Рішення від 06 квітня 2026 р. у справі №759/1931/25 — Святошинський районний суд міста Києва

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА

ун. № 759/1931/25

пр. № 2/759/509/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 квітня 2026 року м. Київ

Святошинський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Єросової І.Ю.,

при секретарі Біляку М.О.,

за участю представника позивача - адвоката Новікової В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції цивільну справа за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

21.01.2025 адвокат Новікова В.Р., діючи в інтересах ОСОБА_1 , через систему «Електронний суд» звернулася до Святошинського районного суду м. Києва із позовом, в якому просить стягнути із відповідача на користь позивача суму заборгованості за договором про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 у розмірі 490 000 грн. 00 коп., а також понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 3 920 грн. 00 коп.

Дану позовну заяву представник позивача обґрунтовує тим, що 01 лютого 2023 року між ОСОБА_1, як адвокатом, та ОСОБА_3, який діяв від імені та в інтересах ОСОБА_2 , був укладений договір про надання правової допомоги № 15/02, за умовами якого клієнт, яким є ОСОБА_2 , зобов`язався своєчасно та у повному обсязі оплатити адвокату, яким є ОСОБА_1 , ціну наданих послуг (гонорар), у строки встановлені умовами договору. Згідно з умовами договору, сторонами було визначено також і суму "гонорару успіху", який становить 300 000,00 грн. та настає за умови отримання позитивного для клієнта рішення суду, а саме про задоволення позовних вимог клієнта. ОСОБА_1, як адвокатом, належним чином виконувались умови договору про надання правової допомоги, та відповідно до рішення Святошинського районного суду м. Києва по справі №759/3549/22 позовні вимоги мого клієнта - ОСОБА_2 були задоволені. Однак, відповідачем було порушено умови договору про надання правової допомоги, в частині сплати гонорару у визначеному договором розмірі, чим порушено права позивача.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.01.2025 для розгляду даної позовної заяви визначено суддю Святошинського районного суду м. Києва Єросову І.Ю.

Ухвалою від 27.01.2025 позовну заяву залишено без руху.

31.01.2025 представником позивача усунено допущені недоліки.

Ухвалою від 03.02.2025 відкрито провадження у справі, розгляд вирішено проводити у порядку загального позовного провадження.

На виконання вимог ухвали сторонам скеровано копію ухвали про відкриття провадження.

Відповідач ОСОБА_2 не отримала вказану ухвалу у зв`язку із закінченням терміну зберігання поштового відправлення у пункті видачі.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 272 ЦПК України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, а в разі відсутності електронного кабінету - рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

У свою чергу, днем вручення судового рішення є:

1) день вручення судового рішення під розписку;

2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи;

3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;

4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;

5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, за змістом наведених положень процесуального закону повернення поштового відправлення, здійсненого судом, з відміткою поштового оператора про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси, вважається підтвердженням належного повідомлення учасника справи, а днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки.

Суд вважає за необхідне нагадати, що відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

У свою чергу, згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).

До основних засад судочинства частиною третьої статті 2 ЦПК України віднесено розумність строків розгляду справи судом, пропорційність, диспозитивність, змагальність сторін.

Виходячи зі змісту ст. 12, ч. 3 ст. 13 ЦПК України, кожна сторона реалізує свої процесуальні права на власний розсуд з метою досягнення бажаного процесуального результату.

Таким чином, суд доходить висновку про належне сповіщення відповідача ОСОБА_2 про розгляд даного провадження, забезпечення останній можливості скористуватися наданим ЦПК України правом на подачу відзиву на позовну заяву, своїх пояснень та заперечень, яким остання не скористалася.

Ухвалою від 15.07.2025 до участі у справі залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , який на підставі довіреності, уклав від імені ОСОБА_2 договір про надання правової допомоги.

23.09.2025 засобами поштового зв`язку до суду надійшли письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 , в яких останній вказує, що діяв від імені ОСОБА_2 , яка погоджувала його дії та рішення, зокрема щодо підписання договору про надання правової допомоги та акту приймання-передачі. За умовами договору ОСОБА_2 повинна була сплатити адвокату ОСОБА_1 гонорар успіху, у разі задоволення судом позову, а також фактично надані послуги. Вказівок щодо здійснення розрахунків із адвокатом ОСОБА_1 від ОСОБА_2 він не отримував.

Ухвалою від 28.10.2025 закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду по суті.

30.03.2026 до суду надійшли аналогічні за змістом письмові пояснення третьої особи ОСОБА_3 .

У судовому засіданні представник позивача - адвокат Новікова В.Р. підтримує викладені і позові вимоги та просить їх задовольнити. Вказує, що не заперечує стосовно ухвалення у даній справі заочного рішення.

Відповідач та третя особа, будучи своєчасно та належним чином повідомленими про дату і час судового засідання, до суду у призначений час не прибули, жодних заяв чи клопотань, у тому числі й про відкладення, на адрес суду не надсилали.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

В силу приписів п. 1 ч. 3 вказаної статті, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Положення ч. 4 ст. 223 ЦПК України передбачають, що у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:

1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;

2) відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;

3) відповідач не подав відзив;

4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд звертає увагу, що відповідач ОСОБА_2 , своєчасно на належним чином повідомлена про дату та час розгляду пред`явленого до неї позову, до суду у призначений час не прибула, про причини неявки та їх поважність суд не повідомила, у наданий судом строк не скерувала до суду відзиву або своїх заперечень, жодного разі процесуальні документи, скеровані на поштову адресу судом не отримувала, при цьому, уповноважений представник позивача у судовому засіданні зазначила, що не заперечує стосовно ухвалення у даному провадженні заочного рішення.

Беручи до уваги, що умови ухвалення заочного рішення, закріплені ч. 1 ст. 280 ЦПК України, у даному випадку дотримані, суд доходить висновку про можливість ухвалення у даній справі заочного рішення суду, яке може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідачів, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суд, вислухавши позицію представника позивача, дослідивши наявні у розпорядженні суду матеріали, оцінивши зібрані та надані у сукупності докази, доходить таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

В силу ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. 13 ЦПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу приписів ч. 1, 2 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожен доказ повинен відповідати законодавчо закріпленим вимогам, а саме - бути належними, допустимими, достатніми та достовірними.

Так, відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У свою чергу, в силу вимог ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наведене являє собою критерій допустимості наданих стороною доказів.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Приписами ст. 80 ЦПК України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Сторона позивача стверджує, що ОСОБА_2 порушила умови договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 року, що проявляється у невиконанні обов`язки оплати послуг адвоката та гонорару успіху.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу приписів ч. 1, 3 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

За своїм змістом договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, а тому до нього застосуються відповідні положення ЦК України.

В силу положень ч. 1 ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Вимоги ч. 1 ст. 903 передбачають, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Статтею 14 Правил адвокатської етики також закріплено, що адвокат надає правову допомогу відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність на підставі договору про надання правової допомоги.

Приписи ч. 4 ст. 27 Закону передбачають, що договір про надання правничої допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах.

Так, згідно з договором про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_3., який діяв від імені ОСОБА_2 , адвокат ОСОБА_1 зобов`язується за завданням ОСОБА_2 надавати правову допомогу, а ОСОБА_2 зобов`язується оплатити послуги та фактичні витрати адвоката (т. 1 а.с. 8-12).

Пунктом 3 договору передбачено оплату ОСОБА_2 гонорару успіху адвокату ОСОБА_1 у розмірі 300 000 грн. 00 коп., який підлягає сплаті протягом трьох робочих днів з дня ухвалення судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно зі ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі №904/4507/18).

Статтею 28 Правил адвокатської етики визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час на виконання доручення.

Як стверджує сторона позивача та наголошує третя особа ОСОБА_3 , адвокат ОСОБА_1, який наділений повноваженнями представника ОСОБА_2 , добросовісно виконав взяти на себе за договором обов`язки щодо здійснення представництва останньої в рамках цивільної справи №759/3549/22, що мало наслідком задоволення позовних вимог ОСОБА_2 рішенням від 02.03.2023 року.

Суд звертає увагу на те, що, як вбачається зі змісту рішення Святошинського районного суду м. Києва від 02.03.2023 у справі №759/3549/22, позовна заява була подана самим позивачем ОСОБА_2 23.02.2022, тобто за рік до укладення договору про надання правової допомоги із адвокатом ОСОБА_1 Відповідно саме позивач самостійно зібрала доказову базу, достатню для ухвалення судом законного та обґрунтованого рішення. У судове засідання, яке було призначене на 02.03.2023, адвокат ОСОБА_1, як представник ОСОБА_2 , не прибув, а до початку розгляду справи скерував заяву, в якій просив проводити судове засідання без його участі. Тобто адвокат не брав фактично участі у такому судового провадженні.

Також суд звертає увагу на те, що рішенням суду підтверджується, що адвокат ОСОБА_1 не скеровував до суду в інтересах ОСОБА_2 процесуальних документів по суті справи, тобто фактично останній вступив у справу вже на завершальному етапі. Акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 не містить детального опису наданих адвокатом послуг, які ОСОБА_2 повинна була оплатити. Натомість вказаний документ містить лише формальне посилання на послугу у вигляді надання консультацій, вивчення матеріалів справи та доказової бази, за які ОСОБА_2 повинна була сплатити 190 000 грн. 00 коп. Також акт не містить уточнень, коли саме (в які дати) адвокатом було надано відповідні послуги, чи була ОСОБА_2 присутня на таких консультаціях, чи вони надавалися безпосередньо її представнику.

Окремо суд зауважує, що ОСОБА_2 станом на день укладення договору про надання правової допомоги, підписання акта приймання-передачі наданих послуг була особою похилого віку, фактично зареєстрована та проживала у м. Києві, а самі документи, як і здійснення діяльності адвокатом ОСОБА_1, вчинялися у м. Дніпро. Відтак, суд ставить під сумнів реальність наданих адвокатом ОСОБА_1 правових послуг ОСОБА_2 .

Також суд вважає за необхідне проаналізувати наявність у ОСОБА_3 повноважень на вчинення правочинів від імені ОСОБА_2 , які стали підставою для звернення позивача до суду із даним позовом. Так, зі змісту договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 вбачається, що такий договір укладено ОСОБА_2 через свого представника за довіреністю ОСОБА_3. Повноваження останнього підтверджуються наявною у матеріалах справи довіреністю від 14.11.2022, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т.В. та зареєстрованою у реєстрі за №989, за якою ОСОБА_4 , який діяв в інтересах ОСОБА_2 , уповноважив ОСОБА_3 представляти її інтереси (т. 1 а.с. 39-40).

Відповідно до ч. 1 ст. 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.

Приписами ст. 238 ЦК України визначено, що представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин, який відповідно до його змісту може бути вчинений лише особисто тією особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він одночасно є, за винятком комерційного представництва, а також щодо інших осіб, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 239 ЦК України закріплено, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Положенням ч. 1 ст. 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю.

За змістом ч. 3 вказаної статті, довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Однією із особливостей представництва є передоручення, правовий статус якої регламентований приписами ст. 240 ЦК України. Представник зобов`язаний вчиняти правочин за наданими йому повноваженнями особисто. Він може передати своє повноваження частково або в повному обсязі іншій особі, якщо це встановлено договором або законом між особою, яку представляють, і представником, або якщо представник був вимушений до цього з метою охорони інтересів особи, яку він представляє. Представник, який передав своє повноваження іншій особі, повинен повідомити про це особу, яку він представляє, та надати їй необхідні відомості про особу, якій передані відповідні повноваження (замісника). Невиконання цього обов`язку покладає на особу, яка передала повноваження, відповідальність за дії замісника як за свої власні. Правочин, вчинений замісником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Зі змісту довіреності від 14.11.2022, посвідченою приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Красновською Т.В. та зареєстрованою у реєстрі за №989, вбачається, що фактично вона вчинена представником ОСОБА_2 - ОСОБА_4 у порядку передоручення. У той же час, матеріали справи не містять первісної довіреності від 29.12.2021, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Зубковою О.Л. та зареєстрованою у реєстрі за №1256, якою ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_4 представляти її інтереси. Наведене позбавляє суд можливості пересвідчитися у тому, чи дійсно ОСОБА_4. мав повноваження на передоручення представництва інтересів іншим особам, зокрема ОСОБА_3 , та як наслідок чи був ОСОБА_3 уповноваженою особою на укладення договору про надання правової допомоги та підписання акта приймання-передачі наданих послуг відповідно до укладеного договору №15/02 від 01.02.2023 року.

Крім того, суд зауважує, що фактично довіреність від 14.11.2022, видана на ім`я ОСОБА_3, не містить вказівки на надання останньому повноважень на укладення договору про надання правової допомоги та підписання акта приймання-передачі наданих послуг. Відтак, суд вважає, що дії представника ОСОБА_3 в частині укладення із адвокатом ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 та підписання акта приймання-передачі наданих послуг від 02.03.2023 є виходом за межі наданих представнику повноважень.

Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2., яка, як стверджує сторона позивача, уповноважила ОСОБА_3 на укладення із адвокатом ОСОБА_1 договору про надання правової допомоги, за відсутності вказівки на надання йому права на укладення від її імені договорів, зокрема на правову допомогу, погодила дії свого представника, а так само вжила заходів, спрямованих на виконання правочину.

Окремо суд зауважує, що акт приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 підписаний 02.03.2023, однак саме рішення у цивільній справі №759/3549/22 було відправлено судом до ЄДРСР лише 09.03.2023, а загальний доступ надано учасникам лише 13.03.2023 року. Отже, 02.03.2023 ОСОБА_2 не могла бути проінформованою про те, що її позовну заяву задоволено судом, а отже, підписання акта приймання-передачі у вказану дату не узгоджується із фактичними обставинами справи.

Також суд звертає увагу на те, що стороною позивача у цивільній справі №759/3549/22, зокрема представником позивача - адвокатом ОСОБА_1, не реалізовано право на відшкодування судових витрат. Враховуючи, що позов було задоволено судом, в силу приписів ст. 141 ЦПК України, представник позивача має право на ініціювання ухвалення додаткового рішення про стягнення із відповідача на користь позивача понесених судових витрат на правову допомогу адвоката.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18).

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (див. додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи, що стороною позивача не доведено наявність у ОСОБА_3 , який представляв інтереси ОСОБА_2 , права на укладення договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023 та акту приймання-передачі наданих послуг №1 до договору про надання правової допомоги №15/02 від 01.02.2023, суд доходить висновку, що у відповідача ОСОБА_2 не породжувалося право та обов`язок на оплату послуг адвоката ОСОБА_1, який фактично не підтвердив ні права на надання правової допомоги ОСОБА_2 , ні реальність надання послуг, а відтак, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280, 352-355 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 237-240, 244, 626-629, 638, 901, 903 ЦК України, Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правилами адвокатської етики, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ), третя особа: ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ), про стягнення заборгованості - залишити без задоволення.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Київського апеляційного суду.

Відповідно до п.п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю.Єросова