Вирок від 29 липня 2026 р. у справі №944/4183/26 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/4183/26

Провадження №1-кп/944/1513/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30.07.2026м.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судового засідання ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

захисника ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворів, в режимі відеоконференції, кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12026141350000301 від 20.05.2026 про обвинувачення

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с.Новогригорівка Запорізької області, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , одруженого, військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ,військове звання "солдат", раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України,

в с т а н о в и в :

солдат ОСОБА_4 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді оператора третього екіпажу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів першого взводу перехоплювачів безпілотних літальних апаратів батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів.

У відповідності до вимог ст. ст. 11, 16, 49, 127,128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Проте, ОСОБА_4 , у порушення вимог вищевказаного законодавства, діючи з єдиним прямим умислом, заподіяв умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент його заподіяння оператору відділення управління батареї перехоплювачів безпілотних літальних апаратів військової частини НОМЕР_1 солдату ОСОБА_6 , за наступних обставин.

Так, 19 травня 2026 року, приблизно о 22 годині 30 хвилин ОСОБА_4 знаходячись на території військової частини НОМЕР_1 , що тимчасово була розташована в АДРЕСА_3 , діючи протиправно, усвідомлюючи суспільно – небезпечний характер свого діяння та передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки, маючи прямий умисел на заподіяння тілесних ушкоджень, на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, умисно наніс ОСОБА_6 один удар правою рукою в ділянку живота, чим спричинив останньому розрив селезінки з крововиливом у черевну порожнину, яке відноситься до тяжкого тілесного ушкодження, як небезпечне для життя в момент заподіяння.

Таким чином, ОСОБА_4 обґрунтовано обвинувачується у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння, тобто у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 , після роз`яснення суті обвинувачення, вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України визнав повністю, в чому щиро розкаявся.

Судом з`ясовано, що обвинувачений у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України при обставинах, викладених у обвинувальному акті, правильно розуміє зміст фактичних обставин пред`явленого йому обвинувачення, сумнівів у добровільності його позиції немає. Прокурор та захисник також не оспорюють фактичних обставин, при яких вчинено вказане вище кримінальне правопорушення, сумнівів у добровільності такої позиції учасників судового провадження в суду немає.

Потерпілий ОСОБА_6 в судове засідання не з`явився, однак 23.07.2026 скерував до суду заяву, в якій просив розгляд справи проводити без його участі та призначити ОСОБА_4 покарання в межах санкції ч.1 ст.121 КУпАП. Крім цього, захисником обвинуваченого долучено розписку потерпілого про відсутність претензій до обвинуваченого та повне відшкодування завданої шкоди.

В судовому засіданні учасники судового провадження не заперечили проти розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_4 за ч.1 ст.121 КК України в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, сторонам було роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, тому суд за даних обставин визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин вчинення кримінального правопорушення, які ніким не оспорюються.

Висновок суду щодо доведеності винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, ґрунтується на даних у судовому засіданні показаннях самого обвинуваченого, яким суд надає віри, оскільки такі є послідовними, логічними, не містять суперечностей і тому не викликають у суду сумніву щодо їх правдивості, а також на досліджених матеріалах кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого.

Враховуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення доведена, його дії органом досудового розслідування правильно кваліфіковано за ч.1 ст.121 КК України, так як він обвинувачується у спричиненні умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння.

При обранні виду покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, відповідно до ст. 65 КК України, бере до уваги ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, враховує наслідки та обставини вчиненого ним злочину.

Вирішуючи питання про вид та міру покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання - ст. 65 КК України та враховує характер і ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, а також враховує дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий.

Також суд враховує обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання.

Як обставину, яка пом`якшує покарання, відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання, відповідно до ст.67 КК України, судом не встановлено.

Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинене кримінальне правопорушення, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень як самим засудженим, так і іншими особами.

Зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду. Оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання виправлення засудженого.

Враховуючи викладене вище, суд вважає, що відповідно до ст.50 КК України необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого, здійснення виховного впливу та попередження вчинення ОСОБА_4 нових кримінальних правопорушень, є призначення йому покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.1 ст.121 КК України.

У кримінальному провадженні № 167/341/16-к у постанові від 24 травня 2018 року, Верховний Суд вказав, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує урахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання або призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом застосовуючи ст. 69 КК.

Пост кримінальна поведінка обвинуваченого є виключно позитивною. Після вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю злочину, відшкодував шкоду потерпілому, позитивно характеризується за місцем проходження військової служби.

Суд також враховує і позицію сторони обвинувачення, яка просить застосувати правові приписи ст.75 КК України.

Таким чином, беручи до уваги наведене вище, а саме ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставини та ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину, дані про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, наявність обставин, що пом`якшують покарання, ставлення обвинуваченого до вчиненого, який усвідомив суспільну небезпечність своїх дій, щиро розкаявся, відшкодував шкоду потерпілому, суд вважає за можливе застосувати до ОСОБА_4 положення ст.75 КК України і звільнити його від відбування покарання з випробуванням, оскільки, на думку суду, його виправлення можливе без реального відбування покарання, із встановленням іспитового строку та покладенням обов`язків, передбачених ст.76 КК України.

Суд також дійшов висновку про необхідність звільнення обвинуваченого ОСОБА_4 з-під варти в залі суду до набрання вироком законної сили, виходячи з вимог ч.1 ст.377 КПК України, згідно з якою якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі звільнення від відбування покарання.

Зарахування строку досудового тримання під вартою обвинуваченого до моменту його звільнення з-під варти в залі суду слід вирішити відповідно до положень ч.5 ст.72 КК України.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Заходи забезпечення не застосовувались, речові докази та судові витрати відсутні.

Керуючись ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, суд,

у х в а л и в:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ч.4 ст.76 КК України, нагляд за ОСОБА_4 як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира Військової частини НОМЕР_1 , у разі зміни місця служби – командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

У разі звільнення з військової служби зобов`язати ОСОБА_4 згідно з ч.1 ст.76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання; періодично з`являтися в уповноважений орган з питань пробації для реєстрації.

Запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_4 у виді тримання під вартою до набрання вироком законної сили скасувати, звільнивши його з-під варти в залі судового засідання негайно.

Зарахувати ОСОБА_4 в строк відбутого покарання термін утримання під вартою з моменту фактичного затримання з 20.05.2026 по 30.07.2026 включно, відповідно ч.5 ст. 72 КК України з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 349 КПК України, до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1