Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №697/1327/26 — Канівський міськрайонний суд Черкаської області

Справа № 697/1327/26

Провадження № 2/697/971/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Канів

Канівський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого судді Деревенського І.І.,

за участю секретаря судового засідання Задорожнього К.О.,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Канів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Константінова Тетяна Миколаївна до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) в інтересах якої діє адвокат Константінова Тетяна Миколаївна (далі – адвокат Константінова Т.М., представник позивача) звернулася до Канівського міськрайонного суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_2 (далі – ОСОБА_2 , відповідач) про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач, являється спадкоємцем першої черги на майно померлої ОСОБА_3 .

Відповідно до копії свідоцтва про спадщину позивач успадкувала 7/25 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 . Окремо позивач має право на 11/25 частки у праві власності на житловий будинок (підстава договір дарування між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 від 21.03.1998).

Позивач у зв`язку із одруженнями двічі змінювала прізвище, а тому документи на право власності мають різні прізвища.

Позивач мала дошлюбні прізвища спочатку ОСОБА_6 , з 29.09.2001 по 09.03.2018 мала прізвище ОСОБА_7 . З 09.03.2018 року має прізвище ОСОБА_8 . Дані факти підтверджуються копією рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22.10.2004 у справі №2-967/2004 та копією свідоцтва про шлюб від 09.03.2018 серія НОМЕР_1 .

Представник позивача зазначає, що в даний час позивач є власником 18/25 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Будинок розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7110300000:01:006:0364 площею 0.10 га.

Відповідно до копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №648565 дана земельна ділянка належить відповідачу, ОСОБА_9 , ОСОБА_3 (спадкодавцю), без визначення часток.

При зверненні до нотаріуса за успадкуванням частини земельної ділянки позивач отримала відмову. Постанова про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.05.2018 мотивована тим, що частка спадкодавця у праві на земельну ділянку не визначена.

Наведені обставини унеможливлюють зареєструвати право власності на частку у праві на земельну ділянку, а отже позивач не може реалізувати свого законного права на нотаріальне оформлення спадщини.

У зв`язку з вищезазначеним, позивачка просить визнати за нею право власності на 7/25 часток земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер №7110300000:01:006:0364, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Ухвалою Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 01.06.2026 справу прийнято до розгляду та вирішено здійснювати розгляд справи у порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання та витребувано від Канівської державної нотаріальної контори копію спадкової справи №131-2018 на майно після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1

Позивач ОСОБА_1 у підготовче судове засідання не з`явилася, свої інтереси уповноважила представляти адвоката Константінову Т.М..

Представник позивача адвокат Константінова Т.М. у підготовче судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи без участі сторони позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі (а.с.86).

Відповідач ОСОБА_2 у підготовче судове засідання не з`явилася, через канцелярію суду подала заяву про визнання позову, дану справу просить розглядати без її участі (а.с.38-43).

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності з вимогами ч. 2 ст. 247 ЦПК України, не здійснюється.

Відповідно до вимог ч.3 ст.200 ЦПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Дослідивши матеріали справи, докази по справі в їх сукупності, з`ясувавши підстави та предмет позову, характер спірних правовідносин, прав та інтересів, за захистом яких звернувся позивач, виходячи з положень ст. 12 та ст.13 ЦПК України, суд вважає, що вимоги позивача обґрунтовані, ґрунтуються на вимогах закону та підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. ст.55,124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що відповідно до копії договору дарування від 21.03.1998, зареєстрованого в реєстрі за № 1-531, вбачається, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_5 11/25 частин домоволодіння, яке знаходиться в АДРЕСА_1 та розташована на земельній ділянці 1300 кв. м. (а.с.16).

З копії договору дарування від 25.09.2004, зареєстрованого в реєстрі за №1-1996, вбачається, що ОСОБА_4 подарував ОСОБА_3 7/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.74).

З копії Інформації з державного реєстру речових прав на нерухомке майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 122574380 від 03.05.2018 вбачається, що домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі приватної власності належить ОСОБА_10 – 11/25 частин, ОСОБА_2 – 7/25 частин та ОСОБА_3 – 7/25 частин (а.с.78).

З копії державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯГ №648565 та витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-000139982018 від 27.03.2018 вбачається, що земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 711030000:01:006:0364, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , частка у спільній власності 100 (а.с.18-22).

ОСОБА_3 , у віці 67 років померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Канів Черкаської області, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданого 10.10.2017 Канівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Черкаській області (а.с.37).

Родинні стосунки між позивачкою та спадкодавцем ОСОБА_3 , підтверджуються наступними доказами, а саме:

- копією свідоцтва про народження позивачки серії НОМЕР_3 від 04.06.1977, відповідно до якого батьками ОСОБА_5 зазначені: батько ОСОБА_11 , мати – ОСОБА_3 (а.с.54).

Факт зміни прізвища позивачкою підтверджується:

- повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00019840271 від 27.03.2018, з якого вбачається, що між ОСОБА_12 та ОСОБА_13 29.09.2001 було зареєстровано шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_7 » (а.с.57-58);

- копією рішення Канівського міськрайонного суду Черкаської області від 22.10.2004 у справі №2-967/2004 відповідно до якого шлюб між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 розірвано (а.с.14) та копією свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 26.11.2004, відповідно до якого шлюб зареєстрований між ОСОБА_13 та ОСОБА_9 розірвано (а.с. 55);

- копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 від 09.03.2018 відповідно до якого 09.03.2018 між ОСОБА_14 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб. Прізвище дружини після реєстрації шлюбу « ОСОБА_8 » (а.с. 56).

З постанови про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 03.05.2018, вбачається, що 03.05.2018 до Канівської державної нотаріальної контори звернулась позивачка з проханням видати свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку, площею - 1000 кв. м, що розташована: АДРЕСА_1 . Оскільки ОСОБА_1 надала правовстановлюючі документи на земельну ділянку площею 0,1000 га., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без визначення часток на земельну ділянку (а..с12-13).

Виходячи з матеріалів спадкової справи №131/2018, відкритої 25.10.2017 після смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що 25.10.2017 до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 звернулася дочка померлої ОСОБА_1 , в даній заяві остання зазначила, що крім неї є інші спадкоємці син спадкодавця ОСОБА_15 та дочка ОСОБА_2 (а.с.45). 27.03.2018 до нотаріуса від ОСОБА_15 та ОСОБА_2 надійшли заяви про відмовлення від прийняття спадщини, яка залишилася після смерті матері ОСОБА_3 на користь позивачки (а.с. 46-47). Державним нотаріусом Канівської державної нотаріальної контори Шатило Л.А. видано свідоцтво про право на спадщину за законом від 03.05.2018 зареєстрованого в реєстрі за №1096, відповідно до якого ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 , з урахуванням 2/3 часток майна, від яких відмовились сни спадкодавця ОСОБА_15 та дочка ОСОБА_2 , успадкувала 7/25 часток у праві власності на житловий будинок АДРЕСА_1 , який належав померлій на підставі договору дарування, посвідченого Лагутінською Є.П., приватним нотаріусом Канівського міського нотаріального округу, 25.09.2004, реєстровий №1-1996, та зареєстрованого Канівським виробничим відділом Черкаського обласного об`єднаного бюро технічної інвентаризації 27.01.2005, і записаного у реєстрову книгу № 5,2а за реєстровим №621 (а.с.81).

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд ураховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четвертої статті 263 ЦПК України).

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17).

Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).

Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що за своєю суттю такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21.09.2022 у справі № 127/23627/20, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05.12.2022 у справі №233/4580/20).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що «порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)). Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021у справі № 916/1415/19)».

У постанові Верховного Суду у складі КЦС від 18.01.2023 у справі №466/1403/20 зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом ст. 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право. Відповідно до ч.1 ст. 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (ч. 4 ст. 25 ЦК України). З урахуванням зазначеного, Верховний Суд резюмує, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування. Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах: від 20.06.2018 у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20.06.2018 у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20.03.2019 у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22.04.2020 у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22.04.2020 у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27.05.2020 у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16.09.2020 у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 17.09.2024 у справі № 307/2463/16-ц, що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

У відповідності до ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Крім того статтею 41 Конституції України передбачено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним та відновлення становища, яке існувало до порушення.

Відповідно до ст. 355 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної часткової власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна сумісна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного у них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Нормами ч. ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України, передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 86 ЗК України, земельна ділянка може знаходитись у спільній власності з визначенням частки кожного з учасників спільної власності (спільна часткова власність) або без визначення часток учасників спільної власності (спільна сумісна власність).

Згідно з ч. 5 ст. 89 ЗК України, поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно зі ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (ч. 1ст. 1220 ЦК України).

Частиною першою статті 1225 ЦК України передбачено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Згідно з пунктом «г» частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Згідно із ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до ст. 1268, 1270 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Отже, спадкоємець, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, є власником із часу її відкриття, а документом для підтвердження права власності на спадкове майно є свідоцтво на спадщину, отримане в установленому законодавством порядку.

Відповідно до пункту 12 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» у разі смерті співвласника приватизованого будинку (квартири) частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними (ч. 2 ст. 370, ч. 2 ст. 372 ЦК України). Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду. Для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця.

Відповідно до абз. 2,3 п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Пунктами 4.15, 4.18 глави 10 розділу 11 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ від 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусами після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві. За відсутності у спадкодавця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів, нотаріус роз`яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. З урахуванням положень статей 1296-1299 ЦК України питання про право спадкоємця на спадкове майно вирішується судом у разі невизнання такого права чи відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.09.2021 у справі № 227/3750/19 зазначено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення в нотаріальному порядку.

При цьому, у даному випадку нотаріусом було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину не у зв`язку із відсутністю правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а у зв`язку із невизначенням часток у праві власності на земельну ділянку.

Отже, суд констатує, що в судовому порядку захист права власності спадкоємця на спадкове майно є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку та/або у судовому порядку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 15, п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом є визнання права, зокрема - визнання права власності особи на майно.

Звідси, позовом про визнання права власності є позадоговірний позов власника майна про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, що засвідчує його право власності. Необхідність у даному способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними. Право особи на звернення до суду за захистом своїх прав також закріплено у ст. 3 ЦПК України.

На підставі наведених обставин вірогідно та достовірно постає той факт, що позивач як співвласник земельної ділянки, яка перебувала у спільній власності декількох осіб, та як спадкоємець. Тобто єдиним способом щодо вирішення питання про спадщину, реалізації законних прав та інтересів позивача на отримання спадщини, визнання на неї права, є подання позову про визнання права власності на спадкове майно.

За даних обставин, на переконання суду, позовні вимоги в частині визнання права власності за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом на 7/25 часток земельної ділянки, яка належала на праві власності ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , підлягають задоволенню.

При цьому суд також виходить, що розмір частки спадкового майна було визначено позивачем вірно.

Так, земельна ділянка площею 0.1000 га., кадастровий номер 711030000:01:006:0364, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на праві власності належить ОСОБА_2 , ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , частка у спільній власності 100.

Крім того, розташоване на вищевказаній земельній ділянці домоволодіння, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 на підставі приватної власності належить ОСОБА_10 – 11/25 частин, ОСОБА_2 – 7/25 частин та ОСОБА_3 – 7/25 частин.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складалася зокрема з 7/25 частин земельної ділянки, та яку фактично та юридично позивач прийняла.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно, зокрема, для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб.

Відповідно до ч. 2, 4 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У частині 1 ст. 82 ЦПК України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, враховуючи факт визнання відповідачем позову та встановлених обставин, дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання про судові витрати, суд зазначає наступне.

Судові витрати у виді судового збору слід стягнути з відповідача в такому порядку.

Позивач при зверненні до суду з цим позовом не сплачувала судовий збір в сумі 1331,20 грн., як така що звільнена від сплати судового збору на підставі п. 10 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до вимог п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.

Статтею 142 ЦПК України передбачено, що у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті позивачу з державного бюджету підлягає поверненню 50% судового збору, сплаченого при поданні позову.

За цих підстав, суд вважає, що з відповідача слід стягнути у користь держави судові витрати у виді судового збору в сумі 665,60 грн., тобто 50% від суми судового збору, яка підлягала до сплати позивачкою при поданні позову до суду, а іншу частину судового збору 665,60 грн. слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 12, 13, 74, 81, 141,142, 206, 211, 247, 258, 259, 263-265, 273, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах якої діє адвокат Константінова Тетяна Миколаївна до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , право власності на 7/25 (сім двадцять п`ятих) часток земельної ділянки, кадастровий номер 711030000:01:006:0364, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_7 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 копійок).

Іншу частину судового збору 665,60 грн. компенсувати за рахунок держави.

Рішення може бути оскаржене до Черкаського апеляційного суду протягом 30 днів. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або в разі розгляду справи (вирішення справи) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_6 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП – НОМЕР_7 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Головуючий І . І . Деревенський