Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №161/6238/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/6238/26 Головуючий у 1 інстанції: Шестернін В. Д.

Провадження № 22-ц/802/1019/26 Доповідач: Киця С. I.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Киці С. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Карпук А. К.,

секретар судового засідання Прядун Ю. В.,

з участю:

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року позивач ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу та стягнення аліментів. Позов мотивовано тим, що сторони перебувають у шлюбі з 23.07.2022. Під час перебування у шлюбі у них народився син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спільне життя з відповідачем неможливе, оскільки сторони вже не можуть продовжувати сімейні відносини на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Сторони проживають окремо, а фактичні шлюбні стосунки припинено. Збереження шлюбу буде суперечити її інтересам. Відповідач працездатний, здоровий, а тому має можливість сплачувати аліменти, однак робити це в добровільному порядку відмовляється. Позивач просила суд розірвати укладений між сторонами шлюб та стягувати з відповідача на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини у розмірі 1/3 від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня пред`явлення позову та до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року позов задоволено частково. Розірвано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , який зареєстрований 23.07.2022 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис № 942. Ухвалено стягувати з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від усіх видів заробітку (доходу), щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 19.03.2026 та до досягнення дитиною повноліття. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 1 064,96 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1 064,96 грн. Рішення суду в частині стягнення аліментів на дитину межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Відповідач ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на вказане рішення суду. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необґрунтованим, ухваленим у результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків суду обставинам справи, та таким, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції без обгрунтування відмовив у задоволенні клопотання про надання строку для примирення. Причина, з якої позивач подала на розлучення – конфлікт фінансового характеру між її батьком та відповідачем. Фактично позов є примушуванням до здійснення певних фінансових дій на користь батька позивача. Внаслідок дій позивача постраждали інтереси спільної дитини позивача та відповідача, оскільки відмовившись продовжувати шлюбні відносини до врегулювання фінансової суперечки із її батьком, позивач переїхала з дитиною у будинок батьків, де фактично мешкає три сім`ї, а дитина не має навіть мінімальної житлової площі. Збереження шлюбу є можливим. В ході строку примирення суперечку із батьком позивача може бути врегульовано. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Позивач ОСОБА_2 через представника адвоката Кушнірук К. І. подала відзив на апеляційну скаргу в якому вказує, що у справах про розірвання шлюбу завдання суду полягає у з`ясуванні того, чи відповідає подальше спільне

життя подружжя та збереження шлюбу інтересам подружжя та чи існує реальна

взаємна воля на продовження сімейних відносин. Апеляційна скарга не містить жодного належного доводу, який би свідчив, що суд першої інстанції неправильно встановив відсутність такої взаємної волі або неправильно застосував статтю 112 Сімейного кодексу України. Предметом доказування у справі є не встановлення вини одного з подружжя у припиненні сімейних відносин, не аналіз усіх побутових або майнових конфліктів сторін, а з`ясування того, чи є підстави вважати можливим подальше спільне життя та збереження шлюбу. Позивачка протягом розгляду справи послідовно підтверджувала відсутність наміру продовжувати шлюб, відсутність перспективи примирення та неможливість відновлення сімейних відносин. Саме ця обставина і була належно оцінена судом першої інстанції. У цій справі позивачка чітко заперечувала проти надання строку для примирення, оскільки усвідомлювала своє рішення, не мала наміру відновлювати шлюбні відносини та не вбачала перспективи збереження сім`ї. Отже, саме по собі бажання відповідача отримати тривалий строк для примирення не свідчить про наявність реальної можливості відновлення сімейних відносин. Надання строку для примирення не може перетворюватися на процесуальний інструмент утримання особи у шлюбі всупереч її чітко вираженій волі. Наявність або відсутність такого спору у відповідача з батьком позивача не спростовує права позивачки на припинення шлюбу та не створює для неї обов`язку залишатися у шлюбних правовідносинах. Апеляційна скарга містить посилання на інтереси дитини та твердження щодо нібито неналежних умов її проживання. Такі доводи є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Представник позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу не визнала та просила залишити її без задоволення.

Позивач та відповідач, будучи належно повідомлені судом апеляційної інстанції про час, дату та місце судового розгляду в суд апеляційної інстанції не з`явились, суд ухвалив провести розгляд справи у їх відсутності.

Від відповідача 28.07.2026, тобто після визначеної дати судового розгляду цієї справи, надійшла засобами поштового з`язку заява про відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд в складі колегії суддів, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги.

Суд зауважує, що хоча в апеляційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції в цілому, але в апеляційній скарзі наведено тільки доводи, що стосуються розірвання шлюбу і не наведено доводів щодо стягнення аліментів на утримання дитини.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки сторони спору не підтримують між собою сімейних відносин, позивач наполягає на розірванні шлюбу та заперечує можливість примирення з відповідачем, то є всі підстави для розірвання шлюбу.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_7 уклали шлюб, який зареєстрований 23.07.2022 Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Луцьку Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Львів), актовий запис №942.

Під час перебування у шлюбі у сторін народився син ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Син ОСОБА_6 проживає з матір`ю.

Позивач вважає, що збереження шлюбу суперечить її інтересам.

Згідно із ст. 51 Конституції України та ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Відповідно до ч. ч. 3 та 4 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування подружжя до припинення шлюбних стосунків чи їх збереження є неприпустимим і є порушенням права на свободу та особисту недоторканість.

Частиною 3 статті 105 СК України визначено, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 СК України.

Відповідно до частини першої статті 110, статті 112 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Аналіз наведених вище норм матеріального права та встановлених обставин справи, на думку апеляційного суду, свідчать про те, що суд першої інстанції правильно вважав, що подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить інтересам позивача, що має істотне значення. За встановлених фактичних обставин, суд дійшов переконання, що сім`я сторін розпалася остаточно і зберегти її неможливо.

Крім того, задовольняючи позов, суд виходив з того, що шлюб має добровільний характер та ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка і припиняється внаслідок його розірвання, що засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків і позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Незгода лише будь-кого зі сторін продовжувати шлюбні стосунки є підставою для визнання її права вимагати розірвання шлюбу.

Отже, враховуючи наведене, апеляційний суд в складі колегії суддів вважає, що ухвалене судом першої інстанції рішення про задоволення позову відповідає вимогам закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що ухвалене судом рішення є незаконним і підлягає скасуванню через порушення судом першої інстанції вимог норм цивільного процесуального права, а саме щодо ненадання судом терміну для примирення сторін, є безпідставними, спростовуються вищевикладеним та зводяться до незгоди відповідача із судовим рішенням.

Надання строку для примирення є правом, а не обов`язком суду. Суд першої інстанції не знайшов підстав для надання строку для примирення і виходив з того, що позивач категорично заперечує щодо його надання. Суд першої інстанції при розгляді справи заслухав пояснення обох сторін, встановив фактичні обставини справи і надав оцінку доказам у їх сукупності.

Відповідач в апеляційній скарзі не ставив питання про надання строку для примирення. Позивач не бажає миритись з відповідачем і на час розгляду справи судом апеляційної інстанції примирення не відбулося. Позивач не виявила наміру на збереження сім`ї, а шлюб відповідно до ст. 24 СК України ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка, і відповідно до ч. 3 ст. 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Незгода відповідача з розірванням шлюбу не є достатньою підставою для відмови у позові в цій справі. На час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони припинили шлюбні відносини, проживають окремо, відповідач не навів обставин, які б свідчили про здійснення дій до примирення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

В апеляційній скарзі відповідач не наводить жодних доводів і обґрунтувань для скасування рішення в частині стягнення аліментів на дитину. Суд першої інстанції стягнув аліменти в користь матері з якою проживає дитин, розмір аліментів визначений з врахуванням вимог ст.ст. 182, 183 СК України.

На підставі наведеного, суд в складі колегії суддів вважає, що рішення судом першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстав для скасування немає.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 травня 2026 року в цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 30 липня 2026 року.

Головуючий - суддя

Судді