Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №920/163/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2026 р. Справа№ 920/163/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Колесника Р.М.

суддів: Мальченко А.О.

Тищенко А.І.

при секретарі судового засідання: Пічкур А.О.

за участю представників учасників справи: згідно з протоколом судового засідання

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Рай»

на рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2026 (повний текст рішення складено 28.04.2026)

у справі № 920/163/26 (суддя - Вдовенко Д.В.)

за позовом Малого приватного підприємства «Рай»

до

1) Сумської міської ради

2) Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради

про визнання незаконною бездіяльності та стягнення 3000 гривень

Короткий зміст позовних вимог

МПП «Рай» (надалі також позивач, скаржник) звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом до Сумської міської ради (надалі також відповідач-1), Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради (надалі також відповідач-2) про визнання незаконною бездіяльність Сумської міської ради в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради з 22.05.2024 по 08.01.2026 щодо ненадання позивачу договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:06:002:0004 та рахунку на оплату за цим договором, а також стягнення 3000,00 гривень моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на бездіяльність відповідачів у період з 22.05.2024 до 08.01.2026 з надання йому договору про оплату авансового внеску, а також рахунку на оплату, чим порушено законні права позивача на викуп земельної ділянки та завдано моральну шкоду у заявленому розмірі.

Короткий зміст судового рішення

Рішенням Господарського суду Сумської області від 16.04.2026 відмовлено в задоволенні позовних вимог повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивоване наступним:

- позов поданий не з метою захисту порушеного права позивача на укладення договору авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки для викупу у подальшому земельної ділянки, а з метою встановлення обставин бездіяльності відповідачів за період до укладення договору з метою посилання на такі обставини при розгляді інших судових спорів між сторонами (відповідно до усних пояснень позивача у судовому засіданні 10.03.2026 - спорів щодо стягнення безпідставно утриманих коштів за користування земельною ділянкою без укладення договору оренди землі);

- встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин;

- позивач не подав доказів на підтвердження своїх доводів про приниження ділової репутації, не обґрунтував яким чином неукладення договору авансового внеску до 03.02.2026 призвело до неможливості продовження підприємницької діяльності.

Короткий зміст апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, МПП «Рай» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає наступне:

- оскаржуване рішення прийнято у результаті неврахування обставин та фактів, які свідчать про тривале зловживання правом зі сторони службових осіб Департаменту забезпечення ресурсних платежів з метою створення штучних перешкод позивачу у реалізації його законного права на викуп земельної ділянки під об`єктом нерухомого майна та паралельного подання позовів до суду про стягнення безпідставно збережених коштів за користування земельною ділянкою, на якій розміщений об`єкт нерухомого майна МПП «Рай»;

- судовим рішенням у справі № 920/7/24 з МПП «Рай» за той період часу з 17.04.2023 по 22.05.2024 стягнуто на користь Сумської міської ради ніби-то за бездіяльність МПП «Рай» по укладенню договору оренди земельної ділянки 32397,76 гривень, а отже своєю незаконною бездіяльністю з 17.04.2023 по 22.05.2024 Сумська міська рада завдала МПП «Рай» прямі матеріальні збитки в сумі 32397,76 гривень, а наявність прямих матеріальних збитків однозначно свідчить і про завдання позивачу моральної шкоди, а тому твердження місцевого господарського суду про те, що позивач обрав невірний спосіб захисту своїх порушених прав носить надуманий характер.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно позивач є власником нерухомого майна (будівлі складу з магазином), розташованого за адресою: м. Суми, вулиця Героїв Крут, будинок 38. Право власності відповідача на нерухоме майно зареєстроване в реєстрі 19.04.2018 на підставі договору купівлі-продажу від 19.04.2018.

Зазначене нерухоме майно розташоване на земельній ділянці кадастровий номер 5910136300:06:002:0004.

Рішенням 53 сесії 8 скликання Сумської міської ради від 22.05.2024 № 4742-МР «Про проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Героїв Крут, 38, площею 0,1301 га» вирішено: 1. провести експертну грошову оцінку (заявник - Мале приватне підприємство «Рай» (22595040) земельної ділянки за адресою: м Суми, вул. Героїв Крут, 38, площею 0,1301 га, кадастровий номер 5910136300:06:002:0004, категорія, цільове та функціональне призначення земельної ділянки: землі житлової та громадської забудови, для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код виду цільового призначення - 03.07) під будівлею складу з магазином (номер запису про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 25797903 від 19.04.2018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 303714659101 загальна площа будівлі - 896,4 кв.м.); 2. Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради - забезпечити підготовку та укладення договору про оплату авансового внеску в рахунок сплати ціни земельної ділянки.

08.01.2026 відповідач-2 надіслав на електронну пошту позивача договір про оплату авансового внеску.

09.01.2026 позивач листом № 3 направив відповідачу-2 два екземпляра підписаного МПП «Рай» договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки за адресою: м. Суми, вул. Героїв Крут, 38, для подальшого оформлення.

03.02.2026 відповідач-2 надіслав позивачу лист № 06.01-15/165 згідно з яким направив на його адресу один примірник підписаного зі сторони Сумської міської ради договору про сплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки від 03 лютого 2026 року та у якому зазначив, що сума авансового внеску становить 5 тис. гривень, які мають бути сплачені позивачем протягом 10 календарних днів з моменту укладення договору.

Договір про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки укладений між позивачем та відповіадчем-1 03.02.2026.

05.03.2026 позивач звернувся до відповідача-1 з заявою № 19 про продаж земельної ділянки кадастровий номер 5910136300:06:002:0004.

Позиція суду апеляційної інстанції

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Сутність апеляційного провадження у даній справі полягає у наданні оцінки висновкам суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог позивача з огляду на обрання МПП «Рай» неналежного способу захисту свого права, а також недоведеності своїх доводів щодо завдання йому неправомірними діями відповідачів моральної шкоди у заявленому розмірі.

Згідно з ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Щодо позовної вимоги про визнання незаконною бездіяльність відповідачів

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 цього ж кодексу здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (1). У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (2).

Згідно з ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 цього ж кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Касаційний господарський суд у своїй постанові від 08.06.2021 у справі № 910/16803/19 виснував, що під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч. 3 ст. 45 цього ж кодексу позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені положеннями ст. 16 ЦК України.

Зазначені приписи узгоджуються із процесуальними нормами ст. 5 ГПК України за змістом якої здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору.

Отже, позивач, формулюючи позовні вимоги, повинен відштовхуватись від тих наданих йому законом прав, які були об`єктивно порушені відповідачем і позов повинен бути направлений на припинення цих правопорушень та на відновлення порушеного права.

Таким чином, право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідками (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 04.06.2019 у справі № 916/3156/17).

Отже, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси юридичних осіб у спосіб, визначений законом або договором. Суд, відповідно до викладеної в позові вимоги, може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, який не суперечить закону, але лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної у позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів (пункт 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17).

При цьому, вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення. Господарські суди порушують провадження у справах за позовами, в основі яких правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин (відповідний правовий висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16).

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові (аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 14.08.2018 у справі № 910/1972/17, від 23.05.2019 у справі № 920/301/18, від 25.06.2019 у справі № 922/1500/18, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Як правильно підмітив суд першої інстанції, позивач звернувся з позовом в суд вже після отримання проекту договору від відповідача-2, після підписання його позивачем, а також вже після самого моменту укладення договору про оплату авансового внеску між позивачем та відповідачем-1.

Вищевказані обставини чітко та неоднозначно вказують на відсутність станом на момент звернення позивача до господарського суду порушеного права МПП «Рай», який може бути захищений шляхом задоволення пред`явленої ним вимоги до відповідачів, що у свою чергу є безумовною підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів цілком погоджується із правовою оцінкою суду першої інстанції щодо того, що заявлена позивачем позовна вимога про визнання незаконною бездіяльність Сумської міської ради в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради з 22.05.2024 по 08.01.2026 щодо ненадання позивачу договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:06:002:0004 та рахунку на оплату за цим договором, є за своєю суттю вимогою про встановлення певних фактів, яка не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, оскільки до повноважень останнього не належить встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Таким чином, враховуючи все вищезазначене, колегія суддів за результатами апеляційного перегляду також дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є належним та ефективним у розумінні наведених вище у даній постанові правових норм способом захисту порушеного права, оскільки розглядаючи заявлені позивачем вимоги суд не здійснює жодного захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, а розгляд позовної заяви зводиться до встановлення судом факту, що має юридичне значення (встановлення факту незаконної бездіяльності Сумської міської ради в особі Департаменту забезпечення ресурсних платежів Сумської міської ради з 22.05.2024 по 08.01.2026 щодо ненадання позивачу договору про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки з кадастровим номером 5910136300:06:002:0004 та рахунку на оплату за цим договором).

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Положеннями ст. 1167 ЦК України визначено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (1). Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Згідно з частиною першою статті 1173 цього ж кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1174 цього ж кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 цього ж кодексу особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає у приниженні ділової репутації фізичної або юридичної особи (п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 23 ЦК України якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди за загальним правилом необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) моральної шкоди, збитків; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та моральною шкодою, збитками; 4) вини боржника у заподіянні моральної шкоди, збитків.

Водночас, положення статей 173, 1174 ЦК України передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності, даними правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. При цьому, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.

Отже, необхідною підставою для притягнення органу державної влади, органу місцевого самоврядування до відповідальності у вигляді стягнення шкоди (в тому числі і моральної) є наявність трьох умов: 1) протиправна поведінка (неправомірні дії цього органу), 2) наявність моральної шкоди, збитків 3) причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою органу та заподіяною моральною шкодою, збитками.

Враховуючи вищевказане, апеляційний суд погоджується із правовою позицією місцевого господарського суду про те, що для притягнення відповідачів до цивільно-правової відповідальності за заподіяння позивачеві моральної шкоди у даній справі суду необхідно встановити наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання такої відповідальності.

Положеннями ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 цього ж кодексу кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За змістом ч. 1 ст. 73, ч. 1, 3 ст. 74 цього ж кодексу доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 цього ж кодексу належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ст. 77 цього ж кодексу допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно з ст. 78 цього ж кодексу достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (вказаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18).

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів однозначно погоджується із заключеннями місцевого господарського суду про те, що хоч докази надання/направлення відповідачем-2 позивачу підготовленого проекту договору (пропозиції, що містить істотні умови) у період до 08.01.2026 в матеріалах справи відсутні, що свідчить про невиконання ним належним чином свого обов`язку забезпечити укладення договору з позивачем згідно з рішенням Сумської міської ради, позивачем у процесі розгляду справи у відповідності до ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України все ж не було надано суду жодних належних та допустимих доказів, що б підтверджували факт неможливості МПП «Рай» продовження своєї підприємницької діяльності до 03.02.2026 у зв`язку із невчасним укладенням договору авансованого внеску, внаслідок чого і було позивачу завдано моральну шкоду саме у розмірі 3000,00 гривень.

Таким чином, позивачем не було у належний спосіб доведено існування двох обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення, а саме наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою відповідачів та завданою моральною шкодою позивачу, а також безпосередньо самий розмір завданої такими діями відповідачів шкоди.

Крім того, колегія суддів також цілком погоджується із висновком місцевого господарського суду про те, що посилання позивача на завдання відповідачами своїми протиправними діями моральної шкоди безпосередньо засновнику товариства, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки позов у даній справі поданий до суду юридичною особою з ціллю отримання товариством компенсації втрат немайнового характеру, що настали у зв`язку з приниженням її ділової репутації, а не фізичною особою засновником МПП «Рай».

Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів також вважає необґрунтованими та безпідставними та такими, що ніяким чином не впливають на правові висновки апеляційного суду викладені вище, а також на результат розгляду самої апеляційної скарги.

Таким чином, з огляду на все вищевикладене, колегія суддів в ході апеляційного провадження, дійшла висновку, що оскаржуване судове рішення у справі прийнято із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачає.

Згідно з ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судові витрати з оплати судового збору відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Враховуючи все вищезазначене та керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Малого приватного підприємства «Рай» залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Сумської області від 16.04.2026 у справі № 920/163/26 залишити без змін.

3. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Повний текст постанови складено і підписано 30.07.2026

Головуючий суддя Р.М. Колесник

Судді А.О. Мальченко

А.І. Тищенко