Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №357/10881/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Суд: Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Адмінправопорушення

Категорія: Керування транспортними засобами або суднами особами, які перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції

Дата: 28 липня 2026 р.

Справа: №357/10881/26

Суддя: Гавенко О. Л.

Справа № 357/10881/26

3/357/3444/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29.07.2026 cуддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Гавенко О.Л. розглянувши матеріали справи, що надійшли з Національної поліції України Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції у Київській області полку патрульної поліції в м.Біла Церква та Білоцерківському районі батальйону №1 про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого та зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 за ч.2 ст.130, ч.1 ст.122-2 КУпАП, -

У С Т А Н О В И В:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 699526 від 22.06.2026 року, 22 червня 2026 року о 02 год. 45 хв. у м. Біла Церква по вул. Таращанській, 161, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «KIA K5», державний номерний знак НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: запахом алкоголю з порожнини рота, порушенням мови та поведінкою, що не відповідала обстановці. Від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння як за допомогою спеціального технічного засобу «Drager Alcotest», так і в закладі охорони здоров`я КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», ОСОБА_1 категорично відмовився. Зазначено, що правопорушення вчинено повторно протягом року, оскільки постановою (протоколом) серії ЕПР 1 № 279110 від 23.03.2025 року його вже було притягнуто до відповідальності за аналогічне правопорушення. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху України, чим, відповідно до протоколу, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Крім того, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР 1 № 699520 від 22.06.2026 року, 22 червня 2026 року о 00 год. 53 хв. у м. Біла Церква по вул. Таращанській, 161, водій ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом «KIA K5», державний номерний знак НОМЕР_1 , не виконав законну вимогу працівників поліції про зупинку транспортного засобу, своєчасно подану за допомогою проблискових маячків синього та червоного кольору, чим порушив вимоги п. 2.4 Правил дорожнього руху України та, відповідно до протоколу, вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 29.07.2026 року, керуючись положеннями статті 36 КУпАП, справи про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП були об`єднані в одне провадження, оскільки адміністративні правопорушення вчинені однією особою та одночасно розглядаються одним судом. Об`єднаній справі залишено єдиний номер № 357/10881/26, провадження № 3/357/3444/26, у межах якого судом здійснюється їх спільний розгляд.

У судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи. Про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи чи повідомлень про наявність поважних причин неявки до суду від нього не надходило. Суд враховує, що відповідно до практики Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони судового провадження зобов`язані вживати розумних заходів для отримання інформації про перебіг відомого їм судового провадження та добросовісно користуватися наданими процесуальними правами. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 0870/8014/12, відповідно до якої учасник судового провадження повинен проявляти належну процесуальну активність, самостійно цікавитися ходом розгляду справи, добросовісно користуватися процесуальними правами та виконувати процесуальні обов`язки. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Смірнов проти України» від 08 листопада 2005 року наголошено, що забезпечення розгляду справи упродовж розумного строку є обов`язком національних судів, а нездатність суду ефективно протидіяти безпідставному затягуванню судового розгляду може свідчити про порушення гарантій, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Враховуючи, що відповідно до положень ст. 268 КУпАП участь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 КУпАП, не є обов`язковою, а ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про розгляд справи, однак своїм правом на участь у судовому засіданні не скористався, суд, беручи до уваги положення ст. 268 КУпАП, практику Європейського суду з прав людини та п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14, дійшов висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

У судовому засіданні захисник особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвокат Орловська В.О., просила закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП. На обґрунтування заявленого клопотання захисник зазначила, що висновки працівників поліції, викладені у протоколах про адміністративні правопорушення, не підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами, а тому не можуть бути покладені в основу притягнення особи до адміністративної відповідальності. Зокрема, захисник стверджувала, що працівниками поліції не доведено обов`язкову ознаку складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, а саме факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом. На її думку, із наданих суду відеозаписів не вбачається ні моменту руху автомобіля під керуванням ОСОБА_1 , ні моменту його зупинки працівниками поліції, а також відсутня можливість ідентифікувати транспортний засіб та особу водія під час руху. Натомість автомобіль був зафіксований вже після прибуття працівників поліції у припаркованому стані з вимкненим двигуном, що, на думку захисника, виключає можливість беззаперечного встановлення факту керування транспортним засобом саме ОСОБА_1 . Крім того, захисник звертала увагу суду на те, що працівники поліції фактично підійшли до транспортного засобу, який вже перебував у стані стоянки, а не здійснили його зупинку в порядку, передбаченому статтею 35 Закону України «Про Національну поліцію». У зв`язку із цим вона вважала, що вимоги поліцейських щодо проходження огляду на стан сп`яніння та твердження про невиконання вимоги про зупинку транспортного засобу не підтверджені належними доказами та не відповідають фактичним обставинам справи. Також захисник зазначила, що матеріали справи не містять безперервної відеофіксації події, не підтверджують факту руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , а складені працівниками поліції адміністративні матеріали ґрунтуються виключно на їхніх припущеннях. На її переконання, за відсутності належних і допустимих доказів факту керування транспортним засобом не може наставати адміністративна відповідальність ні за відмову від проходження огляду на стан сп`яніння, передбачену ч. 2 ст. 130 КУпАП, ні за невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, передбачене ч. 1 ст. 122-2 КУпАП. Посилаючись на положення статей 7, 245, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статті 62 Конституції України, Закону України «Про Національну поліцію», практику Верховного Суду, Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини щодо презумпції невинуватості та стандарту доказування «поза розумним сумнівом», захисник вважала, що у справі відсутні належні та достатні докази, які б беззаперечно підтверджували винуватість ОСОБА_1 , у зв`язку з чим просила закрити провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративних правопорушень.

Заслухавши пояснення захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адвоката Орловської В.О., дослідивши матеріали справи, а саме: протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 699520 від 22.06.2026, складений за ч. 1 ст. 122-2 КУпАП; протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 699526 від 22.06.2026, складений за ч. 2 ст. 130 КУпАП; картку обліку адміністративного правопорушення; довідку про визначення повторності порушення Правил дорожнього руху; довідку з підсистеми адміністративної практики; направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції; акт огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; рапорт поліцейського взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 ППП у м. Біла Церква та Білоцерківському районі УПП у Київській області ДПП сержанта поліції Марченка Владислава Ярославовича; відеозаписи, долучені до матеріалів справи та переглянуті у судовому засіданні, а також інші письмові матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до вимог статей 245, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, надати їм належну правову оцінку та ухвалити законне і обґрунтоване рішення.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку встановлюється наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями свідків, речовими доказами, висновками експертів, технічними засобами відеофіксації та іншими документами.

Відповідно до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Порядок проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, визначений статтею 266 КУпАП та Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.11.2015 № 1452/735.

Відповідно до пунктів 6, 7 розділу І зазначеної Інструкції огляд на стан сп`яніння проводиться поліцейським на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціальних технічних засобів, дозволених до використання, а у разі незгоди водія з результатами такого огляду або його відмови від проходження огляду на місці у найближчому закладі охорони здоров`я, уповноваженому на проведення відповідного огляду.

Надаючи оцінку дослідженим доказам, суд перевірив доводи захисника ОСОБА_1 адвоката Орловської В.О., щодо відсутності в діях останнього складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП, а також щодо порушення працівниками поліції порядку оформлення адміністративних матеріалів.

Щодо факту керування транспортним засобом

Під час безпосереднього дослідження відеозаписів, долучених до матеріалів справи, судом встановлено, що вони не містять жодного кадру, на якому було б зафіксовано рух транспортного засобу «KIA K5», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 .

Відеозапис «clip-3», який розпочинається о 00 год. 53 хв., фіксує вже прибуття працівників поліції до транспортного засобу «KIA K5», що перебував у припаркованому стані поблизу під`їзду житлового будинку по вул. Таращанській у м. Біла Церква.

Із дослідженого відеозапису вбачається, що транспортний засіб був припаркований без порушення вимог Правил дорожнього руху України, не створював перешкод для інших учасників дорожнього руху, двигун автомобіля не працював, а будь-які ознаки його експлуатації чи участі у дорожньому русі були відсутні. Таким чином, перший момент, коли можливо ідентифікувати транспортний засіб ОСОБА_1 , зафіксовано вже після прибуття працівників поліції до місця його стоянки.

При цьому жоден із досліджених судом відеозаписів не містить ані моменту руху зазначеного транспортного засобу, ані моменту його зупинки працівниками поліції, ані будь-яких інших об`єктивних даних, які б підтверджували, що безпосередньо перед контактом із працівниками поліції транспортним засобом керував саме ОСОБА_1 .

Отже, надані суду відеозаписи не підтверджують наявності обов`язкової ознаки об`єктивної сторони адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 130 та частиною першою статті 122-2 КУпАП, а саме факту керування транспортним засобом ОСОБА_1 .

Обставини, викладені у протоколах про адміністративні правопорушення щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом, не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду та спростовуються дослідженими судом відеозаписами, які не містять безперервної відеофіксації руху автомобіля під його керуванням.

Відповідно до пункту 27 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» під керуванням транспортним засобом слід розуміти виконання особою функцій водія під час руху транспортного засобу незалежно від способу його переміщення.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 404/4467/16-а, відповідно до якого керування транспортним засобом є технічною дією водія, спрямованою на приведення транспортного засобу в рух, його переміщення у просторі та здійснення контролю за таким рухом.

Таким чином, обов`язковою ознакою керування транспортним засобом є його фактичний рух. Саме по собі перебування особи у салоні нерухомого транспортного засобу або поруч із ним не свідчить про виконання нею функцій водія та не утворює складу адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 130 КУпАП.

У даній справі будь-які належні, допустимі та достовірні докази, які б беззаперечно підтверджували факт руху транспортного засобу «KIA K5» під керуванням ОСОБА_1 , у матеріалах справи відсутні. Отже, висновок працівників поліції про те, що ОСОБА_1 керував зазначеним транспортним засобом, ґрунтується виключно на припущеннях, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 62 Конституції України, відповідно до якої всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, та принцип презумпції невинуватості.

Щодо доведеності невиконання законної вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу.

Дослідивши протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 699520 від 22.06.2026, рапорт працівника поліції, долучені до матеріалів справи відеозаписи «clip-3» та «clip-4», а також надавши оцінку іншим доказам у їх сукупності відповідно до вимог статті 252 КУпАП, суд дійшов висновку, що факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122-2 КУпАП, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами не підтверджений.

Відповідно до частини першої статті 122-2 КУпАП адміністративна відповідальність настає за невиконання водієм законної вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що для наявності складу цього адміністративного правопорушення необхідним є встановлення сукупності таких обставин: транспортний засіб повинен перебувати у русі; поліцейський повинен подати законну та своєчасну вимогу про його зупинку у спосіб, визначений законодавством; водій повинен сприйняти таку вимогу та умисно її не виконати, продовживши рух транспортного засобу.

Судом встановлено, що жоден із досліджених відеозаписів не містить моменту руху транспортного засобу «KIA K5» під керуванням ОСОБА_1 , моменту подання працівниками поліції вимоги про його зупинку, а також моменту невиконання такої вимоги. Навпаки, відеозапис «clip-3» розпочинається вже після того, як транспортний засіб перебував у стані стоянки, а працівники поліції підійшли до нього.

Крім того, суд враховує, що відповідно до пункту 9 протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 699520 свідки події відсутні, а тому твердження працівників поліції про невиконання ОСОБА_1 законної вимоги про зупинку транспортного засобу не підтверджені жодними незалежними доказами.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський має право зупиняти транспортні засоби лише за наявності визначених законом підстав та у порядку, встановленому законом. Разом із тим матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що працівниками поліції взагалі було подано ОСОБА_1 законну вимогу про зупинку транспортного засобу під час його руху.

За таких обставин суд приходить до висновку, що матеріали справи не містять належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів того, що ОСОБА_1 отримав законну вимогу працівників поліції про зупинку транспортного засобу та умисно її не виконав. Висновок працівників поліції про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122-2 КУпАП, ґрунтується виключно на припущеннях, що є неприпустимим з огляду на вимоги статті 62 Конституції України. Відтак усі сумніви щодо доведеності вини особи підлягають тлумаченню на її користь.

Щодо доказів, покладених в основу протоколів. Суд враховує, що протоколи про адміністративні правопорушення, рапорт працівника поліції, довідки та інші письмові документи є процесуальними документами, складеними посадовими особами поліції, та відображають виключно їх суб`єктивне сприйняття обставин події. Разом із тим такі документи самі по собі не можуть визнаватися беззаперечними доказами вини особи за відсутності інших незалежних, належних та допустимих доказів, які б підтверджували викладені в них обставини. У даному випадку відомості, зазначені у протоколах та рапорті, не знайшли свого об`єктивного підтвердження під час безпосереднього дослідження судом відеозаписів, які є основним технічним доказом у справі.

Щодо адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП. Адміністративна відповідальність за ч. 2 ст. 130 КУпАП настає, зокрема, за відмову водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння відповідно до встановленого законом порядку. Водночас обов`язковою передумовою застосування зазначеної норми є належне підтвердження факту того, що саме особа керувала транспортним засобом. Оскільки під час судового розгляду належними та допустимими доказами не підтверджено самого факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, відсутні й належні правові підстави вважати доведеним склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП.

Щодо доводів захисника. Доводи захисника Орловської В.О., про відсутність належних доказів факту керування транспортним засобом та недоведеність невиконання законної вимоги працівників поліції були ретельно перевірені судом шляхом безпосереднього дослідження всіх матеріалів справи. За результатами оцінки досліджених доказів суд дійшов висновку, що зазначені доводи у цій частині знайшли своє підтвердження.

Згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є лише ті фактичні дані, які отримані у порядку, встановленому законом.

Суд також враховує, що відповідно до ст. 255 КУпАП саме на орган (посадову особу), уповноважений складати протокол про адміністративне правопорушення, покладається обов`язок щодо належного збирання та подання доказів вини особи.

Практика Європейського суду з прав людини, зокрема рішення у справі «Коробов проти України», виходить із того, що вина особи має бути доведена сукупністю достатніх, чітких, узгоджених між собою та переконливих доказів, які виключають будь-який розумний сумнів щодо винуватості особи. У даній справі така сукупність доказів відсутня.

За наведених обставин суд доходить висновку, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом факт керування ОСОБА_1 транспортним засобом, а також факт невиконання ним законної вимоги працівників поліції про зупинку транспортного засобу.

Отже, матеріали справи не містять достатніх, належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 130 та ч. 1 ст. 122-2 КУпАП.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження у справі підлягає закриттю у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративних правопорушень.

Керуючись ст.ст. 3, 19, 62 Конституції України, ст.ст. 7, 9, 36, 122-2 ч. 1, 130 ч. 2, 245, 247 ч. 1 п. 1, 251, 252, 266, 280, 283, 284 КУпАП, суддя,-

П О С Т А Н О В И В:

Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 130 та ч. 1 ст. 122-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративних правопорушень.

Постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, щодо якої її винесено, її захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 КУпАП, протягом десяти днів з дня її винесення.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.

Суддя:О.Л. ГАВЕНКО

Оригінал: reyestr.court.gov.ua