Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №638/517/26 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Харків

справа № 638/517/26

провадження № 22-ц/818/3218/26

Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів колегії - Яцини В.Б., Гєрцика Р.В.

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, Державної Казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 04 березня 2026 року у складі судді Малахової О.В., -

ВСТАНОВИВ:

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області, Державної Казначейської служби України, у якому просить стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України 45668,40 грн компенсації моральної шкоди, спричиненої протиправними діями Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області. В якості правових підстав звернення зазначає норми статей 16, 23, 1173, 1174 Цивільного кодексу України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Харкова від 04 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Вказує, що з причин неврахування правової позиції, що викладена у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2019 року у справі № 611/ 62/16-ц суд першої інстанції у оскаржуваному рішенні невірно дійшов висновку, що ним не доведено факту заподіяння йому моральної шкоди. Зазначає, що рішення Шевченківського районного суду м.Харкова від 04 березня 2026 року ухвалено без врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у Постанові Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі № 761/27076/19, що є підставою для його скасування.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів заподіяння Відповідачем внаслідок виплати пенсії у квітні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» № 1 від 03.01.2025 моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №520/7910/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, з виходом за межі позовних вимог. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.04.2025р. пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, та обмеження пенсії максимальним розміром; зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 01.04.2025р. нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №520/7910/25 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області – залишена без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року по справі № 520/7910/25 скасовано. Прийнято постанову, якою вийти за межі позовних вимог. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у квітні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» №1 від 03.01.2025. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та виплаченою пенсією за квітень 2025 року в розмірі 45668,40 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позивач є особою з інвалідністю другої групи внаслідок захворювання, пов`язаного із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, про що свідчить копія посвідчення серії НОМЕР_1 від 24 грудня 2019 року. Також належить до осіб з інвалідністю другої групи внаслідок війни, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 12 квітня 2010 року.

Аналізуючи наведені обставини справи судова колегія зазначає, що предметом позову у цій справі є вимога ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої йому бездіяльністю органу державної влади.

Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (стаття 1174 ЦК України).

Статтями 16 та 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати у порушенні права власності, у порушені нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми при настанні інших негативних наслідків. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправними діяннями заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями (бездіяльністю). Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

При відшкодуванні моральної шкоди необхідно з`ясовувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних страждань, а також в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та чим він при цьому керується.

У рішенні від 12 липня 2007 року у справі «Stankov v. Bulgaria» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінка моральної шкоди, за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом.

Чинне законодавство не містить методики чи способів обчислення моральної шкоди, та при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю та спокою особи, а будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 у справі №520/7910/25 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, з виходом за межі позовних вимог. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ в Харківській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01.04.2025р. пенсії із застосуванням коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 № 4059-IX, та обмеження пенсії максимальним розміром; зобов`язано ГУ ПФУ в Харківській області здійснити з 01.04.2025р. нарахування та виплату пенсії ОСОБА_1 без застосування обмеження максимальним розміром та без застосування коефіцієнтів, визначених пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.01.2025 №1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану», прийнятої на підставі статті 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» від 19.11.2024 №4059-IX. В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026 у справі №520/7910/25 апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволено частково. Апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області – залишена без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 листопада 2025 року по справі № 520/7910/25 скасовано. Прийнято постанову, якою вийти за межі позовних вимог. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії у квітні 2025 року із застосуванням коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 46 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану» №1 від 03.01.2025. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь ОСОБА_1 різницю між нарахованою та виплаченою пенсією за квітень 2025 року в розмірі 45668,40 грн. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 неодноразово звертався до адміністративного суду з позовами до Головного управління Пенсійного фонду України у зв`язку з порушенням його прав при нарахуванні і виплаті пенсії.

Таким чином позивачем факт завдання позивачу моральної шкоди в результаті бездіяльності відповідача встановлений рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 11.11.2025 року та постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2026, проте не взято до уваги судом першої інстанції.

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання та приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження з нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік і стан здоров`я потерпілого. У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставини справи, повинен установити, чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, установити причинно-наслідковий зв`язок і визначити сумірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (постанова Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 464/3789/17).

Згідно з практикою ЄСПЛ, порушення прав людини вже саме по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам факт порушення права (справа "Науменко проти України").

Позивач, будучи пенсіонером, інвалідом 2 групи, змушений був неодноразово звертатись до суду за оскарженням дій відповідача щодо обмеження розміру його пенсії, що не входить до його звичайного способу життя. Саме через протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області щодо неправильного обчислення розміру пенсії та виплати її у заниженому розмірі позивач був змушений відстоювати свої права та інтереси. Неотримання пенсії в повному обсязі призвело до порушення прав позивача, а також до необхідності змін у способі життя та додаткових зусиль для його організації, з урахуванням того, що пенсія є для позивача джерелом для існування.

Оскільки судовими рішеннями встановлено протипавність бездіяльності відповідача, суд дійшов помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для відшкодування заданої позивачу такою бездіяльністю моральної шкоди.

Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

При визначенні розміру відшкодування, колегія суддів приймає до уваги характер спірних правовідносин, тривалість допущеної відповідачем бездіяльності та ступінь моральних страждань позивача, що полягають у психологічному напруженні, розчаруванні та незручності.

За вищенаведених обставин, колегія суддів, виходячи з принципів розумності, справедливості та співмірності, вважає достатнім у даній ситуації визначити розмір морального відшкодування на користь позивача у сумі 1000 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню, а апеляційна скарга частковому задоволенню з ухваленням у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст.374, ст.376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Харкова від 04 березня 2026 року – скасувати та ухвалити нове рішення суду.

Позов ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Стягнути з Держави Україна на користь ОСОБА_1 1000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди.

В задоволенні позову в іншій частині відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді В.Б. Яцина

Р.В. Гєрцик