Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №591/1149/22 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" липня 2026 р. Справа№ 591/1149/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

секретар судового засідання: Ніконенко Ю.А.

за участю представників: згідно з протоколом судового засідання від 21.07.2026,

розглянувши апеляційну скаргу Приватної фірми «Ордекс»

на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 (повний текст складено 08.09.2025)

у справі №591/1149/22 (суддя Резніченко О.Ю.)

за позовом Приватної фірми «Ордекс»

до 1) ОСОБА_1 ;

2) ОСОБА_2

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: 1) Акціонерного товариства «Мегабанк»;

2) Приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу Нагорної Наталії Василівни

про витребування майна з чужого незаконного володіння, -

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Приватна фірма «Ордекс» (далі, позивач або ПФ «Ордекс») звернулась до Зарічного районного суду міста Суми з позовом (із урахуванням заяв про уточнення позовних вимог) до ОСОБА_1 (далі, відповідач-1) та ОСОБА_2 (далі, відповідач-2), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Акціонерне товариство «Мегабанк» (далі, третя особа-1 або Банк), Приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Нагорна Наталія Василівна (далі, третя особа-2), в якому просила суд:

- витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 - нежитлове приміщення, магазин, А-1, загальна площа 148,4 кв.м., складова частина об`єкта нерухомого майна: аптечний кіоск, Б-1, загальною площею 26, кв.м. що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2570643859080) на користь ПФ «Ордекс»;

- витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 - нежитлове приміщення, магазин, А-1, загальна площа 140,4 кв.м., складова частина об`єкта нерухомого майна: навіс, В, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2570609359080) на користь ПФ «Ордекс»;

- витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_2 - земельну ділянку, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0070, площа: 0,0048 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585263259080) на користь ПФ «Ордекс»;

- витребувати з чужого незаконного володіння у ОСОБА_1 - земельну ділянку, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0068, площа: 0,0092 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування будівель торгівлі, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2585277859080) на користь ПФ «Ордекс».

Позов мотивований безпідставним набуттям іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки у позасудовому порядку, за відсутності відповідного іпотечного застереження в іпотечному договорі. У такий спосіб спірне іпотечне майно вибуло з власності позивача поза його волею та було набуто відповідачами від особи, яка не мала права його відчужувати. Крім того, позивач зазначає про те, що АТ «Мегабанк» не надало нотаріусу звіт про ринкову вартість вказаного нерухомого майна, оцінка предмету іпотеки не проводилась; у реєстраційній справі відсутня довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації. Також позивач стверджує про погашення його заборгованості за усіма кредитними договорами лише за рахунок оформлення за банком права власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 , а тому з 24.02.2021 з 14 години 02 хвилин 48 секунд було відсутнє основне зобов`язання та відповідно іпотека будівлі та земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 не могли забезпечувати неіснуюче зобов`язання.

Рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 20.10.2023 у справі №591/1149/22 позов задоволено повністю.

Постановою Полтавського апеляційного суду від 05.11.2024 у справі №591/1149/22 рішення Зарічного районного суду міста Суми від 20.10.2023 скасовано; провадження у справі закрито; роз`яснено, що розгляд справи віднесений до юрисдикції господарського суду, а також роз`яснено позивачу право протягом десяти днів з дня отримання цієї постанови звернутися до Полтавського апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Ухвалою від 21.11.2024 заяву Приватної фірми «Ордекс» про направлення справи №591/1149/22 за встановленою юрисдикцією задоволено; передано справу до Господарського суду Сумської області.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд виходив із того, що АТ «Мегабанк» дотримався позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже правомірно набув право власності на нежитлове приміщення.

Суд зазначив, що Закон України «Про іпотеку» не містить вимог до іпотечного застереження про те, що воно має бути в окремому розділі договору про іпотеку. Відповідне застереження в іпотечному договорі, у розрізі спірних правовідносин, має передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Погодивши відповідне право банку у пункті 3.3.6. шляхом підписання договору іпотеки, позивач виразив свою волю на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття банком права власності у порядку, встановленому законом, за наявності на те визначених договором підстав.

Також судом досліджено та встановлено, що банк дотримався вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.

Щодо доводів позивача про погашення його заборгованості за усіма кредитними договорами лише за рахунок оформлення за банком права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1, то суд зазначив, що позбавлений можливості дослідити та надати оцінку фактам оформлення права власності за банком на зазначений об`єкт нерухомості, так як у предмет доказування справи, що розглядається, не входить таке питання. Зокрема, суд наголосив, що Господарським судом Сумської області розглядалася справа №592/1886/22, предметом спору у якій було питання правомірності набуття права власності банком та відповідачами на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 24.09.2025 через підсистему «Електронний суд» Приватна фірма «Ордекс» звернулась з апеляційною скаргою до Північного апеляційного господарського суду, у якій просила скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до такого:

- суд неправильно оцінив умови Іпотечного договору, який містить іпотечне застереження в окремому розділі 5, тоді як використаний судами та АТ «Мегабанк» пункт 3.6.6. Іпотечного договору не має ознак визначеного законом іпотечного застереження, оскільки містить виключно права іпотекодержателя. Жодний пункт іпотечного договору не передбачає згоду ПФ «Ордекс» на передачу свого права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на користь Банку;

- суд не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 15.12.2021 у справі №607/15719/19, від 12.12.2018 у справі №199/1276/17, відповідно до яких, ураховуючи відсутність укладеного між сторонами договору про задоволення вимог іпотекодержателя, тобто у спосіб, визначений статтею 37 Закону України «Про іпотеку», ненадання такого договору нотаріусу та залишення без перевірки наявності чи відсутності факту виконання відповідних умов правочину, з яким закон пов`язує можливість переходу права власності, дії приватного нотаріуса щодо реєстрації за банком права власності на спірну квартиру, не можна вважати законними;

- у разі встановлення незаконності дій приватного нотаріуса щодо реєстрації за банком права власності на спірне майно ефективним способом захисту при неодноразовому відчуженні майна є віндикація. У постанові Верховного Суду від 10.11.2021 у справі №715/2012/19 зазначено, що у разі встановлення незаконності державної реєстрації права власності на нерухоме майно - предмет іпотеки та його наступного відчуження, вважається, що таке майно вибуло поза волею власника і підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння. Вказане свідчить про відсутність законних підстав для набуття права власності відповідачами, оскільки з володіння позивача предмет іпотеки вибув поза його волею, тому спірне майно підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння;

- судом першої інстанції порушено статтю 236 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано жодної оцінки аргументу позивача щодо такої підстави позову як відсутність основного зобов`язання на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, що мало наслідком неправомірне оформлення права власності на будинок і земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 . Позивач наголошує на тому, що Банком до цього було звернено стягнення на інший предмет іпотеки за адресою: АДРЕСА_2 , що потягло повне погашення кредитної заборгованості, оскільки заборгованість за кредитними договорами становила 6 125 788,50 грн, а вартість нежитлового приміщення іпотеки за адресою: АДРЕСА_2 відповідно до висновку про вартість майна від 11.02.2021, який був наданий нотаріусу і підготовлений на замовлення Банку суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Сабо Макро», на яке було звернено стягнення шляхом набуття у власність - 7 257 000,00 грн. У спірному випадку, оскільки основне зобов`язання було забезпечене декількома предметами застави, основне зобов`язання припинилося після звернення стягнення на предмет застави, оскільки це потягло повне задоволення вимог Банку;

- Банк не мав права задовольнити за рахунок предмета іпотеки свою вимогу щодо сплати штрафу, який передбачений Іпотечним договором, оскільки такий штраф не входить до складу основного зобов`язання. Нотаріус не перевіряв факт наявності чи відсутності заборгованості, законність нарахування Банком штрафу, тому в судовому порядку позивач може довести неправильність визначення розміру заборгованості по кредитним договорам;

- відсутність повної експертної оцінки предмета іпотеки в матеріалах реєстраційної справи на момент передачі іпотекодержателю є порушенням вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки;

- права позивача підлягають захисту саме шляхом пред`явлення віндикаційного позову, оскільки його протиправно позбавлено права власності, а кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до Банку.

В апеляційній скарзі апелянтом заявлено також клопотання про поновлення строку на оскарження рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22.

Узагальнені доводи та заперечення учасників справи

04.11.2025 від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача з проханням залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.

У відзиві відповідач-1 наголосив на такому:

- Банк на адресу боржника/іпотекодавця направляв вимоги про усунення порушень кредитних договорів та Іпотечного договору, які є Повідомленням про намір оформлення права власності на предмет іпотеки (у порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку»). Вказані вимоги не були виконані, тому Банк, скориставшись своїм правом, передбаченим Іпотечним договором та статтею 37 Закону України «Про іпотеку», задовольнив забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у відповідності до Іпотечного договору;

- весь перелік документів, який передбачений пунктом 61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою КМУ від 25.12.2015, був наданий реєстратору з боку Банку. Усі документи містяться в матеріалах реєстраційної справи;

- у випадку незгоди позивача з розміром оцінки останній мав право вимагати у іпотекодержателя відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Невчинення вказаних дій підтверджує наявність умислу у позивача на витребування майна від добросовісного набувача та звільнення від зобов`язань перед фінансовою установою;

- відповідач-1 є добросовісним набувачем так як правочин, за яким він набув у володіння спірне майно, відповідає усім ознакам дійсності правочину. Спірне майно є об`єктом нерухомості, тому для визначення добросовісності його набувача, крім норм статті 388 Цивільного кодексу України, слід застосовувати спеціальну норму пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до якої державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень;

- у випадку задоволення позовних вимог та витребування майна у добросовісного набувача, який на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна придбав спірне нежитлове приміщення, це покладе на відповідача-1 надмірний індивідуальний тягар, а позивач, у свою чергу, не виконавши зобов`язання за кредитним договором, залишиться з майном, вільним від обтяжень;

- встановлення того, що на підставі договору іпотеки банк мав право зареєструвати паво власності за собою, підтверджується рішеннями в аналогічній справі № 592/1886/22 та повторного доведення не потребує.

04.02.2026 від ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення, в яких він наголосив на тому, що 04.02.2026 було прийнято постанову Верховного Суду у справі №592/1886/22. Копія відповідної постанови додана до клопотання відповідача-1, поданого до суду 10.03.2026.

11.04.2026, 28.06.2026, 20.07.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» надійшли додаткові письмові пояснення, в яких позивач наголошує на такому:

- суд першої інстанції не навів жодного спростування доводам позивача щодо погашення його заборгованості за усіма кредитними договорами лише за рахунок оформлення за банком права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1. Позивач у цій справі не оскаржує оформлення права власності за банком на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1, а лише обґрунтовує підставу позову погашенням у повному обсязі заборгованості за усіма кредитними договорами лише за рахунок оформлення за банком права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1.

- вартість тільки одного предмета іпотеки (нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_2 ), що була визначена у розмірі 7 257 000, 00 грн, значно перевищувала загальний розмір заборгованості у сумі 6 125 788, 50 грн за всіма кредитними договорами в межах Генерального договору на здійснення кредитних операцій від 24 жовтня 2016 року № ГД-11-18/2016. Тому подальше звернення стягнення на предмети іпотеки, що є предметом розгляду саме у даній справі (громадський будинок за адресою: місто Суми, проспект Лушпи Михайла, будинок 39, земельна ділянка загальною площею 0,014 га, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0069), було здійснено безпідставно, оскільки було відсутнє основне зобов`язання за вказаними кредитними договорами. Отже, були відсутні підстави реєструвати право власності згідно договору іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, оскільки основне зобов`язання припинилося, тому іпотечний договір автоматично припинив свою дію. Нотаріус, який виконував функції державного реєстратора, не мав підстав для реєстрації за Банком права власності на спірне нерухоме майно з огляду на те, що існувала невідповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства;

- у розрахунку розміру штрафу АТ «Мегабанк» зазначено штраф згідно Іпотечного договору №11-18/2016-MK-UAH-3 від 24.10.2016, який передбачений у пункті 4.1. Іпотечного договору у розмірі 2 293 814, 25 грн, та штраф, який передбачений пунктом 4.2. Іпотечного договору у розмірі 1 376 294, 55 грн. Однак такі штрафи не входять у зміст основного зобов`язання, а тому не можуть бути погашені за рахунок предмета іпотеки.

Відповідач-2 та треті особи письмових відзивів на апеляційну скаргу суду не надали, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.09.2025 справа №591/1149/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Яценко О.В., судді Гончаров С.А., Тищенко О.В.

Апеляційна скарга надійшла безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2025 витребувано у Господарського суду Сумської області матеріали справи №591/1149/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2025 апеляційну скаргу Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 залишено без руху, надано Приватній фірмі «Ордекс» строк десять днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме: надання доказів сплати судового збору в сумі 68 576,78 грн у встановленому порядку; доказів, що підтверджують надсилання копії скарги відповідачам.

09.10.2025 та 15.10.2025 позивач через підсистему «Електронний суд» подав до Північного апеляційного господарського суду клопотання, в додатках до яких містяться докази направлення копії апеляційної скарги відповідачам - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та платіжна інструкція № 587 від 15.10.2025 про сплату 68 576,78 грн судового збору.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 (склад колегії суддів: головуючий суддя: Яценко О.В., судді: Тищенко О.В., Гончаров С.А.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22, справу призначено до розгляду на 26.11.2025.

06.11.2025 представник позивача звернувся до суду з заявою про участь у судовому засіданні у справі №591/1149/22 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2025 задоволено заяву представника позивача Приватної фірми «Ордекс» про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції при розгляді апеляційної скарги Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22.

У зв`язку з перебуванням головуючого судді Яценко О.В. на лікарняному з 24.11.2025 по 27.11.2025, судове засідання у призначений час не відбулось.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 №09.1-08/2589/25 призначено повторний автоматизований розподіл справи №591/1149/22 у зв`язку з перебуванням судді Тищенко О.В., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, у відрядженні у період з 21.11.2025 по 03.12.2025 з метою призначення справи до розгляду у судовому засіданні на нову дату.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 справа №591/1149/22 передана на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач): Яценко О.В., судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.11.2025 колегією суддів (головуючий суддя: Яценко О.В., судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О.) прийнято до свого провадження справу №591/1149/22 та призначено розгляд справи №591/1149/22 на 17.12.2025.

Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2025, 11.03.2026 та 15.04.2026 розгляд справи відкладався.

19.05.2026 до суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Лісовського Сергія Володимировича надійшла заява про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Яценко О.В. від розгляду справи №591/1149/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 (головуючий суддя: Яценко О.В., судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О.) визнано заяву ОСОБА_1 про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Яценко О.В. від розгляду справи №591/1149/22 необґрунтованою; відмовлено у задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 про відвід судді Північного апеляційного господарського суду Яценко О.В. від розгляду справи №591/1149/22.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.05.2026 (головуючий суддя: Яценко О.В., судді: Гончаров С.А., Мальченко А.О.) заяву судді Північного апеляційного господарського суду Яценко О.В. про самовідвід від розгляду справи №591/1149/22 задоволено. Матеріали справи №591/1149/22 передано на повторний автоматизований розподіл для визначення складу суду відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.05.2026 апеляційну скаргу Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 апеляційну скаргу Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 прийнято до провадження колегією суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Михальської Ю.Б., суддів Тищенко А.І., Мальченко А.О., розгляд апеляційної скарги призначено на 30.06.2026 о 14 год. 20 хв. у режимі відеоконференції.

У судове засідання, призначене на 30.06.2026, з`явилися представники позивача та відповідача-1.

Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Суд у судовому засіданні перейшов до розгляду справи по суті.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2026 розгляд апеляційної скарги Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 відкладено в режимі відеоконференції на 21.07.2026.

20.07.2026 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про витребування доказів, а саме про витребування у Акціонерного товариства «Мегабанк» інформації про залишок заборгованості за Генеральним договором на здійснення кредитних операцій №ГД - 11 - 18/2016 від 24.10.2016 та Іпотечним договором №11-18/2016-MK-UAH-3 від 24.10.2016 станом на 20.07.2026. Як зазначає позивач, така інформація необхідна для перевірки обставин справи щодо розміру погашеної кредитної заборгованості за кредитними договорами після звернення стягнення на предмет іпотеки.

У судовому засіданні 21.07.2026 суд заслухав пояснення представника позивача з приводу заявленого ним клопотання про витребування доказів, а також думку представників відповідача-1 та Банку.

Колегія суддів ухвалила залишити зазначене клопотання позивача без розгляду з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з частиною 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Позивач ні разом із позовною заявою, ні після передачі справи на розгляд до Господарського суду Сумської області та до моменту ухвалення оскаржуваного рішення не заявляв клопотань про витребування у Акціонерного товариства «Мегабанк» інформації про залишок заборгованості за Генеральним договором на здійснення кредитних операцій №ГД- 11- 18/2016 від 24.10.2016 та Іпотечним договором №11- 18/2016-MK-UAH-3 від 24.10.2016 після звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частиною 2 статті 258 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній скарзі має бути зазначено, зокрема, нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці, обґрунтування поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції, заперечення проти доказів, використаних судом першої інстанції; клопотання особи, яка подала скаргу.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 267 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції у порядку підготовки справи до розгляду за клопотанням сторін та інших учасників справи вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача.

За змістом статті 262 Господарського процесуального кодексу України про відкриття апеляційного провадження у справі суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу. В ухвалі про відкриття апеляційного провадження зазначається строк для подання учасниками справи відзиву на апеляційну скаргу; якщо разом з апеляційною скаргою подано заяви чи клопотання, суд в ухвалі про відкриття апеляційного провадження встановлює строк, протягом якого учасники справи мають подати свої заперечення щодо поданих заяв чи клопотань, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Колегія суддів зазначає, що відповідне клопотання про витребування доказів не було заявлене позивачем разом із апеляційною скаргою.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 було встановлено учасникам справи строк для подання відзиву на апеляційну скаргу (15 днів з дня отримання ухвали копії даної ухвали), а також доведено до відома учасників справи, що заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ГПК України.

За змістом частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Вказана ухвала суду доставлена позивачу у та його представнику до електронних кабінетів в підсистемі «Електронний суд» 22.10.2025 о 12 год. 30 хв., про що до матеріалів справи долучені довідки про доставку відповідного документа.

Учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (частина 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України).

Розгляд справи №591/1149/22 неодноразово відкладався, при цьому позивачем неодноразово подавалися до справи додаткові письмові пояснення, в яких він, втім, не вказував про наміри заявити таке клопотання, неможливість заявити його раніше (у тому числі під час розгляду справи судом першої інстанції) з причин, що не залежали від позивача. З моменту відкриття апеляційного провадження (21.10.2025) та до моменту подання позивачем клопотання про витребування доказів (20.07.2026) пройшло майже 9 місяців.

Згідно з частиною 1 статті 113 Господарського процесуального кодексу України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.

За змістом статті 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з частинами 1, 2 статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Відповідно до частини 2 статті 207 Господарського процесуального кодексу України суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

З огляду на зазначене, подане позивачем клопотання про витребування доказів підлягає залишенню судом без розгляду як таке, що подане із пропуском встановленого законом строку. Заяв про поновлення пропущеного процесуального строку на подачу вказаного клопотання позивачем разом із клопотанням подано не було.

У судовому засіданні 21.07.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.

Явка представників учасників справи

У судове засідання 21.07.2026 з`явились представники позивача, відповідача-1 та Банку.

Представники відповідача-2 та третьої особи-2 у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Згідно з частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників відповідача-2 та третьої особи-2.

Представник позивача у судовому засіданні підтримував доводи апеляційної скарги, просив рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким позов задовольнити.

Представники відповідача-1 та Банку просили залишити апеляційну скаргу позивача без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції

24.10.2016 між АТ «Мегабанк» (третя особа) та ПФ «Ордекс» (позивач) укладений Генеральний договір на здійснення кредитних операцій №ГД-11-18/2016, в межах якого кредитодавцем та позичальником були укладені кредитні договори, зокрема:

від 24 жовтня 2016 року №11-18/2016-МК-UАН, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 4 400 000 грн на строк до 23 жовтня 2019 року;

від 30 листопада 2016 року №11-18/2016-МК-UАН-1, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 3 154 000 грн на строк до 29 листопада 2019 року;

від 14 червня 2018 року №11-18/2016-МК-UАН-3, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 3 350 000 грн на строк до 12 червня 2020 року;

від 18 січня 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-4 (з урахуванням додаткових угод), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 1 000 000,00 грн на строк до 20 березня 2020 року;

від 15 лютого 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-5 (з урахуванням додаткових угод), відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 300 000,00 грн на строк до 20 грудня 2019 року.

Факт отримання кредитних коштів за переліченими кредитними договорами позивач не заперечує.

Із метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами, які можуть бути укладені в рамках генерального договору, 24 жовтня 2016 року між ПФ «Ордекс» як іпотекодавцем та АТ «Мегабанк» як іпотекодержателем був укладений Іпотечний договір №11-18/2016-МК-UАН-3 (далі, Іпотечний договір).

Договір іпотеки нотаріально посвідчений 24.10.2016, зареєстрований в реєстрі за №2300. На предмети іпотеки накладена заборона відчуження, зареєстрована в реєстрі за №2301.

30.11.2016 між сторонами був укладений договір про внесення змін №1 до Іпотечного договору, відповідно до умов пункту 1.2. якого позивач передав АТ «Мегабанк» в іпотеку:

- нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня), загальною площею 1 455, 1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 325103859101, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 ;

- незавершений будівництвом житловий будинок (процент готовності незавершеного будівництвом будинку становить 58%), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 41007659101, який розташований за адресою: Сумська обл., місто Суми, вул. Замостянська 1-ша, буд. 1/3;

- земельна ділянка загальною площею 0,1 га, кадастровий номер: 5910136300:06:019:0607, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28847059101, цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), яка розташована за адресою: Сумська обл., місто Суми, вул. Замостянська 1-ша, земельна ділянка 1/3;

- громадський будинок (магазин, аптечний кіоск), загальною площею 315,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 850284659247, який розташований за адресою: Сумська область, місто Суми, проспект Лушпи Михайла, будинок 39;

- земельна ділянка загальною площею 0,014 га, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 592554359101, цільове призначення: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови, яка розташована за адресою: Сумська обл., місто Суми, проспект Лушпи Михайла, земельна ділянка 39.

Після внесення змін до Іпотечного договору згідно з договором №1 від 30.11.2016 накладена заборона відчуження на громадський будинок, зареєстрована в реєстрі за №2565, на земельну ділянку кадастровий номер: 5910136300:01:003:0069, в реєстрі за №2566.

Відповідно до пункту 1.4. Іпотечного договору у редакції Договору про внесення змін №1 сторони домовились, що вартість предмета іпотеки становить 9 175 297,00 грн.

Згідно з пунктом 3.3.6. розділу 3 Іпотечного договору «Права та обов`язки сторін» іпотекодержатель має право набути право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі порушення умов основного зобов`язання та/або цього договору, а також у випадку порушення справи про банкрутство іпотекодавця.

За умовами пункту 5.1. розділу 5 Іпотечного договору «Звернення стягнення на предмет іпотеки. Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.» у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов`язання, а також з інших підстав, передбачених чинним законодавством України, іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Відповідно до підпункту 5.2.1. пункту 5.2. «Застереження про задоволення вимог іпотекодержателя» Іпотечного договору іпотекодержатель має право при зверненні стягнення на предмет іпотеки від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому чинним законодавством, для чого отримувати всі необхідні документи (витяги, довідки тощо) в центральних органах виконавчої влади, органах Міністерства юстиції, органах нотаріату, БТІ та в будь-яких інших установах, організаціях та підприємствах;

Визначений підпунктом 5.2.1. договору спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені законодавством України способи звернення стягнення на предмет іпотеки (пункт 5.2.2. Іпотечного договору).

Згідно з пунктом 8.2. Іпотечного договору він закінчує свою дію з припиненням основного зобов`язання.

21.04.2020 Банк звернувся до позивача з вимогою (повідомленням) вих.№91-3064 про усунення порушень умов кредитних договорів, укладених в рамках генерального договору, та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки за Іпотечним договором №11-18/2016-МК-UАН-3 (том 1, а.с. 102-106).

Банк вимагав від позивача протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання вимоги сплатити заборгованість:

за кредитним договором від 24 жовтня 2016 року №11-18/2016-МК-UАН в загальному розмірі 1 224 748,10 грн (кредит, відсотки, штраф);

за кредитним договором від 30 листопада 2016 року №11-18/2016-МК-UАН-1 в розмірі 339 412,42 грн (штраф);

за кредитним договором від 14 червня 2018 року №11-18/2016-МК-UАН-3 в загальному розмірі 3 407 351,37 грн (кредит, відсотки, штраф);

за кредитним договором від 18 січня 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-4 в загальному розмірі 845 152,46 грн (кредит, відсотки, штраф);

за кредитним договором від 15 лютого 2019 року №11-18/2016-МК-НАН-5 в розмірі 54 758,43 грн (штраф).

Банк у вимозі (повідомленні), керуючись пунктами 5.1., 3.3.6. Іпотечного договору попередив позивача, що у разі невиконання вимоги буде звернуте стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, передбаченому чинним законодавством України, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Позивач заборгованість за кредитними договорами не сплатив.

23.02.2021 Банк звернувся до приватного нотаріуса Нагорної Н.В. із заявою про державну реєстрацію прав (том 2, а.с. 85-89), в якій зазначив про укладення кредитних договорів, іпотечного договору, про невиконання позивачем зобов`язань за кредитними договорами, направлення позичальнику вимоги про сплату заборгованості, загальний розмір заборгованості станом на 11.02.2021, про право за договором іпотеки набути право власності на предмет іпотеки у порядку, визначеному законодавством, із повідомленням вартості предмета іпотеки, який є предметом даного спору, згідно з незалежною оцінкою від 11.02.2021 (1 610 000,00 грн), а також предмета іпотеки - нежитлового приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня), загальною площею 1 455, 1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 325103859101, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 (згідно з незалежною оцінкою від 11.02.2021 - 7 257 000,00 грн), з проханням провести реєстрацію права власності за банком на предмет іпотеки.

Відповідно до довідки про стан заборгованості позивача перед Банком станом на 23.02.2021 (том 1, а.с. 108) заборгованість за кредитним договором від 24 жовтня 2016 року №11-18/2016-МК-UАН становить 1 180 860,21 грн (563 472,88 грн основна заборгованість за кредитом, 446,76 грн проценти, 616 940,57 грн штрафи); заборгованість за кредитним договором від 30 листопада 2016 року №11-18/2016-МК-UАН-1 становить 356 713,76 грн (штрафи); заборгованість за кредитним договором від 14 червня 2018 року №11-18/2016-МК-UАН-3 становить 3 708 845,98 грн (3 073 272,15 грн основна заборгованість за кредитом, проценти 59,76 грн, штрафи 635 514,07 грн); заборгованість за кредитним договором від 18 січня 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-4 становить 822 935,15 грн (586 752,59 грн основна заборгованість за кредитом, проценти 146,76 грн, штрафи 236 035,86 грн), заборгованість за кредитним договором від 15 лютого 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-5 становить 56 433,40 грн (штраф). Також у довідці зазначено про нарахування штрафів за порушення зобов`язань за Іпотечними договорами, зокрема, за договором №11-18/2016-МК-UАН-3 від 24.10.2016, а саме за порушення пунктів 3.1.2. та 3.1.4. останнього.

Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком штрафу ПФ «Ордекс» відповідно до Іпотечного договору №11-18/2016-МК-UАН-3 від 24.10.2016, Банком на підставі пункту 4.1. Іпотечного договору нараховано штраф 2 293 824,25 грн (вартість предмета іпотеки 9 175 297,00 грн х 25% ставка штрафу); на підставі пункту 4.2. Іпотечного договору нараховано штраф 1 376 294,55 грн (9 175 297,00 грн х 15% ставка штрафу).

За результатами розгляду заяви 24 лютого 2021 року приватний нотаріус Нагорна Н.В., як державний реєстратор, в порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки зареєструвала за АТ «Мегабанк» права власності, зокрема на:

- нежитлове приміщення (торгівельно-побутовий комплекс, салон-перукарня), загальною площею 1 455,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 325103859101, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 . Дата та час державної реєстрації 24.02.2021 11:02:06;

- громадський будинок (магазин, аптечний кіоск), загальною площею 315,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 850284659247, який розташований за адресою: Сумська область, місто Суми, проспект Лушпи Михайла, будинок 39. Дата та час державної реєстрації 24.02.2021 14:25:22;

- земельну ділянку загальною площею 0,014 га, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0069, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 592554359101, цільове призначення: для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови. Дата та час державної реєстрації 24.02.2021 15:06:28.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 грудня 2021 року АТ «Мегабанк» продав земельну ділянку та нежитлове приміщення ОСОБА_1 (том 1, а.с. 139-141).

У подальшому ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 51/100 частки нежитлового приміщення (громадський будинок: магазин, аптечний кіоск, навіс) загальною площею 343,7 кв. м за адресою: АДРЕСА_1 (том 1, а.с. 143-144).

15.01.2022 відповідачі уклали договір про поділ нежитлового приміщення (том 1, а.с. 145-146) в натурі пропорційно належним їм часткам, виходячи із розміру їх загальної площі і порядку користування, яким склався між ними раніше, а саме:

Об`єкт №1 - власник ОСОБА_1 , розмір частки - магазин під літ. «А-1» (торгівельний зал (прим. 1) - 58,7 кв.м., склад (прим. №2) - 32,3. кв.м., кабінет (прим. №3) - 8,4. кв.м., підсобне приміщення (прим. №4) - 19,3 кв.м., туалет (прим. №5) - 1, 2 кв.м., підсобне приміщення (прим. №6) - 20, 5 кв.м. Загальна площа 140,4 кв.м.; навіс під літ «В» - загальна площа 28,1 кв.м.;

Об`єкт №2 - власник ОСОБА_2 , розмір частки - магазин під літ. «А-1» (торгівельний зал (прим. 1) - 145,8 кв.м., приміщення (прим. №7) - 2,6 кв.м. Загальна площа 148,4 кв.м.; аптечний кіоск під літ. «Б-1»: торгівельне приміщення (прим. №1) - 21,5 кв.м., роздягальня (прим.№2) - 3,8 кв.м., туалет (прим. №3) - 1,5 кв.м. Загальна площа - 26,8 кв.м.

Також 13.01.2022 відповідач-1 подарував відповідачу-2 51/100 частки земельної ділянки, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5910136300:01:003:0069 (том 1, а.с. 147-148).

13.01.2022 між відповідачами (від імені відповідача-2 діяв ОСОБА_3 ) укладено Договір про поділ земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:01:003:0069 (том 1, а.с. 149-150), згідно з яким сторони договору домовились поділити нерухоме майно в натурі пропорційно належним їм часткам, виходячи із розміру їх загальної площі і порядку користування, яким склався між ними раніше, а саме:

Об`єкт №1 - земельна ділянка площею 0,0048 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови. Власник ОСОБА_1 .

Об`єкт №2 - земельна ділянка площею 0,0092 га, з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування будівель торгівлі, землі житлової та громадської забудови. Власник ОСОБА_2 .

За результатами поділу земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:01:003:0069 були сформовані дві земельні ділянки з кадастровими номерами: 5910136300:01:003:0070 та 5910136300:01:003:0068.

За результатами поділу окремим об`єктам власності спірного майна, присвоєно нові адреси: Сумська область, м. Суми, Лушпи Михайла, будинок 39/Б та Сумська область, м. Суми, Лушпи Михайла, будинок 39/В.

28.01.2022 та 16.02.2022 за відповідачами зареєстроване право власності на об`єкти нерухомості відповідно до перелічених договорів про поділ нежитлового приміщення та земельної ділянки (том 1, а.с. 151-160).

Звертаючись до суду з позовом у даній справі, ПФ «Ордекс» вказує на те, що спірне майно (громадський будинок та земельна ділянка) вибуло з володіння позивача незаконно, поза його волею, оскільки у договорі іпотеки відсутнє іпотечне застереження, яке передбачає право банку на набуття права власності на іпотечне майно. Також позивач зазначає, що реєстрація за банком права власності на спірне майно є протиправною, банком не було подано нотаріусу звіту про оцінку майна, довідки про суму боргу станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів.

Також позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що станом на 14 год. 02 хв. 48 сек. було відсутнє зобов`язання позивача за кредитними договорами перед Банком, так як Банк на цей час вже набув право власності на нежитлове приміщення за адресою: АДРЕСА_2 .

Зазначене нежитлове приміщення також було передано в іпотеку за іпотечним договором №11-18/2016-МК- UАН-3 від 24.10.2016 разом із нерухомим майном, яке є предметом спору в цій справі.

Позивач стверджує, що його загальна заборгованість за всіма кредитними договорами перед Банком станом на 23.02.2021 становила 6 125 788,50 грн.

Відповідно до Висновку про вартість майна від 11.02.2021, який підготовлено на замовлення АТ «Мегабанк» суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «САБО МАКРО» (том 1, а.с. 109), вартість вищезазначеного приміщення становила 7 257 000,00 грн.

Згідно з витягом із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.02.2021 за Банком зареєстровано право власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1. Дата та час державної реєстрації 24.02.2021 11:02:06.

Тому, як стверджує позивач, з моменту набуття Банком права власності на це приміщення є погашеною кредитна заборгованість позивача у повному обсязі.

Отже, з указаного моменту було відсутнє основне зобов`язання та відповідно відсутнє право іпотеки будівлі та земельної ділянки за адресою: м. Суми, проспект Михайла Лушпи, буд. 39.

Таким чином, у силу положень частини 5 статті 3 та пункту 1 частини 1 статті 17 Закону України «Про іпотеку» право іпотеки на будинок та земельну ділянку за адресою: місто Суми, проспект Лушпи Михайла, будинок 39 як похідне зобов`язання відсутнє після набуття відповідачем у власність одного предмета іпотеки за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17 у зв`язку з відсутністю основного зобов`язання, що виникло в межах Генерального договору на здійснення кредитних операцій №ГД-11-18/2016 від 24 жовтня 2016 року за укладеними кредитними договорами №11-18/2016-МК-UАН від 24 жовтня 2016 року, №11-18/2016-МК-UАН-1 від 30 листопада 2016 року, №11-18/2016-МК-UАН-3 від 14 червня 2018 року, №11- 18/2016-МК-UАН-4 від 18 січня 2019 року, №11-18/2016-МК-UАН-5 від 15 лютого 2019 року.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи

У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, письмових пояснень, відзиву відповідача-1, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із огляду на таке.

Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарських судів, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У силу приписів статей 15, 16 Цивільного кодексу України способи захисту цивільного права чи інтересу - це закріплені законом матеріально-правові заходи правоохоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених оспорюваних прав, інтересів та вплив на правопорушника.

Виходячи з приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб`єктивного права або інтересу, порушення такого суб`єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.

Відповідно до усталеної позиції Великої Палати Верховного Суду застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

За приписами статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (стаття 321 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Відповідно до частини 1 статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У спорі між особою, яка вважає себе власником спірного майна, та особою, яка вважає себе законним володільцем (користувачем) спірного майна, сторонами спору є особи, які претендують на спірне майно. Тому для правильного вирішення спору суду слід з`ясувати та перевірити передусім правові підстави, відповідно до яких виникло та існує речове право на майно у позивача; факт наявності майна у незаконному володінні відповідача; факт відсутності у відповідача правових підстав для володіння майном; факт добросовісного (недобросовісного) володіння чужим майном.

При цьому, незаконним володільцем може бути і добросовісний, і недобросовісний набувач. Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права.

Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку; від добросовісного - лише в передбачених законом випадках, а саме відповідно до статті 388 Цивільного кодексу України.

За приписами статті 388 Цивільного кодексу України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) зазначено таке:

« 102. Якщо позивач (іпотекодавець) вважає порушеними свої права на предмет іпотеки (внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відповідачем), він може, з огляду на фактичні обставини, вимагати відновлення становища, яке існувало до порушення (пункт 4 частини другої статті 16 ЦК України). Цей спосіб захисту застосовується у випадку вчинення однією із сторін правопорушення, в результаті чого порушені права та законні інтереси іншої сторони. При цьому позивач повинен довести, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснено всупереч вимогам закону, тобто з порушенням прав позивача.

104. Велика Палата Верховного Суду послідовно виснувала щодо ефективних способів захисту при неодноразовому відчуженні майна. Відповідно до її висновків захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, що було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 288 Цивільного кодексу України. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, не є ефективним способом захисту права власника (пункти 73, 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.11.2018 у справі №488/5027/14-ц; пункти 84, 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16).».

Отже, наявність у власника права на витребування майна залежить передусім від того, на якій підставі чи за її відсутності набувач заволодів спірним майном і, відповідно, чи є такий набувач добросовісним, а також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник передав це майно у володіння, адже коло підстав, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є обмеженим.

У спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і вірогідних доказів.

Також суд має встановити, чи вибуло майно з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

У спірному випадку майно вибуло із власності позивача внаслідок позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки Банком і у подальшому було продане відповідачу-1, який частково відчужив його на користь відповідача-2.

Наразі спірне майно, що в тому числі було предметом іпотеки, знаходиться у власності відповідачів (у відповідних частинах унаслідок його поділу між відповідачами).

Отже позивач, який вважає що його право власності на спірне майно було порушене Банком, обрав належний та ефективний спосіб захисту шляхом пред`явлення до суду саме віндикаційного позову до останніх набувачів майна (відповідачів у даній справі).

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд констатував дотримання іпотекодержателем (Банком) процедури звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, оскільки відповідне право іпотекодержателя задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачено умовами Іпотечного договору.

Заперечуючи такі висновки, позивач в апеляційній скарзі вказує на те, що суд неправильно оцінив умови Іпотечного договору, який містить іпотечне застереження в окремому розділі 5, тоді як використаний судом та АТ «Мегабанк» пункт 3.6.6. Іпотечного договору не має ознак визначеного законом іпотечного застереження, оскільки містить виключно права іпотекодержателя.

За твердженнями скаржника жодний пункт Іпотечного договору не передбачає згоду ПФ «Ордекс» на передачу свого права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на користь Банку.

Колегія суддів відхиляє зазначені доводи апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до статей 1, 3 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції, чинній станом на дату укладення Іпотечного договору) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Взаємні права і обов`язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

За приписами статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Якщо вимога за основним зобов`язанням підлягає виконанню у грошовій формі, розмір цієї вимоги визначається на підставі іпотечного договору або договору, що обумовлює основне зобов`язання, у чітко встановленій сумі чи шляхом надання критеріїв, які дозволяють встановити розмір цієї вимоги на конкретний час протягом строку дії основного зобов`язання.

За змістом статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

За приписами частини 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Згідно зі статтею 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Отже законодавець визначив як спосіб позасудового врегулювання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору.

Таким чином, Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Судом установлено, що за умовами Іпотечного договору сторони дійшли згоди, що іпотекодержатель має право набути право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі порушення умов основного зобов`язання та/або іпотечного договору, а також у випадку порушення справи про банкрутство іпотекодавця (пункт 3.3.6. Іпотечного договору).

Відповідне право Банку не обумовлене необхідністю укладення окремого договору.

Визначенні сторонами умови Іпотечного договору є проявом принципу свободи договору, не суперечать Закону України «Про іпотеку», а наслідки їх виконання є передбачуваними, зокрема і для іпотекодавця.

Визначення такого права не у розділі про іпотечне застереження, не спростовує факту погодження сторонами відповідного права банку, оскільки предметом оцінки у цьому випадку є зміст Іпотечного договору в цілому, а не лише окремих його частин.

При цьому у пункті 5.2.2. Іпотечного договору сторони передбачили, що визначений підпунктом 5.2.1. договору спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені законодавством України способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Закон України «Про іпотеку» не містить вимог до іпотечного застереження про те, що воно має бути в окремому розділі договору про іпотеку. Відповідне застереження в іпотечному договорі, у розрізі спірних правовідносин, має передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є застереження в іпотечному договорі, яке передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Отже, погодивши відповідне право Банку шляхом підписання Іпотечного договору, позивач виразив свою волю на звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття банком права власності у порядку, встановленому законом, за наявності на те визначених договором підстав.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що спірне майно (громадський будинок та земельна ділянка) вибуло з володіння позивача незаконно, поза його волею, оскільки у договорі іпотеки відсутнє іпотечне застереження, спростовуються змістом самого Іпотечного договору.

При цьому судом апеляційної інстанції враховані висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2026 року у справі №592/1886/22 (де вже оцінювалися умови спірного Іпотечного договору), в якій суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визначення права іпотекодержателя набути право власності на предмет іпотеки не у розділі про іпотечне застереження не спростовує факту погодження сторонами відповідного права іпотекодержателя, оскільки предметом оцінки у цьому випадку є зміст іпотечного договору в цілому, а не лише окремих його частин (пункт 38 постанови).

Щодо посилань скаржника на неврахування судом першої інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 12.12.2018 у справі №199/1276/17, то такі не заслуговують на увагу, так як у справі №199/1276/17 та у справі, яка переглядається, встановлено різні фактичні обставини. У справі №199/1276/17 суди встановили, що в договорі іпотеки взагалі відсутнє застереження щодо задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, тоді як у справі, яка переглядається, в іпотечному договорі міститься відповідне застереження, яке дозволяє іпотекодержателю зареєструвати за собою право власності на предмет іпотеки.

Також не знайшли свого підтвердження і посилання скаржника на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 15.12.2021 у справі №607/15719/19, оскільки застосування приписів статті 37 Закону України «Про іпотеку» та, відповідно, результат вирішення спору, залежав від умов іпотечного договору, які не є ідентичними тим, що погоджені між сторонами даного спору.

Стосовно доводів позивача про те, що реєстрація за Банком права власності на спірне майно є протиправною, оскільки Банком не було подано нотаріусу звіту про оцінку майна, довідки про суму боргу станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів, то суд зазначає таке.

Відносини, пов`язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулює Закон України від 01 липня 2004 року №1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній станом на дату прийняття приватним нотаріусом рішення про державну реєстрацію за АТ «Мегабанк» права власності на предмет іпотеки).

Частиною 1 статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом частин 1 та 3 статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є, зокрема нотаріус. Державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Відповідно до частини 2 статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно з пунктом 40 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 (далі, Порядок №1127) державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та цим Порядком.

За змістом пункту 61 Порядку №1127 для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:

1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;

2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату;

3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації;

4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Матеріалами справи підтверджується та позивачем не заперечується, що 21.04.2020 Банк звернувся до позивача з вимогою (повідомленням) вих.№91-3064 про усунення порушень умов кредитних договорів, укладених в рамках генерального договору та попередженням про звернення стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором №11-18/2016-МК-UАН-3.

Банк вимагав від позивача протягом 30-ти календарних днів з моменту отримання вимоги сплатити заборгованість, посилаючись на пункти 5.1., 3.3.6. Іпотечного договору попередив позивача, що у разі невиконання вимоги буде звернуте стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, передбаченому чинним законодавством України, шляхом набуття права власності на предмет іпотеки у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Факт отримання зазначеної вимоги позивачем не заперечується.

Позивач на вказану вимогу не відреагував, в тому числі не висловив заперечень щодо обраного банком способу звернення стягнення на предмет іпотеки, розміру існуючої заборгованості, не сплатив заборгованість за кредитними договорами до набуття банком права власності, такі докази в матеріалах справи відсутні.

При цьому Банк дотримався вимог статті 37 Закону України «Про іпотеку» та пункту 61 Порядку №1127 при зверненні до нотаріуса із заявою про реєстрацію права власності.

Так, 23.02.2021 Акціонерне товариство «Мегабанк» звернулось до приватного нотаріуса Нагорної Наталії Василівни із заявою про державну реєстрацію прав за вих.№13-1847, в якій зазначило про укладення кредитних договорів, іпотечного договору, про невиконання позивачем зобов`язань за кредитними договорами, направлення позичальнику вимоги про сплату заборгованості, загальний розмір заборгованості станом на 11.02.2021, про право за договором іпотеки набути право власності на предмет іпотеки у порядку, визначеному законодавством, із повідомленням вартості предмета іпотеки (1 610 000,00 грн) (громадського будинку та земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:01:003:006) згідно з незалежною оцінкою від 11.02.2021 (громадський будинок - 1 473 000,00 грн, земельна ділянка - 137 000,00 грн), з проханням провести реєстрацію права власності за банком на предмет іпотеки.

Судом установлено, що на замовлення Акціонерного товариства «Мегабанк» була проведена оцінка нерухомого майна, що підтверджується звітами ТОВ «Сабо Макро» про незалежну оцінку станом на 11.02.2021, які містяться в матеріалах справи (том 7, а.с. 71-138).

Як вбачається з матеріалів справи, крім заяви від 23.02.2021, для реєстрації права власності Акціонерне товариство «Мегабанк» надало нотаріусу вимогу про усунення порушень зобов`язань за кредитними договорами від 21.04.2020 вих.№91-3064 з доказами її направлення та отримання, іпотечний договір, висновки про вартість майна від 11.02.2021, які містять відомості про вартість предмета іпотеки (громадського будинку та земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:01:003:006), визначену суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Сабо Макро» станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації, довідку про стан заборгованості станом на 23.02.2021, тобто станом на дату не раніше трьох днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації, як того вимагає Порядок №1127.

Посилання скаржника на те, що відсутність повної експертної оцінки предмета іпотеки в матеріалах реєстраційної справи на момент передачі іпотекодержателю права власності є порушенням вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки, судом відхиляються, оскільки скаржник помилково ототожнюю відсутність у реєстраційній справі повного тексту звіту з відсутню оцінки предмета іпотеки.

Сторонами не заперечується наявність у матеріалах реєстраційної справи висновків про вартість спірного майна ТОВ «Сабо Макро», а пункт 61 Порядку №1127 вимагав відомостей про вартість, визначену суб`єктом оціночної діяльності, а не самого звіту.

У висновках про вартість майна від 11.02.2021 ідентифіковано об`єкт оцінки, суб`єкта оціночної діяльності та оцінювача, наведено відомості про його кваліфікацію, підставу та мету проведення оцінки, вид визначеної вартості, застосований методичний підхід, дату оцінки та дату завершення складання звіту, а також зазначено, що вони є невід`ємними частинами звітів про незалежну оцінку.

Державну реєстрацію права власності за Банком проведено 24.02.2021 на підставі заяви від 23.02.2021, тобто визначення вартості предмета іпотеки здійснено у межах установленого пунктом 61 Порядку №1127 дев`яностоденного строку.

Отже, відсутність повної експертної оцінки предмета іпотеки в матеріалах реєстраційної справи не свідчить про порушенням Банком та нотаріусом вимог законодавства при реалізації позасудової процедури звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження факту незаконного вибуття спірного майна з власності позивача, факту вибуття майна з володіння власника не з його волі, оскільки позивач добровільно передав майно в іпотеку, уклавши договір іпотеки, в якому сторони, крім іншого, погодили право банку набути право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі порушення умов основного зобов`язання та/або цього договору; позивач не виконав на вимогу банку зобов`язань щодо сплати заборгованості за кредитними договорами, що стало підставою для звернення стягнення на іпотечне майно; наявність заборгованості за кредитними договорами на дату набуття банком права власності позивач не спростував.

Щодо тверджень скаржника про відсутність основного зобов`язання на момент звернення стягнення на предмет іпотеки, що мало наслідком неправомірне оформлення права власності на будинок і земельну ділянку за адресою: м. Суми, проспект Михайла Лушпи, буд. 39, колегія суддів зазначає таке.

Позивач наголошує на тому, що Банком до цього 24.02.2021 об 11 год. 02 хв. 06 сек. було звернено стягнення на інший предмет іпотеки за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1, що потягло повне погашення кредитної заборгованості, оскільки заборгованість за кредитними договорами становила 6 125 788,50 грн, а вартість нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1 відповідно до висновку про вартість майна від 11.02.2021, який був наданий нотаріусу і підготовлений на замовлення Банку суб`єктом оціночної діяльності ТОВ «Сабо Макро», й на яке було звернено стягнення шляхом набуття у власність - 7 257 000,00 грн.

Тобто, як стверджує позивач, погашення його заборгованості за усіма кредитними договорами відбулося лише за рахунок оформлення за банком права власності на нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1, а подальше звернення стягнення на предмети іпотеки, що є предметом розгляду саме у даній справі (громадський будинок за адресою: місто Суми, проспект Лушпи Михайла, будинок 39, земельна ділянка загальною площею 0,014 га, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0069), було здійснено безпідставно, оскільки було відсутнє основне зобов`язання за вказаними кредитними договорами.

Позивач стверджує, що нотаріус, який виконував функції державного реєстратора, не мав підстав для реєстрації за Банком права власності на спірне нерухоме майно з огляду на те, що існувала невідповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що у межах даного спору суд позбавлений можливості дослідити та надати оцінку фактам оформлення права власності за банком на зазначений об`єкт нерухомості, так як у предмет доказування справи, що розглядається, не входить таке питання. Дане питання розглядалося Господарським судом Сумської області у межах справи №592/1886/22, предметом спору у якій було питання правомірності набуття права власності банком та відповідачами на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1.

Водночас колегія суддів зазначає, що державний реєстратор при вчиненні реєстраційних дій не наділений повноваженнями з перевірки розміру кредитної заборгованості, зазначеного іпотекодержателем, наявності чи відсутності підстав для нарахування штрафу за порушення умов Іпотечного договору.

Подібні правові висновки наведені у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 лютого 2022 року у справі №760/24222/19.

Ключовим є встановлення факту невиконання позивачем зобов`язань з повернення кредиту в повному обсязі, а позивач, як уже зазначалося, наявності заборгованості за кредитними договорами на дату набуття банком права власності не спростував, її розмір іпотекодержатель підтверджував відповідною довідкою про суму боргу.

При цьому у межах реєстраційної процедури державний реєстратор перевіряє повноту подання документів, визначених Порядком №1127, а не встановлює самостійно розмір заборгованості.

У свою чергу у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 червня 2021 року у справі №592/9256/17-ц зроблено висновок про те, що не передбачено такої підстави для відмови у зверненні стягнення на предмет іпотеки як неспівмірність заборгованості за основним зобов`язанням з вартістю майна, переданого в іпотеку в рахунок забезпечення належного його виконання.

При цьому в частині 5 статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя.

Позивач не пред`являв вимог до іпотекодержателя про відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, а також у встановленому законом порядку не оскаржив проведену суб`єктом оціночної діяльності оцінку предметів іпотеки, яка була чинною на момент прийняття рішень державного реєстратора про реєстрацію права власності за Банком.

Водночас, надаючи оцінку доводам скаржника щодо обсягу заборгованості, яка могла бути погашена за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки (громадський будинок за адресою: АДРЕСА_1 , земельна ділянка загальною площею 0,014 га, кадастровий номер: 5910136300:01:003:0069), колегія суддів зазначає таке.

Дійсно, як вбачається із довідки про стан заборгованості позивача перед Банком станом на 23.02.2021 (том 1, а.с. 108), загальна заборгованість останнього за кредитними договорами від 24 жовтня 2016 року №11-18/2016-МК-UАН, від 30 листопада 2016 року №11-18/2016-МК-UАН-1, від 14 червня 2018 року №11-18/2016-МК-UАН-3, від 18 січня 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-4, від 15 лютого 2019 року №11-18/2016-МК-UАН-5 становила 6 125 788,50 грн.

Водночас, у довідці зазначено про нарахування штрафів за порушення зобов`язань за Іпотечними договорами, зокрема, за договором №11-18/2016-МК-UАН-3 від 24.10.2016, а саме за порушення пунктів 3.1.2. та 3.1.4. останнього.

Згідно з наявним у матеріалах справи розрахунком штрафу ПФ «Ордекс» відповідно до Іпотечного договору №11-18/2016-МК-UАН-3 від 24.10.2016, Банком на підставі пункту 4.1. Іпотечного договору нараховано позивачу штраф 2 293 824,25 грн (вартість предмета іпотеки 9 175 297,00 грн х 25% ставка штрафу); на підставі пункту 4.2. Іпотечного договору нараховано штраф 1 376 294,55 грн (9 175 297,00 грн х 15% ставка штрафу).

Про існування такої заборгованості Банк вказував у заяві про державну реєстрацію прав вих.№13-1847 від 23.02.2021.

Тобто загальна заборгованість за кредитними договорами та сума штрафів за порушення Іпотечного договору становили 9 795 907,30 грн (6 125 788,50 грн + 2 293 824,25 грн + 1 376 294,55 грн), що перевищує вартість предмету іпотеки (нежитлового приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1), визначеного у висновку про вартість майна ТОВ «Сабо Макро» від 11.02.2021 (7 257 000,00 грн).

Тому, на переконання суду апеляційної інстанції, звернення стягнення на предмет іпотеки (нежитлове приміщення за адресою: м. Суми, вул. Металургів, буд. 17/1) не призвело до повного задоволення вимог Банку.

При цьому суд критично оцінює доводи скаржника про те, що штрафи за порушення умов іпотечного договору не входили у зміст зобов`язання, яке могло бути погашене за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку.

Так, за змістом частини 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання.

Згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про іпотеку» якщо інше не встановлено законом або іпотечним договором, іпотекою також забезпечуються вимоги іпотекодержателя щодо відшкодування:

витрат, пов`язаних з пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і зверненням стягнення на предмет іпотеки;

витрат на утримання і збереження предмета іпотеки;

витрат на страхування предмета іпотеки;

збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чи умов іпотечного договору.

Відповідно до пункту 1.3. Іпотечного договору за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, комісійної винагороди, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання, а також відшкодування витрат, пов`язаних із пред`явленням вимоги за основним зобов`язанням і звернення стягнення на предмет іпотеки, відшкодування витрат щодо утримання і збереження предмета іпотеки, відшкодування витрат щодо страхування предмета іпотеки, відшкодування збитків, завданих порушенням основного зобов`язання чим умов іпотечного договору.

Згідно з пунктом 3.3.6. Іпотечного договору іпотекодержатель має право набути право власності на предмет іпотеки у порядку, передбаченому чинним законодавством, у разі порушення умов основного зобов`язання та/або цього договору, а також у випадку порушення справи про банкрутство іпотекодавця.

Отже сторони, які згідно з положеннями статей 6, 627, 628 є вільними в укладенні та визначенні умов договорів, самі передбачили, що обсяг майнового забезпечення не обмежений виключно відповідальністю за порушення кредитного договору. Він охоплює і майнові наслідки порушення іпотекодавцем самого Іпотечного договору.

Розділом 4 Іпотечного договору «Відповідальність іпотекодавця» визначені розміри штрафу за порушення умов іпотечного договору.

Так, згідно з пунктом 4.1. Іпотечного договору іпотекодавець відшкодовує іпотекодержателю усі збитки та сплачує штраф у розмірі 25% від суми, вказаної у пункті 1.4. договору, у разі, зокрема, порушення пункту 3.1.4. Іпотечного договору.

Відповідно до пункту 4.2. Іпотечного договору іпотекодавець відшкодовує іпотекодержателю усі збитки та сплачує штраф у розмірі 15% від суми, вказаної у пункті 1.4. договору, у разі, зокрема, порушення пункту 3.1.2. Іпотечного договору.

Тобто штраф, який є видом неустойки, у даному випадку поруч зі збитками є саме передбаченим договором наслідком порушення Іпотечного договору.

Виходячи із системного аналізу умов Іпотечного договору, а також того, що згідно з частиною 3 статті 7 Закону України «Про іпотеку» обсяг вимог, що забезпечується іпотекою, може встановлюватися самим іпотечним договором, на переконання суду відсутні підстави для виключення відповідної суми штрафу із загального обсягу забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Інше тлумачення призводило б до штучного розмежування передбачених одним договором майнових наслідків одного й того самого порушення, за якого збитки, завдані порушенням іпотечного договору, визнавалися б забезпеченими іпотекою, тоді як прямо встановлена за те саме порушення неустойка у вигляді штрафу - ні.

Отже, при визначенні розміру забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя у даному випадку врахуванню підлягає не лише заборгованість за основним зобов`язанням, а й інші грошові вимоги, які відповідно до погоджених сторонами умов іпотечного договору забезпечуються предметом іпотеки, у тому числі передбачена договором неустойка (штраф) у конкретно визначеному відсотковому співвідношенні до вартості предмета іпотеки.

Доводи апеляційної скарги позивача про те, що нарахований штраф відповідно до закону та умов договору не належить до вимог, які можуть бути задоволені за рахунок предмета іпотеки, ґрунтуються на ізольованому тлумаченні окремих положень договору та не враховують їх змісту у взаємозв`язку між собою.

Враховуючи викладене у сукупності, колегія суддів погоджується з рішенням місцевого господарського суду про те, що вимога позивача про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є необґрунтованою, недоведеною та не підлягає задоволенню.

Доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів.

Решта викладених в апеляційній скарзі аргументів не можуть бути підставами для скасування рішення місцевого господарського суду, оскільки вони зводяться виключно до переоцінки доказів, яким суд першої інстанції надав належну оцінку, та не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову, що в сукупності виключає можливість задоволення апеляційної скарги ПФ «Ордекс».

При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 лютого 2010 року, пункт 58).

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Доводи апеляційної скарги Приватної фірми «Ордекс» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову й не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Приватної фірми «Ордекс» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно зі статтею 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватної фірми «Ордекс» на рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі № 591/1149/22 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Сумської області від 13.08.2025 у справі №591/1149/22 залишити без змін.

Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватну фірму «Ордекс».

Матеріали справи №591/1149/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано 30.07.2026.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко