Рішення від 29 липня 2026 р. у справі №503/2024/25 — Кодимський районний суд Одеської області

Справа № 503/2024/25

Провадження № 2-др/503/6/26

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2026 року Кодимський районний суд Одеської області в складі:

головуючого-судді Вороненка Д.В.,

за участю секретаря судового засідання Новіцької Г.І.,

розглянувши в залі суду у м. Кодима, без повідомлення учасників справи, питання про судові витрати у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини,

встановив:

В провадженні суду перебуває цивільна справа за вище вказаним позовом, в якій 20.07.2026 року ухвалено рішення, яким позов задоволено повністю, а також визначив позивачу строк тривалістю п`ять днів після ухвалення даного рішення суду для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені. При цьому, у змісті самої позовної заяви представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Іскрою С.Л. у відповідності до вимог пункту 9 ч.3 ст. 175 ЦПК України було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме на витрати на правову допомогу, в розмірі 50000,00 грн; а також зроблено заяву, у порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України, що після ухвалення рішення у справі буде надано до суду докази понесених позивачем судових витрат у зв`язку із розглядом даної цивільної справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу. Окрім того, представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Іскра С.Л. під час свого виступу з промовою в судових дебатах зробила заяви про подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які поніс позивач, протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. У зв`язку з чим судом, на виконання положень пункту 5 ч.7 ст. 265 ЦПК України, у змісті резолютивної частини рішення ухваленого 20.07.2026 року було вказано строк для подання позивачем доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені, – п`ять днів після ухвалення згаданого рішення. В свою чергу 24.07.2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Іскра С.Л. подала з використанням системи «Електронний суд» заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в загальному розмірі 39392,00 грн, з яких 34000,00 грн – витрати на професійну правничу допомогу, а 5392,00 грн – витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту позивача і його представника.

У відповідності до другого речення ч.3 ст. 270 ЦПК України передбачено, що додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи. Водночас із цим судом, у відповідності до положень ч.4 ст. 270 ЦПК України, не встановлено необхідності у виклику сторін в судове засідання.

Ураховуючи положення ч.2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши заяву та додані до неї документи, а також матеріали самої цивільної справи, суд встановив наступне.

У змісті самої позовної заяви та під час свого виступу з промовою в судових дебатах представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Іскрою С.Л. було зроблено заяву, у порядку ч.8 ст. 141 ЦПК України, що після ухвалення рішення у справі позивачем буде надано до суду докази понесених ним судових витрат у зв`язку із розглядом даної цивільної справи, а саме витрат на професійну правничу допомогу. При цьому, на виконання вимог пункту 9 ч.3 ст. 175 ЦПК України, представником позивача ОСОБА_1 – адвокатом Іскрою С.Л. у змісті позовної заяви було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи, а саме на витрати на правову допомогу, в розмірі 50000,00 грн (а.с.5 том 1).

20.07.2026 року судом у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини було ухвалено рішення, яким позов задоволено повністю, а також визначив позивачу строк тривалістю п`ять днів після ухвалення даного рішення суду для подання доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які ним понесені.

24.07.2026 року представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Іскра С.Л. подала з використанням системи «Електронний суд» заяву про стягнення понесених судових витрат, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати в загальному розмірі 39392,00 грн, з яких 34000,00 грн – витрати на професійну правничу допомогу, а 5392,00 грн – витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту позивача і його представника. При цьому, до зазначеної заяви також додано докази розміру судових витрат позивача:

- на професійну правничу допомогу в розмірі 34000,00 грн;

- витрати пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту позивача і його представника в розмір 2000,00 грн, а також розрахунок таких витрат ще на 3392,00 грн.

Відповідно до положень ч.2-3 ст. 246 ЦПК України, у випадку вирішення питання про судові витрати суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

Згідно пункту 3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи за власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

В свою чергу пунктом 1 ч.3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.1-2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, згідно абзаців 1 і 2 ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Окрім того, ч.1 ст. 246 ЦПК України передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У зв`язку з чим суд вважає необхідним ухвалити додаткове рішення, яким вирішити питання про судові витрати на професійну правничу допомогу.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц (провадження № 61-15441св19).

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

При цьому договір про надання правової допомоги повинен містити детальний опис правових послуг, що надаються, та їх вартість, порядок обчислення гонорару адвоката (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 року № 5076-VI, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з частинами першою та третьою статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі.

Аналогічний висновок зазначений у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 червня 2020 року справа № 466/9758/16-ц (провадження № 61-39474св18).

Відповідно до копії договору № 49-2024-ПД про надання професійної правничої (правової) допомоги, укладеного 10.10.2024 року між позивачем ОСОБА_1 та адвокатським об`єднанням «ІСКРА ТА ПАРТНЕРИ» в особі керівника – адвоката Іскри С.Л.; копії доручення № 2 від 16.10.2025 року до вказаного договору; копії детального опису наданої адвокатом правової допомоги позивачу; копії акту приймання-передачі наданої правничої допомоги від 20.07.2026 року, згідно яким вартість наданих послуг загалом становить 34000,00 грн.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт отримання відповідачем послуг адвоката в суді першої інстанції, зокрема щодо збирання доказів, підготовки позовної заяви, підготовки відповіді на відзив, подання заяв/клопотань з процесуальних питань провадження справи в суді, участі в засіданнях (підготовчих і судових) в режимі відеоконференції та безпосередньо у приміщенні суду.

При цьому, у змісті поданого відзиву на позовну заяву (а.с.43-49 том 1) відповідач ОСОБА_1 відзначила, що зазначений у змісті позовної заяви орієнтовний розмір судових витрат в частині витрат на професійну правничу допомогу в сумі 50000 грн є неспівмірним із складністю справи, обсягом виконаної роботи та часом витраченим адвокатом, тобто фактично відповідач ОСОБА_1 заявила клопотання в порядку, передбаченому ч.5 ст. 137 ЦПК України, про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, зазначаючи про їх непропорційність.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; пункт 127 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Водночас у пункті 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 відзначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Однак, згідно загальних положень про розподіл судових витрат, передбачених пунктом 2 ч.2 ст. 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

У пунктах 21-22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268). У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до ч.4 і 8 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У разі невідповідності правового акта міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, суд застосовує міжнародний договір України.

Згідно ч.1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію (995_004) та практику Суду як джерело права.

В постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року у справі № 905/1795/18 та від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 наголошено на тому, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Позовна заява була подана до суду 25.11.2025 року.

Суд звертає увагу на те, що:

- ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2025 рік» від 19 листопада 2024 року № 4059-IX передбачав, що з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений у розмірі 2920 гривень, а для працездатних осіб - 3028 гривні. Водночас ст. 8 цього Закону з 1 січня 2025 року встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 8000 гривень; а у погодинному розмірі - 48 гривні;

- ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет на 2026 рік» від 03 грудня 2025 року № 4695-IX передбачає, що з 1 січня 2026 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць встановлений у розмірі 3209 гривень, а для працездатних осіб - 3328 гривні. Водночас ст. 8 цього Закону з 1 січня 2025 року встановлено мінімальну заробітну плату: у місячному розмірі - 8647 гривень; а у погодинному розмірі - 52 гривні.

Таким чином заявлений представником позивача до стягнення з відповідача розмір судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 34000 грн:

- в 2025 році (коли було пред`явлено позов) перевищував більше ніж у 10 разів місячний прожитковий мінімум для працездатних осіб та перевищує майже у 4 рази розмір місячної мінімальної заробітної плати. В свою чергу сам розмір вартості надання професійної правничої допомоги в сумі 34000 грн за 12 годин роботи адвоката з підготовки участі в засіданнях і подальшої участі адвоката в самих 8 засіданнях у суді (згідно змісту наданого детального опису) дорівнює більше ніж 708 розмірам законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі (34000 грн / 48 грн = 708,33);

- в 2026 році (коли було ухвалено рішення) перевищував більше ніж у 11 разів місячний прожитковий мінімум для працездатних осіб та перевищує більше ніж у 4 рази розмір місячної мінімальної заробітної плати. В свою чергу сам розмір вартості надання професійної правничої допомоги в сумі 34000 грн за 12 годин роботи адвоката з підготовки участі в засіданнях і подальшої участі адвоката в самих 8 засіданнях у суді (згідно змісту наданого детального опису) дорівнює більше ніж 653 розмірам законодавчо визначеного розміру мінімальної заробітної плати у погодинному розмірі (34000 грн / 52 грн = 653,84).

Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.5 ст. 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У зв`язку з чим, суд з врахуванням принципів справедливості і пропорційності, вважає обґрунтованим розмір судових витрат на професійну правничу допомогу у даній категорії справ, в тому числі з огляду на кількість поданих сторонами заяв по суті справи, проведених судом засідань, значенням справи для позивача і самої процесуальної поведінки сторін під час розгляду справи, все ж таким, що не має перевищувати 10000 грн, а тому необхідно зменшити їх розмір до цієї суми.

Ураховуючи зазначене, а також повне задоволення позову, то суд вважає, що відповідно до пункту 1 ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 підлягають стягненню судові витрати у вигляді витрат, пов`язаних з розглядом справи, - на професійну правничу допомогу в розмірі 10000,00 грн.

Водночас суд зауважує, що у відповідача ОСОБА_1 були процесуальні можливості для попередження для себе негативних процесуальних наслідків пов`язаних із розподілом судових витрат за результатом судового розгляду шляхом обрання більш виваженої правової позиції у справі стосовно її предметів спору (з огляду на існуючі вже тривали час фактичні обставини справи – проживання дитини із батьком з серпня 2024 року та не подання нею протягом цього часу заяви про повернення виконавчого листа з виконання), зокрема визнанням пред`явленого позову, що забезпечило б значно менший процесуальний строк розгляду справи в суді та тим самим зменшило б саму кількість процесуальних дій, які вчиняли позивач / його представник під час судового провадження. Однак, відповідач ОСОБА_1 зазначеною процесуальною можливістю не скористалась. Відповідно до ч.4 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Окрім того, суд не вважає обґрунтованим твердження відповідача у поданому нею відзиві (а.с.48 том 1) про те, що позивач з метою зменшення своїх судових витрат мав можливість отримати за своїм зверненням правничу допомогу безоплатно, оскільки сама відповідач не зазначила з огляду на яку саме підставу та належність до категорії фізичних осіб, які передбачені ст. 14 Законі України «Про безоплатну правову допомогу» від 02.06.2011 року № 3460-VI, належить на її думку позивач для отримання права на безоплатну вторинну правничу допомогу. Натомість можливість вільно на свій розсуд обирати собі правничу допомоги є правом конкретного учаснику справи для забезпечення реалізації захисту своїх прав і не має залежати від інтересів інших учасників справи пов`язаних із зменшенням понесення судових витрат, які підлягатимуть розподілу за наслідком розгляду справи в суді.

При цьому, суд вважає необхідним відзначити, що сплата витрат на професійну правничу допомогу не є перешкодою для узгодження між адвокатським об`єднанням і позивачем дійсного їх розміру з врахуванням даного додаткового рішення.

Згідно ч.4 ст. 141 ЦПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

У зв`язку з чим, у стягненні з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача ОСОБА_1 понесених останнім витрат, пов`язаних з розглядом справи – пов`язаних з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду, а саме з явкою до суду (передбачені пунктом 4 ч.3 ст. 133 та ст. 138 ЦПК України), в розмірі 5392 грн, суд відмовляє у відповідності до положень ч.4 ст. 141 ЦПК України, оскільки в попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат зазначеному у змісті позовної заяви (а.с.5) не зазначалось про очікування понесення позивачем такого виду судових витрат, що також не давало відповідачу підстав розраховувати на можливість їх виникнення. Натомість протягом судового провадження позивач та його представник приймали у всіх призначених підготовчих засіданнях (29.12.2025 року, 09.01.2026 року, 30.01.2026 року, 18.02.2026 року, 08.06.2026 року і 15.06.2026 року) в режимі відеоконференції і лише в судові засідання призначені на 10 і 20 липня 2026 року з`являлись безпосередньо до приміщення суду. Суд вважає, що позивач і його представник мали можливість передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку з огляду на план своєї участі в судовому провадженні, зокрема саме в судовому розгляді у судових засіданнях.

Керуючись ст. 133, 137, 141, 246, 270 ЦПК України, суд

ухвалив:

У цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звільнення від сплати аліментів на утримання дитини та стягнення аліментів на утримання дитини ухвалити додаткове рішення.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , судові витрати у вигляді витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10000 (десять тисяч) грн 00 коп.

Додаткове рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на додаткове рішення суду подається безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення судового рішення. Учасник справи, якому додаткове рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного додаткового рішення суду.

Суддя Д.В. Вороненко