Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №188/295/24 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1451/26 Справа № 188/295/24 Суддя у 1-й інстанції - Курочкіна О.М. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Ткаченко І.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - Хорошилова Івана Сергійовича на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вердикт Капітал», треті особи: приватний нотаріус Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматова Аліна Анатоліївна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підглягає виконанню, -

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2024 року ОСОБА_2 звернувся до суду із заявою про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, в обґрунтування якого вказала, що 20.01.2024 року йому стало відомо про прийняття приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Клітченко Оксаною Анатолівною постанови про відкриття виконавчого провадження від 16.10.2019 р., ВП №60312542.

З даної постанови вбачається наявність виконавчого напису №6032 від 05.10.2019 року, вчиненого приватним нотаріусом Броварського районного нотаріального округу Київської області Газматовою Аліною Анатоліївною про стягнення з позивача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» заборгованості у сумі 37 134 грн. 96 коп.

Позивач вважає, що даний виконавчий напис, є таким, що не підлягає виконанню, оскільки нотаріус при вчиненні виконавчого напису керувався тільки сумою заборгованості, наданою відповідачем, що не може бути доказом безспірності грошових вимог до позивача та не встановив строки виконання зобов`язання.

Про факт існування заборгованості у розмірі у сумі 37 134 грн. 96 коп. та про те, що відносно позивача відкрито виконавче провадження №60312542 про стягнення вищезазначеної заборгованості, йому стало відомо з позовної заяви про зміну стягувача яка була направлена по пошті в якій він є третьою особою. До цього позивач був впевнений, що він боргів не має, непогашені кредитні договори відсутні.

Вчинення нотаріусом виконавчого напису відбувається за фактом подання стягувачем документів, які згідно із відповідним Переліком є підтвердженням безспірної заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем. Однак сам по собі цей факт подання стягувачем відповідних документів нотаріусу не свідчить про відсутність спору стосовно заборгованості як такого.

Боржник, також має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так і з підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису.

Вищезазначений виконавчий напис вчинений всупереч чинному законодавству, внаслідок недодержання нотаріусом порядку вчинення нотаріальної дії, а саме: вчинення виконавчого напису у відсутність документів, що підтверджують безспірність вимоги.

Безспірність заборгованості чи іншої відповідальності боржника - це обов`язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Зі змісту оспорюванного виконавчого напису вбачається, що останній був вчинений нотаріусом на підставі кредитного договору, який не було нотаріально посвідчено. На момент видачі виконавчого напису у нотаріуса були відсутні підстави вважати, що сума боргу є безспірною та порушено строк вчинення виконавчого напису з моменту виникнення права вимоги.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підглягає виконанню - відмовлено.

Рішення суду мотивована тим, що фактично позивач в позові зазначив лише суму заборгованості та номер і дату виконавчого напису, обґрунтував свої вимоги лише змістом норм матеріального права та практикою Верховного Суду, не зазначивши в позові жодної конкретної обставини, які б свідчили про порушення нотаріусом положень ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі №6032 від 05.10.2019 року, а тому встановлені судом обставини є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що відповідно до постанови про відкриття виконавчого провадження приватного виконавця виконавчого округу м.Києва Клітченко О.А., провадження відкрито на підставі виконавчого напису №6032 від 05.10.2019 року вчиненого приватним виконавцем Броварського районного НОКО Гамзатовою А.А.

Відповідно до інформації МЮУ, нотаріус ОСОБА_3 . Наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2021 № 1394/5 відповідно до рішення Вищої кваліфікаційної комісії нотаріату (далі – Комісія) від 05.04.2021 № 7 та на підставі підпунктів «е» та «з» пункту 2 частини першої статті 12 Закону України «Про нотаріат» (далі – Закон), а саме у зв`язку з неодноразовими порушеннями нотаріусом законодавства при вчиненні нотаріальних дій, які встановлені рішеннями судів, що завдало шкоди фізичним та юридичним особам, та набранням законної сили рішеннями судів про порушення нотаріусом вимог законодавства при вчиненні нею нотаріальних дій, свідоцтво про право на зайняття нотаріальною діяльністю, видане Міністерством юстиції України 30.06.2009 за № 7537 на ім`я ОСОБА_3 , анульовано. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 30, статті 301 Закону на підставі вищезазначеного наказу Міністерства юстиції України наказом Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (далі – міжрегіональне управління) від 21.04.2021 № 452/6 діяльність приватного нотаріуса ОСОБА_3 припинена з 21.04.2021.

Про факт існування заборгованості у розмірі у сумі 37 134 грн. 96 копійки та про те, що відносно позивача відкрито виконавче провадження №60312542 про стягнення вищезазначеної заборгованості, як зазначив позивач, йому стало відомо з позовної заяви про зміну стягувача яка була направлена по пошті, в якій він є третьою особою, але позивач не повідомив суд про правонаступника, не залучив його до справи, не витребував і не надав докази щодо можливого правонаступництва.

Відповідач , отримавши відповідно до рекомендованого повідомлення 0600254773562 поштове відправлення суду будь якої інформації щодо зміни стягувача, наявність чи відсутність правонаступника, наявність у відповідача копії виконавчого напису суду не надав, відповідачем також не надано суду відзив на позовну заяву.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що фактично позивач в позові зазначив лише суму заборгованості та номер і дату виконавчого напису, обґрунтував свої вимоги лише змістом норм матеріального права та практикою Верховного Суду, не зазначивши в позові жодної конкретної обставини, які б свідчили про порушення нотаріусом положень ст.87, 88 Закону України «Про нотаріат» у виконавчому написі №6032 від 05.10.2019 року. Встановлені судом обставини є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про нотаріат» нотаріат в Україні – це система органів і посадових осіб, на які покладено обов`язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами та посадовими особами органів місцевого самоврядування встановлюється ЗУ «Про нотаріат» та іншими актами законодавства України (ч. 1 ст. 39 ЗУ «Про нотаріат»). Вчинення нотаріусом виконавчого напису – це нотаріальна дія (п. 19 ст. 34 ЗУ «Про нотаріат»). Правове регулювання процедури вчинення нотаріусами виконавчих написів передбачено у главі 14 ЗУ «Про нотаріат».

У відповідності до положень ст. 87 ЗУ «Про нотаріат», для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За приписами положень ст. 88 ЗУ «Про нотаріат», нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем та за умови, що з дня виникнення права вимоги минуло не більше трьох років, а у відносинах між підприємствами, установами та організаціями – не більше одного року. Якщо для вимоги, за якою видається виконавчий напис, законом встановлено інший строк давності, виконавчий напис видається у межах цього строку.

Як вбачається з правової позиції Верховного Суду України викладеної у постанові від 05 липня 2017 року у справі № 6-887цс17, захист цивільних прав шляхом вчинення нотаріусом виконавчого напису полягає в тому, що нотаріус підтверджує наявне у стягувача право на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. Це право існує, поки суд не встановить зворотного. Тобто боржник, який так само має право на захист свого цивільного права, в судовому порядку може оспорювати вчинений нотаріусом виконавчий напис: як з підстав порушення нотаріусом процедури вчинення виконавчого напису, так із підстав неправомірності вимог стягувача (повністю чи в частині розміру заборгованості або спливу строків давності за вимогами в повному обсязі чи їх частині), з якими той звернувся до нотаріуса для вчиненням виконавчого напису. У такому спорі суд повинен перевірити доводи боржника в повному обсязі.

Таким чином, з наведених приписів вбачається, що нотаріус, перш ніж вчинити виконавчий напис, повинен перевірити, чи підпадає заявлена вимога під той вид заборгованості, про який ідеться в переліку, чи подані всі передбачені переліком документи, чи оформлені такі документи належним чином, чи підтверджують подані документи безспірність заборгованості боржника перед кредитором та прострочення виконання зобов`язання, чи не виник спір між зацікавленими особами, чи не минув встановлений законодавством строк для вчинення виконавчого напису.

Отже, безспірність заборгованості підтверджують документи, передбачені переліком, нотаріус під час вчинення виконавчого напису не встановлює права та обов`язки учасників правовідносин, а лише перевіряє наявність необхідних документів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України в постанові від 20 травня 2015 року у справі № 6-158цс15.

Відповідно до пункту 1 Переліку (в редакції, чинній на час вчинення виконавчого напису) «Нотаріально посвідчені договори, що передбачають сплату грошових сум, передачу або повернення майна, а також право звернення стягнення на заставлене майно», для одержання виконавчого напису подаються: а) оригінал нотаріально посвідченого договору (договорів); б) документи, що підтверджують безспірність заборгованості боржника та встановлюють прострочення виконання зобов`язання».

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №172/1652/18 від 21 жовтня 2020 року.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції та встановлено матеріалами справи, що позивачем не було заявлено клопотання про витребування доказів, не обгрунтовано можливість отримання копії виконавчого напису у приватного виконавця.

В матеріалах справи виконавчий напис відсутній, суд за власною ініціативою не має права збирати докази.

З огляду на наведене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд не вжив заходів щодо витребування виконавчого напису, оскільки, як вже зазначалося клопотання про витребування доказів до суду першої інстанції не надходило.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що викладені в апеляційній скарзі доводи, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Враховуючи вищевикладене, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає. Суд не допустив порушень матеріального або процесуального закону, які могли б бути підставою для скасування рішення суду.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 — залишити без задоволення.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2025 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 21 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

І.Ю. Ткаченко