Постанова від 14 липня 2026 р. у справі №161/17283/23 — Волинський апеляційний суд

Справа № 161/17283/23 Головуючий у 1 інстанції: Мазур Д. Г.

Провадження № 22-ц/802/727/26 Доповідач: Бовчалюк З. А.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Бовчалюк З.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Карпук А.К.,

з участю секретаря судового засідання Русинчук М.М.,

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання договорів недійсними за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 , ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю та визнання договорів недійсними.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що у 1999 році для потреб сім`ї позивача за спільні кошти ОСОБА_3 та її мати ОСОБА_4 придбали земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , яка згідно договору купівлі-продажу Р №4-1307 від 1999 року була зареєстрована на покупця ОСОБА_4 .. В подальшому за їхні спільні кошти на цій земельній ділянці було збудовано житловий будинок, а тому вона з матір`ю набула права спільної сумісної власності на спірне майно. 19 квітня 2016 земельну ділянку та житловий будинок було відчужено на підставі договору дарування, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , посвідченого приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк В.А. та зареєстровано в реєстрах АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 .

При цьому, ОСОБА_3 не надавала свою згоду на вчинення даного правочину, а про відчуження спірного майна вона дізналася восени 2021 року.

Просить суд визнати об`єктами спільної сумісності власності: житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,0778 га, кадастровий номер 0710100000:31:076:001, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , а також - визнати недійсним договір дарування житлового будинку від 19 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 926, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А., та договір дарування земельної ділянки від 19 квітня 2016 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , зареєстрований в реєстрі за № 923, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду першої інстанції скасувати у зв`язку з неповним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду фактичним обставинам справи та порушенням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_3 задовольнити.

Заслухавши представника відповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_1 .

19 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування житлового будинку, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А., зареєстрований в реєстрі за №926. За цим договором ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 безоплатно в дар житловий будинок /літер А-2 / з господарськими будівлями і спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 .

Цього ж дня, 19 квітня 2016 року, між сторонами укладено договір дарування земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Луцького міського нотаріального округу Волинської області Ариванюк Н.А., зареєстрований в реєстрі за №923. За цим договором ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_1 безоплатно в дар земельну ділянку площею 0,0778 га (у тому числі за земельними угіддями: 0,0064 га – капітальна, 0,0166 га – капітальна, 0,0544 га – прибудинкова територія), кадастровий номер 0710100000:31:076:0001, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 . Цільове призначення земельної ділянки – для обслуговування житлового будинку.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивач стверджувала, що спірна земельна ділянка була придбана для її потреб та користування, однак право власності на неї було зареєстровано на її матір ОСОБА_4 .. У подальшому на зазначеній земельній ділянці було збудовано житловий будинок, будівництво якого, за твердженням позивача, здійснювалося за спільні кошти її і ОСОБА_4 , при цьому вклад сторін у будівництві будинку був рівнозначним. Посилаючись на ці обставини, позивач просила визнати спірне майно об`єктом спільної сумісної власності.

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Приватно - правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

Відповідно до частини першої статті 368 Цивільного кодексу України, спільною сумісною власністю є власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності.

Згідно ч. 4 статті 368 ЦК України, майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Частиною 1 статті 377 Цивільного кодексу України та частиною 1 статті 120 Земельного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім, багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового використання в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. (ч. ч. 1, 2 ст. 372 ЦК України).

Згідно з положеннями статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Саме на позивача покладається обов`язок доведення факту внесення коштів у придбання земельної ділянки або участі у фінансуванні будівництва спірного житлового будинку.

Обґрунтовуючи вимоги, в частині визнання права власності на об`єкти нерухомого майна, ОСОБА_3 стверджувала, що вона та ОСОБА_4 є членами сім`ї , які за спільні кошти для власних потреб набували у власність спірні об`єкти нерухомого майна. Однак, такі доводи позивача жодними доказами не підтверджені. Сам по собі той факт , про який вказує позивач, що ОСОБА_4 є її матір`ю, не свідчить про те, що вказані особи були членами сім`ї в розумінні приписів цивільного законодавства, які дають підстави вказувати про набуття майна у спільну сумісну власність. При цьому, суд зауважує, що місце проживання та реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , на час укладення оспрюваних договорів були відмінними. Позивачем не подано жодного доказу, щодо походження коштів, які витрачались на придбання спірного нерухомого майна та яким чином здійснювалось будівництво. Окрім того, в суді апеляційної інстанції встановлено, що саме відповідач ОСОБА_1 упродовж тривалого періоду часу зареєстрована та проживає за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів , які б вказували , що як позивач так і її мати будь- коли проживали за даною адресою, або ж користувались даним майном, здійснювали його догляд чи утримання.

Звертаючи до суду з позовною заявою про визнання права спільної сумісної власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 та земельну ділянку площею 0,0778 га, кадастровий номер 0710100000:31:076:001, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , позивач не обгрутнтувала та не надала, жодних доказів з метою доведення таких вимог. А вказані вимоги є основними та від їх доведеності залежать інші вимог, як то визнання недійним договорів по відчуженню вказаного спірного майна.

На підтвердження вимог про визнання права власності на майно позивачем надано лише копії оспорюваних договорів та докази, які підтверджують родинні відносини ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Необхідно зазначити, що з матеріалів справи вбачається, що у 2020 році ОСОБА_4 уже зверталася до суду з позовними вимогами про визнання недійсними договору дарування житлового будинку та земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_4 з підстав того, що на момент укладення вказаних правочинів не до кінця усвідомлювала характер вчинюваних нею правочинів. Рішення у даній справі набрали законної сили. Зі змісту вказаних рішень судом встановлено, що ОСОБА_4 при розгляді справи, що порушена за її позовом, жодного разу не повідомляла суд, що вказане майно вона набула разом зі своєю донькою ОСОБА_3 у спільну сумісну власність.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що позивачем не доведено факту виникнення між сторонами права спільної сумісної власності на спірне нерухоме майно. Відсутність доказів спільного набуття або створення майна виключає можливість застосування правового режиму спільної сумісної власності, а тому правомірно відмовив в задоволенні позову в цій частині.

Беручи до уваги викладене, у випадку недоведеності вимог про визнання права власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 , суд констатує про відсутність порушеного права позивача ОСОБА_3 на спірне майно.

Відмовивши ОСОБА_3 у задоволенні первинної вимоги, а саме: визнанні права власності на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у визнанні недійсними договорів дарування спірного нерухомого майна.

При цьому судом підставно зазначено, що укладаючи оспорювані договори дарування, сторони у вступних частинах таких договорів ствердили, що вони уклали ці договори діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній пам`яті, розуміючи значення своїх дій, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладені ними правочини.

Необхідно зауважити, що як в позовній заяві, так і вході розгляду справи, позивач акцентувала увагу суду виключно на вимогах про визнання договорів недійсними з підстав того , що ОСОБА_4 під час їх укладення не розуміла значення свої дій та не могла ними керувати, клопотала про призначення судових експертиз та які не проводились саме у зв`язку з їх неоплатою позивачем про що обґрунтовано вказав суд у рішенні, що оскаржується. Доводами апеляційної скарги є також виключно вказівка про неспроможність ОСОБА_4 на момент укладення договорів розуміти значення своїх дій.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів зауважує, що без доведеності , бездоказовості права спільної сумісної власності ОСОБА_3 на житловий будинок та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_4 у неї не виникає права на оспорення договорів щодо вказаного нерухомого майна.

Наведені в апеляційних скаргах доводи не спростовують висновків суду та не містять підстав для скасування рішення чи зміні, а є власним суб`єктивним тлумаченням норм права та обставин справи, яким суд дав відповідну правову оцінку.

Доводи апеляційної скарги про підставність позовних вимог є власним тлумаченням встановлених обставин справи, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм суд в сукупності з іншими доказами по справі дав правильну юридичну оцінку.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 20 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя:

Судді: