Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №910/1259/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" липня 2026 р. Справа №910/1259/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Сітайло Л.Г.

суддів: Шапрана В.В.

Пономаренка Є.Ю.

секретар судового засідання - Ярітенко О.В.

представники сторін:

від позивача: Комарніцька Л.А.

від відповідача: Подоляк О.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026

у справі №910/1259/26 (суддя Спичак О.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пайпсістем"

до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"

про стягнення 542 662,27 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Пайпсістем" (далі - ТОВ "Пайпсістем") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Укргазвидобування" (далі - АТ "Укргазвидобування") заборгованості у розмірі 542 662,27 грн, з яких: 439 499,40 грн - основний борг, 21 834,33 грн - три проценти річних, 81 328,54 грн - інфляційні втрати.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що на виконання умов договору поставки від 31.07.2023 №УБГ423/015-23 він поставив відповідачу товар на суму 8 789 988,00 грн (у повному обсязі). Однак, оскільки ним було прострочено виконання вказаного зобов`язання, то відповідач звернувся до банку з вимогою сплатити за Банківською гарантією від 25.07.2023 №115478/V-0928, в результаті чого позивач (принципал) здійснив відповідний платіж на рахунок банку, а останній перерахував суму гарантії, що становить 439 499,40 грн, відповідачу. Втім, як вказує позивач, норми статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" містять положення про те, що забезпечення виконання договору повертається після виконання договору. Оскільки позивачем виконано договір поставки від 31.07.2023 №УБГ423/015-23, то відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти у сумі 439 499,40 грн, навіть не зважаючи на допущене прострочення виконання зобов`язання.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 позов задоволено.

Стягнуто з АТ "Укргазвидобування" на користь ТОВ "Пайпсістем" 439 499,40 грн основного боргу, 21 834,33 грн трьох процентів річних, 81 328,54 грн інфляційних втрат, 6 511,94 грн судового збору та витрати на правову допомогу адвоката у розмірі 8 000,00 грн.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для повернення покупцем (відповідачем) забезпечення виконання договору поставки від 31.07.2023 №УБГ423/015-23 у розмірі 439 499,40 грн, після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору, в частині строків виконання робіт (прострочення виконання). При цьому, перевіривши розрахунки трьох процентів річних та інфляційних втрат, місцевий господарський суд дійшов висновку в їх обґрунтованості, у зв`язку з чим позовні вимоги про стягнення 21 834,33 грн трьох процентів річних та 81 328,54 грн інфляційних втрат підлягають задоволенню у повному обсязі. Крім того, зважаючи на характер спору у даній справі та беручи до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт, суд першої інстанції дійшов висновку, що розмір адвокатських витрат, понесених позивачем, є обґрунтованим та розумним у сумі 8 000,00 грн, з огляду на що поклав їх у повному обсязі на відповідача.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, АТ "Укргазвидобування" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги АТ "Укргазвидобування" посилається на те, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, оскільки ухвалено при неповному з`ясуванні обставин справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Так, скаржник зазначає, що позивачем повністю виконано умови договору, проте, з порушенням строків, що ним не заперечується, а банківською гарантією Банк гарантував виконання зобов`язання проведеного належним чином, а не лише виконання договору в цілому. Відповідач правомірно скористався своїм правом пред`явлення вимоги, а сама гарантія припинилась у зв`язку із її виконанням, що виключає її повернення.

Крім того, на переконання апелянта, заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн є не обґрунтованим та не пропорційним до предмета спору та складності даної справи. Документальне підтвердження факту надання правової допомоги у даній справі відсутнє, оскільки з доданих до заяви документів вбачається відсутність акта наданих послуг. Надані документи не містять строків надання відповідних послуг, витраченого часу, що унеможливлює дослідити їх розумність з урахуванням того, що розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.05.2026 апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування" у справі №910/1259/26 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Євсіков О.О., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на 10.06.2026. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/1259/26. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 26.05.2026.

21.05.2026 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/1259/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.06.2026 задоволено клопотання представника ТОВ "Пайпсістем" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У судовому засіданні суддею Євсіковим О.О. заявлено про самовідвід від розгляду справи №910/1259/26.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026 заяву про самовідвід судді Євсікова О.О. від розгляду апеляційної скарги АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 задоволено. Справу №910/1259/26 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів, відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Розпорядженням Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2026, у зв`язку з заявою судді Євсікова О.О. про самовідвід від розгляду справи №910/1259/26, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.06.2026 справу №910/1259/26 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Пономаренко Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.06.2026 прийнято до свого провадження апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 у складі колегії суддів: головуючий суддя - Сітайло Л.Г., судді: Шапран В.В., Пономаренко Є.Ю. та призначено її розгляд на 23.07.2026.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.07.2026 задоволено заяву представника АТ "Укргазвидобування" Подоляк Олени Романівни про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

23.05.2026, через систему "Електронний суд", позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу АТ "Укргазвидобування" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 - без змін.

У відзиві позивач не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає їх необґрунтованими, такими, що ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права та не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції.

Так, позивач зазначає, що товар за договором був поставлений позивачем та прийнятий відповідачем у повному обсязі, а законодавство не передбачає права замовника остаточно утримувати повну суму забезпечення виключно через порушення строків поставки за умови повного виконання договору. Апелянт помилково змішує момент виникнення права на звернення до гаранта та питання подальшої правової долі коштів після повного виконання договору. Оскільки основне зобов`язання виконано, підстава для утримання суми гарантії припинилась, а тому кошти є безпідставно збереженими та підлягають поверненню позивачу, на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). При цьому позивач вже поніс відповідальність за прострочення, оскільки відповідач утримав пеню та штраф на суму 1 219 828,49 грн.

Також позивач вказує, що посилання відповідача на відсутність окремого акта є формальним та не спростовує факту надання правничої допомоги. Поданий акт приймання-передачі підтверджує як факт надання послуг, так і їх прийняття клієнтом, а процесуальні документи у справі фактично підготовлені та подані представником позивача, що саме по собі підтверджує реальність правничої допомоги. Розмір витрат є співмірним зі складністю справи. При цьому апелянт не надав жодних належних доказів неспівмірності витрат або їх завищення.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

У судове засідання 23.07.2026 з`явилися представники сторін.

Представник відповідача у судовому засіданні 23.07.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав, з викладених у ній підстав та просив її задовольнити. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Представник позивача у судовому засіданні 23.07.2026 заперечив проти задоволення апеляційної скарги, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

31.07.2023 між ТОВ "Пайпсістем" (постачальник) та АТ "Укргазвидобування" (покупець) укладено договір поставки №УБГ423/015-23, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві запасні частини до ПКР-560 в асортименті (далі - товар), зазначений в специфікації, що додається до договору і є його невід`ємною частиною, а покупець - прийняти і оплатити такий товар. Під поставкою сторони розуміють передачу товару постачальником для прийняття покупцем.

Згідно з пунктом 1.2 договору найменування/асортимент товару, одиниця виміру, кількість, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару вказується у специфікації, яка є додатком №1 до договору та є його невід`ємною частиною.

Відповідно до пункту 3.2 договору, його загальна ціна визначається загальною вартістю товару, вказаного в специфікації до цього договору та становить до 8 789 988,00 грн з ПДВ (включно).

Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою прийняття товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін акта приймання-передачі товару, форма якого наведена в додатку №3 до цього договору, який є невід`ємною частиною (застосовується, якщо постачальник є нерезидентом в Україні) або видаткової накладної. Датою передачі постачальником товару для прийняття покупцем є дата прибуття товару до місця поставки зазначена у відповідному товаро-транспортному документі або дата підписання сторонами акта приймання-передачі товару, якщо покупець за допомогою товаротранспортних документів не може визначити дату їх передачі для прийняття. Право власності на товар, ризик випадкового знищення/пошкодження переходить від постачальника до покупця з дати підписання сторонами акта приймання-передачі товару або видаткової накладної (при наявності двох дат, датою підписання акта приймання-передачі товару або видаткової накладної вважається дата підписання покупцем).

Згідно з пунктом 5.9 договору прийняття товару проводиться шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акта/актів приймання-передачі товару або видаткової/видаткових накладної/накладних. У випадку виявлення недоліків товару або товаросупровідної документації, покупець має право не підписувати акт/акти прийманні-передачі товару або видаткову/видаткові накладну/накладні до усунення виявлених недоліків, а постачальник зобов`язаний усунути недоліки та оплатити документально підтверджені витрати покупця, спричинені такими недоліками. Поставка товару з недоліками вважається поставкою неякісного товару.

Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (за наявності), за умови надання постачальником забезпечення виконання своїх зобов`язань по договору, які відповідають вимогам, вказаним у пункті 10.2 цього договору і діє до 31.01.2024 (включно) (пункт 10.1 договору).

У пункті 10.2 договору вказані вимоги забезпечення виконання зобов`язань по договору постачальником: забезпечення виконання зобов`язань по договору здійснюється до укладання договору шляхом надання банківської гарантії або стендбай акредитиву виконання зобов`язань по договору. Банківська гарантія або стендбай акредитив повинна/ен відповідати вимогам, вказаним у типовій формі банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань постачальником за договором, яка є додатком №4 до договору, та її/його сума повинна бути 5% від загальної вартості (ціни) договору.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач вказує на те, що на виконання умов договору поставки він поставив відповідачу товар на суму 8 789 988,00 грн (у повному обсязі). Однак, оскільки ним було прострочено виконання вказаного зобов`язання, то відповідач звернувся до банку з вимогою сплатити за Банківською гарантією від 25.07.2023 №115478/V-0928, в результаті чого позивач (принципал) здійснив відповідний платіж на рахунок банку, а останній перерахував суму гарантії, що становить 439 499,40 грн, відповідачу. Разом із тим, норми статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" містять положення про те, що забезпечення виконання договору повертається після виконання договору. Оскільки позивачем виконано договір поставки, то відповідач повинен повернути позивачу грошові кошти у сумі 439 499,40 грн, навіть не зважаючи на допущене прострочення виконання зобов`язання.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови та оцінка аргументів учасників справи

Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору

За приписами частини 1 статті 627 ЦК України та статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 ЦК України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар. Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За умовами пункту 5.1 договору строк поставки, умови та місце поставки товару, інформація про вантажовідправників і вантажоотримувачів вказується в специфікації до цього договору.

У специфікації №1 до договору сторони встановили строк поставки товару - 120 календарних днів з дати укладення договору про закупівлю - тобто, до 28.11.2023.

Як вбачається з матеріалів справи (відповідно до видаткових накладних, актів приймання-передачі та товарно-транспортних накладних), позивач у повному обсязі поставив товар за договором поставки на суму 8 789 988,00 грн. Однак допустив прострочення виконання вказаного обов`язку.

Виконання зобов`язань ТОВ "Пайпсістем" за договором поставки було забезпечено Банківською гарантією від 25.07.2023 №115478/V-0928 Акціонерного товариства "Альтбанк" на суму 439 499,40 грн.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади встановлені Законом України "Про публічні закупівлі", метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Статтею 1 Закону України "Про публічні закупівлі" визначено, що публічна закупівля - це придбання замовником товарів, робіт і послуг у порядку, встановленому цим Законом; тендерна документація - це документація щодо умов проведення тендеру, що розробляється та затверджується замовником і оприлюднюється для вільного доступу в електронній системі закупівель; тендерна пропозиція - це пропозиція щодо предмета закупівлі або його частини (лота), яку учасник процедури закупівлі подає замовнику відповідно до вимог тендерної документації.

При цьому правовідносини, які виникли на підставі Банківської гарантії, підпадають під правове регулювання норм §4 глави 49 ЦК України та глави 22 Господарського кодексу України (далі - ГК України), а також Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 №639 (далі - Положення), Уніфікованих правил міжнародної торгової палати для гарантій за першою вимогою 1992 року.

Відповідно до статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (стаття 547 ЦК України).

Виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (стаття 548 ЦК України).

Стаття 560 ЦК України визначає, що за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку. Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Частиною 1 статті 200 ГК України визначено, що гарантія є специфічним засобом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом письмового підтвердження (гарантійного листа) банком, іншою кредитною установою, страховою організацією (банківська гарантія) про задоволення вимог управненої сторони у розмірі повної грошової суми, зазначеної у письмовому підтвердженні, якщо третя особа (зобов`язана сторона) не виконає вказане у ньому певне зобов`язання, або настануть інші умови, передбачені у відповідному підтвердженні.

Гарант має право висунути управненій стороні лише ті претензії, висунення яких допускається гарантійним листом. Зобов`язана сторона не має права висунути гаранту заперечення, які вона могла б висунути управненій стороні, якщо її договір з гарантом не містить зобов`язання гаранта внести до гарантійного листа застереження щодо висунення таких заперечень (частина 3 статті 200 ГК України).

Отже, у відносинах за гарантією беруть участь три суб`єкти - гарант, беніфіціар та принципал. Забезпечувальна функція гарантії полягає у тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання принципалом його обов`язку перед беніфіціаром. Гарантія - це односторонній правочин, змістом якого є обов`язок гаранта сплатити кредитору-бенефіціару грошову суму відповідно до умов гарантії у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією. Тобто гарантія створює зобов`язання тільки для гаранта. Такий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2020 у справі №904/1156/19.

Згідно із статтею 562 ЦК України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Так, у пункті 9 частини 3 розділу I Положення визначено, що гарантія - це спосіб забезпечення виконання зобов`язань, відповідно до якого банк-гарант приймає на себе грошове зобов`язання перед бенефіціаром (оформлене в письмовій формі або у формі повідомлення) сплатити кошти за принципала в разі невиконання останнім своїх зобов`язань у повному обсязі або їх частину в разі пред`явлення бенефіціаром вимоги та дотримання всіх вимог, передбачених умовами гарантії. Вказаним Положенням передбачено, що безвідклична гарантія - це гарантія, умови якої не можуть бути змінені і вона не може бути припинена банком-гарантом згідно з заявою принципала без згоди та погодження з бенефіціаром; безумовна гарантія - це гарантія, за якою банк-гарант у разі порушення принципалом свого зобов`язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.

Основною із функцій гарантій, зокрема і банківської гарантії, є забезпечувальна функція, яка полягає в тому, що вона (гарантія) забезпечує належне виконання зобов`язань принципала перед бенефіціаром.

За змістом статей 561, 566 ЦК України гарантія діє протягом строку, на який вона видана. Обов`язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов`язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.

Відповідно до частини 1 статті 563 ЦК України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

При цьому, згідно з пунктом 2 глави 4 розділу II Положення одержана вимога/повідомлення Бенефіціара або банку Бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти Бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком - гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.

Таким чином, забезпечувальна функція банківської гарантії виявляється у відносинах між бенефіціаром та принципалом, а не між бенефіціаром та гарантом. Натомість у відносинах між бенефіціаром та гарантом виникає окреме грошове зобов`язання, незалежне від зобов`язання за участю бенефіціара та принципала. Тому гарант має сплатити грошову суму, якщо виконані саме умови гарантії. Втручатися у відносини між бенефіціаром та принципалом, зокрема вирішувати, чи виконав принципал грошове зобов`язання за договором між бенефіціаром та принципалом, а відтак і про те, чи припинене основне зобов`язання виконанням, гарант не вправі.

У постанові від 17.05.2024 у справі №910/17772/20 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду виснувала, що законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

Положення закону про те, що кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією (частина 3 статті 563 ЦК України), слугує меті ідентифікації порушення зобов`язання, а відтак, конкретизації банківської гарантії, і не вказує на обов`язок гаранта перевіряти таке порушення. Адже гарант може видати на користь одного й того ж бенефіціара декілька банківських гарантій за зверненням одного й того ж принципала у зв`язку з одним чи декількома договорами з бенефіціаром з різними умовами, що передбачають сплату за гарантіями у різних випадках.

Отже, кредитор-бенефіціар має право вимоги як за основним зобов`язанням, так і за незалежною від цього зобов`язання гарантією. Якщо він не отримає виконання за основним зобов`язанням, то, пред`явивши вимогу гаранту, отримає виконання.

Статтею 564 ЦК України передбачено, що після одержання вимоги кредитора гарант повинен негайно повідомити про це боржника і передати йому копії вимоги разом з доданими до неї документами. Гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

За приписами частини 1 статті 569 ЦК України гарант має право на зворотну вимогу (регрес) до боржника в межах суми, сплаченої ним за гарантією кредиторові, якщо інше не встановлено договором між гарантом і боржником.

Відповідно до частини 2 статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю: 1) після виконання переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю; 2) за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; 3) у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; 4) згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Пунктом 10.3 договору поставки встановлено, що у випадку надання постачальником забезпечення виконання зобов`язань по договору у формі грошових коштів, банківської гарантії/стендбай акредитиву виконання зобов`язань покупець повертає постачальнику таке забезпечення протягом 5 банківських днів з дня настання одного з випадків, зазначених нижче на реквізити постачальника вказані в договорі (для забезпечення виконання зобов`язань по договору у формі грошових коштів ) або шляхом направлення відповідної інформації банку (для забезпечення виконання зобов`язань по договору у формі банківської гарантії/ стендбай акредитиву виконання зобов`язань) у наступних випадках: A. після виконання постачальником зобов`язань за договором в повному обсязі; B. за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; C. в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі.

У постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23 викладено правову позицію про те, що до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише ЦК України та ГК України, а і спеціальний закон - Закон України "Про публічні закупівлі", відповідно до частини 2 статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Тобто вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

При цьому, невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №910/6433/18, від 21.02.2020 у справі №910/4460/19, від 14.01.2019 у справі №910/3777/18.

Отже, підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору поставки, а не певне порушення строків його виконання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач у повному обсязі поставив товар за договором поставки на суму 8 789 988,00 грн, однак допустив прострочення виконання вказаного обов`язку.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в силу норм статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та положень пункту 10.3 договору поставки, повинен повернути позивачу забезпечення виконання договору поставки протягом 5 банківських днів після виконання постачальником зобов`язань за договором в повному обсязі.

Наведений висновок суду у даній справі узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у справі №910/12114/23, у постанові Верховного Суду від 17.03.2026 у справі №910/1787/25 та у постанові Верховного Суду від 17.12.2024 у справі №910/15308/23.

Отже, приймаючи до уваги вищенаведене у сукупності та встановлені обставини повного виконання позивачем зобов`язань за договором поставки, місцевий господарський суд дійшов висновку, з яким погоджується судова колегія, про наявність підстав для повернення покупцем (відповідачем) забезпечення виконання договору поставки після виконання учасником-переможцем договору, не залежно від доводів відповідача про неналежне виконання позивачем умов договору в частині строків виконання робіт (прострочення виконання).

Докази повернення грошових коштів у сумі 439 499,40 грн у матеріалах справи відсутні.

Наявність та розмір заборгованості відповідача за договором поставки в сумі 439 499,40 грн підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані, у зв`язку з чим позовні вимоги ТОВ "Пайпсістем" в частині стягнення з АТ "Укргазвидобування" суми основного боргу (банківської гарантії) у сумі 439 499,40 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 21 834,33 грн трьох процентів річних та 81 328,54 грн інфляційних втрат за період з 10.06.2024 до 04.02.2026.

Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.

Перевіривши розрахунки вищенаведених компенсаційних виплат, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що до стягнення з відповідача підлягають 21 834,33 грн трьох процентів річних та 81 328,54 грн інфляційних втрат.

Також, позивач просив стягнути з відповідача 8 000,00 грн адвокатських витрат.

Статтею 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно зі статтею 16 ГПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах 1, 2 статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За приписами частини 8 статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частинами 3-5 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

У разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України щодо співмірності господарському суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Верховний Суд, застосовуючи частину 6 статті 126 ГПК України, неодноразово зазначав, що обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, постанови Верховного Суду від 09.04.2019 у справі №826/2689/15; від 03.10.2019 у справі №922/445/19).

Отже, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині 4 статті 126 ГПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або чи заявлення неспівмірно нижчою суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами.

Об`єднана палата Верховного Суду у постанові від 19.04.2024 у справі №916/101/23 зазначила, що згідно з пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 вказаного вище Закону).

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.

У постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 Верховний Суд вказав про те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини 4 статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Також частини 4-6, 7, 9 статті 129 ГПК України, визначає випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.01.2026 між адвокатом Комарніцькою Л.А. та ТОВ "Пайпсістем" (клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги №01/01.

Згідно з пунктом 6.1 договору гонорар - винагорода адвоката за здійснення захисту, представництва інтересів клієнта та надання йому інших видів правової допомоги на умовах і в порядку, що визначені договором.

Відповідно до пункту 6.2 договору розмір гонорару за цим договором визначається на підставі підписаних актів приймання-передачі наданих послуг і відповідно до вартості послуг, яка зазначена у додатку №1 до цього договору. До гонорару не включаються фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 6.3 договору встановлено, що факт наданої правової допомоги підтверджується актом наданих послуг, зразок якого є додатком 2 до нього договору.

За умовами пункту 6.4 договору клієнт сплачує гонорар протягом 10 днів після підписання сторонами акта приймання передачі наданих послуг готівкою, або у безготівковому порядку на рахунок адвоката.

Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатом позитивного результату, якого бажає клієнт (пункт 6.5 договору).

У додатку №1 до договору сторони погодили вартість послуг, зокрема: складання позову - 2 000,00 грн - 6 000,00 грн, складання та подання відповіді на відзив - 1 000,00 грн - 4 000,00 грн.

04.03.2026 сторони склали та підписали акт приймання-передачі наданих послуг №1 за договором на суму 8 000,00 грн (складання та подання позову - 6 000,00 грн, складання та подання відповіді на відзив у справі №910/1259/26 - 2 000,00 грн).

На підставі виставленого адвокатом рахунку від 04.03.2026 №СФ-0000004 позивач сплатив адвокату гонорар у сумі 8 000,00 грн (відповідно до банківської виписки).

Таким чином, матеріалами справи підтверджується понесення позивачем витрат на правову допомогу адвоката у сумі 8 000,00 грн.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").

Судом враховано, що Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про відшкодування витрат на розгляд справи за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зазначає, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим: рішення у справах "Двойних проти України" (пункт 80) від 12.10.2006, "Гімайдуліна і інші проти України" (пункти 34-36) від 10.12.2009, "East/West Alliance Limited" проти України" (пункт 268) від 23.01.2014, "Баришевський проти України" (пункт 95) від 26.02.2015 та інші.

У рішенні "Лавентс проти Латвії" (пункт 154) від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір і супроводжуються необхідними документами на їх підтвердження.

У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №910/4515/18.

Відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Зважаючи на характер спору у даній справі та беручи до уваги обсяг виконаних адвокатом робіт, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що розмір адвокатських витрат, понесених позивачем, є обґрунтованим та розумним у сумі 8 000,00 грн, з огляду на що підлягає покладенню у повному обсязі на відповідача.

Інші доводи апеляційної скарги взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.

При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, виходячи із фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною 1 статті 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга АТ "Укргазвидобування" задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат

Оскільки цією постановою суд апеляційної інстанції не змінює рішення та не ухвалює нового, розподіл судових витрат судом апеляційної інстанції не здійснюється, а витрати пов`язані з розглядом апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на АТ "Укргазвидобування".

Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 16.04.2026 у справі №910/1259/26 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на Акціонерне товариство "Укргазвидобування".

4. Матеріали справи №910/1259/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено та підписано - 29.07.2026.

Головуючий суддя Л.Г. Сітайло

Судді В.В. Шапран

Є.Ю. Пономаренко