Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №750/5332/26 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/5332/26

Провадження № 2/750/2904/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Крапивного Б.В.,

за участю секретаря Буглака А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и в:

У травні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» звернулося до Деснянського районного суду м. Чернігова з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 9185734 від 26.06.2025 в розмірі 22416,60 грн та понесених судових витрат.

Позов обґрунтовано тим, що 26.06.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 9185734. Однак, відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредитних коштів належним чином не виконував, у зв`язку із чим виникла заборгованість в сумі 22416,60 грн, із яких: сума заборгованості за основною сумою боргу становить 4434,50 грн; сума заборгованості за відсотками – 7982,10 грн; сума заборгованості за пенею, штрафами – 10000 грн. 31.03.2026 між первісним кредитором та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено договір факторингу № 31032026, відповідно до умов якого позивач отримав від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» право вимоги, у тому числі, за кредитним договором, за кредитним договором № 9185734 від 26.06.2025, укладеним з відповідачем. Окрім того, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 19.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін на 10.06.2026.

10.06.2026 розгляд справи відкладено на 24.07.2026 у зв`язку з неявкою відповідача; у позовній заяві представник позивача просив розгляд справи проводити без його участі та зазначив, що не заперечує проти заочного розгляду справи.

24.07.2026 сторони повторно не з`явились; відповідач про час і місце розгляду справи повідомлявся в установленому законом порядку, про причини неявки не повідомив, відзив на позов не подав.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. За таких обставин, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.

За згодою позивача суд постановив ухвалу про заочний розгляд справи, відповідно до ст.ст. 280, 281 ЦПК України.

На підставі ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов таких висновків.

26.06.2025 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 9185734 (далі – Договір).

За умовами п. 1.2 Договору товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором.

Пунктами 1.3-1.10 Договору визначено умови кредитування, у тому числі, сума кредиту – 5000 грн; строк кредиту – 360 днів; процентна ставка – 1% в день.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Кредитний договір укладається у письмовій формі (ч. 1 ст. 1055 ЦК України).

Відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір – це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч.ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

За змістом ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор – це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Кредитний договір № 9185734 від 26.06.2025 підписано відповідачем із використанням одноразового ідентифікатора «С9159».

Отже, кредитний договір № 9185734 від 26.06.2025 укладено ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» з ОСОБА_1 в електронній формі відповідно до вимог цивільного законодавства. При цьому в укладеному договорі сторонами визначено розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування. Таким чином, сторонами дотримано вимоги щодо форми такого договору, досягнуто згоди щодо істотних умов договору кредитування.

З огляду на викладене, 26.06.2025 внаслідок укладення вказаного кредитного договору між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ОСОБА_1 виникло кредитне правовідношення, за яким ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» зобов`язалося надати кредит ОСОБА_1 , а останній зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти на визначених у договорі умовах.

В п. 2.1 Договору зазначено, що кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 .

На підтвердження перерахування кредитних коштів відповідачу позивачем надано лист ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20260401-1.1 від 01.04.2026, згідно з яким 26.06.2025 Товариством здійснено переказ грошових коштів на суму 5000 грн від ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» на електронний платіжний засіб НОМЕР_1 , зазначено призначення платежу: «Виконання фінансових зобов`язань відповідно до». Суд звертає увагу, що таке формулювання в листі фінансової установи щодо здійснення переказу не може свідчити про перерахування грошових коштів на картковий рахунок саме відповідача ОСОБА_1 , оскільки наявна інформація лише про неповний номер карткового рахунку, відсутні анкетні дані особи, якій здійснено перерахування грошових коштів, відсутнє посилання на номер кредитного договору чи інші ідентифікуючи ознаки клієнта. Водночас, позивач при зверненні до суду з позовом не надав жодної іншої інформації на підтвердження виконання ним зобов`язання щодо надання кредитних коштів ОСОБА_1 , а також не заявляв клопотань про витребування документів з банку щодо отримувача коштів за реквізитами, вказаними у листі ТОВ «ПЕЙТЕК» № 20260401-1.1 від 01.04.2026.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Частиною ч. 2 ст. 43 ЦПК України передбачено, що учасники справи, крім іншого, зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи та подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79, 80 ЦПК України).

Згідно зі ст. 12, ч. 1, 5-7 ст. 81, ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. У противному разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

З огляду на викладене, позивачем до суду не надано належні докази виконання ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» своїх зобов`язань за кредитним договором № 9185734 від 26.06.2025, а саме перерахування на рахунок ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 5000 грн.

Окрім того, за твердженням позивача ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» відступило на користь ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» право вимоги, зокрема, за кредитним договором № 9185734 від 26.06.2025 на підставі договору факторингу № 31032026 від 31.03.2026.

31.03.2026 між ТОВ «АВЕНТУС УКРАЇНА» та ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» укладено договір факторингу № 31032026.

Відповідно до п. 1.1 вказаного договору факторингу за цим договором фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право вимоги, строк виконання зобов`язань за якою постав або виникне в майбутньому до третіх осіб – боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), неустойку (штраф, пеня), інші види нарахувань як відповідальність за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).

Отже, заміна осіб в окремих зобов`язаннях, у тому числі в таких, які виникли внаслідок укладення кредитного договору, через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт; фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

На підтвердження відступлення прав вимоги, у тому числі, до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9185734 від 26.06.2025 позивачем надано копію платіжної інструкції № 24003 від 03.04.2026 та копію витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 31032026 від 31.03.2026.

Таким чином, на підставі зазначеного вище договору факторингу позивач мав набути право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 9185734 від 26.06.2025.

Разом з тим, суд звертає увагу, що позивачем не доведено факт перерахування кредитних коштів за договором № 9185734 від 26.06.2025 ОСОБА_1 .

Зважаючи, що для відступлення права вимоги необхідним є існування самого зобов`язання, за яким відступається право, що не було доведено позивачем належними та допустимими доказами під час судового розгляду, відсутні підстави вважати, що він набув права вимоги до ОСОБА_1 на підставі договору факторингу.

З огляду на викладене, зважаючи на не доведення позивачем надання відповідачу кредитних коштів відповідно до умов кредитного договору № 9185734 від 26.06.2025, у задоволенні позовних вимог слід відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зважає на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зважаючи на прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати слід покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 279-282, 289, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених ЦПК України строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ», місцезнаходження: вул. Лісова, 2, м. Бровари Київської області; код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач – ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 .

Суддя Б.В. Крапивний