Окрема думка від 28 липня 2026 р. у справі №910/573/25 — Північний апеляційний господарський суд

ОКРЕМА ДУМКА

судді Барсук М.А.

21.07.2026 Справа № 910/573/25

У судовому засіданні 21.07.2026 Північним апеляційним господарським судом було ухвалено постанову, якою апеляційну скаргу державного підприємства "Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.10.2025 у справі № 910/573/25 без змін.

Не погоджуючись із прийнятою постановою, вважаю, що суд апеляційної інстанції ухвалив судове рішення без повного та всебічного дослідження всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного встановлення спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Так, предметом спору у справі № 910/573/25 є вимоги про стягнення з Державного підприємства «Лісогосподарський інноваційно-аналітичний центр» 5 259 055, 54 грн., з яких:

1) заборгованість з оплати поставленого програмного забезпечення та наданих послуг за договором 13/06-1 від 13.06.2024 у сумі 4 699 999,60 грн.,

2) заборгованість з повернення забезпечення виконання договору у сумі 259 999,98 грн.,

3) 1 810,66 грн. у виді санкції на підставі п.9.2 Договору про закупівлю в розмірі 0,1% річних,

4) 278 331,83 грн. інфляційних витрат основної заборгованості на підставі ст. 625 ЦК України,

5) 15 397,08 грн. інфляційних витрат суми забезпечення на підставі ст. 625 ЦК України,

6) 3% річних суми забезпечення на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 3 516, 39 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем належним чином були виконані зобов`язання з поставки товару та надані послуги за договором поставки №13/06-1 від 13.06.2024, проте відповідач свої зобов`язання з оплати поставленого товару та наданих послуг не виконав, що стало підставою для стягнення заборгованості та нарахування відсотків річних та інфляційних за неналежне виконання грошового зобов`язання.

Також позивач зазначає, що 13.06.2024 між сторонами був укладений договір забезпечення виконання договору про закупівлю товару №13/06, за умовами якого позивач перерахував на рахунок відповідача грошові кошти у розмірі 259 999,98 грн., які в даному випадку підлягають поверненню у зв`язку з повним виконанням ним основного зобов`язання з поставки товару.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні від 15.10.2025 зазначив, що позивачем виконувалися роботи за Договором, за результатом яких ним було складено і направлено відповідачу відповідно до товарно-транспортної накладної № 02 від 15.11.2024 накладну № ВН-0000018 від 18.11.2024, акт приймання-передачі № 18 від 18.11.2024, рахунок-фактуру № СФ 0000018 від 09.07.2024, Акт надання послуг № ОУ-0000018 від 18.11.2024, Акт про впровадження програмного забезпечення № 18 від 18.11.2024.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні виснував, що відповідач, отримавши від позивача Акти, не надав обґрунтованих зауважень щодо обсягу та якості поставленого товару та наданих послуг. При цьому, суд першої інстанції, з огляду на підписаний 10.09.2024 між ТОВ «ІТС» та ДП «ЛІАЦ» Меморандум вказав, що акти, та інші первинні документи, які підтверджували б фактичну передачу програмного забезпечення, були не підписані саме через наявні проблеми із серверами у замовника.

Подаючи апеляційну скаргу на вказане рішення суду першої інстанції, відповідач, зокрема, зазначав про те, що проблеми із сервером стосувались виключно другого етапу договору, в якому передбачено впровадження товару відповідно до Технічних вимог.

При цьому, в апеляційній скарзі апелянт наголошував, що немає жодних доказів щодо фактичного виконання Договору в частині надання послуг, як про це зазначає позивач, а саме розгортання, інсталяція програмного забезпечення та навчання персоналу, тоді як згідно листа від 14.11.2024 позивач пропонував повторно (додатково) поставити Товар, що свідчить про його не поставлення у встановлений строк до 10.07.2024.

Тобто, відповідач, зокрема, заперечував сам факт впровадження товару відповідно до технічних вимог, як того вимагали умови договору.

Так, предметом договору поставки від 13.06.2024 № 13/06-1, було зобов`язання поставити покупцю у власність (код ДК 021:2015:48210000-3: Пакети мережевого програмного забезпечення) Програмне забезпечення Телематичної платформи для збору, аналізу, обробки, зберігання телепатичних даних з необхідних датчиків/сенсорів/об`єктів зі спеціалізованими модулями та послуги з його впровадження, а саме: безстрокова невиключна ліцензія серверної частини програмного забезпечення Телематична платформа» Комп`ютерна програма «Metrix» з підтримкою 3000 датчиків/сенсорів/об`єктів моніторингу та необмеженої кількості користувачів (надалі - товар) та надати послуги з його впровадження (надалі - послуги) за найменуваннями та за цінами, що вказуються в Специфікації (Додаток 1 до договору), яка додається до даного договору і є його невід`ємною частиною, а покупець зобов`язався прийняти товар і послуги та своєчасно здійснити оплату відповідно до умов договору.

Пунктом 6.1. було встановлено порядок прийняття товару та його впровадження.

Так, покупець здійснює в установленому Договором порядку перевірку відповідності Товару та документації щодо Товару вимогам Договору, і за умови такої відповідності - приймає Товар. Акт приймання-передачі Товару передається Постачальником уповноваженому представнику Покупця.

Постачальником надаються Послуги з впровадження протягом 10 робочих днів, як визначено в п. 3.1. Договору. Покупець здійснює перевірку відповідності працездатності Товару та документації щодо Товару вимогам Договору, і за умови такої відповідності - підписує Акт впровадження Товару та Акт наданих Послуг.

В матеріалах справи відсутній підписаний між сторонами акт приймання-передачі товару, акт наданих послуг та акт впровадження товару.

З огляду на предмет Договору, який передбачає поставку програмного забезпечення у вигляді безстрокової невиключної ліцензії на комп`ютерну програму з одночасним наданням послуг з її впровадження, виконання постачальником зобов`язання щодо поставки товару не може вважитись завершеним лише шляхом передачі програмного продукту чи надання доступу до нього без доказів фактичної інсталяції, налаштування та впровадження програмного забезпечення відповідно до технічних вимог і умов Договору.

При цьому, як вбачається із технічних вимог до програмного забезпечення, що є додатком № 2 до договору, система повинна створюватися на серверних потужностях ДП «ЛІАЦ», містити набір технологічних інструментів для збору, аналізу, обробки, зберігання телематичних даних з необхідних датчиків/сенсорів/об`єктів системи моніторингу службових транспортних засобів ДП «ЛІАЦ» та повинна дозволяти створювати програмний комплекс з початково можливим горизонтальним масштабуванням, який може бути використаний в розподіленому програмному середовищі.

З наведених технічних вимог вбачається, що телематична платформа для збору, аналізу, обробки та зберігання телематичних даних, яка є предметом договору, повинна бути розроблена з урахуванням можливості її розгортання та функціонування саме на серверних потужностях ДП «ЛІАЦ».

З тексту укладеного 10.09.2024 між ТОВ «ІТС» та ДП «ЛІАЦ» Меморандуму вбачається, що замовник підтвердив встановлення програмного забезпечення з боку виконавця, як того вимагали умови Договору, у повному обсязі. Однак у зв`язку із наявними у замовника складнощами, пов`язаними із функціонуванням серверів, виконавцем взято на себе зобов`язання повторної безкоштовної інсталяції програмного забезпечення, після вирішення Замовником таких складнощів.

Отже, зміст Меморандуму від 10.09.2024 свідчить про те, що станом на дату його підписання програмне забезпечення, хоча і було встановлено з боку виконавця, однак у зв`язку із наявністю у замовника проблем, пов`язаних із функціонуванням серверної інфраструктури, виконавець взяв на себе зобов`язання після усунення таких обставин здійснити повторну безоплатну інсталяцію програмного забезпечення.

Крім того, сторони погодилися тимчасово не підписувати акти приймання-передачі, акти впровадження, видаткову накладну та акт наданих послуг до моменту усунення замовником проблем із серверними потужностями та вирішення питання фінансування, що також свідчить про відсутність належним чином завершеного результату виконання робіт у розумінні умов договору.

Таким чином, Меморандум підтверджує, що встановлення програмного забезпечення на серверних потужностях ДП «ЛІАЦ», як це прямо передбачено договором та технічними вимогами, завершено не було. Водночас матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що після усунення зазначених у Меморандумі обставин програмне забезпечення було повторно інстальовано, належним чином встановлено на серверних потужностях ДП «ЛІАЦ» та введено в експлуатацію відповідно до вимог договору і Додатку № 2 до нього.

При цьому, як вбачається з Технічних вимог до предмета закупівлі, що є додатком № 2 до договору, однією з обов`язкових характеристик програмного забезпечення є його сумісність із серверною інфраструктурою ДП «ЛІАЦ» та можливість встановлення і подальшої експлуатації на таких серверах із забезпеченням передбаченого договором функціоналу.

Оскільки відповідач в апеляційній скарзі наголошував на фактах неналежного виконання позивачем договірних зобов`язань щодо розгортання, інсталяції та впровадження програмного продукту відповідно до вимог договору та Технічних вимог, як обов`язкової умови належної виконання зобов`язань, а тому зазначені доводи підлягали обов`язковій перевірці судом апеляційної інстанції.

За таких обставин суд апеляційної інстанції був зобов`язаний надати оцінку наведеним запереченням відповідача, дослідити подані сторонами докази щодо належного виконання позивачем своїх договірних зобов`язань та встановити, чи було забезпечено останнім якісне впровадження програмного забезпечення з можливістю його функціонування на серверних потужностях ДП «ЛІАЦ» із реалізацією передбаченого договором функціоналу, як того вимагає додаток № 2 до договору.

При цьому, обставини належного виконання позивачем робіт відповідно до Технічних вимог, визначених у Додатку № 2 до договору, не були предметом судового дослідження та правової оцінки у справах № 910/1823/25 та № 910/511/25.

Так, у справі № 910/1823/25 суди вирішували виключно питання щодо наявності правових підстав для визнання недійсним Меморандуму від 10.09.2024 про співпрацю та партнерство, укладеного між ДП «ЛІАЦ» та ТОВ «ІТС», а у справі № 910/511/25 предметом судового розгляду були вимоги про розірвання договору поставки від 13.06.2024 № 13/06-1 та стягнення 500 000,00 грн безпідставно набутих коштів.

Під час розгляду зазначених справ суди не встановлювали тих обставин, які є предметом даного спору, а саме чи було впроваджено програмне забезпечення відповідно до Технічних вимог, чи забезпечено його сумісність із серверною інфраструктурою ДП «ЛІАЦ», а також чи досягнуто результату, передбаченого умовами договору.

Так, для встановлення вказаних обставин відповідачем 21.07.2026 було подано клопотання про призначення комплексної судової експертизи комп`ютерної техніки, програмних продуктів та електронних комунікацій, яке обґрунтоване тим, що для встановлення складу програмного продукту, його версії, відповідності функціональних можливостей Технічним вимогам, працездатності серверних компонентів, факту та обсягу виконаних налаштувань, конфігурування, інтеграцій, імпорту даних, мережевої взаємодії, використовуваних протоколів і каналів обміну даними, передачі засобів адміністрування, а також можливості проведення приймальних випробувань необхідні спеціальні знання у сферах комп`ютерної техніки, програмних продуктів та електронних комунікацій.

У судовому засіданні 21.07.2026 колегією суддів було залишено без розгляду клопотання про призначення експертизи з підстав пропуску строку на його подачу.

Дійсно, заявлене клопотання про призначення експертизи було подано із пропуском строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.12.2025 та за відсутності поважних причин пропуску строку на їх подання.

Водночас, обставина пропуску відповідачем строку на подачу клопотання про призначення експертизи не позбавляла суд апеляційної інстанції, з огляду на наявні доводи відповідача, якими він обґрунтовував подану апеляційну скаргу, вирішити питання про необхідність призначення експертизи з власної ініціативи, оскільки відповідно до частини першої статті 99 Господарського процесуального кодексу України суд має право призначити експертизу як за клопотанням учасника справи, так і з власної ініціативи за наявності передбачених законом умов, а саме:

1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;

2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.

Оскільки у цій справі предметом позову є стягнення заборгованості за передачу та встановлення програмного забезпечення, а відповідач заперечує факт належного виконання позивачем відповідних договірних зобов`язань, а тому до предмета доказування входило встановлення того, чи виконано позивачем роботи відповідно до Технічних вимог, визначених у Додатку № 2 до договору, а саме чи було програмне забезпечення належним чином встановлено із забезпеченням його сумісності із серверною інфраструктурою ДП «ЛІАЦ» та можливості функціонування відповідно до вимог договору.

При цьому, оскільки жодна зі сторін не надала суду висновку експерта щодо обставин, для встановлення яких необхідні спеціальні знання та які входять до предмета доказування у цій справі, вважаю, що у суду апеляційної інстанції були наявні передбачені частиною першою статті 99 ГПК України підстави для призначення судової експертизи з власної ініціативи з метою всебічного, повного й об`єктивного з`ясування всіх обставин справи.

В силу положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Верховний Суд у постанові від 11.09.2025 у справі № 922/2523/22 зазначив, що метою апеляційного перегляду справи є перевірка правильності й законності рішення суду першої інстанції, а способом досягнення цієї мети - розгляд справи повторно. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суд апеляційної інстанції повинен у мотивувальній частині постанови навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Законодавець у статті 282 Господарського процесуального кодексу України закріпив, що постанова суду апеляційної інстанції складається, зокрема, з мотивувальної частини із зазначенням: а) встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; б) доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; в) мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу; г) чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Отже, апеляційний господарський суд наділений правом самостійно здійснити оцінку та аналіз наявних у матеріалах справи доказів, а також перевірити законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Одним із складників справедливого судового розгляду в розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції є право на змагальне провадження; кожна сторона, в принципі, має отримати нагоду не лише бути поінформованою про будь-які докази, які потрібні для того, щоб виграти справу, але також має знати про всі докази чи подання, які представлені або зроблені в цілях впливу на думку суду, і коментувати їх та вимагати рівності щодо подання своїх доказів.

Суд має пересвідчитися, чи провадження в цілому, включаючи спосіб збирання доказів, було справедливим, як того вимагає пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Богатова проти України»).

Якщо подані стороною доводи є вирішальними для результату провадження, такі доводи вимагають прямої конкретної відповіді за результатом розгляду (рішення ЄСПЛ у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" та у справі "Руїз Матеос проти Іспанії").

У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.04.1993 у справі "Краска проти Швейцарії" вказано, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Тобто, відповідно до законодавства України та прецедентної практики ЄСПЛ обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Тобто, реалізуючи завдання господарського судочинства щодо справедливого, неупередженого та своєчасного вирішення спору, суд зобов`язаний забезпечити всебічне, повне й об`єктивне встановлення всіх обставин справи, належним чином дослідити докази, надати оцінку кожному істотному доводу учасників процесу та встановити дійсний зміст спірних правовідносин.

Відповідно до частин 1-4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Одним із принципів господарського судочинства є принцип диспозитивності, який відповідно до статті 14 Господарського процесуального кодексу України полягає в тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому принцип змагальності та диспозитивності не виключає активної ролі суду у випадках, коли без вчинення відповідних процесуальних дій неможливо встановити істину у спорі або коли існують суперечності у доказах, які не можуть бути усунуті без застосування спеціальних знань.

Саме з цією метою Господарський процесуальний кодекс України наділяє суд відповідними процесуальними повноваженнями, зокрема щодо можливості витребування доказів у разі сумнівів у добросовісному здійсненні часниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (ч. 4 ст. 74 ГПК України), а також призначення судової експертизи, у тому числі з власної ініціативи за наявності умов, визначених статтею 99 ГПК України.

Таким чином, якщо для правильного вирішення спору необхідно встановити обставини, що не можуть бути з`ясовані лише шляхом формальної оцінки наявних у справі документів, а сторони подали суперечливі докази або заперечують існування відповідних фактів, суд зобов`язаний використати передбачені процесуальним законом механізми для з`ясування дійсних обставин справи, забезпечивши тим самим справедливий розгляд спору та ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення.

Тому вважаю, що суд повинен був скористатись наданим ст. 99 ГПК України процесуальним механізмом призначення судової експертизи та достовірно встановити обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, шляхом отримання прямого доказу щодо обставин, які входять до предмету доказування, а не встановлювати їх на підставі опосередкованих доказів.

Суддя

Північного апеляційного

господарського суду М.А. Барсук

"29" липня 2026 р.