані комерційного обліку або під час розгляду справи зазначити конкретний правильний, на його думку, обсяг послуги за кожну декаду. Жодної з таких дій, яка була б підтверджена належними доказами, відповідач не вчинив. Саме тому його твердження про можливість існування інших або нульових обсягів не переважають сукупність поданих позивачем доказів.

Щодо посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції контррозрахунку колегія суддів зазначає таке.

У додаткових поясненнях від 17.10.2025 відповідач дійсно виокремив із загального розрахунку позивача нарахування за плановими платежами у сумі 37 753,10 грн за травень та 35 045,32 грн за червень 2025 року, разом 72 798,42 грн, і просив відмовити у стягненні цієї суми. Тому висновок суду першої інстанції про те, що відповідач взагалі не надав контррозрахунку, не повністю відповідає матеріалам справи.

Разом із тим поданий відповідачем документ не містить альтернативного розрахунку планових обсягів або 3 % річних. Відповідач не визначив іншу базу нарахування за кожну декаду, не навів іншого тарифу, не спростував кількості днів прострочення та не вказав на арифметичні помилки у формулі позивача. Зміст так званого контррозрахунку полягає виключно у вилученні з розрахунку всіх шести нарахувань на планові платежі з огляду на правову позицію відповідача про неможливість їх здійснення.

У такий спосіб, зазначений документ є не альтернативним арифметичним розрахунком, а відображенням правового заперечення відповідача, якому суд апеляційної інстанції надав оцінку в попередньому та цьому блоках мотивувальної частини постанови.

Відповідно до частини третьої статті 277 Господарського процесуального кодексу України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення лише за умови, якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Тому неповне відображення судом першої інстанції факту подання відповідачем зазначених пояснень не є самостійною підставою для скасування рішення. Під час апеляційного перегляду колегія суддів безпосередньо перевірила доводи відповідача, зміст поданого ним розрахунку, всі шість рахунків, відомості про їх доставлення, підписані акти та здійснений позивачем розрахунок і встановила правильність висновку про наявність підстав для стягнення оспорюваних 72 798,42 грн 3 % річних.

З огляду на викладене доводи апеляційної скарги про недоведеність планових обсягів послуги, відсутність підтвердження тарифу, можливість визначення планового обсягу в іншому розмірі або на рівні 0 МВт·год, перевищення планової вартості над фактичною, подвійне нарахування 3 % річних та неврахування контррозрахунку не знайшли підтвердження під час апеляційного перегляду і не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про стягнення 3 % річних у відповідній частині.

Щодо доводів апеляційної скарги про наявність підстав для відстрочення виконання рішення суду

Окремим предметом апеляційного перегляду є висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» щодо відстрочення виконання рішення на 12 місяців.

На обґрунтування цієї частини апеляційної скарги відповідач посилається на те, що суд першої інстанції не врахував особливостей здійснення ним ліцензованої діяльності виключно на території Донецької області, значна частина якої перебуває в зоні бойових дій або тимчасовій окупації; постійного пошкодження енергетичної інфраструктури; необхідності спрямування коштів на відновлення мереж; критичного значення діяльності товариства для забезпечення електропостачання населення, медичних, оборонних, комунальних та інших об`єктів.

Апелянт також указує на значний розмір дебіторської заборгованості споживачів перед товариством, обмеження можливості примусового стягнення коштів із державних вугледобувних підприємств, цільовий характер використання коштів, передбачених структурою тарифу, та можливі негативні наслідки примусового виконання рішення для поточної господарської діяльності товариства.

Водночас апелянт наголошує, що після відкриття провадження у справі ним повністю погашено основний борг у сумі понад 51,7 млн грн, відсутні відкриті виконавчі провадження, у яких ПрАТ «НЕК «Укренерго» є стягувачем, а фінансові результати за 2025 рік свідчать про стабілізацію діяльності та отримання прибутку. На його думку, ці обставини підтверджують добросовісність товариства та реальну можливість виконати рішення після закінчення запитуваного строку відстрочення.

Оцінюючи наведені доводи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання, держава забезпечує його виконання у визначеному законом порядку, а контроль за виконанням здійснює суд. Отже, своєчасне виконання судового рішення є загальним правилом, тоді як відстрочення становить передбачений процесуальним законом виняток із загального порядку його виконання.

За змістом частин першої, третьої - п`ятої статті 331 ГПК України суд може відстрочити виконання рішення за наявності обставин, що істотно ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. Вирішуючи це питання, суд, зокрема, враховує ступінь вини відповідача у виникненні спору, стихійне лихо, інші надзвичайні події, а відстрочення не може перевищувати одного року з дня ухвалення відповідного рішення, ухвали чи постанови.

Чинна редакція статті 331 ГПК України не містить окремої формальної вимоги щодо «винятковості випадку», проте вимагає встановлення конкретних обставин, які не просто створюють певні господарські незручності, а істотно ускладнюють або об`єктивно унеможливлюють виконання судового рішення у звичайному порядку.

Тому посилання апелянта на положення постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 можуть ураховуватися лише тією мірою, якою викладені в ній роз`яснення не суперечать чинній редакції ГПК України. Зокрема, твердження про відсутність будь-якого законодавчого обмеження строку відстрочення не відповідає частині п`ятій статті 331 ГПК України, яка прямо встановлює максимальний однорічний строк.

Конституційний Суд України в рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 зазначив, що відстрочення або розстрочення має ґрунтуватися на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача та боржника. Відповідний процесуальний захід повинен бути спрямований на забезпечення повного виконання рішення, а не лише на надання боржнику додаткового часу для використання присуджених стягувачу коштів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, висновки якої відтворені об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у постанові від 06.06.2025 у справі № 917/141/24, наголосила, що відстрочення виконання рішення є допоміжним процесуальним актом реагування суду на реальні перешкоди, які унеможливлюють або істотно ускладнюють виконання рішення. Воно впливає лише на порядок примусового виконання і не змінює природи та строків відповідного господарського зобов`язання.

У такий спосіб, саме на заявника покладається обов`язок довести не тільки наявність складних обставин здійснення господарської діяльності, а й безпосередній причинний зв`язок між цими обставинами та неможливістю виконати конкретне судове рішення. Крім того, заявник повинен обґрунтувати реальну перспективу виконання рішення після закінчення запропонованого ним строку.

Колегія суддів не ставить під сумнів те, що ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» здійснює діяльність у надзвичайно складних умовах, пов`язаних із повномасштабною збройною агресією російської федерації, бойовими діями на території Донецької області, пошкодженням і втратою енергетичних об`єктів, необхідністю проведення аварійних та відновлювальних робіт.

Не заперечується й суспільно важливе значення діяльності відповідача як оператора системи розподілу, від стабільної роботи якого залежить електропостачання населення, комунальних, медичних, промислових, оборонних та інших критично важливих об`єктів. Заява відповідача містить детальний опис таких обставин і наслідків пошкодження енергетичної інфраструктури.

Проте встановлення самого факту здійснення діяльності в зоні бойових дій не є достатнім для автоматичного відстрочення виконання будь-якого судового рішення, боржником за яким є відповідне підприємство.

До заяви мали бути надані докази того, що виконання саме цього рішення в присудженому розмірі спричинить зупинення чи істотне обмеження ліцензованої діяльності, унеможливить виплату заробітної плати, закупівлю матеріалів, проведення аварійних ремонтів або створить іншу конкретну загрозу функціонуванню системи розподілу.

Таких доказів матеріали справи не містять.

Зокрема, відповідач не надав розрахунку обов`язкових поточних витрат товариства, залишків коштів на всіх банківських рахунках, прогнозу руху грошових коштів, відомостей про співвідношення щомісячних надходжень і витрат, документально підтвердженої вартості невідкладних відновлювальних робіт та доказів того, що сплата присудженої суми створить дефіцит, який безпосередньо перешкоджатиме виконанню критично важливих функцій.

Посилання на цільовий характер використання коштів, отриманих у межах ліцензованої діяльності, також не доводить неможливості виконання рішення.

Відповідач не надав структури тарифу та інших документів, з яких можна було б установити, що всі кошти на його рахунках мають виключно спеціальне призначення, що товариство не має інших джерел надходжень або що виконання грошового зобов`язання перед оператором системи передачі суперечить установленим Регулятором напрямам використання коштів.

Більше того, зобов`язання перед позивачем виникло саме в межах господарської діяльності відповідача на ринку електричної енергії. Тому загальне посилання на тарифне регулювання не може саме по собі усувати або відкладати виконання зобов`язань, прийнятих товариством для здійснення цієї діяльності.

Наявність значної дебіторської заборгованості споживачів перед відповідачем може свідчити про ускладнення його поточної платоспроможності, однак не тотожна відсутності у товариства грошових коштів або майна, на яке може бути звернено стягнення.

За даними самого заявника, дебіторська заборгованість станом на 01.01.2026 становила 124 620 679,31 грн, а станом на 01.04.2026 - 141 215 951,35 грн. Водночас відповідач зазначав, що фінансові результати за 2025 рік свідчать про стабілізацію фінансового стану та отримання підприємством прибутку.

Таким чином, надані заявником відомості не підтверджують неплатоспроможності товариства, загрози його банкрутства чи відсутності коштів і майна. Навпаки, вони свідчать про продовження господарської діяльності, наявність значного обсягу активів у вигляді дебіторської заборгованості та позитивного фінансового результату.

Обмеження можливості примусового стягнення заборгованості з окремих державних вугледобувних підприємств також може враховуватися під час оцінки фінансового стану відповідача, але не доводить неможливості виконання рішення виключно за рахунок коштів, які в майбутньому можуть бути отримані від цих боржників.

Відповідач не надав доказів того, яку саме частину загальної дебіторської заборгованості становлять борги підприємств, щодо яких діють законодавчі обмеження примусового виконання, які суми фактично можуть бути стягнуті протягом запитуваного строку та коли вони надійдуть на рахунки товариства.

Не підтверджено і те, що після закінчення 12 місяців фінансове становище відповідача об`єктивно покращиться настільки, що рішення буде виконане. Заява не містить графіка надходження коштів, плану погашення присудженої суми, прогнозу стягнення дебіторської заборгованості або інших розрахунків, які обґрунтовували б потребу саме в максимальному строку відстрочення.

Саме лише припущення, що протягом року товариство зможе акумулювати необхідні кошти, не є достатнім доказом реальної можливості виконання рішення після завершення відстрочення.

Колегія суддів ураховує і розмір зобов`язання, виконання якого просить відстрочити відповідач.

Основна заборгованість у сумі 51 762 509,24 грн була повністю погашена відповідачем під час розгляду справи, у зв`язку із чим провадження в цій частині закрито. За рішенням суду першої інстанції фактичному виконанню підлягають 236 051,29 грн 3 % річних та 2 832,62 грн судового збору.

Таким чином, сума, яка підлягає виконанню, становить менше половини відсотка від розміру основного боргу, уже погашеного відповідачем.

Здатність товариства після відкриття провадження сплатити понад 51,7 млн грн, а також наведені ним відомості про отримання прибутку та стабілізацію фінансового стану не підтверджують об`єктивної неможливості сплатити присуджену суму 3 % річних і судового збору. Навпаки, зазначені обставини характеризують фінансову спроможність відповідача та спростовують твердження про необхідність відкладення виконання рішення на максимальний передбачений законом строк.

Колегія суддів також ураховує, що частина аргументів заявника про наслідки виконання рішення стосується стягнення основної заборгованості та інфляційних втрат. Водночас провадження у справі щодо основного боргу в сумі 51 762 509,24 грн закрито у зв`язку з його повним погашенням, а інфляційні втрати оскаржуваним рішенням не присуджувалися. Отже, наведені міркування не є індивідуалізованою оцінкою впливу виконання саме присуджених 236 051,29 грн трьох процентів річних та 2 832,62 грн судового збору на господарську діяльність відповідача і додатково не підтверджують наявності передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України підстав для відстрочення.

Посилання апелянта на відсутність відкритих виконавчих проваджень, у яких позивач був би стягувачем, і добровільне погашення основного боргу свідчить про певну добросовісність поведінки відповідача, однак не є обставиною, що ускладнює виконання цього рішення.

Належне виконання інших судових рішень або зобов`язань не надає боржнику права на відстрочення нового присудження і не замінює обов`язку довести конкретні перешкоди для його своєчасного виконання.

Необґрунтованим є й довід про те, що відкриття виконавчого провадження саме по собі дестабілізує роботу товариства.

Заходи примусового виконання застосовуються лише в разі невиконання боржником рішення добровільно. Тому можливі витрати, пов`язані з виконавчим провадженням, є наслідком обраної самим боржником поведінки, а не самостійною обставиною, що робить виконання рішення неможливим.

Крім того, твердження про неминуче блокування рахунків, припинення ремонтних робіт або інше істотне обмеження діяльності має припустимий характер і не підтверджене постановами виконавця, відомостями про накладення арештів чи розрахунками впливу присудженої суми на поточну діяльність підприємства.

Під час оцінки балансу інтересів сторін також не може залишатися поза увагою правовий статус позивача.

ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі та забезпечує функціонування об`єднаної енергетичної системи України. Отже, суспільно важливе значення має діяльність обох сторін, а тому посилання на статус відповідача як підприємства критичної інфраструктури не може бути безумовною підставою для перекладення на позивача негативних наслідків несвоєчасного виконання грошового зобов`язання.

Твердження відповідача про отримання позивачем державної чи міжнародної допомоги також не доводить відсутності в останнього законного інтересу у своєчасному отриманні присуджених коштів. Надання окремої фінансової допомоги не змінює обов`язковості судового рішення та не покладає на позивача обов`язку фактично кредитувати господарську діяльність відповідача шляхом відкладення виконання рішення.

Не може бути враховане на користь апелянта і твердження, що 3 % річних є для позивача «додатковим доходом».

За своєю правовою природою три проценти річних є встановленим законом наслідком прострочення грошового зобов`язання та способом компенсації кредитору втрат від позбавлення можливості користуватися належними йому коштами, а не необов`язковим платежем, виконання якого може бути відкладено лише через його додатковий характер.

Колегія суддів окремо зазначає, що максимальний однорічний строк, установлений частиною п`ятою статті 331 ГПК України, обчислюється з дня ухвалення судового рішення, а не з дня постановлення рішення апеляційним судом про надання відстрочення. Тому вимога про відстрочення виконання рішення на повні 12 місяців після завершення апеляційного перегляду не узгоджувалася б із установленою законом часовою межею.

Разом із тим колегія суддів погоджується з апелянтом у тому, що саме по собі існування воєнного стану на час укладення договору не виключає можливості врахування подальшого погіршення ситуації, посилення бойових дій або виникнення нових пошкоджень майна під час вирішення питання про відстрочення.

Однак навіть за умови врахування всіх наведених відповідачем обставин їх доказове підтвердження не дає підстав установити, що виконання присудження у відносно незначному порівняно з уже сплаченою сумою розмірі об`єктивно неможливе або істотно ускладнене.

У такий спосіб, хоча окремі формулювання суду першої інстанції щодо обізнаності відповідача з існуванням воєнного стану на момент укладення договору не є самодостатньою підставою для відмови у відстроченні, правильним є кінцевий висновок цього суду про недоведеність передбачених статтею 331 ГПК України підстав.

Надані відповідачем документи підтверджують складні умови здійснення ним господарської діяльності, але не доводять неможливості своєчасно сплатити 236 051,29 грн 3 % річних та 2 832,62 грн судового збору, а також не підтверджують, що через 12 місяців виникнуть конкретні фінансові джерела для виконання рішення.

За таких обставин надання відстрочення на максимальний строк порушувало б принципи співмірності та пропорційності, невиправдано обмежувало б право позивача на своєчасне виконання судового рішення та фактично покладало б на нього ризики господарської діяльності відповідача.

Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про відмову в задоволенні заяви ТОВ «ДТЕК Високовольтні мережі» щодо відстрочення виконання рішення на 12 місяців.

Колегія суддів враховує, що окремі формулювання рішення суду першої інстанції, зокрема щодо ненадання відповідачем контррозрахунку та щодо обізнаності відповідача з існуванням воєнного стану на момент укладення договору, є неточними або недостатньо повними. Проте під час апеляційного перегляду відповідні доводи, розрахунки та докази перевірено безпосередньо, а зазначені недоліки мотивування не призвели до неправильного вирішення справи.

Допущена місцевим господарським судом неточність щодо контррозрахунку не позбавила відповідача можливості реалізувати процесуальні права. Суд апеляційної інстанції надав самостійну оцінку правовій природі планових платежів, усім шести рахункам, строкам їх доставлення, підписаним актам, розрахунку позивача та запереченням відповідача.

Передбачених частиною третьою статті 277 ГПК України обов`язкових підстав для скасування рішення не встановлено. Інші міркування апелянта є похідними від уже оцінених доводів щодо відсутності грошового зобов`язання з оплати планової вартості послуги, неправильного тлумачення договору, неврахування висновків Верховного Суду та наявності підстав для відстрочення виконання рішення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в їх сукупності не спростовують правильного по суті висновку суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення оспорюваних 72 798,42 грн 3 % річних та про недоведеність підстав для відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 ГПК України за результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив його з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини, які мають значення для вирішення спору, надав належну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3 % річних, у тому числі оспорюваної апелянтом суми 72 798,42 грн.

Правильним є також висновок місцевого господарського суду про недоведеність передбачених статтею 331 ГПК України підстав для відстрочення виконання рішення суду на 12 місяців.

Окремі неточності, допущені судом першої інстанції в мотивувальній частині рішення, зокрема щодо ненадання відповідачем контррозрахунку та оцінки обізнаності відповідача з обставинами воєнного стану, не вплинули на правильність вирішення спору по суті та не призвели до ухвалення незаконного судового рішення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених судом першої інстанції обставин, не підтверджують неправильного застосування норм матеріального права та не свідчать про порушення норм процесуального права, яке відповідно до статті 277 ГПК України могло б бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Інші міркування апелянта не впливають на наведені висновки колегії суддів, оскільки є похідними від уже відхилених тверджень щодо відсутності прострочення планових платежів, неправильного тлумачення умов договору та наявності підстав для відстрочення виконання рішення.

З огляду на викладене апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/4556/25 підлягає залишенню без змін.

Судові витрати.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати розподіляються залежно від результатів розгляду спору, а в постанові суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи.

Оскільки апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» залишається без задоволення, витрати зі сплати судового збору за її подання покладаються на апелянта та відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.

Керуючись статтями 129, 269, пунктом 1 частини першої статті 275, статтями 276, 282–284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ДТЕК Високовольтні мережі» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 в оскаржуваній частині у справі № 904/4556/25 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.05.2026 у справі № 904/4556/25 залишити без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статті 288 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2026.

Головуючий суддя Л.В. Андрейчук

Суддя С.В. Вінніков

Суддя Г.В. Левшина