Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №683/4044/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 683/4044/25

Провадження № 22-ц/820/1309/26

Хмельницький апеляційний суд

у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., П`єнти І.В., Талалай О.І.,

секретар судового засідання Демчук В.М.,

з участю представника ОСОБА_1 адвоката Григорука С.В.,

представника Міністерство оборони України Балтака Д.О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06 квітня 2026 року, суддя Кутасевич О.Г., у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Старокостянтинівська міська рада Хмельницької області, Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту перебування на утриманні військовослужбовця,

встановив:

У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою, залучивши заінтересованих осіб: ОСОБА_2 , Старокостянтинівську міську раду Хмельницької області, ГУ Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, в якій просила встановити факт її перебування на утриманні військовослужбовця ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

В обґрунтування заяви вказала, що вона є бабою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка також була його опікуном на підставі рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради №11 від 13.01.2011 та виховувала онука з чотиримісячного віку.

Після повноліття ОСОБА_3 продовжував проживати разом із нею, вони мали спільне господарство, а після виходу заявниці на пенсію у 2003 році фактично онук утримував її та надавав фінансову допомогу.

У 2023 році ОСОБА_3 був мобілізований та ІНФОРМАЦІЯ_2 загинув, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України.

Ураховуючи викладене, з метою отримання пенсії у разі втрати годувальника на підставі Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», а також одноразової допомоги при загибелі військовослужбовця, просила суд встановити факт її перебування на утриманні ОСОБА_3 .

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06.04.2026 в задоволенні заяви відмовлено.

У мотивувальній частині свого рішення суд зазначив, що у заявниці ОСОБА_1 є працездатні діти, на яких законом покладено обов`язок по її утриманню у разі непрацездатності та потреби у матеріальній допомозі.

Заявницею також не надано достатніх доказів на підтвердження тієї обставини, що допомога, яка надавалася ОСОБА_3 , була постійним і основним джерелом засобів до існування, носила систематичний характер та була істотно більшою, ніж отримувана нею пенсія за віком.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву задовольнити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначила, що нею в суді було належним чином доведено, що вона перебувала на утриманні свого внука, ОСОБА_3 , оскільки її пенсії в розмірі 4000 грн очевидно би не вистачило на проживання. В той же час, отримання нею пенсії не може бути підставою для відмови у встановленні факту перебування на утриманні. Свідок у справі брат ОСОБА_3 - ОСОБА_2 підтвердив, що загиблий ОСОБА_3 постійно допомагав їй по господарству, давав кошти.

В суді представник заявниці підтримав доводи апеляційної скарги.

Представник МО України в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, підтримав оскаржуване судове рішення.

Перевіривши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що рішенням Старокостянтинівського районного суду від 07.12.2010 позбавлено батьківських прав ОСОБА_4 відносно сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до рішення виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області №537 від 30.12.2010 надано ОСОБА_3 статус дитини, позбавленої батьківського піклування.

Згідно з рішенням виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради №11 від 13.01.2011, ОСОБА_1 призначено піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_1 проживала за адресою АДРЕСА_1 , разом з онуками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Рішенням Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 02.07.2025 встановлено факт перебування на утриманні ОСОБА_1 . ОСОБА_3 , 1994 року народження з чотирьохмісячного віку та до повноліття.

У 2023 році ОСОБА_3 був мобілізований до лав ЗСУ та відповідно до сповіщення сім`ї №1/62 від 03.01.2025 ОСОБА_1 повідомлено, що її онук ОСОБА_3 вірний військовій присязі, захищаючи територіальну цілісність та державний суверенітет України, загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 в Харківській області, що підтверджується свідоцтвом про смерть, виданим 28.12.2024 Старокостянтинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Хмельницького району Хмельницької області, серії НОМЕР_1 .

Згідно з інформацією ІНФОРМАЦІЯ_4 від 06.03.2026 відомості щодо складання військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 ОСОБА_3 особистого розпорядження відсутні.

Відповідно до інформаційного листа Старокостянтинівського відділу ДРАЦС у Хмельницькому районі Хмельницької області від 24.02.2026, в архіві відсутні актові записи про шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені та народження дітей, батьком яких є ОСОБА_3 , 1994 року народження.

В довідці КП «Комбінат комунальних підприємств» Старокостянтинівської міської ради від 08.01.2025, ОСОБА_1 04.01.2025 поховала на кладовищі в м. Старокостянтинів свого загиблого онука-воїна ОСОБА_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є пенсіонером за віком з 06.02.2003.

Як вбачається зі змісту виписки по банківському рахунку ОСОБА_1 , відкритому в АТ «Райффайзен Банк», за період з 01.12.2024 по 11.07.2025 на картку ОСОБА_1 було здійснено грошовий переказ від «Salii Artem» 22.12.2024 на суму 5000 грн.

За інформацією Старокостянтинівського відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області Хмельницького міжрегіонального управління юстиції Міністерства юстиції України від 25.03.2025, ОСОБА_1 є матір`ю ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Відповідно до актового запису про шлюб №167, складеного 28.08.1984 Старокостянтинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмельницькому районі Хмельницької області щодо ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , у графі «відомості про спільних дітей» вказано: ОСОБА_8 , 1970 року народження, ОСОБА_9 , 1974 року народження, ОСОБА_10 , 1984 року народження. Актових записів про зміну імені дітей, матір`ю яких є ОСОБА_1 в архіві відділу не виявлено.

У судовому засіданні свідок ОСОБА_11 , яка є сусідкою ОСОБА_1 , пояснила, що остання проживала разом з онуками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , яких виховувала. Після досягнення повноліття ОСОБА_3 допомагав їй по господарству, купував продукти харчування, ліки. Зі слів заявниці їй відомо, що після мобілізації ОСОБА_3 часто надсилав їй кошти, однак про їх розмір та періодичність їй нічого невідомо.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа мас право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України).

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Згідно із частиною першою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; б) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб (постанови Верховного Суду від 17 червня 2024 року у справі № 753/21178/21 та від 11 вересня 2024 року № 335/4669/23).

Частиною п`ятою статті 17 Конституції України передбачено, що держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Стаття 46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Відповідно до частини четвертої стані 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 стані 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь- якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022, №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ), сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статті 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі №644/6274/16-ц (провадження №14-283цс18) вказано, що «…згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 №5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Про необхідність встановлення вищевказаних обставин як обов`язкової умови для визнання осіб членами сім`ї неодноразово зауважувалося Верховним Судом, зокрема, у змісті постанов від 16.01.2019 у справі №343/1821/16-ц (провадження №61-10270св18), від 25.11.2019 у справі №202/5003/16-ц (провадження №61-44809св1 8) та від 05.02.2020 у справі №712/7830/16-ц (провадження №61-28377св18).

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право па пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у редакції, чинній на дату загибелі ОСОБА_3 ) члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Статтею 37 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при вирішенні заяв про встановлення факту перебування па утриманні необхідно враховувати, що за загальним правилом право на пенсію в разі смерті годувальника мають непрацездатні члени сім`ї годувальника, які були на його утриманні.

Непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, дід і бабуся - в разі відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати.

Згідно зі статтею 38 Закону України «Про пенсійне забезпечення» члени сім`ї померлого вважаються такими, що були на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували яку-небудь пенсію, мають право перейти на нову пенсію.

Отже, факт перебування фізичної особи на утриманні померлого також має значення для переходу на пенсію в разі втрати годувальника, яку може бути призначено за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю, була постійним і основним джерелом засобів до існування навіть, коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо.

Аналогічні висновки неодноразово викладалися Верховним Судом, зокрема, у постанові від 27.06.2018 у справі №210/2422/16-Ц (провадження №61-І205 6св18), від 22.05.2019 року справі №520/6518/17 (провадження №61-29713св18), від 27.05.2020 року у справі №237/1478/18 (провадження №61-45550св18), від 24.09.2025 року у справі №442/1002/24 (провадження №61-2608св25).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як па підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У даній справі ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні онука до смерті останнього з метою призначення пенсії по втраті годувальника та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю онука як військовослужбовця.

Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення факту спільного проживання та перебування на утриманні онука, суд першої інстанції, дослідивши та оцінивши всі наявні у справі докази, зокрема, показання свідка і самої заявниці, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що заявник не надала належних і допустимих доказів, зокрема, па підтвердження факту надання їй онуком матеріальної допомоги, яка була б для неї постійним і основним джерелом існування.

При цьому, суд попередньої інстанції обґрунтовано зауважив про наявність у ОСОБА_1 повнолітніх дітей, на яких законом покладено обов`язок утримувати матір у разі її потреби у матеріальній допомозі. Водночас, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що повнолітні діти заявниці з поважних причин не можуть надавати їй утримання, а також докази того, що онук ОСОБА_3 надавав матеріальну допомогу, яка була для ОСОБА_1 основним джерелом існування.

Колегія суддів вважає неспроможними доводи скарги про неврахування наявних у матеріалах справи доказів, оскільки вважає, що суд першої інстанції встановив обставини справи в достатньому обсязі для правильного її вирішення та ухвалення законного судового рішення.

Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду першої інстанції та з їх оцінкою, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 06 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Судді: Р.С. Гринчук

І.В. П`єнта

О.І. Талалай