Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №188/845/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/4844/26 Справа № 188/845/25 Суддя у 1-й інстанції - Місюра К.В. Суддя у 2-й інстанції - Макаров М. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 липня 2026 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого – судді Макарова М.О.

суддів – Свистунової О.В., Городничої В.С.

при секретарі – Пікос А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И Л А :

У березні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди.

В обгрунтуванні позовних вимог посилається на те, що позивач працювала у шкідливих підземних умовах праці в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем. 12.05.2004р. о 19:30 на підприємстві під час роботи з нею стався нещасний випадок, в результаті якого вона отримала сильні тілесні ушкодження. Згідно довідки МСЕК ДНА-01 № 449206 та серії ДНА-02 № 00043 їй встановлено первинно та безстроково 50% втрати працездатності та 3 групу інвалідності по виробничій травмі. В зв`язку з трудовим каліцтвом на підприємстві вугільної промисловості позивач отримала інвалідність. Їй було встановлено третю групу інвалідності та діагноз – наслідки черепно-мозкової травми (виробничої 2004р.). Вищенаведені захворювання позивачем отримані в результаті трудових відносин з відповідачем та нещасного випадку на виробництві. Відповідно до довідки МСЕ від 25.01.2005р. позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності, встановлено третю групу інвалідності, рекомендовано постійне медикаментозне та стаціонарне лікування в ДКПЛ. Позивач зазначає, що внаслідок втрати професійної працездатності їй завдано моральну шкоду, яка виражається в тому, що вона втратила професійну працездатність, стала інвалідом, змушена постійно лікуватись, полегшення не настає взагалі, її постійно турбує фізичний біль, погане самопочуття, порушення душевної рівноваги. Через це порушився сон, з`явилась нервовість, через хворобу змінився звичайний спосіб життя, позивач втратила можливість вести звичний для себе та загалом для всього суспільства стиль життя. Всі ці обставини причиняють їй моральну шкоду, яка, як вона вважає, повинна бути стягнена з відповідача на її користь у розмірі 288 000, 00 грн.

Рішенням Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року позов задоволено частково та ухвалено стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров`я на виробництві у розмірі 100 000 гривень без відрахування податку та інших обов`язкових платежів з доходів фізичних осіб. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання стосовно судових витрат.

Рішення суду мотивовано тим, що враховуючи стан здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності позивача, її часткову можливість вести активний спосіб життя, враховуючи, що втрата професійної працездатності, безумовно, змінила її нормальний життєвий ритм, у зв`язку з чим їй були спричинені моральні страждання, застосовуючи принцип розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у достатньому та необхідному розмірі 100 000, 00 грн.

В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об`єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 працювала у шкідливих підземних умовах праці в ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» з повним робочим днем. 12.05.2004р. о 19:30 на підприємстві під час роботи з нею стався нещасний випадок, в результаті якого вона отримала сильні тілесні ушкодження. Згідно довідки МСЕК ДНА-01 № 449206 та серії ДНА-02 № 00043 їй встановлено первинно та безстроково 50% втрати працездатності та 3 групу інвалідності по виробничій травмі. В зв`язку з трудовим каліцтвом на підприємстві вугільної промисловості позивач отримала інвалідність. Їй було встановлено третю групу інвалідності та діагноз – наслідки черепно-мозкової травми (виробничої 2004р.). Вищенаведені захворювання позивачем отримані в результаті трудових відносин з відповідачем та нещасного випадку на виробництві. Відповідно до довідки МСЕ від 25.01.2005р. позивачу встановлено 50% втрати професійної працездатності, встановлено третю групу інвалідності, рекомендовано постійне медикаментозне та стаціонарне лікування в ДКПЛ. В зв`язку з трудовим каліцтвом на підприємстві вугільної промисловості позивач отримала інвалідність. Їй було встановлено третю групу інвалідності та діагноз – наслідки черепно-мозкової травми (виробничої 2004р.). Вищенаведені захворювання позивачем отримані в результаті трудових відносин з відповідачем та нещасного випадку на виробництві.

12.05.2004р. комісією встановлено, що нещасний випадок стався з позивачем 12.05.2004 року о 19 годині 30 хвилин при виконанні безпосередньо своїх посадових обов`язків на робочому місці, про що свідчить акт № 29 форми Н-1 про нещасний випадок.

Крім того, в матеріалах справи є виписки з історії хвороби позивача, відповідно до яких їй встановлений діагноз: наслідки черепно-мозкової травми (виробничої 2004р.).

Відповідно до висновку МСЕК від 25.01.2005 року позивачеві було встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності безстроково, 3-тю групу інвалідності в зв`язку з професійним захворюванням.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи стан здоров`я, ступінь втрати професійної працездатності позивача, її часткову можливість вести активний спосіб життя, враховуючи, що втрата професійної працездатності, безумовно, змінила її нормальний життєвий ритм, у зв`язку з чим їй були спричинені моральні страждання, застосовуючи принцип розумності, виваженості та справедливості, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у достатньому та необхідному розмірі 100 000, 00 грн.

Проте, колегія суддів не може погодитись з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1-3 ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч.1 ст.1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Згідно з ч.1, 2 ст.153 Кодексу законів про працю України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці.

Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Частинами 1 та 3 ст.13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Відповідно до ст.173 КЗпП України, шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Частиною 1 ст.237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Рішенням Конституційного Суду № 20-рп/2008 від 08.10.2008 встановлено, що обов`язок з відшкодування моральної шкоди покладається на підприємства, які заподіяли шкоду.

Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

У п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

У Рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я.

Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання.

У постанові Великої палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.

Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачу заподіяно моральну шкоду і він має право на її відшкодування.

Матеріалами справи встановлено та підтверджено, що 12.05.2004р. о 19:30 на підприємстві під час роботи з позивачкою стався нещасний випадок, в результаті якого вона отримала сильні тілесні ушкодження.

Відповідно до висновку МСЕК від 25.01.2005 року позивачеві було встановлено 50% стійкої втрати професійної працездатності безстроково, 3-тю групу інвалідності в зв`язку з професійним захворюванням.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у 2006 році Позивач зверталась до суду з позовною заявою до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Першотравенську про відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Першотравенського міського суду Дніпропетровської області від 29 травня 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Першотравенську про відшкодування моральної шкоди позовні вимоги задоволено та стягнуто на його користь в рахунок страхової виплати за моральну шкоду 35 000 грн (тридцять п`ять тисяч).

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 16 жовтня 2006 року у справі № 22ц-44702006 року апеляційну скаргу Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Першотравенську – задоволено частково, рішення Першотравенського міського суду від 29.08.2006 змінено зменшивши суму стягнутої моральної шкоди з 35 000 гривень до 20 000 гривень. В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою ВВД ФССНВУ м. Першотравенськ “Про призначення страхових виплат потерпілому на виробництві” від 08.12.2006 року за № 4646 встановлено, що ОСОБА_1 отримала виплати за моральну шкоду в сумі 20 000 (двадцять тисяч) грн..

Так, згідно ч. 5 ст. 23 Цивільного кодексу України, моральна шкода відшкодовується одноразово.

У реалізації свого законного права на відшкодування моральної шкоди один раз Позивач не має права повторно вимагати такої компенсації за те ж діяння (якщо багаторазове відшкодування не передбачене договором або законом).

Такий висновок узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №641/8857/17.

При таких обставинах апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Враховуючи, в оскаржуваному рішенні є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 376 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області — задовольнити.

Рішення Петропавлівського районного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2026 року — скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відшкодування моральної шкоди — відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошено 21 липня 2026 року.

Повний текст постанови складено 29 липня 2026 року.

Головуючий суддя М.О. Макаров

Судді В.С. Городнича

О.В. Свистунова