Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №175/2383/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1950/26 Справа № 175/2383/26 Суддя у 1-й інстанції - Качаленко Є. В. Суддя у 2-й інстанції - Свіягіна І. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2026 року м. Кривий Ріг

Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду Свіягіна І.М.,

при секретарі судового засідання Примак Н.М.,

за участю захисника адвоката Левшакової О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу захисника адвоката Левшакової О.І., діючої в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, на постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026року, якою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця ВЧ НОМЕР_1 , одруженого, місце реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ,

визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000,00 гривень (сімнадцять тисяч гривень 00 копійок), з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, стягнуто судовий збір,

в с т а н о в и л а:

постановою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026 року ОСОБА_1 визнано винуватим у тому, що він 20 грудня 2025 року о 22 годині 47 хвилин на просп. Незалежності, 40, у м. Краматорську керував транспортним засобом Volkswagen Caddy, н.з. НОМЕР_3 , у стані алкогольного сп`яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився за згодою водія із застосуванням газоаналізатора Alkotest 6820, результат огляду - 1,41 ‰. Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.9 а ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На зазначену постанову захисник адвокат Левшакова О.І., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, подала апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати, а провадження у справі закрити за відсутністю події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На обґрунтування своїх вимог вказує, що для виявлення зазначеного правопорушення відповідний транспортний засіб має бути законно зупинений працівниками поліції, оскільки в іншому разі протиправність зупинки може поставити під сумнів і подальшу процедуру виявлення водія у стані сп`яніння. Перелік підстав для зупинки транспортного засобу наведено у ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію». Зазначений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Крім того, автомобіль Volkswagen Caddy, номерний знак НОМЕР_3 , має ознаки належності до Збройних Сил України, а тому зупинка ОСОБА_1 під час комендантської години є безпідставною.

Звертає увагу, що до протоколу додано відеозапис з автомобільного відеореєстратора 7OMAI, однак у матеріалах справи № 175/2383/26 відсутня будь-яка інформація про технічний засіб, яким здійснено відеофіксацію правопорушення, крім нагрудної камери працівника поліції ID 472699.

Вказує, що поліцейський повідомив про виклик на місце події командира військової частини з алкотестером «Drager» та працівників Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, однак усупереч вимогам ст. 266-1 КУпАП цього не було зроблено. Отже, після встановлення особи ОСОБА_1 , який мав статус військовослужбовця Збройних Сил України, працівники поліції, будучи достеменно обізнаними з його статусом, повинні були забезпечити проведення огляду відповідно до вимог, передбачених ч. 2–7 ст. 266-1 КУпАП, а тому вся процедура огляду, застосована до ОСОБА_1 , згідно з категоричними приписами ч. 9 ст. 266-1 КУпАП є недійсною.

Враховуючи статус суб`єкта відповідальності, вчинене правопорушення не підлягає правовому регулюванню за правилами глави 10 «Адміністративні правопорушення на транспорті, у галузі шляхового господарства і зв`язку» КУпАП, на підставі якої працівниками поліції складено протокол про адміністративне правопорушення за порушення ОСОБА_1 вимог п. 2.9 а ПДР України. Проте судом не надано зазначеним обставинам належної оцінки.

Наголошує на неприпустимій поведінці працівника поліції, який перед проведенням огляду неодноразово намагався з`ясувати, чи вживав ОСОБА_1 алкогольні напої та в якій кількості, при цьому зазначивши, що його відповідь не має юридичної сили. Такі дії поліцейських є вкрай неприпустимими, незаконними та такими, що грубо порушують вимоги ст. 268 КУпАП, ст. 63 Конституції України та інших нормативних актів, зокрема Інструкції.

Вказує, що всупереч чинному законодавству про адміністративні правопорушення ОСОБА_1 не було відсторонено від керування транспортним засобом, про що свідчить відсутність у матеріалах справи відповідного документа встановленої форми, а саме акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу.

Звертає увагу, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який бере участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Крім того, на утриманні ОСОБА_1 перебуває вагітна дружина ОСОБА_2 , а тому позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами матиме меншу суспільну користь, ніж виховна мета такого стягнення, передбачена КУпАП.

ОСОБА_1 у судове засідання апеляційної інстанції не прибув, хоча був належним чином повідомлений про день, час і місце апеляційного розгляду цієї справи.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 294 КУпАП апеляційний перегляд здійснюється суддею апеляційного суду протягом двадцяти днів із дня надходження справи до суду.

До того ж відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд своєї справи впродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати передбачених процесуальним законом заходів для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії»). Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається насамперед на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється залежно від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін і предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перешкодам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції (§ 66–69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнова проти України»).

Частиною 6 ст. 294 КУпАП встановлено, що неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи.

За таких обставин, керуючись ст. 268 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути цю справу за відсутності ОСОБА_1 на підставі доказів, що містяться в матеріалах справи, та за участю його захисника адвоката Левшакової О.І.

Вивчивши, перевіривши та оцінивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, обміркувавши доводи захисту, викладені в апеляційній скарзі, заслухавши захисника адвоката Левшакову О.І., яка підтримала доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

За змістом ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне й об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винуватість цієї особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці фактичні дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, речовими доказами, а також іншими документами.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення необхідно з`ясовувати, чи було вчинено таке правопорушення, чи винна ця особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Також під час розгляду справ про адміністративні правопорушення необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. 247, 280 КУпАП, а зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. 283, 284 цього Кодексу. У ній, зокрема, потрібно наводити докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначати мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених ним доводів.

Відповідно до вимог ч. 1, 2 ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Згідно з приписами ст. 8 КУпАП особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону.

Згідно з положеннями ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV рішення ЄСПЛ є джерелом права в Україні.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та правових позицій, викладених у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бендерський проти України» (заява № 22150/02, § 2), у якому відображено принцип здійснення правосуддя, судові рішення мають достатньою мірою висвітлювати мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від характеру рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Право може вважатися ефективним, лише якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином вивчені судом.

Ці вимоги закону під час розгляду суддею місцевого суду справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 належно виконані.

Як убачається з матеріалів справи про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Відповідно до п. 2.9 а ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебувати під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за керування транспортними засобами особами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Отже, доказуванню в цьому випадку підлягають факт керування транспортним засобом та факт перебування водія у стані алкогольного сп`яніння. Сторона захисту не заперечує цих обставин, однак вказує на порушення порядку проведення огляду, що не знайшло свого підтвердження під час апеляційного перегляду.

Судом першої інстанції встановлено, що факт вчинення адміністративного правопорушення та винуватість ОСОБА_1 у його вчиненні підтверджуються протоколом серії ЕПР1 № 546443 від 20 грудня 2025 року; матеріалами відеофіксації порушення; чеком-тестом Drager; актом огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів від 20 грудня 2025 року; рапортом.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дослідив відеозапис поліцейських, відповідно до якого встановлено, що під час спілкування з поліцейськими водій ОСОБА_1 на запитання поліцейського повідомив, що «вживав два пива», а також зазначив, що керував транспортним засобом, однак нічого не порушив. Поліцейським повідомлено про ознаки алкогольного сп`яніння, виявлені у водія, та запропоновано пройти огляд за допомогою газоаналізатора Drager на місці зупинки транспортного засобу, на що водій погодився. За результатами проведеного огляду встановлено результат – 1,41 ‰, що значно перевищує допустиму норму. На запитання інспектора поліції ОСОБА_1 погодився з установленим результатом, після чого поліцейський повідомив, що буде складено протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП.

Апеляційний суд вважає відеозапис поліцейських належним та допустимим доказом, який беззаперечно підтверджує події, викладені у протоколі про адміністративне правопорушення. На відеозаписі логічно та послідовно зафіксовано весь перебіг подій, що стосується саме адміністративного правопорушення, а підстав для сумніву в достовірності цього доказу в апеляційного суду не виникає.

При цьому відсутність інформації про технічний засіб, яким здійснено відеофіксацію правопорушення, не свідчить про недопустимість відеозапису, оскільки зазначені відеозаписи є додатками до протоколу, тобто матеріальними носіями, які доповнюють, розкривають і підтверджують зміст протоколу та мають із ним однакову юридичну силу. Тому підстави вважати їх недопустимими доказами відсутні. Крім того, захисник не заперечує обставин, зафіксованих на відеозаписі, та не вказує на їх невідповідність фактичним обставинам справи.

Під час перевірки матеріалів справи з урахуванням доводів апеляційної скарги апеляційним судом не встановлено ознак спонукання, провокації або поведінки поліцейських, яка не відповідає їхнім службовим повноваженням. Попереднє запитання про факт вживання водієм алкогольних напоїв у цьому випадку не свідчить про порушення порядку проведення огляду, оскільки водій ОСОБА_1 пройшов відповідний огляд, яким підтверджено його перебування у стані алкогольного сп`яніння, а встановлений результат значно перевищує допустиму норму. А тому зазначені поліцейським ознаки сп`яніння не є вигаданими або надуманими, а поліцейський діяв у межах наданих йому повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Не можуть бути задоволені й посилання в апеляційній скарзі на безпідставність зупинки транспортного засобу з огляду на таке.

Відповідно до ч. 4 ст. 8 Закону України «Про Національну поліцію» під час дії воєнного стану поліція діє згідно із призначенням та специфікою діяльності з урахуванням тих обмежень прав і свобод громадян, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, що визначаються відповідно до Конституції України та Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин, строк дії якого неодноразово продовжувався та який діяв на час зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12 травня 2015 року № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, як перевірка в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, документів в осіб, а в разі потреби – проведення огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян, за винятком обмежень, установлених Конституцією України.

Відповідно до Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1456, правовою основою перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян є Конституція України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, закони України «Про основи національного спротиву», «Про правовий режим воєнного стану», «Про оборону України», «Про національну безпеку України», «Про Національну поліцію», «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України, та інші нормативно-правові акти.

Отже, перевірка документів в осіб здійснюється після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану.

На підставі викладеного апеляційний суд зауважує, що інспектор поліції діяв у межах наданих йому повноважень під час дії воєнного стану в країні. Крім того, ОСОБА_1 рухався під час дії комендантської години, а тому підстави для зупинки транспортного засобу під його керуванням є законними та не спростовують наявності в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Твердження сторони захисту про те, що рух військового транспортного засобу під час дії комендантської години не може бути правовою підставою для його зупинки, не заслуговують на увагу, оскільки жодним нормативно-правовим актом окремо не визначено можливості та підстав зупинки саме автомобіля, який має ознаки військового транспортного засобу. Крім того, сам собою рух військового автомобіля не підтверджує, що ним керує військовослужбовець.

Сторона захисту посилається на порушення порядку проведення огляду, оскільки ОСОБА_1 є військовослужбовцем, тобто спеціальним суб`єктом, та його огляд на стан сп`яніння повинен проводитися у спеціальному порядку, однак зазначені доводи не ґрунтуються на вимогах закону.

Так, відповідно до ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їхню увагу та швидкість реакції.

Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в інших заборонених законом місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів і тестів.

Статтею 172-20 КУпАП передбачено відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, появу таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмову таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння.

З аналізу зазначених норм убачається, що огляд на стан сп`яніння в порядку, передбаченому ст. 266-1 КУпАП, проводиться щодо тих військовослужбовців, стосовно яких є підстави вважати, що вони перебувають у заборонених місцях у стані сп`яніння.

При цьому огляд водія, який керував транспортним засобом із явними ознаками сп`яніння, проводиться на підставі ст. 266 КУпАП незалежно від його статусу та місця роботи, оскільки суб`єктом правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, є саме водій.

Статус ОСОБА_1 як військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та не зумовлює необхідності проведення огляду в особливому порядку.

Отже, у цьому випадку ОСОБА_1 як суб`єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп`яніння обґрунтовано проведено відповідно до вимог ст. 266 КУпАП, а протокол складено за ст. 130 КУпАП щодо водія, який керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння.

Крім того, частиною 1 ст. 15 КУпАП, зокрема, передбачено, що військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Оскільки правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, віднесено до правопорушень на транспорті, військовослужбовець, винуватий у його вчиненні, повинен нести адміністративну відповідальність на загальних підставах.

Отже, проведення огляду водія-військовослужбовця на стан алкогольного сп`яніння та складення протоколу про керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння відповідно до приписів ст. 255, 266 КУпАП віднесено до повноважень органів Національної поліції.

На думку апеляційного суду, досліджені матеріали справи є належними та допустимими доказами, якими беззаперечно підтверджено наявність обов`язкових ознак інкримінованого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, зокрема факт керування транспортним засобом та перебування останнього у стані алкогольного сп`яніння.

Зауваження захисника про те, що ОСОБА_1 не був обізнаний із забороною вживання алкогольних напоїв у Донецькій області, не є релевантними, оскільки ОСОБА_1 інкриміновано саме керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, а така заборона діє на всій території України.

Так, водій, який отримує посвідчення, підтверджує знання Правил дорожнього руху та зобов`язується дотримуватися їх, зокрема вимоги щодо заборони керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що передбачено п. 2.9 а ПДР України.

Відповідальність за керування транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння прямо передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП і є загальновідомою для будь-якої особи, яка має право керувати транспортними засобами.

Відсутність фіксування відсторонення від керування транспортним засобом жодним чином не спростовує винуватості ОСОБА_1 в інкримінованому йому адміністративному правопорушенні, оскільки відсторонення від керування транспортним засобом є складовою процедури оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, а не встановлення фактичних обставин.

Апеляційний суд також враховує, що у своєму рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О`Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» (O’Halloran and Francis v. the United Kingdom, заяви № 15809/02 та № 25624/02) ЄСПЛ наголосив, що «будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізував своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодилися нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі».

У процесі доказування винуватості доцільно керуватися принципом «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульовано у п. 43 рішення Європейського суду з прав людини від 14 лютого 2008 року у справі «Кобець проти України» з посиланням на первісне визначення цього принципу у справі «Авшар проти Туреччини» (Avsar v. Turkey, п. 282). Стандарт доведення винуватості «поза розумним сумнівом» означає, що під час доведення винуватості особи не повинно залишатися жодного розумного сумніву в цьому, тоді як наявність такого сумніву у винуватості особи є підставою для її виправдання.

Отже, сукупністю доказів поза розумним сумнівом встановлено, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння, що становить обов`язкові складові інкримінованого йому адміністративного правопорушення.

На підставі викладеного апеляційним судом не встановлено порушень порядку проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп`яніння відповідно до ст. 266 КУпАП та Інструкції «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції» від 11 листопада 2015 року.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Будь-яких інших доводів щодо відсутності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення апеляційному суду не наведено.

Переконливих доводів, які вказували б на істотні порушення, що могли вплинути на правильність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, були б безумовною підставою для його скасування та спростовували б висновки суду про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, апеляційний суд не вбачає.

Крім того, наведені захисником позитивні відомості, що характеризують ОСОБА_1 як військовослужбовця Збройних Сил України, не є беззаперечною підставою для задоволення апеляційних вимог за відсутності відповідної правової можливості.

Апеляційний суд зауважує, що вчинене ОСОБА_1 адміністративне правопорушення віднесено до категорії правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, вчинених із використанням джерела підвищеної небезпеки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП під час накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху не враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

При цьому чинними нормами КУпАП не передбачено можливості накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, визначеної в санкції статті, або ненакладення одного з видів стягнень, передбаченого санкцією відповідної статті як обов`язкового. Накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч. 1 ст. 130 КУпАП як за своїм видом, так і за розміром є безальтернативним відповідно до санкції зазначеної частини статті КУпАП.

Відтак суд апеляційної інстанції не має правових підстав для пом`якшення накладеного на ОСОБА_1 адміністративного стягнення, зокрема в частині невизначення йому такого виду стягнення, як позбавлення права керування транспортними засобами, з урахуванням підстав, на які посилається захисник.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги захисника адвоката Левшакової О.І., апеляційний суд доходить висновку, що постанову судом першої інстанції ухвалено з дотриманням вимог ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

апеляційну скаргу захисника адвоката Левшакової О.І., діючої в інтересах ОСОБА_1 , який притягається до адміністративної відповідальності, залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2026року, якою ОСОБА_1 визнано винуватим у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду Ірина СВІЯГІНА