Додаткове рішення від 28 липня 2026 р. у справі №243/3466/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-з/803/473/26 Справа № 243/3466/25 Суддя у 1-й інстанції - Сидоренко І.О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В.

ДОДАТКОВА ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді – Свистунової О.В.,

суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М.,

за участю секретаря – Піменової М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро

заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Розумовського Олександра Сергійовича про ухвалення додаткового рішення

у справі за апеляційною скаргою Моторного (транспортне) страхового бюро України

на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2025 року

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Моторного (транспортне) страхового бюро України про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином, –

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , Моторного (транспортне) страхового бюро України (далі – МТСБУ) про відшкодування матеріальної шкоди, завданої злочином.

Позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 від 08 жовтня 2022 року ОСОБА_1 на праві власності належить транспортний засіб марки «LEXUS-RX 400H», 2007 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

03 січня 2023 року на підставі розписки ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_1 транспортний засіб марки «LEXUS-RX 400H», ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , за 15 000,00 доларів США, що еквівалентно 612 000,00 грн., на умовах розстрочки до 03 червня 2023 року. ОСОБА_2 хоч і не зареєструвала право власності на транспортний засіб, але є фактичним власником транспортного засобу.

23 квітня 2023 року близько 19 години 30 хвилин ОСОБА_3 , керуючи технічно справним автомобілем марки «Nissan Navara», реєстраційний номер НОМЕР_4 , рухаючись по проїзній частині автошляху Київ-Харків-Довжанське з боку міста Харкова у напрямку міста Слов`янська разом з солдатом ОСОБА_4 , який знаходився на передньому пасажирському сидінні, солдатом ОСОБА_5 , солдатом ОСОБА_6 , які сиділи на задньому пасажирському сидінні, в районі перехрестя автошляху Київ-Харків-Довжанське та с. Маяки Краматорського району, діючи необережно проявляючи кримінальну протиправну самовпевненість, легковажно розраховуючи на запобігання дорожньо-транспортної події, передбачаючи можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але легковажно розраховуючи на їх відвернення, не забезпечив безпечний рух, не врахував дорожню обстановку, не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, не обрав безпечну швидкість та допустив виїзд на зустрічну смугу руху, по якій в цей час їхав автомобіль марки «LEXUS-RX 400H», реєстраційний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_7 , який рухався прямолінійно у своїй смузі руху разом з пасажирами ОСОБА_2 , малолітнім ОСОБА_8 та малолітнім ОСОБА_9 .

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди пасажиру автомобіля марки «Nissan Navara», реєстраційний номер 0 НОМЕР_5 , ОСОБА_5 заподіяні тілесні ушкодження у вигляді: закритої травми грудної клітки: правобічного посттравматичного гемопневмотораксу; закритої травми живота: розриву брижі тонкої та сигмоподібної кишок; закритої травми тазу з повним відривом простатичної частини уретри, тазової гематоми, гематоми калитки, закритого перелому гілки правої лонної кістки, крайового перелому гілки лівої лонної кістки, подвійного перелому гілки правої сідничної кістки, перелому правої половини крижи, перелому правого поперечного відростку п`ятого поперекового хребця, що відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя. Допущені солдатом ОСОБА_3 порушення вимог п.10.1 п.11.3 Правил дорожнього руху України знаходяться у причинному зв`язку з настанням даної дорожньо-транспортної події та настанням суспільно небезпечними наслідками у вигляді спричинення тяжких тілесних ушкоджень солдату ОСОБА_5 .

За фактом вчиненого кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, були внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023052510000254.

Згідно витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023052510000254 ОСОБА_2 також отримана тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно мозкової травми, струсу головного мозку, забій м`яких тканин правого стегна, що відносяться до легких тілесних ушкоджень.

Відповідно до звіту № 41/23 експертного автотоварознавчого дослідження від 08 серпня 2023 року про відшкодування вартості матеріального збитку у зв`язку з аварійним ушкодженням заподіяним автомобілю марки «LEXUS-RX 400H», ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 встановлено, що вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 892 397,30 грн., ринкова вартість даного автомобіля складає 446 503,00 грн., вартість матеріального збитку автомобіля складає 446 503,00 грн., вартість пошкодженого автомобіля складає 124 430,00 грн.

Так, із зазначеного звіту № 41/23 експертного автотоварознавчого дослідження від 08 серпня 2023 про відшкодування вартості матеріального збитку у зв`язку з аварійним ушкодженням заподіяним автомобілю марки «LEXUS-RX 400H», ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 слідує, що вартість відновлювального ремонту автомобіля в розмірі 892 397,30 грн. є значно вищою, ніж ринкова вартість даного автомобіля, яка складає 446 503,00 грн., а тому автомобіль є фактично знищеним.

На теперішній час автомобіль марки «LEXUS-RX 400H», ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , перебуває у ОСОБА_2 .

Оскільки власником транспортного засобу є ОСОБА_1 відповідно до технічного паспорту серії НОМЕР_1 , то позивачі вважали, що саме на його користь підлягає стягненню матеріальна шкода в розмірі 322 073,00 грн., яку має відшкодувати ОСОБА_3 , як особа, вина якої у ДТП встановлена вироком суду та МТСБУ, як сторона, яка застрахувала його відповідальність і ця сума збитків вираховується різниця матеріальних збитків між ринковою вартістю автомобіля та вартістю пошкодженого автомобіля з урахуванням положень статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», що становить 322 073,00 грн. (446 503,00 грн. (ринкова вартість автомобіля) - 124 430,00 грн. (вартість пошкодженого автомобіля)).

Позивачі також вказували, що ОСОБА_3 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_6 .

Нормами пункту 21.1 статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТСБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

Транспортний засіб, яким керував ОСОБА_3 та транспортній засіб, якій належить ОСОБА_1 , але володільцем якого є ОСОБА_2 на час події 23 квітня 2023 року в установленому законом порядку не були застраховані, тобто не мали страхового полісу – внутрішнього договору страхування.

Також зазначали, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 04 березня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 17 вересня 2024 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа – МТСБУ, про відшкодування матеріальної шкоди завданої злочином. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог роз`яснено потерпілому та його представнику права на звернення до суду в порядку цивільного судочинства з відповідними позовними вимогами до засудженого і страховика або лише до засудженого після виплати страховиком страхового відшкодування у межах страхових сум за заявою потерпілого є обґрунтованою.

Для встановлення належного складу відповідачів 19 березня 2025 року на адресу МТСБУ було подано заяву про відшкодування матеріальної шкоди завданої дорожньо-транспортною пригодою, а саме здійснити належне відшкодування шкоди ОСОБА_1 , яка завдана водієм ОСОБА_3 внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в сумі 322 073,00 грн., у разі відмови у відшкодуванні відповідь надіслати на електронну пошту представника ОСОБА_10 – ІНФОРМАЦІЯ_1 з одночасним направленням за адресою: м. Харків, вул. Киргизька, буд.19, а/с 8393.

24 березня 2025 року МТСБУ отримало заяву від 19 березня 2025 року згідно ідентифікатору поштового чеку № 6120500136925, проте відповідь так і не була надана.

Позивачі вважали, що оскільки засуджений є учасником бойових дій, то з урахуванням вимог пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» цивільна відповідальність за спричинення ним шкоди внаслідок ДТП покладається як на нього самого так і на МТСБУ.

06 вересня 2023 року під час досудового розслідування кримінального провадження між прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Татаринцевим Я.В. та обвинуваченим ОСОБА_3 укладена угода про визнання винуватості.

Вироком Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 19 жовтня 2023 року затверджено угоду про визнання винуватості, укладену 06 вересня 2023 року між прокурором Донецької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Татаринцевим Я.В. та обвинуваченим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні № 12023052510000254 від 24 квітня 2023 року. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України та призначити йому узгоджене на підставі угоди про визнання винуватості покарання за вказаною статтею КК України у виді службового обмеження строком на 2 роки, з відрахуванням в дохід держави 20 % від суми грошового забезпечення без позбавлення права керування транспортними засобами. Транспортний засіб марки «LEXUS-RX 400H», ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , повернутий фактичному власнику ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та МТСБУ на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 322 073,00 грн., а також судові витрати на правничу допомогу в розмірі 30 000,00 грн.

Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 – задоволено частково.

Стягнуто з МТСБУ на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 322 073,00 грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 червня 2026 року апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України залишено без задоволення.

Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 01 грудня 2025 року в оскаржуваній частині залишено без змін.

26 червня 2026 року до Дніпровського апеляційного суду надійшла заява представника ОСОБА_1 – адвоката Розумовського О.С. про ухвалення додаткового рішення, яка обґрунтовувалась тим, що судом апеляційної інстанції при ухваленні судового рішення не було вирішено питання щодо розподілу судових витрат, що складаються із витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 17 500,00 грн.

Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом учасники справи повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що заяву слід задовольнити частково та ухвалити у справі додаткове судове рішення, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до положень частини першої, пунктів 1, 3 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів.

Статтею 141 ЦПК України закріплено порядок розподілу судових витрат між сторонами.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).

Положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року, договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво – вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.

Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.

Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Непогодження клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розміру гонорару при наданні доручення адвокату або в ході його виконання є підставою для відмови адвоката від прийняття доручення клієнта або розірвання договору на вимогу адвоката.

Тож домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, в межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, застосовує аналогічний підхід та вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04, § 268)).

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з «гонораром успіху». ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, провадження № 14-280цс18).

Встановлено, що на підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Розумовський О.С., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надав: ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АХ № 1328903 від 23 лютого 2026 року; договір про надання правової допомоги № 20-02/1 від 20 лютого 2024 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_1 ; додаткову угоду № 2 від 02 лютого 2026 року до договору № 20-02/1 про надання правової допомоги; акт прийому-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг, виконаних адвокатом від 24 червня 2026 року (а.с.5-11).

Згідно пункту 4.1 договору про про надання правової допомоги № 20-02/1 від 20 лютого 2024 року розмір гонорару за надання правової допомоги, передбаченої цим договором, встановлюється в розмірі, що визначається за домовленістю сторін.

Відповідно до пункту 3 додаткової угоди № 2 від 02 лютого 2026 року до договору № 20-02/1 про надання правової допомоги тарифи за надання професійної правничої (правової) допомоги з питань, визначених у пункті 1.1.1 цієї додаткової угоди становлять: 3 500,00 грн. за одну годину професійної правничої (правової) допомоги, не пов`язаною з прибуттям для участі та/або участю в судовому засіданні; 3 500,00 грн. – участь в одному судовому засіданні в суді незалежно від тривалості.

В акті прийому-передачі виконаних робіт/послуг із надання правової допомоги із детальним описом робіт/послуг, виконаних адвокатом від 24 червня 2026 року адвокат Розумовський О.С. навів види правничої допомоги, які були надані, а саме: складання/подання відзиву на апеляційну скаргу – 3 год.; пошук, вивчення та аналіз практики Верховного Суду – 1 год.; участь у судовому засіданні 24 червня 2026 року у Дніпровському апеляційному суді – 2 год., та зазначено, що загалом вартість послуг становить 17 500,00 грн., виходячи з наступного розрахунку: 5 год. х 3 500,00 = 17 500,00. Також підписанням цього акту сторони підтвердили, що не мають претензій одна до одної.

Отже, зазначене підтверджує фактичне здійснення ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу, надану адвокатом у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Аналогічна позиція відображена в постанові Верховного Суду від 28 вересня 2023 року у справі № 686/31892/19.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Також, у постанові Верховного Суду від 13 травня 2021 року у справі № 903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Тому, виходячи з положень частини третьої статті 141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з її конкретних обставин, колегія суддів вважає, що зазначені представником заявника витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 17 500,00 грн. є завищеними.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Розумовського О.С. про стягнення з МТСБУ понесених витрат на професійну правничу допомогу, пов`язаних з розглядом справи у суді апеляційної інстанції та ухвалити додаткове судове рішення у справі.

Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з МТСБУ на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн., понесені у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 141, 270, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Розумовського Олександра Сергійовича про ухвалення додаткового рішення – задовольнити частково.

Стягнути з Моторного (транспортне) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 грн.

У задоволенні іншої частини вимог заяви – відмовити.

Додаткова постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 30 липня 2026 року.

Головуючий О.В. Свистунова

Судді: І.Ю. Ткаченко

М.М. Пищида