Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №507/581/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1342/26

Номер справи місцевого суду: 507/581/26

Головуючий у першій інстанції Дюдюн О. В.

Доповідач Кравець Ю. І.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі головуючого судді Кравця Ю.І, при секретарі судового засідання - Гасановій Л.Я. кизи, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Любашівського районного суду Одеської областівід 03.06.2026 року, відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , непрацюючого, жителя АДРЕСА_1 , паспорт серії НОМЕР_1 виданий Любашівським РВ УМВС України в Одеській області 11.10.1999 року, РНОКПП: НОМЕР_2 ,

- про притягнення до адміністративної відповідальності за ст.ст.124, 122-4 КУпАП,

установив

Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом 1-ої інстанції

ОСОБА_1 18.03.2026 року о 15:30 годині, по вулиці Польовій в с. Іванівка Подільського району Одеської області, керуючи трактором «МТЗ-80» д/н НОМЕР_3 , не врахував дорожньої обстановки, не дотримався бокового інтервалу та скоїв зіткнення з припаркованим на узбіччі автомобілем "Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_4 , з причіпом «ПАВАМ 112012С», д/н НОМЕР_5 . Внаслідок ДТП автомобіль отримав механічні пошкодження. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 13.1 «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 року».

За фактом ДТП працівником поліції відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №619622 від 20.03.2026 року за ст. 124 КУпАП.

Крім того, ОСОБА_1 18.03.2026 року о 15:30 годині, по вулиці Польовій в с. Іванівка Подільського району Одеської області, керуючи трактором «МТЗ-80» д/н НОМЕР_3 , будучи причетним до дорожньо-транспортної пригоди, залишив місце пригоди. Своїми діями порушив п. 2.10 (а, в) «Правил дорожнього руху», затверджених Постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001 року».

За цим фактом працівником поліції відносно ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №619639 від 20.03.2026 року за ст. 122-4 КУпАП.

Оскаржуваною постановою суду першої інстанції ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП та на нього накладено стягнення із застосуванням ст. 36 КУпАП у виді штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн, а також стягнено на користь держави судовий збір у сумі 665 грн 60 коп.

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що не погоджується з постановою суду першої інстанції з таких підстав:

- висновок суду про причетність ОСОБА_1 до пошкодження автомобіля не підтверджений доказами;

- в матеріалах справи відсутні докази які б підтверджували факт ДТП та причетність до неї ОСОБА_1 ;

- свідок ОСОБА_2 не є судовим експертом, а тому не наділений повноваженнями встановлювати походження пошкодження транспортних засобів;

- схема ДТП була складена лише через два дні після події, після того як транспортні засоби були переміщеними, тому не може відображати фактичне розташування транспортних засобів на момент зіткнення;

- пояснення потерпілих ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не можуть бути взяті до уваги оскільки зазначені особи безпосередньо заінтересовані в розгляді справи.

Посилаючись на наведені доводи, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду та постановити нову, якою провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю у його діях складу інкримінованих адміністративних правопорушень.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що копію оскаржуваної постанови не отримував, зі змістом якої ознайомився лише 08.06.2026 року та 16.06.2026 року, він звернувся з апеляційною скаргою.

Судовий розгляд в апеляційному суді проведено за відсутністю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та потерпілого ОСОБА_3 , які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились, клопотань про відкладення розгляду не подавали. При цьому, ОСОБА_1 надіслав до апеляційного суду заяву про розгляд апеляційної скарги без його участі.

Суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників на доступ до правосуддя.

Враховуючи неявку потерпілого ОСОБА_3 та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 в судове засідання, апеляційний суд, керуючись вимогами ч. 1 ст. 268 та ч. 6 ст. 294 КУпАП, вважає за можливе здійснити апеляційний розгляд за відсутності потерпілого та особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені докази; аргументи клопотання про поновлення строку, а також перевіривши доводи апеляційної скарги та ретельно дослідивши матеріали справи, апеляційний суд доходить висновків про таке.

Надаючи оцінку доводам клопотання адвоката Алдохіної Л.М., діючої в інтересах ОСОБА_6 щодо поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду апеляційний суд зазначає наступне.

У рішенні ЄСПЛ у справі «Мельник проти України» (Melnyk v. Ukraine) від 28.03.2006, заява №23436/03 зазначено, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. theUnitedKingdom від 21.02.1975, серія A №18, п. 36), не є абсолютним; воно може бути обмеженим, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак право доступу до суду не може бути обмежене таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність.

Згідно із ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених ч. 5 ст. 7 та ч. 1 ст. 287 цього Кодексу.

Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Разом із тим, ч.ч. 1 та 3 ст. 285 КУпАП передбачають, що копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено. Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

На підставі аналізу матеріалів справи вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності – ОСОБА_1 був присутнім в судовому засіданні 03.06.2026, у якому за результатами розгляду справи про притягнення його до відповідальності судом було прийнято рішення.

Водночас, матеріали справи не містять жодної інформації стосовно вручення або надіслання копії повного тексту оскаржуваної постанови ОСОБА_1 протягом трьох днів, як того вимагають положення вищевикладеної ст. 285 КУпАП, які не містять доказів отримання нимкопії вказаної постанови суду у межах строку на апеляційне оскарження.

Отже, враховуючи все вищенаведене, а також не надсилання ОСОБА_1 копії постанови суду, задля забезпечення реалізації права на судовий захист, що включає в себе, зокрема, право на апеляційний перегляд справи, апеляційний суд вважає зазначену обставину поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження постанови суду 1-ої інстанції та доходить висновку про існування підстав для його поновлення.

За приписами ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених ст. 255 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 280 КУпАП суддя при розгляді справи зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Стаття 124 КУпАП передбачає відповідальність учасників дорожнього руху внаслідок порушення ними Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.

Відповідно до п. 13.1 ПДР, водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

Статтею 122-4 КУпАП передбачено відповідальність за залишення водіями транспортних засобів, іншими учасниками дорожнього руху на порушення встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, до якої вони причетні.

Пунктом 2.10 а) ПДР визначено, що у разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов`язаний, негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди.

Апеляційний суд критично відноситься до тверджень ОСОБА_1 щодо відсутності в його діях складу правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП, оскільки такі доводи спростовуються матеріалами справи, натомість, винуватість останнього у вчиненні вказаних правопорушень, повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме:

- протоколами про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №619639 від 20.03.2026, серії ЕПР1 №619622 від 20.03.2026, в яких наведені обставини ОСОБА_7 правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП;

- схемою з місця ДТП, відповідно до якої 18.03.2026, приблизно о 15 год. 30 хв. на вул. Польова 28, у с. Іванівка Подільського району Одеської області, внаслідок вище указаної дорожньо-транспортної пригоди у належного ОСОБА_3 припаркованого автомобіля "Volkswagen Golf» д/н НОМЕР_4 були виявлені наступні ушкодження: переднього бамперу, переднього правого крила, правого дзеркала, правої передньої та задньої дверей, правий поріг, заднє праве крило, задній бампер з правого боку;

- наданими у судовому засіданні суду першої інстанції показаннями потерпілого ОСОБА_3 в якості свідка, який пояснив, що 18.03.2026 року він залишив свій автомобіль припаркованим на узбіччі дороги біля воріт його домоволодіння. Йому зателефонувала дружина та повідомила, що ОСОБА_1 проїжджаючи повз трактором із сівалкою, зачепив його автомобіль та поїхав далі не зупиняючись. Його дружина ОСОБА_4 одразу пішла до сусідки – дружини ОСОБА_1 та повідомила про вчинення пригоди. ОСОБА_8 , намагалася до нього додзвонитися, однак не змогла та пішла до нього на поле, де останній працював. Через деякий час приїхав ОСОБА_1 зі своїм сватом ОСОБА_9 , автомобілем останнього, оглянувши автомобіль, пообіцяли відшкодувати завдану шкоду. Потім в обідній час доби ОСОБА_1 відмовився відшкодовувати шкоду, повідомивши, що він забажав велику суму грошей і він дорожньо-транспортну пригоду не вчиняв. Далі 20.03.2026 року його дружина ОСОБА_4 викликала поліцію, повідомивши про вчинення ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди. Крім того, дружина зробила одразу після скоєння ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди фото, на якому зафіксовано слід від колеса сівалки, який проходив по правій частині автомобіля, а також спричиненні автомобілю ушкодження. Додав, що при огляді трактора і сівалки на подвір`ї ОСОБА_1 , працівниками поліції було виявлено на колесі сівалки залишки фарби, колір якої співпадає з кольором його автомобіля;

- наданими у судовому засіданні суду першої інстанції показаннями ОСОБА_4 в якості свідка, яка пояснила, що 18.03.2026 року о 15:10 годині сталася дорожньо-транспортна пригода за участю ОСОБА_1 , який керуючи трактором із сівалкою пошкодив їхній автомобіль «Фольксваген, який був припаркований біля воріт домоволодіння. Сам ОСОБА_1 після того як здійснив зіткнення з автомобілем, залишив місце пригоди поїхавши далі. Одразу після скоєння ОСОБА_1 дорожньо-транспортної пригоди, вона підійшла до його дружини ОСОБА_8 та повідомила, що її чоловік ОСОБА_1 сівалкою вдарив їхній автомобіль. Через 20-30 хвили приїхав ОСОБА_1 на місце пригоди, з ним був ОСОБА_9 . Вони просили не викликати поліцію, обіцяючи відремонтувати автомобіль та відшкодувати завдану шкоду. 19.03.2026 року вона разом з сином поїхала до майстрів, які оглянувши автомобіль, сказали, що його ремонт буде коштувати 40-45 тис. грн. Повернувшись додому, сказали про дані витрати ОСОБА_1 , який сказав, що він відшкодовувати нічого не буде. Після відмови ОСОБА_1 відшкодовувати шкоду, вона 20.03.2026 року, викликала працівників поліції, які прибувши склали протокол на ОСОБА_1 за вчинення ДТП та залишення місця пригоди, а пізніще у вечірній час доби склали протокол на її чоловіка ОСОБА_3 за залишення місця ДТП. При цьому також пояснила, що її чоловік ОСОБА_3 після дорожньо-транспортної пригоди загнав автомобіль у двір їхнього домоволодіння;

- наданими у судовому засіданні суду першої інстанції показаннями в якості свідка неповнолітнього ОСОБА_5 , в присутності його матері ОСОБА_4 , який пояснив, що він 18.03.2026 року перебував на подвір`ї будинку де проживає разом з матір`ю і своїм вітчимом ОСОБА_3 . Приблизно о 15 годині 10 хвилин, повз їхнього двору трактором з сівалкою проїздив їх сусід ОСОБА_1 . На узбіччі дороги на вулиці біля їхнього двору, знаходився автомобіль «Фольксвафен», який залишив його вітчим ОСОБА_3 . Він почув якийсь удар та скрежет, після чого вийшов на двір побачив, що їх автомобіль пошкодив сівалкою ОСОБА_1 . Одразу забіз до хати та повідомив про це матір. Матір пішла до дружини ОСОБА_1 та повідомила її про те, що сталося. Через деякий час приїхав сам ОСОБА_1 з ОСОБА_9 , на автомобілі останнього. ОСОБА_1 , просив матір не викликати працівників поліції, оскільки обіцяв відшкодувати завдану шкоду. Однак в послідуючому відмовився від відшкодування;

- наданими у судовому засіданні суду першої інстанції показаннями допитаного у якості свідка поліцейського СРПП ВП № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області – ОСОБА_2 , який пояснив, що 20.03.2026 року він виїхав за викликом на місце вчинення ДТП, по приїзду зі слів ОСОБА_3 та його дружини ОСОБА_4 , було встановлено, що ОСОБА_1 , 18.03.2026 року, керуючи трактором «МТЗ-80» із сівалкою здійснив зіткнення з автомобілем "Volkswagen Golf», що належить ОСОБА_3 та який був припаркований на узбіччі дороги біля воріт його домоволодіння. При огляді за місцем проживання ОСОБА_1 , на колесі сівалки явно було видно фарбу, яка за кольором була схожою на колір автомобіля «Фольксваген» потерпілого. Крім того, були виявлені сліди замазування солідолом потертостей наявних на колесі сівалки, які могли бути отримані при контакті з автомобілем "Volkswagen Golf». Після чого були опитані свідки пригоди, складено схему місця дорожньо-транспортної пригоди та складені протоколи відносно ОСОБА_1 за ст. 122-4 та ст. 124 КУпАП, а відносно ОСОБА_3 за ст. 122-4 КУпАП, оскільки він забрав автомобіль з місця вчинення ДТП та загнав його у двір;

- диском з фото та відео матеріалами з місця дорожньо-транспортної пригоди долученими до матеріалів указаної адміністративної справи, на яких зафіксовано слід колеса від сівалки до трактора, пошкодження автомобіля "Volkswagen Golf» та сліди подряпин на резині колеса сівалки (а.с. 26).

Як вбачається із змісту оскаржуваної постанови суду 1-ої інстанції, всупереч твердженням апелянта, зазначені вище докази були належним чином досліджені, повно та всебічно, та їм була надана відповідна оцінка, на підставі чого суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП.

Апеляційний суд також враховує, що додана до протоколу про адміністративне правопорушення схема дорожньо-транспортної пригоди у повній мірі відтворює місце зіткнення, містить місце знаходження автомобіля «Volkswagen Golf» в момент зіткнення та його напрямок руху, а також дані про пошкодження транспортного засобу.

Отже, доводи ОСОБА_1 про те, що він не порушував п.13.1, п.2.10 а) ПДР спростовуються вище зазначеними доказами, які вказують на те, що зіткнення транспортних засобів за викладених у протоколі про адміністративне правопорушення обставин відбулося 18.03.2026 саме з вини водія ОСОБА_1 .

До протоколів про адміністративні правопорушення долучено письмове пояснення ОСОБА_1 відповідно до яких він підтвердив, що 18.03.2026 керував трактором «МТЗ-80» д/н НОМЕР_3 , при цьому, буксирував сівалку, в селі Іванівка по вулиці Польова, дійсно проїжджав біля будинку своєї сусідки на ім`я ОСОБА_10 , де на узбіччі стояв автомобіль зеленого кольору марки «Volkswagen Golf». Проїжджаючи біля автомобіля на тракторі з сівалкою, ніякої ДТП не вчиняв та нічого не зачепив, хто міг пошкодити вищевказаний автомобіль йому не відомо, після цього через хвилин 40-45 до його домоволодіння прийшла сусідка ОСОБА_10 та почала пред`являти претензії, що коли він проїжджав трактором та зачепив та пошкодив її автомобіль.

Твердження сторони захисту про те, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди та причетність до неї ОСОБА_1 , є безпідставними, необґрунтованими та повністю спростовуються сукупністю належних, допустимих і взаємоузгоджених доказів, що містяться в матеріалах справи.

Зокрема, факт дорожньо-транспортної пригоди та причетність до неї ОСОБА_1 підтверджуються протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, а також узгодженими між собою показаннями потерпілого та свідків.

Так свідчення потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 є послідовними, логічними, взаємно узгодженими між собою та узгоджуються з письмовими доказами у справі, а саме протоколом про адміністративне правопорушення, схемою дорожньо-транспортної пригоди, фотоматеріалами та іншими матеріалами адміністративного провадження. Вони взаємно доповнюють одне одного, стосуються одних і тих самих обставин події та не містять істотних суперечностей.

Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі дані встановлюються, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, а також іншими документами.

За таких обставин доводи про відсутність доказів вчинення дорожньо-транспортної пригоди та непричетність ОСОБА_1 до її скоєння спростовуються сукупністю належних, допустимих, достовірних та взаємоузгоджених доказів, досліджених у судовому засіданні, а тому є необґрунтованими та не можуть бути покладені в основу судового рішення.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що показання свідка - поліцейського СРПП ВП № 1 Подільського РУП ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 не можуть бути взяті до уваги з тих підстав, що він не є судовим експертом та не наділений повноваженнями встановлювати походження пошкоджень транспортних засобів.

Такі доводи ґрунтуються на неправильному розумінні процесуального статусу свідка та порядку оцінки доказів у справах про адміністративні правопорушення.

Як убачається з показань ОСОБА_2 , він не робив експертного висновку щодо механізму утворення пошкоджень транспортних засобів та не стверджував про їх походження як спеціаліст чи експерт. Натомість свідок повідомив суду про обставини, які він безпосередньо сприйняв під час виконання своїх службових обов`язків, а саме: під час огляду сівалки на колесі були виявлені залишки фарби, колір якої був схожим на колір автомобіля потерпілого, а також сліди замазування солідолом потертостей, наявних на колесі сівалки. Також свідок пояснив порядок документування дорожньо-транспортної пригоди, складання схеми місця пригоди, опитування учасників та свідків, а також оформлення відповідних адміністративних матеріалів.

Отже, ОСОБА_2 повідомив суду не експертні висновки, а фактичні обставини, які він особисто спостерігав під час огляду транспортного засобу та оформлення матеріалів дорожньо-транспортної пригоди. Такі відомості відповідно до статті 251 КУпАП є самостійним джерелом доказів та підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Саме по собі те, що свідок не є судовим експертом, не виключає можливості надання ним показань щодо обставин, які він особисто сприймав, та не позбавляє такі показання доказового значення. Водночас суд не покладає в основу своїх висновків виключно показання поліцейського щодо виявлених ним слідів, а оцінює їх у взаємозв`язку з іншими доказами, які містяться в матеріалах справи.

При цьому показання ОСОБА_2 повністю узгоджуються з протоколами про адміністративні правопорушення, схемою дорожньо-транспортної пригоди, фотоматеріалами, показаннями потерпілого ОСОБА_3 , свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які є послідовними, взаємоузгодженими та підтверджують як сам факт дорожньо-транспортної пригоди, так і причетність до її вчинення ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги про недопустимість або неналежність показань поліцейського ОСОБА_2 лише з підстав відсутності у нього статусу судового експерта є необґрунтованими, оскільки він не здійснював експертного дослідження та не надавав експертного висновку, а повідомив суду про фактичні обставини, які безпосередньо сприймав під час виконання службових обов`язків. Оцінка ж зазначених показань здійснена судом відповідно до вимог статті 252 КУпАП у сукупності з усіма іншими дослідженими доказами, які в своїй сукупності є достатніми для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованих адміністративних правопорушень.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не відчув будь-якої вібрації, поштовху чи удару під час руху, а тому не знав про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Такі твердження спростовуються обставинами справи. Як встановлено судом, ОСОБА_1 керував трактором «МТЗ-80» із приєднаною сівалкою, тобто великогабаритним транспортним засобом, конструктивні особливості якого об`єктивно знижують відчутність незначних поштовхів чи вібрацій, що виникають під час руху, особливо на нерівному дорожньому покритті. Водночас сам факт того, що водій міг не відчути удару, не виключає факту зіткнення та не спростовує його причетності до дорожньо-транспортної пригоди, яка підтверджується сукупністю інших належних і допустимих доказів, досліджених судом.

Апеляційний суд також вважає безпідставними доводи апелянта щодо відсутності умислу, направленого на вчинення правопорушення, передбаченого ст. 122-4 КУпАП.

Об`єктивна сторона правопорушення за ст. 122-4 КУпАП виражається у залишені місця дорожньо-транспортної пригоди особами, до якої вони причетні (формальний склад), а суб`єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.

Як вбачається із пояснень потерпілого, після ДТП його дружина ОСОБА_4 одразу пішла до сусідки – дружини ОСОБА_1 та повідомила про вчинення пригоди. ОСОБА_8 , намагалася до нього додзвонитися, однак не змогла та пішла до нього на поле, де останній працював. Через деякий час приїхав ОСОБА_1 зі своїм сватом ОСОБА_9 , автомобілем останнього, оглянувши автомобіль, пообіцяли відшкодувати завдану шкоду. Тобто факт дорожньо-транспортної пригоди та свою причетність до неї ОСОБА_1 не заперечувавводночас, на порушення п.2.10 а) ПДР залишивши місце пригоди, не повідомивши при цьому орган чи підрозділ поліції про ДТП. В подальшому ОСОБА_1 , оспорюючи вартістьотриманих автомобілем пошкоджень, відмовився від вирішення питання в добровільному порядку, що стало підставою для звернення потерпілого із відповідною заявою до органу поліції за фактом порушення ОСОБА_1 ПДР, тому вказане спростовує йогодоводи про відсутність у ньогопрямого умислу на залишення місця ДТП.

Із наведених підстав апеляційний суд не приймає до уваги доводи ОСОБА_1 про те, що схема дорожньо-транспортної пригоди складена зі слів іншого учасника дорожньо-транспортної, оскільки ОСОБА_1 залишивмісце пригоди.

Водночас, як вже було зазначено вище, додана до протоколу про адміністративне правопорушення схема дорожньо-транспортної пригоди у повній мірі відтворює місце зіткнення в момент зіткнення та напрямок руху транспортного засобу ОСОБА_1 , а також дані про пошкодження транспортного засобу.

Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що схема місця дорожньо-транспортної пригоди не може бути належним доказом, оскільки була складена лише через два дні після події, коли транспортні засоби вже були переміщені.

Як убачається з матеріалів справи, схема місця ДТП не використовувалася для фіксації фактичного розташування транспортних засобів після зіткнення, а відображає місце вчинення дорожньо-транспортної пригоди, місце контакту транспортних засобів, дорожню обстановку та характер отриманих ними механічних пошкоджень. Сам факт переміщення транспортних засобів після події не впливає на достовірність зазначених у схемі відомостей та не свідчить про її недопустимість як доказу.

Крім того, відомості, відображені у схемі місця ДТП, узгоджуються з іншими дослідженими судом доказами, зокрема показаннями потерпілого, свідків та матеріалами адміністративного провадження, а тому підлягають оцінці в сукупності з усіма іншими доказами відповідно до вимог статті 252 КУпАП.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що пояснення потерпілого ОСОБА_3 та свідків ОСОБА_4 і ОСОБА_5 не можуть бути покладені в основу судового рішення з огляду на їх нібито заінтересованість у результатах розгляду справи, апеляційний суд вважає такі твердження необґрунтованими.

Сам по собі процесуальний статус потерпілого чи родинні зв`язки свідків із потерпілим не є підставою для визнання їхніх показань недопустимими або недостовірними. Відповідно до вимог статей 251, 252 КУпАП, будь-який доказ підлягає оцінці не ізольовано, а в сукупності з іншими доказами у справі.

Показання ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 є послідовними, логічними, взаємоузгодженими між собою та підтверджуються іншими доказами, зокрема протоколами про адміністративні правопорушення, схемою місця дорожньо-транспортної пригоди, фотоматеріалами, а також показаннями свідка – працівника поліції ОСОБА_2 . За таких обставин самі лише припущення апелянта про заінтересованість зазначених осіб не свідчать про недостовірність їхніх показань та не спростовують встановлених судом фактичних обставин справи.

Наведене свідчить, що позиція ОСОБА_1 та її процесуальна поведінка, пов`язана з наведенням доводів, які не підтверджені належними і достатніми доказами, та які не узгоджуються з дійсними обставинами справи, розцінюється апеляційним судом як спосіб самозахисту на власний розсуд з метою уникнення відповідальності за вчинене правопорушення.

Таким чином, апеляційний суд констатує, що зібрані у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 докази є належними, допустимими та в цілому відповідають вимогам, встановленим ст. 251 КУпАП.

Відтак, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду 1-ої інстанції, доходить переконання про наявність в діях ОСОБА_1 складу інкримінованих йому правопорушень.

Відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Отже, оскільки доводи ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження, а оскаржувана постанова є законною, обґрунтованою та вмотивованою, апеляційний суд вважає за необхідне її апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду 1-ої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 7, 251, 252, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд,

постановив

Клопотання ОСОБА_1 – задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Любашівського районного суду Одеської області від 03.06.2026, про накладення стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Любашівського районного суду Одеської області від 03.06.2026, про накладення стягнення на ОСОБА_1 за вчинення адміністративних правопорушень, передбачених ст.ст. 122-4, 124 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду Ю.І. Кравець