Постанова від 20 липня 2026 р. у справі №488/536/20 — Миколаївський апеляційний суд

21.07.26

22-ц/812/1266/26

Справа №488/536/20

Провадження № 22-ц/812/1266/26

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

21 липня 2026 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Колосовою О.М.,

за участі позивача - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 ,

представника відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_1 , подану його представником

Терлецькою Тетяною Олексіївною

на рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Селіщевою Л.І., повний текст складений 05 квітня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позов мотивовано тим, позивач є власником житлового будинку разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (колишня назва - АДРЕСА_2 ) на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 12 січня 2007 року, виданого виконкомом Миколаївської міської ради.

Вказаний будинок і прилеглі до нього будівлі розміщені на земельній ділянці площею 578 кв.м., яка надавалася позивачу для будівництва житлового будинку рішенням виконкому Миколаївської міської ради № 711 від 27 вересня 1985 року.

Власником сусіднього житлового будинку, що розташований по АДРЕСА_3 ), є відповідачка ОСОБА_4 . Земельна ділянка, на якій розташований даний будинок, має площу 590 кв.м. та належить відповідачці на праві приватної власності.

Позивач зазначає, що під час самочинного будівництва гаражу та утеплення стіни свого житлового будинку відповідачка протиправно зайняла частину земельної ділянки, що перебуває на законних підставах у його користуванні. Згідно результатів проведеного комплексного інженерно-геодезичного вишукування було встановлено, що у фактичному користуванні позивача знаходиться земельна ділянка площею 570 кв.м., а відповідачка користується земельною ділянкою площею 590 кв.м., і неспівпадання меж земельної ділянки по АДРЕСА_1 з боку земельної ділянки по АДРЕСА_1 за фактичним користуванням та за координатами ДЗК складає 32 кв.м.

Гараж, який побудувала відповідачка, частково розташований на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, та порушує його право на користування земельною ділянкою.

Крім цього, відповідачка здійснила самочинне будівництво тамбуру, загальною площею 3,4 кв.м. та нежитлової прибудови, загальною площею 19,6 кв.м., а також здійснила самозахват міської землі площею 11 кв.м.

Посилаючись на викладене позивач просить зобов`язати ОСОБА_4 усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що належить йому на праві користування, та розташована за адресою: АДРЕСА_1 шляхом знесення за власні кошти частини гаражу, який розміщений на земельній ділянці по АДРЕСА_1 ; демонтажу сітчастого забору та встановлення його на попереднє місце; звільнення пожежного проходу від червоної лінії до попередньо встановленого сітчастого забору.

Рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що зібрані по справі докази не підтверджують доводів позивача про те, що збудований відповідачкою гараж частково розташований на земельній ділянці, яка знаходиться у його користуванні.

Крім цього, матеріали справи не містять доказів того, що гараж відповідачки збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил, суперечить архітектурним, санітарним, екологічним, протипожежним та іншим вимогам та правилам, що в свою чергу створює позивачу перешкоди у користуванні земельною ділянкою, що перебуває у його користуванні чи створює небезпеку його життю та здоров`ю.

Стосовно інших вимог позивача, зокрема, демонтажу та перенесення сітчастого забору, звільнення пожежного проходу та перенесення його до попередньо встановленого сітчастого забору, то суд вважав їх такими, що також не знайшли свого підтвердження судовим розглядом.

Також, суд першої інстанції зазначав, що належним відповідачем у справі є ОСОБА_5 до якого на підставі договору купівлі-продажу від 03 квітня 2025 р., перейшло право власності на житловий будинок та земельну ділянку по АДРЕСА_1 .

Відсутність клопотань позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем, незалучення до участі у справі співвідповідача, є підставою для відмови у задоволенні позову у зв`язку з неналежним суб`єктним складом спору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права,просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Так вказує, що відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд послався на висновок судової земельно - технічної експертизи №СЕ-19/115-24/12487-3Т від 12.02.2025р., з якого вбачається, що порушення меж земельної ділянки з кадастровим номером: 4810136600:07:050:0050, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок будівництва споруд по АДРЕСА_1 не виявлено, але відповідно до кадастрової зйомки земельної ділянки встановлено, що бокова стіна гаражу суміжного користувача ( АДРЕСА_1 ) знаходиться на межі між спірними земельними ділянками, що у свою чергу суперечить нормам п. 6.1.41 ДБН Б2.2. – 12:2019 «Планування і забудова територій».

Як зазначено у п. 6.1.41 Державних будівельних норм при розміщенні будинків в кварталах їх сформованою забудовою для догляду за будинками і здійснення поточного ремонту відстань до межі суміжної земельної ділянки від найбільш виступаючої конструкції стіни будинку слід приймати не менше ніж 1,0 м. При цьому має бути забезпечене виконання необхідних інженерно – технічних заходів, що запобігатимуть попаданню атмосферних опадів з покрівель та карнизів будівель на територію суміжних ділянок або взаємоузгоджене водовідведення згідно з вимогами ДБН В 1.1-25. Державні будівельні норми України поширюються на планування і забудову території населених пунктів та міжнаселенних територій на державному, регіональному та місцевому рівні. Ці норми обов`язкові для органів державного управління, місцевого самоврядування, підприємств і установ незалежно від форм власності та відомчого підпорядкування, громадських об`єднань і громадян, які здійснюють проектування, будівництво і благоустрій на території міських і сільських населених пунктів та інших територіях.

Зауважує, що частина гаражу відповідачки знаходиться на межі між земельною ділянкою АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 - АДРЕСА_4 , що є грубим порушенням закону, тягне за собою відповідальність, передбачену статтею 96 КУпАП України, а також порушує права та законні інтереси позивача ОСОБА_1 , які при розгляді даної справи поновлені не були.

Разом з тим, у справі відсутні документи, які б підтверджували законність забудови зазначеного гаражу.

Крім цього, договір купівлі - продажу від 03 квітня 2025 року, з якого вбачається, що покупець житлового будинку ОСОБА_5 власником незаконно збудованого гаражу теж не є тому, що серед об`єктів, які розташовані на земельній ділянці площею 0, 0590 га, кадастровий номер: 4810136600:07:050:0006, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , будівля гаражу не зазначена.

Вказує, що дана судова справа розглядається судами ще з 2020 року, і на час подачі ОСОБА_1 позову, власницею вищезазначеної нерухомості була саме відповідачка ОСОБА_4 , яка і здійснила незаконне будівництво гаражу.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідачка не скористалася.

Відповідачка ОСОБА_4 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, проте у судове засідання не з`явилася, що в силу приписів частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи за її відсутності.

Позивач та його представник апеляційну скаргу підтримали, просили про її задоволення.

Представник відповідача апеляційну скаргу не визнав, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, як з`явилися в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради № 711 від 27.09.1985 р. ОСОБА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку була надана земельна ділянка площею 578 кв.м. по АДРЕСА_5 (т.1 а.с.7).

Розпорядженням Адміністрації Корабельного району Миколаївської міськради № 273 р від 04.09.2006 р. позивачу було дозволено будівництво господарчої споруди за вищевказаною адресою ( т.1 а.с. 8).

Після завершення будівництва позивач отримав свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 12.01.2007 р., згідно якого йому на праві приватної власності належить житловий будинок загальною площею 119,90 кв.м., житловою площею 49,70 кв.м., разом із прилеглими до нього господарськими будівлями і спорудами, що розташовані за вищевказаною адресою (т.1 а.с. 9).

На час розгляду справи земельна ділянка не приватизована і перебуває у користуванні позивача.

Житловий будинок по АДРЕСА_3 ) на підставі договору купівлі-продажу від 02.06.2005 р. належав відповідачці ОСОБА_4 (т.1 а.с.165 ).

Зі змісту цього договору вбачається, що житловий будинок на час укладення договору мав загальну площу 224,50 кв.м., житлову площу 67,30 кв.м., і до нього прилягали: вбиральня літ. Б, душ літ. В, огорожі 2-5, споруди І, ІІ, 6.

Відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 квітня 2015 року земельна ділянка по АДРЕСА_1 кадастровим номер 4810136600:07:050:0006 площею 0,059 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, на праві приватної власності належала відповідачці ( т. 1 а.с. 167).

Із копії технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_4 , виготовленого Миколаївським МБТІ станом на 15 травня 2015 року вбачається, що відповідачкою було самочинно збудовано тамбур літ. а?, площею забудови 3,7 кв.м., загальною площею 3,4 кв.м. та нежитлову прибудову літ. А?-1, площею забудови 24,4 кв.м., загальною площею 19,6 кв.м. Крім цього, зазначено про самозахват землі площею 11,00 кв.м. (т. 1а.с. 193-196).

Зі змісту наявного у матеріалах справи витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та договору оренди землі № 11353 від 27 квітня 2017 року( т.1 а.с. 172-175) вбачається, укладеного між Миколаївською міською радою та ОСОБА_4 , остання отримана в оренду земельну ділянку площею 0,001 га з кадастровим номером 4810136600:07:050:0036 та з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, по АДРЕСА_1 . Строк дії оренди – до 27.04.2042 р., з правом пролонгації.

Із копії технічного паспорту на житловий будинок по АДРЕСА_4 , виготовленого Миколаївським МБТІ станом на 10 липня 2019 року, вбачається, що у ньому відсутні відомості про самозахват землі.

Із матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, вбачається, що межу та конфігурацію земельної ділянки по АДРЕСА_4 ( відповідачка ОСОБА_4 ), погодили суміжні землекористувачі, зокрема, позивач - ОСОБА_1 (т.1 а.с.111-133),

Погоджувальний підпис позивача також міститься в акті приймання-передачі межових знаків на зберігання від 14.08.2015 р. (т.1 а.с. 131).

Відповідно до висновку судової земельно-технічної експертизи № СЕ-19/115-24/12487-ЗТ від 12.02.2025 р., яка проводилась експертом Миколаївського НДЕКЦ за ухвалою суду від 13.06.2024 р., вбачається, що порушення меж земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:07:050:0050, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , внаслідок будівництва споруд по АДРЕСА_1 , не виявлено, але відповідно до кадастрової зйомки земельної ділянки встановлено, що бокова стіна гаражу суміжного користувача ( АДРЕСА_1 ) знаходиться на межі між спірними земельними ділянками, що в свою чергу суперечить нормам п. 6.1.41 ДБН Б.2.2.-12:2019 «Планування і забудова територій».

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про не доведення позивачем порушення відповідачем його прав та незалучення до участі у справі належного відповідача останнього набувача права власності на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 .

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно (частина перша статті 50 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача поставляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття "сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю "сторона у процесі": сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18, пункти 40, 41).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08 липня 2021 року у справі № 918/56/20 (918/1185/20) зазначено: "належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Визначення позивачем у справі складу сторін має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам".

Визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням потрібного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад (постанова Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19 (провадження № 61-9953св20)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17 (провадження № 61-43201св18)).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19 (провадження № 61-11144св22)).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21 (провадження № 61-6730св23)).

Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

У цій справі ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом до ОСОБА_4 , просив усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом зобов`язання відповідача знести частину гаражу, що знаходяться на його земельній ділянці, демонтувати сітчастий паркан та встановити його на попереднє місце, звільнити пожарний прохід від червоної лінії до попередньо встановленого сітчастого паркану.

Судом першої інстанції встановлено, що 03 квітня 2025 року між відповідачем ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку разом із земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1 ( т.2 а.с.127-135).

Вказана інформація була в розпорядженні суду першої інстанції до ухвалення ним судового рішення.

Так, 09 вересня 2025 року представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Качан Р.Ю. звернувся до суду із заявою, в якій повідомив про укладення вищезазначеного договору та просив суд запропонувати позивачеві звернутися до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача належним.

Разом з тим, клопотання про заміну неналежного відповідача на належного чи про залучення співвідповідачем ОСОБА_5 , позивач, незважаючи на роз`яснення судом приписів статті 51 ЦПК України не заявляв.

З огляду на це, заявлені позивачем вимоги до ОСОБА_4 не призведуть до відновлення порушеного права позивача, оскільки вона вже не є власником земельної ділянки за вищевказаною адресою, а ОСОБА_5 як останній набувач житлового будинку і земельної ділянки, є суб`єктом матеріального правовідношення, прав та інтересів якого стосується вказаний спір.

Для досягнення даної мети особі, право якої порушено, необхідно звертатися до нового власника спірного майна з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

З огляду на це, висновок суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем ОСОБА_1 вимога про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою безпосередньо стосується прав та обов`язків ОСОБА_5 , є обґрунтованим.

Пред`явлена у цій справі вимога не може бути розглянута судом у спорі, в якому ОСОБА_5 не було залучено відповідачем (співвідповідачем), оскільки лише за наявності належного складу відповідачів у справі суд вправі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та їх задоволення. Без залучення належного кола відповідачів позовні вимоги не можуть бути вирішені.

За такого колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 через неналежний склад відповідачів у справі.

Разом з цим, ОСОБА_1 не позбавлений можливості повторно звернутися з таким позовом до належного кола відповідачів.

Відповідно безпідставними є доводи апеляційної скарги, що залучення нового власника як співвідповідача у даній справі не є обов`язковим, оскільки спір вирішувався з 2020 року і був пред`явлений до ОСОБА_4 .

Зазначаючи у мотивувальній частині рішення про недоведеність порушеного права ОСОБА_1 з огляду на те, що зібрані у справі докази не підтверджують доводи позивача, що гараж відповідачки частково розташований на земельній ділянці, яка знаходиться користуванні позивача, те, що він збудований з істотним порушенням будівельних норм і правил, суперечить архітектурним, санітарним, екологічним, протипожежним і іншим вимогам та правилам, що в свою чергу створюють позивачу перешкоди у користуванні його земельною ділянкою, суд першої інстанції, за відсутності належного складу відповідачів у справі, дійшов такого висновку передчасно.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про виключення з мотивувальної частини рішення висновоку суду першої інстанції про недоведеність порушеного права ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з вимогами частини 1 статті 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Терлецької Т.О. підлягає задоволенню частково, а рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року підлягає зміні, з виключенням з його мотивувальної частини висновку суду про недоведеність порушеного права ОСОБА_1 . В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24 березня 2026 року змінити, виключивши із мотивувальної частини рішення висновок суду про недоведеність порушеного права ОСОБА_1 .

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.