Вирок від 28 липня 2026 р. у справі №357/10154/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/10154/26

1-кп/357/1023/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.07.2026 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючий суддя - ОСОБА_1 ,

за участю секретаря – ОСОБА_2 ,

прокурорів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

потерпілого ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в місті Біла Церква Київської області обвинувальний акт з доданими до нього матеріалами у кримінальному провадженні № 12026110000000388, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.04.2026, за обвинуваченням:

ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Біла Церква, Київської області, громадянин України зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , освіта повна середня, навчається в Білоцерківському національному аграрному університеті, одружений, раніше не судимий,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

У С Т А Н О В И В:

1. До Білоцерківського міськрайонного суду Київської області надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12026110000000388, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 16.04.2026, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

2. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

Водій ОСОБА_7 16 квітня 2026 року приблизно о 12 годині 21 хвилин, керуючи автомобілем марки «Mercedes-Benz C270», номерний знак НОМЕР_1 , здійснював рух по прилеглій території до буд. № 2 по вул. Січневого прориву в м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області.

Рухаючись заднім ходом по прилеглій території буд. № 2 по вул. Січневого прориву в м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області, в напрямку на виїзд до вул. Січневого прориву, не був уважним під час керування транспортним засобом, не стежив за дорожньою обстановкою, не реагував на її зміну, в порушення вимог п. 10.1 Правил дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 та введених в дію з 01.01.2022 (далі – Правила дорожнього руху України), відповідно до якого «перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху» та пункту 10.9 Правил дорожнього руху України, відповідно до якого «під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб», не врахував дорожню обстановку, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8 , яка лежала на прилеглій території по буд. № 2 по вул. Січневого прориву в м. Біла Церква Білоцерківського району Київської області.

Унаслідок цієї дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_8 отримала тілесні ушкодження у вигляді синців, саден, ранок, крововиливів на голові; численних переломів ребер справа та зліва, грудини, хребта; розриву м`яких тканин грудей, крововиливів у м`які тканини тулуба, 200,02 мл крові в плевральних порожнинах; відшарування шкіри з виникненням кишень на лівій нозі, синці, саден, ран, крововиливів на кінцівках. Смерть ОСОБА_8 настала ІНФОРМАЦІЯ_2 у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 2» у результаті закритої травми грудей з численними переломами кісток скелета з розвитком шоку від яких загинула у лікувальному закладі.

Грубе порушення ОСОБА_7 вимог пунктів 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України знаходяться у прямому причинному зв`язку з виникненням цієї дорожньо-транспортної події та настанням суспільно-небезпечних наслідків у вигляді смерті ОСОБА_8 .

За таких обставин ОСОБА_7 , керуючи транспортним засобом, порушив правила безпеки дорожнього руху, що спричинило смерть ОСОБА_8 , тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 286 КК України.

3. Позиції сторін.

Прокурор підтримав обвинувачення, сформульоване в обвинувальному акті. Просив визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років з позбавленням права керування строком на 3 роки. На підставі статті 75 КК України просив звільнити обвинуваченого від відбування покарання із встановленням іспитового строку 3 роки.

Потерпілий ОСОБА_5 просив не застосовувати до обвинуваченого реальний термін ув`язнення. Пояснив, що ОСОБА_7 добровільно відшкодував моральну шкоду, жодних претензій до нього вони не мають. Також просив не застосовувати щодо нього додатковий вид покарання у виді позбавленням права керування.

Захисник вказав, що обвинувачений повністю визнає свою вину та погоджується з визначеною кваліфікацією. Водночас вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без його ізоляції від суспільства, відтак просив звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання із встановленням іспитового терміну 1 рік. Також просив не застосовувати додатковий вид покарання, оскільки обвинувачений використовує автомобіль для додаткового заробітку.

Обвинувачений визнав свою вину, попросив пробачення у потерпілого. Підтримав позицію свого захисника. Додатково зауважив, що право керування йому потрібно для підробітку, а також, що він має бабусю похилого віку яка потребує постійного супроводження до лікарні.

4. Формулювання статті (частин статті) КК України, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений та докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Частина 2 статті 286 КК України передбачає кримінальну відповідальність за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

Обвинувачений ОСОБА_7 у судовому засіданні визнав себе винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, за обставин, які викладені в обвинувальному акті, Прокурор, потерпілий та захисник не заперечували щодо розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України. За таких обставин, враховуючи відсутність спору щодо фактичних обставин кримінального правопорушення, суд визнав недоцільним дослідження доказів у повному обсязі та обмежився допитом обвинуваченого.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_7 свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, визнав повністю та надав показання про те, що 16 квітня 2026 року близько 12 години 20 хвилин він вийшов з будинку до свого автомобіля Mercedes-Benz, який був припаркований на прибудинковій території. Підходячи до машини, він бачив жінку, яка проходила повз, проте був упевнений, що на момент початку його руху вона вже зійшла з дороги та звернула у двір за своїм напрямком.

Обвинувачений пояснив, що перед початком руху заднім ходом він намагався пересвідчитися у безпеці маневру: подивився у бокові дзеркала та центральне дзеркало заднього виду, а також повернув голову назад. Не побачивши перешкод, він почав рух, але невдовзі відчув, що автомобіль у щось уперся. Відчувши перешкоду, він загальмував та проїхав вперед близько двох метрів, щоб звільнити місце. Вийшовши з автомобіля, ОСОБА_7 побачив під машиною літню жінку, яку знав наочно, та негайно викликав швидку допомогу і поліцію.

Щодо порушення правил дорожнього руху, обвинувачений визнав, що діяв неуважно та порушив вимоги пунктів 10.1 та 10.9 ПДР України. Він підтвердив, що перед початком руху заднім ходом не переконався на 100%, що це буде безпечним, і у разі сумнівів мав би вийти з авто або звернутися за допомогою до інших осіб, чого не зробив. ОСОБА_7 зазначив, що якби мав можливість повернути час назад, він би обов`язково вийшов з автомобіля, щоб особисто пересвідчитися у відсутності людей позаду транспортного засобу.

Характеризуючи свою поведінку після події та загалом, обвинувачений вказав, що з місця ДТП не тікав і постійно перебував поруч із потерпілою, яка на той момент подавала ознаки життя. Він зазначив, що має водійський стаж близько 4 років і раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, хоча мав два зафіксовані випадки перевищення швидкості. ОСОБА_7 заявив про своє щире каяття, підтвердив, що сприяв розслідуванню, надаючи правдиві покази, та повністю погоджується з пред`явленим йому обвинуваченням.

Надані обвинуваченим показання є логічними, послідовними, узгоджуються з викладеними в обвинувальному акті фактичними обставинами, встановленими під час досудового розслідування та не викликають у суду сумніву щодо їх щирості.

За викладених обставин Суд вважає доведеним вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що заподіяли смерть ОСОБА_8 .

5. Обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання. Мотиви призначення покарання.

Санкція ч. 2 ст. 286 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років або без такого.

При призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , Суд відповідно до статей 65 - 67 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Згідно з ч. 2 ст. 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч. 1 ст. 1 КК України, завдань закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

Водночас каральна функція не є домінуючою, а обраний захід примусу має найбільше сприяти досягненню справедливого балансу між правами і свободами особи та захистом інтересів держави й суспільства. У будь-якому разі покарання має бути співмірним злочину, що передбачає врахування способу й об`єкту посягання, тяжкості його наслідків і потенційної суспільної небезпеки. Така домірність є необхідним проявом справедливості кримінальної відповідальності.

Призначаючи покарання, Суд враховує наявність обставини, що пом`якшує покарання ОСОБА_7 , якою є щире каяття.

Так, обвинувачений визнавав свою вину, та щиро розкаюється у скоєному. Після події, що мала місце 16.04.2026 він добровільно сплатив потерпілому суму моральної шкоди у розмірі 5 000 доларів США. Потерпілий у судовому засіданні підтвердив, що не має до нього матеріальних чи інших претензій.

Обставини, що обтяжують покарання відсутні.

Крім того, Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_7 має постійне місце проживання, є здобувачем вищої освіти (закінчив 4 курс). Медичну допомогу у лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не отримує, не одружений. Раніше до кримінальної відповідальності не притягався.

Отже, з урахуванням вказаних обставин, позиції потерпілого та особи обвинуваченого ОСОБА_7 , його ставлення до вчиненого, повного визнання ним своєї вини, відшкодування шкоди, суд відповідно до вимог закону України про кримінальну відповідальність та передбачених цим законом санкцій вважає, що для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_7 та попередження вчинення, як ним, так і іншими особами нових кримінальних правопорушень йому необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки.

Водночас суд вважає за можливе застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Такий висновок ґрунтується на сукупності встановлених обставин, що характеризують особу обвинуваченого, його поведінку після вчинення кримінального правопорушення та ставлення до наслідків події.

Суд враховує, що ОСОБА_7 повністю визнав свою вину, щиро розкаявся у вчиненому, не заперечував фактичних обставин провадження, активно сприяв встановленню істини у справі. Після дорожньо-транспортної пригоди він не ухилявся від відповідальності, самостійно викликав швидку допомогу та поліцію. А потерпілий не наполягає на призначенні покарання, пов`язаного з ізоляцією обвинуваченого від суспільства.

Крім того, обвинувачений має постійне місце проживання, навчається, на обліку у лікаря-нарколога та психіатра не перебуває, раніше не судимий.

Суд бере до уваги, що вчинене кримінальне правопорушення є необережним злочином у сфері безпеки дорожнього руху. Хоча його наслідки є тяжкими, характер діяння не свідчить про підвищену криміногенну налаштованість особи чи її схильність до протиправної поведінки. Вчинене має разовий характер і зумовлене неправильною оцінкою дорожньої обстановки.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що цілі покарання, визначені ст. 50 та 65 КК України, можуть бути досягнуті без реального відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, шляхом встановлення іспитового строку та покладення на обвинуваченого обов`язків, передбачених ст. 76 КК України.

Саме такий підхід забезпечує баланс між принципом справедливості, невідворотністю кримінальної відповідальності та індивідуалізацією покарання.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 КК України іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного року до трьох років. З урахуванням тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини, що пом`якшує покарання (якою є щире каяття), відсутності обставин, що обтяжують покарання, суд вважає доцільним встановити обвинуваченому ОСОБА_7 іспитовий строк 3 (три) роки.

Також відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого обов`язки, передбачені пунктами 1, 2 частини 1 статті 76 КК України. Як зазначено в частині 3 статті 76 КК України, на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, суд покладає обов`язки, передбачені частиною 2 цієї статті, необхідні і достатні для її виправлення з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом`якшують або обтяжують покарання.

При звільненні від відбування покарання Суд вважає за необхідне покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки, передбачені статтею 76 КК України:

1) періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

2) повідомляти уповноважений орган пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

3) не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Водночас Суд зауважує, що у ч. 2 ст. 286 КК України, за якою засуджується ОСОБА_7 , додаткове покарання у вигляді позбавлення права керувати транспортними засобами не є обов`язковим до призначення.

Однак Суд наголошує, що призначення покарання є не лише формальним реагуванням держави на вчинення кримінального правопорушення, а й одним із ключових інструментів кримінально-правової політики, спрямованим на досягнення цілей справедливості, превенції та правової визначеності. Покарання неминуче передбачає певні обмеження особистих прав і свобод особи, оскільки за своєю сутністю є державною санкцією за порушення встановленого правопорядку.

Такі обмеження не мають на меті приниження людської гідності або помсту за скоєне, а служать засобом відновлення соціальної справедливості, запобігання новим правопорушенням та формування у засудженої особи належного ставлення до закону. У цьому контексті обраний вид і міра покарання мають відповідати тяжкості вчиненого, особі винного та обставинам, що впливають на рівень його суспільної небезпечності.

Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому додаткового покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 286 КК України у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, суд враховує настання тяжких наслідків у вигляді смерті потерпілої. Відтак Суд доходить висновку про призначення йому додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом на строк два роки.

На думку суду, таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Саме таке покарання сприятиме становленню справедливості, рівності перед законом, забезпеченню добропорядності та відповідальності осіб за вчинювані ними діяння.

5.Інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

5.1. Цивільний позов.

Цивільний позов у цьому кримінальному провадженні не заявлявся.

5.2.Процесуальні витрати.

Відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 368 та ч. 4 ст. 374 КПК України при ухваленні вироку суд повинен вирішити питання про розподіл процесуальних витрат.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта.

Як вбачається зі наданих прокурором матеріалів витрати на залучення експертів у кримінальному провадженні складають 7 701,76 грн, що підтверджується:

- довідкою про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12026110000000388, висновок експерта від 18.05.2026 № СЕ-19/111-26/22377-ІТ, відповідно до якої витрати на проведення експертизи склали 3 850,88 грн;

- довідкою про витрати на проведення експертизи у кримінальному провадженні № 12026110000000388, висновок експерта від 19.05.2026 № СЕ-19/111-26/25640-ІТ, відповідно до якої витрати на проведення експертизи склали 3 850,88 грн.

З огляду на ухвалення обвинувального вироку щодо ОСОБА_7 витрати на проведення експертних досліджень у сумі 7 701,76 грн підлягають стягненню з обвинуваченого.

Питання про відшкодування інших понесених процесуальних витрат стороною обвинувачення чи стороною захисту не піднімалось.

5.3.Винагорода викривачу.

Підстави для виплати винагороди викривачу у цьому кримінальному провадженні відсутні.

5.4. Спеціальна конфіскація.

Підстави для застосування спеціальної конфіскації відсутні.

5.5.Заходи забезпечення кримінального провадження.

5.5.1.Запобіжні заходи.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 374 КПК України суд при ухваленні вироку серед іншого приймає рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.

Запобіжні заходи у цьому кримінальному провадженні не застосовувались.

5.5.2.Арешт майна.

Згідно з ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема у випадку непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації щодо майна, на яке накладено арешт.

Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.05.2026 (справа № 761/15477/26) накладено арешт на автомобіль «Mercedes-Benz C270», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 . Метою накладення арешту зазначено забезпечення збереження речових доказів.

Зважаючи на те, що суд під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження має вирішити долю речових доказів, наявні підстави для скасування арешту зазначеного майна.

5.5.3.Щодо речових доказів і документів.

Згідно з ч. 9 ст. 100 КПК України питання про долю речових доказів і документів, які надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Постановою слідчого від 16.04.2026 про визнання і приєднання до кримінального провадження речових доказів у цьому кримінальному провадженні визнаний речовим доказом автомобіль марки «Mercedes-Benz C270», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Враховуючи положення статті 100 КПК України та Інструкції про порядок вилучення, обліку, зберігання та передачі речових доказів у кримінальних справах, цінностей та іншого майна органами дізнання, досудового слідства і суду, затвердженої Наказом Генеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Служби Безпеки України, Верховного суду України, Державної судової адміністрації України, суд вирішує речові докази, а саме:

- автомобіль марки «Mercedes-Benz C270», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути власнику ОСОБА_7 .

Керуючись статтями 100, 124, 368, 374, 381-382, 395, 475, 532 КПК України, Суд

У Х В А Л И В:

1. ОСОБА_7 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

1.2. Призначити ОСОБА_7 покарання за ч. 2 ст. 286 КК України у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк два роки.

1.3. На підставі ч. 2 ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі з випробуванням, встановивши іспитовий строк 3 (три) роки.

1.4. На підставі ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

1.5. Іспитовий строк обчислювати з моменту проголошення вироку суду.

2. Стягнути з ОСОБА_7 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів у сумі 7 701,76 грн (сім тисяч сімсот одна гривня 76 копійок).

3. Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11.05.2026 у справі № 761/15477/26 на автомобіль «Mercedes-Benz C270», реєстраційний номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_7 .

4. Речові докази, а саме:

- автомобіль марки «Mercedes-Benz C270», реєстраційний номер НОМЕР_1 , повернути власнику ОСОБА_7 .

5. Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку, з урахуванням особливостей, передбачених ч. 2 ст. 394 КПК України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області до Київського апеляційного суду. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

6. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

7. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після проголошення.

Суддя: ОСОБА_9