Рішення від 28 липня 2026 р. у справі №462/1794/26 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/1794/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2026 року Залізничний районний суд міста Львова у складі:

головуючого судді Кирилюка А. І.,

за участю секретаря судового засідання Шандри В. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Третя особа: Четверта державна львівська нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом,

встановив:

Позовні вимоги.

Позивач ОСОБА_1 , 03.03.2026 року звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовомдо Львівської міської ради, Третя особа: Четверта державна Львівська нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування, у якому просить суд: визнати право власності у порядку спадкування ОСОБА_1 на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що належала ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з початку 1993 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом проживали за адресою: АДРЕСА_2 , вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно несли витрати по оплаті комунальних послуг.

09.12.2003 року у Першій Львівській державній нотаріальній конторі між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку було укладено та нотаріально посвідчено договір міни квартирами з доплатою. Згідно вказаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обміняли квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , площею 47,3 км.м., на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , площею 54,9 кв.м. Після обміну помешкання квартира за адресою: АДРЕСА_1 стала належати ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 надалі спільно проживали.

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, про що видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 12.08.2004 року.

Оскільки позивач більше п`яти років до відкриття спадщини спільно проживав зі спадкодавцем однією сім`єю, то позивач являється спадкоємцем четвертої черги за законом, а відтак ОСОБА_1 як спадкоємець звернувся до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом, тому просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Рух справи в суді.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026 року для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Кирилюка А. І. (а.с. 27).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 04.03.2025 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити у порядку загального позовного провадження. З метою виконання вимог ч. 1 ст. 189 ЦПК України розпочато підготовче провадження у справі (а.с. 28-29).

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 03.07.2025 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті (а.с. 106).

Позиція сторін по справі.

Учасники справи у судове засідання не з`явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча належим чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи.

Однак, 29.07.2026 року від уповноваженого представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Снігура Я. Е. у Залізничний районний суд м. Львова надійшло письмове клопотання про розгляд справи за відсутності сторони позивача, позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили суд задовольнити такі.

Окрім цього, 06.07.2026 року від уповноваженого представника ЛМР – Поповича Я. Д. у Залізничний районний суд м. Львова надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності відповідача.

Суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка осіб, належним чином повідомлених про час та місце засідання, не перешкоджає розгляду заяви, тому за таких обставин суд вважає за можливе розглянути заяву у їх відсутність оскільки у матеріалах справи є достатньо необхідних доказів про права та обов`язки сторін, їх взаємовідносини для постановлення судом законного та об`єктивного рішення.

Дослідивши матеріали справи за позовом, дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Встановлені судом фактичні обставини справи.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що квартира за адресою АДРЕСА_3 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло (а.с. 14).

09.12.2003 року у Першій Львівській державній нотаріальній конторі між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено та нотаріально посвідчено договір міни квартирами з доплатою. Згідно вказаного договору ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обміняли квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , площею 47,3 км.м., на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , площею 54,9 кв.м. (а.с. 7).

Відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 27.01.2004 року квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (а.с. 6).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_2 , про що видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 12.08.2004 року (а.с. 5).

Згідно листа державного нотаріуса Четвертої державної Львівської нотаріальної контори Львівської області Мельник Г. Я. було запропоновано звернутися до суду про визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги спадкування, як такого, що проживав зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини. Окрім цього зазначила, що інші спадкоємці після смерті ОСОБА_2 не зверталися (а.с.21).

Суд також приймає до уваги копію спадкової справи № 12/2026 року заведеної після смерті ОСОБА_2 , яка помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 31-45).

Окрім цього, судом досліджено копію технічного паспорту № 1207 від 13.11.2003 року, копію Будинкової книги, копію Витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі № 83856491 від 14.01.2026 року, копію Звіту про оцінку майна від 24.11.2025 року, копію свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 та інші наявні документи у матеріалах справи.

Застосоване судом законодавство при розгляді справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України).

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

При цьому, суд враховує, позицію викладену у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) від 16.06.2021 року, згідно якої реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.

Згідно ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 1 Протоколу 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено: кожна фізична або юридична особа має право володіти мирно своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 1270 ЦК України передбачено, що для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

За змістом ст. 1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо в складі спадщини є нерухоме майно спадкоємець, який прийняв спадщину зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Згідно з пунктом 4.15 глави 10 Розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22.02. 2012 року за № 282/20595, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно.

Статтею 55 Конституції України гарантовано право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Разом з тим, суд враховує, що відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Статтею 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування (постанова Верховного Суду: від 20.06.2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18), від 20.06.2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19), від 20.03.2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22.04.2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22.04.2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27.05.2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16.09.2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19) від 02.08.2023 року у справі № 640/1851/19 (провадження № 61-13504св21), що свідчить про сталість судової практики з відповідного питання).

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.09.2021 року у справі № 227/3750/19 (провадження № 61-16069св20)).

Так, відповідно до ч. 3 ст. 1268 ЦК спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК, він не заявив про відмову від неї.

Згідно ч 1 ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Разом з тим, ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України передбачено, що майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою – частки визначаються рівними.

Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи квартира за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 та померлій ОСОБА_2 .

Виділ часток померлих у праві спільної сумісної власності на квартиру в натурі за їхнє життя не проводився, а тому розмір часток між співвласниками є рівним.

У постанові Верховного Суду від 18.01.2023 року у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22) зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право».

Підсумки.

Досліджені судом докази у їх сукупності свідчать про те, що спадкодавцю ( ОСОБА_2 ) на момент смерті належало право власності на 1/2 квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, листом Четвертої львівської державної нотаріальної контори Львівської області № 27/02-14 від 14.01.2026 року позивачу повідомлено, що: «Вам необхідно звернутися до суду про визнання Вас спадкоємцем 4-ї черги спадкування як такого, що проживав зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як 5 років до часу відкриття спадщини».

На підставі наведеного, суд дійшов висновку, що позивач є спадкоємцем 1/2 частки у праві спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв.м., однак не може отримати свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, а тому це право підлягає захисту судом шляхом його визнання.

Встановивши перешкоди для оформлення права власності на спадкове майно у нотаріальному порядку, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення.

При цьому, суд враховує, що як зазначено у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 16.06.2021 року у справі № 756/3115/17 (провадження № 61-18653св20) реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтерес.

З огляду на наведене, враховуючи наявні у матеріалах справи докази, суд вбачає наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у цілому.

Судові витрати по справі.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Однак, вирішуючи питання судового збору, суд вважає, що такий не підлягає стягненню з відповідача, оскільки про таке не просив позивач у позовній заяві.

На підставі наведеного та керуючись ст. 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Львівської міської ради, Третя особа: Четверта державна Львівська нотаріальна контора Львівської області, про визнання права власності в порядку спадкування за законом – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку у праві спільної сумісної власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 54,9 кв.м., в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судові витрати зі сплати судового збору – залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо (ч. 1 ст. 355 ЦПК України) до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів, у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 354 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду (п. 1 ч. 2 ст. 354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч. 2 ст. 358 ЦПК України (ч. 3 ст. 354 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано (ч. 1 ст. 273 ЦПК України).

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 2 ст. 273 ЦПК України).

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 );

Відповідач: Львівська міська рада (код ЄДРПОУ: 04055896, електронна пошта: agu@lvivcity.gov.ua, місцезнаходження: м. Львів, площа Ринок, 1);

Третя особа: Четверта державна львівська нотаріальна контора Львівської області (код ЄДРПОУ: 02899401, місцезнаходження: м. Львів, вул. Зелена, 2).

Суддя/підпис/

Згідно з оригіналом.

Суддя: