Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №373/230/26 — Переяславський міськрайонний суд Київської області

Справа № 373/230/26

Провадження № 2/373/762/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року ? ? ? ? ? ? ? ? м. Переяслав

Переяславський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді Лебедя В.В.,

за участю секретаря судового засідання Герасько К.Г.,

розглянув y відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Кожуховський О.В. звертався до суду в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , у якому просив припинити право власності відповідача ОСОБА_2 на 1/6 частину земельної ділянки із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:003; 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2652 га, кадастровий номер 3223387202:01:001:005, та 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0804 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:0006; визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину вказаних земельних ділянок, кожної окремо; стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача ОСОБА_2 7083,33 грн у якості компенсації вартості частки у праві власності.

Позивачу на праві власності належать 5/6 частин указаних вище земельних ділянок, іншим співвласником 1/6 частини є відповідач ОСОБА_2 , яка фактично прийняла спадщину, але не оформлювала спадкових прав на частки майна після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батька ОСОБА_3 , не зареєструвала право власності у реєстрі прав на нерухоме майно.

Позивач є власником 5/6 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 30.07.2024 у справі № 373/696/23 припинено право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину даного будинку та визнано право власності на 1/6 даного будинку за позивачем.

Дві земельні ділянки та даний житловий будинок становлять єдине домоволодіння, де весь будинок належить позивачу повністю, а земельні ділянки - по 5/6 часток, третя ділянка знаходиться поруч та використовується як город.

Ухвалою судді від 27.02.2026 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження на 27.03.2026.

17.03.2026 до суду надійшла заява відповідача ОСОБА_2 про визнання позову, заява представника позивача-адвоката Кожуховського О.В. про проведення судового засідання без участі позивача та його представника.

Справу знято з розгляду з 27.03.2026 на 20.04.2026 у зв`язку з перебуванням головуючого судді в нарадчій кімнаті за результатами розгляду іншої справи.

Підготовче засідання відкладено з 20.04.2026 на 25.05.2026 у зв`язку з неявкою сторін.

У підготовчому засіданні 25.05.2026 судом постановлено ухвалу про витребування доказів за клопотанням представника позивача, у зв`язку з чим відкладено підготовче засідання на 29.06.2026.

Підготовче засідання відкладено з 29.06.2026 на 29.07.2026 у зв`язку з ненадходженням письмових доказів.

На виконання ухвали суду від 25.05.2026 про витребування доказів 17.07.2027 та 20.07.2026 до суду надійшли копії матеріалів спадкових справ № 45/2020 після смерті ОСОБА_4 , № 114/2012 після смерті ОСОБА_5 .

Сторони в судове засідання не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, дослідивши матеріали справи, ввжає, що позов підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником 5/6 частин земельних ділянок, кадастрові номери 3223387202:01:006:003 площею 0,25 га, 3223387202:01:001:005 площею 0,2652 га, 3223387202:01:006:0006 площею 0,0804 га, відповідно до свідоцтв про право на спадщину від 14.11.2020 серії НМК 185729, 185730, 185731 від 14.11.2020 (№ в реєстрі 1178, 1179, 1180); житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМК № 185728 від 14.11.2020, за реєстровим № 1177, виданого 14.11.2022 приватним нотаріусом Переяслав-Хмельницького нотаріального округу Київської області Воробей О.М. після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 .

Із матеріалів спадкової справи № 114 за 2012 рік після смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 вбачається те, що остання була одноосібним власником означених земельних ділянок, кадастрові номери 3223387202:01:006:003 (на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 229850), 3223387202:01:001:005 (на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 2298501), 3223387202:01:006:0006 (на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 229851), та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.12.2010, виданого Стовп`язькою сільською радою. Після смерті ОСОБА_5 до Переяслав-Хмельницької районної державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини звернулись ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , син ОСОБА_5 (заява ОСОБА_6 від 19.04.2012; заява ОСОБА_3 від 28.04.2012; запис акта про народження № 207 від 28.03.1951, де містяться відомості про матір ОСОБА_7 ). За змістом заяви від 19.04.2012 ОСОБА_8 , донька ОСОБА_5 (відновлене свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 від 17.05.1950, свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_2 від 28.07.1962 між ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , прізвище після реєстрації шлюбу « ОСОБА_11 »), відмовилась від спадщини на користь ОСОБА_6 . ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який на час подання заяви у 2012 році перебував у пенсійному віці (62 роки), був спадкоємцем ОСОБА_5 з правом на обов`язкову частку у спадщині в розумінні ст. 1241 ЦК України, та не отримав свідоцтва про право на спадщину на свою частку земельних ділянок та житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Таким чином, 1/6 частка вказаних вище земельних ділянок, незалежно від змісту заповіту ОСОБА_5 від 04.06.2009 із заповіданням усього майна ОСОБА_6 належить ОСОБА_3 , оскільки відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину відповідно до ч. 3 ст. 1296 ЦК України.

Відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Непрацездатними вважаються особи, які досягли встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсійного віку, або особи з інвалідністю І, ІІ, ІІІ груп, у тому числі діти з інвалідністю, а також особи, які мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника відповідно до закону, незалежно від того, чи призначена їм пенсія.

ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що вбачається зі змісту свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , після смерті якого ОСОБА_2 звернулась 27.08.2013 із заявою про прийняття спадщини на все майно, що належало її батьку ОСОБА_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ).

Відповідач ОСОБА_2 на час смерті батька ОСОБА_3 була зареєстрована та проживала разом з ним відповідно до довідки виконавчого комітету Вороньківської сільської ради Бориспільського району Київської області від 04.07.2023 № 17-16-07/78, їй не видавалось свідоцтво про право на спадщину на частку даного будинку, що вбачається із відповіді Другої Бориспільської державної нотаріальної контори від 25.01.2024 № 117/02-14. Дана обставина встановлена за рішенням Переяславського міськрайонного суду Київської області від 30.07.2024 у справі № 373/696/23 та не підлягає доказуванню, у зв`язку з чим слід дайти до аналогічного висновку, що ОСОБА_2 не отримувала свідоцтва про право на спадщину і в частині земельних ділянок.

Відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Таким чином, відповідач ОСОБА_2 як спадкоємець першої черги за законом у відповідності до ч. 3 ст. 1268 ЦК України прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_3 , у зв`язку з чим 1/6 частка наведених вище земельних ділянок незалежно від отримання свідоцтва про право на спадщину належить їй.

Співвласниками земельних ділянок є позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .

Відповідно до квитанції до платіжної інструкції АТ «Укргазбанк» на переказ готівки № 75126226 від 29.12.2025 позивач внесла на депозитний рахунок суду вартість 1/6 частки означених земельних ділянок у розмірі 7083,88 грн.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у частині першій статті 10 ЦПК України.

Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.

Стаття 41 Конституції України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

У статті 321 ЦК України закріплено конституційний принцип непорушності права власності. За частинами першою та другою цієї статті ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

За вимогами частини 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (ст. 317 ЦК України).

Відповідно дочастин першої, другої, шостої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію тап риродні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.

У частині 1 ст. 356 ЦК України визначено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Частинами першою-третьою ст. 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Згідно зі статтею 365 ЦК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо: частка є незначною і не може бути виділена в натурі; річ є неподільною; спільне володіння і користування майном є неможливим; таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї. Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинене, але за умови, що завдана внаслідок такого припинення шкода не буде істотною. Саме ця обставина є визначальною при вирішенні позову про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 02.07.2014 у справі № 6-68цс12 та від 24.02.2016 у справі № 6-2784цс15 та інших.

Положення статті 365 ЦК України дають зробити висновок, що право власності співвласника на частку в спільному майні може бути припинено за наявності будь-якої з передбачених пунктами 1-3 ч. 1 цієї статті підстав, які є самостійними, але за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику та членам його сім`ї, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об`єкта, який є спільним майном.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2018 у справі № 908/1754/17 зроблено висновок про те, що не зазначення у статті 365 ЦК України конструкції «за наявності одночасно» свідчить про можливість припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду на підставі позову інших співвласників за наявності хоча б однієї з перелічених законодавцем у частині першій цієї статті обставин (зокрема, в пунктах 1-3). Водночас необхідно зважати, що правова норма, закріплена пунктом 4 частини першої статті 365 ЦК України не може вважатися самостійною обставиною для припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду, оскільки фактично встановлює неприпустимість такого припинення (таке припинення є неможливим у разі, якщо воно завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім`ї).

Вказані судові рішення свідчать про єдність практики застосування положень статті 365 ЦК України.

Згідно з частиною 2 ст. 364 ЦК України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.

Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (ч. 2 ст. 183 ЦК України).

Спільне користування майном, у даному випадку неможливе, а частка належних відповідачу земельних ділянок не може бути виділена в натурі.

Виходячи із встановлених у справі обставин, з урахуванням при вирішенні спору інтересів усіх співвласників, суд вирішує питання щодо наявності/відсутності підстав вважати, що припинення права особи на частку у спільному майні за рішенням суду завдасть істотної шкоди інтересам співвласника.

Як встановлено судом, відповідач ОСОБА_2 у житловому будинку не зареєстрована, останній належить позивачу, відповідач не виконує обов`язки з утримання майна. 1/6 частка наведених земельних ділянок є незначною.

Припинення права власності на 1/6 частку земельних ділянок, на думку суду, не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника ОСОБА_2 , яка визнала позов.

За частиною другою статті 365 ЦК України суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Наявність цієї умови дозволяє створити ефективний механізм охорони прав співвласників, право на частку яких припиняється, щодо гарантованого отримання вартості частки в разі ухвалення судового рішення. Адже на підставі цього рішення не тільки припиняється право, але й набувається право на частку іншим співвласником.

Отже, процедура внесення суми відшкодування вартості частини майна на депозит суду, з одного боку, є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні, а з іншого боку, є технічною функцією щодо забезпечення виконання позивачем у справі своїх зобов`язань перед відповідачем.

За змістом ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до пункту 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року право особи на доступ до суду, зокрема, включає в себе право на розгляд справи судом із «повною юрисдикцією», тобто судом, що має достатні та ефективні повноваження щодо оцінки доказів, встановлення обставин, належного поновлення прав особи за результатами розгляду справи по суті (п. 70 рішення Європейського суду з прав людини від 28.06.1990 у справі «Обермейєр проти Австрії»; п. 155 рішення ЄСПЛ від 04.03.2014 у справі «Гранд Стівенс проти Італії»).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК України закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 206 ЦПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд приймає визнання позову відповідачем, що не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши наявні у справі докази, що є допустимими, належними та достовірними в своїй сукупності та взаємозв`язку, суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на виконання вимог ч. 2 ст. 365 ЦК України внесено на депозитний рахунок суду вартість частки майна відповідача, у зв`язку з чим вказанасума підлягає стягненню на користь відповідача як компенсація вартості частки.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись статтями 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про про визнання права власності, - задовольнити.

Припинити право власності ОСОБА_2 на 1/6 частину земельної ділянки із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:003; 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2652 га, кадастровий номер 3223387202:01:001:005, та 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0804 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:0006.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/6 частину земельної ділянки із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:003; 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2652 га, кадастровий номер 3223387202:01:001:005 та 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0804 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:0006.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 7083,33 грн (сім тисяч вісімдесят три гривні 33 копійки), внесених ОСОБА_1 на депозитний рахунок суду відповідно до платіжної інструкції АТ «Укргазбанк» на переказ готівки № 75126226 від 29.12.2025, в якості грошової компенсації за 1/6 частину земельної ділянки із призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:003; 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,2652 га, кадастровий номер 3223387202:01:001:005 та 1/6 частину земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, площею 0,0804 га, кадастровий номер 3223387202:01:006:0006.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 50 відсотків судового збору, що становить 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 відсотків сплаченого нею судового збору відповідно до квитанції АТ «Укргразбанк» № 75126268 від 29.12.2025, що становить 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін

позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_5 ;

відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_6 .

СУДДЯ: В.В. ЛЕБІДЬ