Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №726/744/26 — Садгірський районний суд м. Чернівців

САДГІРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА ЧЕРНІВЦІ

Справа № 726/744/26

Провадження №2/726/336/26

Категорія 65

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.07.2026 м. Чернівці

Садгірський районний суд м. Чернівці у складі: головуючого судді Проскурняка І. Г., за участю секретаря судових засідань Богонос Г.Й. представника позивача ОСОБА_1 , та представника відповідача ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом визнання такими, що втратили право користування квартирою та виселення,-

ВСТАНОВИВ :

Позивачка ОСОБА_3 звернулася до суду із позовною заявою про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом визнання такими, що втратили право користування квартирою та виселення до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .

В позові посилаються на те, що рішенням виконавчого комітету Садгірської міської ради депутатів трудящих №9/3 від 25 травня 1961 року «Про встановлення прав власності окремих громадян на житлові будинки м.Садгора» та відповідно до п.54 додатку №1 до рішення міської ради від 25.06.1961 року за №3/9 за громадянином ОСОБА_8 ( батько спадкодавця ОСОБА_9 ) визнано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 . На підставі даного рішення 25.05.1961 року виконавчим комітетом Садгірської місцевої ради депутатів трудящих видано свідоцтво №23/241 про право особистої власності на домоволодіння.

На підставі Договору дарування від 18.05.1999 року, який посвідчений державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. та 13.12.2002 року зареєстровано Чернівецьким міським комунальним БТІ, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_9 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3 житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , що побудований на земельній ділянці площею 0,0343 га., кадастровий номер 7310136900:55:001:0087.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_9 помер.

12.02.2025 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кашул Н.Д. заведено спадкову справу номер у Спадковому реєстрі 73643318, щодо спадкодавця ОСОБА_9 .

Після його смерті, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом набули право приватної власності у спадщині на житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 .

Окрім того, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 успадкували по 1/3 частки земельної ділянки за кадастровим номером 7310136900:55:001:1069, площею 0,0106 га та по 1/3 частки земельної ділянки за кадастровим номером 7310136900:55:001:1068, площею 0,0894 га., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

На земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ. «А», загальною площею 34,5 кв.м., в тому числі житловою площею 27,3 кв.м., незавершений будівництвом житловий будинок літ. «Л» ( відсоток готовності якого складає – 70%), літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Е», сарай літ. «Ж», сарай літ. «З», вбиральня літ. «Д», колодязь №1, вигрібна яма №2, огорожа №3-5.

Як випливає зі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.06.2025 року, зареєстрованих у реєстрі за №1777, №1782 – ОСОБА_3 , ОСОБА_10 та ОСОБА_7 є власниками вказаного житлового будинку.

Право власності по 1/3 ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на спірний житловий будинок також підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.06.2025 року.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.06.2025 року також вбачається, що право приватної власності по 1/3 земельної ділянки кадастровий номер 7310136900:55:001:1069, площею 0,0106 га належать на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.06.2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 .

На момент оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок у ньому було зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 .

Місце проживання ОСОБА_14 за адресою АДРЕСА_2 було здійснено 04 жовтня 1959 року.

Відповідно до інформації №Д595915 від 08.02.2024 року виданої Департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради – ОСОБА_4 та ОСОБА_14 зняті з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_14 померла.

Позивачка зазначає, що з моменту отримання спадщини, вона та її діти не можуть безперешкодно користуватися та розпоряджатися житловим приміщенням, оскільки в будинку без їхнього дозволу та самоправно до своєї смерті проживала ОСОБА_14 , а в даний час там проживають її діти - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які зловживають добрим до них відношення, оскільки мають інше житло, а саме: квартиру АДРЕСА_3 . Маючи інше житло не звільнили спірний будинок, за оренду житла не сплачують, що створює позивачці перешкоди у володінні та користуванні власністю.

Право власності ОСОБА_14 на даний житловий будинок припинилося 18.05.1999 року коли її рідний брат та батько ОСОБА_9 - ОСОБА_8 подарував своєму синові даний будинок, внаслідок чого ОСОБА_15 втратила право власності на будинок: право на володіння, користування та розпорядження будинком під АДРЕСА_2 .

11.05.2017 року ОСОБА_14 звернулася до ОСОБА_9 та Чернівецької міської ради із позовом про часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право особистої власності та визнання договору дарування не дійсним, однак рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці їй відмовлено, постановою Чернівецького апеляційного суду та постановою Верховного Суду рішення залишено без змін.

19.05.2016 року Садгірським районним судом було ухвалено рішення, яким було вирішено позбавити ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 право користування житловим приміщенням, а саме спірним будинком.

Проте, 15.09.2016 року Апеляційним судом Чернівецької області ухвалено рішення, яким рішення Садгірського районного суду м.Чернівці скасовано, а в задоволенні позову відмовлено та судом установлено, що «власником спірного будинку на час пред`явлення позову була ОСОБА_3 , яка будь –яких позовних вимог не пред`являла. Позивач ОСОБА_9 не був власником будинку».

Також, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України касаційну скаргу ОСОБА_9 , було відхилено в зв`язку із тим, що його права не порушені, оскільки він не був власником житла.

Втрата ОСОБА_14 з 18.05.1999 року права власності на житловий будинок тягне за собою втрату нею права на користування будинком і на реєстрацію місця проживання у ньому. Разом з тим, ОСОБА_14 та ОСОБА_4 зняті з реєстрації місця проживання 04.04.2023 року, а ОСОБА_18 , ОСОБА_17 та ОСОБА_16 зняті з реєстрації місця проживання за зазначеною адресою з 08.02.2024 року.

ОСОБА_3 нова власниця житлового будинку заперечує проти подальшого проживання відповідачів у спірному житловому будинку.

04.07.2025 року вона звернулася до ОСОБА_14 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з листом – повідомленням про звільнення будинку та передачу ключів від нього, який вони отримали, однак прохання не виконали.

28 листопада 2025 року вона звернулася до Чернівецького районного управління національної поліції ГУНП в Чернівецькій області з заявою про вжиття заходів реагування до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для виселення їх із спірного будинку, який належить її сім`ї на праві особистої приватної власності, однак 03.12.2025 року отримала лист – відповідь в якому їй рекомендовано дане питання вирішити у цивільно – правовому порядку.

Просить суд усунути перешкоди, які створюють: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_2 у користуванні, володінні і розпорядженні.

ОСОБА_4 та ОСОБА_5 визнати такими, що втратили право користування житловим будинком за адресою АДРЕСА_2 , виселити їх з вказаного житлового будинку та зобов`язати передати ключі від вхідних дверей до вказаного будинку.

Представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_19 спрямувала до суду відзив на позов, в якому зазначила, що ОСОБА_14 , покійна мати відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_5 після смерті своїх батьків залишилась проживати в батьківському будинку в колишньому АДРЕСА_4 , яке рішенням виконкому Чернівецької обласної ради депутатів трудящих від 22.06.1959 року №352/15 включено до меж м.Чернівці та присвоєно адресу: АДРЕСА_2 . В той час, в даному житловому будинку проживав та був зареєстрований рідний брат покійної ОСОБА_14 , - ОСОБА_8 , який на підставі свідоцтва про право особистої власності на домоволодіння № НОМЕР_3 від 25.05.1961 року набув право власності на спірний житловий будинок.

За життя ОСОБА_8 у спірному житловому будинку були зареєстровані та проживали: його рідна сестра ОСОБА_14 , її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_16 та онуки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

В подальшому, син власника - ОСОБА_9 на земельній ділянці, яка закріплена за житловим будинком АДРЕСА_2 побудував житловий будинок, в якому на сьогоднішній день проживають члени його сім`ї, що підтверджується довідкою ФОП ОСОБА_20 №189 від 10.10.2018 року, в якій зазначено, що на земельній ділянці розташований незавершений будівництвом житловий будинок літ. А, відсоток готовності якого складає 70 % додана до відзиву фототаблиця, на якій зображені старий саманний будинок, яким користуються відповідачі та побудований новий будинок.

Сім`я позивачки ніколи не проживали в старому будинку та не користуються ним на сьогоднішній день.

Підтвердженням цього є додані до відзиву копії довідок, які видані в різні роки, про склад сім`ї ОСОБА_14 , в якій зазначено, що вона є власником кв. АДРЕСА_5 та її сім`я складається з 4 чоловік: вона, донька ОСОБА_21 , син ОСОБА_4 , внук ОСОБА_17 та актом обстеження житлових умов ОСОБА_16 від 10.01.2008 року, в якій зазначено, що вона проживає у квартирі АДРЕСА_5 .

Таким чином, відповідач ОСОБА_4 в даний житловий будинок вселився не самоуправно. Цим житловим будинком відповідач користується з дитинства та проживає в ньому на сьогоднішній день, оскільки, це є його єдиним житлом.

Відповідач з реєстрації в цьому будинку не був знятий з власної ініціативи.

На сьогоднішній день ОСОБА_4 59 років та він є хворою людиною. В лютому 2024 року переніс інфаркт та з цього часу декілька разів знаходився на стаціонарному лікуванні та продовжує лікуватися амбулаторно під наглядом сімейного лікаря.

Зазначене свідчить про те, що на сьогоднішній день, у разі задоволення судом позовних вимог позивачки, може призвести до виникнення у відповідача негативних для нього наслідків, пов`язаних з відсутністю житла. У зв`язку з віком та станом здоров`я він не взмозі заробити собі на житло, а також для того щоб житло наймати. Виселення із спірного будинку становитиме для нього надмірний тягар і втручання у право на житло.

Просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилася, однак її представник ОСОБА_1 пояснила, що позовні вимоги про усунення перешкод у користування власністю та виселення відповідачів є повністю обґрунтованими, законними та підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки позивачка є законним співвласником спірного будинку на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, яке вона разом з дітьми отримала у спадщину в 2025 році після смерті її чоловіка. Відповідачі є сторонніми особами, які без жодних правових підстав, договорів чи її згоди самовільно займають це приміщення, чинячи їх перешкоди у розпорядженні її власністю.

Звертає увагу суду на те, що право користування відповідача припинилося 15 серпня 1977 року. Відповідачі тривалий час, а саме з 2013 року по 2019 рік були відсутні, а тому вважає, що вони без жодних правових підстав та без згоди власника самовільно заселилися та проживають у старій будівлі, яка розташована на земельній ділянці позивачки та підлягає знесенню. Самовільне проживання відповідачів унеможливлює знесення аварійної споруди та початок підготовчих робіт, що повністю блокує процес подальшого введення нового будинку, у якому проживає позивачка з сім`єю, в експлуатацію. Просить суд задовольнити позовні вимоги.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у судове засідання не з`явилися, однак представник відповідача ОСОБА_4 – ОСОБА_19 в судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_14 , покійна мати відповідачів після смерті своїх батьків залишилась проживати в батьківському будинку в колишньому АДРЕСА_4 , яке рішенням виконкому Чернівецької обласної ради депутатів трудящих від 22.06.1959 року №352/15 включено до меж м.Чернівці та присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

В той час, в даному житловому будинку був зареєстрований рідний брат покійної ОСОБА_14 – ОСОБА_8 .

За життя ОСОБА_8 у спірному житловому будинку були зареєстровані: його рідна сестра ОСОБА_14 , її діти ОСОБА_4 та ОСОБА_16 та онуки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 .

В подальшому син власника - ОСОБА_9 на земельній ділянці, яка закріплена за житловим будинком АДРЕСА_2 побудував житловий будинок, в якому на сьогоднішній день проживають члени його сім`ї, сім`я позивачки ніколи не проживала в старому будинку.

Вважає, що відповідач ОСОБА_4 в даний житловий будинок вселився не самоуправно, а користувався ним з дитинства та проживає в ньому на сьогоднішній день, оскільки, це є його єдиним житлом.

Крім того, відповідач ОСОБА_4 не з власної ініціативи був знятий з реєстрації за спірною адресою.

Зазначає, що довідкою архівного відділу Чернівецької міської ради №5841, карткою реєстрації спростовуються твердження позивачки про те, що у відповідача ОСОБА_4 , у зв`язку із переїздом в квартиру АДРЕСА_3 із спірного житлового будинку АДРЕСА_2 був втрачений фактичний, безперервний та міцний зв`язок із спірним житловим будинком, оскільки ОСОБА_4 ніколи не проживав у будинку по АДРЕСА_6 . Спірний будинок залишається його постійним місцем проживання. Просила суд відмовити задоволенні позовних вимог.

Треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у судове засідання не з`явилися, однак спрямували до суду заяви про розгляд справи без їх участі (а.с.245, 246).

Свідок ОСОБА_22 у судовому засіданні пояснила, що ОСОБА_4 тривалий час проживає у спірному будинку, однак протягом п`яти років не проживав там, але знову повернувся. ОСОБА_4 чинить перешкоди позивачці у користуванні власністю, провокує суперечки та вживає алкоголь. Будинок перебуває у недоглянутому стані. Зазначає, що їй відомо, що він отримав квартиру, але все одно проживає у спірному будинку. Відповідача ОСОБА_5 протягом п`яти років у даному будинку не бачила.

ОСОБА_23 у судовому засіданні пояснив, що ОСОБА_4 постійно проживає у спірному будинку, їх мати ОСОБА_14 проживала там до своєї смерті. ОСОБА_4 хворіє з дитинства. Зазначив, що не бачив, щоб ОСОБА_4 вживав алкогольних напоїв та щоб вчиняв конфлікти.

Суд, дослідивши письмові докази по справі, виснує, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити виходячи з наступного.

Судом установлено, що рішенням виконавчого комітету Садгірської міської ради депутатів трудящих №9/3 від 25 травня 1961 року «Про встановлення прав власності окремих громадян на житлові будинки м.Садгора» та відповідно до п.54 додатку №1 до рішення міської ради від 25.06.1961 року за №3/9 за громадянином ОСОБА_8 (батько спадкодавця ОСОБА_9 ) визнано право власності на домоволодіння по АДРЕСА_1 .

На підставі даного рішення 25.05.1961 року виконавчим комітетом Садгірської місцевої ради депутатів трудящих видано свідоцтво №23/241 про право особистої власності на домоволодіння .

На підставі Договору дарування від 18.05.1999 року, який посвідчений державним нотаріусом Другої Чернівецької державної нотаріальної контори Суружіу Н.Д. та 13.12.2002 року зареєстровано Чернівецьким міським комунальним БТІ, право власності на житловий будинок АДРЕСА_2 перейшло до ОСОБА_9 , що підтверджується довідкою об`єкта господарювання ФОП ОСОБА_20 №189 від 10.10.2018 року (а.с. 40).

13.02.2015 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_3 житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами АДРЕСА_2 , що підтверджується Договором дарування від 13.02.2015 року посвідченим приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Шкляр М.М., зареєстрованим у реєстрі №4763 (а.с.41).

На земельній ділянці площею 0,0343 га., кадастровий номер 7310136900:55:001:0087 розташований житловий будинок літ. «А», саманний загальною площею – 47,7 кв.м., у тому числі житловою площею – 26,90 кв..м, сараї літ. В, Г, Е, Ж, З, літня кухня літ. «Б», вбиральня літ. «Д», криниця літ. «К», огорожа, що підтверджується Договором про розірвання договору дарування, зареєстрованого в реєстрі №24073 від 12.06.2015 року (а.с.42).

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 від 15.11.2024 року (а.с.10).

12.02.2025 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Кашул Н.Д. заведено спадкову справу №73643318 у Спадковому реєстрі, щодо спадкодавця ОСОБА_9 , що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №80078295 від 12.02.2025 року.

Після його смерті, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 в порядку спадкування за законом набули право приватної власності у спадщині на житловий будинок з належними до нього господарськими та побутовими будівлями, та спорудами АДРЕСА_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за законом від 28.06.2025 року, а саме: свідоцтвом про право на спадщину за законом виданим на ім`я ОСОБА_3 , що зареєстроване в реєстрі за №1776 та витягу про реєстрацію у Спадковому реєстрі №81688398; свідоцтвом про право на спадщину за законом, що зареєстроване в Спадковому реєстрі №1786, виданого на ім`я ОСОБА_7 та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81688467, свідоцтвом про права на спадщину за законом, що зареєстроване в реєстрі №1781, виданого на ім`я ОСОБА_6 та витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81688402. Свідоцтва про право на спадщину за законом видані ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 на 1/3 частини вказаного майна кожному .

Окрім того, ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 успадкували по 1/3 частки земельної ділянки за кадастровим номером 7310136900:55:001:1069, площею 0,0106 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 28.06.2025 року №1778, №1788, №1783, витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81688478, №81688497, №81688489 .

Також ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 успадкували по 1/3 частки земельної ділянки за кадастровим номером 7310136900:55:001:1068, площею 0,0894 га., розташовану за адресою АДРЕСА_2 , цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд ( присадибна ділянка), що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 28.06.2025 року №1777, №1787, №1782, витягами про реєстрацію в Спадковому реєстрі №81688443, №81688467 та №81688453 (а.с.13 ).

На земельній ділянці розташовано: житловий будинок літ. «А», загальною площею 34,5 кв.м., в тому числі житловою площею 27,3 кв.м., та незавершений будівництвом житловий будинок літ. «Л» ( відсоток готовності якого складає – 70%), літня кухня літ. «Б», сарай літ. «В», сарай літ. «Г», сарай літ. «Е», сарай літ. «Ж», сарай літ. «З», вбиральня літ. «Д», колодязь №1, вигрібна яма №2, огорожа №3-5.

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.06.2025 року вбачається, що право приватної власності по 1/3 частині будинку з належними до нього господарськими та побутовими будівлями та спорудами, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 належать ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що підтверджується копіями витягів № 433325512 від 28.06.2025 року, №433325568 від 28.06.2025 року та №433325541 від 28.06.2026 року (а.с.14).

Згідно з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 28.06.2025 року вбачається, що право приватної власності по 1/3 земельної ділянки кадастровий номер 7310136900:55:001:1069, площею 0,0106 га належать на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28.06.2025 року ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав №433328907, №433328934, №433328923.

На момент оформлення свідоцтва про право на спадщину за законом на будинок у ньому було зареєстровано місце проживання ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , що підтверджується довідкою про зареєстрованих у житловому приміщення/будинку осіб від 19 листопада 2024 року №656955, виданого Департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради та відомостями про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №738855 від 21.08.2025 року виданого Департаментом надання адміністративних послуг (а.с.47).

Відповідно до інформації №Д595915 від 08.02.2024 року виданої Департаментом надання адміністративних послуг Чернівецької міської ради – ОСОБА_4 та ОСОБА_14 зняті з реєстрації місця проживання за адресою АДРЕСА_2 (а.с.45, 46).

ОСОБА_14 звернулася до ОСОБА_9 та Чернівецької міської ради із позовом про часткове скасування рішення органу місцевого самоврядування, скасування свідоцтва про право особистої власності та визнання договору дарування не дійсним, однак рішенням Садгірського районного суду м.Чернівці від 18.01.2018 року їй відмовлено, постановою Чернівецького апеляційного суду та постановою Верховного Суду рішення залишено без змін (а.с.63-73).

19.05.2016 року Садгірським районним судом було ухвалено рішення, яким було вирішено позбавити ОСОБА_14 , ОСОБА_4 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 право користування житловим приміщенням, а саме спірним будинком (а.с.55).

Проте, 15.09.2016 року Апеляційним судом Чернівецької області ухвалено рішення, яким рішення Садгірського районного суду м.Чернівці скасовано, а в задоволенні позову відмовлено та судом установлено, що «власником спірного будинку на час пред`явлення позову була ОСОБА_3 , яка будь – яких позовних вимог не пред`являла. Позивач ОСОБА_9 не був власником будинку» (а.с.59).

Також, ухвалою Вищого спеціалізованого суду України касаційну скаргу ОСОБА_9 , було відхилено в зв`язку із тим, що його права не порушення, оскільки він не був власником житла (а.с.61).

04.07.2025 року позивачка звернулася до ОСОБА_14 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з листом – повідомленням про звільнення будинку та передачу ключів від нього, який вони отримали, однак прохання не виконали (а.с.51).

28 листопада 2025 року вона звернулася до Чернівецького районного управління національної поліції ГУНП в Чернівецькій області з заявою про вжиття заходів реагування до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 для виселення їх із спірного будинку, який належить її сім`ї на праві особистої приватної власності, однак 03.12.2025 року отримала лист – відповідь в якому їй рекомендовано дане питання вирішити у цивільно – правовому порядку (а.с.52).

Копією відповіді міжміського бюро технічної інвентаризації №276, яку було скеровано до народного суду Садгірського району, де зазначається, що будинок належить на праві особистої власності ОСОБА_8 та встановлено, що будинок є саманним, складається з двох житлових кімнат, коридору, кухні (а.с.168).

Технічним паспортом встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_2 знаходиться у ветхому технічному стані і не забезпечує необхідну міцність (а.с.162).

Як вбачається із довідки від 29.06.2006 року та виписки із домової книги про склад сім`ї та реєстрацію від 06.07.2009 року ОСОБА_14 ( власник), ОСОБА_16 (дочка), ОСОБА_17 (онук) та ОСОБА_4 (син) проживали у квартирі АДРЕСА_5 (а.с.129).

Актом №46 обстеження житлових умов заявника від 10.01.2008 року також підтверджується, що за адресою : АДРЕСА_7 проживали ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_14 та ОСОБА_4 (а.с.132).

Випискою – епікризом із медичної картки стаціонарного хворого №3125 підтверджується те, що ОСОБА_4 хворіє та потребує систематичного лікування (а.с. 133).

Із змісту копій карток реєстрації ( форми №16) ОСОБА_4 ОСОБА_5 та копії адресної карти ( форма №17) за адресою АДРЕСА_8 відповідно до яких підтверджується, що ОСОБА_4 викреслений та на іншій формі його серед зареєстрованих осіб не має (а.с.222).

Довідкою Архівного відділу Чернівецької міської ради підтверджено, що ордери на житлову площу на квартира у АДРЕСА_3 ОСОБА_4 на зберігання до архівного відділу Чернівецької міської ради не надходять (а.с.226).

ОСОБА_5 зареєстрований за адресою АДРЕСА_8 з 20.11.2004 року, що підтверджується формою №17. Як вбачається із змісту даної форми №17 за вказаною адресою зареєстровані ще 11 людей (а.с.224).

Суд не бере до уваги пояснення свідків, оскільки вони не змогли підтвердити або спростувати на яких законних підставах вселилися та проживають відповідачі, оскільки тільки підтвердили їх фактичне проживання, що не заперечується сторонами.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Конституція України захищає як право власності, так і право на житло.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У ст. 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських об`єднань.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Згідно положень ст. 190 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частини перша, друга цієї статті).

У статті 114 ЖК України передбачено підстави виселення з наданням громадянам іншого жилого приміщення.

Частиною третьою статті 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

Такими, що самоправно зайняли жиле приміщення, вважаються особи, які вселилися до нього самовільно без будь-яких підстав, а саме без відповідного рішення про надання їм цього приміщення та відповідно ордера на житлове приміщення. Виселення цих осіб пов`язане з відсутністю у них будь-яких підстав для зайняття жилої площі. Під час вирішення питання про виселення члена сім`ї колишнього власника житла суд має враховувати і загальні норми, що регулюють питання реалізації права власності.

За наслідками розгляду справи установлено, що ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є членами сім`ї колишнього власника ( ОСОБА_8 ) за згодою яких вони тривалий час проживали у будинку АДРЕСА_2 , яка в подальшому перейшла у власність на підставі договору дарування сину ОСОБА_9 , а після його смерті успадкували по 1/3 ОСОБА_3 , ОСОБА_7 та ОСОБА_6 , однак позивачка як співвласниця спірного будинку заперечує проти їх подальшого проживання у належньому їй будинку, бажає їх виселення, оскільки останні чинять їй перешкоди у вільному користуванні та розпорядженні своєю власністю. Натомість ОСОБА_4 вважає що набув права постійного користування вказаним житловим приміщення, у зв`язку із проживання у спірній квартирі тривалий час, наявності родинних відносин з колишніми власниками квартири, їх згодою на проживання за вказаною адресою, а також вказав на відсутність у них можливості забезпечити себе іншим житлом, при цьому він підтримує будинок у належному стані.

Варто зазначити, що за наслідками розгляду справи належними та допустимими доказами не доведено, що відповідачі систематично руйнують чи псують спірне жиле приміщення, використовують його не за призначенням або систематично порушують правила співжиття із сусідами, а тому питання щодо наявності підстав для їх виселенення судом вирішується в контексті усунення власнику порушень у праві вільно користуватись та розпоряджатись своєю власністю.

У ч. 1 ст. 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником.

Право користування чужим майном регламентоване, зокрема, у статтях 401-406 ЦК України.

У частині першій статті 401 ЦК України передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Сервітут припиняється у разі, зокрема, припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту. Сервітут може бути припинений за рішенням суду на вимогу власника майна за наявності обставин, які мають істотне значення. Сервітут може бути припинений в інших випадках, встановлених законом (стаття 406 ЦК України).

Виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку (частина перша статті 109 ЖК УРСР).

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського Суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 1 першого Протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності, тобто дотримання «справедливого балансу», враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб`єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року в справі «Прокопович проти Росії», заява № 58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява № 19009/04, пункт 50).

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, Суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується. Поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв`язків з конкретним місцем («Кривіцька та Кривіцький проти України», № 30856/03, § 41, 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

У пункті 36 рішення від 18 листопада 2004 року ЄСПЛ визначив, що концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, пункт 63).

Таким чином, тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

У пункті 44 рішення від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві». Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети (рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (заява № 43768/07)).

ЄСПЛ встановив порушення статті 8 Конвенції в інших справах, зокрема проти України, коли у контексті провадження про виселення з житла заявники не могли вимагати здійснення оцінки пропорційності такого втручання (див., наприклад, згадане рішення у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», пункти 51 і 52; рішення у справах «Дакус проти України», заява № 19957/07, пункти 52 і 53, від 14 грудня 2017 року та «Садов`як проти України», заява № 17365/14, пункти 34 і 35, від 17 травня 2018 року.

Також у рішенні від 08 лютого 2024 року в справі «Єсічко та інші проти України» ЄСПЛ зазначив, що у своїй аргументації суд не розглянув аргументи заявників щодо нестабільності їхньої ситуації чи особливостей обставин, за яких вони переїхали у спірну кімнату. Суд також жодним чином не вказав, що він намагався оцінити бажання позивача - органу державної влади - звільнити спірну кімнату на користь незазначених третіх сторін попри твердження заявників, що збереження цього житла було життєво важливим питанням для них. ЄСПЛ зазначив, що не може визнати, що національні органи влади навели «достатні підстави», аби довести існування «нагальної суспільної потреби» у спірному рішенні про виселення або обґрунтованість «пропорційності» такого виселення у розумінні статті 8 Конвенції.

За наслідками розгляду справи установлено, що відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не є такими, що самоправно вселились до житлового приміщення за адресою АДРЕСА_2 , оскільки останні є членами сім`ї колишніх власників, зокрема онуками ОСОБА_9 , а тому позивач як до, так і після прийняття спадщини була обізнана про обтяження вказаної вище квартири правом користування житлом членів сім`ї колишнього власника, тобто позивач міг передбачити характер та вагу обтяження його майбутньої нерухомості при прийнятті спадщини.

Відповідач ОСОБА_4 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_2 з 23.09.1983 року, що підтверджується довідкою ЖРЕП №15, тобто останній проживає у спірній квартирі понад 40 років, що свідчить про наявність у них достатніх триваючих зв`язків з вказаним конкретним місцем проживання. Зняття його з місця реєстрації з спірної квартири не відбулося ним добровільно, а посилання представника позивача на те, що він тривалий час проживав у квартирі АДРЕСА_3 спростовується довідкою про зареєстрованих осіб, де він не значиться та підтверджується, що він не проживав у даній квартирі

Як вбачається із форми №17, яка підтверджує, що ОСОБА_5 зареєстрований за адресою АДРЕСА_8 та за вказаною адресою ще зареєстровані 11 людей. Жила площа квартира становить 59,73 кв.м., що менше ніж визначені законом норми для проживання, а тому суд не визначає зазначену квартиру як житло, в якому остнній може проживати.

Окрім того, ОСОБА_4 декілька разів знаходився на стаціонарному лікуванні та продовжує лікування амбулаторно, іншим житлом відповідачі не забезпечені та набули охоронюване законом право на мирне володіння майном у законний спосіб, зокрема почали проживати у відповідному будинку з дозволу першого власника.

Таким чином, висилення відповідчів, з урахуванням їх стану здоров`я та віку може призвести до виникнення негативних для них наслідків, пов`язаних з відсутністю житла, а з урахуванням їх стану здоров`я та доходів, навіть наймання житла буде надмірним тягарем для них.

Ураховуючи наведені вище обставини, суд вважає, що задоволення вимог про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом визнання такими, що втратили право користування квартирою та виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відповідають припципу справедливого балансу між захистом права власності позивача та право відповідачів на житло. Судом установлено, що відповідачі не мають іншого місця для проживання, а тому їх виселення призведе до втрати єдиного житла та істотного порушення їхніх прав. За таких обставин заявлені вимоги про виселення є непропорційними, у звязку з чим підстав для їх задоволення суд не вбачає.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вище викладеного ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 41, 47 Конституції України, ст.ст. 383, 401-406 ЦК України, ст. 9, 114, 116, 190 ЖК України, ст.ст. 2, 4, 5, 7, 10, 12, 76-89, 110, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 280-284, 352, 354, 355 ЦПК України,

ВИРІШИВ :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , треті особи без самостійних вимог на стороні позивача ОСОБА_6 та ОСОБА_7 про усунення перешкод у користуванні квартирою, шляхом визнання такими, що втратили право користування квартирою та виселення – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернівецького апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції, протягом 30-ти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30-ти з дня отримання копії цього рішення.

Головуючий суддя І. Г. Проскурняк