Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №489/10862/25 — Миколаївський апеляційний суд

30.07.26

22-ц/812/1758/26

Провадження №22-ц/812/1758/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Миколаїв

Справа № 489/10862/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Базовкіної Т.М., Кушнірової Т.Б.,

із секретарем судового засідання – Соловйовим М.А.,

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2

про визнання права власності на земельну ділянку

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , поданою його представником ОСОБА_3 ,

на рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Кокорєвим В.В., 09 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, повний текст рішення складено 09 червня 2026 року,

у с т а н о в и в:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку.

В обґрунтування позову зазначала, що на підставі договору міни №3544 від 26 січня 1996 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , вона стала власником цілого житлового будинку по АДРЕСА_1 . Але відповідно до вказаного договору вона отримала у власність житловий будинок, умовами якого на час його складання не було охоплено земельну ділянку під домоволодінням.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК №004372 від 24 січня 1996 року, виданого на підставі рішення виконкому Миколаївської міської ради ОСОБА_2 на праві приватної власності належала земельна ділянка за адресою АДРЕСА_1 площею 583 кв.м., для обслуговування житлового будинку та зареєстровано в книзі записів державних актів на право власності на землю за №2556. На підставі вказаних документів позивачем було виготовлено технічну документацію та присвоєно земельній ділянці за адресою АДРЕСА_1 кадастровий номер 4810136900:03:091:0028.

В подальшому ОСОБА_1 звернулась до Департаменту з надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради з метою реєстрації права власності на вказану земельну ділянку, однак отримала рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій у зв`язку із суперечностями між заявленими та зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно через наявний Державний акт на право приватної власності на землю серії І-МК №004372 від 24 січня 1996 року на земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 , виданий на ім`я ОСОБА_2 .

Посилаючись на положення ст. 30 ЗК України, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, позивачка зазначала, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.

З урахуванням уточнених позовних вимог ОСОБА_1 просила визнати за нею право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136900:03:091:0028 площею 545 кв.м., для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 , яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Державного акут на право приватної власності на землю серії І- МК №004372 від 24 січня 1996 року.

Рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки загальною площею 545 кв.м. з кадастровим номером 4810136900:03:091:0028, для обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 яка належала ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК №004372 від 24 січня 1996 року.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_3 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким повністю задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції безпідставно не враховано, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав та листа КП ММБТІ власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є лише позивач. В даному випадку, і у відомостях КП ММБТІ, і у витязі з Державного реєстру речових прав зазначено, що позивач набув у власність житловий будинок на підставі договору міни, такий же посвідчувальний напис КП ММБТІ міститься і на самому договорі міни де зазначено власником житлового будинку лише одну особу – позивачку.

За такого, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання апеляційного суду відповідачка ОСОБА_2 не з`явилась, була повідомлена належним чином, відповідно до вимог ч. 11 ст. 128 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, позивачку ОСОБА_1 та її представника – ОСОБА_3 , які підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 78 ЗК України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ст. 30 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Згідно зі ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону, або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що згідно з договором міни нерухомого майна №3544 від 26 січня 1996 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав від 15 жовтня 2024 року житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 .

Згідно з листом КП ММБТІ від 30 серпня 2024 року будинок АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 в цілому на підставі договору міни нерухомого майна від 26 січня1996 року №3544.

Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 29 грудня 2025 року підтверджується, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136900:03:091:0028 за адресою: АДРЕСА_1 має площу 0,0545 га.

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю серії І-МК №004372 ОСОБА_2 передана у приватну власність земельна ділянка площею 583 м.кв. для обслуговування жилого будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Також міститься відмітка про перехід права власності за договором міни від 26 січня 1996 року до ОСОБА_1 та ОСОБА_4 .

Отже, як встановлено судом, на даний час право власності на спірну земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі не зареєстровано, натомість на ім`я відповідача видано Державний акт на право приватної власності на землю серії І-МК №004372.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення. Оскільки житловий будинок АДРЕСА_1 за договором міни перейшов у власність двом співвласникам – ОСОБА_1 та ОСОБА_4 ,, то суд вважав , що за позивачкою слід визнати право власності на частину спірної земельної ділянки.

Рішення суду першої інстанції в цій частині сторонами не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не перевірялось

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що рішенням №82511903 від 19 грудня 2025 року відмовлено позивачці в проведенні реєстраційних дій на земельну ділянку, оскільки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Державному земельному кадастрі відсутні будь-які відомості щодо реєстрації речових прав на заявлену земельну ділянку по АДРЕСА_1 . Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області повідомлено, що така земельна ділянка знаходиться в комунальній власності.

З огляду на викладене, визнати за позивачкою право власності на спірну частину земельної ділянки не є можливим, оскільки для оформлення земельної ділянки з комунальної власності у приватну існує інший порядок.

Хоча суд першої інстанції відмовляючи у визнанні права на іншу частину спірної земельної ділянки виходив з інших підстав, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення.

Посилання позивачки та її представника на те, що згідно витягу з Державного реєстру речових прав та листа КП ММБТІ власником житлового будинку за адресою АДРЕСА_1 є лише позивач, не можуть бути підставою для задоволення позову з огляду на те, що в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази про те, що спірна земельна ділянка належала на праві приватно власності відповідачці у справі.

Таким чином, колегія судів не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Орловським Михайлом Андрійовичем, залишити без задоволення.

Рішення Інгульського районного суду м. Миколаєва від 09 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.М. Базовкіна

Т.Б.Кушнірова

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.