Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №910/15248/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" липня 2026 р. Справа№ 910/15248/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Гаврилюка О.М.

суддів: Крижного О.М.

Майданевича А.Г.

розглянувши у письмовому провадженні матеріали справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки»

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026

у справі № 910/15248/25 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки»

про стягнення 61 426,20 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» про стягнення 61 426,20 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15048/25 задоволено повністю позов Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» на користь Акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» 61 426,20 грн пені та 2 422,40 грн судового збору.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись із рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» звернулось до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2024 у справі № 910/15248/25 та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» про стягнення пені.

Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.

Скаржник вказує на те, що зобов`язання відповідача за укладеним з позивачем договором були забезпечені банківською гарантією на суму 153 565,50 грн, яку позивачу виплатив банк-гарант у повному обсязі, про що вказує сам позивач у позовній заяві. Сума вказаної банківської гарантії більше ніж в двічі перевищує заявлений позивачем до стягнення розмір пені. Однак, не зважаючи на це, позивач все ж звернувся до суду з вимогою стягнути з відповідача додатково до суми гарантії ще й пеню, що свідчить про зловживання позивачем своїм право та порушення балансу інтересів сторін у цій справі.

Скаржник зазначає, що за усталеною практикою Верховного Суду, відповідно до якої неустойка не може бути каральною санкцією, а має носити саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі № 910/14591/21, від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22). Проте, в цьому випадку пеня виконує виключно каральну функцію, оскільки витрати та збитки позивача вже були компенсовані за рахунок банківської гарантії. Це також свідчить про те, що стягнення пені у цій справі призведе до необґрунтованого збагачення позивача. Проте, наведені обставини були залишені судом першої інстанції без належної уваги та оцінки, що свідчить про необґрунтованість оскаржуваного рішення.

На думку скаржника, судом першої інстанції не врахована наявність підстав для зменшення розміру неустойки, при цьому, збитки позивача у зв`язку із порушенням відповідачем строків поставки товару за укладеним між ними договором були вже компенсовані за рахунок банківської гарантії. Таким чином, обґрунтованим є висновок, що розмір неустойки значно перевищує розмір збитків позивача, що дає підстави для зменшення розміру пені.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, позивач у відзиві на апеляційну скаргу, поданому до суду, вказав на те, що загальною фактичною підставою виникнення права кредитора на отримання коштів як господарської санкції та за банківською гарантією є порушення боржником своїх зобов`язань, неустойка і банківська гарантія вважаються різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Отже, можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки товару за договором не залежить від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією.

Зокрема, позивач вказує на те, що у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.12.2018 викладено наступні висновки: неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб`єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов`язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. Сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності. Таким чином, можливість стягнення з відповідача пені та штрафу за порушення строків поставки Товару за Договором не ставиться у залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов`язань.

Позивач зазначає, що відповідачем під час розгляду справи в суді першої інстанції та в апеляційній скарзі не наведено конкретних обставин, які мають бути враховані для зменшення суми стягнення неустойки, як, наприклад, майновий стан сторони, ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання, поведінка сторони при виконанні зобов`язання тощо). Так, з доводів апеляційної скарги неможливо встановити, що сума неустойки, стягнута за рішенням суду, є неспівмірною з майновим станом відповідача, або що відповідач фінансово неспроможний сплатити штрафні санкції у розмірі 61 426,20 грн. Доводи про відсутність збитків позивача як сторони договору є виключно припущенням відповідача.

Також позивач наголошує на тому, що відповідачем так і не було виконано зобов`язання з поставки товару згідно з договором поставки, незважаючи на погодження зміни строку поставки, не було сплачено суму неустойки в добровільному порядку на неодноразові претензії Позивача. Таким чином, у суду першої інстанції не було підстав для зменшення суми стягнення неустойки, визначеної укладеним між сторонами Договором поставки.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/15248/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Гаврилюк О.М., судді: Крижний О.М., Майданевич А.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25. Призначено до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25 у порядку письмового провадження без повідомлення учасників.

Враховуючи викладене, воєнний стан в Україні та обмеження, спричинені цим станом, систематичні оголошення сигналу повітряної тривоги, тимчасові непрацездатності суддів та перебування суддів у відпустках, з метою повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, справа № 910/15248/25 розглядалась протягом розумного строку.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як вбачається із матеріалів справи, 25.07.2024 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № Т-0150224 (далі - Договір), відповідно до умов якого відповідач, за договором постачальник, зобов`язався передати у власність позивачу, за договором покупцеві, товар, повне найменування якого, вартість, номенклатура, асортимент, марка, вид сорт, якісні характеристики вказуються в специфікаціях, які є невід`ємною частиною договору, а позивач зобов`язався прийняти товар та оплатити його в порядку і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 2.1 Договору відповідач зобов`язаний поставити товар належної якості, в строки, зазначені в договорі.

Згідно з п. 9.3. Договору у разі порушення з будь-якої причини строків поставки партії або окремих товарів більш ніж на 20 календарних днів (в тому числі в зв`язку з настанням форс-мажорних обставин), позивач має право в односторонньому порядку розірвати договір та/або відмовитись від партії товару/окремих товарів, поставка яких прострочена. Датою розірвання договору та/або відмови від товару/окремих товарів в такому випадку вважається дата відправлення позивачем відповідного повідомлення про відмову/розірвання. В цьому разі у позивача не виникає обов`язок сплатити, а попередня оплата, у разі її наявності, має бути повернута відповідачем протягом 10 банківських днів з моменту відправлення позивачем повідомлення про відмову/розірвання.

У специфікації сторони погодили поставку 2270 штук тактичних штанів (чоловічих) на загальну суму 3 071 310,00 грн, строк поставки - не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати надання списку розмірів.

12.08.2024 позивач звернувся до відповідача з замовленням із списком розмірів.

Таким чином, поставка мала бути здійснена до 11.10.2024.

В подальшому, між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 29.10.2024 до Договору, в якій продовживши строк поставки до 15.11.2024.

Однак, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів поставки товару на виконання укладеного договору.

Позивач у повідомленні №№ E.08.0.0.0/4-241205/2754, E.08.0.0.0/4-241205/2755 від 05.12.2024 надісланому відповідачу, вказав про відмову від Договору та замовленого товару через порушення строків поставки.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні чи скасуванню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із ч. 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11 ЦК України договори та інші правочини є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 ст.202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із ч. 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як вже зазначалось, 25.07.2024 між позивачем та відповідачем укладено договір поставки № Т-0150224, а у специфікації погоджено поставку 2270 штук тактичних штанів (чоловічих) на загальну суму 3 071 310,00 грн, зі строком поставки - не пізніше ніж через 60 календарних днів з дати надання списку розмірів.

В подальшому, між сторонами укладено додаткову угоду № 1 від 29.10.2024 до Договору, в якій продовживши строк поставки до 15.11.2024.

Однак, в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано доказів поставки товару на виконання укладеного договорує.

Позивач у повідомленні №№ E.08.0.0.0/4-241205/2754, E.08.0.0.0/4-241205/2755 від 05.12.2024 надісланому відповідачу, вказав про відмову від Договору та замовленого товару через порушення строків поставки.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків, сплата неустойки (ст. 611 Цивільного кодексу України).

Відповідно до п. 9.2 Договору у разі порушення строків поставки позивач має право стягнути з відповідача пеню в розмірі 0,1% від вартості не поставленого (недопоставленого) товару за кожен день прострочення. Нарахування пені здійснюється протягом усього періоду прострочення незалежно від його тривалості.

Позивачем нараховано до стягнення з відповідача пеню у розмірі 61 426,20 грн за період з 16.11.2024 по 05.12.2024.

Перевіривши розрахунок позивача, наведений у позовній заяві, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про те, що розмір пені, який є обґрунтованим та таким, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, складає суму у розмірі 61 426,20 грн.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи викладене, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду, з огляду на встановлені обставини справи, доведення позивачем своїх позовних вимог, погоджується із висновком господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, у зв`язку із чим, підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується із доводами апеляційної скарги, враховуючи викладене та наступне.

Колегія суддів наголошує на тому, що отримання кредитором коштів за банківською гарантією є реалізацією його права на захист, наданого окремим правочином (гарантією), і це не позбавляє кредитора права стягнути з порушника (відповідача) передбачену договором неустойку, при цьому, гарантія забезпечує інтерес кредитора в отриманні виконання в цілому, тоді як пеня стимулює боржника до швидшого виконання зобов`язання та є відповідальністю за часове прострочення. Боржник не може звільнятися від відповідальності перед кредитором лише тому, що банк компенсував ризики.

З огляду на викладене, доводи скаржника в цій частині є безпідставними.

Наявність чітких договірних та законодавчих підстав спростовує доводи скаржника про необґрунтоване збагачення, водночас, звільнення відповідача від сплати пені за фактично допущене прострочення нівелювало б обов`язковість виконання договірних зобов`язань та принципи добросовісності.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про те, що скаржником не наведено конкретних обставин, які мають бути враховані для зменшення суми стягнення неустойки, як, наприклад, майновий стан сторони, ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання, поведінка сторони при виконанні зобов`язання тощо). Так, з доводів апеляційної скарги неможливо встановити, що сума неустойки, стягнута за рішенням суду, є неспівмірною з майновим станом відповідача, або що відповідач фінансово неспроможний сплатити штрафні санкції у розмірі 61 426,20 грн, при цьому, доводи про відсутність збитків позивача як сторони договору є виключно припущенням відповідача.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, враховуючи викладене вище, дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду містка Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25, наведене місцевим судом мотивування є достатнім для обґрунтування своїх рішень за аргументами та доказами, які наявні у матеріалах справи. При цьому, рівень деталізації судом своїх доводів в будь-якому разі не призвів до неправильного вирішення справи, тому підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25, відсутні.

Колегія суддів апеляційної інстанції вважає інші посилання скаржника, викладені ним у апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Колегія суддів апеляційної інстанції з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статті 76 Господарського процесуального кодексу України).

Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, що їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї (частини 8 статті 80 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, скаржником не надано до суду належних і допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилається в апеляційній скарзі. Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на припущеннях та зводяться до намагань здійснити переоцінку обставин справи, вірно встановлених судом першої інстанції.

Отже, підсумовуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення прийняте відповідно до вимог процесуального та матеріального права, підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25 задоволенню не підлягає. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25 слід залишити без змін.

З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції покладається на скаржника в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. 269, 270, 275, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські козаки» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2026 у справі № 910/15248/25 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Справу № 910/15248/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню.

Головуючий суддя О.М. Гаврилюк

Судді О.М. Крижний

А.Г. Майданевич