Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №953/2551/26 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/2551/26

н/п 2/953/2370/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова в складі:

головуючої – судді Лисиченко С.М.,

за участю секретаря судових засідань – Кот Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Київського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_2 , вдповідно до якого просить: розірвати шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.07.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції (місто Харків) за актовим записом №787, за позивачем після розлучення залишити прізвище ОСОБА_3 ; стягнути на користь ОСОБА_1 з ОСОБА_2 аліменти на утримання їх неповнолітньої дитини, ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в розмірі 1/4 від усіх видів доходу, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно із дня пред`явления цього позову і до досягнення дитиною повноліття; витрати по сплаті судового збору стягнути з відповідача.

В обгрунтування позову позивачка посилається на те, що 29 липня 2006 року між нею та відповідачем укладено шлюб. Вказує, що за останній час стосунки сторін сильно погіршилися, вони проживають окремо, оскільки мало місце застосування домашнього насильства з боку відповідача до позивачки. Тому зникли почуття, що поєднували сторони разом, подружні відносини між ними припинені. Сторони не проживають разом, не ведуть спільного господарства, не мають подружніх стосунків та не мають планів щодо відновлення таких стосунків. Позивач переконана, що подальше спільне життя і збереження шлюбу неможливе і суперечитиме інтересам сторін.

Зазначає, шо від шлюбу у неї з відповідачем є син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з цим, відповідач в добровільному порядку не утримує дитину, дитина повність знаходиться на утриманні позивачки.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.03.2026 справа розподілена судді Лисиченко С.М.

Ухвалою Київського районного суду м.Харкова від 05.03.2026 відкрито провадження у цивільній справі, розгляд справи постановлено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

22.05.2026 електронним шляхом до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Загребельного Р.В., відповідно до змісту якої вказує, що позов про розірвання шлюбу та стягнення аліментів визнають в повному обсязі.

22.05.2026 до суду надійшла заява позивачки ОСОБА_1 про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6500 грн на підставі доданих документів.

27.05.2026 електронним шляхом до суду надійшла заява представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Загребельного Р.В., якою просить частково задовольнити заяву про відшкодування понесених ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1.500,00 гривень. Вказує, що матеріали справи свідчать про те, що адвокаткою Світличною Я.О. в інтересах ОСОБА_1 було вчинено дії з підготовки позовної заяви за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини, надання консультацій щодо правової позиції та ситуації Клієнта, а також щодо подачі документів до суду, підготовка та надання платіжних документів щодо реквізитів для сплати судового збору, вартість яких оцінюється в розмірі 6.500,00 грн. Матеріали справи свідчать, що протягом розгляду справи адвокаткою Світличною Я.О. участь не приймалася, ніяких процесуальних дій по справі та дій щодо звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 не вчинялося, надано консультацію та складено лише позовну заяву про розірвання шлюбу та стягнення аліментів, повідомлено реквізити для сплати судового збору які знаходяться в публічному доступі, а сама справа №953/2551/26 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів є малозначною і не містить спору. Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її малозначності та обсягу виконаної роботи, справедливим і співмірним буде стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1.500,00 грн. у рахунок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Позивачка у судове засідання, яке призначене на 30.07.2026, не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена судом у встановленому законом порядку. До суду позивачкою подано заяву з проханням провести судове засідання без її участі. Зазначила, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Відповідач у судове засідання, яке призначене на 30.07.2026, не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений судом у встановленому законом порядку. У поданій до суду 22.05.2026 представником відповідача заяві адвокат Загребельний Р.В. прохав розглянути справу у відсутність відповідача та його представника.

Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до вимог частини 2 статті 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові заяви по суті справи, докази наявні в матеріалах справи та оцінивши їх у сукупності, встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до даних свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 , виданого 29.07.2006 відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , укладено шлюб, зареєстрований 29 липня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, актовий запис №787. Прізвище після реєстрації шлюбу: чоловіка – ОСОБА_3 , дружини – ОСОБА_3 .

Від шлюбу сторони мають спільну дитину, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Зазначений факт підтверджується даними свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 , виданого 17.12.2013 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану по місту Харкову реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, ОСОБА_4 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , про що складено актовий запис №2615. Інформація про батька: ОСОБА_2 . Інформація про матір: ОСОБА_1 .

Статтею 51 Конституції України визначено, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Згідно з статтею 24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає статті 16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання.

Суд зазначає, що добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження, в тому числі примушування до статевого зв`язку за допомогою фізичного або психічного насильства, є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.

Відповідно до частини 3 статті 105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя (частина 1 статті 110 Сімейного кодексу України ).

Згідно із статтею 112 Сімейного кодексу України суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 111 Сімейного кодексу України суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.

За змістом указаної норми заходи щодо примирення подружжя вживаються судом за умови, що це не суперечить моральним засадам суспільства. Суд не може примушувати дружину та чоловіка проживати разом, цікавитися обставинами їх приватного життя, вимагати надання доказів порушення сімейних обов`язків особистого характеру тощо. Закон не визначає, які саме заходи можуть застосовуватися судом для примирення подружжя.

Надання строку для примирення подружжя є правом суду, а не його обов`язком.

Судом встановлено, що шлюбні відносини між сторонами фактично припинені, на час розгляду даної справи вони разом не проживають, спільного господарства не ведуть.

Збереження шлюбу суперечить інтересам як позивачки, так і відповідача. Будь-яких доказів на підтвердження того, що після розірвання шлюбу будуть порушені особисті та майнові права сторін, а також їх дитини, суду не надано.

Як зазначено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2026 року у справі № 444/4951/24, надання оцінки почуттям та емоційному стану одного з подружжя при розгляді справи про розірвання шлюбу не належить до повноважень суду. Відмова суду у розірванні шлюбу є примушуванням до шлюбу проти її волі, що є недопустимим.

Враховуючи вищевикладене, та визнання позову відповідачем, суд вважає, що позовні вимоги в частині розірвання шлюбу є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 113 Сімейного Кодексу України, суд залишає позивачці ОСОБА_1 – прізвище « ОСОБА_3 ».

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яку ратифіковано Постановою ВР№ 789-XIIвід 27.02.1991 р. та яка набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язана забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно положень вказаної Конвенції кожна дитина має невід`ємне право на життя. Держава забезпечує у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини.

Згідно ч. 1, 2 ст. 141 Сімейного Кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Статтею 150 Сімейного Кодексу України передбачено, що батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Відповідно до ст. 180 Сімейного Кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 3 ст. 181 Сімейного кодексу України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Приписами ст. 182 Сімейного кодексу України встановлено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Частинами 1, 2 ст. 183 Сімейного Кодексу України передбачено, що частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину (ч. 5 цієї статті). Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття.

Частиною 1 ст.191 Сімейного Кодексу України визначено, що аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, а також визнання позову відповідачем, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходів), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів – у межах суми платежу за один місяць.

Питання про розподіл судових витрат між сторонами суд вирішує відповідно до положень ст. 141, 142 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 2 статті 142 передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

З огляду на зазначене, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі 665,60 гривень за позовну вимогу про розірвання шлюбу.

На підставі частини 1 статті 142 ЦПК України, частини 3 статті 7 Закону України «Про судовий збір» з наступними змінами, у зв`язку з визнанням позову відповідачем, позивачці слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову у розмірі 665,60 гривень.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 142 передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення аліментів у повному обсязі, а позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», з урахуванням визнання позову відповідачем, з відповідача в дохід держави підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 665,60 гривень, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Дослідивши заяву позивачки про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, надані на її підтвердження докази, а також заперечення представника відповідача щодо їх розміру, суд дійшов таких висновків.

Матеріалами справи підтверджено, що позивачкою понесено витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 500,00 грн, що підтверджується договором про надання правової допомоги, актом приймання-передачі наданих послуг та платіжною інструкцією про оплату таких послуг.

Разом із тим представником відповідача подано клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, у якому наведено мотиви їх неспівмірності зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт та часом, витраченим на їх виконання.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 03 березня 2025 року у справі № 275/150/22, а також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, суд не вправі з власної ініціативи зменшувати розмір витрат на професійну правничу допомогу. Таке зменшення можливе виключно за наявності відповідного клопотання іншої сторони, яка повинна обґрунтувати та довести неспівмірність заявлених до відшкодування витрат.

Оцінюючи доводи представника відповідача, суд враховує, що дана справа не є складною, розглядалась у порядку спрощеного позовного провадження, не була пов`язана зі значним обсягом доказів чи складними питаннями права, а участь адвоката позивачки фактично обмежилась проведенням консультацій, підготовкою позовної заяви, оформленням необхідних документів та наданням реквізитів для сплати судового збору. Під час подальшого розгляду справи адвокат процесуальних документів не подавав та участі у судових засіданнях не брав.

Водночас суд враховує, що підготовка позовної заяви, визначення правової позиції, надання консультацій клієнту та належне оформлення документів є необхідними складовими професійної правничої допомоги, які підлягають оплаті та можуть бути компенсовані стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

З урахуванням конкретних обставин справи, характеру та обсягу виконаних адвокатом робіт, часу, необхідного для їх виконання, критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат, а також доводів клопотання представника відповідача про їх неспівмірність, суд доходить висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат у сумі 6 500,00 грн є завищеним.

Водночас запропонований відповідачем розмір компенсації у сумі 1 500,00 грн не забезпечує справедливого відшкодування фактично наданої професійної правничої допомоги та не відповідає обсягу виконаної адвокатом роботи.

За таких обставин суд вважає обґрунтованим частково задовольнити заяву позивачки та, керуючись принципами співмірності, розумності й справедливості, стягнути з відповідача на користь позивачки витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000,00 грн.

Керуючись статтями 12, 13, 206, 263-265 ЦПК України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів на утримання дитини - задовольнити.

Розірвати шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 29 липня 2006 року відділом реєстрації актів цивільного стану Московського районного управління юстиції, актовий запис №787.

Після розірвання шлюбу залишити позивачці ОСОБА_1 – прізвище « ОСОБА_3 ».

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 04.03.2026 і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліментів на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судовий збір у розмірі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок на користь держави.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , витрати зі сплати судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п`ять тисяч) гривень 00 копійок.

Зобов`язати Головне управління Державної казначейської служби України у Харківській області повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , 50 відсотків сплаченого нею судового збору в сумі 665 (шістсот шістдесят п`ять) гривень 60 копійок, що було сплачено згідно з квитанцією до платіжної інструкції №2.555713465.1 від 03.03.2026 в сумі 1332 гривень, призначення платежу: 101 2847300184 22030101 Судовий збір, за позовом ОСОБА_1 , Київський районний суд м.Харкова.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Відомості про учасників справи:

позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя - С.М. Лисиченко