Постанова від 27 липня 2026 р. у справі №336/5232/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 28.07.2026 Справа № 336/5232/26

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/5232/26 Головуючий у І інстанції: Коваленко П.Л.

Провадження № 22-ц/807/1672/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Трофимової Д.А.,

секретар Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2026 року про відмову у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – Виконавчий комітет Преображенської сільської ради Пологівського району Запорізької області, про встановлення факту припинення обтяження на нерухоме майно,

У С Т А Н О В И Л А:

У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту припинення обтяження у вигляді заборони відчуження та скасування запису про заборону відчуження на нерухоме майно, заінтересована особа – Виконавчий комітет Преображенської сільської ради Пологівського району Запорізької області.

В обґрунтування заяви зазначено, що ОСОБА_1 є власником житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об?єктів нерухомого майна, щодо об?єкта нерухомого майна № 3185230723100 заявнику стало відомо, що на нерухоме майно накладено обтяження у вигляді заборони.

Підстава обтяження - позика, повідомлення б/н, Оріхівська державна нотаріальна контора. Додаткові дані: архівний номер:2190229ZAP112, архівна дата: 08.12.2000, дата виникнення - 31.05.1991, № реєстра: 69045-245, внутрішній №OC01F5292DF1402F2B31, коментар: р.21. Реєстраційний номер обтяження: 2276303, зареєстровано: 10.08.2005 15:40:49 за №2276308 реєстратором: Оріхівська державна нотаріальна контора, підстава обтяження: повідомлення, б/н, 31.05.1991, ВАТ «Ощадбанк» м. Оріхів, додаткові дані: архівна заборона/арешт, №69044-245 від 31.05.1991 року, коментар № НОМЕР_1 .

Згідно з листом Запорізького обласного державного нотаріального архіву № 785/01-14 від 12.05.2025, інформація про накладення заборони до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (архівні записи - Єдиного реєстру заборон (Феміда); Єдиний Держаний реєстр заборон відчуження нерухомого майна) вносилась на підставі Реєстрів для реєстрації заборони відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого майна, та арештів, накладених судовими та слідчими органами та Алфавітних книг обліку заборони (арештів) державних нотаріальних контор на території якої знаходиться арештоване майно.

За справою № 449 «Реєстри для реєстрації заборон» Оріхівської державної нотаріальної контори за 1982 - 1997 роки, відмітка про зняття заборони не проставлена. Однак, у справі №1 «Алфавітна книга заборони (арешту) майна» Оріхівської державної нотаріальної контори за 1954-1997 роки на стор.65 прописано: Прізвище, ім?я по батькові особи на будинок якої накладена заборони « ОСОБА_2 »; № за реєстром: 21; Заборону знято відсутній запис. Відмітка про зняття заборони не проставлена.

Щодо обтяжень: від 03.06.2025 за № 204243; від 10.08.2005 за № 2276308 зареєстрованих Оріхівською державною нотаріальною конторою, Запорізький обласний державний нотаріальний архів, повідомляє, що первинну інформацію про накладення заборони до Єдиного реєстру заборон (Феміда) (Архівна дата - 08.12.2000) були внесені Гуляйпільською державною нотаріальною конторою, на підставі Реєстрів для реєстрації заборон відчуження жилих будинків, квартир та іншого нерухомого майна, та арештів, накладених судовими та слідчими органами та Алфавітних книг обліку заборони (арешт).

У 2005 році перенос архівних записів щодо наявності заборон відчуження нерухомого майна з Єдиного реєстру заборон (Феміда) до Єдиного Державного реєстру заборон відчуження нерухомого майна було здійснено автоматично, оскільки наказом Міністерства юстиції України від 18.08.2004 року за №85/5 «Про внесення змін та доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України» обов`язок щодо переносу таких даних було покладено на ДП «Інформаційний центр Міністерства юстиції.

Відповідно до довідки від 17.04.2026 №107,0269-50/430 сформованої АТ «Державний Ощадний банк України» заборгованості за кредитами та іншими зобов`язаннями перед АТ «Державний Ощадний банк України» станом на 16.10.2025 у ОСОБА_1 відсутня.

ОСОБА_1 зазначав, що не має будь-яких боргових відносин з АТ «Державний Ощадний банк України».

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд: установити факт припинення обтяжень - заборони відчуження будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яка була внесена на підставі повідомлення, б/н, Оріхівської державної нотаріальної контори, реєстраційний номер обтяження 2276303 зареєстрованого 10.08.2005 та 2042431 зареєстрованого 03.06.2005, Оріхівською державною нотаріальною конторою;скасувати запис про заборону відчуження будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 підстава обтяження: повідомлення, б/н, Оріхівська державна нотаріальна контора, реєстраційний номер обтяження 2048899 зареєстрований 03.06.2005 року; 2276303 зареєстрований 10.08.2005 року Оріхівською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення б/н Оріхівської державної нотаріальної контори. Додаткові відомості про обтяження: архівний номер: 2190229ZAP112, архівна дата: 08.12.2000, дата виникнення 31.05.1991, № реєстру: 69045-245, № 69044-245 внутр. №OC01F5292DF1402F2B31, коментарій: p.21

Ухвалою від 28 травня 2026 року Шевченківський районний суд м. Запоріжжя відмовив у відкритті провадження за заявою.

Не погоджуючись із вищезазначеною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2026 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у відкритті провадження у справі, обґрунтувавши це існуванням спору про право, оскільки такий спір насправді відсутній.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Єрьоміна Є.В. – наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваної ухвали та направленні справи для продовження розгляду.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи представника заявника, перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Відповідно до статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам оскаржувана ухвала суду відповідає.

Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає встановленню у порядку окремого провадження, оскільки із наявних матеріалів справи встановлено, що існує спір про право, який підлягає розгляду виключно у порядку позовного провадження.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Частиною першою статті 55 Конституції України визначено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64 Конституції України).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 25 грудня 1997 року № 9-зп/1997 у справі за конституційним зверненням громадян щодо офіційного тлумачення статей 55, 64, 124 Конституції України визначено, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. Відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке згідно зі статтею 64 Конституції України не може бути обмежене.

Частиною сьомою статті 19 ЦПК України визначено, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до положень статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.

За частиною другою статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 1 постанови від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також не доведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 30 травня 2022 року у справі № 443/398/15-ц (провадження № 61-15275св21).

Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) викладено висновок про те, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: - факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; - встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; - заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); - чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Отже, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. Якщо за законом заява не підлягає судовому розгляду, суддя мотивованою ухвалою відмовляє у відкритті провадження, а коли провадження у справі вже відкрито - закриває провадження в ній.

Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяв про встановлення факту, що має юридичне значення у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.

У своїй заяві ОСОБА_1 зазначав, що на майно, яке належить йому на праві власності накладено обтяження у вигляді заборони. Заборона накладена у травні 2005 року Оріхівською державною нотаріальною конторою на підставі повідомлення ВАТ «Ощадбанк». Заявник підкреслював, що не має будь-яких боргових відносин з АТ «Державний Ощадний банк України», однак, враховуючи, що розгляд цієї справи може вплинути на інтереси банку, обов`язковим є залучення АТ «Державний Ощадний банк України» до розгляду справи.

Тобто, фактично заявник просить встановити факт припинення обтяження та скасування запису про заборону у правовідносинах, що призвели до наявності обтяження щодо об`єкту нерухомого майна, за відсутності належного кола осіб.

Однак, колегія суддів зауважує, що для вирішення питання про наявність підстав для подальшого існування обтяження необхідним є встановлення обставин його виникнення, перевірка підстав та умов його припинення, а також визначення осіб, права чи інтереси яких можуть бути порушені внаслідок припинення такого обтяження.

Таким чином, факт, про встановлення якого просить заявник, не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження.

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що фактично заявник шляхом звернення до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку окремого провадження, завив вимогу визнання припиненим обтяження у вигляді заборони відчуження та скасування запису про заборону відчуження на нерухоме майно, тому така вимога має розглядатися у позовному провадженні.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а тому підстави для її скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, відсутні, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2026 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 29 липня 2026 року.

Головуючий

Судді