Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №915/30/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/30/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Павленко Н.А.

суддів - Лічмана Л.В, Філінюка І.Г.

за участю секретаря судового засідання Пелешка Т.С.

за участю представників учасників справи:

від позивача – Попов В.Г.

від відповідача – Махнова О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Руслан»

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026, ухвалене суддею Ковалєм С.М., м. Миколаїв

по справі №915/30/25

за позовом Селянського (фермерського) господарства «Руслан»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг»

про стягнення основного боргу у сумі 7126897,13 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог позовної заяви та рішення суду, що оскаржується в апеляційному порядку:

У січні 2025 року Селянське (фермерське) господарство «Руслан» (надалі по тексту постанови – позивач, СФГ «Руслан») звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» (надалі по тексту постанови – відповідач, ТОВ «Техноторг»), в якому просило суд стягнути з останнього грошові кошти у сумі 7 126 897,13 грн, з яких: 4 714 033,50 грн – сума попередньої оплати за договором поставки товару; 397 542,40 грн – 3% річних; 201 521,23 грн – сума, на яку збільшився основний борг, з урахуванням індексу інфляції.

В обґрунтування позовних вимог, СФГ «Руслан» послалось на укладення сторонами договору у спрощений спосіб, за яким позивачем на користь відповідача перераховано грошові кошти у розмірі 4 714 033,50 грн, що є вартістю товару – комбайну та жниварки.

Позивач вказує, що з 26.02.2022 СФГ «Руслан» вимушено припинило ведення господарської діяльності, внаслідок тимчасової окупації території його місцезнаходження, та неможливості здійснення ним ведення господарської діяльності на підставі ч.2 ст.13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

На думку СФГ «Руслан» та з урахуванням положень ст. 607 ЦК України з 26.02.2022 зобов`язання сторін, які виникли на підставі договору від 17.02.2022 укладеного у спрощений спосіб, припинилися в зв`язку з неможливістю їх виконання, внаслідок чого у відповідача з 26.02.2022 виникло зобов`язання повернути позивачу отримані від нього грошові кошти.

За твердженнями позивача, 24.11.2023 СФГ «Руслан» надіслало на адресу відповідача письмову вимогу про повернення коштів, яка ТОВ «Техноторг» не виконана.

Позивач 11.04.2025 подав до Господарського суду Миколаївської області заяву про зміну предмету позову у якій просив стягнути з відповідача 4714033 грн 50 коп. – з посиланням на те, що перераховану СФГ «Руслан» спірну суму коштів за платіжною інструкцією від 18.02.2022 № 5120 на підставі рахунку на оплату по замовленню від 17.02.2022 № 1634 відповідача, останній утримує без достатніх правових підстав.

В заяві про зміну підстав позову СФГ «Руслан» вказало, мовою оригіналу: «з урахуванням положень, норм статей 1, 6, 7 Закону України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» можливо прийти до висновку про неможливість продажу відповідачем сільськогосподарської машини за договором укладеним у спрощеній формі».

Позивач у заяві також вказує, мовою оригіналу: «Позивач вважає що Договір купівлі-продажу №41/68 299, щодо купівлі-продажу комбайну зернозбиральний NEW HOLIAND CX 8.80 новий (2022 р.в.) в кількості 1 одиниці за ціною 8540150.00 гривень, зернової жниварки 24GHCP (7.3 метра) без транспортного візка в кількості 1 одиниці за ціною 887917.00 гривень, як станом на час сплати коштів, так і на час судового розгляду є неукладеним, відповідно – спірні правовідносини сторін не носять договірний характер.».

Позивач також у заяві про зміну підстав позову наголошує, що з огляду на позицію СФГ «Руслан», щодо неправомірного утримання відповідачем належних йому коштів, ефективним способом захисту порушеного права, є вимога про їх примусове стягнення як набутих без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України), - повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Господарський суд Миколаївської області в рішенні від 15.04.2026 по даній справі, зазначив що означена заява позивача про зміну предмету позову відповідає вимогам п. 2 ч.2 ст. 46 ГПК України та ухвалив прийняти її до розгляду.

Окрім того, Господарський суд Миколаївської області рішенням від 15.04.2026 ухвалив відмовити у задоволенні позовної заяви Селянського (фермерського) господарства «Руслан» у повному обсязі.

В обгрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції, зокрема, вказав, мовою оригіналу:

«Суд визнає, що між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу трактора NEW HOLLAND - СХ 8.80 та зернової жниварки 24GHCP (7.3 метра) без транспортного візка (далі – договір) у спрощений спосіб.

При цьому, оскільки порядок укладення договору, визначений як нормами законодавства; беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження обміну між сторонами підписаних та скріплених печатками підприємств паперових оригіналів договору від 17.02.2022 №41/68 299; враховуючи відсутність електронного цифрового підпису сторін у проекті спірного договору, суд визнає про порушення порядку укладення договору і, відповідно, про неукладеність даного правочину.

Так як СФГ «Руслан», місцезнаходження якого є с. Менчикури Мелітопольського району Запорізької області, перебуває під тимчасовою окупацією з лютого 2022 року й дотепер, а обов`язок перереєстрації податкової адреси позивача на іншу територію України для стягнення в судовому порядку на користь СФГ «Руслан» коштів передплати перерахованої за трактор та зернової жниварки, у відповідності до положенням ч. 2 ст. 13 Закон №1207-VII, СФГ «Руслан» не здійснено, про що представником позивача не заперечується у судових засіданнях, а тому виключає можливість застосування до них вищевказаних положень законодавства для такого стягнення, оскільки перерахування коштів з рахунку відповідача на рахунок позивача є господарською операцією, та є частиною господарської діяльності позивача, яка заборонена в силу закону до зміни його податкової адреси.».

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу та короткий зміст клопотання позивача про закриття провадження у справі:

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду, Селянське (фермерське) господарство «Руслан» звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 у справі №915/30/25 та ухвалити нове рішення, яким стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» на користь Селянського (фермерського) господарства «Руслан» 4714033,50 грн - основного боргу, 2015321,23 грн - втрат від інфляції, 397542,40 грн - 3% річних.

В обгрунтування підстав апеляційної скарги СФГ «Руслан» наголошує на тому, що позивач заперечує факт наявності домовленості, щодо поставки товару на умовах типового договору ТОВ «Техноторг», відтак цей висновок суду зроблений всупереч позиції позивача зазначеної ним у позовні заяві, та наявних у справі доказів. В матеріалах справи відсутній як типовий договір ТОВ «Техноторг» так і докази його укладення. Натомість позивач у позовній заяві зазначав про наявність усної домовленості між ним та відповідачем, про поставку товару на умовах 50% попередньої оплати його вартості та оплати решти після фактичної поставки товару. Також Позивач зауважує, що суд у рішенні невірно встановив предмет домовленості сторін , не трактор а комбайн зернозбиральний NEW HOLIAND CX 8.80 новий (2022 р.в.) в кількості 1 одиниці, та зернова жниварка 24GHCP (7.3 метра) без транспортного візка в кількості 1 одиниці.

На думку апелянта, суд першої інстанції не надав належної оцінки відсутності між сторонами досягнутої згоди про порядок оплати і поставки товару (після оплати 50% чи 100% вартості) що є істотною умовою договору, так як її відсутність взагалі виключає можливість виконання договору. Усна домовленість виключає можливість встановлення дійсного волевиявлення сторін.

СФГ «Руслан» вказує, що суд першої інстанції при наданні оцінки наявним у справі доказам не прийняв до уваги заяву позивача від 13.04.2026 про зміну підстав позову.

За твердженнями апелянта, в контексті заяви про зміну підстав позову від 11.04.2025, позивач наголошував, що грошові кошти сплачені ним на користь відповідача є для нього набутими без належної правової підстави, мотивуючи це відсутністю укладеного договору між сторонами.

13.07.2026 за вх.№2897/26 від СФГ «Руслан» надійшло клопотання, назване позивачем «Заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу та повернення судового збору».

В прохальній частині означеного клопотання апелянт просить суд:

«1. Скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 року у справі № 915/30/25 та закрити провадження у справі, в частині стягнення основного боргу в сумі 4714033,50 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Повернути Селянському (фермерському) господарству «Руслан» (ідентифікаційний код 13638572, 69065, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Рельєфна, буд. 8 кв. 67), з Державного бюджету України, судовий збір в розмірі 141421,00 (сто сорок одну тисячу чотириста двадцять одну) грн 00 коп., сплачений згідно квитанції ID: 0154-9682-2215-0236 від 24.12.2024, та платіжної квитанції код 8416-6525-1569-4077 від 29.05.2026.

3. В іншій частині позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги Позивачем залишаються незмінними.».

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу і заперечень на клопотання позивача про закриття провадження у справі:

15.06.2026 за вх.№2060/26/Д3 від ТОВ «Техноторг» надійшов відзив на апеляційну скаргу СФГ «Руслан», за яким відповідач заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду без змін.

На думку відповідача, наявність встановленої законом заборони на здійснення господарської діяльності та переказ коштів на користь позивача є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову та залишення оскаржуваного рішення без змін.

ТОВ «Техноторг» вказує, що позивач в апеляційній скарзі одночасно посилається як на існування між сторонами договору, так і на його відсутність, що свідчить про суперечливість правової позиції позивача.

Відповідач наголошує, з рахунку №1634 від 17.02.2022 вбачається, що загальна вартість товару становила 9 428 067,00 грн, водночас позивач перерахував лише 4 714 033,50 грн, тобто рівно половину вартості товару, про що сам і вказав у призначенні платежу в платіжній інструкції № 5120. Оскільки позивач не сплатив повну вартість товару, відповідач був вправі не здійснювати поставку до належного виконання покупцем свого зустрічного обов`язку.

За твердженнями відповідача, сторони не погодили конкретного календарного строку поставки товару, отже строк виконання зобов`язання відповідача щодо поставки товару не настав, відповідач не міг його порушити.

20.07.2026 за вх.№2026/26/Д6 від відповідача надійшли заперечення на клопотання позивача про закриття провадження у справі.

Відповідач вказує, що рішення суду першої інстанції було ухвалено з урахуванням обставин, що існували на момент його прийняття, тому воно є законним, обґрунтованим і не підлягає скасуванню.

На думку відповідача, відповідно до правової позиції викладеній в постанові Верховного Суду від 30.08.2024 по справі №916/3006/23, на яку посилається відповідач у клопотанні про закриття провадження у справі, у випадку, коли припинення існування предмета спору відбулося вже після ухвалення рішення суду першої інстанції, скасування такого рішення та закриття провадження можливі лише за умови, що апеляційним судом попередньо встановлено незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Рух справи у Південно-західному апеляційному господарському суді:

20.05.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЕСІКС безпосередньо до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Селянського (фермерського) господарства «Руслан» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 по справі №915/30/25.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.05.2026, апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Руслан» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 по справі №915/30/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді - Павленко Н.А., суддів: Лічмана Л.В., Філінюка І.Г.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 25.05.2026 у справі № 915/30/25 апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Руслан» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 залишено без руху; встановлено апелянту 10 денний строк для усунення допущених недоліків оформлення апеляційної скарги шляхом надання доказів сплати судового збору у розмірі 128284,15грн з дня отримання копії ухвали про залишення апеляційної скарги без руху та відповідні докази надати до суду

01.06.2026 в електронному вигляді через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС від Селянського (фермерського) господарства «Руслан» надійшла заява (вх. №2060/26/Д1 від 01.06.2026 ПЗАГС) про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої додані докази сплати судового збору у розмірі 128284,15 грн.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2026, серед іншого, було призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 27.07.2026.

10.07.2026 за вх.№2060/26/Д5 від ТОВ «Техноторг» надійшло клопотання про долучення доказів та визнання поважними причин неподання цих доказів до суду першої інстанції.

До клопотання відповідачем долучено в якості доказів відповідь на вимогу від 26.06.2026 та повідомлення про реквізити для повернення грошових коштів від 01.07.2026.

Південно-західний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.07.2026 у протокольній формі, задовольнив клопотання відповідача про долучення до матеріалів справи нових доказів, з урахуванням того, що ці докази стосувалися клопотання позивача про закриття провадження у справі і були необхідні судом для встановлення факту наявності/відсутності предмету спору щодо основної заборгованості і вирішення клопотання позивача про закриття провадження в частині позовних вимог, позивач не заперечував проти залучення означених документів до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 27.07.2026 підтримав вимоги апеляційної скарги та наполягав на їх задоволенням з урахуванням клопотання СФГ «Руслан» про закриття провадження у справі в частині основної заборгованості.

Представник відповідача в судовому засіданні 27.07.2026 заперечував проти доводів апеляційної скарги просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції:

17.02.2022 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату замовлення № 1634 (т.1, а.с.17), у якому було зазначено Договір №4168 299 від 17.02.2022, який відсутній в матеріалах справи та сторонами не був наданий.

В означеному рахунку були визначені найменування товару; кількість товару; ціна товару; загальна вартість поставки, а саме - комбайн зернозбиральний NEW HOLLAND CX 8.80 в кількості 1 од. та зернова жниварка 24GHCP (7,3 метра) без транспортного візка в кількості 1 од. Загальна вартість товару склала 9 428 067,00 грн.

18.02.2022 позивач здійснив часткову оплату цього рахунку, зазначивши у платіжній інструкції № 5120 (т.1,а.с.18) призначення платежу: «Оплата рахунку №1634 від 17.02.2022 року відп.договору №41/68 299 від 17.02.2022 року за комбайн та жниварку зернову у розмірі 50% в т.ч. пдв-785672,25 грн.».

Поставка сільськогосподарської техніки не відбулась, що визнається сторонами та ними не заперечується, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження зворотнього.

19.11.2024 позивач направив на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів (т.1, а.с.133-134). У вимозі зазначено про те, що у СФГ «Руслан» відсутні оригінали чи копії рахунку №1634 від 17.02.2022, договору №41/68 299 від 17.02.2022, що є свідченням відсутності між сторонами належно укладеного правочину, на підставі якого ТОВ «Техноторг» були набуті грошові кошти в сумі 4714033,50 грн за рахунок СФГ «Руслан». Також позивач вимагає у відповідача в семиденний строк від дня пред`явлення цієї вимоги, повернути 4714033,50грн боргу, 1889847,49 грн втрат від інфляції та 389049,09 грн -3%річних.

19.12.2024 позивач надіслав на адресу відповідача вимогу про повернення грошових коштів (т.1, а.с.11-12).

В означеній вимозі позивач вказав, що між сторонами укладено 17.02.2022 договір у спрощений спосіб, а поставка товару мала відбутися після введення воєнного стану в Україні, що сторони не могли передбачити в момент його укладання.

З урахуванням наведених обставин, позивач у вимозі зазначає, що з 26.02.2022 зобов`язання сторін, які виникли на підставі договору від 17.02.2022 укладеного у спрощений спосіб, припинились в зв`язку з неможливістю їх виконання, внаслідок чого у ТОВ «Техноторг» з 26.02.2022 виникло зобов`язання повернути СФГ «Руслан» отримані грошові кошти.

В матеріалах справи наявна відповідь відповідача від 21.11.2024 (т.1, а.с.35) на лист №3 від 13.11.2024 в якій відповідач вказав, що керуючись положеннями Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», постанови КМУ «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» № 1364 від 06.12.2022, задля об`єктивного, повного і всебічного розгляду звернення СФГ «Руслан», пропонують здійснити зміну податкової адреси СФГ «Руслан» на іншу не окуповану територію України та після цього звернутись до ТОВ «Техноторг».

Поряд з цим, Південно-західний апеляційний господарський суд, звертає увагу, що сам лист позивача від 13.11.2024 в матеріалах справи відсутній, сторонами не наданий, як і не надано сторонами пояснень щодо змісту означеного листа.

З урахуванням заяви про зміну підстав позову (від 11.04.2025), яка прийнята судом першої інстанції до розгляду, про що зазначено в оскаржуваному рішенні суду, позивач, з посиланням на відсутність договірних відносин між сторонами та норми ст.ст.1212-1214 ЦК України, просив суд стягнути з ТОВ «Техноторг» 47140033,50 грн в якості коштів, набутих відповідачем без достатніх правових підстав, а також просив стягнути 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на означену суму заборгованості за період з 26.02.2022 по 18.12.2024.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при ухваленні постанови. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції:

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).

Так, одним із спірних питань у даній справі є наявність або відсутність між сторонами договірних відносин, які виникли/не виникли на підставі договору поставки укладеного у спрощений спосіб.

Частинами першою, другою статті 202 ЦК встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першої статті 205 ЦК визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК:

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони;

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

- правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

- правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 626, частиною першою статті 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 6 ЦК України, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Як предмет договору цивільно-правова теорія розуміє необхідні за цим договором дії, що призводять до бажаного для сторін результату, тобто такий результат визначає, про що саме домовилися сторони.

У розумінні положень цивільного законодавства договір спрямований на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, тобто виникнення цивільного правовідношення, яке, у свою чергу, може включати певні права та обов`язки, виконання яких призводить до бажаного для сторін результату. Однак усі вони (права та обов`язки) не можуть охоплюватися предметом договору, оскільки можуть стосуватися як різноманітних умов договору, так і бути наслідком укладення договору, який є підставою їх виникнення. При цьому, значення предмета договору може набувати основна дія (дії), що вчинятиметься сторонами і забезпечить досягнення мети договору.

За змістом статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони у належній формі досягли згоди з усіх істотних умов, до яких, серед іншого, віднесено умови про предмет договору.

Господарським кодексом України в ч. 2 ст. 184 (тут і далі по тексту постанови чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа.

Договір, відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України, може знаходитися у будь-якій формі, якщо вимоги відносно форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти у письмовій формі договір, відносно якого законом не встановлена письмова форма, такий договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (частина 3 статті 639 ЦК України).

При цьому, правові наслідки недотримання вимоги про письмову форму договору, як різновид угоди, визначені статтею 218 ЦК України, згідно якої недотримання сторонами письмової форми угоди, встановленої законом, не тягне її недійсність, окрім випадків, встановлених законом. Якщо угода, для якої законом встановлена її недійсність у разі недотримання вимоги про письмову форму, укладена усно і одна із сторін зробила дію, а друга сторона підтвердила її здійснення, зокрема шляхом прийняття виконання, - така угода у разі суперечки може бути визнана судом дійсної.

17.02.2022 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату № 1634, у якому були визначені найменування товару; кількість товару; ціна товару; загальна вартість поставки.

18.02.2022 позивач здійснив оплату у розмірі 50% цього рахунку, зазначивши у платіжній інструкції № 5120 призначення платежу: «Оплата рахунку №1634 від 17.02.2022 року відп.договору №41/68 299 від 17.02.2022 року за комбайн та жниварку зернову у розмірі 50% в т.ч. пдв-785672,25 грн.» Таким чином, волевиявлення сторін щодо укладення договору було належним.

Рахунок (інвойс) може виконувати функцію оферти, якщо містить істотні умови договору.

Відповідно до ст. 641 ЦК України пропозиція укласти договір повинна містити істотні умови та виражати намір бути зобов`язаним у разі її прийняття. Тому, якщо у рахунку зазначені товар, кількість, ціна, умови оплати та поставки – він може вважатися офертою.

Згідно зі ст. 642 ЦК України, якщо особа вчиняє дію відповідно до умов оферти (зокрема здійснює оплату), це є прийняттям пропозиції, якщо інше не встановлено в самій оферті. Тобто договір вважається укладеним у спрощеній письмовій формі.

Воля особи виявляється в її діях (поведінці, мовчанні) та, враховуючи норми законодавства та звичаї ділового обороту, акцепт (прийняття пропозиції) вчиняється шляхом підписання особою запропонованих умов договору або шляхом відправлення листа, телеграми тощо з відповіддю про прийняття пропозиції, або вчинення конклюдентних дій чи мовчання, або шляхом вчинення особою, яка одержала оферту (пропозицію), дій на виконання оферти (наприклад, сплата належної суми грошей).

Отже, оферта є різновидом юридично значимих односторонніх дій, що опосередковує процес здійснення правочинів, а саме укладення договорів. За аналогією з офертою (пропозиція укласти договір) відповідь на оферту (акцепт) не має ознаки автономності, яка є необхідною для правочину, оскільки є лише одним з етапів домовленості сторін на шляху до укладення договору.

Оферта, як і акцепт, виступають взаємно логічними процедурними елементами, які в результаті породжують договірні правовідносин.

Оплата позивачем виставленого йому відповідачем рахунку є акцептом.

Акцепт можливий і у вигляді конклюдентних дій, тобто здійснення особою, що отримала оферту, дій з виконання вказаних в ній умов. Для конклюдентних дій характерно, що їх здійснення свідчить про волевиявлення особи укласти договір.

Наведені обставини свідчать про те, що волевиявлення сторін щодо укладення договору у спрощений спосіб було належним чином зафіксовано у декількох взаємопов`язаних документах, а саме у рахунку та платіжній інструкції.

Дійсно, як зазначає позивач, за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, але поряд з цим позивач визнавав укладання договору між сторонами у спрощений спосіб, зокрема, сплативши частково рахунок, а також у вимозі про повернення грошових коштів від 19.12.2024, у позовній заяві (до подання заяви про зміну підстав позову).

З урахуванням наведених норм законодавства та обставин справи, колегія суддів висновує, що між сторонами у спрощений спосіб було укладено договір поставки сільськогосподарської продукції.

Предметом поставки за договором укладеним у спрощений спосіб були комбайн зернозбиральний NEW HOLLAND CX 8.80 в кількості 1 од. та зернова жниварка 24GHCP (7,3 метра) без транспортного візка в кількості 1 од. Загальна вартість товару склала 9 428 067,00 грн.

При укладанні договору, сторони досягли згоди щодо предмету договору, ціни товару. 18.02.2022 Позивач здійснив лише часткову оплату за товар у розмірі 4 714 033,50 грн.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (частина перша статті 712 ЦК України).

Частиною другою статті 712 ЦК України унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини першої статті 662 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

За змістом статті 689 ЦК України покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

Суд зауважує, що двосторонній характер договору поставки зумовлює виникнення у кожної сторони взаємних прав та обов`язків. Уклавши договір, постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар належної якості й водночас набуває права вимагати його оплати, а покупець набуває право вимагати від постачальника передачі товару та зобов`язаний здійснити його оплату.

Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Водночас порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

В свою чергу, у разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (ч.1 ст538 ЦК України).

У даному випадку у відповідача виникав обов`язок поставки сільськогосподарської техніки саме після сплати позивачем повної вартості техніки у розмірі 9428067 грн обумовленої в рахунку на оплату замовлення №1634 від 17.02.2022, чого позивачем в свою чергу зроблено не було.

Відповідно до ч.3 ст.538 ЦК України у разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст.530 ЦК України (ст.663 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Враховуючи, що позивач не сплатив повну вартість сількогосподарської техніки, тоді і відповідач не вважається таким, що прострочив виконання взятих на себе зобов`язань щодо поставки товару.

Позивач звернувся до відповідача з вимогою про повернення сплаченої суми у розмірі 50% вартості товару лише у листопаді 2024 року.

Отже, оскільки позивач не сплатив повну вартість товару, відповідач був вправі не здійснювати поставку до належного виконання покупцем свого зустрічного обов`язку. За таких обставин саме позивач не вчинив дій, необхідних для виконання відповідачем своїх обов`язків за договором. Відповідно до ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо не вчинив дій, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку.

Частина 2 ст.693 ЦК України передбачає право покупця вимагати повернення попередньої оплати лише у випадку, якщо продавець, отримавши належну попередню оплату, не передав товар у встановлений строк. Для застосування цієї норми необхідна одночасна наявність двох умов: покупець належним чином виконав свій обов`язок щодо попередньої оплати; продавець порушив строк поставки товару.

Як зазначалось вище, СФГ «Руслан» наполягає на тому, що між сторонами відсутні договірні відносини, а кошти, які останнє просить стягнути з відповідача, набуті ним за відсутності правової підстави, у порядку статті 1212 ЦК України.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частини друга, третя цієї ж статті передбачають, що положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до статті 1212 ЦК безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених стаття 11 ЦК України).

Загальна умова частини першої статті 1212 цього Кодексу звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї норми за наявності ознаки безпідставності такого виконання. Аналогічні висновки наведені у постановах Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони у порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати лише після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18).

Разом з тим, як зазначено раніше, 18.02.2022 позивач здійснив часткову оплату виставленого відповідачем рахунку, зазначивши у платіжній інструкції № 5120 (т.1,а.с.18) призначення платежу: «Оплата рахунку №1634 від 17.02.2022 року відп.договору №41/68 299 від 17.02.2022 року за комбайн та жниварку зернову у розмірі 50% в т.ч. пдв-785672,25 грн.»

При цьому у листуванні на адресу відповідача визнаючи факт укладання між сторонами договору поставки у спрощений спосіб.

У пункті 6.9 постанови від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 Велика Палата Верховного Суду виснувала таке: «Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України».

ТОВ «Техноторг» отримало відповідні кошти, як оплата 50% вартості товару (аванс) на підставі договору, тоді як підстава отримання коштів не перестала існувати. Тому з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26.06.2018 у справі № 910/9072/17 положення статті 1212 ЦК України до цих правовідносин не підлягають застосуванню.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. Він підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Згідно з положеннями частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. У силу частини першої статті 525 цього ж Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Поряд з цим Південно-західний апеляційний господарський суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України. Правочин, стороною якого є суб`єкт господарювання, місцезнаходженням (місцем проживання) якого є тимчасово окупована територія, є нікчемним. На такі правочини не поширюється дія положення абзацу другого частини другої статті 215 Цивільного кодексу України.

Частиною другою статті 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено.

Згідно наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» від 22.12.2022 №309 Мелітопольська міська територіальна громада з 25.02.2022 тимчасово окупована російською федерацією.

Судом на підставі даних з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань встановлено, що у спірний період часу та на час розгляду справи в Господарському суді Миколаївської області, місцезнаходження позивача було за адресою: Україна, Запорізька обл., Веселівський р-н, с. Менчикури, вул. Котовського, буд.12, тобто територія, яка перебуває під тимчасовою окупацією.

Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СФГ «Руслан» лише 26.04.2026 (вже після подання апеляційної скарги) здійснило перереєстрацію місця знаходження юридичної особи на – Україна, Запорізька обл., місто Запоріжжя, вул.Рельєфна, буд.8, кв.67.

На час коли місцем знаходження СФГ «Руслан» була тимчасово окупована територія, ТОВ «Техноторг» не мало законних підстав, більш того, положеннями ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», наведеними вище, передбачена заборона на здійснення діяльності з СФГ «Руслан» та поставку СФГ «Руслан» сільскогосподарської техніки за договором поставки від 17.02.2022, укладеним сторонами у спрощений спосіб до моменту перереєстрації місця знаходження СФГ «Рулан» на підконтрольну територію України.

Як зазначалось вище, відповідач листом № 3 від 13.11.2024 листом від 21.11.2024 повідомило позивача про наявність законодавчих обмежень та запропонувало здійснити зміну податкової адреси СФГ «Руслан» на іншу територію України, після чого повторно звернутися щодо врегулювання порушеного питання. Отже, відповідач не ухилявся від розгляду звернення позивача, а прямо вказував на існування передбачених законом перешкод для здійснення відповідних господарських операцій.

Враховуючи, що судом встановлено відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з відповідача 4714033,50 грн, як коштів набутих без достатніх правових підстав, то і не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення 2 015 321,23 грн. інфляційних втрат та 397 542,40 грн. трьох відсотків річних, які є похідними від основної вимоги.

Щодо підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 по справі №915/30/25:

Відповідно до ч.1 ст.277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:

1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Південно-західним апеляційним господарським судом під час апеляційного перегляду були встановленні вище зазначені порушення допущенні судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, а тому колегія суддів вбачає підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 по справі №915/30/25 та ухвалення нового рішення.

Так, позивач 11.04.2025 подав до Господарського суду Миколаївської області заяву про зміну предмету позову у якій просив стягнути з відповідача 4714033 грн 50 коп. – з посиланням на те, що перераховану СФГ «Руслан» спірну суму коштів за платіжною інструкцією від 18.02.2022 № 5120 на підставі рахунку на оплату по замовленню від 17.02.2022 № 1634 відповідача, останній утримує без достатніх правових підстав.

Позивач у заяві про зміну підстав позову наголошував, що з огляду на позицію СФГ «Руслан», щодо неправомірного утримання відповідачем належних йому коштів, ефективним способом захисту порушеного права, є вимога про їх примусове стягнення як набутих без достатньої правової підстави (ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України), - повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні.

Господарський суд Миколаївської області в рішенні від 15.04.2026 по даній справі, зазначив що означена заява позивача про зміну предмету позову відповідає вимогам п. 2 ч.2 ст. 46 ГПК України та ухвалив прийняти її до розгляду.

Відповідно до ч.3 ст.46 ГПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

Колегія суддів звертає увагу, що п.2 ч.2 ст.46 ГПК України, на яку послався суд в оскаржуваному рішенні, зазначаючи про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну підстав позову, містить наступне: позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

В даному випадку, позивачем була подана заява про зміну підстав позову, а не про збільшення/зменшення позовних вимог, та відповідно до ухвали Господарського суду Миколаївської області від 15.01.2025 про відкриття провадження у справі, судом серед іншого було постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Отже, вказана судом першої інстанції норма ГПК України на підставі якої суд прийняв до розгляду заяву позивача про зміну підстав позову є неналежною та такою, що не регулює вчинену судом процесуальну дію.

Згідно з принципом диспозитивності цивільного судочинства, закріпленим у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Згідно з пунктами 4 і 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

З огляду на викладене позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів - предмета і підстави позову.

Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі 917/1739/17 зроблено висновок, що правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові. Суди, з`ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом необхідно керуватися при вирішенні спору. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що в кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи в межах заявлених вимог, але, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом. Виконання такого обов`язку пов`язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально [див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі №9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі №766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі №750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі №462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі №633/408/18 (підпункт 11.12), від 04.07.2023 у справі №233/4365/18 (пункт 31)].

Саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, що є складовою класичного принципу «jura novit curia» (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2021 у справі №904/5726/19).

Як вбачається з матеріалів справи та змісту позовних вимог, позивач, звертаючись до суду першої інстанції, не посилався на підставу для застосування норм, визначених у ст. 1212 ЦК України (повернення безпідставно набутого майна).

Відповідно до ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначаються, зокрема:

- висновок суду про те, яка обставина, що є предметом доказування у справі, визнається судом встановленою або спростованою з огляду на більшу вірогідність відповідних доказів;

- мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику;

- норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування;

- норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Поряд з цим, в мотивувальній частині оскаржуваного рішення містяться висновки суду які містять суперечливі твердження, мовою оригіналу: «Суд визнає, що між сторонами у справі укладено договір купівлі-продажу трактора NEW HOLLAND - СХ 8.80 та зернової жниварки 24GHCP (7.3 метра) без транспортного візка (далі – договір) у спрощений спосіб.

При цьому, оскільки порядок укладення договору, визначений як нормами законодавства; беручи до уваги відсутність у матеріалах справи жодного доказу на підтвердження обміну між сторонами підписаних та скріплених печатками підприємств паперових оригіналів договору від 17.02.2022 №41/68 299; враховуючи відсутність електронного цифрового підпису сторін у проекті спірного договору, суд визнає про порушення порядку укладення договору і, відповідно, про неукладеність даного правочину.»

Окрім того, Господарський суд Миколаївської області в рішенні від 15.04.2026 по даній справі, зазначив що заява позивача про зміну предмету позову відповідає вимогам п. 2 ч.2 ст. 46 ГПК України та ухвалив прийняти її до розгляду.

Поряд з цим, в мотивувальній частині рішення суд першої інстанції посилається на ст. 629, 693 ЦК України, якими регулюються саме договірні відносини між сторонами.

При цьому Господарським судом Миколаївської області в оскаржуваному рішенні, з урахуванням тієї обставини, що в рішенні суд вказав про прийняття до розгляду заяви позивача про зміну підстав позову, не дається оцінка підставам позовних вимог, які визначенні позивачем саме як стягнення з відповідача коштів, які останній утримує без достатніх правових підстав відповідно до положень ст.ст. 1212-1214 ЦК України.

Щодо клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині позовних вимог:

13.07.2026 за вх.№2897/26 від СФГ «Руслан» надійшло клопотання, назване позивачем «Заява про закриття провадження у справі в частині стягнення основного боргу та повернення судового збору».

В прохальній частині означеного клопотання апелянт просить суд:

«1.Скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 року у справі № 915/30/25 та закрити провадження у справі, в частині стягнення основного боргу в сумі 4714033,50 грн, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

2. Повернути Селянському (фермерському) господарству «Руслан» (ідентифікаційний код 13638572, 69065, Запорізька область, місто Запоріжжя, вул. Рельєфна, буд. 8 кв. 67), з Державного бюджету України, судовий збір в розмірі 141421,00 (сто сорок одну тисячу чотириста двадцять одну) грн 00 коп., сплачений згідно квитанції ID: 0154-9682-2215-0236 від 24.12.2024, та платіжної квитанції код 8416-6525-1569-4077 від 29.05.2026.

3. В іншій частині позовні вимоги та вимоги апеляційної скарги Позивачем залишаються незмінними.».

По тексту клопотання, СФГ «Руслан» вказує, що платіжними інструкціями від 06.07.2026 №79, товариство з обмеженою відповідальністю «Техноторг» сплатило на користь селянського (фермерського) господарства «Руслан» 2000 000,00 гривень (призначення платежу повернення коштів згідно з листами від 19.06.26 та від 01.07.26 у т.ч. ПДВ), та від 07.07.2026 №86 суму 2714033,50 гривень (призначення платежу повернення коштів згідно з листами від 19.06.26 та від 01.07.26 у т.ч. ПДВ). Таким чином, сума основного боргу повернута Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг» в повному обсязі в добровільному порядку, і предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 4714033,50 грн припинив своє існування на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Поряд з цим, в клопотанні про закриття провадження, апелянт наголошує, що в апеляційній скарзі Селянське (фермерське) господарство «Руслан» ставить питання про скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026, з підстав неправильного застосування норм матеріального права, без урахування заяви про зміну підстав позову від 11.04.2025, зокрема невірної оцінки спірних правовідносин та незастосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України, положень Закону України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин», п. 33 Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери, затвердженого Постановою КМУ від 11.11.2009 р. №1200 , неправильне застосування положень ст. 638 ЦК України та ч.2 ст. 184 Господарського кодексу України, що є самостійною підставою для скасування вище вказаного судового рішення.

Відтак апелянт наполягає на скасуванні судового рішення суду першої інстанції, та закриттю провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, в частині стягнення основного боргу.

Колегія суддів в судовому засіданні 27.07.2026 вказала, що оцінка і вирішення клопотання про закриття провадження у справі буде надана судом при ухваленні рішення за результатами апеляційного провадження.

Перелік підстав закриття провадження у справі визначений ст. 231 ГПК України.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, щодо якого виник спір між позивачем і відповідачем. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення.

У даному випадку предметом спору є вимога СФГ «Руслан» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» про стягнення грошових коштів у сумі 7 126 897,13 грн, з яких: 4 714 033,50 грн – сума попередньої оплати, яка набута відповідачем без належних правових підстав; 397 542,40 грн – 3% річних; 201 321,23 грн – сума, на яку збільшився основний борг.

Господарський суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Судом апеляційної інстанції при розгляді клопотання позивача про закриття провадження у справі в частині стягнення основної заборгованості, також враховано висновки Верховного Суду викладені в постанові від 30.08.2024 по справі №916/3006/23, за якими:

«7.37. Отже, при застосуванні пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України слід враховувати, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми процесуального законодавства можливе у разі, коли:

- предмет спору існував на момент порушення провадження у справі та припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції судового рішення і ці обставини не були взяті до уваги судом першої інстанції при ухваленні судового рішення;

- при апеляційному перегляді судового рішення першої інстанції встановлено, що судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.

7.38. У тому разі, коли суд першої інстанції ухвалив законне і обґрунтоване рішення, то встановлені апеляційним судом обставини припинення існування предмету спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, не можуть бути підставою для скасування судового рішення згідно зі статтею 278 ГПК України та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України.».

Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду в означеній постанові висновує, що суд закриває провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору існував на момент виникнення останнього, але припинив існування в процесі розгляду справи на час (до) ухвалення судом першої інстанції рішення по суті спору. У випадку виникнення обставин припинення існування предмета спору на стадії апеляційного (касаційного) перегляду справи, відсутні підстави для застосування пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України та скасування судового рішення по суті спору лише з мотивів виникнення зазначених обставин, якщо законність та обґрунтованість судового рішення не спростована за наслідками апеляційного (касаційного) розгляду справи.

Водночас у разі, якщо при апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції встановлено наявність підстав, за яких судове рішення підлягає скасуванню, оскільки є незаконним і необґрунтованим, то, у разі встановлення також і обставин припинення існування предмета спору, які (обставини) виникли вже після ухвалення рішення судом першої інстанції, таке рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 231 ГПК України. Подібний підхід застосовний відповідно до частини третьої статті 278 ГПК України, згідно із якою у разі, якщо настала смерть фізичної особи – сторони у спорі чи припинення юридичної особи – сторони у спорі, що не допускає правонаступництво (пункт 6 частини першої статті 231 ГПК України) після ухвалення судового рішення, застосуванню підлягають положення статті 231 ГПК України у разі, якщо судом першої інстанції ухвалено, відповідно, незаконне і необґрунтоване рішення.

Платіжними інструкціями від 06.07.2026 №79, ТОВ «Техноторг» позивача 2000 000,00 гривень (призначення платежу повернення коштів згідно з листами від 19.06.26 та від 01.07.26 у т.ч. ПДВ), та від 07.07.2026 №86 суму 2714033,50 гривень (призначення платежу повернення коштів згідно з листами від 19.06.26 та від 01.07.26 у т.ч. ПДВ). Таким чином, сума основного боргу повернута Товариством з обмеженою відповідальністю «Техноторг» в повному обсязі в добровільному порядку, і предмет спору в частині стягнення основного боргу в сумі 4714033,50 грн припинив своє існування на стадії апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції.

Враховуючи, що Південно-західним апеляційним судом встановлено підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 по справі №915/30/25, отже і наявні підстави для задоволення клопотання позивача в частині закриття провадження у справі №915/30/25 в частині стягнення основного боргу у сумі 4 714 033, 50 грн.

Мотиви відхилення аргументів викладених в апеляційній скарзі:

Суд не погоджується з твердженнями апелянта про те, що з урахуванням положень, норм статей 1, 6, 7 Закону України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» можливо прийти до висновку про неможливість продажу відповідачем сільськогосподарської машини за договором укладеним у спрощеній формі.

Відповідно до ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Аналогічні приписи містить ст. 639 ЦК України, яка передбачає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Законом можуть бути передбачені конкретні випадки обов`язкової письмової форми окремих правочинів (в окремих статтях Цивільного чи Господарського кодексів), проте існують загальні правила, за яких правочин має укладатися виключно у письмовій формі:

- правочини між юрособами (п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦКУ);

- правочини між фізособою та юрособою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення;

- інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма (наприклад, страхування, перевезення вантажу), а іноді – й нотаріальне посвідчення (купівля-продаж нерухомості) або державна реєстрація.

Господарським кодексом України в ч. 2 ст. 184 (тут і далі по тексту постанови чинній на час виникнення спірних відносин) передбачено, що укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа.

Договір, відповідно до частини 1 статті 639 ЦК України, може знаходитися у будь-якій формі, якщо вимоги відносно форми договору не встановлені законом.

Закон України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» регулює відносини між покупцями сільськогосподарських машин та їх виробниками, продавцями, виконавцями робіт і послуг з технічного сервісу, встановлює права та обов`язки покупців, визначає механізм реалізації державного захисту покупців, обов`язки та відповідальність виробників, продавців, виконавців робіт, послуг.

За змістом ст. 4 цього Закону покупці сільськогосподарських машин, які перебувають на території України, під час придбання, замовлення або використання машин, робіт, послуг з технічного сервісу для виробництва сільськогосподарської продукції мають право, зокрема на належну якість машин робіт, послуг з технічного сервісу.

Згідно з ч. 1 ст. 15 вказаного Закону виробники, продавці, виконавці зобов`язані передавати покупцям машини, результати робіт, послуг, які за якістю відповідають вимогам нормативно-правових актів, умовам договорів, а також інформації про них.

В свою чергу відповідно до ч. 2. Ст.7 Закону України «Про захист прав покупців сільськогосподарських машин» інформація, передбачена частиною першою цієї статті, доводиться до відома покупців виробником, продавцем, виконавцем у супровідній документації, що додається до машин, на етикетках, а також маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятим для окремих видів машин, робіт, послуг.

Тобто, саме інформації передається покупцю вже у процесі поставки машин і наведене не свідчить, що договір поставки сільськогосподарської техніки не може бути укладено у спрощений спосіб без додержання письмової форми договору.

Посилання позивача на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 25.03.2026 по справі №752/6588/22, не є релевантними до даної справи.

В означеній постанові Верховний Суд вказав, зокрема, двосторонній характер договору купівлі-продажу зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору продавець приймає на себе обов`язок передати покупцеві певну річ і водночас набуває право вимагати її оплати, а покупець, у свою чергу, зобов`язаний здійснити оплату придбаної речі та водночас набуває право вимагати від продавця її передачі.

Однак виникнення таких правовідносин має бути підтверджено належними та допустимими доказами. Договір купівлі-продажу повинен містити істотні умови (сторони договору, предмет договору, умови про ціну, якість та кількість товару), без яких договір не вважається укладеним.

Так, позовні вимоги у названій справі були обґрунтовані тим, що між сторонами виникли правовідносини на підставі усних домовленостей щодо купівлі-продажу будівельних товарів та техніки для здійснення ремонту квартири. Сторони не підписували жодних письмових договорів чи документів, які б підтверджували домовленості щодо купівлі-продажу товарів, оскільки між ними були дружні стосунки.

На виконання домовленостей позивач сформував рахунки на загальну суму 1 011 822,00 грн, які він одразу оплатив, однак оригінали рахунків-фактур не були йому передані.

Південно-західний апеляційний господарський суд звертає увагу, що у даній справі (№915/30/25) міститься рахунок на оплату від 17.02.2022 предмет поставки, ціна та кількість товару, а враховуючи часткову оплату відповідачем означеного рахунку, сторонами у спрощений спосіб було узгоджено істотні умови щодо поставки сільськогосподарської техніки.

Усі інші доводи, обґрунтування та посилання учасників справи судом апеляційної інстанції враховані, проте не є такими, що впливають на висновки суду у даній постанові.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги:

Частиною першою ст. 277 ГПК України визначено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд апеляційної інстанції ураховує висновки, які зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Суд зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 29 рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994).

Отже, з огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, апеляційний господарський суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на встановлене вище, Південно-західний апеляційний господарський суд дійшов висновку, що доводи скаржника в апеляційній скарзі знайшли своє часткове підтвердження матеріалами справи, з урахуванням саме мотивів даної постанови, а тому рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 у справі №915/30/25 підлягає скасуванню та ухваленню нового рішення на підставі пунктів 1, 3 частини першої та частини 2 статті 277 ГПК України.

Розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції:

Відповідно до п.5 ч.1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі: 5) закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.

У зв`язку з тим, що Південно-західним апеляційним господарський суд виснував про задоволення клопотання позивача в частині закриття провадження у справі №915/30/25 в частині стягнення основного боргу у сумі 4 714 033, 50 грн у зв`язку з відсутністю предмету спору в цій частині позовних вимог, то сплачена позивачем сума судового збору за подання позову та апеляційної скарги підлягає поверненню пропорційно розміру вимог, за якими закрито провадження у справі.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги щодо стягнення 2 015 321,23 грн інфляційних втрат та 397 542,40 грн трьох відсотків річних, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги за вказані позовні вимоги необхідно покласти на скаржника.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 278, 281-284 ГПК України, Південно –західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Селянського (фермерського) господарства «Руслан» задовольнити частково. 2. Рішення Господарського суду Миколаївської області від 15.04.2026 по справі №915/30/25 скасувати та ухвалити нове рішення. 3. Заяву Селянського (фермерського) господарства «Руслан» від 13.07.2026 задовольнити. 4. Закрити провадження у справі №915/30/25 в частині стягнення основного боргу у сумі 4714033,50 грн. 5. У задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Техноторг» на користь Селянського (фермерського) господарства «Руслан» інфляційних втрат у розмірі 2015321,23 грн та 3% у розмірі 397542,40 грн відмовити. 6. Повернути Селянському (фермерському) господарству «Руслан» з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 84852,60 грн за подання апеляційної скарги та 56568,40 грн судового збору за подання позовної заяви. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду. Порядок та строк оскарження постанови Південно-західного апеляційного господарського суду передбачений ст. ст. 288-291 ГПК України. Постанову складено та підписано 30 липня 2026 року.

Головуючий суддя Н.А. Павленко

Судді: Л.В. Лічман

І.Г. Філінюк