Постанова від 29 липня 2026 р. у справі №585/4085/24 — Сумський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року м.Суми

Справа №585/4085/24

Номер провадження 22-ц/816/361/26

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),

суддів - Щербаченко М. В. , Нестеренка М. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк»

на рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2025 року у складі судді Шульги В.О., ухваленого в м. Ромни Сумської області,

в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» про захист прав споживачів шляхом стягнення безпідставно списаних коштів та стягнення моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2024 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника – адвоката Єрньєй А.А., звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на його користь безпідставно списані кошти в сумі 12 741 грн 62 коп. та 20 000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Свої вимоги мотивував тим, що на його ім`я у АТ КБ «ПриватБанк» було відкрито рахунок НОМЕР_1 за номером картки НОМЕР_2 . У період з 04 лютого 2024 року о 21:18 год. по 00:59 год. 05 лютого 2024 року відбулося не санкціоноване списання коштів з його карткового рахунку у сумі 12 741 грн 62 коп., шляхом проведення 36 транзакцій. Вказані перекази коштів він не ініціював, платіжну картку третім особам не передавав і секретну інформацію зокрема, ПІН-код та СVV2 код також нікому не повідомляв. Після того, як ним було виявлено несанкціоноване списання коштів, то він відразу зателефонував на гарячу лінію 3700 АТ КБ «ПриватБанку» та повідомив співробітників банку про шахрайські дії. Відразу - на наступний день (05 лютого 2024 року) звернувся у Роменського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Сумській області (вул. Коржівська, 107, м. Ромни, Сумська обл., Україна, 42000) із письмовою заявою про вчинення кримінального правопорушення. За наслідками його звернення, 06 лютого 2024 року Роменським районним відділом поліції Головного управління національної поліції в Сумській області було відкрито кримінальне провадження за № 1202420047000119, за наслідками розслідування якого відсутні жодні позитивні результати. Крім того, він неодноразово звертався до відповідача з проханням повернути незаконно списанні кошти, проте всі його вимоги залишилися проігнорованими. Після безпідставного списання грошових коштів із банківського рахунку він виконав усі дії та надав усю інформацію, яка необхідна була АТ КБ «ПриватБанк» для здійснення розслідування щодо спірних операцій. Після виявлення несанкціонованого списання він невідкладно, здійснив всі дії, які залежали від нього щодо відвернення шахрайських дій. Зважаючи на те, що вже тривалий час відповідач в самостійному порядку не повертає кошти, то змушений звернутися до суду з метою захисту своїх законних прав та інтересів.

У період з 04 лютого 2024 року по сьогоднішній день внаслідок не санкціонованого списання коштів у сумі 12 741 грн 62 коп. шляхом проведення 36 транзакцій він мав поїхати, як учасник бойових дій на санаторно-курортне лікування за направленням лікаря, проте такого лікування він не отримав через відсутність та браку у нього коштів. Незаконно списанні кошти - були його останньою надією на проходження підтримуючого лікування, яке він втратив через відсутності захисту його законних прав та інтересів, як споживача банківських послуг зі сторони відповідача. Внаслідок дій відповідача він зазнав моральних страждань, які полягають в порушенні прав власності позивача, зокрема вільного розпорядження власними грошовими коштами та острах за свій стан здоров`я, за те, що відповідач у будь-який момент може звернутися до суду про стягнення заборгованості, або вчинити виконавчий напис без повідомлення про це його та накласти через виконавчу службу або приватного виконавця арешт на кошти та майно. Вищевикладене створює для нього дискомфорт та нервове напруження. Враховуючи вищенаведене, виходячи з засад розумності та справедливості можна дійти до висновку, що розмір моральної шкоди, який підлягає стягненню з відповідача має становити 20 000 грн.

Рішенням Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про захист прав споживачів, шляхом стягнення безпідставно списаних коштів та стягнення моральної шкоди –задоволено частково.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно списані кошти у сумі 12 741 грн 62 коп. та 3000 грн 00 коп. моральної шкоди.

Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн 20 коп.

В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду в частині задоволення позовних вимог, АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що списання коштів із карткового рахунку позивача відбулися за електронної ідентифікацією платіжного засобу і його користувача, що в розумінні норм чинного законодавства не є неналежними переказами. Банк не був ініціатором та набувачем грошових коштів за платежами, що були здійснені з 21:18 год. 04 лютого 2024 року до 00:59 год. 05 лютого 2024 року, а тому відсутні підстави для покладення на відповідача обов`язку сплатити кошти позивачу. Вказує на те, що позивач не звертався з вимогами про відновлення залишку коштів до стану в якому він перебував до моменту вчинення оскаржуваних платіжних операцій, а з вимогами про повернення безпідставно набутих коштів позивач повинен звертатися до власника банківського рахунку, на який здійснено зарахування коштів.

Посилається і на те, що суд першої інстанції при стягненні з відповідача на користь позивача коштів не вказав, що ця сума зазначена без урахування податків і зборів, які підлягають подальшому утриманню в установленому законом порядку.

На переконання заявника апеляційної скарги, суд першої інстанції безпідставно стягнув з банку моральну шкоду, адже відсутня вина відповідача; позивачем не були надані докази наявності моральних та психічних страждань, пов`язаних з діями відповідача та наявності причинного зв`язку між протиправними діями відповідача і загальним станом здоров`я позивача; позивачем не надано доказів того, що в зміні його нормального життєвого ритму винен саме відповідач, а не інша особа; у справі відсутні докази, якими підтверджується причинний зв`язок між зміною нормального життєвого ритму позивача та викладеними ним у позовній заяві обставинами.

Представником ОСОБА_1 –адвокатом Єрньєй А.А. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на законність та обґрунтованість судового рішення, просить його залишити без змін, а доводи апеляційної скарги просить залишити без задоволення.

Рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2025 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.

Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Враховуючи те, що апеляційна скарга подана на рішення суду з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни – учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 , виданим 25 листопада 2015 року (а.с.11).

З інформаційного запиту про вжиття заходів та дій щодо повернення коштів вбачається, що 03 червня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приват Банк» та просив: повернути належні йому списані ними кошти з іншого карткового рахунку на погашення кредитних коштів та повернути незаконно зняті кредитні кошти з метою подальшого закриття кредитної картки; надати виписки з його карткових рахунків за період з 12 вересня 2023 року по сьогоднішній день. Дані вимоги мотивував тим, що у Роменському районному відділі поліції Головного управління національної поліції в Сумській області перебуває кримінальне провадження за зверненням ОСОБА_1 про вчинення кримінального правопорушення за фактом незаконного викрадення та списання коштів з належного йому карткового рахунку (кредитного рахунку)., що знаходиться в установі – АТ КБ «ПриватБанк». Крім цього, ОСОБА_1 зазначив, що він неодноразово звертався до них з проханням повернути належні йому списані ними кошти з іншого карткового рахунку на погашення кредитних коштів. Крім того, прохав повернути незаконно зняті кредитні кошти з метою подальшого закриття кредитної картки. Проте, на сьогоднішній день жодної інформації від них так і не отримав (а.с.12).

Як вбачається зі звернення про надання матеріалів кримінального провадження для ознайомлення та здійснення фотокопій від 03 червня 2024 року ОСОБА_1 звертався до Роменського РВП ГУНП України в Сумській області з проханням надати йому для ознайомлення матеріали кримінального провадження за його зверненням про вчинення кримінального правопорушення за фактом незаконного викрадення та списання коштів з належного йому карткового рахунку, що знаходиться в установі АТ КБ «ПриватБанк» (а.с.13).

Згідно з виписки по картці/ рахунку НОМЕР_4 ( НОМЕР_5 ) наданої ОСОБА_1 АТ КБ «Приват Банк» за період по з 04 лютого 2024 року по 05 лютого 2024 року баланс на початок періоду становить 20893 грн 35 коп., на кінець періоду 7888 грн 45 коп. усього витрат -13437 грн 28 коп., усього надходжень 432 грн 38 коп. З виписки видно, що з 21 години 20 хвилин до 00 годин 59 хвилин 5 лютого 2025 року з рахунка були списані кошти у гривнях та доларах США (а.с.14-15).

Відповідно до консультаційного висновку спеціаліста виданого сімейним лікарем КНП «Роменської ЦРЛ» РМР ОСОБА_1 має діагноз: Наслідки перенесеного інф. г/мозку в басейні правої СМА (2018р.)… рекомендовано сан. кур. лікування (а.с.16).

02 травня 2024 року КНП «ЦПМСД міста Ромни» РМР видано ОСОБА_1 довідку № 437 для одержання путівки на санітарно-курортне лікування в якій зазначається, що він має захворювання нервової системи як наслідок перенесеного інфаркту г/мозку та йому рекомендовано пройти оздоровлення в санаторії – профілакторії міст Одеса, Миргород, Токарі, Трускавець. Дана довідка дійсна 12 місяців (а.с.17).

З довідки КНП «ЦПМСД міста Ромни» РМР, виданої 29 липня 2024 року ОСОБА_1 , вбачається, що він знаходиться на «Д» обліку в КНП «ЦПМСД міста Ромни» РМР з діагнозом дисцикуляторної енцифалопатії 2 ст. змішаного генезу (судинна, вертебральна. дисметаболічна) зі стійким вираженим цефалогічним, вестибуляторно-атактичним, астено-невротичним синдромом, як наслідок: інфаркт головного мозку (2018р.). Важка форма вторинного інсулінозалежності. Дифузний кардіосклероз. Потребує стороннього догляду (а.с.18).

З витягу ЄРДР №12024200470000119 від 06 лютого 2024 року вбачається, що 05 лютого 2024 року до ЧЧ Роменського РВП надійшла заява від ОСОБА_1 про те, що невстановлена особа в період дії воєнного стану а саме в період часу з 21:20 04 лютого 2024 року по 05 лютого 2024 року здійснила крадіжку грошових коштів з його банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» (яка на даний час перевипущена з наступним номером № НОМЕР_6 ) яка прив`язана до банківського рахунку НОМЕР_7 із додатковим рахунком договору SAMDNWF 00014858044 від 17 лютого 2015 року на суму 13500 грн 00 коп. шляхом здійснення оплати на сайті GOOGLE «TEMPORARY HOLD, g.co/helppay#. Заявник за посиланням не переходив свої персональні данні сторонам не передавав (а.с.19).

Відповідно до заяви про залучення до провадження як потерпілого від 05 лютого 2024 року ОСОБА_1 клопотав про залучення його як потерпілого до кримінального провадження по факту того, що 04 лютого 2024 року в період часу з 21:18 по 05 лютого 2024 року по 00:59 невстановлена особа здійснила крадіжку грошових коштів на суму 13500 грн 00 коп. з банківської картки № НОМЕР_8 , яка прив`язана до банківського рахунку НОМЕР_5 (а.с.22).

З протоколу допиту потерпілого ОСОБА_1 від 06 лютого 2024 року вбачається, що він користується мобільним телефоном «Віво у15С» з абонентським номером НОМЕР_9 , він є клієнтом АТ КБ «Приват Банк» в якому йому відкрито рахунок НОМЕР_5 із додатковим рахунком договору AMDNWFC00014858044 від 17 лютого 2015 року до якої прив`язана банківська картка № НОМЕР_10 яка на даний час перевипущена з наступним номером № НОМЕР_6 , дана картка являється карткою для виплат, кредитний ліміт на ній відсутній. На дану картку він отримує виплати від пенсійного фонду України та виплати учаснику АТО. Станом на 04 лютого 2024 року на даній картці були грошові кошти в сумі 20083 грн, дані грошові кошти належали особисто йому та складалися із виплат які він отримує. 04 лютого 2024 року близько 21 год.20 хв. він почув, що на телефон почали приходити оповіщення про списання грошових коштів, він зайшов в додаток «Приват 24» та почав переглядати історію виплат списання грошових коштів та виявив, що з даної банківської картки здійснена оплата в інтернет магазині та сервісні операції по GOOGLE. Він заблокував дану картку як йому здалося та ліг відпочивати. 05 лютого 2024 року він звернувся до відділення Приватбанку де отримав виписку по вищевказаній картці. Переглядаючи її він побачив, що були здійснені операції з GOOGLE *TEMPORARY HOLD, g.co/helppay# на загальну суму 13500 грн, також хоче додати, що за посиланням в соціальній мережі не переходив та ніякі операції не підтверджував. Свої персональні данні стороннім особам не розголошував (а.с.24-26).

Також до матеріалів справи позивачем долучено копії документів досудового слідства, виписка ПриватБанк по рахунку, протокол огляду предмету, доручення про проведення слідчих дій, рапорти працівників Роменського РВП ГУНП в Сумській області, клопотання про надання тимчасового доступу та ухвала суду про надання тимчасового доступу, опис речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді. Дані документи виготовлено у вигляді фотокопій та більшість з них неналежної якості, проте з даних документів вбачається, що по факту повідомлення ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення (по факту крадіжки грошових коштів з його банківської картки АТ КБ «Приват Банк») його визнано потерпілим та проводяться слідчі дії (а.с.20-55).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що у даній справі судом не встановлено та відповідачем не надано жодних доказів, які б безспірно підтверджували, що списання грошових коштів з рахунку позивача стало можливим виключно в результаті розголошення ним конфіденційної інформації по своїй картці, передачі даних та паролів третім особам, або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Отже, грошові кошти з рахунку позивача були списані за ініціативою інших осіб внаслідок недозволених платіжних операцій, а відповідачем не було вчинено дій, спрямованих на встановлення фактичних обставин списання коштів з карткового рахунку позивача. Вказане свідчить про відсутність вини позивача, а тому бездіяльність банку у відновленні коштів на особистому рахунку позивача ОСОБА_1 є неправомірною, у зв`язку з чим позовні вимоги про зобов`язання АТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 безпідставно списані з банківського карткового рахунку грошові кошти в розмірі 12741,62 грн., є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частково задовольняючи позовні вимоги про стягнення моральної шкоди, суд вказував на те, що як зазначив позивач внаслідок безпідставного списання коштів з його банківського рахунку він зазнав моральних страждань, які полягали у порушенні його права власності, зокрема вільного розпоряджання грошовими коштами. Дані обставини створили для нього дискомфорт та нервове напруження. Він як учасник бойових дій мав поїхати на санаторно-курортне лікування внаслідок перенесеного інфаркту головного мозку, проте такого лікування не зміг отримати через відсутність та брак коштів.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності, суд за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, з врахуванням вимог розумності та справедливості, дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог про стягнення грошових коштів та моральної шкоди у розмірі 3 000 грн.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як вони відповідають вимогам закону та обставинам справи.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України).

Згідно з ч. 1-3 ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Банк зобов`язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунку або законом. Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

За змістом статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Законом України «Про платіжні послуги» регламентовано поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлено виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, визначено загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України, установлено права, обов`язки та відповідальність учасників платіжного ринку України, визначено загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури.

У статті 1 вказаного Закону визначено основні терміни, серед яких: автентифікація, дистанційна платіжна операція, засіб дистанційної комунікації, індивідуальна облікова інформація, ініціатор, платіжна операція та інші.

Інформування користувачів під час виконання платіжних операцій з використанням платіжних інструментів регламентовано статтею 32 Закону України «Про платіжні послуги».

Так, користувач відповідно до умов договору зобов`язаний надати надавачу платіжних послуг інформацію для здійснення контактів із ним, а надавач платіжних послуг зобов`язаний зберігати цю інформацію протягом строку дії договору. Обов`язок надавача платіжних послуг щодо повідомлення користувача (у спосіб, визначений договором) про здійснені операції з використанням платіжного інструменту користувача є виконаним у разі: 1) інформування надавачем платіжних послуг користувача про кожну здійснену операцію відповідно до контактної інформації, наданої користувачем; 2) відмови користувача від отримання повідомлень надавача платіжних послуг про здійснені операції з використанням платіжного інструменту користувача, про що зазначено в договорі. Надавач платіжних послуг зобов`язаний розглядати заяви (повідомлення) користувача щодо використання платіжного інструменту, помилкових, неналежних, неакцептованих платіжних операцій, ініційованих з використанням такого платіжного інструменту, надавати користувачу можливість одержувати інформацію про хід розгляду заяви (повідомлення) і повідомляти в письмовій формі про результати розгляду заяви (повідомлення) у строк, встановлений договором, але не більше строку, передбаченого законом для розгляду звернень (скарг) громадян.

Обов`язки емітента визначено частиною дев`ятнадцятою статті 38 указаного Закону, а користувача - частиною двадцятою.

Так, емітент зобов`язаний: 1) забезпечити, щоб індивідуальна облікова інформація користувача була недоступна жодним іншим сторонам, крім користувача (крім випадку, передбаченого частиною шістнадцятою цієї статті); 2) зберігати інформацію, надану користувачем для здійснення контактів із ним, протягом строку дії договору; 3) не надавати користувачу електронні платіжні засоби без відповідного запиту користувача, крім випадку надання користувачу електронного платіжного засобу на заміну раніше виданого електронного платіжного засобу; 4) забезпечити користувачу можливість безоплатно в будь-який час повідомити емітента про втрату електронного платіжного засобу, або втрату індивідуальної облікової інформації та не допускати будь-якого використання електронного платіжного засобу після отримання такого повідомлення; 5) забезпечити користувачу можливість у будь-який час повідомити емітента про необхідність розблокування або заміни (перевипуску) електронного платіжного засобу; 6) повідомляти користувача про виконання операцій з використанням електронного платіжного засобу.

У свою чергу, користувач, якому наданий електронний платіжний засіб, зобов`язаний: 1) надати емітенту інформацію для здійснення контактів у порядку, визначеному договором; 2) зберігати та використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства та умов договору, укладеного з емітентом; 3) не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права; 4) не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції; 5) негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити емітента у спосіб та каналами зв`язку, передбаченими договором між емітентом та платником, про факт втрати електронного платіжного засобу та/або факт втрати індивідуальної облікової інформації.

За змістом ч. 2-4 ст. 86 Закону України про «Платіжні послуги» надавачі платіжних послуг несуть відповідальність, визначену цим Законом, за виконання помилкової, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Користувачі мають право на відшкодування в судовому порядку шкоди, заподіяної надавачем платіжних послуг внаслідок помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків.

Надавач платіжних послуг у разі виконання помилкової, неналежної, неакцептованої платіжної операції або виконання платіжної операції з порушенням установлених цим Законом строків зобов`язаний на запит користувача, якого він обслуговує, невідкладно вжити заходів для отримання всієї наявної у надавача платіжних послуг інформації про платіжну операцію та надати її користувачу без стягнення плати.

Загальні вимоги Національного банку України до емісії/еквайрингу платіжних інструментів, що емітуються (включаючи електронні платіжні засоби, передплачені платіжні інструменти), та здійснення розрахунків з їх використанням установлено Положенням про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 липня 2022 року № 164 (далі - Положення).

Умови договору не повинні містити вимоги про безумовну відповідальність користувача за неналежну платіжну операцію, за винятком, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати платіжного інструменту або індивідуальної облікової інформації, розголошення ПІНу/індивідуальної облікової інформації або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжну операцію з використанням платіжного інструменту (пункт 29 Положення).

Згідно з пунктом 140 Положення користувач зобов`язаний не повідомляти та іншим чином не розголошувати індивідуальну облікову інформацію та/або іншу інформацію, що дає змогу ініціювати платіжні операції, та негайно після того, як йому стало відомо про факт втрати такої інформації та/або платіжного інструменту, повідомити про це емітента в спосіб та каналами зв`язку, визначеними договором між емітентом та користувачем.

Власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції (пункт 146 Положення).

Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та неодноразово підтверджено зокрема у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року у справі № 176/1445/22, від 06 вересня 2023 року у справі № 686/30030/21 та інших.

У постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц констатовано, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 5 та 6 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Відповідно до ч. 1 та 2 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції вказав не недоведеність того, що ОСОБА_1 , як користувач банківських послуг, своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню фінансового телефону, втраті, незаконному використанні ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу здійснювати платіжні операції, зокрема, знімати чи перераховувати кошти, що у підсумку призвело до здійснення у період із 21:18 год. 04 лютого 2024 року до 00:59 год. 05 лютого 2024 року платіжних операції зі списання з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 12741 грн 62 коп.

При цьому встановлено, що позивач звернувся як до відповідача щодо несанкціонованого списання коштів з його рахунку, так і до органів поліції, якими за заявою позивача розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні.

Натомість АТ КБ «ПриватБанк» не надало доказів того, що операція, заявлена клієнтом як спірна, виконана згідно із усіма вимогами платіжної системи.

Оскільки спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, і в ході судового розгляду іншого не встановлено, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про несанкціоноване списання відповідачем грошових коштів з рахунку позивача у зв`язку з чим ці кошти підлягають поверненню.

Доводи апеляційної скарги про розголошення позивачем третім особам інформації, яка сприяла ініціювання платіжних операції з його картковим рахунком не підтверджуються на доказах і є лише припущенням банку. Відповідач не ініціював проведення службового розслідування, за фактом звернення ОСОБА_1 щодо здійснених у вищезазначений період операції із перерахування коштів з його карткового рахунку.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача, як надавача платіжних послуг, коштів, які були безпідставно списані з його рахунку в порядку ст.1073 ЦПК України, а не в порядку ст. 1212 ЦК України, як помилково зазначає відповідач в доводах апеляційної скарги.

Твердження заявника апеляційної скарги про те, що належним способом захисту прав позивача є вимога про відновлення залишку коштів на рахунку, до стану який він існував на час вчинення оскаржуваних платіжних операцій, суперечить правовій позицій Верховного Суду, викладеній у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №753/12781/23 року в якій Верховний суд вказав, що рішення суду про зобов`язання банку відновлення залишку коштів на картковому рахунку має бути виконуваним не лише у добровільному порядку, але й у примусовому (без участі відповідача, але його коштом) порядку, враховуючи мету відповідного позову, формулювання такого рішення у резолютивній частині слід зазначити: ««Стягнути з акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 74 755,57 грн».

Стягнуті за оскаржуваним судовим рішенням з відповідача кошти в сумі 12741 грн 62 коп., є особистими коштами позивача які були безпідставно перераховані банком, а не доходом, що підлягаю оподаткування.

Колегія суддів погоджується також і з рішенням суду в частині стягнення з відповідача моральної шкоди.

За змістом ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

При вирішенні питання про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Прецедентною практикою Європейського суду з прав людини і на законодавчому рівні в України, у тому числі частиною другою статті 1166 ЦК України, згідно із якою особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини, закріплено дію презумпції моральної шкоди. Тобто, моральна шкода вважається завданою позивачу, якщо відповідачем не доведено належними доказами відсутність його вини у завданні такої шкоди. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у справі №761/24143/19 від 10лютого 2021 року.

Відповідно до позиції Верховного Суду, сформованій у справі №197/1330/14-ц від 20 січня 2021 року, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Ураховуючи фактичні обставини справи, зокрема, безпідставне списання належних позивачу коштів з його банківського рахунку, що призвели до порушення його права власності, зокрема вільного розпорядження грошовими коштами, відмова відповідача вирішити питання повернення коштів в позасудовому порядку, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції, що позивач має право на грошове відшкодування моральної шкоди.

Присуджений до стягнення розмір моральної шкоди, що становить 3000 грн 00 коп. відповідає засадам розумності і справедливості, та не призведе до безпідставного збагачення позивача.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов`язує можливість прийняття судового рішення про скасування оскарженого рішення суду.

Відтак, на думку колегії суддів, суд першої інстанції, розглядаючи спір, правильно визначив характер спірних правовідносин та норми права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку і ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення, а рішення Роменського міськрайонного суду Сумської області від 09 квітня 2025 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і не може бути оскаржена у касаційному порядку.

Головуючий - О. І. Собина

Судді: М. В. Щербаченко

М. В. Нестеренко