Постанова від 28 липня 2026 р. у справі №129/10/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 129/10/26

Провадження № 33/801/806/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Бондар О. В.

Доповідач: Ковальська І. А.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді Ковальської І.А.,

за участі: особи, що притягується

до адміністративної

відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянувши апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , на постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1 000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік, стягнуто судовий збір у розмірі 665,60 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Постановою Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026 ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних обставин.

27.12.2025 о 17:53 год. в м.Гайсині на вул. Виноградна водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Тойота Авенсіс», держаний номерний знак НОМЕР_2 , із явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився на місці зупинки транспортного засобу.

Вказані дії ОСОБА_1 кваліфіковано судом першої інстанції, як порушення п. 2.5 ПДР, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Як убачається з матеріалів справи та мотивувальної частини оскаржуваного рішення, суд першої інстанції, дотримуючись принципів всебічності, повноти та об`єктивності дослідження обставин, здійснив належну перевірку наданих доказів, дослідив їх у судовому засіданні та надав оцінку у їх сукупності. За результатами такого аналізу суд дійшов обґрунтованого висновку про належність і допустимість зібраних доказів, а також можливість їх використання у процесі доказування.

Крім того, вирішуючи питання про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, суд першої інстанції врахував характер вчиненого діяння, яке обґрунтовано віднесено до грубих порушень Правил дорожнього руху та таких, що становлять підвищену суспільну небезпеку. Водночас судом було враховано дані про особу правопорушника, у зв`язку з чим у сукупності зазначених обставин суд дійшов переконливого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026, та постановити нову постанову, якою закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що постанова суду першої інстанції є незаконною, ухваленою на неповно встановлених обставинах, необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню, оскільки судом не було всебічно, повно й об`єктивно досліджено всі обставини справи та не перевірено належним чином докази, внаслідок чого висновок про безумовну винуватість особи є передчасним.

Крім того, зазначає, що розгляд справи проведено формально, без оголошення складу суду, без повідомлення про здійснення технічного запису судового засідання та без участі захисника, від послуг якого він не відмовлявся.

Також вказує, що адвокат, повноваження якого були належним чином підтверджені, ще у квітні 2026 року подав до суду відповідне клопотання про участь у справі, однак суд першої інстанції розглянув справу за його відсутності, чим, на думку апелянта, порушив його право на захист.

Наголошує, що єдиним доказом у справі є протокол про адміністративне правопорушення, який сам по собі не підтверджує перебування особи у стані алкогольного сп`яніння, а з його змістом його не було ознайомлено під час складання, про що він дізнався лише під час розгляду справи судом першої інстанції.

Разом із тим зазначає, що законних підстав для його зупинки працівниками поліції не існувало, оскільки Правил дорожнього руху він не порушував, а працівники поліції лише після зупинки почали шукати формальні підстави для притягнення його до відповідальності, після чого безпідставно вказали на наявність у нього зовнішніх ознак алкогольного сп`яніння.

Стверджує, що на відеозаписі відсутня чітка пропозиція працівників поліції пройти огляд із використанням спеціального технічного засобу, так само як і його категорична відмова від проходження такого огляду, а будь-яких письмових чи усних пояснень щодо відмови він не надавав.

Окрім цього, посилається на те, що суд першої інстанції формально підійшов до встановлення обставин, передбачених ч. 1 ст. 33 КУпАП, обмежившись лише констатацією їх наявності, тоді як матеріали справи не містять належних, допустимих та об`єктивних доказів, які б підтверджували викладені у постанові висновки.

Також звертає увагу, що суд першої інстанції всупереч вимогам статей 247, 268, 280, 283 та 284 КУпАП не з`ясував усіх істотних обставин справи, не навів у постанові належного обґрунтування висновку про його винуватість, не зазначив доказів, на яких ґрунтуються відповідні висновки, а також не навів мотивів відхилення його доводів.

Крім цього, вважає, що судом грубо порушено його право на захист, гарантоване Конституцією України, КУпАП та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки, незважаючи на подані заяву про бажання брати участь у справі разом із захисником та ордер адвоката, суд не забезпечив участь останнього й не відклав розгляд справи.

Зазначає, що суд не отримував від нього чіткої, письмової та добровільної відмови від захисника, а тому розгляд справи за відсутності адвоката є істотним порушенням вимог статей 268, 271, 278 та 280 КУпАП, статті 59 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв`язку з наведеним просить постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026 скасувати, а провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.

У судовому засіданні ОСОБА_1 повідомив, що він не порушував ПДР, а тому його зупинка працівниками поліції є незаконною. Вважає себе невинуватим, а тому просить суд задовільнити його апеляційну скаргу та скасувати постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026.

Суд апеляційної інстанції вислухавши позицію ОСОБА_1 , який підтримав свою апеляційну скаргу та просив її задовільнити, дослідивши матеріали справи, та мотиви апеляційної скарги, прийшов до наступного висновку.

За ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Згідно з вимогами ст. 294 КУпАП, переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суддя апеляційної інстанції вважає, що у задоволенні апеляційної скарги необхідно відмовити, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, з огляду на таке.

За приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення. Закони, які пом`якшують або скасовують відповідальність за адміністративні правопорушення, мають зворотну силу, тобто поширюються і на правопорушення, вчинені до видання цих законів. Закони, які встановлюють або посилюють відповідальність за адміністративні правопорушення, зворотної сили не мають. Провадження в справах про адміністративні правопорушення ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 цього Кодексу, а також про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-9 цього Кодексу.

Згідно із п. 2.9. (а) Правил дорожнього руху України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частина 1 ст. 130 КУпАП передбачає відповідальність за:

1) керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції;

2) передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів;

3) відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Із протоколу про адміністративну відповідальність серії ЕПР1 № 552353 від 27.12.2025 встановлено, що 27.12.2025 о 17:53 год. в м. Гайсині на вул. Виноградна водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Тойота Авенсіс», держаний номерний знак НОМЕР_2 , із явними ознаками алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, поведінка, що не відповідає обстановці, від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився на місці зупинки транспортного засобу.

Висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується такими доказами:

-протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 552353 від 27.12.2025, у якому викладені наведені вище обставини;

-рапортом чергового працівника поліції 27.12.2025 о 17:09 год. надійшло повідомлення на спецлінію 102 про те, що 27.12.2025 о 17:09 год. в м. Гайсині на вул. Південна, буд. 65, водій автомобіля чорного кольору невідомої марки АВ 8975 IЕ перебуває в стані алкогольного сп`яніння;

-постановою серії ЕНА № 6421517 від 27.12.2025, якою ОСОБА_1 27.12.2025 о 18:04 год. притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП за те, що він 27.12.2025 о 17:53 год. керував автомобілем «Тойота Авенсіс», державний номерний знак НОМЕР_2 , не пристебнутий ременем безпеки та під час перевірки не надав працівникам поліції реєстраційний документ;

-направленням на огляд до Гайсинської ЦРЛ водія ОСОБА_1 27.12.2025 о 18 год. 10 хв. у зв`язку із виявленням у нього ознак алкогольного сп`яніння: різкий запах алкоголю з порожнини рота, хитка хода, поведінка, що не відповідає обстановці, де зазначено що водій ОСОБА_1 від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законодавством порядку відмовився;

-відеозаписами з нагрудних відеокамер поліцейських.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходить із вимог зазначених у ст. ст. 245, 280 КУпАП.

З урахуванням наведених вимог закону суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, а доводи апеляційної скарги не спростовують законності та обґрунтованості оскаржуваної постанови.

Доводи апелянта про те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази факту керування транспортним засобом, суд вважає необґрунтованими.

Для встановлення складу цього адміністративного правопорушення необхідно з`ясувати факт керування особою транспортним засобом, наявність у поліцейського передбачених законом підстав для пропозиції пройти огляд, доведення до відома водія такої пропозиції та його свідому відмову від проходження огляду у визначеному законом порядку. Водночас установлення фактичного перебування водія у стані алкогольного сп`яніння та наявність медичного висновку про такий стан для цієї форми правопорушення не є обов`язковими, оскільки відповідальність настає саме за відмову від огляду.

Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій зобов`язаний на вимогу поліцейського пройти у встановленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

Частина 2 ст. 266 КУпАП передбачає проведення огляду особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків

Процедура виявлення у водіїв ознак алкогольного сп`яніння визначена Інструкцією, затвердженою спільним наказом МВС України та МОЗ України від 09.11.2015 № 1452/735. До ознак алкогольного сп`яніння, зокрема, належать запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови та поведінка, що не відповідає обстановці.

Крім того, відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.12.2008 № 1103, водій, який відмовився від огляду на місці зупинки, направляється для проходження огляду до закладу охорони здоров`я. У разі відмови водія від проходження такого огляду поліцейський із застосуванням технічних засобів відеозапису складає протокол, зазначаючи в ньому виявлені ознаки сп`яніння та дії водія щодо ухилення від огляду.

Досліджений судом апеляційної інстанції відеозапис із нагрудної камери працівника поліції є безперервним у частині спілкування поліцейських з ОСОБА_1 , містить зображення та звук, дає можливість безпосередньо сприйняти зміст розмови, поведінку учасників події та послідовність дій поліцейських.

Зокрема, відеозаписом зафіксовано рух автомобіля «Toyota Avensis», державний номерний знак НОМЕР_3 , та керування ним ОСОБА_1 . При цьому водій на подані поліцейськими світлові та звукові сигнали про зупинку одразу не відреагував.

Після зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 на вимогу поліцейських не бажав пред`являти документи, поводився збуджено та агресивно, наближався до працівників поліції, у зв`язку із чим йому неодноразово наголошувалося на необхідності дотримуватися безпечної дистанції.

О 17:48:46 поліцейський повідомив ОСОБА_1 про виявлений у нього запах алкоголю з порожнини рота, після чого о 17:48:50 запропонував пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння.

О 17:49:12 на чітко сформульоване запитання поліцейського: «Чи бажаєте пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння?» ОСОБА_1 відповів: «Звичайно, відмовляюся».

Надалі, о 17:50:00, поліцейський указав також на хитку ходу водія, а о 17:50:08 повторно роз`яснив ОСОБА_1 можливі способи проходження огляду: на місці зупинки за допомогою спеціального технічного засобу «Drager» або в закладі охорони здоров`я. Одночасно водію було роз`яснено, що відмова від проходження огляду тягне за собою складання протоколу за ст. 130 КУпАП.

Незважаючи на це, о 17:50:41, після третьої пропозиції пройти огляд, ОСОБА_1 знову відмовився.

Таким чином, твердження апелянта про відсутність на відеозаписі чіткої пропозиції пройти огляд та його категоричної відмови повністю спростовуються безпосереднім змістом відеозапису. Пропозиція була сформульована зрозуміло, повторена декілька разів, водію були запропоновані обидва передбачені законом варіанти проходження огляду, повідомлено про виявлені ознаки сп`яніння та роз`яснено правові наслідки відмови.

Відповідь ОСОБА_1 «звичайно, відмовляюся», а також його наступна повторна відмова після роз`яснення можливості пройти огляд як на місці зупинки, так і в закладі охорони здоров`я, не допускають неоднозначного тлумачення та свідчать про свідоме і категоричне небажання виконати законну вимогу поліцейського.

Доводи про те, що ОСОБА_1 не складав письмової заяви про відмову та не надавав письмових або усних пояснень, не спростовують наявності складу правопорушення. Норми КУпАП, Порядку № 1103 та Інструкції № 1452/735 не пов`язують настання відповідальності з обов`язковим оформленням водієм окремої письмової заяви про відмову. Визначальним є факт відмови, зафіксований технічними засобами відеозапису та відображений у протоколі.

За таких обставин відсутність результату огляду або медичного висновку про стан сп`яніння не свідчить про недоведеність вини ОСОБА_1 . Проведення відповідного дослідження стало неможливим саме внаслідок його власної відмови. Протилежне тлумачення фактично створювало б можливість уникнення відповідальності шляхом невиконання законної вимоги пройти огляд.

Не заслуговують на увагу й доводи про те, що єдиним доказом вини є протокол про адміністративне правопорушення.

Як убачається з матеріалів справи, висновок про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується не лише на протоколі серії ЕПР1 № 552353 від 27.12.2025, а на сукупності взаємопов`язаних доказів, а саме: відеозаписах із нагрудних камер поліцейських, направленні на огляд до Гайсинської ЦРЛ, рапорті щодо повідомлення на спеціальну лінію «102», постанові про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за інше порушення Правил дорожнього руху та інших матеріалах справи.

При цьому саме відеозапис є об`єктивним джерелом доказів, яке безпосередньо підтверджує факт керування транспортним засобом, поведінку водія, виявлення поліцейським ознак сп`яніння, неодноразове висловлення пропозиції пройти огляд, роз`яснення водію способів його проведення та правових наслідків відмови, а також безпосередньо зафіксовану відмову ОСОБА_1 .

Рапорт про надходження повідомлення на лінію «102» самостійно не покладений в основу висновку про винуватість, однак у сукупності з іншими доказами пояснює підстави реагування працівників поліції та підтверджує, що ще до зупинки транспортного засобу до поліції надійшла інформація про можливе керування водієм автомобіля з державним номерним знаком НОМЕР_3 у стані алкогольного сп`яніння.

Щодо законності зупинки транспортного засобу, то відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі: 1) якщо водій порушив Правила дорожнього руху; 3) якщо є інформація, що свідчить про причетність водія або пасажирів транспортного засобу до вчинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення, або якщо є інформація, що свідчить про те, що транспортний засіб чи вантаж можуть бути об`єктом чи знаряддям учинення дорожньо-транспортної пригоди, кримінального чи адміністративного правопорушення;

Згідно з ч. 3 ст. 35 зазначеного Закону поліцейський зобов`язаний поінформувати водія про конкретну причину зупинення ним транспортного засобу з детальним описом підстави зупинки, визначеної у цій статті.

З відеозапису вбачається, що працівники поліції повідомили ОСОБА_1 причину зупинки – невиконання вимог Правил дорожнього руху щодо подання сигналу світловим покажчиком повороту. Крім того, поліцейські мали отриману зі спеціальної лінії «102» інформацію щодо можливого керування саме цим транспортним засобом водієм у стані алкогольного сп`яніння.

Отже, доводи апелянта про те, що працівники поліції безпідставно зупинили його та лише після зупинки почали шукати формальні причини для складання адміністративних матеріалів, спростовуються як відеозаписом, так і рапортом про надходження повідомлення на лінію «102».

Постанова серії ЕНА №6421517 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 5 ст. 121 КУпАП не є основним доказом його вини за ч. 1 ст. 130 КУпАП та не підміняє доказування обставин відмови від огляду. Вона враховується в сукупності з іншими матеріалами як додаткове підтвердження факту керування ним автомобілем у відповідний час і в установленому місці.

Не спростовують висновків суду й твердження про те, що ОСОБА_1 не було ознайомлено зі змістом протоколу під час його складання.

Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальним документом і одним із передбачених ст. 251 КУпАП джерел доказів, однак не має наперед установленої сили та оцінюється судом у сукупності з іншими матеріалами.

Навіть можливе невручення копії протоколу чи відмова особи від його підписання самі по собі не спростовують фактичних обставин, об`єктивно зафіксованих на відеозаписі, та не є безумовною підставою для закриття провадження, якщо особа надалі мала доступ до матеріалів справи, могла ознайомитися з ними, подавати пояснення, докази, клопотання та оскаржити постанову.

До того ж із відеозапису вбачається, що працівниками поліції ОСОБА_1 були роз`яснені його права та наслідки відмови від проходження огляду. Апелянт скористався правом на судовий та апеляційний перегляд, виклав власну позицію і навів заперечення щодо кожного з доказів, а тому не зазначив, яким саме чином стверджуване ним неознайомлення з протоколом позбавило його можливості ефективно захищатися або вплинуло на правильність вирішення справи.

Перевіряючи доводи про порушення права на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання, подавати заяви; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.

Згідно зі ст. 271 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.

Водночас участь захисника у справах за ч. 1 ст. 130 КУпАП законом не визначена як обов`язкова.

Надання суду ордера та подання адвокатом заяви про намір брати участь у розгляді справи підтверджують повноваження обраного захисника, однак самі по собі не встановлюють безумовної заборони на розгляд справи за відсутності адвоката незалежно від причин його неявки, поведінки особи та дотримання судом установлених законом строків розгляду.

Як убачається з матеріалів судової справи, адміністративні матеріали щодо ОСОБА_1 надійшли до Гайсинського районного суду Вінницької області 06.01.2026.

01.04.2026 ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, посилаючись на необхідність залучення адвоката, а 16.04.2026 подав заяву про відкладення судового засідання.

У подальшому, 08.05.2026, до суду надійшло клопотання адвоката Хомича А.М., який діяв в інтересах ОСОБА_1 , про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення її розгляду. У зазначеному клопотанні захисник повідомив, що між ним та ОСОБА_1 уже укладено договір про надання правничої допомоги.

Незважаючи на це, 11.05.2026 ОСОБА_1 знову звернувся до суду першої інстанції із заявою, у якій просив надати йому додатковий строк до наступного судового засідання для укладення договору про надання правничої допомоги та залучення адвоката.

Наведене свідчить про непослідовність процесуальної поведінки ОСОБА_1 , оскільки станом на 08.05.2026 адвокат Хомич А.М. уже повідомив суд про укладення з ним відповідного договору та вступив у справу як захисник, однак через три дні ОСОБА_1 повторно просив надати час саме для укладення договору й залучення адвоката.

Надалі, 01.06.2026 від захисника Хомича А.М. знову надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, а 24.06.2026 ОСОБА_1 подав чергову заяву аналогічного змісту.

Таким чином, упродовж тривалого часу ОСОБА_1 та його захисник неодноразово зверталися із заявами і клопотаннями про відкладення розгляду справи. Суд першої інстанції фактично надав особі достатній час як для вибору адвоката й укладення з ним договору, так і для ознайомлення захисника з матеріалами справи, підготовки правової позиції та забезпечення його участі в судовому засіданні.

З моменту подання адвокатом Хомичем А.М. клопотання від 08.05.2026 і до ухвалення судом першої інстанції постанови 02.07.2026 сторона захисту мала достатній проміжок часу для ознайомлення з матеріалами справи та належної підготовки до судового розгляду.

Право на правничу допомогу передбачає обов`язок держави не створювати перешкод для участі обраного захисника та надати особі реальну можливість скористатися такою допомогою. Водночас воно не означає, що суд зобов`язаний необмежену кількість разів відкладати розгляд справи лише у зв`язку з бажанням особи користуватися послугами конкретного адвоката, якщо відсутність захисника не обґрунтована поважними причинами або якщо не наведено конкретних обставин, які унеможливлювали ефективний захист.

Апелянтом не наведено даних про те, що суд першої інстанції відмовив у допуску його адвоката, заборонив останньому знайомитися з матеріалами, подавати клопотання чи брати участь у засіданні. Не зазначено також, які саме докази або пояснення не могли бути подані внаслідок відсутності захисника та яким чином це могло змінити оцінку об`єктивного відеозапису, на якому зафіксовано неодноразову відмову ОСОБА_1 від проходження огляду.

Європейський суд з прав людини визнає, що провадження у справах про адміністративні правопорушення, які за своєю природою мають каральний характер, можуть підпадати під дію кримінально-правового аспекту ст. 6 Конвенції. Водночас дотримання гарантій справедливого суду оцінюється з огляду на провадження в цілому, а право на допомогу обраного захисника не є абсолютним і може регулюватися процесуальним законом за умови збереження загальної справедливості розгляду.

У цій справі ОСОБА_1 був обізнаний із суттю складеного щодо нього протоколу, мав можливість надавати пояснення, заявляти клопотання, знайомитися з доказами, користуватися допомогою обраного ним адвоката та оскаржити постанову. Його доводи були перевірені судом першої інстанції та повторно перевіряються апеляційним судом, який має повноваження дослідити докази і надати їм власну оцінку.

Отже, підстав вважати, що провадження в цілому не відповідало вимогам справедливого судового розгляду, не встановлено.

Посилання апелянта на те, що йому не було оголошено склад суду, справа розглядалася за відсутності секретаря судового засідання та незрозуміло, чи здійснювалося технічне фіксування засідання, мають загальний характер і ґрунтуються переважно на припущеннях.

Стаття 279 КУпАП передбачає розгляд справи розпочинається з оголошення складу колегіального органу або представлення посадової особи, яка розглядає дану справу. Головуючий на засіданні колегіального органу або посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення. На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання.

Однак апелянт не вказує, що він не знав, який суддя розглядав справу, заявляв відвід судді, був позбавлений можливості надавати пояснення чи заявляти клопотання. Оскаржувана постанова містить відомості про суддю, який її ухвалив, особу, щодо якої розглядалася справа, обставини правопорушення, досліджені докази, правову кваліфікацію та прийняте рішення.

Саме по собі посилання на відсутність секретаря судового засідання не свідчить про незаконність постанови, оскільки КУпАП не визначає таку обставину самостійною безумовною підставою для скасування постанови. Вирішальним є те, чи призвело відповідне порушення до обмеження процесуальних прав особи або перешкодило суду повно та об`єктивно встановити обставини справи. Таких наслідків апелянтом не наведено.

Доводи про формальний характер постанови суду першої інстанції також не знайшли свого підтвердження.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини обов`язок суду мотивувати рішення не означає необхідності надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторони. Із рішення повинно бути зрозуміло, що суд розглянув основні питання, які мають вирішальне значення для результату справи.

Оскаржувана постанова містить виклад установлених обставин, посилання на протокол, направлення на огляд, відеозаписи та інші докази, а також мотивований висновок про те, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом і маючи виявлені поліцейськими ознаки алкогольного сп`яніння, відмовився від проходження огляду у встановленому законом порядку.

Посилання апелянта на постанову Пленуму Верховного Суду України №14 є слушним лише в частині загальної необхідності повного та всебічного дослідження обставин справи, однак не свідчить про недотримання цих вимог судом першої інстанції.

Необґрунтованим є й посилання на неналежне врахування вимог ст. 33 КУпАП.

Санкція ч. 1 ст. 130 КУпАП для водія передбачає визначені законом розмір штрафу та строк позбавлення права керування транспортними засобами.

Суд першої інстанції застосував стягнення саме в межах установленої законом санкції. Обставин, які виключають адміністративну відповідальність, передбачені ст. 247 КУпАП, або давали б підстави для закриття провадження, матеріалами справи не встановлено.

Оцінюючи докази відповідно до ст. 252 КУпАП у їх сукупності, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, узгоджуються між собою та не містять істотних суперечностей. Відеозапис об`єктивно підтверджує всі юридично значущі обставини: керування ОСОБА_1 транспортним засобом, наявність у поліцейських підстав запропонувати огляд, повідомлення про виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, неодноразову пропозицію пройти огляд на місці або в закладі охорони здоров`я, роз`яснення наслідків відмови та безпосередню, чітко висловлену відмову водія.

Натомість доводи апеляційної скарги зводяться до власного тлумачення зафіксованих подій, заперечення змісту відеозапису та акцентування уваги на формальних недоліках, які не спростовують фактичних обставин правопорушення і не ставлять під сумнів правильність висновків суду першої інстанції.

Таким чином, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив матеріали справи, правильно встановив фактичні обставини, надав належну оцінку сукупності доказів і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у відмові від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

Істотних порушень норм матеріального чи процесуального права, які б вплинули на правильність вирішення справи або були підставою для скасування постанови і закриття провадження відповідно до ст. 247 КУпАП, судом апеляційної інстанції не встановлено.

За таких обставин доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав для скасування законної й обґрунтованої постанови.

Отже, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026 – без змін.

Враховуючи наведене, керуючись ст. ст. 8, 130, 245, 247, 251, 266, 280, 294 КУпАП, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , – залишити без задоволення.

Постанову Гайсинського районного суду Вінницької області від 02.07.2026, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – без змін.

Постанова апеляційного суду є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І.А. Ковальська