Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №0417/1939/2012 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/6765/26 Справа № 0417/1939/2012 Суддя у 1-й інстанції - Бєльченко Л.А. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Городничої В.С., Ткаченко І.Ю.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 на ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 квітня 2026 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою на бездіяльність Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, заінтересована особа – Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк», та зобов`язання вчинити певні дії.

Вказана скарга мотивована тим, що громадянин ОСОБА_1 у січні 2026 року звернувся до приватного нотаріуса для здійснення нотаріального оформлення договору купівлі-продажу земельної ділянки, що належить йому на праві власності. Однак, йому стало відомо про наявність обтяження у Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Так, відповідно до інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта (запит виконано за кодом скаржника: 2574411716), 31.05.2012 реєстратором Житомирської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, зареєстровано обтяження - арешт нерухомого майна - на підставі постанови ВДВС Житомирського РУЮ про відкриття виконавчого провадження №32843619 від 23.05.2012.

25.02.2025 ОСОБА_1 через свого представника звернувся до Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про зняття арешту з майна. Згідно відповіді Житомирського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького МУ МЮУ №23.5/9/20/2026/26563 від 02.03.2026 (отримано 04.03.2026), скаржника повідомлено про те, що дійсно на примусовому виконанні у відділі перебувало виконавче провадження №32843619 щодо примусового виконання виконавчого листа №2/04717/1858/20, виданого Індустріальним судом м. Дніпропетровська 28.03.2012, про стягнення з ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 351927,22 грн. 23.05.2012 державним виконавцем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, котрою одночасно з її винесенням накладено арешт та заборону на здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику.

27.06.2017 державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження.

У відповідності до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, що затверджені наказом Міністерства юстиції України №1829/5 від 07.06.2017, та матеріали виконавчого провадження №32843619 знищено, оскільки строк його зберігання закінчився.

Станом на 02.03.2026 виконавчий документ повторно не надходив та на примусовому виконанні у відділі не перебуває. У зв`язку з цим, на думку представника Балакішієва С.З., підстави для арешту відсутні.

Як вже зазначалося, та вбачається із відповіді Житомирського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького МУ МЮУ №23.5/9/20/2026/26563 від 02.03.2026, державним виконавцем 27.06.2017 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, матеріали виконавчого провадження №32843619 знищено, станом на 02.03.2026 виконавчий документ повторно не надходив та на примусовому виконанні у відділі не перебуває.

Отже, стягувач ПАТ КБ «ПриватБанк» своїм правом на повторне пред`явлення виконавчого документу - виконавчого листа №2/04717/1858/20, виданого Індустріальним судом м. Дніпропетровська 28.03.2012, не скористався і така можливість ними втрачена, оскільки з моменту повернення виконавчого документу стягувачу, минуло близько 9 років.

З урахуванням наведеного, заявник вважає, що подальше існування арешту на його майно є невиправданим втручанням у право на мирне володіння майном, позбавляє його можливості вільно користуватися та розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

За таких обставин, представник заявника просила визнати протиправною бездіяльність Житомирського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо незняття арешту з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Житомирського РУЮ про відкриття виконавчого провадження №32843619 від 23.05.2012 року, правонаступником якого є Житомирський відділ державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України; зобов`язати Житомирський відділ державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України скасувати арешт, накладений постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Житомирського РУЮ про відкриття виконавчого провадження №32843619 від 23.05.2012 року, правонаступником якого є Житомирський відділ державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, реєстраційний номер обтяження: 12569015, дата реєстрації: 31.05.2012, зареєстрований реєстратором Житомирської філії державного підприємства «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України, тип обтяження - арешт нерухомого майна, що належне ОСОБА_1 .

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні скарги.

В апеляційній скарзі представник скаржника Березенська Ю.О. посилаючись на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просила ухвалу скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким її скаргу задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, взявши до уваги доводи, викладені у відзивах на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, з наступних підстав.

Так, матеріалами справи та судом першої інстанції встановлено, що на виконанні в Житомирському РВ ДВС ГТУЮ у Житомирській області перебувало виконавче провадження №32843619 з виконання виконавчого листа №2/04717/1858/20, виданого 28.03.2012 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська, про стягнення з ОСОБА_1 у солідарному порядку на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості в розмірі 351 927,22 грн. Вказане виконавче провадження було відкрите державного виконавця відділу державної виконавчої служби Житомирського РУЮ про відкриття виконавчого провадження №32843619 від 23.05.2012 року.

27.06.2017 року державним виконавцем Житомирського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Житомирській області було винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі п.7 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження».

25.02.2026 року представником заявника, адвокатом Березанською Ю.О., до Житомирського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України було направлено заяву, в котрій вона просила зняти арешт, накладений на майно (кошти) боржника ОСОБА_1 постановою державного виконавця ВДВС Житомирського РУЮ від 23.05.2012 року в межах ВП №32843619.

02.03.2026 року в.о. начальника Житомирського ВДВС у Житомирському районі Житомирської області Хмельницького міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Ковалевською М. було надано відповідь про відсутність підстав для зняття арешту з майна ОСОБА_1 з посиланням на положення ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до вимог п.2 ч.4 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника відсутні через ненадходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог стягувача у виконавчому провадженні №32843619, стягнення виконавчого збору та витрат виконавчого провадження, накладених на боржника.

Колегія суддів погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Згідно з ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Частиною 1 ст.18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, – і за її межами.

За правилами ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до ст. 449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду: у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод; у триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.

Згідно ч.ч. 2, 3 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи.

Якщо оскаржуване рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову у задоволенні скарги.

Отже за змістом вказаних норм закону, обов`язковою умовою для задоволення скарги є встановлення факту порушення прав заявника.

У постанові Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 569/17603/18 зазначено наступне. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» не є підставою для зняття арешту з майна, оскільки відповідно до частини третьої статті 37 зазначеного Закону арешт з майна знімається у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону.

У постанові від 06 березня 2019 року у справі № 263/1468/17 Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій на підставі належним чином оцінених доказів дійшли правильного висновку про те, що у зв`язку з відсутністю майна у боржника державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, але законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з цих підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано і боржником за яким є саме заявник у цій справі.

З матеріалів справи встановлено, що 19 грудня 2012 року виконавче провадження було завершене на підставі ч. 2 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, яка діяла 19 грудня 2012 року) — повернення виконавчого документа стягувачеві (відсутність у боржника майна).

Згідно з ч. 1 ст. 40 вищевказаного Закону, у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків не стягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження.

Таким чином, законодавець розрізняє поняття "завершення" та "закінчення" виконавчого провадження.

Відповідно до п. п. 3, 4 статті 59 Закону України «Про виконавче провадження», арешт з майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом.

Підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: 1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; 2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; 3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; 4) наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; 5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; 6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; 7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; 8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову; 9) підстави, передбачені пунктом 1-2 та підпунктом 2 пункту 10-4 розділу XIII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону; 10) отримання виконавцем від Державного концерну "Укроборонпром", акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну "Укроборонпром", державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну "Укроборонпром" або на момент припинення Державного концерну "Укроборонпром" було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності", звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України "Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності".

У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. До підстав зняття арешту також належать закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження,) повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв`язку із закінченням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом.

Станом на дату винесення судового рішення судом першої інстанції, рішення суду, на виконання якого Індустріальним районним судом м.Дніпропетровська було видано виконавчий лист №2/04717/1858/20 від 28.03.2012 року не виконано, виконавчий збір та витрати виконавчого провадження боржником ОСОБА_1 не сплачені. Ураховуючи вищевикладене, позивачем ОСОБА_1 не доведено обов`язку державного виконавця щодо зняття арешту із його майна у рамках завершеного виконавчого провадження за АСВП №32843619 із примусового виконання виконавчого листа №2/04717/1858/20 від 28.03.2012 року, виданого Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська про стягнення з ОСОБА_1 солідарно на користь ПАТ КБ «ПриватБнк» 348708,22 грн., судового збору в розмірі 3219,00 грн., а всього 351 927,22 грн.

Колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що питання скасування арешту майна регулюються приписами ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, встановивши вказані обставини справи, колегія суддів не знаходить правових підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду та задоволення скарги ОСОБА_1 ..

Доводи апеляційної скарги про те, що наявність протягом тривалого часу, не скасованого арешту, накладеного державним виконавцем на майно, є невиправним втручанням у її право на мирне володіння майном з огляду на відсутність відкритого виконавчого провадження, за встановлених обставин у даній справі, не можуть слугувати підставою для задоволення апеляційної скарги, так як колегією суддів протиправної бездіяльності державного виконавця не встановлено.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена.

Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.

Інші доводи апелянта колегією суддів перевірені та визнані такими, що не впливають на законність оскаржуваної ухвали суду.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що розглядаючи вказану скаргу, суд першої інстанції повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, оцінивши надані сторонами докази, дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні скарги.

Оскаржувана ухвала, як така, що відповідає нормам матеріального та процесуального права повинна бути залишена без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 — ОСОБА_2 — залишити без задоволення.

Ухвалу Індустріального районного суду міста Дніпра від 20 квітня 2026 року — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частина постанови проголошена 21 липня 2026 року.

Повний текст судового рішення складено 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

І.Ю. Ткаченко