Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №750/5698/26 — Чернігівський апеляційний суд

Справа № 750/5698/26 Головуючий у 1 інстанції Григор`єв Р. Г.

Провадження № 33/4823/638/26

Категорія - ч. 1 ст.130 КУпАП

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2026 року місто Чернігів

Чернігівський апеляційний суд під головуванням судді Куценка М. О., за участю особи, яка притягається до адміністративної – ОСОБА_1 , захисника – Пономаренко О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника Пономаренко О.В. в інтересах ОСОБА_1 на постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2026 року у справі за протоколом про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1

за ч.1 ст. 130 КУпАП,

У С Т А Н О В И В :

Постановою Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 гривень з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік. На користь держави стягнуто судовий збір.

Судом першої інстанції встановлено, що 14 травня 2026 року о 03 год. 26 хв. в м. Чернігів, вул. Володимира Коваленка, 142, водій ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «TOYOTA LAND CRUISER», д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку зі згоди водія проводився по місцю зупинки за допомогою приладу Драгер ARHE-0221, проба позитивна 0,64 проміле, чим порушив п. 2.9а ПДР.

Не погоджуючись із зазначеною постановою, захисник Пономаренко О.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову Деснянського районного суду м. Чернігова скасувати, а провадження у справі закрити на підставі ст. 247 КУпАП. На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції надав помилкову оцінку доказам, неповно дослідив всі докази, критично поставився до пояснень захисників, допустив невідповідність висновків фактичним обставинам адміністративного правопорушення. Стверджує, що ОСОБА_1 перебував у стані крайньої необхідності, у зв`язку із чим і потрібно закрити справу на підставі п. 4 ч.1 ст. 247 КУпАП. На думку захисту, діяння ОСОБА_1 підпадає під ознаки іншого адміністративного правопорушення, за яке працівниками ВСП протокол не складався. Звертає увагу на порушення процедури огляду на стан сп`яніння.

У судовому засіданні захисник Пономаренко О. В. зазначила про можливість проведення розгляду справи без участі ОСОБА_1 , підтримала обставини викладені в апеляційній скарзі та просила її задовольнити в повному обсязі.

ОСОБА_1 , будучи повідомленим про дату місце та час судового розгляду в судове засідання не з`явився, клопотань про відкладення судового засідання до апеляційного суду не надходило.

Враховуючи положення ст.294 КУпАП, апеляційний суд вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Інших клопотань до суду не надходило та не заявлялось.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги в межах, визначених статтею 294 КУпАП, суддя апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 245 КУпАП завданнями провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та її вирішення у точній відповідності із законом.

За змістом статей 251, 252 КУпАП доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у встановленому законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі докази підлягають оцінці судом за внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні у сукупності.

Згідно зі статтею 280 КУпАП під час розгляду справи суд зобов`язаний з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна у його вчиненні особа, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також встановити інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Доводи апеляційної скарги, які перевірені в ході апеляційного розгляду, не спростовують правильності встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи і його висновків про кваліфікацію дій ОСОБА_1 за ч.1 ст.130 КУпАП за ознаками керування особою транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції наведеними в оскаржуваній постанові з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці за порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

За змістом статті 266-1 КУпАП огляд на стан сп`яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин.

Огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.

Керування військовослужбовцем транспортним засобом на дорогах загального користування з ознаками сп`яніння до таких підстав не належить.

При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому при проведенні огляду військовослужбовця водія таку процедуру проводить поліція.

Диспозиція ч. 3 ст. 172-20 КУпАП охоплює випадки виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби у стані сп`яніння або появи у стані сп`яніння на території військової частини чи військового об`єкта. Натомість об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, полягає у керуванні транспортним засобом у стані сп`яніння на дорогах загального користування. Саме тому наявність у особи статусу військовослужбовця сама по собі не виключає застосування до неї положень ст. 130 КУпАП та процедури огляду, визначеної ст. 266 КУпАП.

Відповідно до пункту 2.9а ПДР України, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.

Відповідно до вимог ст. 266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису або у закладах охорони здоров`я.

Підтвердження стану сп`яніння в результаті огляду та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності.

Отже, оскільки ОСОБА_1 був зупинений як водій транспортного засобу, який керував ним на дорозі загального користування, огляд на стан алкогольного сп`яніння правомірно проведено уповноваженим працівником поліції відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, тобто на загальних підставах. Доводи апеляційної скарги про необхідність застосування порядку, визначеного ст. 266-1 КУпАП, є безпідставними.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.9а Правил дорожнього руху України підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться в: протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №665390 від 14.05.2026 року, відповідно до якого водій ОСОБА_1 у зазначений час керував транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння; підпис особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, наявний; водій в пункті пояснень написав «згоден»; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціального технічного засобу «Alcotest Drager», в якому перелічено виявлені у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння, зазначено позитивний результат з показником 0,64 ‰ алкоголю; роздруківкою результатів приладу «Alcotest Drager», серійний номер ARHE-0221, тест №4354 з яких вбачається, що водій ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу за допомогою технічного приладу, а результат тестування склали 0,64 ‰ алкоголю, підпис особи, що тестують, наявний; долученим до матеріалів справи відеозаписом.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння, а пройшов його на місці зупинки транспортного засобу із застосуванням спеціального технічного засобу. Результати такого огляду підтверджують перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння під час керування транспортним засобом, що свідчить про наявність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 130 КУпАП.

Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв`язку, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. При цьому огляд на стан алкогольного сп`яніння проведено відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, а його результати є належними та допустимими доказами у справі.

Долучена до матеріалів справи довідка начальника військової частини не містить відомостей про те, що на момент вчинення адміністративного правопорушення ОСОБА_1 виконував конкретне бойове завдання, а тому сама по собі не підтверджує зазначених обставин. А отже доводи захисника про виконання службових обов`язків ОСОБА_1 та у зв`язку з цим вчинення ним іншого адміністративного правопорушення не заслуговують на увагу.

Аргументи апеляційної скарги захисника про те, що водієві не було запропоновано пройти огляд на стан сп`яніння у закладі охорони здоров`я спростовуються з огляду на зміст наявного в матеріалах справи відеозапису. Так, з дослідженого апеляційним судом відео об`єктивно встановлено, що працівник поліції роз`яснив водієві, що у разі його незгоди із отриманими результатами огляд проводитиметься у закладі охорони здоров`я, як це передбачено положеннями ч.3 ст.266 КУпАП. Як вбачається ОСОБА_1 з результатами огляду на місці зупинки погодився. Окрім того, ОСОБА_1 були роз`яснені його права, про що міститься підпис у протоколі про адміністративне правопорушення, він мав можливість реалізувати своє право на захист як під час складання матеріалів справи, так і під час судового розгляду, що підтверджується участю захисника у розгляді справи. Тому доводи апеляційної скарги в цій частині не заслуговують на увагу.

Доводи апеляційної скарги про перебування ОСОБА_1 у стані крайньої необхідності спростовуються з огляду на таке.

Відповідно до статті 17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.

Статтею 18 КУпАП передбачено, що не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинене у стані крайньої необхідності. На це прямо вказують слова тексту статті «для усунення небезпеки, яка загрожує». Однією з найважливіших умов правомірності акту крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов`язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.

Із долученого до матеріалів справи відеозапису видно, що на момент зупинки ОСОБА_1 працівниками поліції, як і під час довготривалого спілкування з ними, останній лише на початку зупинки наголошував про екстрену необхідність невідкладно їхати за викликом в.о. начальника на місце служби для виконання своїх службових обов`язків за посадою, але під час подальшого спілкування на існування такої необхідності він більше не посилався.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що з наданої стороною захисту копії довідки не вбачається, що ОСОБА_1 виконував бойове завдання, а також критичної необхідності керування транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, та неможливість доручення виконання обов`язку іншим військовослужбовцям, що не перебували у стані алкогольного сп`яніння. Наведені обставини в сукупності не вказують на те, що ОСОБА_1 за обставинами інкримінованого йому адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, перебував у стані крайньої необхідності.

Таким чином, наявність стану крайньої необхідності за даних обставин не доведена, а тому доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, зводяться до незгоди із ними, спрямовані виключно на уникнення встановленої законом відповідальності.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з`ясовані повно та об`єктивно, вина ОСОБА_1 доведена повністю, а його дії за частиною 1 статті 130 КУпАП кваліфіковані правильно, тому твердження захисника про відсутність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, є безпідставними.

Керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу захисника Пономаренко О.В. в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Деснянського районного суду м. Чернігова від 16 червня 2026 року щодо ОСОБА_1 – без змін.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

СуддяМ. О. Куценко