Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №369/12762/26 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/12762/26

Провадження № 2-о/369/583/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року Києво-Святошинський районний суд Київської області у складі:

cудді Лапченко О.М.,

за участі секретаря Дубицької М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку окремого провадження цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 про видачу обмежувального припису,

в с т а н о в и в:

заявник ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 у зв`язку із систематичним вчиненням щодо неї та їхніх спільних неповнолітніх дітей домашнього психологічного насильства.

У своїй заяві заявник зазначає, що вона та заінтересована особа перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням суду від 02 листопада 2020 року. Від шлюбу вони мають трьох неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 (2013 року народження), ОСОБА_4 (2015 року народження) та ОСОБА_5 (2017 року народження), які після розірвання шлюбу проживають разом із матір`ю за адресою її фактичного місця проживання у Київській області. Заявник обґрунтовує свої вимоги тим, що, починаючи з минулого року, колишній чоловік систематично здійснює щодо неї та дітей психологічне насильство, яке проявляється у постійних погрозах, переслідуванні, залякуванні та агресивній поведінці. За її словами, відповідач регулярно надсилає їй та дітям через месенджери (Viber, Telegram, WhatsApp) і SMS текстові та голосові повідомлення, що містять нецензурну лайку, образи, погрози фізичною розправою, вбивством, а також погрози знищення майна. Крім того, він систематично телефонує їй та дітям у будь-який час доби, у тому числі в нічний час, чим чинить постійний психологічний тиск. Як приклади заявник наводить окремі повідомлення, у яких заінтересована особа висловлює відкриті погрози фізичної розправи щодо її теперішнього чоловіка, зокрема повідомлення із погрозами. На думку заявника, наведені висловлювання свідчать про реальність намірів кривдника та створюють безпосередню небезпеку для неї, її теперішнього чоловіка та дітей. Крім цього, заявник зазначає, що колишній чоловік без її згоди регулярно приїжджає до місця її фактичного проживання у Київській області, а також до місця реєстрації сім`ї у Львівській області. За твердженням заявника, він влаштовує конфлікти, намагається проникнути до житла, чатує біля будинку, а під час особистих зустрічей поводиться агресивно, насильно утримує її та висловлюється нецензурною лайкою. На думку заявника, така поведінка має систематичний характер, грубо порушує спокій сім`ї, викликає у неї постійне відчуття страху за власне життя та здоров`я, а також негативно впливає на психоемоційний стан дітей, які є безпосередніми свідками цих подій. Вона зазначає, що діти переживають психологічні страждання, перебувають у стані стресу, мають емоційну нестабільність та порушення сну. На підтвердження наведених обставин заявник посилається на записи з бодікамер працівників поліції, які прибували за її викликами, а також зазначає, що неодноразово зверталася до правоохоронних органів із заявами про вчинення домашнього насильства. Зокрема, 26 травня 2026 року вона подала заяву до Відділу поліції № 3 Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області, яку зареєстровано в журналі єдиного обліку за № 15663, а 05 червня 2026 року додатково долучила до матеріалів перевірки роздруківки листування з погрозами на п`яти аркушах. Також заявник посилається на акт обстеження матеріально-побутових умов від 10 червня 2026 року, який підтверджує її фактичне проживання у с. Лісне Бучанського району Київської області. Крім того, до заяви додано роздруківки листування з мобільного телефону. Заявник зазначає, що за її зверненнями на момент подання заяви тривають заходи реагування правоохоронних органів.

Посилаючись на наведені обставини, заявник вважає, що вона та її неповнолітні діти є особами, які зазнали систематичного домашнього психологічного насильства, а також існує реальна ймовірність його повторення у майбутньому. На думку заявника, поведінка колишнього чоловіка свідчить про високий рівень небезпеки та потребує застосування судом заходів захисту з метою недопущення повторних випадків домашнього насильства.

Правовою підставою своїх вимог заявник визначає положення статей 350-1, 350-5, 350-6 та 350-8 Цивільного процесуального кодексу України, а також норми Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Вона зазначає, що дія цього Закону поширюється на колишнє подружжя незалежно від факту спільного проживання, домашнім насильством визнаються, зокрема, психологічне насильство та погрози його вчинення, а обмежувальний припис є спеціальним заходом тимчасового обмеження прав кривдника, який застосовується для забезпечення безпеки постраждалої особи.

У зв`язку з викладеним заявник просить суд видати строком на шість місяців обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 та застосувати до нього такі заходи тимчасового обмеження прав: заборонити перебувати у місці фактичного проживання заявника та дітей за адресою: АДРЕСА_1 , а також за місцем їх зареєстрованого проживання за адресою: АДРЕСА_2 ; заборонити наближатися ближче ніж на 100 метрів до місця фактичного проживання, навчання та інших місць перебування заявника і дітей; заборонити вести листування, телефонні переговори, а також контактувати із заявником та дітьми через будь-які засоби зв`язку як особисто, так і через третіх осіб.

В судовому засіданні заявник та її представник підтримали доводи, викладені в заяві.

Заінтересована особа ОСОБА_2 у судовому засіданні заперечив проти задоволення заяви та зазначив, що дійсно надсилав заявнику та своїм дітям повідомлення і телефонував їм, однак не мав наміру чинити на них психологічний тиск чи вчиняти домашнє насильство. За його словами, між ним та колишньою дружиною існує тривалий конфлікт, пов`язаний із реалізацією ним батьківських прав та участю у вихованні дітей. Пояснив, що бажає підтримувати стосунки з дітьми, брати участь у їхньому житті та бачитися з ними, однак, на його думку, заявник перешкоджає такому спілкуванню, не надає можливості зустрічатися з дітьми, що і стало причиною конфліктних відносин між сторонами. Саме у зв`язку з цим, між ними виникає взаємне листування. При цьому вказав, що його повідомлення та телефонні дзвінки були зумовлені бажанням вирішити питання спілкування з дітьми, а не наміром залякати заявника. Вважає, що наведені заявником обставини свідчать виключно про наявність сімейного конфлікту між колишнім подружжям, який виник у зв`язку з визначенням порядку його участі у вихованні дітей, однак не містять ознак домашнього психологічного насильств. У зв`язку з викладеним просив суд відмовити у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису, оскільки, на його думку, правові підстави для застосування такого заходу відсутні.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Розділом IV глави 13 Цивільного процесуального кодексу України визначено порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису.

Відповідно до ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана особою, яка постраждала від домашнього насильства або її представником у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі Закон № 2229-VIII), який визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 24 Закону № 2229-VIII до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Згідно з пунктом 7 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону № 2229-VIII рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону № 2229-VIII визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

У частині другій статті 26 Закону № 2229-VIII передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: 1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; 2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; 3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною; 4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; 5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; 6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

У постанові Верховного Суду від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 зазначено, що у випадку застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

На підтвердження викладених у заяві обставин заявником подано письмові докази.

Зокрема, до матеріалів справи долучено копію заяви ОСОБА_1 до Служби у справах дітей Комарнівської міської ради про захист прав та інтересів дітей та обмеження спілкування батька з дітьми. Із змісту зазначеної заяви вбачається, що заявник повідомляла орган опіки та піклування про конфліктні відносини з колишнім чоловіком ОСОБА_2 , зазначаючи про його, на її думку, агресивну поведінку, психологічний тиск, вчинення конфліктів у присутності дітей та негативний вплив такої поведінки на їх психоемоційний стан. У зазначеній заяві вона просила провести перевірку умов виховання дітей, здійснити профілактичну бесіду з батьком, залучити психолога для оцінки психоемоційного стану дітей, а також сприяти врегулюванню порядку спілкування батька з дітьми виключно у присутності матері, психолога або представника служби у справах дітей.

Крім того, матеріали справи містять копію заяви ОСОБА_1 до Відділу поліції № 3 Бучанського районного управління поліції ГУНП у Київській області про вчинення кримінального (або адміністративного) правопорушення. Із зазначеної заяви вбачається, що заявник повідомляла правоохоронні органи про надсилання ОСОБА_2 повідомлень із погрозами, здійснення ним численних телефонних дзвінків, а також про його прибуття до місця її проживання, вчинення конфліктів та, на її думку, психологічного насильства щодо неї та дітей.

На підтвердження факту проживання заявника разом із дітьми за адресою: АДРЕСА_1 , до матеріалів справи долучено акт обстеження матеріально-побутових умов сім`ї, складений уповноваженими особами. Згідно із зазначеним актом за вказаною адресою проживають ОСОБА_1 , її чоловік ОСОБА_6 , доньки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 , а також спільна донька подружжя ОСОБА_7 .

Також заявником надано копію свідоцтва про шлюб, з якого вбачається, що 09 червня 2025 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис.

На підтвердження родинних відносин сторін та походження дітей до матеріалів справи долучено копії свідоцтв про народження ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , відповідно до яких їх батьками є ОСОБА_2 та ОСОБА_8 .

У судовому засіданні були безпосередньо досліджені переписки між сторонами у месенджерах та відеозапис.

Із дослідженої судом переписки вбачається, що між сторонами існує тривалий конфлікт, який переважно стосується порядку участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні з дітьми. У листуванні обидві сторони висловлюють взаємні претензії щодо виконання батьківських обов`язків, можливості спілкування батька з дітьми, їх виховання та інших сімейних питань. Зміст переписки свідчить про наявність конфліктних взаємовідносин між колишнім подружжям, взаємних емоційних висловлювань та тривалого спору щодо дітей.

Також судом було досліджено відеозапис, який, зі слів заявника, здійснено під час виклику працівників поліції за місцем її проживання, коли ОСОБА_2 прибув до місця її проживання

Разом із тим зазначений відеозапис не містить відомостей про застосування фізичного насильства чи інших дій, які б однозначно свідчили про вчинення домашнього насильства, а лише підтверджує факт існування конфлікту між колишнім подружжям та виклику працівників поліції за місцем проживання заявника.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи положення Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

Згідно з правовими позиціями, викладеними Верховним Судом, зокрема, в постановах від 27 листопада 2019 року у справі №753/23624/18, від 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18, від 18 грудня 2019 року у справі № 754/9263/19, від 14 січня 2019 року у справі № 754/6995/19, від 06 лютого 2020 року у справі № 753/8626/19 під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Частиною 2 ст.3 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - батьки (мати, батько), дитина (діти), подружжя, колишнє подружжя.

Необхідною умовою для застосування судом до заінтересованої особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству є вчинення по відношенню до заявника домашнього насильства, що підлягає доказуванню. Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження прав у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 березня 2023 року у справі № 711/3693/22 (провадження № 61-13257св22) зазначено, що «обмежувальний припис є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію, направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки особи з огляду на наявність передбачених законом ризиків. Верховний Суд також зазначає, що вирішуючи питання про застосування обмежувального припису відповідно до Закону, пріоритет надається безпеці постраждалої особи, а не праву власника особі, яка вчинила домашнє насильство. Вимога, що ґрунтується на застосуванні обмежувального припису залежно від результатів оцінки ризиків, міститься в частині третій статті 26 Закону. Верховний Суд зазначає, що Закон не вимагає надавати обґрунтування та перелік факторів, розглянутих у рамках оцінки ризиків, проте стандартом верховенства права є вмотивоване рішення суду. Метою використання інструментів оцінки ризиків є оцінювання летальності та серйозності домашнього насильства з метою запобігання подальшому насильству й керування ризиками».

У постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 216/4309/21 зазначено, що «докази, що додають до заяви, мають стосуватись місця вчинення домашнього насильства, ризиків безпеки постраждалої особи, вірогідність продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи, тобто докази мають стосуватись обґрунтованих побоювань з приводу того, що особа (кривдник) здатний вдатися до небезпечних проявів домашнього насильства у будь-якому його вигляді - психологічному, фізичному, економічному, тощо. Це можуть бути докази застосування психологічного насильства, приниження гідності, жорстокого поводження з боку заінтересованої особи до заявника, катування, нелюдського поводження, що передбачає спричинення сильних фізичних та душевних страждань, тривалість та системність протиправної поведінки кривдника та докази того, що останній не усвідомлює серйозності негативних наслідків своїх дій, продовжує агресивні дії по відношенню до заявника, не бажає змінювати свою поведінку, а тому існує ризик продовження кривдником таких дій, а отже і необхідність застосування обмежувального припису є обґрунтованими. В якості доказів до заяви можуть додаватись, зокрема, протокол про адміністративне правопорушення, складений уповноваженою особою органів Національної поліції; терміновий заборонний припис стосовно кривдника, винесений працівником уповноваженого підрозділу поліції; обмежувальний припис, винесений судом у кримінальному провадженні; інші документи, які засвідчують факт насильства; витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Саме по собі звернення заявника до органів поліції, служби у справах дітей та внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не є належними доказами на підтвердження факту вчинення домашнього насильства при розгляді заяви у порядку цивільного судочинства».

Надаючи оцінку доказам, суд вказує таке.

Дослідженими у судовому засіданні доказами, письмовими матеріалами справи, а також поясненнями учасників справи встановлено, що між заявником та заінтересованою особою після розірвання шлюбу склалися конфліктні відносини, основною причиною яких є розбіжності щодо участі батька у вихованні, спілкуванні та житті їхніх спільних неповнолітніх дітей.

Судом встановлено, що після розірвання шлюбу заявник створила нову сім`ю, уклала шлюб із ОСОБА_6 , у якому народилася ще одна дитина, та проживає разом із чоловіком і дітьми. Водночас заінтересована особа, будучи батьком трьох спільних дітей сторін, наполягає на реалізації свого права на участь у їх вихованні та підтриманні особистих стосунків із ними, що підтверджується як його поясненнями, так і дослідженим судом листуванням між сторонами.

Із дослідженої переписки вбачається, що між сторонами тривалий час існує конфлікт щодо порядку спілкування батька з дітьми, їх виховання, місця проживання та інших питань, пов`язаних із здійсненням батьківських прав та виконанням батьківських обов`язків. У листуванні сторони висловлюють взаємні претензії, взаємне невдоволення поведінкою один одного та власне бачення ситуації. При цьому заінтересована особа дійсно надсилала заявнику численні повідомлення та телефонувала їй, окремі з яких містять емоційні, некоректні та образливі висловлювання.

Разом із тим сам по собі факт існування конфлікту між колишнім подружжям, тривалого спору щодо дітей, інтенсивного листування та використання емоційних або образливих висловлювань не може автоматично свідчити про наявність домашнього насильства у розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Суд зазначає, що обмежувальний припис є спеціальним заходом захисту, який застосовується у разі встановлення факту домашнього насильства та наявності ризиків його продовження чи повторного вчинення, а також необхідності забезпечення безпеки постраждалої особи. При цьому саме на заявника покладається обов`язок доведення тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

У ході судового розгляду не здобуто належних, допустимих та достатніх доказів, які б у своїй сукупності свідчили про те, що поведінка заінтересованої особи носила характер систематичного домашнього психологічного насильства такого ступеня інтенсивності, який створює реальну загрозу життю, здоров`ю чи безпеці заявника та потребує застосування спеціального заходу захисту.

Досліджені судом докази підтверджують насамперед існування між сторонами тривалого конфлікту, пов`язаного із реалізацією батьківських прав та виконанням батьківських обов`язків, а також емоційний характер їхнього спілкування. При цьому суд не залишає поза увагою, що окремі висловлювання заінтересованої особи є неприпустимими та свідчать про неналежний спосіб ведення комунікації із заявником, однак самі по собі, за встановлених обставин цієї справи, не є достатньою підставою для висновку про необхідність застосування обмежувального припису.

Крім того, під час судового розгляду сама заявник пояснила, що після судового засідання заінтересована особа припинила надсилати їй повідомлення, телефонувати та вчиняти ті дії, на які вона посилалася як на підставу звернення до суду. Зазначені пояснення заявника суд враховує при оцінці ризиків продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, оскільки вони свідчать про відсутність на момент розгляду справи підтверджених даних щодо триваючої поведінки, яка б об`єктивно зумовлювала необхідність застосування до заінтересованої особи обмежувального припису.

Суд також звертає увагу на зміст заявлених вимог. Заявник просить застосувати до заінтересованої особи обмежувальний припис строком на шість місяців, яким, окрім заборони контактувати із заявником, фактично обмежити його у можливості перебувати за місцем проживання дітей, наближатися до них та здійснювати будь-яке спілкування з ними.

Таким чином, запитувані заходи обмеження стосуються не лише взаємовідносин між колишнім подружжям, а й безпосередньо впливають на реалізацію заінтересованою особою своїх батьківських прав щодо трьох спільних неповнолітніх дітей, зокрема права на особисте спілкування, підтримання сімейних зв`язків та участь у їх вихованні.

Відповідно до положень статей 141, 153, 157 Сімейного кодексу України, мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від факту перебування у шлюбі між собою, а той із батьків, хто проживає окремо від дитини, має право на особисте спілкування з нею та участь у її вихованні. Обмеження зазначених прав можливе лише за наявності достатніх правових підстав та за умови, що таке втручання є необхідним і пропорційним для захисту прав та інтересів дитини.

Разом із тим матеріали справи не містять належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства безпосередньо щодо дітей, зокрема фізичного чи психологічного насильства, або про існування реальної небезпеки для їхнього життя, здоров`я чи безпеки під час спілкування з батьком. Надані заявником докази переважно стосуються конфліктних відносин між колишнім подружжям та їх взаємного спілкування.

При цьому суд бере до уваги, що конфлікт між сторонами виник саме з приводу реалізації заінтересованою особою свого права на участь у житті дітей та спілкування з ними. Сам по собі факт існування такого конфлікту, за відсутності належних доказів того, що батько вчиняє щодо дітей домашнє насильство або що їхнє спілкування створює для дітей реальну небезпеку, не може бути достатньою підставою для застосування обмежувального припису, який фактично призведе до повного припинення будь-яких контактів батька з дітьми на визначений судом строк.

За таких обставин суд дійшов висновку, що заявлені вимоги в частині заборони заінтересованій особі контактувати із дітьми, наближатися до місця їх перебування та будь-яким чином спілкуватися з ними є істотним втручанням у його батьківські права, яке за встановлених у справі обставин не відповідає критерію пропорційності та не підтверджене достатніми доказами необхідності застосування саме такого заходу захисту.

Разом із тим суд дійшов висновку, що з метою запобігання подальшій ескалації конфлікту між сторонами та недопущення виникнення нових конфліктних ситуацій існують підстави для часткового задоволення заяви шляхом застосування до заінтересованої особи заходу тимчасового обмеження у вигляді заборони вести із ОСОБА_1 листування, телефонні переговори, а також контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб строком на 4 місяці.

При цьому суд зазначає, що застосування такого заходу не повинно тлумачитися як позбавлення або обмеження заінтересованої особи у здійсненні батьківських прав щодо спільних неповнолітніх дітей. Враховуючи їхній малолітній вік та те, що діти проживають разом із матір`ю, питання організації зустрічей, передачі дітей, отримання інформації про їхній стан здоров`я, навчання чи вирішення інших питань, пов`язаних із здійсненням батьківських прав та виконанням батьківських обов`язків, об`єктивно потребують певної комунікації між батьками.

З огляду на це встановлена судом заборона не поширюється на випадки здійснення сторонами необхідної та виключно ділової комунікації, безпосередньо пов`язаної із забезпеченням прав та найкращих інтересів спільних дітей, організацією побачень із батьком, визначенням часу, місця та умов їх проведення, а також вирішенням інших питань щодо виховання, утримання та розвитку дітей. Така комунікація повинна здійснюватися виключно у коректній, стриманій формі, без образ, погроз, психологічного тиску чи будь-яких інших проявів, які можуть сприяти подальшому загостренню конфлікту між сторонами.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 89, ч. 1 ст. 247, ст. 350-1 350-8 ЦПК України, суд,

в и р і ш и в:

заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису стосовно ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Видати обмежувальний припис стосовно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком на чотири місяці.

Застосувати до ОСОБА_2 такий обмежувальний захід, а саме - заборонити ОСОБА_2 вести із ОСОБА_1 листування, телефонні переговори, а також контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто або через третіх осіб.

Роз`яснити, що встановлена обмежувальним приписом заборона не поширюється на випадки здійснення сторонами необхідної комунікації, безпосередньо пов`язаної із забезпеченням прав та найкращих інтересів їхніх спільних неповнолітніх дітей, зокрема щодо організації побачень батька з дітьми, визначення часу, місця та умов таких побачень, а також вирішення інших питань, пов`язаних із здійсненням батьківських прав та виконанням батьківських обов`язків. Така комунікація повинна здійснюватися виключно у стриманій, коректній формі та не містити образ, погроз, психологічного тиску чи інших проявів, які можуть порушувати права та законні інтереси заявника.

У задоволенні решти вимог заяви – відмовити.

Судові витрати, пов`язані з розглядом справи про видачу обмежувального припису, віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя - Лапченко О.М.

29.07.2026