Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №922/4747/25 — Східний апеляційний господарський суд

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Харків Справа № 922/4747/25

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В.

за участі секретаря судового засідання Садонцевої Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" (вх.№ 627 Х/2) на рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2026 (прийняте у приміщенні Господарського суду Харківської області суддею Погореловою О.В., повне рішення підписано 09.03.2026) у справі №922/4747/25

за позовом Керівника Берестинської окружної прокуратури, м. Берестин, Харківська область, в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради, с.Кегичівка, Берестинський район, Харківська область,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро", с.Слобожанське, Берестинський район, Харківська область,

про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2025 року керівник Берестинської окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Харківської області в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Харківської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 829 658,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує на використання відповідачем земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 за адресою: вул. Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області без укладення договору оренди землі.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 26.02.2026 у справі №922/4747/25 позов задоволено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" на користь Кегичівської селищної ради безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати в сумі 829 658,44 грн.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" на користь Харківської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 9 955,90 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим, що нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України. Розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем на підставі витягу №НВ-6301313742025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6323155600:01:010:073. Судом врахована правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 29.05.2020 у справі №922/2843/19, відповідно до якої чинне земельне законодавство, в тому числі стаття 20 Закону України "Про оцінку земель", не містить обґрунтування обов`язковості надання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за кожен календарний рік упродовж спірного періоду, а лише зазначає про необхідність фіксування нормативної грошової оцінки окремої земельної ділянки у відповідному витязі; витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки формуються за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі актуальних відомостей про земельні ділянки, внесених до Державного земельного кадастру, а формування витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки здійснюється автоматично в режимі "реального часу", тобто на час звернення заявників, у зв`язку з чим програмним забезпеченням і чинним законодавством не передбачено формування вказаних витягів на певну дату, яка вже минула. Водночас, суд вказав, що жодні докази, які б свідчили про зміну нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення, в матеріалах справи відсутні та відповідачем по справі не надавалися, в зв`язку з чим суд дійшов висновку, що витяг №НВ-6301313742025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025 може бути використаний при проведенні розрахунку безпідставно збережених коштів зі сплати орендної плати за період з 06.08.2024 по 06.12.2025, як належний та допустимий доказ. Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого розмір орендної плати, за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, розташованої у с. Слобожанське, вул. Шкільна, 11 становить: з 06.08.2024 по 31.12.2024 - 251 138,24 грн, з 01.01.2025 по 06.12.2025 - 578 520,20 грн, загальна сума коштів у розмірі орендної плати за період з 06.08.2024 по 06.12.2025 становить 829 658,44 грн, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та правильність.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2026 у справі № 922/4747/25 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову керівника Берестинської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради Харківської області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 829 658,44 грн відмовити повністю; судові витрати по справі покласти на прокурора та позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на наступне:

- суд першої інстанції, посилаючись на п. 4 резолютивної частини Рішення КСУ (про незворотність у часі), формально визнав повноваження прокурора у даній справі. Проте суд не врахував, що Кегичівська селищна рада є дієздатним органом місцевого самоврядування, який має власну юридичну службу та бюджет. Відмова селищної ради від подання позову (що прямо підтверджується листами № 04-09/3648 від 30.10.2025 та № 04-09/4184 від 15.12.2025) є її свідомим рішенням, а не «бездіяльністю»;

- у даній справі проект землеустрою Кегичівською селищною радою не затверджений, рішення про передачу земельної ділянки в оренду не прийнято, договір оренди не укладений, право власності Кегичівської селищної ради на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване. Спірна земельна ділянка пройшла лише перший етап з трьох необхідних, що унеможливлює її використання як повноцінного об`єкта цивільних прав, зокрема використання її площі, меж, координат для обґрунтування стягуваної суми;

- в матеріалах справи знаходяться два витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки (далі – НГО) спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073: 1) витяг № НВ-9948081782024 від 11.09.2024 (наданий відповідачем разом із відзивом на позовну заяву), згідно з яким НГО земельної ділянки становить 148 858,87 грн; 2) витяг № НВ-6301313742025 від 07.07.2025 (наданий позивачем), згідно з яким НГО тієї ж земельної ділянки становить 5 175 491,44 грн. Різниця між двома витягами щодо однієї й тієї ж земельної ділянки становить понад 34 рази (5 175 491,44 грн проти 148 858,87 грн). Ці обставини, на думку апелянта, свідчить про суттєву зміну показників НГО протягом спірного періоду, що повністю спростовує висновок суду першої інстанції про те, що «жодні докази, які б свідчили про зміну нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення, в матеріалах справи відсутні та відповідачем по справі не надавалися».

22.05.2026 до суду від Берестинської окружної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№5748), в якому остання проти апеляційної скарги заперечує, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін, посилаючись на те, що спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер, що підтверджується відповідним витягом з Державного земельного кадастру, на неї сформовано Поземельну книгу та розроблено проект землеустрою, копії яких додано до позовної заяви. Кегичівська селищна рада, діючи у відповідності з вимогами ст.186 Земельного кодексу України, планувала затвердити на пленарному засіданні (з урахуванням клопотання ТОВ «Слобожанське-Агро» №318 від 08.10.2024) проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, проте через недобросовісну поведінку відповідача, який своїм листом №330 від 18.10.2024 попросив залишити своє попереднє клопотання без розгляду, вказане питання на розгляд сесії не виносилося. Кегичівська селищна рада жодним чином не ухилялася від затвердження проекту землеустрою спірної земельної ділянки, а вказана ситуація являється наслідком виключно недобросовісної поведінки ТОВ «Слобожанське-Агро». Принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто, всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України. Отже, Кегичівська селищна рада в силу закону наділена правом власності на спірну земельну ділянку, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту – селища Слобожанське Беретинського району Харківської області, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї. Розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем на підставі витягу №НВ-6301313742025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:073, який судом визнано належним та допустимим доказом. Жодні докази, які б свідчили про зміну нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки за період стягнення, в матеріалах справи відсутні та відповідачем по справі не надавалися. Зазначає, що для отримання вказаного витягу спеціалістом із земельних питань Кегичівської селищної ради Трояном В.Л. 07.07.2025 до Державного земельного кадастру подавалася електронна заява №ЗВ-9975842732025, в якій зазначена категорія спірної земельної ділянки як землі населених пунктів, що відповідає дійсності, оскільки вона розташована по вул. Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області. Підтвердженням обізнаності відповідача про розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту свідчать і наявні в матеріалах справи копії документів, поданих ТОВ «Слобожанське-Агро» до Кегичівської селищної ради, а саме: клопотання про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою від 09.04.2024, клопотання про затвердження проекту землеустрою від 08.10.2024, клопотання від 18.10.2024, в яких зазначається, що земельна ділянка з кадастровим номером 6323155600:01:010:073 знаходиться в межах населеного пункту. Проте, для отримання витягу № НВ-9948081782024 від 11.09.2024 ТОВ «Слобожанське-Агро» подано до Державного земельного кадастру електронну заяву, в якій категорія спірної земельної ділянки зазначена як розташована за межами населених пунктів, що суперечить матеріалам та фактичним обставинам справи. Саме різницею в місці знаходження земельної ділянки (в межах чи за межами населеного пункту), зазначеною у заявах сторін, і пояснюється різний розмір НГО. Також, звертає увагу суду на той факт, що за заявою ТОВ «Слобожанське-Агро» від 03.02.2025, в якій ним правильно зазначено місце знаходження земельної ділянки в межами населених пунктів, сформовано ще один витяг - №НВ-6300347422025 від 07.02.2025, в якому нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки також зазначена у розмірі 5175491,44 грн, як, власне і у витягу №НВ-6301313742025, який використовувався Кегичівською селищною радою для розрахунку розміру безпідставно збережених коштів. Таким чином, ще до відкриття провадження у справі відповідач був обізнаний про розташування спірної земельної ділянки в межах населеного пункту та про її НГО, проте наразі, діючи недобросовісно, намагається ввести суд в оману, надаючи недостовірні докази. Також просить визнати поважними причини пропуску строку для подання доказів у встановлений законом строк та поновити його; долучити до матеріалів справи №922/4747/25 додані до відзиву на апеляційну скаргу документи та врахувати їх при розгляді.

До клопотання додано копії заяв про проведення нормативно грошової оцінки земельної ділянки: ЗВ-9948352202024 від 11.09.2024, ЗВ-9924332332025 від 03.02.2025, ЗВ-9975842732025 від 07.07.2025 та витягів із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок: № НВ-9948081782024 від 11.09.2024, №НВ-6300347422025 від 07.02.2025, №НВ-6300347422025.

27.05.2026 до суду від Кегичівської селищної ради надійшла заява про проведення судового засідання за відсутності учасника справи (вх.№5920), в якій позивач зазначає, що позовні вимоги прокурора підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.06.2026 суд задовольнив клопотання керівника Берестинської окружної прокуратури про долучення до матеріалів справи №922/4747/25 долучених до відзиву на апеляційну скаргу документів та запропонував відповідачу у строк до 13.07.2026 надати письмові пояснення з приводу документів прийнятих до розгляду судом апеляційної інстанції.

Відповідачем письмові пояснення з приводу документів прийнятих до розгляду судом апеляційної інстанції надано не було.

Відповідно до розпорядження Східного апеляційного господарського суду щодо повторного автоматизованого розподілу справи та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 у зв`язку з відпусткою судді Демідової П.В., яка входила до складу колегії суддів, для розгляду справи №922/4747/25 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Лакіза В.В., суддя Тарасова І.В.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив суд її задовольнити.

Прокурор у судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечувала, просила суд у її задоволенні відмовити.

Позивач у судове засідання не прибув, про час та місце слухання справи був повідомлений належним чином ухвалою суду від 18.06.2026.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 22.01.2020 на підставі двох договорів купівлі-продажу нерухомого майна ТОВ "Слобожанське-Агро" придбало у ТОВ "Цукорпром" ряд об`єктів нерухомості, розташованих в селищі Слобожанське колишнього Кегичівського (наразі Берестинського) району Харківської області, в т.ч і по вул. Шкільна,11, загальною площею 5731,9 кв.м, а саме: кузня площею 60,5 кв.м, майстерня (стара) площею 3027,8 кв.м, майстерня (нова) площею 1316,3 кв.м, склад (мехзапчастин) площею 1076,4 кв.м, пилорама площею 196,5 кв.м, дизельна площею 54,4 кв.м.

В цей же день дані про реєстрацію права власності ТОВ "Слобожанське-Агро" на вищезазначені об`єкти нерухомості внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Як зазначено в позові, у період з 22.01.2020 до 06.08.2024 для обслуговування вищезазначених об`єктів нерухомості ТОВ "Слобожанське-Агро" використовувало земельну ділянку, яка фактично не була сформована та не мала кадастрового номеру.

09.04.2024 ТОВ "Слобожанське-Агро" звернулося до Кегичівської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою на земельну ділянку, розташовану по вул.Шкільна,11 в селищі Слобожанське Красноградського району Харківської області, для обслуговування господарських будівель і споруд кузні, майстерні (старої), майстерні (нової), складу (мехзапчастин), пилорами, дизельної орієнтовною площею 3,8356 га для подальшого надання в оренду. До вказаного клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування та розмір земельної ділянки, копії правовстановлюючих документів на об`єкти нерухомості, що розміщені на вказаній земельній ділянці, копії правовстановлюючих документів ТОВ “Слобожанське-Агро”.

За результатами розгляду вказаного клопотання, 07.06.2024 рішенням Кегичівської селищної ради №8570 надано ТОВ “Слобожанське-Агро” дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 3,8356 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності, розташованої по вул.Шкільна, 11, селище Слобожанське Красноградського району Харківської області, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з подальшою передачею в оренду.

08.10.2024 ТОВ “Слобожанське-Агро” звернулося до Кегичівської селищної ради з клопотанням про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (несільськогосподарські угіддя-землі під господарськими будівлями і дворами) з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташованої по вул.Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Красноградського району Харківської області, та надання вищезгаданої земельної ділянки в оренду строком на 49 років. До вказаного клопотання додано: копію проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, копію витягу з ДЗК на земельну ділянку з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073; копію витягу із документації про нормативну грошову оцінку вказаної земельної ділянки.

Проте, як зазначено в позові, вже 18.10.2024 ТОВ "Слобожанське-Агро" звернулося до Кегичівської селищної ради з клопотанням про залишення без розгляду клопотання №318 від 08.10.2024 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (несільськогосподарські угіддя-землі під господарськими будівлями і дворами) з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташованої по вул.Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Красноградського району Харківської області, до моменту розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земель селища Слобожанське Красноградського району Харківської області. У зв`язку з викладеним, договір оренди вищезазначеної земельної ділянки між Кегичівською селищною радою та ТОВ "Слобожанське-Агро" так і не укладений.

Як зазначає прокурор, згідно витягу з Державного земельного кадастру лише 06.08.2024 в ДЗК зареєстровано відомості про земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташовану по вул.Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області із зазначенням категорії земель – землі сільськогосподарського призначення та виду цільового призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01).

Таким чином, як вказує прокурор, ТОВ "Слобожанське-Агро", починаючи з 06.08.2024 і по 06.12.2025 використовує земельну ділянку з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташовану по вул.Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області без будь-яких правовстановлюючих документів, у зв`язку з чим безпідставно збережені кошти за користування вказаною земельною ділянкою повинні бути стягнуті на користь Кегичівської селищної ради у судовому порядку.

Відповідно до витягу №НВ-6301313742025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 нормативна грошова оцінка земельної ділянки складає 5 175 491,44 грн.

Відповідно до розрахунку Кегичівської селищної ради розмір безпідставно збережених ТОВ "Слобожанське-Агро" коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 обрахований з урахуванням наступних складових: нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнтів індексації, ставки річної орендної плати – 12 %, затвердженої рішенням Кегичівської селищної ради №8141 від 20.12.2023 "Про встановлення розміру орендної плати за земельні ділянки комунальної власності Кегичівської селищної ради", кількості днів, упродовж яких використовувалася земельна ділянка без правовстановлюючих документів.

Згідно до вказаної методики розмір безпідставно збережених коштів за період з 06.08.2024 по 06.08.2025 становив 622 071,78 грн.

Як зазначено в позові, в подальшому, у зв`язку із виниклою потребою в отриманні додаткових документів, необхідних для обґрунтування позовних вимог, період несплати ТОВ "Слобожанське-Агро" коштів за використання спірної земельної ділянки збільшився на чотири місяці і відповідно до розрахунку безпідставно збережених коштів за фактичне користування земельною ділянкою без оформлення правовстановлюючого документу, доданого Кегичівською селищною радою до листа від 15.12.2025 за №04-09/4184, розмір безпідставно збережених коштів збільшився на 207 586,66 грн.

Таким чином, за період з 06.08.2024 по 06.12.2025 розмір безпідставно збережених ТОВ "Слобожанське-Агро" коштів за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, становить 829 658,44 грн.

Отже, прокурор вказує, що ТОВ "Слобожанське-Агро" будучи власником нежитлових будівель, за період з 06.08.2024 по 06.12.2025 належним чином не оформлено речові права щодо спірної земельної ділянки та за користування земельною ділянкою не вносилася плата у встановленому законодавчими актами розмірі.

Вказаний факт підтверджується довідками про зведені надходження земельного податку від суб`єктів господарювання за період з серпня 2024 року та по цей час, наданими Кегичівською селищною радою.

Крім того, факт невнесення плати за вказану земельну ділянку підтверджується листом ГУ ДПС у Харківській області від 12.11.2015 № 23652/5/20-20-04-13-05, відповідно до якого земельна ділянка з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 не включена ТОВ "Слобожанське-Агро" до податкових декларацій з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за 2024-2025 роки.

Таким чином, за твердженням прокурора, ТОВ "Слобожанське-Агро" зберігало кошти, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, тим самим збільшуючи вартість власного майна, внаслідок чого Кегичівська селищна рада (позивач) втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме коштів у розмірі орендної плати відповідачем за рахунок позивача.

Берестинською окружною прокуратурою на адресу Кегичівської селищної ради в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» направлено лист №59/2-3912вих-25 від 06.10.2025, в якому прокуратура просила повідомити про вжиті Кегичівською селищною радою заходи щодо захисту порушених інтересів та стягнення безпідставно збережених коштів.

У відповідь Кегичівська селищна рада листом №04-09/3648 від 30.10.2025 зазначила, що заходи щодо стягнення безпідставно збережених коштів з ТОВ "Слобожанське-Агро" не вживалися та вживатися на плануються.

Берестинською окружною прокуратурою до Кегичівської селищної ради повторно направлено лист №59/2-4756вих-25 від 09.12.2025 аналогічного змісту.

У відповідь Кегичівська селищна рада листом №04-09/4184 від 15.12.2025 повідомила, що заходи щодо судового захисту інтересів держави зі спірного питання не вживались та вживатись не плануються. Одночасно повідомила, що розмір безпідставно збережених коштів ТОВ "Слобожанське-Агро" за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 за період з 06.08.2024 по 06.12.2025 становить 829 658,44 грн.

Берестинською окружною прокуратурою до Кегичівської селищної ради направлено лист №59/2-4958вих-25 від 25.12.2025, в якому останню повідомлено, що у грудні 2025 року Берестинською окружною прокуратурою Харківської обласної прокуратури планується пред`явити до Господарського суду Харківської області позовну заяву в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради до ТОВ "Слобожанське-Агро" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі 829 658,44 грн за використання земельної ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення, розташованої по вул.Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Кегичівської селищної ради, з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 площею 3,6830 га.

Вказані обставини, на думку прокурора, свідчать про порушення прав та охоронюваних законом інтересів держави і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв`язку з чим прокурор звернувся до суду з цим позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що суд першої інстанції, посилаючись на п.4 резолютивної частини рішення КСУ (про незворотність у часі), формально визнав повноваження прокурора у даній справі. Проте суд не врахував, що Кегичівська селищна рада є дієздатним органом місцевого самоврядування, який має власну юридичну службу та бюджет. Відмова селищної ради від подання позову (що прямо підтверджується листами № 04-09/3648 від 30.10.2025 та № 04-09/4184 від 15.12.2025) є її свідомим рішенням, а не «бездіяльністю».

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" на прокуратуру покладаються, зокрема, функції представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначеним цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

За приписами частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Згідно з частиною четвертою статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до абзацу другого частини п`ятої статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2358/18 на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Частини третя та четверта статті 23 Закону України "Про прокуратуру", серед іншого, встановлюють умови, за яких прокурор може виконувати субсидіарну роль із захисту інтересів держави за наявності органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах).

Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред`явленням позову спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.

Отже, процесуальний статус прокурора у справі залежить від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18).

Таким чином, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини третя, четверта 3, 4 статті 53 ГПК України, частина третя статті 23 Закону України "Про прокуратуру").

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно з ч.1 ст. 10 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до приписів ч. 5 ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Згідно зі ст. 26, 33 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” та ст. 12 Земельного кодексу України до компетенції сільських, селищних, міських рад, та їх виконавчих органів належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, зокрема, розпорядження землями територіальних громад, здійснення контролю за додержанням земельного та природоохоронного законодавства, використанням і охоронною земель, вирішення земельних спорів та інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

У ч.5 ст. 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

При цьому, враховуючи вимоги ст. 19 Конституції України, територіальна громада Кегичівської ОТГ, як власник спірної земельної ділянки, делегує Кегичівській селищній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.

Тобто, воля територіальної громади, як власника. може виражатися лише в таких діях органу місцевого самоврядування, які відповідають вимогам законодавства та інтересам територіальної громади.

Місцеве самоврядування є способом реалізації народом належної йому влади, яка діє на принципах (засадах) державної підтримки та гарантування державою місцевого самоврядування (ст. 4 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Згідно з положеннями ст. 142 Конституції України державною гарантією місцевого самоврядування є участь держави у формуванні дохідної частини його бюджетів та компенсація у необхідних випадках витрат місцевого самоврядування. Держава фінансово підтримує місцеве самоврядування, бере участь у формуванні доходів місцевих бюджетів, здійснює контроль за законним, доцільним, економним, ефективним витрачанням коштів та належним їх обліком. Вона гарантує органам місцевого самоврядування доходну базу, достатню для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб. (ст. 62 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”)

Відповідно до положень ст. 16 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є, зокрема, доходи місцевих бюджетів. Доходи місцевих бюджетів формуються за рахунок власних, визначених законом, джерел та закріплених у встановленому законом порядку загальнодержавних податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Склад доходів місцевих бюджетів визначається Бюджетним кодексом України та законом про Державний бюджет України (ст. 63 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Згідно зі ст.ст. 10, 265 Податкового кодексу України плата за землю є місцевим податком.

Місцеві бюджети мають бути достатніми для забезпечення виконання органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб. Повноваження на здійснення витрат місцевого бюджету мають відповідати обсягу надходжень місцевого бюджету. У разі, коли вичерпано можливості збалансування місцевих бюджетів і при цьому не забезпечується покриття видатків, необхідних для здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм законом повноважень на забезпечення населення послугами не нижче рівня мінімальних соціальних потреб, держава забезпечує збалансування місцевих бюджетів шляхом передачі необхідних коштів до відповідних місцевих бюджетів у вигляді дотацій та субвенцій відповідно до закону (ст. 66 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”).

Недоотримання коштів у розмірі суми орендної плати суттєво ослаблює дохідну частину місцевого бюджету та може призвести до неможливості покриття щомісячних (постійних) видатків місцевого бюджету і, як наслідок, до необхідності державного забезпечення збалансування місцевого бюджету.

Таким чином, місцеві інтереси знаходяться у тісному зв`язку із загальнодержавними, а місцеве самоврядування і державне буття суспільства характеризуються взаємозалежністю та взаємодоповненням. Як наслідок, у разі порушення економічних (матеріальних) інтересів місцевого самоврядування, порушуються й інтереси держави в цілому. Фактом неотримання коштів від орендної плати за спірні земельні ділянки місцевим бюджетом порушуються визначальні матеріальні потреби суспільства, Кегичівської територіальної громади, як носія єдиного джерела влади в Україні, тобто порушуються інтереси держави в цілому, оскільки ослаблюються економічні основи місцевого самоврядування, що призводить до неможливості забезпечення виконання відповідних програм розвитку.

У позовній заяві, прокурор вказав, що Берестинською окружною прокуратурою на адресу Кегичівської селищної ради в порядку ст. 23 Закону України “Про прокуратуру” направлено лист №59/2-3912вих-25 від 06.10.2025, в якому прокуратура просила повідомити про вжиті Кегичівською селищною радою заходи щодо захисту порушених інтересів та стягнення безпідставно збережених коштів.

У відповідь Кегичівська селищна рада листом №04-09/3648 від 30.10.2025 зазначила, що заходи щодо стягнення безпідставно збережених коштів з ТОВ "Слобожанське-Агро" не вживалися та вживатися на плануються.

Берестинською окружною прокуратурою до Кегичівської селищної ради повторно направлено лист №59/2-4756вих-25 від 09.12.2025 аналогічного змісту.

У відповідь Кегичівська селищна рада листом №04-09/4184 від 15.12.2025 повідомила, що заходи щодо судового захисту інтересів держави зі спірного питання не вживались та вживатись не плануються. Одночасно повідомила, що розмір безпідставно збережених коштів ТОВ "Слобожанське-Агро" за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073 за період з 06.08.2024 по 06.12.2025 становить 829 658,44 грн.

Як вказує прокурор, в діях Кегичівської селищної ради намір вжиття заходів в даній ситуації щодо захисту інтересів держави в судовому порядку не простежується. Вказане, у даному випадку, розцінюється прокурором як бездіяльність уповноваженого органу, що є підставою для вжиття окружною прокуратурою заходів представницького характеру для захисту порушених інтересів держави прокуратурою шляхом представництва в суді, зокрема звернення до суду з позовною заявою в інтересах держави в особі Кегичівської селищної ради до ТОВ "Слобожанське-Агро" з приводу стягнення до бюджету безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташованої по вул.Шкільна,11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області, без будь-яких правовстановлюючих документів.

Крім того, прокурором також обґрунтовано виключність випадку для звернення до суду. У даному випадку виключність випадку підтверджується використанням відповідачем упродовж тривалого часу спірної земельної ділянки без будь-який правовстановлюючих документів та без перерахування жодних коштів до місцевого бюджету.

Крім того, тривалість безоплатного використання спірної земельної ділянки та значний розмір недоотриманих коштів свідчать, що, окрім прокурора, вживати заходи представницького характеру жоден державний орган чи Кегичівська селищна рада не планує.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що суд першої інстанції, посилаючись на п.4 резолютивної частини рішення КСУ (про незворотність у часі), формально визнав повноваження прокурора у даній справі, з огляду на те, що рішенням Конституційного Суду України від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 у справі за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю „Рейнір Бізнес Груп“ щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону України „Про прокуратуру“ від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді), зокрема, ухвалено, що окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року. Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Крім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2025 у справі № 344/12305/18 зазначила, що рішенням від 03 грудня 2025 року № 6-р(ІІ)/2025 Конституційний Суд України ухвалив визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами втім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження. Однак відповідно до пункту 4 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру” від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Таким чином, позовна заява у даній справі пред`явлена прокурором з дотриманням чинного наразі законодавства.

Вищезазначене в цілому, на думку колегії суддів, є достатньою підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом пред`явлення позову.

Колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що у даній справі проект землеустрою Кегичівською селищною радою не затверджений, рішення про передачу земельної ділянки в оренду не прийнято, договір оренди не укладений, право власності Кегичівської селищної ради на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване, з огляду на наступне.

Згідно із частиною 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

За змістом частини 2 статті 60 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (у редакції, чинній на 21.05.1997) підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

У пункті 10 прикінцевих та перехідних положень Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що з набранням чинності цим Законом майно, яке до прийняття Конституції України у встановленому законодавством порядку передане державою до комунальної власності адміністративно-територіальних одиниць та набуте ними на інших законних підставах, крім майна, що відчужене у встановленому законом порядку, є комунальною власністю відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст. Майно, передане до комунальної власності областей і районів, а також набуте на інших законних підставах, є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст, управління яким відповідно до Конституції України здійснюють районні і обласні ради або уповноважені ними органи. Відчуження зазначеного майна здійснюється лише за рішенням власника або уповноваженого ним органу. За пропозицією сільських, селищних, міських рад районні, обласні ради повинні приймати рішення про передачу до комунальної власності відповідних територіальних громад окремих об`єктів, спільної власності територіальних громад, які знаходяться на їх території і задовольняють колективні потреби виключно цих територіальних громад.

Із уведенням у дію 01.01.2002 нового Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності, про що зазначено у частині 2 статті 83 Земельного кодексу України.

Отже, принцип розмежування земель державної і комунальної власності відображено у положеннях Земельного кодексу України, який, зокрема, полягає у визнанні пріоритету належності земель у межах населеного пункту відповідній територіальній громаді. Тобто всі землі у межах населеного пункту вважаються такими, що із 01.01.2002 перебувають у комунальній власності, крім земель, належність яких державі або приватним власникам зафіксована у Земельному кодексі України.

Законом України від 05.02.2004 № 1457-IV "Про розмежування земель державної та комунальної власності" (втратив чинність 01.01.2013, підстава - Закон № 5245-VI) було визначено правові засади розмежування земель державної та комунальної власності і повноваження органів державної влади та органів місцевого самоврядування щодо регулювання земельних відносин з метою створення умов для реалізації ними конституційних прав власності на землю, забезпечення національного суверенітету, розвитку матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування.

У статті 5 цього Закону було наголошено, що суб`єктами права власності на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Водночас при розмежуванні земель державної та комунальної власності до земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст передаються: усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки за межами населених пунктів, на яких розташовані об`єкти комунальної власності; землі запасу, які раніше були передані територіальним громадам сіл, селищ, міст відповідно до законодавства України; земельні ділянки, на яких розміщені об`єкти нерухомого майна, що є спільною власністю територіальної громади та держави (стаття 7 Закону України "Про розмежування земель державної та комунальної власності").

Із 01.01.2013 набув чинності Закон № 5245-VI, за змістом пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" якого з дня набрання чинності цим Законом землями комунальної власності відповідних територіальних громад вважаються:

а) земельні ділянки:

на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності відповідної територіальної громади;

які перебувають у постійному користуванні органів місцевого самоврядування, комунальних підприємств, установ, організацій;

б) всі інші землі, розташовані в межах відповідних населених пунктів, крім земельних ділянок приватної власності та земельних ділянок, зазначених у підпунктах "а" і "б" пункту 4 цього розділу.

Згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація права держави чи територіальної громади на земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється на підставі заяви органів, які згідно зі статтею 122 Земельного кодексу України передають земельні ділянки у власність або у користування, до якої додається витяг з Державного земельного кадастру про відповідну земельну ділянку.

Як передбачено у пункті 6 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, "у разі якщо відомості про земельні ділянки, зазначені у пунктах 3 і 4 цього розділу, не внесені до Державного реєстру земель, надання дозволу на розроблення документації із землеустрою, що є підставою для державної реєстрації таких земельних ділянок, а також її затвердження здійснюються: у межах населених пунктів - сільськими, селищними, міськими радами; за межами населених пунктів - органами виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють розпорядження такими земельними ділянками".

За змістом пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI державна реєстрація речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності, зазначених у пунктах 3 і 4 цього розділу, здійснюється в порядку, встановленому законом.

Отже, беручи до уваги наведені положення Конституції України, Земельного кодексу України і пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI, Кегичівська селищна рада є власником спірної земельної ділянки, оскільки ця ділянка розташована в межах населеного пункту- селища Слобожанське Берестинського району Харківської області, а відсутність державної реєстрації речового права не впливає на обставини виникнення права комунальної власності на неї.

Цьому висновку відповідає також положення пункту 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI: "державна реєстрація речових прав на земельні ділянки … здійснюється в порядку, встановленому законом", що з урахуванням змісту пункту 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VI лише визначає порядок державної реєстрації права, однак не змінює моменту, з якого земля вважається комунальною власністю відповідних територіальних громад в силу закону.

Правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, Кегичівська селищна рада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01.01.2002 у дію нового Земельного кодексу України. При цьому за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 5245-VІ державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01.01.2013. Подібну за змістом правову позицію Верховний Суд виклав у постанові від 12.05.2020 у справі № 911/488/18. Водночас відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01.01.2013 не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Наведене повністю спростовує твердження скаржника про те, що право комунальної власності на конкретну земельну ділянку в межах населеного пункту виникає з моменту державної реєстрації цього речового права.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у cправі № 922/2060/20 зазначив, що у статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" наведено дефініцію поняття "державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", згідно з якою державна реєстрація - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Державна реєстрація є не підставою набуття права власності, а лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, і ототожнювати факт набуття права власності із фактом його державної реєстрації не можна. Досліджуючи обставини наявності в особи права власності, насамперед необхідно з`ясувати підстави, з яких особа набула такого права, оскільки факт реєстрації права власності є лише елементом юридичного складу, що зумовлює визнання права власності, а не підставою набуття цього права. Сама по собі реєстрація права не є підставою виникнення права власності, оскільки такої підстави закон не передбачає. Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 917/553/17.

Крім цього, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20 акцентував увагу на тому, що у разі виникнення спору щодо приналежності земельної ділянки в межах населеного пункту до комунальної власності або відповідних доводів особи, яка заперечує це, судам слід виходити з того, що за умов правового регулювання статті 83 Земельного кодексу України право власності територіальної громади (комунальної власності) на земельні ділянки в межах населених пунктів є спростовною презумпцією.

Обов`язок щодо спростування цієї презумпції належними, допустимими та достовірними доказами покладається саме на ту особу, яка її заперечує, а оцінка таких доказів здійснюється судами з урахуванням вимог статті 86 ГПК України. При цьому для особи, яка заперечує цю обставину, не достатньо лише послатися на те, що спірна земельна ділянка не є комунальною власністю, переклавши тягар доведення на орган місцевого самоврядування (у цій справі Кегичівська селищна рада), а необхідно саме спростувати зазначену презумпцію.

Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, відповідно до якої принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (див. постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18 ). Більш того, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Ураховуючи те, що у спірних правовідносинах з уведенням у дію нового Земельного кодексу України Кегичівська селищна рада, безспірно, є власником земельної ділянки, кадастровий номер 6323155600:01:010:0073, розташованої по вул.Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області, як власник цієї земельної ділянки, позивач має повноваження на захист свого права на землю (спірну земельну ділянку), тобто цивільного права, у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05 серпня 2022 року у справі № 922/2060/20.

Крім того, згідно витягу з Державного земельного кадастру від 06.08.2024 в Державному земельному кадастрі зареєстровано відомості про земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташовану по вул.Шкільна,11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області із зазначенням категорії земель – землі сільськогосподарського призначення та виду цільового призначення – для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01).

Відповідно до ч.1,4 ст.79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Таким чином, відомості про спірну земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера, з огляду на що вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.

Стосовно твердження апелянта про те, що в матеріалах справи знаходяться два витяги з технічної документації з нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073: 1) витяг № НВ-9948081782024 від 11.09.2024 (наданий відповідачем разом із відзивом на позовну заяву), згідно з яким НГО земельної ділянки становить 148 858,87 грн; 2) витяг № НВ-6301313742025 від 07.07.2025 (наданий позивачем), згідно з яким НГО тієї ж земельної ділянки становить 5 175 491,44 грн, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 289.1, 289.2 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка сільськогосподарських угідь, земель населених пунктів та інших земель несільськогосподарського призначення за станом на 1 січня поточного року, що визначається за певною формулою.

Отже, нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 ПК України.

Відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель" за результатами бонітування ґрунтів та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Згідно з положеннями частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, результатом нормативної грошової оцінки конкретної земельної ділянки є технічна документація на неї, а надання витягу з технічної документації -є послугою компетентного органу, який веде відповідний облік згідно з Порядком ведення Державного земельного кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 № 1051 (далі - Порядок № 1051).

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки - це роздруковані за допомогою програмного забезпечення актуальні дані про земельну ділянку, які є у Державному земельному кадастрі та технічній документації з нормативної грошової оцінки земель станом на певну дату. Витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Отже, технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України "Про оцінку земель", є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки.

При цьому власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Так, технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об`єкта цивільних прав.

Водночас у пункті 162 Порядку № 1051 визначено відомості, які можуть бути надані державними кадастровими реєстраторами у формі: 1) витягу з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; 2) довідки, що містить узагальнену інформацію про землі (території), за формою згідно з додатком 41; 3) викопіювання з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); 4) копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру. Витяги, довідки, викопіювання та копії документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру, в паперовій та електронній формі відповідно до Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг" мають однакову юридичну силу.

Зважаючи на викладене, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг із Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом.

З огляду на те, що земельне законодавство і ПК України не обмежують можливості подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом із Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка із Державного земельного кадастру, витяг із Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98- 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20.

Як свідчать матеріали справи, розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем на підставі витягу №НВ-6301313742025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 6323155600:01:010:073. Згідно наведеного витягу нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 5 175 491,44 грн.

Для отримання вказаного витягу спеціалістом із земельних питань Кегичівської селищної ради Трояном В.Л. 07.07.2025 до Державного земельного кадастру подавалася електронна заява №ЗВ-9975842732025, в якій зазначена категорія спірної земельної ділянки -як землі населених пунктів, оскільки вона розташована по вул. Шкільна, 11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області.

Для отримання витягу №НВ-9948081782024 від 11.09.2024 ТОВ “Слобожанське-Агро” подано до Державного земельного кадастру електронну заяву №ЗВ-9948352202024, в якій категорія спірної земельної ділянки зазначена -як розташована за межами населених пунктів, що суперечить матеріалам та фактичним обставинам справи. Згідно наведеного витягу нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 148 858,87 грн.

Також, ТОВ “Слобожанське-Агро” до Державного земельного кадастру було подано електронну заяву №ЗВ-9924332332025 від 03.02.2025, в якому останнім правильно зазначено місце знаходження земельної ділянки -землі населених пунктів, та сформовано ще один витяг - №НВ-6300347422025 від 07.02.2025, в якому нормативно грошова оцінка спірної земельної ділянки зазначена у розмірі 5 175 491,44 грн.

Тобто, як і у витягу №НВ-6301313742025, який використовувався Кегичівською селищною радою для розрахунку розміру безпідставно збережених коштів.

Суд зазначає, що саме різницею в місці знаходження земельної ділянки (в межах чи за межами населеного пункту), зазначеною у заявах сторін, і пояснюється різний розмір нормативно грошової оцінки і дані обставини не спростовані відповідачем.

Як було зазначено раніше, ухвалою апеляційного господарського суду від 18.06.2026 було запропоновано відповідачу надати письмові пояснення з приводу документів прийнятих до розгляду судом апеляційної інстанції. Однак, відповідачем будь –яких письмових пояснень надано не було.

Щодо обґрунтованості розрахунку безпідставно збережених коштів, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події, та зокрема, застосовуються до вимог про витребування майна власником із чужого незаконного володіння.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Правові підстави користування земельною ділянкою комунальної власності за змістом глави 15 Земельного кодексу України реалізуються через право постійного користування або право оренди.

У частині 1 статті 93 і статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Землекористувачі також зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (пункт "в" частини 1 статті 96 Земельного кодексу України).

Принцип платного використання землі передбачено й статтею 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Разом із тим згідно зі статтями 122- 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Особи, які отримують земельну ділянку комунальної власності в користування за договором оренди (договором купівлі-продажу права оренди), зобов`язані сплачувати за неї орендну плату. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди, як це передбачено частиною 1 статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Верховний Суд, розглядаючи спори у подібних правовідносинах, у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давного Риму (збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Тобто, власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

В такий спосіб положення глави 15, статей 120, 125 Земельного кодексу України, статті 1212 Цивільного кодексу України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Подібні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України. Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16 та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.

Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у постанові від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20 зазначив, що із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, а тому саме із цієї дати у власника об`єкта нерухомого майна виникає обов`язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано. При цьому до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, такі кошти є безпідставно збереженими.

Верховний Суд також неодноразово викладав правову позицію, згідно з якою для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів на підставі положень статей 1212- 1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований, необхідно, насамперед, з`ясувати: 1) фактичного користувача земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками у відповідний період, або наявність правової підстави для використання земельної ділянки у такого фактичного користувача; 2) площу земельної ділянки; 3) суму, яку мав би отримати власник земельної ділянки за звичайних умов, яка безпосередньо залежить від вартості цієї ділянки (її нормативно-грошової оцінки); 4) період користування земельною ділянкою комунальної власності без належної правової підстави.

Відповідно до частини 1 статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах 6, 7 цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16.06.2021 у справі №922/1646/20, від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, від 29.05.2020 у справі №922/2843/19.

Як вже зазначалось, згідно витягу з Державного земельного кадастру від 06.08.2024 в Державному земельному кадастрі зареєстровано відомості про земельну ділянку комунальної власності з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, площею 3,6830 га, розташовану по вул.Шкільна,11 в селищі Слобожанське Берестинського району Харківської області із зазначенням категорії земель землі сільськогосподарського призначення та виду цільового призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (код 01.01).

Таким чином, відомості про спірну земельну ділянку внесено до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номера, з огляду на що вказана земельна ділянка є сформованою у розумінні положень Земельного кодексу України.

Отже, як правильно зазначено судом першої інстанції, відповідач як власник об`єкта нерухомого майна, зокрема, у період з 06.08.2024 по 06.12.2025, користувався спірною земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований, за відсутності оформленого згідно з вимогами чинного законодавства права користування земельною ділянкою, у зв`язку з чим він є фактичним користувачем спірної земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок позивача - власника земельної ділянки, зберіг у себе кошти, які мав сплатити за користування нею, тому зобов`язаний повернути ці кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1212 ЦК України, положення глави 83 цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Отже, у даному випадку обов`язок відповідача сплатити суму безпідставно збережених коштів виникає в силу самого користування ним спірною земельною ділянкою без сплати орендної плати, і не залежить від того чи сталося це внаслідок поведінки набувача, потерпілого чи інших осіб, або сталось поза їх волею. Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків, оскільки предметом позову є стягнення грошових коштів, які останній мав би сплатити за звичайних умов як і фактичний добросовісний землекористувач.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 ПК України (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 у справі № 920/739/17).

Розрахунок розміру безпідставно збережених відповідачем коштів у розмірі орендної плати здійснювався позивачем на підставі витягу №НВ-6301313742025 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 07.07.2025 щодо земельної ділянки кадастровий номер 6323155600:01:010:073.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок, відповідно до якого розмір орендної плати, за використання земельної ділянки комунальної власності з кадастровим номером 6323155600:01:010:0073, розташованої у с. Слобожанське, вул. Шкільна, 11, становить: з 06.08.2024 по 31.12.2024 - 251 138,24 грн, з 01.01.2025 по 06.12.2025 - 578 520,20 грн, загальна сума коштів у розмірі орендної плати за період з 06.08.2024 по 06.12.2025 - 829 658,44 грн, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про його обґрунтованість та правильність, а також про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

При цьому, колегія суддів відхиляє твердження апелянта про те, що позивачем було неправильно здійснено розрахунок стягуваної суми, оскільки витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок було отримано останнім 07.07.2025, а розрахунок здійснено з 06.08.2024, з огляду на те, що, як було наведено вище, витяг з нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути доказом проведення такої оцінки та визначати дані про таку оцінку як на момент його видачі, так і за попередній період за умови, що нормативно-грошова оцінка земельної ділянки була сталою та не зазнала змін у цей період.

Доказів зміни нормативно-грошової оцінки земельної ділянки у спірний період матеріали справи не містять.

За змістом ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

У постановах Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20, від 11.08.2021 у справі № 909/436/20, від 28.09.2021 у справі № 918/1045/20, від 06.10.2021 у справі № 925/1546/20 Суд виснував про необхідність врахування при вирішенні спорів принципу добросовісності як стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення, а також пов`язаної із цим принципом доктрини "venire contra factum proprium" (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі – "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці), оскільки добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.09.2020 у справі № 688/2908/16-ц викладено висновок про те, що недобросовісною поведінкою може вважатися необґрунтоване припинення переговорів, пропозиція нерозумних умов, які завідомо є неприйнятними для контрагента, вступ у переговори без серйозних намірів (зокрема, з метою зірвати укладення договору з третьою особою, наприклад, із конкурентом недобросовісної сторони переговорів), нерозкриття необхідної контрагенту інформації тощо.

У постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17, від 28.04.2021 у справі № 910/9351/20, від 09.06.2021 у справі № 911/3039/19, від 08.09.2021 у справі № 910/10444/20 сформульовано висновки про те, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Колегія суддів зазначає, що поведінку відповідача у даному випадку не можна вважати добросовісною, оскільки останній: маючи в наявності отримані ним два витяги з Державного земельного кадастру №НВ-9948081782024 від 11.09.2024 та №НВ-6300347422025 від 07.02.2025, до суду подав лише один, в якому нормативно грошова оцінка земельної ділянки становить 148 858,87 грн та, крім того, упродовж тривалого часу використовує наведену земельну ділянку без будь-яких правовстановлюючих документів, без укладення відповідного договору та без перерахування жодних коштів до місцевого бюджету.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Харківської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2026 у справі №922/4747/25 без змін як такого, що прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Частиною 1 ст.123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Враховуючи те, що судом апеляційної інстанції у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, судовий збір за подання апеляційної скарги, відповідно до положень статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись статтями 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Слобожанське-Агро" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 26.02.2026 у справі №922/4747/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення. Порядок і строки оскарження до Верховного Суду передбачені статтями 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Повна постанова складена 30.07.2026.

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя В.В. Лакіза

Суддя І.В. Тарасова